Економічна характеристика Центрального регіону

Вступ.

1. Загальна характеристика Центрального району.

2. Економічні передумови розвитку регіону.

3. Особливості економічного розвитку Центрального району.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

До складу Центрального регіону входять Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Його площа 158,7 тис. км2. Це найбільший за площею (26,4 відсотка від загальної площі) регіон України. Чисельність населення в цьому регіоні становить 12,2 млн чол., або 23,7 відсотка від загальної чисельності населення України.

На території регіону розташовано 96 міст та 176 селищ міського типу, або 1/5 від їхньої загальної кількості в Україні.

Територія Центрального регіону характеризується дуже вигідним транспортно-географічним положенням — центральним столичним, а також близькістю до сировинних баз, основних промислових регіонів і регіонів споживання готової продукції. Для регіону характерна також велика різноманітність і складність території, зумовлена наявністю поліської та лісостепової частин. У центрі регіону знаходиться потужний політичний, економічний, культурний і науковий центр — столиця країни Київ. Негативним є те, що регіон знаходиться у просторі, охопленому наслідками Чорнобильської катастрофи.

Район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської й Кіровоградської областей. За територією (136,2 тис. км2, або 22,6% загальноукраїнського показника) він поступається лише Західноукраїнському, а за кількістю населення (9,9 млн чол.) — Донецько-Придніпровському й Західноукраїнському. Визначна риса району — його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше — геополітичне. Територія Центрально-українського району — це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. Київ як історичний, політичний, релігійний та культурний центр протягом сторіч політичне, економічно, духовно зв'язував інші українські землі навіть тоді, коли вони були у складі різних держав.

У внутрішньому поділі праці Центрально-український район спеціалізується на неметаломісткому, працемісткому машинобудуванні, сільгоспмашинобудуванні, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

1. Загальна характеристика Центрального району

У назві району відображене його географічне положення — у центрі країни. Тут знаходиться (в Кіровоградській області) географічний центр України. Площа району — 45,5 тис. км2(7,5% території України). Населення — 2,5 млн. осіб (на 1.01.2003), що сягає 5,2% загальної людності в державі. Район охоплює територію Черкаської та Кіровоградської областей. Він розміщений у сточищах річок Дніпра та Південного Бугу. Через нього проходять залізниці між Києвом і портами Чорного та Азовського морів, Поділлям і Придніпров'ям.

Корисних копалин в районі порівняно мало. Промислово розробляються родовища бурого вугілля біля м. Олександрії Кіровоградської області та Ватутіного Звенигородського району на Черкащині. На лівобережжі Дніпра, в долинах річок та у долині р. Ірдинь на правобережжі використовуються поклади торфу, а також уранових руд у Кіровоградській групі родовищ.

На території району є поклади рудних корисних копалин, зокрема у його східній частині зосереджені поклади залізистих кварцитів. На заході, у Побужжі, мають місце родовища хромітів і нікелевих руд. У межах регіону знаходиться Кіровоградський залізорудний район, прогнозовані запаси якого сягають 5 тис. т.

Великі і різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю, зокрема, гранітів, габро, лабрадоритів. Є кілька родовищ вогнетривких глин, графіту, каолінів, бентоніту. На півночі району розробляється найбільше в Україні родовище бентонітових глин.

Місто Черкаси та територія у радіусі 150 км — район максимуму біологічної активності клімату не тільки в Україні, але йґу всьому СНД. Одним із найбільших багатств є чорноземи, які тут досить широко пред-ставлені — від опідзолених до типових.

У межах району знаходиться Кременчуцька і, частково, Дніпродзержинська і Канівська водойми та наявна густа мережа малих і середніх річок: Супій, Рось, Вільшанка, Тясмин, Інгулець, Інгул, Ятрань тощо. Є родовиза лікувальних родонових вод (Умань, Новоукраїнка, Знам'янка). У районі наявні обмежені запаси лісових ресурсів, оскільки ліси займають незначну площу.

