Економічні функції держави в перехідній економіці

Категорія (предмет): Політична економіка

Arial

-A A A+

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні основи функції держави в економіці

1.1. Сутність економічних функцій держави

1.2. Основна характеристика функцій держави в перехідній економіці

1.3. Поняття та класифікація правових форм реалізації економічної функції держави

Розділ ІІ. Економічна функція у системі функцій сучасної держави

2.1. Функції держави в економічних системах

2.2. Актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики

Розділ ІІІ. Вдосконалення економічних функцій держави в перехідній економіці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Однією з характерних особливостей реалізації функцій держави є наявність чітко визначених принципів та форм. Саме вони не лише забезпечують єдність та системність функцій, а й визначають засоби зовнішнього прояву та забезпечення функцій держави. Аналіз форм реалізації функцій держави в економічній сфері свідчить, що до 1956 р. ця проблема залишалася недослідженою, оскільки питання формативної площини функцій досліджувалося лише в контексті інших проблем.

Постановка питання про форми реалізації функцій держави належить радянським ученим С. Голунському та М. Строговичу. Вони запропонували три форми забезпечення функцій держави:

• законодавча, що полягає в установленні вищою державною владою загальнообов’язкових правил поведінки, які визначають не лише зміст функцій, а й процедуру реалізації;

• управлінська (адміністративна), змістом якої є вирішення органами держави різноманітних питань, що виникають у процесі здійснення державою її функцій, забезпечують виконання законів шляхом їх конкретизації підзаконними актами;

• судова, яка передбачає діяльність особливого державного органу — суду в процесі вирішення в установленому законом порядку кримінальних та цивільних справ.

Проблема визначення поняття "держави", її ролі та функцій в економіці має надзвичайно важливе теоретичне значення. Це обумовлено тим, що вирішення цієї проблеми дасть змогу виявити сутність цього явища та сприятиме з'ясуванню різних підходів до ролі та функцій держави на різних стадіях формування ринкової економіки.

Аналіз інформаційної бази роботи. Питаннями економічної ролі держави займаються такі вчені-економісти, як Л.І. Абалкін, С.В. Мочерний, Г.Я. Аніловська, О.А. Бірюков, С.А. Сафронов, Л.І. Дмитриченко, Дж. Стігліц, Ф. Шамхалов, П. Семю-ельсон, А.Л. Бікмуллін та ін.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економічних функцій держави.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити риси економічної функції держави;
охарактеризувати значення правових форм реалізації економічної функції держави;
дослідити функції держави в економічних системах;
виявити актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічних функцій держави.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси функцій держави в економіці.

Предметом дослідження виступає сутність економічних функцій держави, їх вплив на економіку.

Розділ І. Теоретико-методологічні основи функції держави в економіці

1.1. Сутність економічних функцій держави

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об'єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

• розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

• структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

• цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

• розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

• національне регулювання економічних і соціальних процесів;

• проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

• створення загальної законодавчої і правової бази для суб'єктів ринкової економіки[7, c. 270-271].

Основними рисами, характерними для економічної функції держави на сучасному етапі розвитку, є:

— поступовий відхід від тоталітарного регулювання економіки в межах держави;

— пошук співвідношення державного регулювання економіки і саморегулювання, а також визначення нових меж втручання держави в економіку;

— підвищення ролі саморегулювання економіки;

— визначення оптимального рівня централізації і децентралізації в управлінні економікою;

— управління підприємствами та організаціями, які перебувають у державній власності. Коло цих об'єктів має обмежуватися галузями загальнодержавного та стратегічного значення, наприклад, ядерною енергетикою, освоєнням космосу, загальнодержавним транспортом, зв'язком тощо;

— подальше удосконалення форм непрямого впливу на економіку держави;

— різке збільшення кількості нових ринкових інститутів, встановлення правових основ ринку та цінової політики, стимулювання державними засобами підприємництва та вільної праці, забезпечення різноманітності й рівноправності форм власності та видів господарювання, правовий захист власника, вжиття заходів для припинення недобросовісної конкуренції (монополізму) та охорона прав споживача від недобросовісного виробника;

— пошук найбільш раціонального поєднання адміністративних і економічних методів регулювання економічних процесів;

— удосконалення економічної політики держави на науковій основі з урахуванням особливостей розвитку держави;

— удосконалення механізму реалізації економічної функції держави;

— регулювання зовнішньоекономічних відносин з метою захисту державою свого економічного суверенітету, безпеки, стимулювання розвитку національної економіки при реалізації зовнішньоторговельної та іншої діяльності;

— врахування інших факторів, які так чи інакше впливають на економіку держави (науково-технічний прогрес, інтелектуалізація праці, наукова організація управління виробництвом та ін.)[5, c. 29-30].

1.2. Основна характеристика функцій держави в перехідній економіці

В умовах перехідної економіки можна виділити такі функції:

— системоутворюючі, головний зміст яких полягає в демонтажі старих і створенні нових економічних і соціальних інститутів, "запуску" нової господарської системи;

— системоутверджуючі;

— системовідтворюючі.

Виділені функції держави чітко не розділені в часі, хоча, зрозуміло, на початковому етапі трансформаційного процесу превалюють системо-утворюючі, проте це зовсім не означає, що на наступних етапах вони відживають, наприклад, цільова функція роздержавлення й приватизації є актуальною протягом усього періоду трансформації.

Таким чином, якщо системоутворюючі функції держави в трансформаційний період насамперед пов'язані з формуванням необхідних умов функціонування, більше того, "запуску" нової господарської системи, то системоутверджуючі функції покликані формувати умови, що забезпечать необоротність трансформаційного процесу, функціонування нової системи господарювання на власній, характерній тільки для неї матеріальній базі.

