Економічна соціологія як наука
Категорія (предмет): Соціологія1. Що вивчає економічна соціологія та які її функції.
2. Яка роль потреб та інтересів в економічної діяльності людей.
3. Розкрити зміст поняття “Господарська культура та її функції”.
Список використаної літератури.
1. Що вивчає економічна соціологія та які її функції
Необхідність осмислення економічних процесів, тенденцій і створення на цій основі нової системи, яка б забезпечила ефективне управління працівниками в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків, актуалізація «людського фактора», загострення соціальних суперечностей спричинилися до появи нового міждисциплінарного наукового напряму — економічної соціології.
Економічна соціологія є однією з наймолодших галузей соціологічної науки, що заявила про себе наприкінці 50-х років XX ст. у США у зв'язку з пошуком шляхів ефективного управління людським фактором як найціннішим ресурсом виробництва в умовах науково-технічного прогресу, ускладнення економічних відносин, загострення соціальних проблем. Становлення і розвиток її стимулювали такі чинники:
— бурхливий розвиток науки і техніки, що створив умови впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, результатом яких стали підвищення технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, інтенсифікація виробництва, зміна ролі людини у системі «природа — суспільство» тощо. Це породило багато проблем (організаційних, управлінських тощо), які мали економічний і соціальний характер;
— посилення впливу соціальної сфери на функціонування і розвиток економіки;
— підвищення ролі людини у розвитку суспільства;
— підвищення рівня освіти і культури економічно активного населення, що позитивно позначилося на соціальній активності працівників;
— розвиток соціологічного знання, зокрема структурно-функціонального підходу (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс), завдяки чому у проблемне поле соціології потрапили такі економічні елементи, як ринок, бізнес, конкуренція, власність, адміністрація, наймані робітники, у дослідженні яких почали використовувати соціологічні методи, методології, інтерпретаційні практики тощо;
— розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема досліджень промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності, соціології організацій, управління людським фактором, мотивації економічної поведінки, трудової мобільності тощо.
Усе це сприяло усвідомленню, що економічне життя функціонує не тільки завдяки дії об'єктивних законів суспільного розвитку, а й суб'єктивній діяльності людей. Отже, виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання про нові соціальні явища і процеси, накопичення специфічних наукових ідей, концепцій, факторів, вироблення нових підходів, методів дослідження соціально-економічної реальності.
Метою об'єднання економічної та соціологічної наук є подолання їх теоретичної обмеженості при вивченні соціальних систем і управлінні ними. Загалом економічну соціологію можна тлумачити як науку про взаємозв'язки економічної і неекономічної сфер суспільного життя. Інтеграція економічного й соціального підходів забезпечує соціальну спрямованість розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки обумовлюються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку — як засіб, що дає змогу суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості. В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, яку можна використати, розподілити, формувати, не враховуючи її поведінки. У соціологічному ж підході людина є суб'єктом економічних і соціальних процесів із власними цінностями, матеріальними і духовними потребами. Поєднання економічного і соціального підходів витворило економічну соціологію, внаслідок чого вона набула якостей, яких немає в окремих підходах.
Економічна соціологія — галузь соціологічного знання, яка, ін-тенгруючи соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей, досліджує закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій.
Предмет економічної соціології охоплює закономірності взаємодії економічної і соціальної сфер суспільного життя, соціальний механізм взаємозв'язку економічного та соціального розвитку, соціально-економічні відносини, розвиток економіки як соціального інституту. Об'єктом економічної соціології є взаємодія економічної і соціальної сфер життєдіяльності суспільства, соціальних та економічних процесів. Процес становлення економічної соціології ще незавершений, тому розширення й уточнення її предметного поля, напрямів і методів досліджень тривають.
Місце і роль економічної соціології обумовлене її функціями, серед яких найважливіші:
— теоретико-пізнавальна (реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя);
— прогностична (визначення тенденцій розвитку соціально-економічного життя);
— управлінська (забезпечення системи управління економічною сферою відповідно до розвитку соціальної сфери суспільного життя);
— соціальна (забезпечення «економічної» соціалізації індивіда, його інтеграції у життя суспільства);
— світоглядна (формування соціально-економічного світогляду у всіх «акторів» економічного життя).
У своїй взаємодії вони забезпечують досягнення економічною соціологією головної мети, яка полягає у відтворенні цілісної картини функціонування економіки у межах соціального процесу.
2. Яка роль потреб та інтересів в економічної діяльності людей
Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.
Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.
Не всі люди мають інтерес щодо задоволення власних потреб. Об'єктивна потреба живого організму людини в повноцінному харчуванні може не збігатися із суб'єктивним інтересом людини щодо споживання алкоголю, наркотиків тощо. Отже, інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби виявляються як інтереси. Останні виступають як мотив до діяльності, спрямованої на задоволення потреб.
Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх реалізації як: державні, групові та особисті; у структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).
Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.
Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме — особистий інтерес споживача[23, c. 73-75].
Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва й асоціації робітників.
В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають перевагу над регіональними, регіональні — над колективними, колективні — над особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.
Другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці призвело до серйозних збочень в економіці й утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину економічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриманства та ін.
У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. В Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства.
Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Регель називав суперечність основою будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність суперечностей.
Суперечність (в тому числі економічна) — це джерело саморуху і процес взаємодії протилежних сторін і тенденцій у предметах, явищах і процесах, форма зв'язків між цими сторонами.
Рушійними силами економічного розвитку є, насамперед, суперечності економічної системи. З самого початку існування людства такою є суперечність між досягнутим рівнем виробництва і зростаючими потребами людей, їхнім прагненням покращити свій життєвий рівень.
Згодом такими стають суперечності між різними сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном і споживанням та ін.), між різними підсистемами (продуктивними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки).
Найважливішою силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами економічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил у сучасних умовах — це робоча сила, наука, засоби виробництва.
Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності.
У цілому економічні суперечності виступають як суперечності між економічними інтересами: державними (суспільними) і колективними (груповими); державними (суспільними) й індивідуальними (особистими); колективними (груповими) й індивідуальними (особистими); між інтересами різних підприємств й організацій; між інтересами окремих осіб. Окремо виділяють суперечність інтересів власників капіталу (роботодавців) і власників робочої сили (людей найманої праці).
У цілому інтереси останніх не збігаються: якщо інтерес власника (роботодавця) зводиться до одержання прибутку, то інтерес людини найманої праці — до одержання заробітної плати. Перші часто задовольняють свої інтереси за рахунок інтересу других: зростаючі прибутки одержують за рахунок зниження заробітної плати.
Економічний прогресу цілому зумовлюється виникненням і розвитком системи економічних суперечностей, у тому числі між окремими її підсистемами і всередині цих підсистем, між окремими сферами суспільного відтворення (виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.). Розвиток суперечностей відбувається, як правило, завдяки дії більш активної революційної сторони (у межах суспільного способу виробництва такою стороною є продуктивні сили; при взаємодії речових і особистих чинників виробництва — особисті чинники тощо)[2, c. 43-48].
Отже, економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.
Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Потреби — основне джерело активності у пізнавальній і практичній діяльності людини. Задовольняючи свої потреби, людська істота має віднайти для цього найкращі шляхи і засоби в складній соціальній ситуації, вона повинна вміти ставити перед собою і вирішувати теоретичні і практичні завдання. З огляду на це людське мислення — біосоціопсихологічний процес, покликаний забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникли. Але не тільки мислення, а й людська воля спонукаються тими або іншими потребами. За допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що виникають на шляху реалізації потреб. Потреби стають основними причинами певних психологічних станів, переживань, почуттів людини. Залежно від того, як задоволено або незадоволено потреби, людина переживає радість чи, навпаки, — зазнає численних або поодиноких психічних стресів, відчуває психологічний дискомфорт, горе, гнів, пригніченість діяльності тощо.
3. Розкрити зміст поняття “Господарська культура та її функції”
Під "господарською культурою" розуміємо якості людини, що визначають характер і результативність її господарської діяльності, її ставлення до природних багатств, предметів, засобів і продуктів людської праці, психологічну готовність і здатність оберігати та примножувати матеріальні і духовні цінності.
У соціально-економічному житті суспільства господарська культура виконує такі функції:
а) новаторська — сприяння продукуванню нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів, надання нових послуг;
б) організаційна — впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати й оптимальне їх поєднання з традиційними, раціональне використання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контроль за їх використанням;
в) господарська — ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів;
г) соціальна — виготовлення необхідних суспільству товарів і послуг відповідно до основної мети, вимог економічних законів;
ґ) особистісна — самореалізація підприємця, отримання ним задоволення від своєї роботи.
Здійснення підприємницької діяльності відбувається у сферах матеріального і нематеріального виробництва (сфера послуг). У розвинутих країнах у сфері послуг зайнято до 75% працездатного населення, в Україні — 27%.
Основними видами господарської діяльності є:
1) виробнича підприємницька діяльність (охоплює виробництво, споживання товарів і послуг. Доцільна, якщо чистий прибуток складає не менше 20—30% грошової виручки);
2) комерційна, торговельна (пов'язана з перепродажем товарів (послуг). Вважається доцільною, якщо чистий прибуток складає 15—20% витрат);
3) фінансова (купівля-продаж грошей, валюти, цінних паперів). Виправдана, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5—15%;
4) страхова (пов'язана із захистом бізнесу, населення);
5) посередницька (надання різноманітних, у т. ч. інформаційних, консультативних, маркетингових послуг).
Підприємницька діяльність ґрунтується на певних особистісних якостях, розумінні власних можливостей, вона спрямована на досягнення ефективних результатів господарської діяльності, отримання економічної вигоди, передусім привласнення додаткового продукту.
Соціологія підприємництва розглядає підприємництво як соціальний феномен, соціально-економічну діяльність великих і малих соціально-економічних груп і верств суспільства. Вона досліджує соціально-економічні та правові передумови, соціокультурні аспекти зародження і розвитку підприємницької діяльності, формування мотивації до неї, особливості підприємницької поведінки, соціального портрета підприємця, девіації у підприємницькій діяльності тощо.
