Економіка підприємства
Категорія (предмет): Економіка підприємстваВступ.
1. Поняття, типи і задачі факторного аналізу.
2. Аналіз фонду праці.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Факторний аналіз дозволяє виявити об’єктивно існуючі фактори які впливають на поведінку об’єкта, що досліджується. Дуже важливим є те, що, як правило, ці фактори безпосередньо не споглядаються, а лише якимось чином впливають на досліджувані параметри.
Авторами основних концепцій факторного аналізу є головним чином американські й англійські вчені (Ч. Спірмен, Л. Л. Терстоун, Г. X. Томсон, С. Л. Барт, Р. Б. Кеттелл і багато хто інші). Поступово росте інтерес до цих методів і в країнах континентальної Європи. У цей час у літературі по цьому предметі вже можна зустріти роботи німецьких, французьких, італійських, швейцарських, іспанських і інших учених, хоча число цих досліджень усе ще мало в порівнянні із заділом, створеним в англосаксонських країнах.
На думку багатьох відомих дослідників, що працюють в області факторного аналізу, значення факторних методів, насамперед для психології, соціології й з, стане згодом ще більш важливим. Відповідно до цих прогнозів концепції й методи факторного аналізу будуть удосконалюватися з урахуванням отриманих результатів. За словами Реймонда Б. Кеттелла, одного з основних представників сучасної американської школи факторного аналізу, у цей час немає жодної області психології, у якій можна стати фахівцем, не маючи хоча б загального подання про факторний аналіз. Не вдаючись в обговорення правомірності такого судження, можна тим менш відзначити, що всякі спроби критичної оцінки факторних методів вимагають насамперед глибокого ознайомлення з їхнім змістом і результатами використання.
1. Поняття, типи і задачі факторного аналізу
Суть методу факторного аналізу полягає у виключенні опису множини характеристик, що вивчаються, і заміною їх меншою кількістю інформаційно об’ємніших змінних.
Привабливість цього методу полягає в тому, що він дозволяє вводити в обіг та корисно застосовувати великий обсяг вихідних статистичних даних. Відомо, що більшість вчених, прагнучи дослідити певну проблему цілком і повністю, спираються на величезну кількість інформації. Але проаналізувати таку кількість інформації дуже складно. Таким чином виникає потреба в стисненні інформації до більш реальних розмірів за рахунок відбору найбільш суттєвої та відкиданням другорядної. Саме тоді, коли існує необхідність обмеження кількості змінних і застосовується факторний аналіз. До того ж, при застосуванні традиційних методів соціально-політичного аналізу, як правило, стиснення інформації відбувається за допомогою зменшення кількості досліджуваних параметрів за рахунок логічно обґрунтованого підбору лише необхідної інформації. Але таким чином можна втратити багато корисної інформації, яка, на перший погляд, такою не здається. Отже, в такому випадку якість дослідження буде залежати від досвіду самого дослідника. В цей же час, застосування факторного аналізу зменшує таку загрозу. За допомогою певних математичних процедур комплекс параметрів розбивається на групи таким чином, що можна розглянути всі фактори, які дозволяють коротко описати досліджуваний масив чисел.
Як вже зазначалось, при аналізі соціально-економічних явищ і процесів дослідник стикається з багатомірністю їх опису, тобто з необхідністю враховувати в аналізі велике число показників (параметрів або ознак). Багато з цих ознак можуть бути взаємозв'язаними і значною мірою дублювати одна одну, В той же час нерідко ознаки лише в непрямій формі відображають найбільш істотні, але непіддатливі безпосередньому спостереженню і вимірюванню внутрішні, приховані властивості явищ. Так, за даними демографічних показників, рівня життя населення, результатами опитування соціолог може зробити висновок про схильність окремих верств населення до міграції. Тільки велика сукупність безпосередньо вимірюваних ознак дозволяє зіставляти країни, райони і міста за рівнем життя, підприємства — за особливостями функціонування, продукцію — за якістю і т.д.