Системовідтворюючі функції пов'язані з формуванням умов, необхідних і достатніх для стійкого розвитку системи, що сформувалася, а також із затвердженням, зміцненням її ролі у світовому економічному й політичному просторі[2, c. 82].

Економічні функції держави у розвинутих країнах.

1. Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Ще А. Сміт стверджував, що держава є гарантом і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до «передекономічних», бо без їх реалізації стабільний і ефективний ринок неможливий. Необхідна правова база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює «правила гри», що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. Економіко-правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки економічних суб'єктів. Вони складаються з: приватного права розпорядження власністю і правил його передачі; прав, що регулюють відносини всередині економічних одиниць, — підприємницьке, сімейне та юнацьке право; прав, що регламентують грошове забезпечення економіки і фінансове господарство державного підпорядкування, — право емісійного банку, податкове та фінансове право; прав, що закріплюють санкції для дій, які виключають конкуренцію або загрожують їй, — конкурентне право, право економічних штрафів та ін. Основні послуги, що забезпечуються урядом, включають: застосування поліцейських сил для підтримання суспільного порядку; введення стандартів вимірювання ваги і якості продуктів; створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Така діяльність уряду поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом обігу, гарантована якість продуктів, визначення прав власності й відповідальність щодо дотримання умов контрактів — усі названі заходи обумовлюють збільшення обсягів торгівлі.

2. Захист конкуренції. Конкуренція є основним регулюючим механізмом у капіталістичній економіці, силою, яка підкорює виробника і постачальника ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо попиту і пропозиції визначають ринкові ціни. За умов конкуренції: покупці — хазяїн, ринок — його агент, а підприємства — слуга. Зростання кількості монополій різко змінює ситуацію. Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну продукту, що продається. Коли монополія замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд створює державні комісії для регулювання цін, встановлює стандарти на послуги, що пропонуються, приймає антимонопольні та антитрестівські закони.

3. Перерозподіл доходу та національного багатства. Ринкова система веде до нерівності у суспільстві: ті, що володіють значними капіталами, земельними площами, мають великі доходи, інші — досить незначні, крім того люди похилого віку, з фізичними чи розумовими вадами, безробітні взагалі не мають доходів в умовах ринкової системи. Ринкова система породжує значну нерівність у розподілі грошового доходу й, відповідно, у розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Держава виконує завдання щодо зменшення нерівності доходів у суспільстві. Трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто її гостро потребує, здійснення різних програм соціального захисту. Уряд упорядковує структуру розподілу доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом індикації цін. Законодавство щодо мінімальних ставок заробітної плати є прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

4. Коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку. Різке порушення функціонування ринку пов’язується з такими негативними явищами: ринкова система виробляє не ту кількість певних товарів і послуг, неспроможна взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких є економічно виправданим. Застосовуються два типи коригуючих заходів: законодавство та спеціальні податки, за допомогою яких уряд покладає на фірму-порушника побічні ефекти чи витрати.

Держава здійснює перерозподіл ресурсів на суспільні блага. В економіці, де існує певна зайнятість, перед державою постає завдання вивільнення ресурсів, що застосовуються у виробництві товарів індивідуального споживання, для спрямування їх у виробництво суспільних благ. Підприємства, домогосподарства обкладаються податками, тим самим виключається частина їх потенційної купівельної спроможності. Податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, що, в свою чергу, викликає зниження приватного попиту на ресурси. Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів виробництву, податки вивільняють ресурси із приватної сфери їх застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може спрямувати ці ресурси у виробництво суспільних благ і послуг. Держава свідомо перерозподіляє ресурси для здійснення значних змін у структурі національного продукту країни.

5. Стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної кон'юнктури. Історично склалося так, що найновішою та в певному розумінні найважливішою функцією уряду є стабілізація ринкової економіки, тобто допомога приватній економіці у забезпеченні і повної зайнятості ресурсів, і стабільного рівня цін. Рівень виробництва залежить від загального обсягу витрат. Можливим є виникнення двох несприятливих ситуацій:

а) безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов'язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат — приватних і державних — був достатнім для створення повної зайнятості. Уряд повинен підвищити власні витрати на суспільні блага й послуги, а з іншого боку — скоротити податки для стимулювання доходів приватного сектору;

б) інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні витрати перебільшують величину продукту за повної зайнятості, надмірні витрати викликають підвищення цін. Уряд зобов'язаний ліквідувати надмірні витрати, скоротити власні витрати, а також підвищити податки з метою скорочення витрат приватного сектору.

Деякі економісти звертають увагу ще на одну функцію уряду.

6. Виправлення вад ринкової системи. Однією з таких вад є проблема екстерналій. Підприємство викидає в атмосферу отруйні гази, виникає ризик для здоров'я населення. Оскільки повітря нікому не належить, підприємству ніщо не заважатиме продовжувати забруднення атмосфери доти, доки не буде запроваджений спеціальний закон, що встановлює допустимі екологічні норми шкідливих викидів.

Учений, здійснивши відкриття, послужить на користь усьому суспільству. Що ж до самого вченого, то його власний добробут, як правило, не зросте пропорційно до економічної вартості відкриття, з чого випливає, що вільний ринок не стимулює фундаментальних наукових досліджень. Саме тому американський уряд фінансує Національний науковий фонд, уряд України — Національну Академію наук. Урядова політика захищає патентне право. Економічні функції держави перебувають у постійній динаміці, спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв'язку із суспільним прогресом[7, c. 272-275].