Людність району на 1 січня 2003 р. становила 2502,3 тис. осіб, у тому числі Кіровоградської області — 1115,7 тис. осіб, Черкаської — 1386,6 тис. осіб. У містах і містечках мешкає 56,8% людності. Пересічна густота населення — 55,0 осіб/км2, у тому числі на Кіровоградщині — 45,4 осіб/км2, на Черкащині — 66,3 осіб/км2.

Густота сільської людності сягає 23,8 осіб/км2 (на Кіровоградщині і Черкащині — відповідно, 18,0 осіб/км2 і 30,6 осіб/км2), що менше від пересічнодержавного показника на 9,2%. Середня величина сільського поселення в районі перевищила 586 осіб, що більше на 38 осіб від пересічної людності села в Україні. Цікаво, що в Черкаській області цей показник (775) був майже в 1,8 рази більшим, ніж у Кіровоградській (434).

У Центральному економічному районі знаходиться 28 міст, у тому числі 10 обласного підпорядкування та 41 містечко, більшість з яких (26) розташовані на Кіровоградщині. Пересічна людність міського поселення в регіоні склала 20599 осіб, що на 17% менше від аналогічного показника в Україні. Пересічна величина міського населеного пункту Черкаської області майже в 1,4 раза більша від його людності в Кіровоградській області. Найбільшими містами району є Кіровоград, Черкаси, Олександрія, Сміла, Умань, Канів.

Працездатне населення становить 55,3% (на 2,6% менше пересічноукраїнського показника), молодь — 18,9% (на 0,2% більше), особи похилого віку — 25.8% (на 2,4% більше). На 1000 осіб населення району припадав 324 пенсіонери, що майже на 8% більше від пересічноукраїнського рівня.

У статевій структурі людності жінки кількісно переважають осіб чоловічої статі. На 1000 жінок припадало 842 чоловіків, що на 21 особу менше, ніж це спостерігалося загалом в Україні.

Національний склад населення в цілому однорідний. Українці складають 93,1% людності Черкащини і 90,1% — Кіровоградщини. Російських мешканців на Кіровоградщині проживає 7,5%, а на Черкащині — 5,4%. Окрім того, Кіровоградщину замешкують 0,7% молдован (у районах т.зв. Новосербії) та 0,5% білорусів. У Черкаській області найчисельнішою меншиною (після росіян) були білоруси -0,3%.

Регіон є одним із перших в Україні, де розпочалися і тривають процеси депопуляції. її супроводжує інший процес — старіння населення, тому потребує розвитку з урахуванням місцевих особливостей система соціального захисту пенсіонерів. Для поліпшення демографічної ситуації у районі необхідно застосувати загальноукраїнські методи — прийняте нове законодавство про сім'ю, активізувати житлове будівництво, розвивати інфраструктуру тощо[7, c. 231-233].

2. Економічні передумови розвитку регіону

Протягом сторіч економічний розвиток району здійснювався неоднозначне. З одного боку, Київ, майже всю свою історію, виділявся на тлі навколишньої території як визначний політичний, культурний та промисловий центр не лише регіонального, але й всеукраїнського масштабу. З іншого боку, територія центрально-українського району довгий час являла собою аграрний регіон з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. Капіталістичні відносини в сільському господарстві тут розвивалися повільніше, з запізненням відносно південних регіонів України, його товарність була низькою. А проте, на основі сільського господарства розвивалися, особливо з другої половини XIX ст., численні цукроварні, винокурні, а на півдні — олійні. Водночас набуває розвитку легка промисловість.

У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість. Наявність кваліфікованих кадрів і певна віддаленість від металургійних баз зумовлюють розвиток неметаломісткого машинобудування. Недостатня потужність власної паливно-енергетичної бази стримує розміщення тут енергомістких видів виробництва, за винятком Черкаського вузла, котрий, як вже вказувалося, користується девізним паливом. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування.

