Економічна політика в незалежній Україні

1. Економічна політика Української держави: проблеми і труднощі.

2.Здійснення ринкових реформ.

3. Формування фінансової, грошово-банківської системи.

4. Зовнішньоекономічні зв’язки.

Список використаних джерел.

1. Економічна політика Української держави: проблеми і труднощі

Економіка України, як об’єкт державного управління, являє собою сукупність виробничих відносин, врегульованих чинним законодавством. Дія виробничих відносин зумовлена економічним механізмом. Економічний механізм можливо визначити як сукупність методів, засобів господарської та управлінської діяльності. До нього належать: відносини власності, засоби державного регулювання (податкова політика, антимонопольна політика, контроль за цінами), методи господарювання. Економічний механізм надзвичайно рухливий, відповідає формі конституційної структури держави. Суб’єктом дії економічного механізму постають органи державного управління. Об’єктом дії економічного механізму є певні структурні одиниці, виділені за такими ознаками: сфера суспільного виробництва, компонентна, територіальна ознака.

Сучасний стан економіки України характеризується значними структурними диспропорціями, не відповідає потребам людини, не забезпечує їй нормальних умов життєдіяльності. Питома вага виробництва предметів споживання у загальному обсязі продукції промисловості у 2005 році становила лише 21,3% за діючими цінами тоді, як у країнах з розвиненими ринковими відносинами цей показник досягає 50-60% .

Неможливо ігнорувати і той факт, що Україна отримала у спадщину від Радянського Союзу диспропорційну структуру економіки з перевагою у валовому внутрішньому продукті продукції військово-промислового комплексу та добувної промисловості. В процесі розбудови держави і переходу до ринку структурні диспропорції значно поглибились.

Економіка України була спрямована на обслуговування потреб загальносоюзного комплексу та країн-членів Ради Економічної Взаємодопомоги. Як наслідок – її відкритість. Отже, існує залежність економічного розвитку країни від закордонних постачальників при низькому рівні розвитку вітчизняного виробництва.

Оцінюючи стан соціально-економічного розвитку України, необхідно враховувати і той факт, що у країні відсутні значні ресурсні можливості для подальшого нарощування видобутку нафти й газу, що робить її економіку залежною від імпорту цього виду природних ресурсів. Негативною є залежність від імпорту не лише паливних ресурсів, а й кольорових металів. Імпорт мінерального палива, газу, нафти і продуктів переробки складає 45,7% всього імпорту товарів країни. У структурі виробленої електроенергії 45,1% належить атомним електростанціям.

Диспропорційна не тільки галузева структура економіки України, існує значна диференціація між регіонами у рівнях виробництва промислової та сільськогосподарської продукції у розрахунку на душу населення. Спеціалісти оцінюють різницю як більш, ніж подвійну.

Набули деструктивних розмірів диспропорції вторинної хвилі, викликані скороченням виробництва та інвестиційної діяльності, інфляцією, порушенням господарських зв’язків. Існує нагальна потреба у формуванні ринкових структур.

Подоланню кризових явищ, відновленню вітчизняної економіки повинне сприяти посилення регулюючої, керуючої ролі держави у процесах розбудови. Як показують дослідження деструктивних змін у економіці та чинників, що впливають на їх поглиблення, головним з них є втрата керуючих позицій держави, стихійність процесів, що відбуваються. Адже світовий досвід показує необхідність стратегічної, регулюючої ролі держави у формуванні соціально зорієнтованої ринкової економіки.

2.Здійснення ринкових реформ

Темпи перехідного періоду в Україні повільніші, ніж в інших країнах, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Насамперед це пояснюється тим, що у нас недостатньо робиться для формування сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату. “Відповідальні” за здійснення ринкових перетворень проголошують (здебільшого останнім часом) майбутні цілі, особливо довгострокові, але стан економіки потребує швидких та рішучих дій сьогодні.

Поглиблення економічної кризи призводить до кризи суспільного сприйняття ринкових перетворень взагалі. Громадяни України асоціюють ринкову економіку з сьогоденним жебрацтвом і корумпованістю влади. Підприємець в Україні здебільшого сприймається як нечесна людина, а в багатьох випадках як шахрай або бандит. Отож, суспільна мораль спрямовується проти підприємництва та ринкових реформ, розчищаючи дорогу ортодоксальним лівим настроям у країні.

Триває відплив інтелектуального потенціалу з України, що як свідчить світова практика, зовсім не притаманне розвинутому ринку. Наприклад, у сусідній Польщі, де найбільш вдало здійснюється перехід до ринкової економіки, має місце повернення до країни авторитетних іноземців польського походження. Крім того, поляки знаходять організаційні та фінансові можливості, щоб залучати кращих іноземних фахівців до праці на польські реформи.

Одним з найважчих завдань щодо створення ринкової системи в нашій країні є зміна ментальності мільйонів наших співвітчизників. Люди мають зрозуміти суть ринкових перетворень і повірити в них. Потрібна копітка, майже щоденна робота з роз’яснення людям цілей ринкових перетворень і заходів щодо їх втілення. Люди повинні зрозуміти й підтримати ринкові реформи. А поки що влада протистоїть громадянам, як недружня сила, захищаючи підприємства від ринку і заганяючи себе цим у глухий кут.