1.3. Поняття та класифікація правових форм реалізації економічної функції держави

Кожна з форм реалізації функцій пов'язувалася з діяльністю спеціально створених державних органів. Така позиція в подальшому не отримала підтримки та була піддана критиці.

На думку деяких авторів, ця концепція не охоплює дійсної кількості форм реалізації функцій держави і, відповідно, не може врахувати узагальнюючої діяльності держави по відношенню до її функцій. Концепція щодо трьох форм реалізації функцій держави не могла бути підтримана на той час ще й тому, що в основі її класифікації не було єдиного критерію, який би правильно визначив принципи групування форм діяльності.

Однак потрібно враховувати і той факт, що до прийняття Конституції України принцип поділу влади не був закріплений. Враховуючи зміни, що відбулися в Україні та зумовили розвиток теорії права, можна стверджувати про правомірність виділення даних форм реалізації функцій держави, оскільки в її основу покладається принцип поділу влади, закріплений в Конституції України.

В. Копєйчиков вважає, що формами здійснення функцій держави є правотворчість, у цілому правове регулювання і безпосередня організаторська діяльність, спрямована на здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Г. Петров розрізняє чотири форми діяльності держави: законодавчу, виконавчо-розпорядчу, судову і наглядову. По суті, приєдналися до цієї точки зору П. Василенков, A.Аскеров.

Інша група вчених у процесі класифікації форм діяльності державних органів пропонує виділити найбільш загальну підставу і поряд з нею окремі спеціальні підстави для наступної класифікації. Так, І. Левін такою підставою класифікації обрав характер прояву державної влади. Виходячи з цього він виділяє дві основні форми:

• здійснення вищої влади (діяльність вищих органів влади);

• діяльність влади нижчого рівня.

Остання, у свою чергу, поділяється на окремі форми: управління, здійснення місцевої влади, правосуддя. За аналогічними критеріями класифікували форми діяльності держави B. Коток та Б. Кравцов [7, с. 34].

Однак, на нашу думку, у зв'язку з підвищенням ролі місцевої влади в Україні та її розвитком як децентралізованої унітарної держави ця класифікація не може бути застосована. Більше того, вона суттєво зменшує значення виконавчої та судової влади, у той час як Конституцією вони визнаються рівними.

Деякі автори намагалися більш глибоко охарактеризувати форми діяльності держави. Вони вважають, що необхідно окремо розглядати фактичні та правові особливості діяльності органів держави. Фактична діяльність органів держави — це комплекс або система необхідних послідовних дій щодо здійснення управлінських заходів у різних сферах життя. Нормативне регулювання, яке здійснюється органами держави, завжди носить правовий характер. Воно реалізується за допомогою відповідних організаційно-правових форм. Ці організаційно-правові форми є засобами впорядкування діяльності органів держави та поведінки людей.

Основним призначенням правової форми є забезпечення порядку як у суспільстві в цілому, так і у сфері функціональної діяльності держави. На думку В. Горшеньова, ця мета досягається за допомогою права як найбільш ефективного засобу регулювання суспільних відносин [9, с/113]. Саме загальнообов'язковий характер права і забезпечує можливість єдності поведінки різноманітних суб'єктів у різноманітних ситуаціях.

Нормативне регулювання здійснюється органами держави та має правовий характер. Однак точки зору вчених щодо правової форми діяльності органів держави не мають єдності. Так, В. Попова розрізняє дві основні форми діяльності місцевих органів влади: діяльність із прийняття нормативних актів; організаційна, що забезпечує виконання законів та керівництво господарською діяльністю.

Однак якщо організаційні форми не тягнуть за собою наслідків, то яким чином і як вони сприяють реалізації функцій держави? Якщо під організаційними формами розуміти діяльність органів держави з організації видання нормативних актів і вона є допоміжним засобом для такої діяльності, то таку діяльність не слід виділяти як окрему форму реалізації функцій держави.

У правовій літературі майже немає розбіжностей у розумінні форм реалізації функцій держави. В сучасній літературі існує два різні підходи залежно від критерію. Під формами реалізації функцій держави розуміють:

• по-перше, діяльність основних ланок механізму держави, специфічні види державної діяльності на відміну від діяльності недержавних організацій;

• по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, завдяки якій реалізуються її функції.

Відповідно до першого критерію основними формами реалізації функцій держави є: законодавча; управлінська (виконавча); судова; контрольно-наглядова [12, с. 76].

Законодавча діяльність полягає у виданні представницькими та законодавчими органами законів, обов'язкових до виконання всіма державними органами, громадськими об’єднаннями, органами місцевого самоврядування, посадовими особами та громадянами.

Виконавча діяльність — це заснована на законах оперативна, повсякденна реалізація органами виконавчої влади (державного управління) функцій держави, в тому числі у сфері розвитку економіки.

Судова діяльність охоплює реалізацію функцій держави шляхом здійснення правосуддя всіма ланками судової системи країни.

Контрольно-наглядова діяльність — це виконання функцій держави шляхом здійснення різних дій усіма органами державного нагляду та контролю.

Особливе місце в цій системі заходів має прокурорський нагляд за чітким та одноманітним виконанням чинних на території країни законів, який здійснюється Генеральним прокурором України та підлеглими йому прокурорами.

Згадані форми і визначають цілі реалізації функцій держави. Значення цієї класифікації, на нашу думку, полягає у сприянні вивченню і вдосконаленню поділу праці між окремими елементами механізму держави щодо виконання її функцій відповідно до принципу поділу влади.