Центральне економіко-географічне положення району сприяє розвитку виробництва, яке має не лише регіональне, але й загальноукраїнське значення. Особливо це стосується машинобудування (верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтична, лакофарбова, виробництво хімреактивів, виробництво шин, синтетичних волокон), легкої промисловості, поліграфії.

Визначне положення Києва зумовлює певну нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі й види виробництва зосереджено в столиці та околичних містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. На Центральноукраїнський район припадає 16% валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри — Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові[3, c. 561-563].

Транспортне машинобудування зосереджене у Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Кіровоград, Умань, Ніжин, Новоград-Волинський.

Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й "тонкою хімією" (фармацевтична, хімре-активи тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в Києві, Черкасах, Житомирі. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві — виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство й лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Целюлозно-паперова промисловість розміщується переважно в невеликих містах: Малин, Коростишів, Корюківка.

Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на девізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості — Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (лляні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат). Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика) тощо.

Агропромисловий комплекс Центральноукраїнського району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі становить 23% (друге місце після Західноукраїнського району). На Центральноукраїнський район припадає 21% виробленого країною зерна, 28% цукрових буряків, 13% соняшнику, 19% овочів, 22% м'яса, 27% картоплі.

Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, льонарстві й картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України, хоч загалом район у цьому відношенні поступається Західноукраїнському. Спеціалізація лісостепової зони — цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м'ясо-молочне скотарство, свинарство. Більша частина території району входить до "цукрового поясу" України. Південна половина Кіровоградщини входить до степової зони. Тут ще є цукрові буряки, але вже з'являється соняшник. Зернові культури (пшениця, ячмінь, кукурудза) мають більшу питому вагу в посівах в порівнянні з попередніми зонами. Скотарство має м'ясо-молочний напрямок;поширене свинарство, яке базується, зокрема, на зерні, відходах цукроваріння й олійництва.

Харчова промисловість — одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М'ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість[2, c. 187-189].

3. Особливості економічного розвитку Центрального району

Важливим регіональним чинником розвитку господарства Центрального регіону є його могутній трудоресурсний потенціал. На території досить висока густота населення — 83 чол. на км2. Основною проблемою регіону є розвиток малих міських поселень, відродження села і сільського господарства. Більшість малих і середніх міст регіону мають сприятливі умови для соціального і культурного розвитку — вигідного розміщення промислових підприємств, наукових, освітніх і медичних установ, організацій сфери послуг, інфраструктури тощо.

Проте надмірна концентрація промисловості у високих і середніх містах У 60—80-х роках супроводжувалася постійним дефіцитом у них робочої сили, активізацією маятникової міграції, посиленим відпливом населення до міст. З початку 90-х років ці процеси набувають зворотного напряму. Залишається актуальною проблемою активізація розвитку малих і середніх міст.

Основне завдання соціально-економічного і культурного відродження села і сільського господарства — зупинити процес обезлюднення і зменшення кількості сільських поселень. Ці завдання реалізуються через приватизацію на селі, тобто організацію селянських і фермерських господарств, створення для них міцної матеріально-технічної бази, відродження виробничої кооперації, народних промислів, створення різноманітних промислових виробництв, ремесел, туризму, розширення сфери послуг, будівництва, торгівлі тощо.

Видобуток і переробка корисних копалин є основою розвитку окремих галузей промисловості. У східній частині регіону (Чернігівська область) зосереджені родовища нафти і природного газу, які використовуються як паливо і хімічна сировина. Серед інших мінеральних ресурсів у регіоні є родовища ільменітів у Житомирській області, а також великі запаси нерудної сировини з вигідними умовами розробки. Значні запаси мінеральних вод у Хмільнику (Вінницька область) і Миронівці (Київська область).

Певний вплив на формування господарства регіону мають лісові ресурси. Основні лісові масиви регіону зосереджені в поліській його частині. У регіоні сприятливі умови для розвитку багатьох галузей сільськогосподарського виробництва.

