Емоції — характеристика та загальні властивості. Функції емоцій
Категорія (предмет): ПсихологіяВступ
Людина живе і діє в реальній дійсності. Вона пізнає навколишній світ, природу, людей, їхні соціальні стосунки. У процесі діяльності, праці, спілкування з іншими людьми, тобто у процесі життя, у людини складаються певні стосунки з суспільством, з групами людей, з окремими людьми. Реальний світ у всій його різноманітності відображається у свідомості індивідуальної людини.
Але людина не пасивно, автоматично відображає навколишню дійсність. Активно впливаючи на зовнішнє середовище і пізнаючи його, людина водночас суб’єктивно переживає своє відношення до предметів і явищ реального світу. Та сфера психіки, яка зв’язана з переживанням людиною свого відношення до дійсності, до людей, з якими вона спілкується, називається емоційною сферою, сферою емоцій та почуттів.
Світ емоцій та почуттів різноманітний. Ми говоримо про почуття любові людини до Батьківщини, матері до дитини, про почуття радості від здійснення необхідної для інших людей і одночасно важкої роботи, про почуття близькості до інших людей, з якими спільно робиш корисну для суспільства справу. До емоційної сфери належать численні стани, переживання; радість, хвилювання, повага, горе, захоплення тощо.
1. Загальні властивості емоцій і почуттів
Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції й почуття — це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій і почуттів. Кількісні характеристики — сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої) [8, с. 312].
Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.
Переключення — це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови. Несподівана зустріч із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почуттів. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).
Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції й почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватися в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі — і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.
Просторово-часове зміщення — властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події.
Емоції — це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоції. Згідно з трьох-вимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість-умиротворення, радість-зворушення) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії [12, с.170].
Ці висновки Вундта близькі до сучасної теорії диференційованих емоцій К. Ізард (1980). Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай [12, с. 171].
Названі особливості виступають характеристиками емоцій. Це якісні характеристики: знак — позитивні чи негативні, модальність — страх, гнів, радість, сором і т. д. І кількісні: сила — слабкість як збудженість та пригніченість, інтенсивність, що визначається через напруженість — розрядку.
Відчуття емоційних органічних змін не обмежується усвідомленням (визначенням) задоволення — незадоволення, а спирається на диференціацію цих змін, насамперед температурних реакцій, м’язових (похолов, закляк від страху, стало гаряче від думки про радість зустрічі тощо). Емоції виявляються в різноманітних периферичних змінах, що охоплюють усі органічні функції і відображаються на внутрішніх, вісцеральних процесах, від яких залежить життя організму. Спираючись на такі емоційні прояви, фізіологи, зокрема Кеннон, підкреслювали позитивну пристосовуючу роль емоцій; емоції приводять організм у стан готовності до термінового витрачання енергії, мобілізуючи всі його сили, які будуть використані, наприклад, при страхові, гніві чи болю [12, с. 171].
У філогенетичному та індивідуальному розвитку людини породжені емоціями вісцеральні реакції, залишаючись стереотипними, вже не відображають специфічних тих чи інших емоцій, які виникають у процесі життєво важливих актів взаємодії людини з середовищем. Складна інтелектуальна робота може бути дезорганізована сильним емоційним збудженням, бо емоції втрачають свій адаптивний характер. Досить різні емоції, такі як страх і гнів, супроводжуються вісцеральними змінами (виділення адреналіну тощо). Тому вісцеральні реакції не можуть пояснити емоції за їхніми специфічними рисами.
Фізіологічний механізм емоцій не зводиться до периферичних процесів. Досліди В. Кеннона і Ч. Шерінгтона над оперованими кішками і собаками (після видалення частини симпатичної нервової системи, роз’єднання мозку та його соматичних зв’язків тварини продовжували відчувати страх, задоволення, гаїв) свідчать, що вісцеральні прояви емоцій настають після мозкового процесу, пов’язаного зі свідомим психічним процесом [3, с. 122]. Емоції включають процеси, які відбуваються як у підкіркових центрах, так і в корі великих півкуль, процеси, пов’язані передусім з діяльністю гіпоталамуса, лімбічної системи.