Досить поширена в літературі класифікація, критерієм якої є однорідна за зовнішніми ознаками діяльність органів держави, спрямована на здійснення її функцій. Залежно від способів використання в процесі здійснення функцій права визначають правову діяльність та організаційну.

В. Сєрих пропонує під правовою формою реалізації функцій держави розуміти «весь механізм правового регулювання». Така точка зору, на нашу думку, не досить обґрунтована, оскільки не можна ототожнювати механізм правового регулювання з правовими формами реалізації функцій держави. В теорії права під механізмом правового впливу прийнято розуміти систему правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкування суспільних відносин відповідно до мети та завдань правової держави. До цієї системи входять такі структурні елементи: норми права, правовідносини, акти реалізації юридичних прав та обов'язків[13, c. 172-130].

Під правовими формами здійснення функцій держави слід розуміти однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність державних органів, пов'язану з виданням нормативних актів. Відповідно до цього правовими формами реалізації функцій держави в теорії держави і права прийнято вважати правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка, у свою чергу, поділяється на оперативно-виконавчу та правоохоронну. Л. Загайнов пропонує виділити правотворчу, оперативно-виконавчу та правоохоронну форми реалізації економічної функції держави [7, с. 209].

Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом видання нормативних актів, зміни або скасування юридичних норм.

Під правозастосовчою розуміють діяльність державних органів, спрямовану на реалізацію законів та підзаконних правових актів шляхом видання актів застосування права. Правозастосовчу діяльність більшість учених-правознавців поділяють на оперативно-виконавчу та охоронну.

Оперативно-виконавча діяльність — це пов’язана з повсякденним вирішенням різних питань управління справами суспільства владна, виконавчо-розпорядча робота державних органів щодо здійснення функцій держави шляхом прийняття актів застосування права, які є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин [12, с 76].

Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів з приводу забезпечення охорони норм права від їх порушень, з приводу захисту наданих громадянам суб'єктивних прав та забезпечення виконання покладених на них юридичних обов'язків.

В результаті правоохоронної діяльності видаються акти застосування норм права (рішення судів, постанови слідчих, протести прокурорів тощо). Специфіка цих актів полягає в тому, що вони слугують цілям профілактики скоєння злочинів та інших правопорушень, відновленню порушеного права, реалізації юридичної відповідальності особи, яка скоїла правопорушення, охороні прав особи, захисту прав людини, захисту інтересів громадян та суспільства в цілому.

Розглядаючи категорію «метаправові форми здійснення функцій держави», В. Тюленєв виходить з того, що термін «мета» — це частина складних слів, яка означає перехід до чогось іншого, але не протилежного, зміну стану, перетворення. На думку В. Тюленева, — метаправові форми — це діяльність державного механізму на основі права, яка не тягне безпосередньо видання норм права, але все ж здійснює вплив на процес правового регулювання, оскільки має юридичне значення. Метаправові форми не можуть не носити правового характеру ще і тому, що, по-перше, право (правові наслідки) не зводиться лише до системи норм права та нормотворчості; по-друге, функціонування держави неможливо уявити поза правовими наслідками, оскільки будь-яка її юридично значуща дія так або інакше, іноді опосередковано, але пов'язана з правом.

На нашу думку, форми здійснення економічної функції держави необхідно виводити із таких міркувань: економічні функції здійснюються в суспільстві; вони мають правове опосередкування; залежать і впливають на рівень розвитку суспільства; визначають призначення держави[14, c. 18-20].

Розділ ІІ. Економічна функція у системі функцій сучасної держави

2.1. Функції держави в економічних системах

Виникнення різних типів економік на різних етапах розвитку суспільства є закономірним явищем розвитку економічних систем. Як будь-яке об'єктивне явище суспільного життя економічна система проходить етапи становлення, розвитку, зрілості, старіння та відмирання, що й зумовлює необхідність її заміни на нову систему. Розвиток сучасної держави зумовлює необхідність аналізу сучасного суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Україна, ставши на шлях незалежного розвитку, отримала надію на побудову стабільної високорозвиненої країни та здійснила перетворення в економічному житті суспільства.

Однією з важливих передумов стабільності суспільства, що дає змогу ефективно функціонувати в умовах різних впливів, зберігаючи при цьому свою структуру і здатність контролювати процес суспільних змін, є економічна політика, важливим завданням якої є активна участь держави як атрибут соціально орієнтованої ринкової економіки.

За енциклопедичним словником з економіки, "функція" — це виявлення сутності конкретної категорії в дії, специфічні способи виявлення характерних для цієї властивості.

Таким чином, різні визначення функцій держави не містять суттєвих розбіжностей, оскільки вони характеризують функції держави як основні соціально важливі напрямки діяльності держави на конкретному історичному етапі розвитку, оскільки діяльність держави надзвичайно різноманітна та різнорідна.

Проблемі функцій держави в науковій літературі приділяється багато уваги. Проте багато питань залишаються невирішеними або їх вирішенням викликає сумнів. Немає навіть єдності в тім, що розуміти під функціями держави. Найпоширенішим є розумінням функцій як основних напрямків діяльності держави, у яких виражається її соціальне призначення та класова сутність.

У західній економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності держави, її ролі в економіці, змісту економічних функцій.

Держава розглядається як організація керування суспільством, спрямована на забезпечення загального блага всіх верств, груп і кожного індивіда[5, c. 31-33].

Останнім часом виникли якісно нові функції держави, які раніше не були однозначно структуровані, що пов'язано з поступовим становленням постіндустріального суспільства. До них можна віднести зобов’язання держави у галузі освіти, формування й підтримки фундаментальної науки, створення спеціальних зон для розробки сучасних технологій, проведення чітко сформульованої промислової політики, вирішення екологічних проблем.