Структура господарства регіону досить складна. Сучасна виробнича спеціалізація Центрального регіону в територіальному поділі праці представлена машинобудуванням (приладобудування, верстатобудування, електроніка, радіоапаратура тощо), хімічною, харчовою, легкою промисловістю.

Серед регіонів України Центральний регіон є одним з недостатньо забезпечених паливно-енергетичними ресурсами, які він змушений завозити з інших регіонів[9, c. 249-252].

Машинобудівна продукція має внутрішньодержавне та міжнародне значення. Найбільшими центрами машинобудування є Київ, Біла Церква, Бровари, Ніжин, Бердичів, Коростень, Могилів-Подільський. Найважливіше значення мають підприємства середнього і точного машинобудування (суднобудування, верстатобудування, приладобудування та електроніка), виробництво медичної апаратури.

Розвиток машинобудування регіону зумовлений наявністю споживачів, кваліфікованих трудових ресурсів, потужної науково-технічної бази.

Підприємства хімічної промисловості виробляють продукцію основної хімії, лаки, фарби, пластмаси, хімічне волокно, реактиви, ліки тощо.

Органічна хімія представлена виробництвом хімічних волокон (Київ), гумотехнічних виробів (Київ, Біла Церква), ліків (Київ).

Деревообробна промисловість зосереджена в центрах масового споживання: Київ, Житомир, Чернігів, Коростень. Спеціалізація сільського господарства зумовлена наявністю двох природних зон: поліської (зернові культури, льон-довгунець, картопля і молочно-м'ясне тваринництво) і лісостепової (зернові культури, цукрові буряки, картопля, овочі, молочно-м'ясне тваринництво і свинарство).

З сільським господарством регіону тісно пов'язана його харчова промисловість. У її складі виділяються галузі спеціалізації (цукрова, спиртово-горілчана, плодоовочевоконсервна, м'ясо-молочна, масложирова) та галузі, що обслуговують потреби населення регіону (борошномельна, хлібопекарська, кондитерська, макаронна, пивоварна).

У своєрідних умовах розвивається легка промисловість, яка тільки частково працює на власній сировині (м'ясна, шкіряна, хутрова й взуттєва).

Основними видами транспорту регіону є залізничний, автомобільний, річковий, трубопровідний. Усі вони тісно взаємопов'язані та взаємодіють, що приводить до утворення транспортних вузлів і пунктів.

Для регіону характерна складна екологічна ситуація, яка зумовлена аварією на ЧАЕС. За оцінками, забруднення з рівнем понад 1 Кі/км2 зазнали 26 відсотків загальної площі рекреаційних ландшафтів України, в тому числі у Київській області — 87, Житомирській — 75, Чернігівській — 56 відсотків.

Поряд з Київською областю найбільшої шкоди Чорнобильська катастрофа завдала природі та господарству Житомирщини. Тут в зону сильного (5—15 Кі/км2) забруднення потрапило найбільше в колишньому СРСР Овруцьке родовище динасових кварцитів. Забруднено Стремигородське родовище фосфоритів — одне з небагатьох в Україні. Практично вибув з господарського обороту Народницький район. Частково в зону з щільністю забруднення до 5 Кі/км2 потрапив ареал відомих родовищ ільменітових (цирконієвих) руд у басейні р. Ірша (район населених пунктів Нова Борова та Іршанськ).

На Житомирщині скоротився виробничий потенціал скляної та фар-форо-фаянсової промисловості. Відчутної шкоди завдано льонарству.

У Київській області із повноцінного господарського обороту випало не менше ніж половина її загальної земельної площі. Поряд з ЧАЕС, основні фонди якої напередодні аварії оцінювалися приблизно сумою в 3 млрд крб., та м. Прип’ять вибули з експлуатації всі виробничі підприємства Чорнобиля і Поліського. На забрудненій території, що потребує жорсткого контролю й обмежень у господарській діяльності, опинилися такі економічні центри, як Бородянка, Вишгород, Іванків, Гостомель, Димер. Зазнали забруднення і рекреаційні території, ділянки садово-городніх товариств, по суті, повністю зона Київського водосховища.

