Економічна теорія та аналіз

Вступ.

1. Принципи підвищення історико-економічних процесів та явищ.

2. Й.Шумпетер про економічний аналіз та місце в ньому економічної теорії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Однак при поцінуванні економічних поглядів Й. Шумпетера не бракує невиправданих надмірностей. Так, в одному з американських видань стверджується, що "Йозеф Шумпетер був всебічним генієм". Між тим, це явне перебільшення хоч би тому, що Й. Шумпетер продуктивно скористався надбанням австрійської школи в економічній теорії і надто плідно використав теорію циклів українського економіста М. Туган-Барановського.

Економічна наука вчить нових способів пізнання економічних явищ, дозволяє передбачити певні наслідки практичних дій, а передбачення сприяє розумній дії. Вона дає ключ до вирішення багатьох проблем (підприємництво, фінанси, облік) ключ, але не рецепт.

Але запропоновані періодизації не пов’язують економічний розвиток з розвитком соціальних інституцій, що робить їх неповними та обмеженими. Спробу синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюції економічних процесів зробив К. Маркс у своїй теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини, і сама людина) та виробничих відносин (тобто, соціальні відносини та принципи розподілу матеріальних благ). На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу.

Характерно, що на ці джерела власного економічного світогляду Й. Шумпетер у своїх працях не посилається. Це посилювало до них інтерес англомовних економістів США, які, зі зрозумілих причин, глорифікували внесок Й. Шумпетера в економічну теорію. Насправді цей внесок не такий вагомий, якщо врахувати наукові надбання попередників Й. Шумпетера.

1. Принципи підвищення історико-економічних процесів та явищ

Вивчаючи факти, висуваючи гіпотези, економісти роблять узагальнення, розкривають принципи, закони, на основі яких і функціонує економіка. В одних випадках вони констатують розвиток певних явищ і тенденцій. В інших роблять висновки відносно того, якими повинні бути “правила гри” в ефективно функціонуючій господарській системі. Констатація тих чи інших явищ, тенденцій відноситься до позитивного напрямку в економічній науці.

Економіка – складна, багаторівнева система. Усі її рівні взаємопов’язані і взаємозалежні. Але принципи функціонування фірми, галузі, сімейних господарств не можуть не відрізнятися від законів розвитку економіки як цілісної системи. Тому теоретична економіка вивчає проблеми ефективного використання обмежених ресурсів не мікро- і макрорівні.

У демократичному суспільстві основними суб’єктами економіки є: особа, колектив, співтовариство рівноправних громадян, народ. Своїми активними, цілеспрямованими діями вони впливають на розвиток науки, техніки, соціально-економічного прогресу в країні залежно від реалізації своїх інтересів. Ось чому побудувати високорозвинену, ефективну економіку, досягти соціального прогресу суспільства можна, лише орієнтуючись на задоволення потреб та інтересів різних суб’єктів економічної системи. Потреби народу (нації) є зростання економічного, наукового, технічного, духовного потенціалу країни, гарантування її зовнішньої безпеки, технічної , технологічної та культурної незалежності.

Але й теорії історичного кругооберту та теорії цивілізації, підкреслюючи специфіку національних економік, обмежують можливості дослідження при співставленні господарського розвитку окремих країн та континентів у різні періоди їх історії. Таким чином, вибір варіанта періодизації, якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого завдання та відповідати специфіці країни або регіону, що вивчається.

Найважливішим об’єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення факторів може допомогти з’ясувати, чому господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших — повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії — економічної політики держави.

Найважливіша складова державної політики — проблема господарських реформ. При її вивченні слід виділити найбільш масштабні господарські реформи в різних країнах, звернути увагу на мету реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті результати. Обов’язковим елементом аналізу повинно бути вивчення історико-економічного фону, на якому проводяться господарські реформи, аналіз верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них[3, c. 59-60].

За своїми теоретичними поглядами Шумпетер не може належати до жодної з відомих економічних шкіл. Він глибоко займався багатьма проблемами, приділяючи основну увагу розробці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з його головних праць має назву "Теорія економічного розвитку". Висунуті Шумпетером на перший план найважливіші категорії відрізняються від концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Шумпетера відіграють не менш важливу роль, ніж ціна або вільна конкуренція в "економіксі" А. Маршалла.