Економічна роль держави комплексно розкривається у таких її основних функціях: 1) національно-демократичне економічне планування; 2) здійснення (через діяльність центрального банку) єдиної грошово-кредитної політики; 3) проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже — усього господарського комплексу; 4) послаблення й відвернення екологічної кризи; 5) розвиток економічної та значною мірою соціальної інфраструктур; 6) розвиток фундаментальних і частково прикладних наукових досліджень, які не дають швидкої віддачі; прискорення розвитку науки в системі "наука — техніка — виробництво"; 7) сприяння розвитку передових галузей, що визначають науково-технічний прогрес (ракетно-космічної, авіаційної та інших видів техніки), а також посилення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного виробника; 8) створення раціональних умов для розвитку дрібних і середніх підприємств; 9) здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки; 10) антимонопольна діяльність, оптимальне роздержавлення, приватизація, реприватизація, націоналізація та денаціоналізація; 11) забезпечення справедливого розподілу й соціальної захищеності громадян; 12) виконання функцій підприємця на підприємствах базових галузей з виробничим циклом (суднобудування, метробудування та ін.); 13) максимальне використання демократичною державою переваг ринку і водночас нейтралізація його недоліків (значної соціальної диференціації суспільства, монополістичних тенденцій в економіці, руйнування навколишнього середовища та ін.), забезпечення поступового входження національної економічної системи у світову економіку, у глобальний економічний простір. Ці функції значною мірою збігаються з функціями державного регулювання економіки[6, c. 67-68].

2.2. Актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики

Що ж являє собою економічна функція сучасної держави? Найбільш об'єктивну відповідь на це запитання можна отримати, спираючись на здобутки досліджень загальнотеоретичних проблем функцій держави. Екстраполяція цих підходів на предмет дослідження цієї статті дозволить нам не лише сформувати цілісне концептуальне бачення основних напрямів і видів економічної діяльності держави на сучасному етапі, а й показати визначальну роль економічного чинника в становленні демократичної державності.

Насамперед звернемо свій погляд на державно-правові дослідження радянського періоду, в центрі уваги яких була економічна функція держави, або як її найчастіше іменували — господарсько-організаторська функція, хоча деякі автори відмічали і певну їх відмінність. Так, наприклад, Б.Кучер визначав економічну функцію держави як основні напрями діяльності держави повиконанню економічної політики, яка реалізується на території держави і за її межами, на міжнародній арені[7, c. 275].

Один з найбільш відомих теоретиків функцій держави М.Чорноголовкін розглядав господарсько-організаторську функцію держави як діяльність держави по організації суспільного виробництва і керівництву економікою. її зміст, на думку вченого, визначається завданнями, які стоять перед суспільством в економічній сфері. Інший радянський учений В.Тюленєв у ході аналізу господарсько-організаторської функції держави дійшов висновку, що господарсько-організаторська функція держави є таким об'єктивно необхідним, основним, постійним, однорідним і комплексним напрямом (стороною) державної діяльності, яка пов'язана з організацією всього циклу розширеного соціалістичного виробництва.

Слід зазначити, що більшість авторів, у полі зору досліджень яких була господарсько-організаторська функція держави, під останньою розуміли, як правило, діяльність держави в різних сферах народного господарства, економіки — промисловості, будівництва (капітального будівництва), сільського господарства, транспорту, зв'язку тощо, — яка здійснюється шляхом управління, організації, керівництва народним господарством шляхом здійснення контролю та в інших формах.

Деякі автори відносили до господарсько-організаторської функції, що було досить спірно і зазнало критики їх сучасниками, також діяльність держави по організації соціального забезпечення, соціального страхування та іншу діяльність по соціальному обслуговуванню населення[6, c. 70-71].

Взагалі питання про "ідентифікацію" в систем функцій так званої господарсько-організаторської функції держави належало в юридичній науці до числа дискусійних. Так, у радянській правовій ті іншій літературі господарсько-організаторські функція тривалий час визнавалася більшістю авторів головною функцією держави. Такі радянські дослідники, як О.Литвиненко, Ф.Бурлацький, А.Денисов іменували господарсько-організаторську функцію держави економічною, хоча і в тому, і в іншому випадку під цією функцією розумілася одна і та ж діяльність держави по забезпеченню виробництва і відтворенню матеріальних благ, їх обміну та розподілу. Відомий фахівець радянського періоду у сфері функціональної діяльності держави у сфері економіки Л.Загайної вважав, що господарсько-організаторську функцію доцільно розглядати як одну з економічні функцій держави.

Що ж являє собою економічна функція держави з позицій сучасного бачення даної категорії теорії права і тих політико-правових та соціально-економічних реалій, свідками яких є ми? Насамперед слід відмітити постійний характер економічної діяльності держави. Про це свідчать як різні нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, які стосуються різних галузей економіки, так і постійна наявність спеціальних ланок, органів та інститутів механізму держави, що відають різними галузями народного господарства, економіки — міністерств, державних фондів, державних служб та ін.

Економічна діяльність держави має загальнодержавний характер. Вона здійснюється в масштабах усієї держави та всіх ланок державного механізму: органами влади, що здійснюють законодавство в різних галузях економіки (промисловості, сільському господарстві тощо); органами виконавчої влади, що здійснюють бюджетно-фінансову, контрольно-наглядову та інші види діяльності в сфері економіки. На здійснення економічної функції спрямована також діяльність правоохоронних органів: органів судової влади, прокуратури та ін., які здійснюють охорону національної системи господарювання, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Таким чином, економічна функція є найбільш загальним і постійним видом економічної діяльності держави[11, c. 55-57].