У такого роду ситуаціях представляється природною спроба сконцентрувати інформацію шляхом вираження великої кількості початкових непрямих ознак через меншу кількість більш ємних внутрішніх характеристик явища. При цьому передбачається, що найбільш ємні характеристики виявляться одночасно найбільш істотними, визначаючими. Для розв'язання таких завдань і призначені методи факторного аналізу [1,2, 3, 6, 8-10].
Сутність методів факторного аналізу полягає в переході від опису деякої множини досліджуваних об'єктів, заданої великим набором непрямих безпосередньо вимірюваних ознак, до їх опису меншим числом максимально інформативних глибинних змінних, що відображають найбільш істотні властивості явища. Такого роду змінні, що називаються факторами, є деякими функціями початкових ознак. В більшості випадків фактори являють собою латентні (скриті) ознаки, які не підлягають прямому вимірюванню, але здійснюють безпосередній вплив на досліджуване явище чи процес.
Факторний аналіз не вимагає апріорного підрозділу змінних на залежні і незалежні, оскільки всі змінні в ньому розглядаються як рівноправні. Завдання факторного аналізу полягає в тому, щоб визначити поняття, кількість і природу найбільш істотних і незалежних функціональних характеристик явища.
Важливою відмінною особливістю факторного аналізу є можливість одночасного дослідження скільки завгодно великої кількості взаємозалежних змінних. Він не вимагає припущення про незмінність всіх інших умов, властивого багатьом іншим методам статистичного аналізу. Завдяки цьому факторний аналіз є цінним інструментом дослідження явища у всьому різноманітті його реальних взаємозв'язків.
Для соціально-економічних досліджень відсутність обмежень на кількість і взаємозалежність змінних є особливо важливою, оскільки ізолювати вплив окремих змінних на поведінку всієї системи виявляється важким. Тому тут з успіхом застосовуються методи факторного аналізу, що дозволяють розрахунковим шляхом вичленувати відносно незалежні аспекти явища для подальших більш поглиблених досліджень. Зокрема, досить перспективним представляється використання результатів факторного аналізу в моделях множинної регресії.
Фактор є розрахунковою змінною, тобто якоюсь новою характеристикою об'єктів, що вивчаються. Опис фактора в термінах його зв'язку з набором початкових ознак відшуковується у вигляді так званої факторної матриці, або матриці факторних навантажень розмірністю пхк, де п — кількість вихідних ознак, а к — число факторів. Основою для побудови факторної матриці служить кореляційна матриця. Вона відображає ступінь взаємозв'язку між кожною парою ознак, тоді як факторна матриця характеризує ступінь зв'язку між кожною з п даних ознак і к факторів, виявлених в процесі аналізу. При цьому значення к обирається виходячи з двох умов: к повинне бути багато менше за п, а Рівень втрат в інформації достатньо малим.
Факторна матриця дозволяє виділити для кожного фактора групу параметрів, найтісніше з ним зв'язаних. Тим самим відкривається можливість зіставити фактори один з одним, дати їм змістовне тлумачення і найменування, тобто навести інтерпретацію факторів.
У зв'язку з цим важливо відзначити, що перетворення кореляційної матриці у факторну не є однозначним. Одну і ту ж кореляційну матрицю можна перетворити в різні факторні. Для вибору факторної матриці, на основі якої проводитиметься інтерпретація факторів, розробляються спеціальні прийоми. Як правило, в ролі факторної матриці вибирається така, в якій початкові параметри сильно пов'язані з одним з факторів і слабо пов'язані зі всіма іншими.
У соціально-економічних дослідженнях початкові параметри несуть, як правило, велике смислове навантаження, самі є змістовними ознаками. Головна мета факторного аналізу в таких дослідженнях полягає в агрегації даних, направленій на виявлення загальних закономірностей. У даний час накопичений великий досвід (без факторного аналізу) введення різних узагальнених індикаторів, що операціоналізують використання загальних понять. Через це завдання знаходження та інтерпретації факторів є в соціально-економічних дослідженнях, як правило, лише першим завданням факторного аналізу. Друге завдання полягає в побудові так званої матриці факторних вагових коефіцієнтів, елементи якої визначають значення факторів (нових інтегральних індикаторів) для кожного з об'єктів, що вивчається.