Шумпетер вважає, що його теорія економічного розвитку краще пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат Маршалла. Він проводить чітку різницю між статичною рівновагою системи і її динамічним розвитком, який перетворює структуру, взаємозв'язки між "новим" і "старим" виробництвом. Вихідне положення економічної системи — чиста рівновага. Але потім на якомусь етапі відбувається втілення інновацій. "Звичний" кругообіг порушується діями підприємця-новатора. Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції направляються у нові галузі, поступово залучаючи у процес "нову хвилю" учасників.

Нагромадження не є стійким, безперервним процесом. Воно зумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається у вигляді стрибків і ривків.

Економічна динаміка, за Шумпетером, ґрунтується на розповсюдженні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, більш ефективне використання вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до більш раціональних форм організації і методів управління, проведення реорганізації або підрив монопольного становища інших підприємств. Джерелом розвитку служать внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій[6, c. 152-153].

В результаті кожний або більшість застосовують відкриття, новинки, перш ніж нова система відносин і розрахунків може бути збалансована. "Система спочатку віддаляється від рівноваги, а потім знову прямує до рівноваги", щоправда, вже до іншої. Старі продукти і попередні форми організації витісняються. Виникає процес "творчого руйнування". Процвітання змінюється депресією. Реалізуються нові комбінації, фірми пристосовуються до нових умов. "Головний імпульс, який приводить капіталістичний механізм у рух і підтримує його, виходить від нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації, які створює капіталістичне підприємництво".

Визначальну роль тут відіграють не конкуренція цін або якості, а конкуренція введення нових продуктів, нової технології, нових джерел забезпечення, нових організаційних форм. Шумпетер детально розглядає "конкуренцію нововведень". "Ця конкуренція загрожує не надлишкам прибутків існуючих фірм, а самим їх фундаментам, і настільки ж ефективна конкуренція першого типу, наскільки бомбардування ефективніше виламує двері". Конкуренція нововведень — могутній засіб збільшення росту прибутку, якщо розглядати тривалі відрізки часу.

"Діяльність перших підприємців виходить за рамки власної галузі, а маса підприємців у цілому збільшується більшою мірою, ніж це було б в інших умовах, народне господарство швидше і повніше втягується у процес реорганізації, яка становить суть періоду підйому".

З інноваціями пов'язаний і циклічний розвиток капіталізму. У працях Шумпетера аналізується взаємозв'язок усіх трьох циклів, які розпізнаються за тривалістю (короткі, середні і довгі); інновації впливають на кожний із циклів. Тим самим була зроблена спроба погодити циклічні коливання з процесами інноваційної діяльності як зв'язучої ланки. Саме нововведення, яке є свого роду основою економічного розвитку, має циклічний характер.

Ідеї Шумпетера про внутрішню стумулюючу роль інновацій, технічного прогресу послужили свого роду відправною точкою подальшого формування різних теорій трансформації капіталістичної системи, її переходу на більш високий щабель розвитку (індустріальне і постіндустріальне суспільство).

Здійснення "нових комбінацій", як відмічає Шумпетер, "справа складна і доступна лише людям, які мають певні якості". Підприємець-новатор — це не капіталіст, не обов'язково власник. Право власності не є визначальною ознакою підприємця. Ним може бути директор, адміністратор, засновник, менеджер, словом той, хто здатний втілити нове у практику.

Виробляти, пише Шумпетер, означає комбінувати речі і сили, створювати інші комбінації із цих речей і сил.

Отже, у концепції Шумпетера знайшли відображення багато істотних рис ринкового процесу в умовах "великого бізнесу": нові форми конкуренції, пов'язані з використанням переваг узагальнення виробництва та досягнень науково-технічного прогресу; нові можливості формування та важливіша роль монополії нового типу, що ґрунтується на інноваціях; інтенсифікація конкуренції та зростання ступеня динамізму розвитку економіки[9, c. 84-86].