Сутність економічної функції, її зміст також тісно пов'язані з характером національної економіки, її структурою, шляхами її розвитку. Державне управління економікою, на думку сучасних дослідників, — це управління промисловістю, сільським господарством, будівництвом, транспортом, фінансами та деякими іншими відносинами, які суміжні з ряду питань з економікою (наприклад, екологія). Головне завдання державного управління в економічній сфері — забезпечення зростання матеріального виробництва, продукції. У кінцевому результаті це робиться для забезпечення потреб людей, хоча розподіл суспільного продукту між ними та їх групами може бути самим різним, є багаті та бідні громадяни. Процес управління економікою передбачає вирішення багатьох питань (забезпечення пропорційності господарства, підвищення ефективності виробництва і послуг за менших витратах тощо). Це досягається різними методами, в тому числі економічними (наприклад, створення державою пільг для деяких галузей, в результаті чого капітал перетікає туди, у цих галузях зростає виробництво) і адміністративними (владними) методами (видача і відмова у видачі ліцензій, вимоги до виробників, наприклад, сертифікація продукції і т.д.). Владні методи неоднакові щодо підпорядкованих і непідпорядкованих об'єктів (підприємствам та ін.).

У сучасній демократичній державі управління економікою та основа цього — управління публічною власністю розділені в предметному та функціональному плані. Так, основними структурними складовими (галузями) економіки сучасної держави є: промисловість, сільське господарство, капітальне будівництво, транспорт, митне, бюджетне та валютне регулювання, підприємництво, зв'язок і деякі інші. Кожна з них, в свою чергу, поділяється на окремі галузі. Так, у сфері промисловості розрізняють, зокрема, електроенергетику, нафтовидобувну промисловість, хімічну промисловість, машинобудування, легку промисловість та інші галузі. У сфері сільського господарства розрізняють тваринництво, садівництво, лісове, водне господарство та інші галузі. У сфері транспорту — залізничний транспорт, морський, повітряний, автомобільний, трубопровідний транспорт та інші галузі.

У процесі розвитку економіки можуть виникати нові галузі, зазнавати істотних змін, видозмінюватися існуючі. На різних етапах розвитку економіки нашої країни одні галузі, які є в той чи інший момент більш прогресивними, можуть діставати більш швидкий розвиток, займати різне місце серед інших галузей. У процесі розвитку можуть змінюватися масштаби, напрями окремих галузей. Найбільше стрімко такі зміни відбуваються в умовах ринкових відносин.

Подібна "десегментація" економіки не може не впливати на диференціацію економічних функцій держави. Ускладнення "каталогу" та підвищення значення економічних функцій сучасної держави безпосередньо пов'язано з визначальною роллю людського фактора. Логіка розвитку державних функцій залежності від ускладнення соціальних завдань до економічних функцій і далі до все більшої залежності економіки від соціальних факторів стала тим вектором, за яким відбувається розвиток функціональної державної структури[2].

У свою чергу змістом економічної функції держави виступає сукупність напрямів діяльності в сфері економіки. Неконтрольований характер ринкових процесів є руйнівним для суспільства та природи, тому ринкова економіка більше, ніж яка-небудь, вимагає свого регулювання. При цьому його метою є знаходження оптимальної міри та найбільш ефективних форм державного регулювання економіки, які б не руйнували її ринкової природи, забезпечували б ринковій економіці максимальну соціальну ефективність.

Економіка держав постсоціалістичного табору більшу частину XX ст. розвивалася як економічна система централізовано-планового типу. Починаючи з 90-х років вона трансформується в напрямку ринкової економіки змішаного типу. Історичний аспект трансформаційних змін від директивної економіки до змішаної, від абсолютної державної власності на засоби та знаряддя виробництва до приватної передбачає співіснування методів ринкового та державного регулювання в їх взаємодії. В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, примусове встановлення господарських зв'язків, роль держави зводитися до виконання таких функцій, як здійснення законодавчого регулювання економічної, господарської діяльності; контроль за дотриманням передбачених законом правил економічної, господарської діяльності, захист відносин, які виникають у зв'язку з цими правилами і прав їх учасників; забезпечення соціальної спрямованості економіки.

Економіка цих держав є складним, багатогранним явищем. Відповідно складна і багатогранна їх економічна діяльність. Вона спрямована на подальший розвиток усіх галузей економіки, усього народного господарства — промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку та інших галузей. Ця діяльність держави полягає в створенні оптимальних (правових, політичних та ін.) умов для забезпечення і відтворення матеріальних благ, забезпечення необхідного обсягу, масштабів і темпів виробництва, забезпечення необхідної структури виробництва, якості та асортименту продукції, забезпечення підвищення ефективності суспільного виробництва і продуктивності праці; підтримки конкуренції; виявлення, пошуку, освоєння і раціонального використання природних, матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів; здійснення економічного співробітництва, встановлення, підтримки та розвитку необхідних економічних зв'язків і відносин всередині країни та з іншими державами; прискорення науково-технічного прогресу (створення нових видів сировини, матеріалів, машин і приладів, здійснення механізації та автоматизації, поліпшення технології виробництва), забезпечення постійного і швидкого впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, підвищення кваліфікації робочої сили, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

