Економіка транспорту

1. Економічні показники розвитку автомобільної галузі та її перспективи.

2. Роль і значення автомобільної галузі в системі ринкової економіки.

Список використаної літератури.

1. Економічні показники розвитку автомобільної галузі та її перспективи

До автомобільного транспорту відносяться перевізники, рухомий склад, автостанції, автовокзали, СТО, виконавці ремонту, вантажні термінали та автопорти.

Автомобільний транспорт посідає значне місце у пасажирських і вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно переважає залізничний транспорт у 4,5—5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів — у 5—6 разів. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки усіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітенним, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг і вулиць з твердим покриттям, включаючи довжину вулиць-набережних у містах і селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів. Автомобільний транспорт домінує у вантажних перевезеннях на короткі відстані (середня відстань перевезення 1 т вантажів — близько 20 км), від дверей—до дверей, забезпечуючи при цьому практично повну гарантію збереження вантажу, терміновість і надійність перевезень. Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу і розгалужену мережу інфраструктурних об'єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів тощо[10, c. 3-5].

Разом з тим, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам щодо багатьох показників, зокрема таких, як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожними знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправки паливом і мастилом, телефонного зв'язку тощо. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення потребує матеріально-технічна база організацій, які здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.

Якщо говорити про загальну кількість транспортних засобів, то маємо чітку тенденцію до зростання кількості легкових автомобілів та автобусів і зменшення вантажівок. За підсумками минулого року, в Україні налічується 5 млн. 370 тисяч легкових автомобілів, 90 тисяч — вантажних і 146,7 тисяч — автобусів.

Однією з найскладніших проблем галузі залишається випуск комплектуючих. На традиційних моделях, частка вітчизняних комплектуючих становить 80%, але вони дещо дорожчі за імпортні. Метал і гумотехнічні вироби для автомобілебудування іноді вигідніше купувати в сусідній Польщі.

Автомобілебудування – це одна із галузей машинобудування, що належить до галузей “вільного розміщення”, на які менш ніж на інші галузі впливають чинники розміщення.

Так на розміщення автомобільної промисловості не впливають сировинні і паливно-енергетичні ресурси, слабко впливають райони споживання готової продукції . Розміщення підприємств авомобільної промисловості визначається передусім економічними чинниками, найголовнішим з яких є трудові ресурси, а також наявність транспортних магістралей. Тому всі виробництва можуть розміщуватися в тих регіонах, що задовольняють чинники розміщення.

Серед економічних чинників дуже важливі кооперація і спеціалізація. Спеціалізація визначається профілем автомобільного заводу і характером продукції. Найпоширенішою в галузі є предметна спеціалізація, технологічна, подетальна. Поглиблення спеціалізації дає змогу знизити собівартість продукції.

Собівартість виготовленої продукції на глибоко спеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебуває в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації територіально значно віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кілька економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Автомобільні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, металургійною, електротехнічною, текстильною та ін. Великі межі концентації виробництва на основі спеціалізації й кооперації зумовлюють значимість транспортного чинника.

За даними офіційної статистики, в Україні розміщені виробництва:

· автобусів — ВАТ"Львівський автобусний завод" і ВАТ "Металіст", “Староконстантинівский завод" (Хмельницька обл ). (Зауважимо, час від часу різні підприємства заявляють про те, що почали робити автобуси. Приміром, АТ "Черкаський авторемонтний завод"(ЧАРЗ) не дуже давно вивів на ринок автобус "Богдан");

· вантажних автомобілів — ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКрАЗ" (м. Кременчук);

· малолітражні легкові автомобілі — СП "АвтоЗАЗ-Деу" (м.Запоріжжя), Луцький автомобільний завод, “КримавтоГАЗ” (м.Сімферопіль);

· легкові автомобілі підвищеної прохідності для сільської місцевості — ВАТ "Луцький автомобільний завод" (м.Луцьк);

· автомобілі спортивні — Запорізький завод спортивних автомобілів;

· спецавтомобілі — ТОВ"Спецавтотехніка-М" (автомобілі фургони, автоцистерни харчові, автопаливозаправники, м.Одеса), ВАТ "Чернігівське підприємство спецавтотранспорту", ВАТ "Луцький автомобільний завод" (автомобілі швидкої допомоги);

· мотоцикли — ОАО "Київський мотоциклетний завод";

· моторолери — ОАО "Львівський мотозавод";

· велосипеди — AOЗ "Харківський велосипедний завод ім.Г.И.Петровського», АТ "Львівський мотозавод", Донецький державний завод концерну "Укрмістпром" "СТАРТ'.

Середній вік нашого транспорту, особливо вантажного, теж не викликає оптимізму. В 2005-му році він становив 11,1 року. І хоча протягом минулого року почалось зменшення, все-таки 65,5 % вантажних автомобілів "старіші" 10 років. Відповідно, вони неефективно працюють, потребують додаткових витрат палива, ремонту, не кажучи вже про екологічну небезпечність.

За формами власності у галузі спостерігається тенденція від зменшення участі держави до зростання приватного капіталу, якому сьогодні належить майже половина автобусів і вантажівок.

