Економічна теорія пропозиції про проблеми безробіття, інфляції та економічного росту

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Програма школи ЕТП боротьби з безробіттям.

2. Економічна теорія пропозиції про інфляцію.

3. Бюджетні дефіцити як основна перепона економічного зростання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Визнання або заперечення існування залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття має важливі наслідки для вироблення і проведення макроекономічної політики. Адже від того, чи існує такий зв'язок, залежить застосованість тих або інших рекомендацій, реалізація яких зачіпає інтереси значної кількості людей.

У, найбільш загальному вигляді модель ринку праці зводиться до трьох складових — попиту на працю, пропозиції праці і умов рівноваги, тобто рівності попиту і пропозиції.

У найзагальнішому визначенні інфляцію можна визначити як підвищення загального рівня цін. Однак інфляційний процес набагато складніший. Насамперед саме зростання цін не завжди однозначне для всіх груп споживчих товарів. Так, навіть у період бурхливого росту інфляції ціни на одні товари можуть різко зростати, а на інші — залишатися на тому самому рівні. Прикладами можуть бути інфляція 70—80-х років і зниження цін на такі товари, як відеомагнітофони, цифрові годинники, персональні комп'ютери.

Зростання цін може зумовлюватися також поліпшенням якості товару, і, як наслідок, підвищенням його вартості. Тому інфляція означає не тільки підвищення загального рівня цін, а й процеси, пов'язані з знеціненням грошової одиниці та зниженням рівня споживання населення.

Найгострішою проблемою, яка характеризує циклічні коливання виробництва, є проблема безробіття та інфляції. Це означає, що ці два явища об'єктивні та неминучі, і тому перед кожним урядом періодично постає гостра проблема боротьби з безробіттям та інфляцією.

Безробіття означає прямі економічні витрати суспільства. Коли збільшується кількість людей, які не мають роботи, це означає, що скоротилось виробництво, знизився добробут, посилилися соціально-економічні суперечності. Економічні втрати періоду безробіття значно більші, ніж втрати, пов'язані з монополізацією, тарифами або квотами. Вимушене безробіття негативно впливає на моральність людини, на її психіку. Втрата роботи, життєве незадоволення часто призводять до морального спаду, до посилення криміногенної ситуації в суспільстві. Безробіття також поглиблює проблему нерівномірності доходів. Це загострює соціальну напруженість у суспільстві, що часто призводить до руйнування демократичних підвалин та становлення тоталітарних режимів.

Безробіття визначають як різницю між кількістю працездатних, які перебувають у складі робочої сили, та кількістю зайнятих.

Сприяти зниженню природного рівня безробіття можуть такі заходи: поліпшення інформованості населення про можливість зайнятості; вдосконалення професійної підготовки з дефіцитних та перспективних спеціальностей; зниження рівня державної захищеності безробітних, проведення суспільних робіт тощо.

1. Програма школи ЕТП боротьби з безробіттям

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, — наочний тому приклад.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю[8, c. 171].

2. Економічна теорія пропозиції про інфляцію

Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції” є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і, в першу чергу, податковій.

Згідно з кейнсіанською теорією, як зазначалось раніше, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати і на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію.

Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.

Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачається зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.

З визнання існування зворотної залежності між безробіттям і інфляцією випливає важливий висновок для економічної політики: стимулюючи економічне зростання і підвищення рівня зайнятості, уряд одночасно стимулює посилення інфляції в економіці. З іншого боку, проведення антиінфляційної політики здатне привести до економічного спаду і зростання безробіття. Саме так потрібно трактувати характер взаємозв'язку між безробіттям та інфляцією, як він випливає з визнання існування кривої Філліпса. Ні в якому разі не можна трактувати питання так, що для підвищення зайнятості треба посилити інфляцію або, навпаки, для зниження інфляції потрібно збільшити безробіття. Справа в тому, що саме по собі включення друкарського верстата зовсім не приведе до подолання безробіття навіть теоретично.