2. Й.Шумпетер про економічний аналіз та місце в ньому економічної теорії

Спираючись на своїх попередників, Шумпетер запровадив розмежування між процесом пристосування системи у межах її кругообігу, тобто простого відтворення (статика), і процесом розвитку (динаміка). Він вважав, що сутністю динамічних змін в економіці є вияв нових продуктів, нових методів виробництва, освоєння нових ринків збуту та нових джерел сировини, зміна ринкової ситуації, в цілому виникнення "нових виробничих комбінацій". "Під розвитком слід розуміти лише такі зміни господарського кругообігу, які економіка породжує сама, тобто випадкові зміни, які "представлені самі собою", а не ті, які привнесені ззовні призводять до руху імпульсами народного господарства". Наприклад, звичайне зростання економіки, яке виявляється у збільшенні чисельності населення і багатства, Шумпетер не розглядає як процес розвитку, оскільки він не породжує нові у якісному аспекті явища, а лише підштовхує процеси. Таке зростання він відносить лише до змін показників.

Основна особливість концепції Шумпетера полягає у тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрує увагу зовсім на інших виробничих факторах, ніж на тих, які традиційно розглядаються. Підприємець постає рушійною силою розвитку у його теорії.

Під підприємством (Unternehmung) Шумпетер розуміє здійснення нових комбінацій, а також те, у що вони втілюються: заводи тощо. "Підприємцями (Unternehmer), зазначає Шумпетер, ми називаємо господарські суб'єкти, функцією яких є здійснення нових комбінацій". До підприємців Шумпетер відносить не всіх, хто займається підприємницькою або торговельною діяльністю. Він наголошує на різниці між поняттями "капіталіст" та "підприємець". Фігура підприємця характеризується не тим, чим, як та у якому обсязі він володіє, а особливими якостями характеру: ініціатива, авторитет, дар передбачення, готовність до ризику. Шумпетер пов'язує поняття підприємець "з усіма тими індивідами, які справді здійснюють її (функцію підприємця), при будь-якій суспільній формації. Це стосується і керівного органу соціалістичного суспільства, і до поміщика, і до вождя первинного племені".

Підприємливість — це особливий дар та особлива функція, носій якої не належить до певного класу. "Здійснення підприємницької функції створює для найвдаліших підприємців та їхніх сімей позиції, які відповідають їх класовим інтересам… воно може накласти на епоху свій відбиток, сформулювати особливий стиль життя, особливу систему моральних та естетичних цінностей, але як таке воно не є класовою позицією.., яку воно в собі припускає"2. Підприємець може (чим менше розвинене суспільство, тим сильніше) відчувати протидію довколишнього середовища. Подолання цього також потребує великої сили духу та енергії.

Отже, функцією підприємця є поєднувати, комбінувати фактори виробництва. Особа є підприємцем лише тоді, коли вона здійснює нову комбінацію, та вона перестає бути такою, якщо створена нею "справа" починає далі функціонувати у рамках кругообігу[9, c. 62-63].

Шумпетер пише, що підприємець працює, не знаючи спокою, тому, що не може інакше. Мета його життя полягає не у тому, щоб отримувати насолоду від досягнутого. Девіз підприємця — plus ultra (ще більше). Наступна його поведінка відповідає цьому девізові:

1. Мрія та воля заснувати власну імперію та династію.

2. Воля до перемоги: бажання боротьби та прагнення до успіху. Величина прибутку в цьому випадку є лише показником успіху та символом перемоги. Економічна діяльність розглядається як певний вид спорту, своєрідні фінансові перегони.

3. Радість творчості, задоволення роботою.

Щодо мотивів першої групи, то створена у результаті підприємницької діяльності приватна власність є суттєвим показником ефективності всієї діяльності. Щодо інших випадків, то йдеться про своєрідні способи, за допомогою яких у капіталістичному суспільстві вимірюється "успіх" або одержання "перемоги".

Отже, розглядаючи мотиви господарської діяльності в умовах статики та динаміки, Шумпетер показує їх принципову відмінність. Задоволення потреб та споживання — це мотивація суб'єкта в умовах нормального кругообігу; в основу його покладена раціональна поведінка. Мотиви ж підприємця зовсім не раціональні або засновані на іншому раціоналізмі, пов'язані з такими поняттями, як саморозвиток особистості, успіх, радість творчості, подолання труднощів тощо.