Викладене не означає, що перше із згаданих завдань — завдання побудови матриці факторних навантажень — в соціально-економічних дослідженнях носить чисто допоміжний характер. У ряді випадків саме це завдання є головним. Крім того, побудова матриці факторних вагових коефіцієнтів істотно залежить від того, на основі якої матриці факторних навантажень вона будується. Тому інтерпретація розподілу значень факторів по об'єктах залежить від тієї матриці факторних навантажень, що інтерпретується і яка визначає, які початкові параметри дають основний внесок в той або інший фактор.
Для визначення якості подання вихідних ознак за допомогою системи факторів потрібно ввести деякий показник, який і буде виступати мірилом цієї якості. Необхідно, щоб значення такого показника-критерія можна було б визначити за коефіцієнтами матриці факторних навантажень. Найкращою матрицею факторних навантажень можна вважати ту, для якої побудований критерій приймає найбільше значення.
У факторному аналізі вихідні змінні повинні вимірюватись за допомогою шкали інтервалів. Це пов'язано з тим, що розрахунки базуються на використанні кореляційної (в загальному випадку коваріаційної) матриці. Крім того, подання змінних у вигляді лінійної комбінації скритих факторів і використання оцінок факторів через лінійні комбінації вихідних змінних для порядкових даних неможливе.
Не дозволяється використовувати в ролі вихідних даних також: змінні, виміряні за дихотомічною шкалою. Адже кожна вихідна ознака є результатом дії щонайменше двох латентних ознак (одного спільного та одного характерного). Навіть якщо ці фактори також: виміряні за дихотомічною шкалою, початкова ознака прийме вже чотири значення. Тому вони ніяк не можуть бути дихотомічними.
Набір сучасних методів факторного аналізу достатньо великий. Розглянемо найбільш широко розповсюджені методи відповідно до переліку, наведеного в [6, с 337].
Метод головних компонент. Взагалі кажучи, цей метод не відноситься до методів факторного аналізу, але має з ними багато спільного. Тому його часто розглядають саме в цій групі економіко-статистичних методів. Даний метод передбачає одночасне виділення всіх головних компонент, кількість яких дорівнює кількості вихідних ознак. При цьому припускається повне пояснення дисперсії вихідних ознак через виділені латентні фактори. Детальний аналіз метода буде наведений далі.
Метод головних факторів. Дисперсія початкових ознак пояснюється не повністю: частина її залишається нерозпізнаною як результат дії характерних чинників. Фактори виділяються послідовно: спочатку найбільш впливовий, потім іншим за значущістю і т.д. Виділення факторів припиняється, коли приймається рішення про достатність частки поясненої ними дисперсії.
Однофакторний метод Ч.Спірмена. Дозволяє виділити один генеральний фактор і одну характерну ознаку.
Біфакторний метод Г. Хользінгера. Дозволяє знайти два латентних фактори і одну характерну ознаку.
Центроїдний метод Л. Терстоуна. Дозволяє виділити декілька латентних факторів і декілька характерностей. Принцип обчислень схожий на метод головних факторів, однак базується на іншому критерієві оптимізації.
Крім наведених, існує ще велика група апроксимуючих методів, які дозволяють покращити розв'язки, знайдені на основі використання статистичних прийомів оцінювання випадкових величин.
З другої половини 60-х років XX століття факторний аналіз одержав визнання як універсальний метод компактного подання великих масивів статистичних і експериментальних даних. В даний час він широко використовується для обробки даних в самих різних областях соціально-економічних досліджень.
Найбільш ефективні результати дає застосування методів факторного аналізу в тих областях теоретичних і прикладних досліджень, де сутність основних категорій визначена недостатньо чітко, або там, де існує необхідність виробити ємні комплексні надійні параметри, які можуть бути використані як шкали для порівняння множини об'єктів, як критерії класифікації об'єктів або як незалежні індикатори процесів при прогнозуванні. Широке застосування знаходять методи факторного аналізу в нових і особливо в суміжних областях досліджень, де необхідний облік множини різнопланових характеристик, вимірюваних з істотними помилками, і особливо там, де найбільш важливі параметри не піддаються безпосередньому вимірюванню.
