Економіка праці: теорія та практика

1. Опишіть стан служб зайнятості в світі та в Україні.

2. Соціально-економічна суть, форми та види зайнятості.

3. Як визначається чисельність робітників підприємства.

Список використаної літератури.

1. Опишіть стан служб зайнятості в світі та в Україні

З серпня минулого року державна служба зайнятості України стала 92-м членом Світової асоціації громадських служб зайнятості, що є свідченням безумовного визнання результатів її діяльності на міжнародному рівні. На міжнародній конференції „Досвід роботи служб зайнятості країн-учасниць СНД. Шляхи взаємодії”, яка відбулась у лютому 2004 року, досвід роботи української служби зайнятості був визнаний кращим серед країн СНД.

Соціальний захист населення від безробіття здійснюється державною службою зайнятості в умовах поліпшення ситуації на ринку праці України, яка характеризується підвищенням зайнятості населення та зниженням рівня безробіття.

Завдяки розширенню видів та форм соціальної підтримки безробітних в умовах функціонування страхової системи зростає число громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості. Так, якщо в попередні роки лише половина реальних безробітних користувалися її послугами, то на початку 2004 року – майже дві третини.

Роботу центрів зайнятості орієнтовано на більш тісну взаємодію з роботодавцями, запровадження нових форм роботи з ними. Адже роботодавці виконують дві важливі функції: вони є соціальними партнерами з реалізації політики зайнятості населення, надаючи інформацію про вакантні робочі місця і сплачуючи внески до Фонду, і разом з тим – клієнтами служби зайнятості, які мають специфічні потреби. На сьогодні служба зайнятості співпрацює з більш ніж мільйоном українських роботодавців.

Щороку близько трьох мільйонів громадян користуються послугами державної служби зайнятості України. Близько одного мільйона роботодавців пропонують роботу через службу зайнятості. Так, за 9 місяців 2007 року база даних служби зайнятості налічувала близько 1 млн. 800 тис. вакансій. За цей період понад 859 тисяч наших співвітчизників за сприяння служби зайнятості знайшли роботу в Україні.

Посилення державного впливу на процеси, що відбуваються на ринку праці, значною мірою пов’язане з реалізацією заходів активної політики зайнятості, яка здійснюється державною службою зайнятості. Діяльність служби зорієнтована на сприяння працевлаштуванню населення в Україні, легальній зайнятості населення.

Зокрема, шляхом надання роботодавцям дотацій з коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 28,0 тис. безробітних, 19,7 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу.

Державною службою зайнятості вживаються заходи, спрямовані на підвищення мотивації до праці незайнятих громадян, розвиток гнучкої та орієнтованої на працевлаштування системи профорієнтації і професійного навчання безробітних. Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня громадян, що шукають роботу, потребам ринку праці та конкретним вимогам роботодавців за направленням державної служби зайнятості за 9 місяців 2007 року 180,5 тис. безробітних проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації, що на 22,5 тис. осіб більше, ніж у січні-вересні 2006 року. Рівень охоплення безробітних громадян професійним навчанням в середньому по Україні зріс з 9,7% до 12,7%.

Організація громадських робіт дозволяє окремим категоріям громадян, особливо тим, хто знаходиться в стані безробіття тривалий час, відновити трудові навички, іноді отримати постійну роботу, а також є можливістю поліпшити своє матеріальне становище. В оплачуваних громадських роботах у січні-вересні 2007 року взяли участь 361,3 тис. незайнятих громадян[5, c. 121-123].

Надання широкому загалу об’єктивної інформації про попит та пропозицію робочої сили, забезпечення безбар’єрного доступу населення до інформації та розширення єдиного інформаційного простору – реальні чинники запобігання нелегальній трудовій міграції та торгівлі людьми.

Інформування громадян про наявні вакансії здійснюється службою зайнятості через Інтернет-портал (www.dcz.gov.ua), мобільний сервіс «Пошук роботи» та SMS-повідомлення (номер 730). У центрах зайнятості встановлено комп’ютери вільного доступу до інформації, інформаційні стенди, сенсорні монітори (татч-скріни). Інформація про вакансії містить адреси підприємств, організацій, установ, контактні телефони роботодавців.

Згідно з Єдиною технологією обслуговування незайнятого населення, у кожному базовому центрі зайнятості створені гендерні центри та куточки, запроваджена система інформування жінок та чоловіків різних вікових груп про стан ринку праці, пропозиції робочої сили. Для підвищення мотивації до праці, розвинення самосвідомості жінок, чоловіків, молоді проводиться цикл спеціальних тренінгів, семінарів з питань самовизначення як засобу забезпечення продуктивної зайнятості в Україні.