У межах програми ринкових перетворень економіки України конче потрібно мати окремий, добре обґрунтований блок розвитку вітчизняного виробництва товарів широкого вжитку. А ми поки що навіть не маємо чіткого цілісного уявлення про стан внутрішнього ринку, що й обумовлює появу необґрунтованих економічних рішень. Зокрема, у нас час від часу проголошуються пріоритетність розвитку тієї чи іншої галузі (то експортної, то автомобілебудування, то легкої промисловості), яка, на думку керівництва, повинна витягти з кризи всю економіку України. Все це є варіаціями невиправданої в країнах, що розвиваються, теорії “локомотиву”, хибність якої доведена на практиці ще двадцять років тому. Економічні проблеми можуть бути розв’язані лише комплексно.

В Україні були спроби наблизитись до подібного комплексного підходу, але в нас ніколи не вдавалися до прогнозування наслідків вживання певних заходів, навіть у короткотривалому аспекті. А це призводило до провалів в економіці, і, що найприкріше, до компрометації ринкових реформ в очах суспільства. У нас ніколи не робилися спроби дістати підтримку курсу економічних реформ в широких верствах населення.

Оптимально керівник держави та його команда повинні приходити до влади вже маючи добре розроблену і відому громадянам програму економічних дій на термін перебування при владі. Така програма може з часом корегуватись і допрацьовуватись залежно від обставин, але вона повинна передбачати основні дії виконавчої влади щодо реформування та розвитку економіки.

Ще в жовтні 1994 року така програма реформування економіки України була представлена Президентом Верховній Раді. Це був досить професійно складений документ, який передбачав майже всі необхідні кроки до реформування економіки України на ринкових засадах. Програму підтримав парламент, але її реалізацію було довірено некомпетентному апарату, що й обумовило її невиконання. Замість підбору професійної команди виконавців почалися чисельні спроби складання інших програм, реалізація яких була б під силу наявному рівню виконавців. Але це й обумовило поглиблення кризових явищ в економіці України та доведення держави до межі банкрутства.

Принципово важливим у перехідний період до ринку є перетворення у сфері державного управління. Одною з причин глибокої кризи в економіці Україні можна назвати надзвичайно ускладнений апарат чиновників, діяльність якого спрямована перед усім на реалізацію власних інтересів. Кабінет Міністрів з його величезним штатом, розбухла структура радників, експертів, аналітиків, помічників, значної кількості департаментів, суперміністерство економіки, що дублює роботу десятків інших міністерств та відомств, — усі ці бюрократичні установи неспроможні скоординувати спільну роботу і паралізують ефективне державне управління економікою.

3. Формування фінансової, грошово-банківської системи

Банківська система в Україні складається з Національного банку України, державних і приватних комерційних банків. Зокрема, до державних комерційних банків належать Експортно-імпортний банк (Ексімбанк) та Ощадний банк (Ощадбанк). Основну частину банківської системи становлять акціонерні комерційні банки (АКБ "Україна", АКБ "Надра", АК "Укрхарчобанк" та ін.), які здійснюють свою діяльність згідно з ліцензіями, виданими Національним банком України, відповідно до законодавства про банки і банківську систему. Комерційні банки мають свої філії і представництва як на території України, так і за її межами, створені за згодою регіонального управління Нацбанку України. Необхідною умовою для відкриття їх є повна сплата заявленого статутного фонду банку. Філії і представництва банку не є юридичними особами. Свою діяльність ці підрозділи здійснюють відповідно до порядку, передбаченого статутом банку.

Регіональні управління Нацбанку серед інших необхідних документів для реєстрації філії банку вимагають відомості про професійну придатність керівника філії, а нерідко і висновок аудитора про фінансове становище банку.

Статутами акціонерних комерційних банків передбачено створення правління банку та контрольно-ревізійної комісії з числа акціонерів банку. Права й обов'язки контрольно-ревізійної комісії визначені статутом банку, схваленим зборами акціонерів. Комісія працює, як правило, на громадських засадах. Контрольно-ревізійна комісія здійснює свою роботу згідно із складеним нею планом, яким передбачається проведення комплексної ревізії фінансової і господарської діяльності банку не рідше від одного разу на рік, після складання річної звітності бухгалтерією банку. Акт комплексної ревізії подається разом із річним звітом комісії на розгляд і затвердження загальними зборами акціонерів. Залежно від того, наскільки повно і об'єктивно в акті комплексної ревізії висвітлено діяльність банку за звітний рік, загальні збори можуть затвердити звіт контрольно-ревізійної комісії або відправити на подальше доопрацювання, а також на повторну ревізію у новому складі членів комісії або доручають проведення контролю незалежним аудитором.

Згідно з чинним законодавством фінансовий контроль у банківській системі організований таким чином. Національний банк України контролює Верховна Рада України через Рахункову палату. Діяльність комерційних і приватних банків контролює Нацбанк України проведенням контрольних тематичних перевірок. Отже, комплексну ревізію фінансової діяльності акціонерних комерційних банків провадять лише контрольно-ревізійні комісії на громадських засадах, обрані зборами акціонерів.

