Економічна роль держави в ринковій економіці

Вступ.

1. Характеристика ролі держави в економічному житті.

2. Аналіз економічної ролі держави та стану в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У сучасній розвинутій економіці основу життєдіяльності складає ринок. Держава ж підкоряється ринковим правилам гри, що засновані на правах власності. Але держава — не пасивний спостерігач за економічними процесами в ринковій економіці. Вона втручається в ринок, регулює його через оподаткування і бюджетний перерозподіл, законодавство, за допомогою вироблення обов'язкових для виконання стандартів (у тому числі й економічних) тощо.

На відміну від ринкових сил, держава володіє загальновизнаним і виключним правом примусу, тобто правом обмежувати свободу вибору економічних суб'єктів.

Форми взаємодії держави і ринку, межі державного втручання в економіку залишаються у центрі уваги багатьох економічних теорій.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє і захищає існуючий правопорядок.

Проте держава не завжди автоматично прямує за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базисові. Значною мірою це залежить од впливу на державу різних чинників, які характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колективів і т. ін.

1. Характеристика ролі держави в економічному житті

Держава як суб'єкт макроекономічного регулювання держави виконує багато функцій, їх можна поєднати за такими п'ятьма напрямками.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як-от: зловживання монопольним становищем на ринку;

неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, відповідальність за його порушення і т. д.[15, c. 167-168]

Іншим є ставлення держави до природних монополій. Природна монополія існує, коли ефект масштабу є настільки великим, що одна фірма здатна забезпечити весь ринок товарами, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, ніж мали б конкуруючі фірми. За таких умов конкуренція стає нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не можна було б реалізувати, відтак витрати на одиницю продукції стали б занадто високими. Відповідно зростали б і ціни.

Можливим засобом забезпечення суспільне прийнятної поведінки природних монополій є альтернатива: державна власність — державне регулювання.

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення чистими й змішаними суспільними товарами. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари — складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Однак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера чистих суспільних благ приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера змішаних суспільних благ є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспільних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін. Основним парадоксом регулюючої діяльності держави в соціально-економічній сфері є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспільного товару[11, c. 214-216].

Держава реагує на можливість виникнення негативних екстерналій різними способами. У деяких випадках вона намагається регламентувати права і обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої активності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо забруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може використовувати систему цін, якою передбачено стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагороду тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії.

Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми.

Звичною практикою для індустріальне розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання.

Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат.

4. Перерозподіл доходів. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів[10, c. 258-260].

2. Аналіз економічної ролі державита стану в Україні

У міжнародному значенні державу розглядають-як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Головними чинниками позитивної динаміки розвитку стали — покращення кон'юнктури на зовнішніх ринках, підтримання високих темпів реального зростання доходів населення та збільшення інвестицій в основний капітал. Також слід констатувати, що підвищення ціни на імпортований природний газ та посилення впливу зростання як споживчого, так і інвестиційного попиту на імпортну продукцію в Україну призвели, вперше за роки зростання, до формування від'ємного сальдо торгового балансу.

В структурному розрізі основними «локомотивами» динамічного збільшення ВВП стали прискорені темпи зростання в добувній та переробній промисловості, додана вартість в яких збільшилася відповідно на 9.9 та 9.2 відсотка та у ключових ВЕД сфери послуг — транспорту та зв'язку (на 7.6 відсотка), торгівлі (на 17,7 відсотка). Приріст валової доданої вартості в сільському господарстві становив 2 відсотка (проти 0.4 відсотка у 2005 році).

Стрімке зростання експортної активності у 2006 році стало потужним чинником економічного розвитку. Як наслідок — відбулось зростання виробництва в експортоорієнтованих галузях промисловості: в металургії — на 8.9 висотка (зростання експорту металургійної продукції становило 17,2 відсотка), у машинобудуванні — 11,8 відсотка (приріст експорту машинобудівної продукції — 20.2 відсотка). В умовах посилення конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринках та суттєвому подорожчанні вартості основних ресурсів (енергоносіїв, сировини, праці) значно активізувалась робота, спрямована на модернізацію виробництва та оновлювання основних виробничих фондів. Підприємства проводили активну інвестиційну діяльність як за рахунок власних коштів, так і за рахунок залучення кредитних ресурсів.

За даними таблиці, можемо зробити аналіз, що у 2005 та 2007рр. було зафіксоване скорочення виробництва («-»0,5% та «-» 0,4% відповідно), а у 2001 та 2003 рр. зростання виробництва було незначним («-»0,3% та «-» 0,4% відповідно).

Певною мірою, низхідна динаміка ВВП у червні є результатом негативного впливу ефекту статистичної бази. За підсумками 2007 року відбулось тимчасове прискорення з 7,9% до 8,7%. %.Конкретна мета економічної політики має враховувати те соціальне середовище, у якій здійснюються економічні процеси.За результатами проведеного аналізу встановлено, що за рядом видів економічної діяльності збільшилася частка ВВП у випуску, серед них усі види промисловості та послуги, які фінансуються переважно за рахунок державного бюджету, а за іншими, а саме за послугами будівництва, торгівлі, фінансової діяльності — зменшилась. Також зменшилась частка доданої вартості в сільському господарстві.

Наведені результати розрахунків свідчать, що протягом 2000 — 2007 pp. структура економіки України погіршилася внаслідок збільшення питомої ваги галузей з порівняно низькою ресурсовіддачею. Саме в 2007 році спостерігалися найбільші розбіжності між порівняльними ресурсовіддачами видів економічної діяльності. Отже, структурні зрушення в економіці України не мали стійкого характеру та в цілому були неефективними.

Висновки

Цілі економічної політики в Україні спрямовані на зміну економічної системи — перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв'язку з цим економіка України є перехідною, що й визначає специфіку економічної політики, яка спрямована на:

— стабілізацію економіки і подолання економічного спаду, інтенсифікацію виробництва і підвищення його ефективності;

— подолання інфляції і зміцнення національної грошової одиниці;

— структурну перебудову економіки на ринкових принципах;

— формування ринкових економічних відносин, роздержавлення і приватизацію власності;

— створення ринкового економічного середовища і системи ринків (ринку праці, капіталів і цінних паперів, зміцнення і розширення товарного ринку);

— створення ринкової інфраструктури (відповідних кредитно-банківської системи, системи бірж, приватної торгівлі тощо);

— формування ринкової податкової системи і бездефіцитного державного бюджету;

— виховання ринкової психології населення;

— формування системи соціального захисту;

— подолання наслідків екстенсивного економічного розвитку і формування системи екологічної безпеки тощо.

Список використаної літератури

1. Аржевітін С. Роль держави у структурній перебудові економіки //Вісник Національного банку України. — 2008. — № 8. — C. 3-9

2. Бабміндра Д. І. Роль держави у формуванні ринку землі //Вісник аграрної науки. — 2005. — № 6. — C. 61-63.

3. Обризан Н. Роль держави в здійснені функції захисту //Право України. — 2004. — № 8. — С.86-88.

4. Осійчук М.С. Соціально-економічна роль трудових відносин в Україні й інших державах з перехідними економіками //Наше гасло. — 2004. — № 1-2. — C. 167-170

5. Радиш Я. Роль і місце українських лікарів минулого в державотворенні та формуванні державницького підходу до медичного забезпечення (історичний аспект) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 2. — C. 177-186.

6. Сухонос В. Роль держави у формуванні постіндустріального суспільства в Україні //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 8. — C. 86-88

7. Тертична Л. Роль держави у зростанні соціально-економічної ефективності людського капіталу //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 3. — C. 152-162.