Екологічний стан басейнів річок України, проблеми і шляхи їх подолання на прикладі річки Південний Буг

Вступ.

1. Екологічний стан басейнів річок України.

2. Фізико-географічна характеристика річкових басейнів.

3. Джерела і види забруднення водних ресурсів.

4. Шляхи подолання екологічних проблем на прикладі річки Південний Буг.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Великі річки інтегрують стік різного генезису з окремих ландшафтів значних за розмірами водозборів, тому їм властива інерційність у зміні стану водних екологічних систем під дією зміни клімату та збільшення антропогенного навантаження на басейн. В деяких випадках можлива навіть взаємна компенсація дії окремих факторів. На малих річках, які розташовані в умовах одного ландшафту і мають невеликі витрати води, результуюча дія природних та господарських факторів проявляється швидше і більш виразно.

Більшість малих річок відчувають вплив забруднення стічними водами промислових підприємств, сільськогосподарського виробництва, комунального господарства. Багато річок замулюються, тому що транспортуюча здатність водного потоку знижується під дією відбору значних об'ємів води. Дуже чутливий водний режим малих річок до одностороннього зниження рівня ґрунтових вод, що відбувається під час меліорації земель і при відборі підземних вод.

Невисокою поки що залишається технологічна культура застосування добрив у сільськогосподарському виробництві. Вона впливає на водно-фізичні властивості ґрунтів, а отже, на умови формування стоку води і наносів, підвищує винос біогенних елементів, які призводять до евтрофікації водотоків.

З року в рік в Україні збільшується кількість річок з докорінно зміненим режимом. Разом із зміною гідрографії річкової мережі змінюється і рельєф прилеглих територій. Все це призводить до значних екологічних збитків, негативно відбивається на умовах життя населення.

Господарське освоєння водозборів малих річок порушує сформований протягом багатьох століть баланс взаємодії природних стокоформуючих комплексів (ліс – річка, поле – річка, болото – річка і т.д.).

Про річки та їх значення у природі і суспільстві написано багато. Але далеко не всі уявляють, чому все ж таки виникла водна проблема, в чому її суть і які шляхи її вирішення. Багато хто із старшого покоління, дивлячись у юнацькі роки на українські річки, і не підозрював, які над ними збираються хмари. Чиста вода тоді ще не викликала подиву, вона була нормою. Нині річки дедалі більше і більше втрачають свою велич і багатство.

В останні десятиріччя річки замість живлющої вологи несуть перенасичені промисловими та іншими стоками розчини. Є безліч пересохлих малих річок.

В останні роки у всьому світі іде заінтересована розмова про воду. Вона стає однією з головних цінностей на Землі. Відомо, що вода буде найбільш дефіцитним ресурсом XXI століття. Вже зараз 1 млрд. населення планети страждає від браку прісної води, 1,7 млрд. вживають воду низької якості. Якщо темпи зростання населення планети і ставлення людини до води не зміняться, у 2025 році понад третини населення земної кулі буде жити в умовах жорстокого дефіциту води.

За оцінками спеціалістів, 40% всіх світових ресурсів стійкого стоку Землі вже торкнулася людська діяльність, а щорічне збільшення безповоротного водовикористання складає близько 5%. Внаслідок цього виріс дефіцит води та погіршилась її якість. Аналогічна ситуація з водними ресурсами склалася і в Україні. Зменшення водності в першу чергу позначається на малих річках.

І все ж без надії жити не можна. Це вона примушує нас повторювати відомі істини і боротися за них. Той, хто втратив надію, опустив би руки. Шляхи до відтворення водних джерел поки що існують, але з кожним роком і днем вони стають дедалі важчими.

Так, світ змінюється у своєму ставленні до природи. Шириться екологічний рух, з'являються нові, більш чисті і менш енерго- та водомісткі технології, людина починає розуміти небезпечність мислення старими категоріями споживацтва. Екомислення, екосовість стають звичними поняттями.

1. Екологічний стан басейнів річок України

Основні джерела прісної води на території України — стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів.

Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації. Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись у маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб.метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд.куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно незв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову доповерхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони України. Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції — в 2,5 раза, ФРН — в 4,3, Великобританії та Швеції — в 4,2 раза. Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV — V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі — ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 — 10 гранично допустимих концентрацій — далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках — трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 — 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин).

Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України. Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

2. Фізико-географічна характеристика річкових басейнів

Особливості малих річок значною мірою залежать від геолого-геоморфологічних особливостей водозбору. Поверхня річкового басейну впливає на формування гідрографічної мережі та режим поверхневого стоку як безпосередньо, обумовлюючи довжину, похил і форму схилів, падіння та морфометричні особливості річища тощо, так і через інші компоненти ландшафту, які тісно пов'язані з рельєфом (ґрунти та рослинність).

Для рівнинної частини України характерна зональність ландшафтів, для гірських областей – вертикальна зональність (поясність). Північна частина України (Полісся) розташована в зоні мішаних лісів, середня – в лісостеповій зоні, а південна – в степовій. Фізико-географічні зони простягаються з південного заходу на північний схід. Північна межа Лісостепу проходить приблизно в напрямку Луцьк – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів, а південна – Первомайськ – Кременчук – Зміїв.

На різних етапах геологічної історії гідрографічна мережа суходолів безперервно перебудовувалася, в зв'язку з чим про пряму успадкованість можна говорити лише для великих річок (Дніпро, Дністер тощо), формування яких почалося ще в дочетвертинний період. Сучасні водозбори малих річок майже по всій території України формувалися протягом четвертинного періоду, а більшість з них – у післяльодовиковий. Відносна молодість цих річок позначається і на нестабільності геоморфологічної ситуації в межах їхніх басейнів, активізації або згасання тих чи інших процесів, міграції вододілів тощо.

Більшість малих річок мають досить чітко окреслені долини, де виділяються річища і заплави, складені сучасним алювієм, три-чотири (у Карпатах – до восьми) рівні надзаплавних терас. Проте чіткість окремих елементів річкових долин, їх будова, характер поверхні та інші геолого-геоморфологічні ознаки, в тому числі конфігурація і особливості водозбірної площі, малюнок гідрографічної мережі тощо, на території України змінюються у широких межах. Водночас простежується певна спорідненість у будові рельєфу басейнів малих річок, розташованих у межах одного геоморфологічного регіону. Це дає змогу виділити в межах республіки кілька великих геоморфологічних регіонів з подібними рисами будови поверхні водозборів малих річок.

Полісся.Дещо похила на північ поверхня Полісся розчленована повноводними річками, зарегульованими здебільшого численними озерами та болотами. Водозбори річок характеризуються незначною глибиною врізу, поступовим переходом від інтенсивно заболочених заплав та надзаплавних терас до низьких і часто також заболочених вододілів. Рельєф басейнів малих річок ускладнюється численними карстовими формами рельєфу (западини, озера). Розвинуті еолові утворення (горби, пасма, дюни), здебільшого закріплені сосновими лісами.

Для малих річок Поділля характерний глибокий вріз вузьких, часом каньоноподібних долин і своєрідна лівобережна асиметрія межиріч. Рельєф багатьох малих водозборів ускладнюється виходами твердих вапняків (товтри) та поширенням вапнякового і гіпсового карсту.

Азово-Придніпровська височина. Глибоко врізані річкові долини, як правило, звужені, з невиробленими порожистими річищами. Виняток становлять лише малі річки Запорізької височини, де долини мають переважно широке дно, заокруглені схили з чіткою асиметрією.

Придніпровська низовина. За особливостями морфології поверхні в межах регіону виділяються:

Середньодніпровська терасова рівнина, де переважають широкі, слабоврізані, інтенсивно заболочені долини річок (незважаючи на розвиток на значній частині рівнини лесових порід, яри і балки поширені мало, хоча на придніпровських водозборах часто трапляються старорічища, озера, дюнні утворення);

Полтавська акумулятивна лесова рівнина, де основу сучасного рельєфу становлять плоскі степові вододіли, розділені широкими і глибокими долинами річок, басейни яких ускладнені яружно-балковими формами.