У Чернігівській області забруднена (зі щільністю до 5 Кі/км2) порівняно незначна територія на східному березі Дніпра. Однак неприпустимий недогляд проектувальників призвів до того, що саме у цій зоні було споруджено м. Славутич, де живуть сім'ї працівників ЧАЕС. Для використання цих територій на них потрібно здійснювати відповідні реанімаційні заходи.

Перспективні напрями розвитку господарства Центрального регіону пов'язують з поглибленням спеціалізації на різноманітних галузях висококваліфікованого машинобудування (верстати, електротехніка, прилади, засоби автоматизації). Може знизитися роль розміщених тут хімічних виробництв (хімічні волокна, шини, лаки, фарби) і зрости значення легкої (текстильна, трикотажна, швейна, взуттєва) і харчової промисловості[5, c. 214-216].

У регіоні є сприятливі передумови для посилення його спеціалізації на випуску широкого асортименту конкурентоспроможних товарів народного споживання.

Важливо посилити роль такої провідної галузі спеціалізації, як наука і наукове обслуговування. Доцільно в регіоні організувати госпрозрахункові центри з впровадження новітньої техніки і технології, нових матеріалів. У структурі машинобудівного комплексу зрушення мають відбутися на користь розвитку точного верстатобудування, приладобудування й електроніки, радіотехніки, інструментальної та електротехнічної підгалузей, виробництва устаткування для галузей спеціалізації регіону: легкої, харчової, поліграфічної. Зростатиме значення регіону в формуванні ринкової та управлінської інфраструктури, що мають загальнодержавне значення.

Складною є проблема відновлення екологічної рівноваги, передусім території, що постраждала від аварії на ЧАЕС. Слід удосконалити інженерні мережі інфраструктурного забезпечення. Особливої актуальності набуває проблема раціонального використання меліоративних земель (зокрема невиправдано зайнятих полігонами), запобігання забрудненню річок промисловими скидами, підприємствами комунального господарства.

У сукупній товарній продукції регіону на промисловість припадає майже 53%. Галузями спеціалізації є сільгоспмашинобудування, гірничодобувна, паливна, хімічна, будматеріалів, деревообробна промисловість, чорна та кольорова металургія, електронна, легка і харчова промисловість.

Енергетичною основою розвитку господарства району є його паливно-енергетичний комплекс. Він представлений добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу — в Черкаській області. Основою електроенергетики є великі Кременчуцька та Канівська ГЕС, малі ГЕС: Краснохутірська, Новоархангельська, Тернівська, Стебниківська, Корсунь-Шевченківська, Тальнівська і теплові електростанції: Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, Уманська. Будується Чигиринська парогазова електростанція. У стадії будівництва потужна Канівська гідроакумулююча електростанці.

Машинобудування і металообробка представлені виробництвом машин і обладнання для сільського господарства та харчової, хімічної та легкої промисловості, виготовленням друкарських машинок, радіо-виробів, підйомно-траспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин, верстатів.

Центрами машинобудування і металообробки є Кіровоград, Черкаси, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Умань, Монастирище, Кам'янка, Олександрія, Золотоноша.

Металургійний комплекс репрезентований чорною і кольоровою металургією. До першої відноситься гірничо-збагачувальний комбінат у Долинській, ливарний завод у Кіровограді, цехи у Черкасах, Смілі, Корсунь-Шевченківському, Звенигородці. Підприємства кольорової металургії розміщені у Світловодську (комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів та завод чистих металів) та Побузьку (феронікелевий завод).

Підприємства будівельної індустрії видобувають лабрадорит (Кіровоградське, Капустинське, Власівське кар'єроуправління), виробляють щебінь (Хлистунівка, Знам'янка, Новоукраїнка, Ватутіне тощо), цеглу (Золотоноша Чигирин, Маньківці, Городище, Корсунь-Шевченківський, Канів).