Вивчаючи роль периферичних реакцій в емоціях, В. Джемс (1894) і Г. Ланге (1895) побудували психологічну теорію емоцій, так звану периферичну теорію. Згідно з цією теорією емоція — це усвідомлення тілесного збудження, яке ми відчуваємо безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає. Зовнішні враження чисто рефлекторно, без участі вищих центрів, спричинюють зміни в організмі [3, с. 123]. Подальше їх усвідомлення шляхом проекції на кору головного мозку і становить емоцію. Прихильники периферичної теорії, виходячи з тези, що без вегетативних вісцеральних реакцій немає емоцій, перебільшують роль органічних змін в емоціях («ми відчуваємо сум, тому що плачемо, розлючені, бо б’ємо іншого, боїмося, бо тремтимо»), що призводить до хибного висновку про периферичну зумовленість емоцій [3, с. 123].
За визначенням Ізард (1980), емоція — складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м’язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамуса, лімбічної системи). Нервово-м’язовий — це насамперед мімічна діяльність, вторинно-пантомімічні, вісцеральне-ендокринні, іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб’єкта [3, с. 124].
Зміни електричної активності нервової системи можуть спостерігатися на різних рівнях активації (сприймання об’єкта, розв’язання розумової задачі, аналіз конфлікту в процесі спілкування). Наявність емоції, рівень емоційності визначається, крім того, двома іншими чинниками:
1) наскільки включається симпатична нервова система, яка регулює різноманітні периферичні зміни в діяльності внутрішніх органів, тобто тілесні зміни, що відбуваються при емоціях;
2) які переживання виникають на основі значущості ситуації для суб’єкта.
На виникнення і формування емоцій впливають оцінка інформації, фізіологічний стан та оточення.
Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб’єктність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінну й спонукальну).
2. Класифікація емоцій та почуттів
Емоцію (від лат. emovere — збуджувати, хвилювати) звичайно розуміють як переживання, внутрішнє хвилювання. Ще в першій половині XX ст. говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку емоційного збудження, що виникло.
Питання про кількість і види емоційних реакцій обговорюють уже впродовж багатьох століть. Ще Аристотель виокремлював любов і ненависть, бажання й відразу, надію і розпач, боязкість і сміливість, радість і сум, гнів. Представники давньогрецької філософської школи стоїцизму стверджували, що емоції, маючи у своїй основі два блага й два зла, слід поділяти на чотири основні пристрасті: бажання й радість, сум і страх. Далі вони поділяли їх на 32 другорядні пристрасті. Б. Спіноза вважав, що існує стільки видів задоволення, невдоволення й бажання, скільки є видів тих об´єктів, з боку яких ми зазнаємо афектів. Р. Декарт визнавав шість головних пристрастей: подив, любов, ненависть, бажання, радість і сум. Як бачимо, поділ мотиваційних утворень (бажань) почуттів та емоцій у цих уявленнях відсутній, так само, як і поділ почуттів та емоцій.
Спроби дати універсальну класифікацію емоцій намагались багато вчених, і кожен з них висував для цього власні підстави. Т. Браун в основу класифікації поклав часову ознаку, поділивши емоції на безпосередні, тобто ті, що виявляються «тут і тепер», ретроспективні й проспективні. Він будував класифікацію на підставі ставлення до джерела дії.
Усі емоції Т. Браун поділяв на три групи:
— яким властивий механічний початок (інстинкти, звички);
— емоції із тваринним початком (апетит, бажання, афектації);
— емоції з раціональним початком (самолюбство, обов´язок).
І. Кант зводив всі емоції до двох груп, в основі яких лежала причина виникнення емоцій: емоції сенсуальні та інтелектуальні. При цьому афекти і пристрасті він зараховував до вольової сфери [8, с. 319].
М. Спенсер пропонував поділяти почуття за ознакою їхнього виникнення і відтворення на чотири класи. До першого він зараховував презентативні почуття (відчуття), що виникають безпосередньо під час дії зовнішніх подразників. До другого класу — презентативно-репрезентативні, або прості емоції, наприклад, страх. До третього класу — репрезентативні емоції, зумовлені поезією як подразником, що не має конкретного предметного втілення. Нарешті, до четвертого класу Спенсер зарахував вищі, відсторонені, емоції, які творяться без допомоги зовнішнього подразника абстрактним шляхом (наприклад, почуття справедливості).
Основоположник наукової психології В. Вундт вважав, що кількість емоцій (точніше було б сказати — відтінків емоційного тону відчуттів) настільки велика (значно більше, ніж 50000), що мова не має у своєму розпорядженні достатньої кількість слів для їхнього позначення.