Середньоросійська височина заходить на територію республіки своєю південно-західною окраїною. Вузькі балкоподібні у верхів'ях долини малих річок (притоки Псла, Ворскли, Сіверського Донця) у нижній течії розширюються і мають виразні комплекси надзаплавних терас (до 3-4 терасових рівнів). Круті праві схили долин розчленовані ярами та балками. Поверхня водозборів часто ускладнюється останцями та незначними блюдцеподібними западинами. Своєрідністю рельєфу виділяється безлесова Ямпільська ділянка з неглибокими долинами, заболоченими заплавами, плоскими низинними берегами, на яких місцями збереглися піщані дюни.

Донецька височина. Водозбори малих річок визначаються глибоким врізом ерозійних форм, поширенням яружно-балкового розчленування, асиметричною будовою більшості річкових долин і балок. Аномально виглядає в регіоні відносно слабо розчленована поверхня басейну р. Вовчої.

Причорноморська низовина. Басейни малих річок відрізняються незначним розчленуванням (виняток становить перерізане неглибокими долинами та балками межиріччя Дніпра і Південного Бугу). У більших долинах виділяють від 3 до 5 терас. На вирівняній поверхні водозборів чітко виділяються численні замкнуті западини (поди), здебільшого просадочного походження. Схили окремих долин ускладнені зсувами. Своєрідністю рельєфу виділяються Нижньодніпровська давньодельтова рівнина з піщаними масивами (Олешківський, Основ'янський та ін.) та заболочена і інтенсивно розчленована гідрографічною мережею дельта Дунаю.

Керченсько-Таманська низовина. Водозбори малих річок на північному сході низовини характеризуються горбастим рельєфом, своєрідність якого підкреслюється поширенням численних грязьових сопок, а у прибережній смузі – солоними озерами, що являють собою давні морські лагуни. Південно-західна частина низовини відрізняється переважанням балково-улоговинного рельєфу, сформованого на лесовидних породах.

Водозбори гірських регіонів України за геоморфологічними ознаками суттєво відрізняються від описаних вище басейнів малих річок на рівнині. Головні ознаки поверхні гірських водозборів: високий ступінь розчленування (особливо вертикального), загальна спрямленість і звуженість долин, які часто мають форму ущелин чи навіть каньйонів, невиробленість поздовжнього профілю річища, приуроченість долин до ліній новіших розломів і скидів. Тектонічна нестабільність молодих ерогенних регіонів відбивається у збільшенні кількості терасових рівнів, серед яких переважають ерозійні та цокольні (на відміну від акумулятивних терас, які домінують на рівнині).

3. Джерела і види забруднення водних ресурсів

У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху.

Вимоги промислового виробництва що до якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вони входять до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей, наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів.

До зрошувальних вод рівень вимог найнижчій.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних і підземних вод в основному відповідає стандартам. І в той же час в наслідок використання великих об’ємів природних вод як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів.

Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічних вод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій: експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери: підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.

Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах – у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об’єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік.

У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води. Відомі такі забруднення води:

У 1992 р. зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого ці забруднення токсичні: це сполуки миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, фтору, хрому. Вони потрапляють у їжу. У фітопланктоні, наприклад, вміст шкідливих речовин у 10 разів більше, ніж у воді, а в рачках, личинках їх ще більше. Риба, яка ними живиться, містить шкідливих речовин ще у 10 разів більше. Отже у щуці, судаку які поїдають забруднену рибу, концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

4. Шляхи подолання екологічних проблем на прикладі річки Південний Буг

Басейн Південного Бугу розташований на Волино-Подільській і Придніпровській височині, нижня частина басейну – на Причорноморській низовині. Басейн охоплює 10,6% території України. Форма басейну – грушоподібна, у верхів'ї – різко звужена; у середній і нижній частинах басейн різко асиметричний. Середня висота водозбору у верхів'ях – 300-320 м, в нижній частині – 5-20 м. Річкова мережа має деревоподібний рисунок, середня густота її – близько 0,35 км/км2. До басейну належить 6638 малих річок загальною довжиною 20,1 тис. км, пересічна густота річкової мережі – 0,35 км/км2 (табл. 1).

