Економічне зростання та способи його досягнення

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Суть економічного зростання.

2. Фактори та показники економічного зростання та способи його досягнення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічне зростання — це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Розрізняють два поняття: „економічний розвиток" та „економічне зростання".

Економічний розвиток — це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання — це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Найважливішими проблемами економічного зростання є:

• тенденції та джерела зростання;

• забезпечення його довготермінової стійкості;

• наслідки вибраної моделі технологічної політики;

• темпи оновлення структури народного господарства;

• вимір факторів та результатів зростання.

З метою вирішення цих та інших проблем застосовують моделі економічного зростання (неокласична модель, неокейнсіанська модель, модель економічного зростання Р. Солоу).

1. Суть економічного зростання

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Під економічним вростанням розуміють здатність країни виробляти більший обсяг товарів і послуг. Іншими словами, економічне зростання означає розширення межі виробничих можливостей країни і виражається переміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Теорія економічного зростання аналізує фактори, або процеси, що його забезпечують, ті сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

Економічне зростання визначається і вимірюється двома взаємопов'язаними способами: як збільшення реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той же період реального ВВП на душу населення. Керуватися можна обома визначеннями. Наприклад, якщо в центрі уваги є проблеми воєнно-політичного потенціалу, тоді більше підходить перше визначення. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому визначенню. Звичайно, згідно із будь-яким із цих визначень, економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках[15, c. 37-38].

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

У теоретичному і практичному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов'язане з терміном «розширене відтворення», але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

2. Фактори та показники економічного зростаннята способи його досягнення

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

У загальному вигляді структуру факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 1)[4, c. 236-237].

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

І. Фактори пропозиції

1. Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Україна має площу 603,7 тис. км2, займаючи 40-ве місце у світі за площею, та 21-ше місце за кількістю земельних ресурсів, тому що 68% земель в Україні родючі, але вихід продукції сільського господарства з 1-го гектара набагато нижчий, ніж у країнах західної Європи.

Мінеральні ресурси. Запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів.

Рекреаційні ресурси. Знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також у Карпатах.

Загальний рівень лісистості 14% — найменший у Європі.

Україна відчуває гострий дефіцит питної води, промисловий потенціал України дуже енергомісткий.

Має відбуватися ефективне використання, комплексне видобування ресурсів і вилучення корисних елементів з руд з подальшою їх переробкою.

2. Кількість та якість трудових ресурсів. Показниками є чисельність працездатного населення та продуктивність праці.

Продуктивність праці — це середній виробіток на одного зайнятого за годину.

В Україні на 2006 р. кількість постійного населення за статистикою склала 46,55 млн., у тому числі у віці працездатного населення 22,3 млн. Природне скорочення населення 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. Кількість безробітних склала 1600,8 тис, у тому числі жінок 738,3 тис.

Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3. Обсяг основного капіталу або основних фондів. Показник: Фондовіддача.

Виробничий потенціал України раніше був зорієнтований на машинобудівну, добувні галузі та воєнний комплекс.

4. Нові технології (НТП). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат на наукові дослідження. Видатки бюджету на науку дуже незначні (близько 3%).

II. Фактори попиту

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Також сюди можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.

III. Фактори розподілу

Здатність нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції, а також розподіл доходів у суспільстві.

Фактори, що стримують та негативно впливають на економічне зростання

Поряд з факторами, які зумовлюють економічне зростання, існують такі, що стримують його[10, c. 189-192].

До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, належать:

• злочинність та корупція;

• недобросовісне ставлення до праці;

• припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;

• несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони майже не піддаються кількісній оцінці, — це забезпечення країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, національні традиції, а також міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля тощо.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактор попиту;

3) соціокультурні, інституційні та інші фактори. Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх теж чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу країни;

4) технологія.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов'язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін.

Висновки

Економічне зростання само по собі розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Зростання реального продукту зумовлює підвищення матеріального добробуту і відповідає принципам мінімізації витрат.

Таким чином, економіка, що зростає, спроможна задовольняти нові потреби людей і розв'язувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, який може використовуватися для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без відмови у споживанні інших життєвих благ.

Разом із тим економічне зростання дозволяє країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

6. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.

7. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

8. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.110-121.

9. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України// Економіка України. — 2005. — № 6. — C. 45-49

10. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 188-197

11. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні// Економіка України. — 2005. — № 6. — C. 23-29