Тітченер розрізняв емоції, настрій і складні почуття, в яких істотну роль відіграють стани задоволення й невдоволення.
Класифікації емоцій у зв´язку з потребами. Деякі психологи при класифікації емоцій виходять із потреб, які провокують появу цих емоцій.
Б.І. Додонов зазначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розв´язання одних завдань, виявляється недієвою при розв´язанні іншого кола завдань. Він запропонував свою класифікацію емоцій:
— Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів.
— Комунікативні емоції. Виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Додонова, не кожна емоція, яка виникає під час спілкування, є комунікативною. Під час спілкування виникають різні емоції, але комунікативними є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати співчутливого друга, співрозмовника тощо), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, розуміти один одного. До емоцій, які виявляються при цьому, автор зараховує почуття симпатії, почуття поваги до когось, почуття вдячності, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей.
— Глоричні емоції (від лат. gloria — слава). Ці емоції пов´язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги.
— Праксичні емоції (або праксичні почуття, за П.М. Якобсоном). Це емоції, які виникають у зв´язку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов пов´язує їхню появу з рефлексом мети (за І.П. Павловим). Виражаються ці емоції у почуттях захопленості роботою, задоволенні результатами своєї праці, приємній втомі, переконанні, що день пройшов недаремно.
— Пугнічні емоції (від лат. pugna — боротьба). Вони пов´язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей.
— Романтичні емоції. Це емоції, що пов´язані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Виявляються в очікуванні «світлого чуда», у привабливому почутті далини, особливої значущості того, що відбувається, або в зловісно-таємничому почутті.
— Гностичні емоції (від грецьк. gnosis — знання). Це те, що звичайно називають інтелектуальними почуттями. Вони пов´язані не просто з потребою в одержанні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, зводячи, таким чином, всю наявну інформацію до «спільного знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції, — це проблемна ситуація. Виявляються ці емоції у здивуванні, почутті зрозумілості чи невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, звести все в систему, в почутті здогадування, близькості рішення, у радості відкриття істини.
— Естетичні емоції. Щодо цих емоцій існують два основні погляди. Перший: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. Є переживання, у яких переплітаються різні емоції. Другий: естетична емоція є не що інше як почуття краси. За Додоновим, не кожне сприйняття твору мистецтва зумовлює естетичні емоції. Виявляються вони в насолоді красою, в почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувато-приємним почуттям самотності, насолодою спогадів про минуле.
— Гедоністичні емоції. Це емоції, які пов´язані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються вони в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості.
— Акизитивні емоції (від франц. acquisition — придбання). Ці емоції спричиняє інтерес до заощадження, колекціонування, придбання речей. Виявляються в радості з нагоди придбання нової речі, від збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді власних накопичень тощо [8, с. 322].
Р. Плутчик виокремлює вісім базових емоцій, поділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією:
— руйнування (гнів) — захист (страх);
— прийняття (схвалення) — відкидання (відраза);
— відтворення (радість) — позбавлення (зневіра);
— дослідження (очікування) — орієнтація (подив) [1, с. 295].
К. Ізард називає 10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза, дистрес (гope-страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив.
На думку К. Ізарда, базові емоції повинні мати такі обов´язкові характеристики:
— мати виразні й специфічні нервові субстрати;
— виявлятися за допомогою виразної та специфічної конфігурації м´язових рухів особи (міміки);
— спричиняти виразне й специфічне переживання, яке людина усвідомлює;
— як такі, що виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів;
— здійснювати організаційний і мотиваційний вплив на людину, слугувати її адаптації [1, с. 296].
Поділ емоцій на провідні й ситуативні. В.К. Вілюнас поділяє емоції на дві фундаментальні групи: провідні й ситуативні (похідні від перших).
Першу групу становлять переживання, породжені специфічними механізмами потреб, які забарвлюють предмети, що безпосередньо їх стосуються. Ці переживання виникають звичайно при загостренні деякої потреби і відображенні предмета, який відповідає їй. Вони передують відповідній діяльності, спонукають до неї й відповідають за загальну її спрямованість. Вони значною мірою визначають спрямованість інших емоцій, тому автор і назвав їх провідними.