Деревообробна промисловість репрезентована Черкаським меблевим комбінатом, Шполянською меблевою фабрикою, меблевими підприємствами Кіровограду, Світловодська, Новомиргорода, Ново-українки. В Олександрії виробляють діаграмний папір, а паперову та картонну тару — у Кіровограді та Знам'янці.

Продукція хімічної та нафтохімічної промисловості випускається у Черкасах (ВО "Азот"), Світловодську (завод "Промінь") та Кіровограді (завод "Прогрес")[8, c. 257-259].

У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому сільському господарстві. Рослинництво посідає перше місце в районі. Тут вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, на них припадає 50% посівів. Серед технічних культур переважають цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, тютюн, коріандр. Розвинуті овочівництво, садівництво та ягідництво, особливо на Черкащині.

Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними — вівчарство, птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво і ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській області має молочно-м'ясний напрям, а в Кіровоградській — м'ясо-молочний.

У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Домінуюча роль належить цукровій промисловості, особливо в Черкаській області, де працює 24 цукрових заводи та 1 рафінадний. Є багато підприємств молочної, маслосироробної та м'ясної галузей промисловості, зокрема молочна та маслоробна промисловість розміщена у Новоархангельську, Знам'янці, Малій Висці, Черкасах, Смілі, а великі м'ясокомбінати, птахокомбінати, м'ясопереробні підприємства — у Черкасах, Умані, Балаклії, Золотоноші, Звенигороде Кіровограді, Олександрії тощо.

Добре розвинена борошномельно-круп'яна промисловість. Серед підприємств плодоовочеконсервної промисловості виділяються Черкаський, Звенигородський, Ватутінський, Смілянський, Знам'янський, Новомиргородський, Побузький та інші комбінати.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна, що репрезентована Черкаським шовковим комбінатом, Черкаською і Стеблівською текстильними фабриками. З інших виробництв відзначимо швейні фабрики у Смілі, Золотоноші, Умані, Кіровограді, Олександрії та випуск взуття у Черкасах, Умані, Новомиргороді.

Провідними видами транспорту є залізничний та автомобільний. Довжина магістральних залізниць становить 1697 км. Основними залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове у Черкаській області; Знам'янка, Долинська, Помічна — у Кіровоградській. У районі діє понад 10 тис. кілометрів автошляхів із твердим покриттям. Розвинутий водний транспорт. Основні порти — Черкаси і Світловодськ.

Територією району проходять траси газогонів "Союз", Кременчук — Кіровоград, Кременчук — Кривий Ріг, нафтогону Кременчук — Кривий Ріг.

Промислові вузли району — Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський та Уманський. Найбільшим із них є Черкаський. Він сформувався на основі використання сприятливого географічного положення. Основу цього промислового вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В Черкасах працюють потужні підприємства хімії: виробничі об'єднання "Азот", "Хімволокно", завод хімічних реактивів та побутової хімії "Аврора". Серед підприємств харчової промисловості — консервний, м'ясний, хлібний комбінати, цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні за величиною і спеціалізацією підприємства легкої промисловості: шовковий комбінат, фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Машинобудування і металообробка представлені заводами "Фотоприлад", "Строммашина", НВО "Ротор", спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури тощо. До підприємств будіндустрії належать ВО "Черкасизалізобетон", заводи стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування тощо. Меблеву промисловість репрезентує ВО "Черкас-меблі".

Значним промисловим вузлом є Уманський. Провідне місце в ньому належить машинобудуванню і металообробці: ВО "Уманьферммаш" (обладнання для тваринницьких ферм), ВО "Мегометр", "Вега", оптико-механічний завод, підприємство, що виготовляє театральне обладнання. В Умані є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової та легкої галузей промисловості (птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики, художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь, цеглу, різні будматеріали. Тут працює відоме в Україні ВО "Вітаміни".

Умань — значний туристичний центр України. Головним об'єктом туризму є всесвітньо відомий дендропарк "Софіївка".