Перші спроби теоретично осмислити феномен підприємництва припадають на XVII ст., проте ще задовго до цього вчені виявили відмінності між комерцією та іншими видами праці. Одним із перших намагався обґрунтувати підприємництво з наукових позицій англійський економіст Р. Кантільон, який у XVIII ст. увів до наукового обігу термін «підприємець». До цієї групи він зараховував усіх осіб з нефіксованими доходами (торговці, ремісники і селяни), які займаються економічною діяльністю і включені у процес купівлі-продажу в ситуації непередбачуваності цін. Характерною ознакою підприємця він вважав здатність до ризику. Поступово у розумінні підприємницької діяльності виокремилися шість підходів.
1. Підприємницьку діяльність здійснюють люди, які є власниками певного капіталу (А. Сміт, Ж. Тюрго, Б. Гільденбрандт).
2. Підприємницька діяльність має насамперед організаторський характер, зайняті нею особи можуть не мати власного капіталу (Дж.-С. Мілль, К. Маркс, А. Маршалл, А. Коул, П. Дракер).
3. Підприємницька діяльність супроводжується ризиком, невизначеністю (Р. Кантільон, Дж. Тюнен, Д. де Тресі).
4. Підприємницька діяльність спрямована на реформування і докорінну перебудову виробництва, впровадження нових методів виробництва, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; виготовлення нового блага або існуючого блага нової якості (Й. Шумпетер).
5. Підприємницька діяльність — це передусім вільна діяльність, пов'язана з особистою свободою, яка дає змогу людині раціонально використовувати свої здібності, знання, інформацію й доходи (Ф. Хаєк).
6. Підприємницька діяльність має активний інноваційний характер, сутність якого полягає не тільки в ефективному використанні матеріальних, організаційних, людських ресурсів, а й у створенні нових ринкових можливостей: створенні нових видів товарів і послуг, використанні нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєння організаційних і управлінських нововведень, проникнення на нові ринки, в нові галузі, сектори економіки та ін. (Г.Шмолер, П.Дракер).
Усі ці особливості охоплені науковим тлумаченням підприємництва.
Підприємництво — особливий вид економічної діяльності, сутністю якої є самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або існуючих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків і реалізації власної мети.
На нижчій стадії розвитку капіталізму підприємець діяв як власник, організатор та управляючий (менеджер); на вищій його стадії, за панування крупних акціонерних компаній, відбувається відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, процес організації та управління виробництвом здійснюють професіональні управлінці — менеджери. Найважливіші якості сучасного підприємця — пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, відповідальність і здатність жертвувати своїм в інтересах справи, орієнтація на ефективність і якість, цілеспрямованість, прагнення до поінформованості тощо. Сучасний підприємець повинен добре розуміти сутність економічних процесів у суспільстві, орієнтуватися у швидкоплинних обставинах, приймати нестандартні рішення, розбиратися в людях. Йому не обійтися без економічних і правових знань, достатнього досвіду і практичних навичок.
Підприємницька діяльність має суперечливий характер. З одного боку, підприємці є найактивнішими дійовими особами в реалізації цілей і найважливіших ознак економічної системи, з іншого — з їх діяльністю пов'язано багато негативних явищ, соціально-економічних проблем: економічні, екологічні кризи, монополістичні тенденції в економіці, масове безробіття, класова поляризація суспільства, виготовлення неякісних товарів, неякісне виконання робіт і надання неякісних послуг, встановлення завищених цін, ухилення від сплати податків, створення фіктивних фінансових структур, розкрадання державної власності в процесі її роздержавлення і приватизації, фальсифікація торгових марок та ін. До таких дій підприємців часто підштовхує нераціональна політика держави, що проявляється у необґрунтованих законодавчих обмеженнях, фіскальній політиці, створенні штучних бар'єрів органами місцевої влади і самоуправління. Усе це свідчить про необхідність оптимізації політики держави у сфері підприємництва, яка розкривала б широкі можливості для самореалізації економічно активних людей, стимулювала їх діяльність у правовому полі. Не менш важливі законослухняність суб'єктів підприємницької діяльності, дотримання ними моральних норм і етичних обмежень.
Важливими умовами підприємницької діяльності також є стабільна політична ситуація, позитивна суспільна думка про неї, належний рівень культури підприємництва (етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства в цій сфері та ін.).
Список використаної літератури
- Бабосов Е. М. Социология управления. — Минск: ТетраСистемс, 2001.
- Герасимчук А. Соціологія : Навчальний посібник/ Андрій Ге-расимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
- Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
- Пшеничнюк О. Соціологія : Посібник для підготовки до іспитів/ Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . -2-е вид., доп. та переробл.. -К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169 с.
- Ратушна Г. Соціологія : Матеріали курсу лекцій. -2-ге вид., перероб. і доп.. -Тернопіль: Астон, 1999. -148 с.
- Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.
- СергейчукА.В. Социология управления. — СПб.: Бизнес-пресса, 2002.
- Соціологія : Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.
- Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.
- Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.
- Удальцова М. В. Социология управления: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1998.
- Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.