Рівним чином, якщо почати закривати підприємства і зупиняти виробництво, то це, збільшивши безробіття, зовсім не приведе автоматично до припинення інфляції. З теоретичної точки зору, існує деяка альтернатива між інфляцією і безробіттям, і уряд може з усіх можливих варіантів їх поєднання вибрати той, який є оптимальним для конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Однак на практиці це дуже важко зробити, бо негативні наслідки для економіки має як посилення інфляції, так і зниження зайнятості. Більше того, з точки зору кривої Філліпса, в економіці не може бути ситуацій, коли має місце одночасне зростання інфляції і безробіття. Однак в середині 70-х років спостерігалося саме таке явище — стагфляція, тобто поєднання економічного спаду (з властивим йому посиленням безробіття) і зростаючої інфляції. Крива Філліпса для такої ситуації виявилася непридатною. Були потрібні інші підходи, що враховують ускладнення характеру зв'язку між зайнятістю і інфляцією. І вони були знайдені у формі розробки концепції природного рівня безробіття.

Концепція природного рівня безробіття представлена двома різновидами: теорією адаптивних очікувань і теорією раціональних очікувань. Спільною рисою обох теорій є теза про те, що в довготривалому періоді економіка є стійкою і функціонує в стані повної зайнятості, при природній нормі безробіття. З природним безробіттям боротися марно, і будь-які спроби уряду його знизити приведуть тільки до посилення інфляції. У зв'язку з тим, що природна норма безробіття в довготривалому періоді має тенденцію до зростання, уряд цілком може помилитися в оцінці реальної величини безробіття як надмірної і спробувати її зменшити.

Тим самим обидві концепції сходяться в запереченні існування альтернативи між інфляцією і безробіттям у довгостроковій перспективі. Відмінності між двома концепціями полягають в неоднаковій оцінці кожною з них можливості існування кривої Філліпса в короткостроковій перспективі. Концепція адаптивних очікувань виходить з того, що в короткостроковій перспективі крива Філліпса може існувати, але вона в ході здійснення економічної політики постійно зміщається праворуч. Прихильники ж теорії раціональних очікувань виходять з того, що альтернативи між інфляцією і безробіттям не існує навіть у короткостроковій перспективі. Практичний висновок з обох концепції один — спроби зменшення безробіття шляхом стимулювання попиту можуть тільки посилити інфляцію без реального збільшення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Щонайбільше ці спроби здатні забезпечити короткочасне підбадьорювання економіки, з тим щоб через деякий час повернутися до початкового обсягу виробництва, але при більш високому рівні цін.

Теорія адаптивних очікувань розроблена М.Фрідменом.

Початкове припущення її полягає в тому, що люди оцінюють майбутній рівень інфляції виходячи з попередніх та існуючих тенденцій зміни цін, і використовують свої оцінки для формування вимог того або іншого рівня номінальної заробітної плати, щоб зберегти і в майбутньому досягнутий рівень реальної заробітної плати. Л оскільки фактичний рівень інфляції часто відхиляється від того, що прогнозується, то в реальному житті дійсно може існувати альтернатива між інфляцією і безробіттям, що зображається короткостроковою кривою Філліпса. Нехай, наприклад, економіка знаходиться в точці А, з природним рівнем безробіття 6% і річним темпом інфляції 3%. Згідно з теорією природного рівня, це і є сталий стан економіки. В цій точці люди оцінюють майбутню інфляцію якраз у 3% на рік і встановлюють вимогу 3% зростання номінальної заробітної плати. Однак в цей момент уряд вирішив, що безробіття надмірне (не має значення, чому він так вирішив, можливо, тому, що в попередні роки безробіття було нижчим, а зараз виросло) і вирішив методами стимулювання попиту збільшити виробництво і тим самим скоротити безробіття. Що станеться внаслідок реалізації цієї політики? Зростання сукупного попиту приведе до зростання цін, наприклад, до 6% на рік. Це зростання було таким, що не прогнозується для людей, які виходили з передбачуваного зростання цін 3% на рік, і тому їх заробітна плата в номінальному виразі виросте тільки на 3%. Реальна заробітна плата впаде, прибутки підприємців збільшаться, і це буде для них стимулом розширити наймання працівників, в точній відповідності до класичної моделі ринку праці. Економіка переміститься в точку В, з більш низьким безробіттям і більш високою інфляцією.