У Центральному-районі тільки Черкасам поступається за своїм господарським потенціалом Кіровоградський промисловий вузол. Його провідна галузь — машинобудування і металообробка. Підприємства цієї галузі випускають сільськогосподарські машини, друкарські машинки "Ятрань". У Кіровограді працюють заводи "Гідросила", радіовиробів, ливарний тощо. Розвинута харчова промисловість (м'ясо-, хлібо-, птахокомбінати, об'єднання хлібопекарської промисловості, олійно-екстрактний завод). У місті функціонують також підприємства легкої промисловості (швейна, взуттєва, панчішна та інші фабрики).

Центром буровугільної промисловості країни та Олександрійського промислового вузла є Олександрія. Тут знаходяться кар'єри видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хімічну промисловість в Олександрійському вузлі репрезентує виробництво гірського воску. Машинобудування та металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування (випускає електричні мостові крани) та електромеханічним. Тут діють також два авторемонтних підприємства. В Олександрії є фабрика діаграмного паперу, підприємства легкої, харчової галузей промисловості, будіндустрії[6, c. 317-319].

Промисловими центрами Центрального економічного району є Сміла Черкаської області та Світловодськ Кіровоградської області.

З Центрального економічного району до інших районів країни надходять: сільськогосподарські машини, обладнання для легкої та харчової промисловості, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м'ясні консерви, борошно, крупа тощо.

З інших районів Центральний отримує таку продукцію: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива — з Донбасу; гірниче обладнання, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку — із Придніпров'я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої галузей промисловості, різноманітні прилади і комплектуючі деталі, бензин — із Північно-Східного району; прилади та обладнання, екскаватори, сільськогосподарські машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби — зі Столичного району; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби — з Карпатського району; з Північно-Західного району надходять автомобілі, підшипники, торгове обладнання, високовольтна апаратура, тканини з льону тощо; з Поділля — електротехніка, бурякозбиральні комбайни, прилади, сільськогосподарські машини, технологічне устаткування для харчової промисловості, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор'я — кукурудзозбиральні комбайни, дощувальні установки, машини і обладнання для харчової промисловості, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо.

Одна з проблем Центрального району — низький рівень його промислового розвитку, зокрема Кіровоградської області. Цю прогалину можна ліквідувати шляхом створення нових невеликих переробних підприємств. У районі наявна обмеженість потужностей електроенергетики. Вона вирішується частково завдяки впровадженню в дію Чигиринської ТЕС і Канівської ГАЕС.

До екологічних проблем належить віднести радіаційне забруднення районів Канева, Лисянки, Звенигородки; забруднення води малих річок у межах Українського кристалічного щита; підвищені темпи ерозії чорноземних ґрунтів; забруднення атмосфери міст Черкас і Кіровограда[1, c. 168-169].

Висновки

До Центрального економічного району належить Київська, Кіровоградська та Черкаська області.

У районі є потужний природно — ресурсний потенціал. Район в цілому бідний на рудні ресурси. Є сприятливі умови для розвитку аграрного сектора.

Індустріально — аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика.

Розвинена хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими галузями є легка та харчова промисловість.

Легка промисловість забезпечується місцевою сировиною, діють ряд льонокомбінатів. У Києві працює ватно-ткацька фабрика, Київський та Дарницький шовкові комбінати, трикотажне об'єднання "Киянка", швейне об'єднання "Україна" і "Каштан".

Частка промисловості становить понад 60% у валовій продукції регіону. Розвинуто сільськогосподарське машинобудування у Кіровограді ("Червона Зірка") та об'єднання "Азот" у Черкасах.

Хімічне устаткування виробляють у Києві, Фастові, екскаватори — Бородяша, Київ; верстати — Київ. У Києві виробляють літаки, річкові судна, мотоцикли та ін.

Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Миронівка, Шевченкове, Знам’янка. Найбільші аеропорти розміщені у Борисполі та Жулянах.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.