Найбільш популярні методи факторного аналізу (часто в комбінації з іншими економіко-математичними методами) при дослідженні наступних проблем [2, с.9]:
· в економіці — побудова різного роду узагальнених показників (якість продукції, розмір підприємства, рівень життя, рівень інтенсивності господарювання і т. д.), типологія підприємств, агрегація галузей, рух цін;
· у регіональних дослідженнях — зіставлення районів і країн за рівнем економічного розвитку, виявлення основних аспектів економічного розвитку і економічної депресії окремих районів країн; прогнозування «життєздатності» населених;
· в економічній географії — районування, моделювання міграційних процесів, типологія міст, соціально-економічна екологія крупних міст;
· у соціології — класифікація соціальних об'єктів, поведінка виборців на виборах; громадська думка, вільний час, професійна орієнтація;
· в педагогіці та психології — виявлення латентних ознак, що пояснюють поведінку людини в різних ситуаціях, його емоційний стан, схильність до певних дій, визначення чинників, що впливають на пізнавальну діяльність, пізнавальну активність, пізнавальний інтерес.
Широке коло застосування методів факторного аналізу пов'язане з тим, що вони грають важливу роль при вирішенні такої універсальної задачі наукового дослідження, як завдання класифікації.
У соціально-економічних науках завдання класифікації в тій або іншій формі зустрічаються часто. Це — обґрунтування типології, періодизації, агрегації, знаходження репрезентативних об'єктів, визначення типу ситуації, виявлення найбільш істотних аспектів, що характеризують явище, побудову опису складних явищ і ін. Класифікаційні завдання входять як необхідний елемент в завдання прогнозування і управління. Одним з таких завдань є завдання таксономії (типології). У економіці об'єктами найчастіше за все виступають підприємства, в регіональних дослідженнях — різного роду територіальні одиниці. Таке розуміння завдання класифікації є найбільш традиційним. Проте вирішенню завдання типології об'єктів завжди в тій або іншій формі передує аналіз ознак, за якими передбачається здійснити типологію.
Аналіз цих ознак має на меті розкрити логічну структуру в системі показників, відокремити ознаки істотні від неістотних, взаємозалежні і взаємозамінні від незалежних, обґрунтувати вибір тієї або іншої системи ознак, оцінити інформативність такої системи. Якщо кількість ознак відносно невелика (від двох до п'яти), взаємозв'язки між ними можуть бути добре представлені за допомогою методів кореляційного і регресійного аналізу. Проте при великій кількості ознак кореляційні моделі малоефективні і занадто громіздкі, тоді як моделі факторного аналізу у багатьох випадках дозволяють без істотних втрат в інформації представити велику систему ознак в компактному вигляді. Саме при великому числі (декілька десятків) ознак на стадії аналізу системи ознак традиційно використовуються методи факторного аналізу.
Сучасні методи багатовимірної класифікації, що розробляються в рамках досліджень по розпізнаванню образів, дозволяють здійснювати класифікацію об'єктів безпосередньо в багатовимірному просторі ознак, не вдаючись до попереднього угрупування — конденсації ознак. Проте успіх роботи з алгоритмами розпізнавання образів істотно залежить від попереднього відбору параметрів (ознак), по яких здійснюється таксономія. Результати автоматичної класифікації, що враховують надмірно великий набір ознак, для яких не пройдена стадія попереднього аналізу і що включає неістотні, другорядні ознаки, можуть виявитися нестійкими, випадковими; часто вони важко піддаються змістовній інтерпретації.
З'єднання методів автоматичної класифікації з факторним аналізом дозволяє здійснювати таксономію не в просторі великого числа початкових ознак, а в просторі декількох більш ємних і таких, що добре інтерпретуються характеристик-факторів. Як правило, такий підхід в істотній мірі полегшує інтерпретацію. Зокрема, з'являється можливість (якщо число факторів не більше трьох) використовувати наочні графічні способи представлення результатів. Розв'язання зазначених завдань буде розглянуте далі методами багатомірного шкалювання.
Таким чином, через адекватність людському сприйняттю факторний аналіз зберігає свої позиції у ряді новітніх методів рішення класифікаційних задач.