Роль держави, зокрема її економічна функція, також визначається через наступні аспекти її діяльності: а) створення правової основи прийняття економічних рішень. Держава розробляє та приймає закони, покликані регулювати підприємницьку діяльність, забезпечувати права й обов'язки громадян; б) стабілізація економіки. Уряд використовує бюджетно-податкову та кредитну політику для подолання спаду виробництва, характерного для перехідного періоду, для подолання інфляції. зменшення кількості безробітних, підтримка стабільного рівня цін і національної валюти; в) соціально-орієнтований розподіл ресурсів. Держав) організує виробництво товарів і послуг, якими не займається приватний сектор. Воно створює умови для розвитку сільського господарства, зв'язку. транспорту, розподіляє засоби на оборону, науку. формує програми розвитку освіти, системи оздоровлення тощо; г) забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій. Держава гарантує мінімум заробітної плати, пенсії по старості, інвалідності, виділяє кошти для допомоги по безробіттю, різні види допомоги тощо. В цілому цими пропозиціями варто погодитися, за винятком останнього пункту, який за своєю сутністю відповідає внутрішнім і зовнішнім характеристикам соціальної функції держави[6, c. 72-75].

Отже, за своїм змістом економічна функції сучасної держави є сукупністю подібних між собою видів (різновидів) економічної діяльності держави, спрямованих на формування ринкових відносин. З еволюцією держави як системи відбувається зміна змісту і структури її економічних функцій. Розвиток продуктивних сил змінює виробничі відносини та структуру суспільства і види: поява нових суспільних відносин призводить до розширення галузей права і формування нових економічних функцій. При цьому розвиток інших функцій держави, насамперед соціальних, відбувається за рахунок інтеграції або дезінтеграції їх) економічними функціями в межах складних функціональних систем, що свідчить про домінуванні економічного вектора розвитку.

На закінчення відзначимо, що світовий досвід доводить, що в ринкових відносинах недостатньо лише елементів саморегулювання, а необхідне сполучення саморегулюючих і регульованих засобів і важелів. Як ефективний метод регулювання економічних відносин у країнах з розвинутою ринковою економікою застосовується планування. Досвід зарубіжних країн свідчить, що ринок не тільки сумісний з плануванням процесу економічного розвитку, а й практично неможливий без визначення цілей, механізмів їх здійснення, без розрахунку, прогнозу результатів. А це неможливо беї планування. Однак характер і зміст планування в умовах ринкових відносин має свою специфіку. Планування при ринковій економіці: а) не має жорсткого характеру; б) засновано на використанні економічних методів (оподатковування, субсидії, пільгове кредитування та ін.); в) має рекомендаційний характер щодо приватних власників і приватних виробників; г) поєднує взаємні інтереси суспільства, держави, окремих товаровиробників. При характеристиці економічної функції держави варто мати на увазі, що ринок — динамічне явище, яке постійно змінюється в часі, тому масштаби та методи його регулювання також змінюються, інакше таке регулювання втрачає свою ефективність.

Таким чином, проаналізувавши економічну функцію держави з позицій її сутності, змісту, структури, форми та інших показників, під економічною функцією сучасної держави слід розуміти основний, однорідний, постійний напрям і вид (сторону) діяльності держави в економічній і суміжних з нею сферах, зумовлений об'єктивними потребами розвитку в суспільстві ринкових відносин.

Дане формулювання відображає основоположні моменти в розумінні економічної функцій держави на сучасному етапі. По-перше, воно орієнтує цей суб'єкт на забезпечення економічних прав людини і громадянина, розвиток економіки, заснованої на різних видах власності, вирішення таких найважливіших економічних питань як формування ринкової економіки, гарантування свободи підприємництва, недопущення монополізму і несумлінної конкуренції в економічних відносинах. По-друге, розкриває зміст діяльності держави в різних сферах економіки (промисловість, сільське господарство тощо) і суміжних ("прикордонних") сферах, а також його динамічну спрямованість. По-третє, відображає місце держави в економічній системі суспільства як суб'єкта, що служить задоволенню економічних інтересів особистості та суспільства[4, c. 3-7].

Розділ ІІІ. Вдосконалення економічних функцій держави в перехідній економіці

Основними рисами, характерними для економічної функції держави на сучасному етапі розвитку, є:

— поступовий відхід від тоталітарного регулювання економіки в межах держави;

— збільшення ролі саморегулювання економіки;

— визначення оптимального рівня централізації і децентралізації в управлінні економікою;

— управління підприємствами та організаціями, які перебувають у державній власності. Коло цих об'єктів має бути обмежене галузями, що мають загальнодержавне та стратегічне значення, наприклад, ядерною енергетикою, діяльністю в космосі, загальнодержавним транспортом, зв'язком тощо;

— подальше удосконалення форм непрямого впливу на економіку держави;

— різке збільшення нових ринкових інститутів, встановлення правових основ ринку та цінової політики, стимулювання державними засобами підприємництва та вільної праці, забезпечення різноманітності і рівноправності форм власності і видів господарювання, правовий захист власника, вжиття заходів для припинення недобросовісної конкуренції (монополізму) і охорона прав споживача від недобросовісного виробника;

— удосконалення механізму реалізації економічної функції держави;

Визначальна роль економічної функції держави, окрім зазначеного, зумовлена:

по-перше, тим, що в процесі її здійснення держава впливає на ринкові відносини, на основі яких вона створює умови для розвитку економіки, гарантує свободу підприємництва, не допускає монополізму і недобросовісної конкуренції в економічних відносинах;

по-друге, якщо при здійсненні своїх економічних функцій держава впливає на економічні відносини, то, здійснюючи всі інші основні функції, вона впливає на інші суспільні відносини (політичні, соціальні, культурні, природоохоронні та ін.);

по-третє, економічна функція є однієї з визначальних і тому, що в процесі та в результаті її здійснення створюється необхідна матеріальна база, яка сприяє інтенсифікації становлення та активізації здійснення всіх інших основних функцій держави;

по-четверте, здійснення економічної функції впливає не лише на внутрішнє становище держави, а й на зовнішнє, сприяючи зміцненню її економічної та військової могутності, зростанню її ролі, авторитету на міжнародній арені, впливає певним чином на розвиток економіки у відповідному регіоні тощо[6, c. 77-79].