Законодавством передбачено проведення щороку обов’язкового аудиту фінансової і господарської діяльності комерційних банків. Обов'язковий аудит обмежується підтвердженням балансу і фінансової звітності банку за звітний рік. Замовником аудиту є сам банк, він же сплачує вартість аудиторських послуг. В окремих випадках керівництво банку звертається до послуг аудитора при проведенні емісії цінних паперів, аналізі фінансового становища клієнта та ін.

Досвід показує, що існуюча система фінансового контролю діяльності комерційних банків недосконала. Було б доцільно передбачити законодавством проведення комплексних ревізій фінансової і господарської діяльності комерційних банків Нацбанком України, який би своєчасно вживав заходи щодо запобігання банкрутству банків та зловживанню з привласнення коштів населення.

Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня. Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. На Національний банк України покладені такі обов'язки:

• прогнозування й організація виробництва, перевезення і збереження банкнот і монет, а також створення їхніх резервних фондів;
• установлення правил збереження, перевезення й інкасації готівки для кредитних організацій;
• визначення ознак платоспроможності грошових знаків і порядку заміни і знищення ушкоджених;
• розробкапорядку ведення касових операцій для кредитних організацій;
• визначення правил, форми, термінів і стандартів здійснення безготівкових розрахунків;
• ліцензування розрахункових систем кредитних установ.

З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти: ставки облікового відсотка; норми обов'язкових резервів кредитних установ; операції на відкритому ринку; здійснює регламентацію економічних нормативів для кредитних заснувань.

4. Зовнішньоекономічні зв’язки

Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність діє змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Кабінет Міністрів України здійснює зовнішньоекономічну політику відповідно до законів України, укладає та забезпечує виконання міжурядових угод, здійснює заходи щодо раціонального використання державного валютного фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним законодавствомвстановлюється межа частки одного власника в 50 % загального експорту абоімпорту країни, причому порушення цього положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об'єднання (асоціації, консорціуми, торгові будинки) не мають права прямо або опосередковано створювати монополії зовнішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної корпорації тощо. Забороняються різного роду угоди, союзи та погоджені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції.

Такі заходи сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, формуванню гнучкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям наших товаровиробників і не забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки постійно скорочується. Крім того, дуже неефективно є структура експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються світовому ринку за демпінговими цінами.

Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими країнами зберігається для енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо. У світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічнихтоварів загальному балансі становить 10-20 %, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту.

Формування зовнішньоекономічних зв'язків потягло за собою виникненню, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв'язків.

В даному розрізі можна виділити наступні ключеві проблеми розвитку українських зовнішніх зв'язків, які потребують першочергового рішення.

1.Подолання негативно впливаючих зовнішніх факторів, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності.

2.Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів — нарощування обсягів та перехід в категорію класифікуючих товарів — пересічення обігу сурогатів та незаконної діяльності.

3.Підвищення ролі держави, для чого потрібно:

створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання, формування системи державного регулювання, прискорене створення регулятивної інфраструктури та правової бази.

4.Підвищення якості продукції та надання товарного виду

5.Зниження рівня інфляції в українській економіці

6.Знаходження нових ринків збуту для українських товарів

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору.

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають експорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали.

Створюється система зовнішньоторгових організацій, представництв, торгових будинків та інших структур, які на високому рівні займатимуться проблемами просування товарів на світові ринки, рекламою, та реалізацією продукції українських підприємств.

Отже, перебудова зовнішньоекономічної діяльності України значною мірою сприятиме її просуванню на світовий ринок та інтегрування у міжнародну економіку.

Список використаних джерел

1. Другов О. Шляхи політико-економічного розвитку України // Економіст. — 2005. — № 10. — C. 27-29.

2. Дячук І. Інноваційна політика розвитку економіки // Економіка України. — 2005. — № 2. — C. 91-93

3. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 11. — C. 94 — 100.

4. Панов М. Правове забезпечення економічної та соціальної політики в Україні // Право України. — 2005. — № 7. — С.147-148

5. Студенніков І. Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики в Україні // Економічний часопис. — 2005. — № 1-2. — C. 31-34

6. Стукач Т.М. Інноваційна складова сучасної аграрної політики України// Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 11. — C. 121 — 125.

7. Точилін, Віктор Внутрішній ринок України: проблеми розвитку // Економіст. — 2005. — № 2. — C. 34-38.

8. Фоменко Д. Ефективний державний механізм в інноваційній сфері економіки України: пошук шляхів формування // Вісник академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — C. 241-246.

9. Шнипко, Олександр Транснаціональні корпорації та проблеми транснаціоналізації українського ринку // Економіст. — 2005. — № 11. — C. 58-62

10. Штаудт, Кристофер Україна на шляху до світової економіки: глобалізація як можливість забезпечити макроекономічну стабільність// Економічний часопис. — 2004. — № 11-12. — C. 18-20