Окрім використання в завданнях аналізу ознак і таксономії, факторний аналіз знайшов досить широке застосування як метод попередньої обробки даних, що використовуються далі при побудові регресійний моделей. Оскільки методи факторного аналізу орієнтовані на отримання незалежних факторів, число яких істотно менше, ніж число початкових змінних, перехід від початкових змінних до факторів спрощує процедуру побудови регресійної моделі.
Узагальнюючи викладене, можна запропонувати наступний перелік конкретних завдань, при рішенні яких використовуються методи факторного аналізу:
· мінімізація опису, тобто визначення основних аспектів відмінностей між об'єктами спостереження;
· формулювання та перевірка гіпотези про природу основних аспектів відмінностей між: об'єктами;
· виявлення структури взаємозв'язків в наборі ознак, перевірка гіпотези про взаємозв'язки і взаємозамінюваність ознак;
· зіставлення структури декількох наборів ознак;
· побудова узагальненого показника (або групи показників);
· ранжування об'єктів спостереження;
· здійснення типологізації об'єктів спостереження;
· перетворення вихідних даних для використання в інших моделях.
2. Аналіз фонду праці
Фонд оплати праці – основна складова частина фонду споживання.
Під фондом оплати праці розуміють всю суму виплат, визначених по тарифах, окладах і розцінках, прогресивних доплатах, преміальних системах, а також матеріальним заохоченням, соціальних доплатах, та інші виплати з прибутку (мал.1).В загальному вигляді фонд оплати праці планується на основі розрахунків:
ФОП = З.n.t.20% =ФЗП .20%,
де З – середньомісячна зарплата одного робітника.
При розрахунках фонду оплати праці визначають середній доход всіх працівників підприємства, виходячи з суми коштів, що направляються на споживання, а середню зарплату працівників – з фонду оплати праці.
Планування зарплати включає визначення фонду і середньої зарплати промислового і непромислового персоналу, а також окремих категорій робітників.
Плановий фонд зарплати – сума доходу, передбачена зміною затрат на виробництво для оплати праці всіх робітників підприємства, зайнятих виконанням виробничого плану. Фонд зарплати включає зарплату як спискового так і неспискового (нештатного) складу робітників.
Плановий фонд зарплати розраховується без врахування премій і нагород робітникам, ІТП і службовцям з фонду матеріального заохочення. Поряд з цим розраховуються розмір премій і нагород з фонду матеріального заохочення і фонду зарплати з врахуванням цих премій. Відповідно розраховується і середня зарплата.
При розрахунку фонду зарплати послідовно визначають годинний, денний і місячний (квартальний, річний) фонд зарплати, які відрізняються не по тривалості періодів, а по складу включених елементів до зарплати.
У фонд часової (погодинної) зарплати входять: основна зарплата по основних тарифних ставках і відрядних розцінках; доплати по відрядно-прогресивній і відрядно–преміальній системах; премій погодинників; доплати за роботу в нічний час; доплати за навчання учнів.
У денний фонд зарплати включається: фонд погодинної зарплати і доплати до денного фонду зарплати підліткам за скорочений робочий день і матерям, які годуютьдітей,за перерви в роботі; непланові доплати – за понаднормову роботу і внутрішньозмінні простої.
У фонд місячної (квартальної, річної) зарплати входить: фонд денної зарплати; оплати чергових і додаткових відпусток; виплати робітникам, які поїхали у відрядження на інші підприємства чи на навчання; нагороди за вислугу років; непланові доплати.
Фонд зарплати ІТП, службовців, охорони та ін. визначається по кожній категорії окремо множенням окладів по штатному розпису на кількість робітників даної категорії, плюс доплати, встановлені відповідно до трудового законодавства. Премії з фонду матеріального заохочення не включаються в загальний фонд зарплати, але враховуються при визначенні середньої зарплати по цій категорії робітників.
Зарплата становить ту частину суспільного продукту, яка в грошовій формі виплачується працівникам для задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб. На кожному етапі розвитку суспільства рівень зарплати повинен відповідати вкладові кожного працівника, що дасть йому змогу достатньою мірою задовольнити свої матеріальні і духовні потреби.