З метою забезпеченя обізнаності населення про ризики неврегульованої міграції та торгівлі людьми, про норми чинного законодавства щодо можливості працевлаштування за кордоном проводяться інформаційні семінари «Робота за кордоном: міфи та реальність», «Мистецтво успішного працевлаштування: практика і підходи» тощо. Інформаційні куточки «Небезпека нелегальної зовнішньої міграції» та «Робота за кордоном: за і проти», розташовані в кожному центрі зайнятості, також надають вичерпну інформацію щодо трудової міграції.

Особливу увагу в просвітницькій діяльності служба зайнятості приділяє потенційно вразливим групам трудових мігрантів – жінкам, молоді, дітям-сиротам. Одним з напрямів профорієнтаційної роботи з молоддю щодо запобігання торгівлі людьми є проведення уроків „Реальне трудове життя”, заходів з відродження престижу робітничих професій, спеціалізованих ярмарків робітничих професій тощо. З початку 2007 року в профорієнтаційних заходах служби зайнятості взяли участь близько 1 млн. молодих осіб, у тому числі майже півмільйона школярів[2, c. 58-61].

У кожному центрі зайнятості для школярів та учнівської молоді створені інформаційні куточки, які надають можливість ознайомитися з професіями, що мають попит на ринку праці. Крім того, тут можна пройти профдіагностичне тестування, виявити свої здібності та нахили і при виборі майбутньої професії співставити власні можливості й побажання з реальною потребою роботодавців, щоб потім не шукати „кращої долі” за кордоном.

Державним центром зайнятості спільно з проектом Міжнародної організації праці (МОП) «Протидія торгівлі людьми за допомогою інструментів ринку праці» виготовлено відеоролик соціальної реклами «Рожеві окуляри» із запобігання торгівлі жінками, трансляція якого відбулася майже на 180 телеканалах України. Відеоролик покликаний привернути увагу глядачів до ризиків трудової міграції, зокрема нелегальної.

Крім того, з метою підвищення рівня підготовки фахівців державної служби зайнятості з питань інформування про ризики неврегульованої трудової міграції, торгівлі людьми, особливості роботи з потенційними мігрантами під час тренінгів протестовано проект навчального посібника, підготовленого за підтримки МОП і МОМ «Діяльність державної служби зайнятості у попередженні неврегульованої зовнішньої трудової міграції, торгівлі людьми та викорінення дитячої праці». Як результат, центри зайнятості розробили додаткові заходи із залучення місцевих органів виконавчої влади та громадських організацій з вирішення окреслених проблем.

Питання, пов’язані з працевлаштуванням громадян України за кордоном, регламентуються угодами про взаємне працевлаштування. Урядом України такі Угоди підписані з урядами Республіки Польща, Литовської та Латвійської Республік, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Словацької Республіки, Республіки Вірменія, Соціалістичної Республіки В’єтнам, Португальської Республіки та Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії, де Державний центр зайнятості є виконавчим органом в їхній реалізації.

Інформування громадян щодо вакансій за кордоном (у рамках двосторонніх угод) відбувається таким чином: якщо до ДСЗ надходить заявка від іноземного роботодавця вищезгаданої країни, то Державний центр зайнятості надсилає відповідну заявку до обласних центрів зайнятості, які у свою чергу інформують громадян шляхом розміщення її на веб-порталах центрів зайнятості.

Працевлаштуванням українських громадян в інших країнах також займаються комерційні посередницькі організації, які одержали ліцензію Міністерства праці та соціальної політики України на право займатися посередницькою діяльністю у працевлаштуванні за кордоном[9, c. 109-111].

2. Соціально-економічна суть, форми та види зайнятості

Рикок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. .Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю[8, c. 49-52].

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної[3, c. 163-165].

3. Як визначається чисельність робітників підприємства

У сучасних умовах важливим є установлення мінімальної чисельності, необхідної для ведення виробництва, поліпшення структури кадрів на кожному підприємстві.

Для визначення потрібної чисельності робітників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. При укрупнених розрахунках загальна потреба підприємства в кадрах (Ч) визначається відношенням обсягу виробництва (Ов) до запланованого виробітку на одного працюючого (В):

Ч = Ов / В.

Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасовиків — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання.

Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.

Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків. Якщо до планового реального фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс робочого часу одного робітника.

На підприємствах аналізується виконання плану з чисельності і складу працівників. Метою цього аналізу є:

• визначення відповідності між фактичною і плановою чисельністю працівників загалом і за окремими категоріями;

• розподіл працівників за характером виробництва (основне й допоміжне);

• визначення складу працівників за статтю, стажем, віком і освітою;

• з'ясування причин відхилення фактичної чисельності від планової;

• установлення якісних змін у складі працівників;

• виявлення розмірів і причин плинності.

Для визначення відповідності між фактичною чисельністю працівників за кожною категорією і плановою необхідно визначити абсолютні й відносні надлишки або недостачу працівників. Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначаються з урахуванням виконання плану випуску продукції[1, c. 315-318].

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.