Періодичні спади і піднесення виробництва в межах ділових циклів, коливання валютних курсів, індексів цінних паперів та споживчих цін, рівня безробіття і позичкового процента вносять у ринкову економіку елементи нестабільності. Такі різкі зміни в економіці часто є руйнівними, і тому держава виконує функцію макроекономічної стабілізації, застосовуючи фіскальні та монетарні інструменти впливу на економіку, а також : зовнішньоекономічну політику і політику регулювання доходів.

Сучасна модель економіки України є ринковою. І якщо перехід економіки розглядати з точки зору трансформації одного типу економіки — державно-планової (державного соціалізму) в інший — товарно-ринковий, то перехідний (трансформаційний) етап в Україні завершено.

З погляду моделей ринкової економіки останнє положення є узагальненим. Вона, як відомо, пройшла певні етапи розвитку і для неї характерні різні моделі як у минулому, так і сьогодні. Для всіх розвинених країн давно пройденим історичним етапом є етап первісного нагромадження капіталу. Власне кажучи, цей етап є передринковим. Для нього характерне інтенсивне нагромадження приватних капіталів, їх інвестування в економіку.Для країн Західної Європи і США головними джерелами таких нагромаджень були доходи торговельного і лихварського капіталів; доходи від ремісничої діяльності; пограбування колоніальних країн і певної частини населення своєї країни. В Україні цей етап інтенсивно розвивався у 1990—1995 pp., головним джерелом накопичення стала "прихватизація".

Сучасна економіка України вже не є моделлю суто первісного нагромадження капіталу за рахунок загальнонародної власності. Разом з тим її, строго кажучи, не можна зараховувати до моделей економіки, характерних для країн Заходу і навіть більшості постсоціалістичних країн. Йдеться не про основні ознаки, що характеризують тип економіки, а про ті, які характеризують її в аспекті якості (продуктивність економіки; економічна ефективність; рівень розвитку ринкової інфраструктури, маркетингу, менеджменту, бізнес-планування; якість господарського права і рівень лібералізації економіки, її цивілізованість; рівень соціалізованості та справедливості економіки; ефективність економічної діяльності (політики) держави)[11, c. 61-62].

Висновки

Отже, сучасна модель економіки України, безперечно, ринкова. Але за такими ознаками, як ефективність, стабільність, соціальність, цивілізованість, демократичність вона значно поступається моделям економіки у розвинутих країнах, де економіка на базі високої ефективності виробництва забезпечує відповідний рівень задоволення потреб населення. Добре відомо, що обидва ці чинники взаємопов'язані й відсутність одного з них зумовлює безвихідну ситуацію — з одного боку, низький економічний розвиток стримує поліпшення життя людей, з іншого — низький рівень життя гальмує нормальне функціонування та розвиток економіки. Вихід один — почати з людини — головної рушійної сили розвитку економіки і суспільства, тобто насамперед потрібно вирішити проблеми людського розвитку і провести радикальні зміни в соціальній сфері, підвищити рівень життя населення та знизити ступінь диференціації його доходів.

Отже, за своїм змістом функції сучасної держави є сукупністю дій держави, спрямованих на створення та утвердження ринкових відносин. Оскільки Україна тільки нещодавно отримала статус країни з ринковою економікою, то на сучасному етапі розвитку їй необхідно:

— створити якісно нову модель економіки ринкового типу;

— визначити межі втручання держави в економіку;

— активізувати сили суспільства та надати їм право участі у розв'язанні найважливіших соціально-економічних проблем (розвиток інститутів громадянського суспільства);

— забезпечувати соціальних захист населення (проводити активну

— політику із забезпечення соціального захисту населення);

— ефективно використовувати наявні в країні ресурси;

— підвищувати якість продукції та використовувати досягнення науково-технічного прогресу.

Саме ці заходи спрямують державу на розвиток та виконання покладених на нею функцій.

Список використаної літератури

Башнянин Г.І. Політична економія: [В 2 ч.]: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. — 526 с.
Белова В. Введение в макроэкономику. Экономические функции государства //Социально-политический журнал. — 1998. — № 4. — C. 82-94
Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408 с.
Карпінський Б. Стійкість економічної системи як фактор впливу на ефективність функціонування механізму збалансованості системи держави///Економіка. Фінанси. Право. — 2004. — № 8. — C. 3-7.
Лощихін О. Економічна функція у системі функцій сучасної держави: деякі питання теорії //Право України. — 2006. — № 8. — С.29-33.
Петришина Н. Функції держави в економічних системах //Банківська справа. — 2007. — № 2. — C. 67-82
Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики. — М.: Институт экономики РАН, 1997. — С. 32—33
Стеченко Д. Актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики //Вища школа. — 2004. — № 4. — C. 55-62
Стулова І.М. Функції держави в ринкових умовах // Держава і право: 36. наук, праць. — Юридичні і політичні науки. — Bип. 14. — К., 2001. — С. 76
Шкляр Т. Поняття та класифікація правових форм реалізації економічної функції держави //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 12. — C. 127-130.
Юсупов В. Удосконалення правового забезпечення функціонування державної економічної політики //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 10. — C. 18-21.