Підвищення добробуту трудящих повинно тісно пов`язуватися з ефективністю праці, поєднувати всебічне піклування про людину з послідовним здійсненням принципів соціальної справедливості, які можна сформувати так: відповідність між правами і обов`язками, трудовим вкладом і винагородою, заслугами та їх визнанням суспільством, злочином і покаранням тощо.
Розрізняються номінальна, реальна зарплата і реальні доходи працівників.
Номінальна зарплата (грошова) – сума грошових коштів, які одержують робітники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості витраченої ними праці. У зв`язку з існуванням товарного виробництва і одержання предметів споживання працівником шляхом обміну зарплатні на товари через торгівлю, зарплата має грошову форму. У різні періоди і в різних районах країни ціни на товари можуть бути неоднакові, тому однаковій грошовій сумі зарплати може відповідати інший товарний еквівалент. Більш точно характеризує доходи реально зарплата – сукупність матеріальних і духовних благ, а також послуг, які є еквівалентом номінальної зарплати. Цей еквівалент залежить від розміру номінальної зарплати та рівня цін на предмети споживання й послуг. Останнім часом зарплата зростає в основному за рахунок збільшення номінальної.
Реальні доходи працівників включають у себе реальну зарплату і надходження з суспільних фондів споживання. Основне джерело зростання доходів – оплата праці.
Джерелом коштів, які спрямовані на підвищення зарплати, є:
1. Економія ФОП, одержана за рахунок додаткових заходів щодо підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, зменшення чисельності персоналу, скорочення втрат робочого часу;
2. Економій ФОП, досягнута завдяки проведенню заходів з удосконалення організації зарплати (перегляд норм трудових витрат і розцінок, преміальних виплат, надбавок і доплат).
3. Приріст ФОП від збільшення обсягу виготовленої продукції, обчисленої на підставі стабільних нормативів.
Тарифне нормування зарплати керівних працівників, ІТП, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу здійснюється за допомогою схем посадових окладів. Схеми посадових окладів доповнені системою показників і характеристик для віднесення працівників до певної групи по оплаті праці. В схемах посадових окладів ІТП і службовців розділяють таким чином: керівники, які здійснюють загальне і функціональне керівництво підприємствами (директор, головний інженер, головні спеціалісти, начальники відділів, секторів, бюро); керівники, які здійснюють безпосереднє керівництво виробничими підрозділами підприємства (начальники цехів і дільниць, старші майстри, майстри); спеціалісти, які зайняті інженерно–технічними роботами (інженери всіх категорій –конструктори, технологи, старші економісти, техніки та ін.); службовці, які виконують облікові та контрольні функції, а також оформлення документації.
Схеми посадових окладів містять переліки посад усіх найменувань і розмірів місячних окладів по кожній посаді.
В галузі промисловості використовують дві форми оплати праці: відрядна, погодинна.
Суть відрядної форми оплати полягає в тому, що заробіток працівника (за день, тиждень, місяць) залежить від кількості виробів, виготовлених працівником за певний проміжок часу.
Відрядна форма зарплати має такі системи: пряма відрядна, непряма відрядна, відрядно–преміальна, відрядно–прогресивна, бригадно–відрядна, акордна.
Пряма відряднаполягає в тому, що заробіток працівника за певний проміжок часу (З відр. пр.) прямо пропорційна кількості виробів, виготовлених працівником за цей проміжок часу:
З відр. пр. = Рв . n,
де Рв – розцінка за 1-цю виробу, грн./од.;
n–кількість виробів, виготовлених за певний проміжок часу, од./проміжок часу.
Непряма відряднасистема зарплати застосовується для оплати праці допоміжних робітників, які перебувають на непрямій системі оплати праці, залежить від результатів роботи робітників–відрядників, яких вони обслуговують. Ця система спонукає допоміжних робітників збільшувати обслуговування верстатів, агрегатів, автоматних ліній з метою безперебійної і ритмічної їх роботи. За непрямою відрядною системою в промисловості оплачуються слюсарі–ремонтники, електрики, наладники устаткування, транспортні робітники та ін.
