Екологічне право

1. Загальна характеристика водокористування.

2. Правові заходи щодо охорони атмосферного повітря.

Список використаної літератури.

1. Загальна характеристика водокористування

В Україні водокористувачами можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають у них зворотні води, або користуються водними об'єктами.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Водокористувачі зобов'язані:

— економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

— користуватися водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;

— дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

— використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

— не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

— утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

— здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

— здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному кодексом; ® безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безплатно необхідну інформацію;

— своєчасно інформувати місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень; ® здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством.

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, або тих, які користуються водними об'єктами, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюються місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Користування водою не є спеціальним, якщо воно пов'язане з пропуском води через гідровузли, судноплавством, подачею (перекачуванням) води водокористувачам у маловодні регіони, усуненням шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення тощо), використання підземних вод для вилучення корисних компонентів, вилученням води з надр одночасно з видобуванням корисних копалин, виконанням будівельних днопоглиблювальних і вибухових робіт, видобування корисних копалин і водних рослин, прокладанням трубопроводів і кабелів, а також буровими, геологорозвідувальними та іншими роботами на водних об'єктах, які виконуються без забору води та скидання стічних вод.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, воно є платним.

Є ще водокористування на умовах оренди. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Для задоволення питних і господарських побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.

Водокористувачі мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.

У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду.

Під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.

Ці підприємства, установи та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.

На централізованих водозаборах підземних вод у межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну мережу спостережувальних свердловин.

Під час використання води для питних і господарсько-побутових потреб населення в порядку нецентралізованого водопостачання, юридичні і фізичні особи здійснюють її забір безпосередньо з поверхневих або підземних водних об'єктів у порядку загального і спеціального водокористування.

Періодичний контроль за якістю води, що використовується для нецентралізованого водопостачання населення, здійснюється державними органами санітарного нагляду за рахунок водокористувачів.

Підземні води питної якості повинні використовуватися передусім для задоволення потреб питного і господарсько-побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва.

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку.

Перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров'я України, департаменту геології і використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України і Державного комітету України по водному господарству.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

Користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях здійснюється в порядку загального та спеціального водокористування.

Місця користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях встановлюються відповідними місцевими радами в порядку, встановленому законодавством.

Користування водними об'єктами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях у порядку загального водокористування може бути заборонено або обмежено відповідно до ст. 45 цього кодексу.

Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Під час осушення земель сільськогосподарського призначення повинні здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Під час користування водними об'єктами для промислових потреб водокористувачі зобов'язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні (морські) води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), зобов'язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.

2. Правові заходи щодо охорони атмосферного повітря

Повітряне середовище є однією із найважливіших умов життя, складовою частиною оточуючого нас навколишнього середовища. Якщо без їжі людина може прожити до місяця, без води — до тижня, то без повітря — лише декілька хвилин.

Повітряне середовище виконує різне призначення, основними видами якого є біологічне, транспортне та виробниче.

Для того щоб жити, всі живі істоти поглинають із повітря кисень. Рослинний світ засвоює із повітря вуглекислий газ. У той же час склад сучасної атмосфери складається з певної пропорції цих та деяких інших хімічних речовин і їх зміна під впливом неконтрольованої діяльності людства призводить до негативних екологічних наслідків та явищ. Основними компонентами атмосфери є азот (близько 78,1%), кисень (близько 20,1%), аргон (близько 0,94%), вуглекислий газ (0,027%) та деякі інші домішки (водень, неон, гелій, метан тощо), відсоток яких невеликий, а також пари води, аерозолі (дрібні й різні частки різних речовин), уміст яких коливається.

Крім того, атмосферу залежно від висоти над поверхнею Землі поділяють на тропосферу (до висоти 18 км), стратосферу (до 50 км), мезосферу (до 50 км) та інші шари, які поступово переходять у міжпланетний простір. Основне значення для правового регулювання з метою охорони від забруднення і шкідливого впливу мають мезосфера, в якій зосереджено до 90% повітря і озоносфера — збагачений озоном шар стратосфери, який міститься на висоті 20-50 км і затримує сонячне ультрафіолетове випромінювання. Охорону й використання та відтворення якості атмосферного повітря регулює Закон України «Про охорону атмосферного повітря».

Питання захисту озонового шару атмосфери переважно регулюються нормами міжнародного екологічного права.

Повітряне середовище, крім біологічного значення і використання основних його компонентів як сировини (кисень, азот, аргон) допоміжних матеріалів (для окислення, охолодження), ще використовується як просторове середовище (простір) для транспортних сполучень. Це його призначення і регулюється Повітряним кодексом України, міжнародними договорами та угодами, зокрема Угодою країн СНД про цивільну авіацію та про використання повітряного простору від 21 грудня 1991 p., Угодою країн — членів СНД про використання повітряного простору від 13 травня 1992 p., стороною яких є і Україна.

Серед глобальних проблем людства, які пов'язані з негативним впливом на атмосферу, і можуть призвести до знищення не тільки людей, а й усього живого на Землі, є зміна клімату внаслідок так званого парникового ефекту, загрози ядерної ночі і ядерної зими як катастрофічні наслідки ядерної війни, озонові діри в атмосфері, кислотні дощі, тютюновий дим.