На перший погляд, в цьому випадку маємо класичний варіант кривої Філліпса. І якби економіка стабілізувалася в точці В,, то ніяких проблем далі не виникало б. Однак процес на цьому не закінчується. В точці В, працівники усвідомлюють, що їх реальна заробітна плата впала, і зажадають її збільшення. Вони його отримають. Але це автоматично буде означати зменшення прибутків підприємців. У результаті зникнуть стимули до розширення виробництва. Навпаки, для підвищення частки прибутків в доході підприємці повинні будуть знизити витрати на робочу силу, а це означає необхідність звільнень. У результаті безробіття повернеться до рівня 6%, але інфляція також становитиме вже 6%. Так станеться тому, що очікувана інфляція становитиме вже 6%, відповідно до останнього рівня фактичної інфляції. Іншими словами, крива Філліпса перемістилася праворуч.

Процес може повторюватися і далі. Але результат завжди буде один і той же: замість руху економіки вздовж короткострокової кривої Філліпса буде зсуватися сама крива, і можливість використання урядом альтернативи «інфляція-безробіття» зникне, а спроби стимулювання попиту виллються в посилення інфляції без зміни реальних обсягів виробництва. Подібний розвиток подій має місце тому, що в довгостроковому періоді економіка знаходиться на вертикальній дільниці кривої сукупної пропозиції. Інакше кажучи, крива Філліпса спочатку як би виникає, а потім з перебігом часу зникає. Отже, прихильники теорії адаптивних очікувань роблять висновок, що даному природному рівню безробіття відповідає певний рівень інфляції, і будь-які спроби знизити рівень безробіття закінчаться не його зниженням, а збільшенням інфляції.

3. Бюджетні дефіцити як основна перепона економічного зростання

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

· виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

· виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

· виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

· запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування[2, c. 24-26].

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

· скорочення бюджетних витрат;

· пошук джерел додаткових доходів;

· випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

· позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.[5, c. 207].

Як відомо, ВВП з боку виробництва визначається як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за винятком субсидій на продукти.

Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом і урядом, а також операцій, пов'язаних із перерозподілом доходів і багатства (податки з доходів і майна та інші трансферти).

У рамках даного дослідження ми приділимо детальну увагу процесам розподілу доходів.

Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів та в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсами рахунку утворення доходів є балансуюча стаття рахунку виробництва — валова додана вартість. Ресурси використовуються на оплату праці

робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт), а також на створення прибутку (змішаний дохід визначається тоді, коли оплату праці і прибуток неможливо відокремити одне від одного). Отже, валова додана вартість — це сукупність усіх факторних доходів.

Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображуються в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсом рахунку розподілу первинних доходів також є доходи від власності. Доходи від власності створюються завдяки праву володіння активами за умови їхньої тимчасової передачі іншим інституційним одиницям.

Проаналізуємо спочатку вплив динаміки державного боргу на окремі показники, що складають структуру ВВП з боку розподілу.

Виходячи з досліджень німецького вченого М. Карлберга, при збільшенні частки запозичення в короткостроковому періоді частка заробітної плати залишається майже на сталому рівні. В довгостроковому періоді зі збільшенням обсягів державних запозичень ставка заробітної плати починає стрімко падати, причому при зменшенні частки державного боргу у ВВП частка заробітної плати встановлюється на рівні, нижчому від початкового.

Така ситуація спостерігається внаслідок збільшення відсоткових ставок, переведення капіталу у невиробничу сферу і, як наслідок, здешевлення фактору праці та підвищення доходів від підприємницької діяльності[10, c. 54-56].

Основні причини бюджетного дефіциту, на наш погляд, слідуючі:

1. Виникнення надзвичайних обставин (війни, великих стихійних лих).

2. Низька ефективність суспільного виробництва; висока питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості.

3. Нераціональна структура бюджетних витрат.

4. Недосконалість податкової системи.

5. Некомпетентність керівництва держави, його нездатність тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.

6. Великі витрати на утримання силових структур.

7. Надання безплатної допомоги іншим державам.

8. Неможливість одержання боргів від інших держав.

9. Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової.

10. Незадовільна робота державних служб, в компетенцію яких входить збір податків та інших відрахувань.

11. Кража коштів держбюджету.

12. Необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладень (інвестицій) в економіку.

13. Криза політичної системи держави.

14. Низька купівельна спроможність населення.

Основні причини бюджетного дефіциту на Україні в кінці XX і на початку XXI століття,на наш погляд, слідуючі: ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції та інших стихійних лих; висока питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості (30%); недосконалість податкової системи; перехід від адміністративної економіки до ринкової; низький рівень життя більшої частини населення України[11, c. 86-89].