Свій початок Південний Буг бере поблизу с. Холодець Вінницької області; тече переважно з північного заходу на південний схід і впадає у Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. До с. Новокостянтинів долина річки асиметрична, завширшки до 1,5 км, з низьким пологим лівим і більш високим та крутим правим схилом й широкою (0,6-1,2 км) заболоченою заплавою. Нижче, там, де річка перерізає Український кристалічний щит, долина звужується і нижче Вінниці має вигляд каньйону завширшки 200-300 м з крутими скелястими схилами. Ще нижче – до с. Олександрівка – долина широка з низькими пологими берегами та заплавою до 3,5 км. Річище у верхів'ї до с. Новокостянтинів має ширину 10-15 м, іноді – до 50 м, глибину – 0,2-0,5 м, швидкість течії незначна. Нижче ширина річки коливається від 20 до 200 м, глибина – від 0,5-1,5 м на перекатах до 2,5-5 м, іноді до 15 м на плесах, а швидкість течії – відповідно від 1,5 до 0,3 м/с. Від с. Олександрівка до гирла річище звивисте, завширшки від 80 до 1300 м. Нижче від с. Нова Одеса річка набирає характеру лиману з шириною до З0 км, глибинами – 4-7 м (іноді більше) з піщаним дном, частково замуленим.

Ще 50 років тому розповідь про Південний Буг можна було б повести так: "На заболоченому, малодоступному пониззі Авратинської височини між селами Чернява й Холодець Волочиського району Хмельницької області бере початок третя за площею басейну, довжиною і водністю річка України — Південний Буг. Маленький струмочок, що витікає з болотних заростів, звиваючись між верболозом, іскриться і дзвенить, ніби сповіщає про народження великої ріки. Проте, тільки пройшовши 792 кілометри і прийнявши декілька тисяч малих, близько 80 середніх та 14 великих повноводних приток, він перетворюється на красиву, овіяну легендами і славою ріку-трудівницю, що впадає в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря" — і це відповідало б дійсності. Пройшло всього півстоліття і в географію басейну Південного Бугу, особливо його верхньої частини, внесені значні зміни І Екологічна експедиція "Південний Буг" в 1996 році так і не змогла точно встановити, звідки сьогодні бере початок ріка. Вищезгадане заболочене пониззя меліороване, на місці струмка створено декілька прямолінійних каналів глибиною 5-2, шириною 3-6 метрів. На канави перетворились притоки у верхів'ях Південного Бугу. Вони знизили рівень ґрунтових вод в заплавах, й сьогодні тут замість прекрасних лук, сінокосів і пасовищ — пустища, де переважають бур'яни.

Якщо у верхів'ях тільки притоки, то від М.Хмельницького до смт Меджибожа уке і сам Південний Буг перетворений меліораторами на прямолінійний канал. Місцеве населення цей відрізок Південного Бугу називає "Нова річка". А далі майже 50 кілометрів (відрізок від Райгорода До Ладижина у Вінницькій області) ніхто не називає Південним Бугом, а Ладижинським водосховищем… Потім Чернятське, Тростянецьке, Гайворонське, Олександрівське… І так до Чорного моря.

Територію, розташовану у верхній і середній течії Південного Бугу, називають Побужжям. Вперше про Побужжя згадується в Галицько-Волинському за Іпатієвським списком літопису (1257 р.). Воно входило тоді до складу Галицько-Волинського князівства. В історичних документах XVIII ст. Побужжя згадується як місце перебування Бузького козацького війська, яке охороняло кордони Російської держави по Дністру. Південний Буг з давніх-давен цікавив учених. Досить детальний опис його зроблено в руських літописах XI-XII століть. У другій половині XIX — на початку XX ст. Київський округ шляхів сполучення детально вивчив окремі відрізки Південного Бугу з метою транспортного використання водної артерії. Проте практичного значення ці дослідження не мали. На початку XX ст. в басейні Південного Бугу працювало 636 водяних коліс потужністю всього 5 тис. кінських сил. Тільки в 1925-1930 рр. ріка була детально вивчена, розроблено план раціонального використання її в народному господарстві [2]. За планом ГОЕЛРО на Південному Бузі були побудовані перші в Україні Олександрівська ГЕС, потім Тиврівська, Сутиська та інші. Всього в басейні ріки споруджено 42 гідростанції, ряд водосховищ, найбільші з них за площею водного дзеркала (га): Ладижинське (2080), Щедрівське (1331), Гайворонське (496), Сабарівське (464), Глибочанське (390), Сутиське (377), Новокостянтинівське (254). На притоках Південного Бугу створено майже 4 тис. ставків [7].