Законодавство України про охорону атмосферного повітря (в літературі висловлені також пропозиції щодо його назви як атмосферного законодавства, атмосфероохоронного законодавства, повітряного законодавства) є складовою частиною природоресурсового законодавства і підгалуззю, яка входить до складу комплексної галузі — екологічного законодавства України.

Основним джерелом атмосферного законодавства є Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 p., який є оновленою редакцією першого закону в цій галузі від 21 листопада 1981 р. з аналопчною назвою. За своїм змістом і структурою цей законодавчий акт складається із 46 статей, які містяться в десяти розділах. Крім загальних положень, закон регулює питання стандартизації і нормування в цій галузі, організаційно-правових заходів щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів. Значне місце в законі приділено питанням регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря, економічного механізму забезпечення його охорони, а також контролю, державного обліку та моніторингу охорони атмосферного повітря, а також питанням правопорушень щодо атмосферного повітря і відповідальності за них та міжнародним відносинам у цій галузі.

В законодавстві визначено, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середовища, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення-для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності/ людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище є метою правового регулювання в цій галузі. Законодавчий акт визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Законодавство про охорону атмосферного повітря регулює відносини у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються, крім того, загальними нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства України.

Серед найважливіших напрямів державного регулювання відносин у галузі використання і охорони атмосферного повітря слід назвати стандартизацію і нормування в цій галузі, вимоги щодо використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення, додержання встановлених вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів, здійсненні інших організаційних та екологічних заходів щодо охорони атмосферного повітря тощо.

Екологічна стандартизація і нормування провадяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря насамперед визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря, які є обов'язковими для виконання. Такі стандарти у цій галузі розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством охорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України.

Поряд із стандартами в галузі охорони атмосферного повітря встановлюються різні види нормативів, найголовнішими з яких є: Ф нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; ® нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; Ф граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів; Ф нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; Ф нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Відповідно до законодавства України нормативи у галузі охорони атмосферного повітря розробляються і затверджуються спеціально уповноваженими на те органами залежно від їх виду і призначення.

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря встановлюються для оцінки стану атмосферного повітря. Єдиними для території України є:

— гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища;

— гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об'єктів навколишнього природного середовища.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватись більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та рівні інших шкідливих впливів на атмосферне повітря.

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством екології та природних ресурсів України.

Нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин у атмосферне повітря і гранично допустимих впливів шкідливих фізичних та біологічних факторів встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря по кожній із забруднюючих речовин та фактору фізичного та біологічного впливу. Такі нормативи ГДВ встановлюються на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний та біологічний вплив усіх джерел у даному районі, з урахуванням перспективи його розвитку, в період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворими нормативами).

Проекти нормативів ГДВ забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами і ГДВ шкідливих фізичних та біологічних факторів розробляються підприємствами, установами та організаціями і затверджуються органами Міністерства екології та природних ресурсів України і Міністерства охорони здоров'я України. Ці проекти погоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині строків виконання заходів щодо зниження викидів забруднюючих речовин та впливів шкідливих факторів до нормативних рівнів; строків відселення людей і винесення об'єктів соціального призначення з санітарно-захисних зон, а також зниження обсягів виробництва та викидів забруднюючих речовин у період несприятливих метеорологічних умов.

Порядок розробки і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюється Міністерством екології та природних ресурсів України, а нормативів ГДВ шкідливих фізичних та біологічних факторів на нього — Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством екології та природних ресурсів України.

Граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря для різних технологічних процесів, технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів встановлюються залежно від часу розробки та введення в дію технологій і обладнання, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності.

Такі нормативи розробляються підприємствами, установами та організаціями і затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України.

Нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення встановлюються для зниження шкідливого впливу на нього. Порядок їх розробки та затвердження визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу їх фізичних факторів. Порядок розробки і затвердження цих нормативів встановлюється Міністерством екології та природних ресурсів України і Міністерством охорони здоров'я України.

Список використаної літератури

1. Екологічне законодавство України: Збірник нормативних актів та судової практики/ Укл. Євген Бердніков, Ладимир Бондар; Ред. Олексій Погрібний. — Х.: Одіссей, 2002. – 926 сю

2. Екологічне право: Особлива частина: Повний академічний курс: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка. Юридичний фак.; За ред. В.І.Андрейцева,. — К.: Істина, 2001. — 543 с.

3. Екологічне право України: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; Ред. В. К. Попова, А. П. Гетьман. — Х.: Право, 2005. — 381 с.

4. Екологічне право України: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; Ред. В. К. Попова, А. П. Гетьман. — Х.: Право, 2001. — 478 с.

5. Малишко М. Екологічне право України: Навчальний посібник/ Микола Малишко,; Ред. В. З. Янчук. — К.: Юридична книга, 2001. — 391 с.

6. Природноресурсове право України: Навчальний посібник/ Е. А. Бавбекова, Л. О. Бондар, Н. С. Гавриш та ін.; За ред. І. І. Каракаша; Одеська нац. юридична акад.. — К.: Істина, 2005. — 374 с.

7. Шемшученко Ю. Вибране: закони і законодавчі акти/ Юрій Шемшученко,; Ред.Кузьміна О. М.. — К.: Юридична думка , 2005. – 590 с.