Світовий досвід свідчить про те, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати максимально допустимого розміру, що становить 5% валового внутрішнього продукту. Наявність дефіциту, що перевищує максимально допустимі розміри, потребує здійснення таких заходів,які 6 привели до його скорочення і якомога найшвидшого.

В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит може бути знижений за рахунок збільшення доходів держави. Це,на наш погляд, головний засіб боротьби з бюджетним дефіцитом.

Основні напрями збільшення доходів держави, на наш погляд, в сучасних умовах господарювання слідуючі:

1. Збільшення обсягів реалізації продукції суб'єктів господарювання (із зростанням обсягів реалізації зростає і сума оплачених податків в бюджет,Пенсійний та інші фонди).

2. Зростання купівельної спроможності населення (громадяни нашої держави матимуть можливість купувати більше товарів і отримувати послуги і, як наслідок, зростуть обсяги реалізації суб'єктів господарювання).

3. Покращення фінансового стану суб'єктів господарювання (внаслідок цього вони зможуть своєчасно сплачувати податки державі).

4. Посилення уваги до укладання міждержавних угод (вони не повинні заводити в кабалу Україну, а тільки приносити користь нашій державі).

5. Вдосконалення податкової системи.

6. Збільшення коштів, одержаних від реалізації грошово-майнових лотерей.

7. Покращення діяльності податкових і митних органів.

8. Вдосконалення приватизації державного житла.

9. Покращення взаємовідносин між різними гілками влади.

10. Одержання допомоги від інших, більш економічно розвинених країн (США, Канада, Швеція). Необхідно більше уваги приділяти розвитку дружби і співробітництва з Швецією. Слід відзначити, що Швеція постійно надає допомогу окремим країнам на основі спеціальних програм.

На наш погляд, доцільно багато уваги приділяти розробці напрямів збільшення доходів держави. Це дозволить мати нашій державі в більшості випадків бездефіцитний бюджет[7, c. 16-18].

Висновки

Інфляція, зумовлена збільшенням витрат виробництва або зменшенням сукупних пропозицій. Така ситуація виникає внаслідок диспропорцій в економіці, коли через нестачу інвестиційних товарів або робочої сили зростають ціни і витрати. На зростання витрат може впливати підвищення заробітної плати. В довготерміновій перспективі зростання заробітної плати визначається підвищенням продуктивності праці. В короткотерміновій перспективі цей показник залежить від норми прибутку та зовнішньоекономічного балансу.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції.

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті цього скорочуються пропозиції товарів та послуг у масштабі всієї економіки. Зменшення пропозиції призводить до зростання цін та інфляції.

На початку 80-х років у економічній політиці розвинених країн почав використовуватися так званий природний рівень безробіття. При зниженні безробіття нижче від цього рівня (період економічного «буму») зростають витрати і темпи інфляції. Новий темп інфляції враховується населенням і фіксується в контрактах. Інакше кажучи, посилюється темп інертної (очікуваної) інфляції. Після «буму» державна політика спрямовується на зниження швидких темпів економічного зростання. Стримування темпів економічного розвитку підвищує рівень безробіття до природного, але інфляція не зменшується, оскільки стає інертною. Темп інфляції постійно зростає.

У разі економічного спаду безробіття перевищує природний рівень, і процеси, що тут розглядаються, розвиваються у зворотному напрямі. Отже, стабільний рівень інфляції можливий лише за природного рівня безробіття. Ця теорія використовувалась у 80-х роках в США (рейганоміка) і у Великій Британії (політика уряду М. Тетчер). Економічні спади в цих країнах дійсно спричинили зниження темпів інфляції. Однак варто зазначити, що економічна політика в цих країнах мала не лише однобічний характер (боротьба з інфляцією). Це була комплексна політика щодо стабілізації економіки загалом.

Отже, жодна економічна теорія не спроможна перебороти об'єктивну суперечність економічного розвитку. Однак, усвідомивши об'єктивність таких явищ, як спад виробництва, безробіття, інфляція, нація має боротися з ними. Уряд, виражаючи і захищаючи інтереси всього народу, використовуючи рецепти економічних теорій, може пом'якшити ці процеси. Багато країн перейшли до соціально-ринкової економіки, тобто до такого типу економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.