З 2003-го року зростає кількість усіх видів маршрутів, відповідно, збільшується обсяг перевезень вантажів та пасажирів. Зростає також іноземний транзит через державний кордон України.

У нинішній час основним завданням для поліпшення діяльності автомобільної галузі ми вважаємо підвищення ефективності автомобільної влади в країні шляхом створення стійкої "прозорої" нормативно-правової бази для всіх типів власності в автомобільних перевезеннях і транспортному обслуговуванні[16, c. 9-10].

Говорячи про пасажирські перевезення, не можна обійти увагою роботу автотранспорту в сільській місцевості. За статистикою, сьогодні кожне п’яте село не має транспортного зв'язку з райцентром.

З 2000 р. обсяг перевезень пасажирів автобусами в Україні зменшився втричі. Удвічі скоротилась кількість автобусних маршрутів у приміському та міжміському сполученнях. Середньодобовий інтервал руху в містах збільшився у 2,6 раза. Разом з тим, загальна кількість автобусів в Україні за цей же період значно не змінилась.

За даними вибіркового обстеження маршрутів, незважаючи на значне скорочення обсягів автобусних послуг, рівень задоволення попиту на перевезення у міському сполученні майже не знизився (збільшився інтервал руху, але зменшилось наповнення салонів в години "пік", зросла мережа маршрутів), а у міжміському сполученні вищий, ніж в 2005 р. (крім приміських перевезень).

Попит на автобусні перевезення значно зменшився внаслідок зупинки багатьох виробництв, а також зниження в 10 разів фінансових можливостей населення при користуванні транспортом: кількість трудових поїздок зменшилась на 30—35 %, побутових — у 2,5 раза.

Іншою тенденцією, притаманною автобусним перевезенням, є збільшення кількості маршрутних автобусів, що належать недержавним перевізникам (до 70 % від загальної їх кількості). Причому недержавні перевізники в містах працюють в основному на маршрутних таксі.

Особливо згубною для перспективи особливістю розвитку подій на міських автобусних перевезеннях є стрімке зменшення парку великих і особливо великих автобусів (ЛАЗ, "Ікарус"), без яких у великих містах не можуть бути забезпечені пасажирські перевезення зокрема в пікові години[15, c. 9-15].

2. Роль і значення автомобільної галузі в системі ринкової економіки

Автомобільний транспорт в Україні набуває дедалі більшого значення. Особливо він зручний при перевезенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслуговуванні місцевого і сільськогосподарського вантажообороту. За обсягом вантажообороту автотранспорт не поступається залізничному й морському.

Треба організувати вітчизняне автомобілебудування для забезпечення потреби України в автомобілях на 65—70 % (нині — 10—15 %).

Річна потреба випуску автомобілів на перспективу становитиме, тис. шт.: вантажних — вантажопідйомністю до 2 т — 40; понад 8т — 40; автобусів великої та особливо великої місткості — 10; легкових автомобілів середнього класу — 6; малолітражних легкових автомобілів — до 200.

Необхідно вдосконалювати систему технічного обслуговування та ремонту автомобілів за рахунок розвитку мережі сервісного обслуговування, створення сучасних засобів діагностики технічного стану, модернізації авторемонтних заводів.

Нормативне функціонування автомобільного транспорту можливе лише за умови відповідного розвитку мережі автошляхів. Щоб досягти забезпечення автошляхами європейського рівня, необхідно побудувати майже 200 тис. км шляхів, у тому числі 60 % у сільській місцевості. Світовий досвід свідчить, що саме під час економічних криз будівництво автошляхів набувало пріоритетного значення завдяки можливості створення нових робочих місць і високій ефективності праці капіталовкладень.

Серед перевезення вантажів найбільша частка відправлень припадає на автомобільний транспорт (74,1%), на другому місці – залізничний (14,7%), на третьому – трубопровідний (9,8%).

Автотранспорт України характеризується тим, що 70% вантажного парку зосереджено в господарствах і автопідприємствах (АТП) агропрому та корпорації «Укравтотранс», решта — на підприємствах більше ніж 80 відомств.

Автомобільний транспорт України потребує значного технічного оновлення, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова, наявністю спеціалізованих транспортних засобів, особливо малої вантажопідйомності. Необхідним є підвищення питомої ваги дизельних двигунів на автомобілях вітчизняного виробництва, вдосконалення системи технічного обслуговування та ремонту автомобілів за рахунок розвитку мережі сервісного обслуговування, створення нових і модернізації старих авторемонтних заводів.

Автомобільна промисловість є однією з провідних галузей, що впливає на розв'язання економічних, соціальних, екологічних і науково-технічних проблем. На підприємствах автомобілебудівної промисловості працює більш як 90 тис. висококваліфікованих спеціалістів, на підприємствах, які виконують замовлення автомобілебудівників, — близько 200 тис. чоловік, тому розвиток підприємств автомобільної промисловості і регулювання внутрішнього автомобільного ринку є пріоритетним напрямом економічної політики держави.