Заробіток робітника за такою системою визначається формулою:
З відр. непр. = Рв.непр. .n,
де Рн.непр – непряма відрядна розцінка за 1-цю виробу, грн./вир.
n–кількість виробів, виготовлених за певний проміжок часу, од./проміжок часу.,
де Сден/в – денна тарифна ставка допоміжного робітника, який оплачується по непрямій відрядній системі, грн./день;
Hоб– кількість робочих місць, які обслуговуються за встановленими нормативами, од.;
Вn–планова норма виробітку виробів у день, встановлена для кожного робочого місця, яке обслуговується, вироб/день. од.
Відрядно–преміальна система– найбільш поширена з усіх систем відрядної форми зарплати. Заробіток робітника Звідр. прем. у цьому випадку складається з двох частин: заробітку, розрахованого за прямими відрядними розцінками, і премій за досягнення певних якісних показників (якість роботи) згідно зі спеціальними положеннями про преміювання робітників–відрядників, тобто
Звідр. прем = Рв . n+ Пвідр.,
де Пвідр.– частина заробітку у вигляді премій.
Відрядно–прогресивна системазастосовується, по–перше,
n– середньоспискова чисельність працівників;
t–число місяців;
ФЗП – фонд зарплати.
Відміна “фонду оплати праці ФОП” від “фонду зарплати ФЗП” залежить від того, що в склад першого включаються додаткові виплати робітникам:
оплата санаторного лікування;
оплата проїзду робітників до місця роботи;
оплата за вислугу років;
соціальні виплати на дітей.
Використання ФОП аналізується в порівнянні фактично нарахованої суми зарплати і спеціальних доплат з плановим фондом в цілому по організації, по видах виробництва і господарств і по категоріях робітників. При зміні обсягів робіт змінюється і фонд зарплати.
Основні статті витрат фонду оплати праці такі:
– зарплата за виконану роботу, відпрацьований час відповідно до відрядних розцінок, тарифних ставок, посадових окладів або розрахована за середнім заробітком;
– вартість продукції, що видається робітникам у порядку натуральної оплати;
– різні надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів;
– премій робітникам, керівникам, спеціалістам і службовцям за виробничі результати матеріалів, інші премії;
– оплати щорічних і додаткових відпусток, грошових компенсацій за невикористані відпускти тощо;
– одноразові нагороди та виплати згідно з районними коефіцієнтами;
– оплата простоїв у роботі, які виникають не з вини робітників тощо.
Тимчасово (на певний строк), по–друге, на так званих “вузьких місцях”, коли треба матеріально зацікавити робітників у перевиконанні норм виробітку, щоб “розширити” “вузькі місця”.
За цією системою оплата праці, виробіток робітників в межах вихідної бази, оплачується по прямих відрядних розцінках, а виробіток понад вихідну базу – по підвищених розцінках, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, випущеної понад вихідну базу, тобто
Стосовно сутності надбавок до зарплати варто наголосити, що вони мають бути чітко вираженого стимулюючого характеру і завжди зв`язуються з діловими якостями конкретного працівника. Найчастіше використовують надбавки до зарплати за: а) високу професійну майстерність робітників;
б) високі досягнення службовців у праці; в) вислугу років (трудовий стаж); г) виконання особливо важливої роботи; д) знання й використання в роботі іноземних мов.
Для стимулювання високих кількісних і якісних показників роботи слугує система матеріального заохочення праці, в т. ч. преміювання.
Загальний принцип побудови системи матеріального заохочення грунтується на тому, що економія, одержана в результаті виконання умов преміювання (підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, економії матеріалів тощо), не повинна перевищувати суми виплат з матеріального заохочення.
Існують два головних напрями преміювання: за основні результати виробничо–господарської діяльності підприємства; преміювання спеціального призначення, яке стимулює окремі строни виробничої діяльності підприємства.
Робітників потрібно преміювати, враховуючи такі показники: виконання і перевиконання господарських завдань і особистих планів, техніко обгрунтованих норм, нормованих завдань; зростання продуктивності праці; виробітку, зниження нормованої трудомісткості виробів, освоєних нових норм виробітку; поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності бригади, дільниці, цеху; дотримання технологічного режиму, параметрів роботи, технічних вимог, забезпечення ритмічності виробництва, дотримання і скорочення строків ремонту технологічного устаткування, продовження міжремонтних строків його експлуатації та ін.