Велике значення в теорії Шумпетера надається кредитові та капіталу. Кредит — це важлива умова, яка дає змогу використовувати виробничі фактори для створення нових "виробничих комбінацій", тобто нових видів продукції, нових галузей виробництва. Звідси — особлива роль банків у розвитку капіталістичного господарства. По суті він (тобто банк) — феномен розвитку, хоча лише там, де соціально-економічним процесом не керує командна сила. Банкір робить можливим запровадження нових комбінацій та, виступаючи від імені народного господарства, надає повноваження щодо їх здійснення. Саме розвиток у повному сенсі цього слова (а не кругообіг) має потребу в кредиті. "Лише підприємець в принципі має потребу в кредиті, тільки для процесу промислового (industzialle) розвитку кредит відіграє ту велику роль, без урахування якої не можна зрозуміти самого процесу". Кредит — це переважно створення купівельної спроможності для передачі її підприємцеві. Це характеризує спосіб, яким здійснюється розвиток У відкритій економіці. Кредит відкриває підприємцю доступ до народногосподарських благ ще до того, як він отримує на це право; як наслідок, через деякий час уявність права заміняє підприємцеві реальне право. Пред'явлення діє як наказ народного господарства пристосуватися до цілей підприємця. Щодо специфічної ролі капіталу в теорії розвитку Шумпетера, він визнає лише грошову форму капіталу. Авансований капітал, який перетворився на засіб виробництва, в його уявленні втрачає свою специфічну функцію — є фондом, за рахунок засобів якого підприємець сплачує набуті засоби виробництва. Це, на думку Шумпетера, вже не капітал, а майно. Усі явища, які прийнято вважати капіталістичними, пов'язані з цим фондом. Капітал завжди виступає у формі платіжних засобів, але не всі платіжні засоби виконують функцію капіталу. В умовах кругообігу капітал, на думку Шумпетера, відсутній; платіжні засоби тут виконують суто технічну функцію. Капітал є категорією розвитку; платіжні засоби стають такими лише в руках підприємця, що змінює структуру виробництва. "Капітал є ніщо інше, як важіль, який дозволяє підприємцеві отримувати у своє повне розпорядження необхідні йому конкретні блага, ніщо інше, як засіб, який дає підприємцю можливість використовувати ці блага для досягнення нових цілей, а також орієнтувати виробництво в новому напрямку". Капітал підприємства — це не сукупність усіх благ, що використовуються, тому що капітал протистоїть світові благ: на капітал набуваються блага, "капітал вкладається в блага". Функція капіталу — надавати підприємству блага, які мають бути використані у виробництві, тобто "перероблені". Капітал — це засіб отримання благ. Це агент, що забезпечує зв'язок між підприємцем та світом благ. Капітал — це фонд купівельної сили; це сума грошей та інших платіжних засобів, яка у будь-який момент може бути представлена у розпорядження підприємця[2, c. 356-358].

Щодо підприємницького прибутку, то Шумпетер писав: "Без розвитку немає підприємницького прибутку, а без останнього немає розвитку". Підприємницький прибуток може значно пе-ревищувати будь-які інші види доходів, але його головна риса — тимчасовість. Вона зникає, як тільки новаторська форма виробництва перетворюється на традиційну.

З новаторською діяльністю Шумпетер пов'язує циклічну форму розвитку капіталістичної економіки. У праці "Економічні цикли" (1939 р.) він спробував з'ясувати залежність між трьома типами циклів — довготривалими (Кондратьева), кла-сичними (Жюглара) і короткими (Кітчена). Усі вони пов'язані із застосуванням нововведень. Власне нововведення, як зауважував Шумпетер, здійснюються ривками. Одне велике нововведення, яке забезпечує підприємцеві-новатору значний прибуток, тягне за собою багато супутніх нововведень. Створюється бум. Однак такий період процвітання поступово себе вичерпує. Помилки і прорахунки породжують серію банкрутств, прибутки падають. Настає депресія, яка триває до нових відкриттів. Цей процес "творчого руйнування" (creative destruction) Шумпетер і вважав визначною рисою капіталістичного розвитку, розглядаючи його у своїй відомій праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942 p.), яка є логічним завершенням теорії розвитку.

Шумпетер вважав, що капіталізм за своєю природою — це форма, чи метод, зміни економіки, однак він не тільки ніколи не буває, але й ніколи не може бути незмінним. Головний імпульс, який заводить капіталістичну машину та не дозволяє їй зупинитися, дають нові товари широкого вжитку, нові способи виробництва та транспортування, нові ринки збуту, нові форми організації промисловості, створювані капіталістичним підприємством.

