Економічна теорія як предмет

Вступ.

1. Предмет економічної теорії.

2. Шляхи стабілізації грошового обігу.

3. Суть та функції ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов’язана через об’єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття та пізнання відповідних об’єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними їй методами пізнання об’єктивної реальності. Розглянемо докладніше теорії і методи, що застосовуються для пізнання соціально-економічних процесів.

В економічній літературі немає єдиного визначення суті ринку. У побуті під ринком розуміють передусім простір (місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів. Цим простором можуть бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку, територія адміністративного району, держава або кілька держав, територія світу. З територіальної позиції ринок можна ділити на місцевий, національний, регіональний і світовий.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення як безперервний процес повторення і відновлення виробництва включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним — обміном. В економічній літературі зустрічаються й інші визначення поняття ринку. Окремі автори ототожнюють його з торгівлею або зі сферою обігу

1. Предмет економічної теорії

Перед будь-якою наукою стоять завдання провести аналіз реальних процесів, фактів, виявити внутрішні взаємозв'язки, визначити закономірності і тенденції змін явищ. Вони стосуються і економічної теорії. Історія становлення економічної теорії показує, що це був постійний пошук цілісного системного аналізу економічного життя суспільства, прагнення описати, пояснити і передбачити тенденції розвитку, з'ясувати закони економічного життя, обґрунтувати способи найбільш раціональних економічних вирішень.

Економічна теорія завжди привертала увагу вчених і всіх освічених людей. Так, Джордж Гордон Байрон якось зазначив: "Якби я міг вернутись і прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії". Відомий письменник Марк Твен стверджував, що "знання політекономії — першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання". Заслуговують на увагу слова Жоржа Сіменона: "Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки". Блискучі американські професори Пол А.Самуельсон і Вільям Д.Нордгаус відзначають, що економічна теорія "не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки.

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

Дискусії серед економістів з цього питання не припиняються і сьогодні. В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття "обмежених ресурсів". В США у підручнику з економічної теорії Кемпбелл Р.Макконнелл і Стенлі Л.Брю, який витримав одинадцять видань, визначено, що вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Проте економічна теорія — широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.

4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.

5. Наука про багатство.

Перелік визначень цієї науки можна збільшити ще у багато разів. Об'єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона і В.Нордгауса сформульовано таким чином: "Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей"[4, c. 34-36].

Як бачимо, загальноприйнятого визначення предмету економічної теорії немає, хоч більшість економістів визнають, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Напрошується необхідність обґрунтування економічної теорії як суспільної науки, яка вивчає поведінку людей і груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об'єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов'язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Перше, приблизне визначення предмета економічної теорії дістаємо вже з тих явищ і процесів, які вона вивчає. Проте в такий спосіб не можна дати досить чіткого Наукового визначення предмета, тому що, по-перше, низку явищ і процесів завжди можна продовжити і вона у такому розумінні необмежена, невизначена, по-друге, економічні явища і процеси лише вказують на зовнішні форми, що розвиваючи їхньої єдиної основи і суті. Наукове визначення має звести всі економічні явища і процеси до єдиної основи показати на його власну специфіку і границі. Розглянемо, наприклад, таке явище, як паперові гроші. Чому шматочки папера, надруковані державою, являють собою гроші? Що їх робить грошима? Очевидно, що вони виступають .грошима тому, що в обмін на них можна одержати наявні на ринку в продавців товари. Продавці візьмуть шматочки паперу і дадуть відповідний їх кількості товар. Грошима шматочки паперу роблять відносини людей до них і за їхньою допомогою один з одним. Якщо відносини припиняються, то гроші перетворюються на простий папір. Щоб переконатися Із цьому, досить спробувати, наприклад, у США чи Німеччині придбати за українські гривні чи за російські карбованці товар. Продавці їх просто не приймуть до оплати товару. Усе це свідчить про те, що гроші є однією з форм економічних відносин, тобто відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Будь-який товар, наприклад, костюм, товаром робить та обставина, що один економічний суб'єкт його продає, а інший купує, тобто економічні відносини між. суб'єктами. Без економічних відносин костюм є просто костюмом, але не товаром. Те ж саме можна сказати і про будь-яке інше економічне явище. Усі вони становлять різні форми економічних відносин. А економічна теорія і покликана, насамперед виявити, які економічні відносини ховаються за тим чи іншим економічним явищем. Отже, предметом економічної теорії є насамперед економічні відносини[8, c. 63-66].

Економічні відносини багаторівневої. Найбільш глибинні рівні економічних відносин виступають як незалежні від волі і свідомості людей. Це матеріальні виробничі відносини, наприклад, вартість як суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару. Можна продати авторучку за більш високою чи низькою ціною. Це залежить від волі продавця і покупця. Але ні той, ні інший не може в результаті вплинути на кількість суспільно необхідної праці, уже втіленої б товарі. Тому вартість є матеріальне, від волі і свідомості людей не залежне, а ціна — ідеальне, залежне від волі людини відношення. Чим ближче економічні відносини до поверхні суспільства, тим більша їхня залежність від свідомої діяльності людини і тим більше можливості в людей впливати на них, обирати між різними варіантами здійснення економічних процесів.

В економіці люди стикаються, насамперед, з проблемою вибору способів задоволення своїх потреб за допомогою ресурсів, що завжди є обмеженими. Потреби завжди зростають швидше від виробничих можливостей, хоча в процесі розвитку збільшуються і ті і інші. Існує досить стійка залежність, що відбиває розширення кола потреб та їхнє якісне удосконалення, назване законом підвищення потреб. Мета будь-якої економічної діяльності —прагнення задовольнити різноманітні потреби. Використовуючи обмежені ресурси, люди здійснюють вибір способів задоволення потреб, вступають один з одним у відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Усе це повинно дістати відтворення у визначенні предмета економічної теорії.