Основними показниками преміювання керівних, інженерно–технічних працівників і службовців є збільшення прибутку, зростання продуктивності праці.
Керівник об`єднання, підприємства, організації самостійно затверджує положення про преміювання за основні результати господарської діяльності працівників таких груп робітників; конструкторів, технологів, наукових працівників; працівників служби технічного контролю, ін. Працівників, спеціалістів і службовців, виходячи з конкретних умов та завдань, які стоять перед відповідними підрозділами.
З метою підвищення ефективності суспільного виробництва система зарплати повинна стимулювати зацікавленість робітників, спеціалістів і службовців у результатах праці, сприяти розповсюдженню диференціації оплати праці залежно від її кількості і якості, раціональному витрачанню коштів на зарплату, дотримання встановлених співвідношень, між зростанням продуктивності праці та середньої зарплати.
Висновки
Підсумовуючи все вище сказане, визначимо факторний аналіз як статистичний метод, то важливо згадати наступні міркування:
1. Факторний аналіз, на противагу контрольованому експерименту, опирається в основному на спостереження над природним варіюванням змінних.
2. При використанні факторного аналізу сукупність змінних, досліджуваних з погляду зв'язків між ними, не вибирається довільно: цей метод дозволяє виявити основні фактори, що роблять істотний вплив у даній області.
3. Факторний аналіз не вимагає попередніх гіпотез, на-оборот, він сам може служити методом висування гіпотез, а також виступати критерієм гіпотез, що опираються на дані, отримані іншими методами.
4. Факторний аналіз не вимагає апріорних припущень щодо того, які змінні незалежні, а які залежні, він не гіпертрофірує причинні зв'язки й вирішує питання про їхню мерю в процесі подальших досліджень.
Завдяки цим властивостям факторний аналіз придбав особливе значення в психології .і суспільних науках, тому що саме в цих областях часто практично не існує можливостей для експериментального контролю окремих впливів.
Таким чином, в теоретичному плані логіка факторного аналізу зводиться по суті до з'ясування питання про те, що первинне і що вторинне. Однак, насправді все значно складніше. Це пояснюється тим, що крім причинно-наслідкової існують і інші форми зв'язку між економічними явищами, при яких розподіл показників на результативні і факторні не є однозначним. Крім того, при більш глибокому дослідженні проблеми виявляється значна кількість різних додаткових обставин, що вимагають більш широкого підходу до її розуміння. Все це передбачає істотне поглиблення теорії індексного факторного аналізу і розширення його понятійного апарату.
3 практичної точки зору основними видаються два моменти. По-перше, озброєння практиків початковими науковими принципами утворення двохфакторних індексних моделей з таким розрахунком, щоб при необхідності кваліфіковано скласти саме ту модель будь-якого результативного показника, яка цікавить економіста. По-друге, врахування механізму перетворення двохфакторних індексних моделей в багатофакторні, уникаючи при цьому штучності і формалізму. Вирішення даних задач доцільно почати з розгляду видів функціональної залежності між явищами.
Фонд оплати праці – основна складова частина фонду споживання.
Зарплата становить ту частину суспільного продукту, яка в грошовій формі виплачується працівникамдля задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб.
На кожному стані розвитку суспільства рівень зарплати повинен відповідати вкладові кожного працівника, що дасть йому змогу достатньою мірою задовольнити свої матеріальні і духовні потреби. Надбавки до зарплати повинні бути чітко вираженого стимулюючого характеру і завжди зв`язуються з діловими якостями конкретного працівника.
З метою підвищення ефективності виробництва система зарплати повинна стимулювати зацікавленість робітників, спеціалістів і службовців у результатах праці, сприяти раціональному витрачанню коштів на зарплату, дотримання встановлених співвідношень між зростанням продуктивності праці та середньої зарплати.
Список використаної літератури
1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.
2. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.
3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
6. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.
7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.
8. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.
9. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
10. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.
11. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.
12. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.
13. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.
14. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.
15. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.
16. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.