Сьогодні найвідчутніші екологічні біди Південного Бугу пов 'язані саме з існуючими водосховищами, частина з яких (Сандракське, Сутиське, Чернятське, Гайворонське, Вознесенське) поступово перетворюються на антропогенні болота — комплекси, не властиві для середньої і південної частини його басейну, а також з будівництвом комплексу Південно-Української АЕС. Проте навіть таке багатовікове і активне використання ресурсів Південного Бугу не змогло знищити його унікальної краси.

Сьогодні Південний Буг — це, насамперед, чарівне поєднання замріяних, тихих, повільних плес і бурхливих, з стрімкою течією порогів. У словнику їм дається точне, чітке, але надто безбарвне визначення: "Кам'янисте підвищення поперек річкового русла, яке прискорює течію і затрудняє судноплавство". Перш за все вражає їхня краса і могутність. До речі, важко знайти більш стародавні витвори природи, ніж Побузькі пороги. Та й не кожний витвір так вражає, як пороги. Боротьба води і граніту триває й сьогодні. Окремі брили граніту підіймаються над водою на висоту до півтора метри. Часто вони розміщені настільки близько, що можна по них перейти з одного берега на другий. Між брилами з великою швидкістю, з шумом і клекотом тече вода. Такі ж виходи кристалічних порід характерні і для заплави долини Південного Бугу, що прилягає до порогів. Тільки тут простір між гранітними брилами заповнений піщано-глинистими наносами. Під час повені кам'янисті заплави нагадують звичайні пороги. Береги долини Південного Бугу біля порогів круті і кам'янисті, часто тут трапляються мальовничі стрімчаки. Деякі пороги мають каскади: Губницькі, Печерські (входять до санаторно-курортного комплексу будинків відпочинку в селах Печера і Сокільці), Мигейські (відомі спортсменам і водникам-туристам далеко за межами України).

Ріка перетинає територію трьох областей і відповідно три обласні центри розташовані на ній: Хмельницький, Вінниця, Миколаїв (при впадінні в Бузький лиман), частково вона тече в межах Кіровоградської області та по її межі з Одеською.

Якщо Дніпро — своєрідний символ України, то Південний Буг — її правобережної частини. Цей символ потрібно не тільки оберігати, а й відновлювати.

Річковий басейн його є дуже маловодним, має площу водозбору всього 63,7 тисячі квадратних .кілометрів, а це в 4,6 рази менше, ніж водозбір Дніпра. І все ж багато людей, незважаючи на маловодність Південного Бугу, продовжують безграмотно ставитися до його проблем по суті поставили цю ріку в катастрофічне становище.

Причин для такого стану справ багато, але найголовнішою є та, що продовжується систематичне знищення боліт, потічків, струмків, джерел 1 малих річечок. В старих книгах можна було прочитати про існування більше 300 приток Бугу. А зараз їх залишилося менше сотні. Проводяться меліорація боліт, випрямлення русел річок 1 оранка узбережжя. Людям, особливо керівникам ' підприємств 1 колгоспів, чомусь до цього часу не спадала думка, що ці маленькі струмочки значно поповнюють Південний Буг, не кажучи вже про роль боліт, які інтенсивно живлять річки і струмки.

Правова охорона водних ресурсів

Відповідно до водяного кодексу України всі води становлять її водний фонд. До нього належать

До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Забороняються введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів що впливають на стік вод

Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.

Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.

Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

За забруднення, засмічення, порушення водного законодавства винні притягуються до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності, самовільне порушення правил водокористування, права державної власності на воду, самовільне захоплення водних об’єктів або самовільне водокористування, забруднення і засмічення вод, пошкодження водогосподарських споруд карається штрафом. Кримінальна відповідальність, що передбачає позбавлення волі встановлене за забруднення річок, озер та інших водних об’єктів неочищеними і не знешкодженими стічними водами, покиднями та відходами, промислових і комунальних підприємств, що заподіяли шкоду здоров’ю людей, сільськогосподарському виробництву, або рибним запасам, а також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей чи для живих організмів моря відходами і шкідливими речовинами.

Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні збитків заподіяних порушенням водного законодавства, які визначаються за спеціальною методикою.

Висновки

Проблема чистої води на сучасному етапі стає все більш актуальною. Так, наприклад, ріст водоспоживання найчастіше знаходиться в диспропорції з природними ресурсами підземних та поверхневих вод. Складність ситуації полягає не в загальному дефіциті води, а в тому, що вода як джерело життя або технологічного процесу в необхідній кількості потрібна у конкретному місці і належної якості. Зростаюче техногенне навантаження на геологічне середовище України, насамперед в зонах промислових центрів та інтенсивного розвитку сільського господарства, негативно впливає на стан геологічного середовища, що призводить до забруднення як підземних, так і поверхневих вод.

Територія України вкрита густою мережею річок, більшість яких належить до басейнів Чорного, Азовського та Балтійського морів. Усього в Україні нараховується понад 71000 річок та струмків, 69 тис. з яких мають довжину до 10 км, загальним стоком більше 87 км3/рік. Безпосередньо на території України формується 52,4 км3 стоку, інша частина надходить із суміжних областей.

Розподіл річок по території України дуже нерівномірний. Найбільш густою річковою мережею відрізняється західна частина, особливо — басейн р. Дністер, найменш густою — південна, степова частина, де місцями водотоки цілком відсутні. Величина густоти річкової мережі змінюється від одного і більше км/км2 (Карпати) до 0,1 і менше км/км2 у Причорноморській западині, що значною мірою залежить від зональності, обумовленої нерівномірним випаданням атмосферних опадів.

Вся річкова мережа України належить до дев'яти основних гідрологічних басейнів. Виділяються наступні басейни: басейн р. Дніпра; басейн р. Сіверського Дінця; басейн р. Дністра; басейн р. Південного Бугу; басейн р. Дунаю; басейн малих річок Причорномор'я; басейн малих річок Криму; басейн малих річок Приазов'я; басейн р. Вісли.

Інтенсивний розвиток народного господарства та нехтування наслідками такої діяльності призвели до значного погіршення стану поверхневих водних об'єктів.

Значна частина водних об'єктів забруднена пестицидами, легкоокислюваною та загальною органікою, фенолами, нафтопродуктами. В окремих водоймах концентрація металів наближається до ГДК. У літній період у багатьох місцях підвищується концентрація фітопланктону.

Періодично виникаючі "водні спалахи" інфекційних захворювань свідчать, що водні об'єкти забруднені патогенними бактеріями, найпростішими та вірусами.

Найбільший ступінь зв'язку поверхневих і підземних вод спостерігається в зонах річкових долин. Саме в межах цих структурних елементів відбувається найбільш інтенсивний взаємовплив двох видів природних вод: поверхневих і підземних, джерелами формування яких є атмосферні опади.

Безконтрольна забудова заплав річок (це стосується басейнів практично усіх річок) житловими, дачними та господарськими будівлями призводить до забруднення як поверхневих вод, так і підземних.

Список використаних джерел

1. Бируля О. Ріка Бог та її сточище. — Вінниця, 1926. — 26 с

2. Денисик Г.И. Поймы малых рек Правобережной Украины: освоение и современное состояние // География и природне ресурсы, 1988. — № 2. — С. 56-60.

3. Денисик Г.І. Вінниччина: край зелених дібров і золотих нив. — Вінниця: Фонд культури, 1997. — 80 с

4. Етимологічний словник української мови. В 7 томах. — Т.1. — К.: Наукова думка, 1982. — 630 с

5. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К.: Наукова думка, 1985. — 252 с

6. Ласкарев В.Д. Общая геологическая карта Европейской России. Лист 17. — Петроград, 1914. — 710 с.

7. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. — К.: Наукова думка, 1979. — 195 с.

8. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. — М.: Мысль, 1984. — 653 с.

9. Природа Украинской ССР. Моря и внутренние воды. — К: Наукова думка, 1987. — 221 с.

10. Рыбаков БА. Геродотова Скифия. — М.: Наука, 1979. — 245 с.