Процес творчого руйнування — "процес промислової мутації.., який безперервно революціонізує1 економічну структуру із середини, безперервно руйнуючи стару структуру й безперервно створюючи нову. Цей процес є істотним фактором стосовно капіталізму. Це те, з чого складається капіталізм і чим повинен жити кожен капіталістичний концерн".

Отже, Шумпетер мав на увазі, що нові товари, нові технології та нові ідеї завжди виштовхують з ринку старі товари, старі технології та старі ідеї. Зміни мають творчий характер, але вони є руйнівними щодо старого устрою. Процес невпинних змін може здаватися виснажливим, але він є джерелом економічного розквіту ринкових країн.

За умов нормальної ринкової економіки процес економічного удосконалення — "творчого руйнування" проходить досить безболісно для суспільства через те, що зміни відбуваються безперервно. Тоді як незначні зміни лягають важким тягарем на ту чи іншу сферу економіки, решта суспільства живе нормальним життям і пожинає їхні плоди. Отже, у кожен конкретний проміжок часу лише невелика частина суспільства зазнає труднощів, спричинених економічними змінами.

У праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" Шумпетер претендував на широкі узагальнення, що стосуються історичної долі капіталізму та виступав із концепцією вмирання капіталізму. Капіталістичний устрій, на його думку, має тенденцію до саморуйнування, а його ймовірним прямим наступником є… централістський соціалізм. У чому виявляється тенденція капіталізму до саморуйнування? Згідно з Шумпетером, не в тому, що він породжує нерозв'язні економічні проблеми. Капіталізм зруйнують власні економічні успіхи, а не провали, бо ці успіхи створюють несприятливий соціальний та політичний клімат або "атмосферу майже повсюдної ворожості до існуючого суспільного ладу".

Принципову рису капіталізму Шумпетер пов'язував з тим, хто визначає його розвиток, хто рухає цю систему. Як вже зазначалось раніше, такою силою є підприємець-новатор, який за допомогою грошового капіталу здійснює свою історичну функцію. Саме тому капіталізм він сприймав як систему при-ватного підприємництва, засновану на дрібній та середній власності. Відповідна їй система цінностей була заснована на пуританському індивідуалізмі. Накопичення багатства, його інституалізація, виникнення корпорацій, посилення втручання держави — усе це, на думку Шумпетера, є ознакою розпаду, кризою тої капіталістичної системи, яка стає жертвою власних успіхів[4, c. 215-216].

Функції підприємця в нових умовах все більше інституалізуються. Технічний прогрес більшою мірою стає справою спеціалістів, які організовані у команди та визначають, що необхідно, і діють обачно. Романтика попередніх комерційних авантюр швидко зникає, оскільки багато речей, що раніше пізнавались за допомогою геніального передбачення, тепер можна точно розрахувати. Відбувається деперсоналізація інноваційної функції, в якій Шумпетер вбачав сутність капіталізму. Виникає нова система цінностей, змінюється культура та характер мислення. Шумпетер вважав, що всі ці процеси — знамення нової цивілізації, яку можна назвати соціалізмом або ще як-небудь залежно від смаків або прийнятої термінології.

У всякому разі занепад, як зазначає Том Боттомар у передмові до праці Шумпетера "Капіталізм, соціалізм і демократія", не тягне за собою появи соціалістичного суспільства, хоча погляд Шумпетера на соціалізм як на "ймовірного прямого наступника" ґрунтується на тому, що економічний процес має тенденцію до соціалізації. Розвиток сучасного суспільства, в межах якого Шумпетер здійснює свій аналіз, має три стадії: підприємницький капіталізм, організований, чи бюрократичний, капіталізм і соціалізм. Перехід від однієї стадії до іншої відбувається через економічні зміни.

Шумпетер визначає соціалізм як економічну систему, "як інституціональну схему, у якій контроль за засобами виробництва та власне виробництвом здійснюється центральною владою або… в якій справи економіки принципово належать до державної, а не до приватної сфери". Шумпетер не розглядає соціалізм як класовий рух, його цікавить лише економічна реорганізація.

Розглядаючи демократію стосовно капіталізму та соціалізму, Шумпетер формулює визначення демократії як мережі інституцій, таких як ринок, де різноманітні групи та приватні особи — еквіваленти підприємств та підприємців — змагаються за голоси виборців, політичних "споживачів". Він уявляє демократію як змагання за політичне лідерство, що не має чітко визначених соціальних та політичних цілей. Шумпетер пише лише про те, що, функціонуючи як механізм, демократія може бути "здійсненою" або "нездійсненою", кращою або гіршою.