Державна політика повинна бути спрямована на зміцнення позицій вітчизняних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринку автомобільної техніки, комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин, що можливо досягти шляхом підвищення конкурентоспроможності та рівня обслуговування, вдосконалення мережі продажу автомобільної техніки.

Підвищення конкурентоспроможності забезпечуватиметься шляхом впровадження новітніх високопродуктивних технологій та обладнання для виробництва автомобільної техніки, комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин.

Розвиток повномасштабного виробництва автомобілів повинен здійснюватися поетапно починаючи з великовузлового складення. Залучення провідних світових автомобілебудівників до створення нових та модернізації діючих потужностей дасть змогу організувати з мінімальними інвестиційними витратами виробництво конкурентоспроможних автомобілів, автобусів, комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин для внутрішнього та зовнішнього ринку.

Особливу увагу необхідно приділити розвитку виробництва комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин, які забезпечують високий технічний рівень і якість автомобільної техніки.

Комплектувальні вироби, вузли, агрегати і запасні частини повинні розробляти і виготовляти спеціалізовані підприємства, які постачають продукцію широкої номенклатури як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Це дасть змогу швидко компенсувати витрати, залучати кошти для науково-дослідних розроблень і розширення виробництва, оперативно впроваджувати нові технології та підтримувати конкурентоспроможність продукції.

Слід створити умови для широкого залучення підприємств інших галузей до виробництва конструкційних і експлуатаційних матеріалів.

На підприємствах автомобільної промисловості необхідно забезпечити формування кадрового потенціалу.

Вступ України до СОТ дає змогу створити умови для просування вітчизняної автомобільної продукції на світовий ринок, що сприятиме:

· забезпеченню інвестиційної привабливості автомобілебудівної галузі;

· збільшенню обсягу експорту автомобільної техніки, комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин;

· приведенню вітчизняних технічних стандартів на автомобільну техніку у відповідність з міжнародними нормами;

· посиленню конкуренції вітчизняних та іноземних виробників автотранспортних засобів на внутрішньому ринку.

Також необхідно здійснити заходи, спрямовані на:

· забезпечення рівних умов для діяльності підприємств автомобільної промисловості;

· посилення контролю у сфері економічної конкуренції на автомобільному ринку;

· проведення ефективної митно-тарифної політики з метою захисту інтересів вітчизняного виробника та створення умов для удосконалення технологій, які застосовуються у виробництві автомобільної техніки;

· сприяння реалізації інвестиційних проектів, у яких беруть участь українські та іноземні суб'єкти господарювання;

· удосконалення системи стандартизації та сертифікації в автомобільній промисловості;

· розвиток лізингу в галузі виробництва і реалізації автомобільної техніки, зокрема загального користування;

· розроблення нормативно-правових актів з питань утилізації автомобільної техніки та організації її переробки;

· сприяння розробленню та виконанню програм підготовки висококваліфікованих кадрів для автомобілебудівної галузі.

Реалізація вказаних заходів дасть змогу:

· створити за участю іноземних автомобілебудівників сучасне виробництво автомобільної техніки, комплектувальних виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин;

· забезпечити виробництво високотехнологічної продукції;

· підвищити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств автомобільної та суміжних галузей промисловості, забезпечити їх просування на світовий ринок;

· розширити ринок експорту продукції підприємств автомобільної промисловості;

· поліпшити економічну та соціальну інфраструктуру підприємств автомобільної промисловості;

· довести у 2015 році річні обсяги виробництва легкових автомобілів до 500 тис., вантажних автомобілів — до 45 тис., автобусів — до 20 тис. одиниць;

· підвищити рівень зайнятості населення, знизити рівень безробіття, додатково створивши 15-20 тис. робочих місць;

· збільшити обсяг надходження до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів);

· задовольнити попит населення на сучасну автомобільну техніку.

Виробництво нових конкурентоспроможних моделей автомобілів та автобусів, впровадження ресурсозберігаючих, екологічно чистих інноваційних технологій дасть змогу зменшити матеріалоємність готової продукції на 12-18 відсотків, обсягу енергоспоживання виробництва — на 20 відсотків; виключити застосування у виробництві токсичних матеріалів; перейти на безвідходні технології; підвищити надійність і довговічність продукції; удосконалити сервісну мережу.

Список використаної літератури

1. Автомобільні перевезення: Добірка статей //Все про бухгалтерський облік. — 2006. — 19 грудня. — C. 3-48

2. Безуглов О. Напрями розвитку автомобільного ринку в Україні шляхом удосконалення податкової політики стосовно його учасників //Вісник податкової служби України. — 2002. — № 39. — C. 27-29

3. Закіров Є. Автомобільний транспорт України: проблеми і перспективи //Автошляховик України. — 2003. — № 2. — C. 3-5

4. Пунь В.П. Організаційні засади міжнародних вантажних автомобільних перевезень в Україні //Автошляховик України. — 2008. — № 5. — C. 6-8

5. Редзюк А. Актуальні питання державного регулювання на автомобільному транспорті //Автошляховик України. — 1998. — № 4. — C. 5-6

6. Семенов А. Фірмова структура світового автомобільного ринку //Економіка України. — 2001. — № 9. — C. 70-76