Важливе значення для розгляду предмета економічної теорії має правильне розуміння співвідношення виробництва, розподілу, обміну і споживання. На перший погляд, це фіксація послідовних фаз руху продукту від виробництва через розподіл і обмін до споживання. Такий зв'язок дійсно існує, але зовнішній, поверхневий. За ним ховаються більш глибокі взаємозалежності. При ретельнішому розгляді виявляється, що споживання не тільки остання фаза руху продукту, але внутрішній момент самого виробництва. Адже у виробництві споживаються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо) і робоча сила людини (його фізична, розумова енергія та ін.). Це продуктивне споживання. З іншого боку, процес споживання створених благ виробляє саму людину, відновлює її сили, втрачену енергію, здатність до праці. Тому-то не тільки виробництво включає споживання, але й споживання є виробництвом. Це внутрішні зв'язки виробництва і споживання, але між ними існують і зовнішні взаємозалежності[11, c. 87-89].

2. Шляхи стабілізації грошового обігу

Грошовий обіг — це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з 17 ст. перебувають паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав також купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси регулярними потребами обігу. Звідси, у свою чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відігріє грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що застосовуються у готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення кредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час – лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90% усіх грошових платежів США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.[3, c. 149-152]

Регулювання грошового обігу проводиться здійсненням заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості — швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.

Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.

Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.

Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу[7, c. 174-177].

3. Суть та функції ринку

Ринок — синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово "ринок" характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.

Внаслідок розвитку засобів зв'язку необхідність певного фізичного місця зустрічей для взаємодії продавців та покупців стає несуттєвою. Учасники товарно-грошових відносин одержують можливість контактувати й вирішувати свої проблеми іншим чином. "За наявності сучасних засобів зв'язку і транспорту, — пише Ф. Котлер, — купець може ввечері дати рекламу товару по телебаченню, зібрати сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем".

Саме тому сьогодні економісти під терміном "ринок" розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Так, автори відомого підручника пишуть, що ринок — це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Це — вузьке тлумачення категорії "ринок". У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою, її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія останнього налічує близько 6 тис. років. Приблизно стільки ж років існує і ринок.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери та ін.

Названі суб'єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці, і не випадково. Ринок являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних інтересів. Саме цим і займаються торгові й фінансові посередники. Вони вивчають стан справ з пропонуванням і попитом тих чи інших товарів, динаміку цін, установлюють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо.

Їхня діяльність вважається вкрай необхідною і високо оцінюється суспільством. Існує навіть думка, що в ринковому механізмі посередницькі ланки виконують роль керуючої системи.

Навпаки, в умовах командної економіки посередницька діяльність розглядається як другорядна, а то й зовсім небажана. Це зумовлено тим, що тут всеохоплюючим регулятором суспільного життя виступає державний апарат. Посередник же, котрий забезпечує незалежне функціонування господарств, своєю діяльністю об'єктивно протистоїть держапарату, загрожуючи самому його існуванню[14, c. 56-58].

Об'єктами ринкових відносин, тобто купівлі і продажу та конкуренції, є:

1) товари й послуги, у тому числі і засоби виробництва;

2) робоча сила, або праця;

3) земля та інші природні ресурси;

4) нерухомість: будівлі, споруди, житло;

5) такі економічні ресурси, як гроші, фінанси, кредит, цінні папери.

Далі в цій темі вивчаються такі категорії ринкових відносин, як ринок, попит, пропонування, ринкова ціна. їм належить центральне місце у розгалуженій системі ринкових зв'язків.

Усвідомивши зміст ринкових відносин, потрібно перейти до з'ясування сутності ринку, попиту і пропонування. Ринок — економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. В науковій і навчальній літературі наводиться чимало визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Так, у підручнику «Економікс» ринок розглядається як «…інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг» [4, с. 61].

Найбільш узагальнюючим визначенням сутності ринку, на наш погляд, є таке: ринок — це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Дане визначення вказує на те, що:

1) ринок функціонує в тій фазі суспільного виробництва і відтворення, яка називається фазою обміну;

2) його регулюють такі закони, як загальний закон вартості [1, с 103—104], закон попиту, закон пропонування, закон конкуренції, закон граничної корисності, закон грошового обігу тощо.

Види ринку

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок — це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників — організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ — державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства[6, c. 105-107].

Висновки

Ринок — досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою" в рамках і за допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим «робочим одягом», в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

У сучасній науковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

Ринкова економіка передбачає свої відповіді на основні економічні запитання: "Що і в якому обсязі виробляти"? "Як виробляти"? "Для кого призначена вироблена продукція"? "Який життєвий цикл виробленого товару"? На більшість цих запитань ринкові відносини відповідають таким чином:

— виробляється те, на що є попит;

— виробляється стільки, яка величина попиту;

— виробляється продукція для того, у кого є гроші;

— виробляється на основі технології, яка зумовлює зменшення витрат, і т. д.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. -3-тє вид., доп. і перероб.. -К.: Знання-Прес, 2004. -615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Вікар, 2006. -405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . -5-те вид. виправлене. -К.: Знання-Прес, 2004. -614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник/ В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін.. -К.: Академія, 2002,2003. -351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.

13. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

14. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.