Якщо у попередніх працях проблемам виникнення та ролі монополії Шумпетер приділяв порівняно мало уваги, то в "Капіталізмі, соціалізмі й демократії" ця проблематика набуває великого значення. Шкодуючи за "золотим сторіччям вільної конкуренції", Шумпетер виступає одночасно й у ролі захисника монополії. Шумпетер запровадив поняття "ефективна конкуренція" та "ефективна монополія", пов'язавши категорії з процесом нововведення, з функцією підприємницького новаторства.

Згідно з Шумпетером, ефективна конкуренція можлива лише у випадках динамічної економіки, тобто там, де неперервний потік нововведень ламає стаціонарну ситуацію та є стрижнем конкуренції нового типу. Динамічну конкуренцію, що стимулюється прагненням отримання надприбутку завдяки перевагам у витратах та якості самого продукту, Шумпетер назвав ефективною конкуренцією. Динамізацію ринкового процесу як наслідок "нової конкуренції" Шумпетер пов'язав з переходом до доби великого бізнесу (великих компаній, що концентрують у своїх руках значні ресурси, спроможні здійснювати довготривалі інвестиційні процеси тощо). Із нововведеннями асоціюється в концепції Шумпетера і монополія нового типу. Монопольний прибуток — це стимул та нагорода за нововведення, за Шумпетером. Монополія, що є наслідком нововведень, ефективна, оскільки вона формується в умовах активної конкуренції. З нею несумісні застій, експлуатація покупців або постачальників через механізми цін. Вона сама — благочинний результат конкуренцій та невід'ємна від неї.

Динамічна концепція конкуренції та монополії здійснила вплив на наступний розвиток теорій ринкового механізму, ціни, прибутку, фірми. Так, концепція Шумпетера сприяла роз-робленню теорії великої фірми як головного суб'єкта, що формує свою економічну політику та здійснює довготривалу стратегію зростання. Ринкова система постала у Шумпетера як "абсолютно конкурентна", де загальність та ефективність конкуренції досягла найвищого рівня. Проблема обмеження конкуренції і монополістичного регулювання в умовах, коли великі економічні ресурси зосереджені в руках гігантських компаній, а в основних галузях сформувалися вузькі групи великих виробників, Шумпетер не розглядав[1, c. 734-736].

Висновки

Згідно економічної теорії Шумпетера, економічні зміни викликаються "нововведеннями". Під цим терміном розуміються всі причини змін в круговому потоці. У широкому суспільному процесі впровадження нововведень бере участь велике число людей, внаслідок чого змінюються вирішальні чинники економіки. Враховуючи, що на економічну систему роблять вплив війни, революції, коливання в урожаях і податки, Шумпетер назвав ці чинники "зовнішніми". Він не заперечував їх важливості і, так само як і Маркс, прагнув розкрити "внутрішні" закони капіталізму. Він намагався з'ясувати, які елементи економіки викликають зміни активності. Такими важливими елементами він вважав зміни в смаках людей, в методах виробництва і доставки товарів. Очевидно, останні елементи є найважливішими, бо ні на яких інших елементах економіки нововведення не позначаються в сильнішому ступені. Шумпетер відомий не тільки як економіст, але і як соціолог. Він висунув оригінальну і продуману теорію економічного розвитку і у багатьох відношеннях досяг чудової єдності теорії і історії. Він в основному підкреслював динамічні аспекти економічних проблем. З широтою поглядів, порівнянною лише з методом Маркса, він вивчав походження, розвиток і загибель капіталізму. Він прагнув використовувати в своїх дослідженнях не тільки теорію і статистику, але і історичну, соціологічну і навіть психологічну інформацію. Хоча його і цікавили деталі економічного аналізу, Шумпетер розглядав загальні тенденції розвитку капіталістичної економіки, проблему, яку університетські економісти вважали за краще не зачіпати. Таким чином, ми можемо сказати, що Шумпетер був дуже зацікавлений у своїй роботі випускаючи праці – шедеври, якими він хотів показати тодішній і сучасний стан економіки. І навчити нас правильно розуміти економічні процеси і стани, якими вони бувають і робити правильні висновки.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.