До другої групи належать ситуативні емоційні явища, породжувані універсальними механізмами мотивації й спрямовані на обставини, які опосередковують задоволення потреб. Вони виникають уже за наявності провідної емоції, тобто в процесі діяльності (внутрішньої або зовнішньої), і виражають мотиваційну значущість умов, які сприяють її здійсненню або ускладнюють її (страх, гнів), конкретних досягнень у ній (радість, прикрість), що склалися або можливих ситуацій тощо.
Аналізуючи ситуативні емоції людини, В. Вілюнас виокремлює клас емоцій успіху-неуспіху із трьома підгрупами:
— констатуючий успіх-неуспіх;
— передбачувальний успіх-неуспіх;
— узагальнений успіх-неуспіх [1, с. 297].
Емоції, які констатують успіх-неуспіх, відповідають за зміну стратегій поведінки; узагальнена емоція успіху-неуспіху виникає в результаті оцінки діяльності загалом. Емоції передбачуваного успіху-неуспіху дозволяють у разі повторного виникнення ситуації передбачати події й спонукають людину діяти в певному напрямі.
Л.В. Куликов поділяє емоції («почуття») на активаційні, до яких зараховує бадьорість, радість, азарт; тензійні (емоції напруження) — гнів, страх, тривога і самооцінні — сум, провина, сором, розгубленість.
Емоційне реагування автор характеризує за знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку й діяльність (стимулюючий або гальмівний), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю перебігу (короткочасні або тривалі), предметністю (ступінь усвідомленості й зв´язку з конкретним об´єктом).
Відповідно до того, які переживання є в людини (позитивні — задоволення або негативні — відраза), емоційне реагування вирізняється знаком «+» або «‒». Слід, однак зазначити, що цей поділ багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно зараховують до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини і, крім того, може давати людині приємність. К. Ізард зазначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором. Крім того, він відзначає, що й радість, яка виявляється у формі зловтіхи, може завдати людині, яка її відчуває, такої ж шкоди, як і гнів.
Високий ступінь позитивного емоційного реагування має назву блаженства. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись біля вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спеку. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілі.
Вищий ступінь позитивного емоційного реагування має назву екстазу, або екстатичного стану. Звичайно, люди відчувають екстаз, коли переживають пік щастя. Для цього стану характерно те, що він охоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб´єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. Для рухової сфери при цьому характерна або нерухомість — людина тривалий час залишається в одній позі, якої набула, або, навпаки, вона відчуває тілесну легкість, виявляє радість, що доходить до несамовитості, котра виражається в бурхливих рухах.
У різноманітних виявах емоційної сфери особистості С.Л. Рубінштейн виокремлює три рівні. Перший — це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов´язаний з фізичними відчуттями задоволення-незадоволення, зумовленими органічними потребами. Вони можуть бути, за Рубінштейном, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне забарвлення тону або окреме відчуття, так і більш загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не пов´язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога чи радість). Другий, вищий рівень емоційних виявів, за О. Рубінштейном, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметній тривозі приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмечування почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої належать, на інтелектуальні, естетичні й моральні. Третій рівень пов´язаний: зі світоглядними почуттям – більш загальними почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості сторонньому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного тощо [1, с. 299].
3. Функції емоцій та почуттів
Традиційно виокремлюють дві основні функції емоцій та почуттів: оцінну та спонукальну.
Оцінна функція полягає в тому, що в емоціях завжди наявна оцінка. Згідно з інформаційною теорією емоцій П.В.Симонова, емоція — це відображення відношення між величиною потреби та вірогідністю її задоволення саме в цей момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Емоція виникає через недостатність знань, необхідних для досягнення цілей, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає мети.
Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення мети, тобто для задоволення потреби. Оцінна функція емоцій розглядається як їх головне призначення. Вона (функція) пов’язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Емоції нібито мітять предметну дійсність позитивними і негативними знаками залежно від того, у якому відношенні стоять предмети до потреб особистості. Відома теорія гедонізму стверджує, що ми прагнемо до задоволення й уникаємо неприємностей, причому перше є головним мотивом людського життя. Англійський філософ Д. Міль визначив „хитру стратегію щастя”: „Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують ці переживання” [9, с. 371]. Постійна чуттєва фіксація людини на досягненні приємного емоційного стану веде до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Отже, на основі оцінки формується спонукання.
Спонукальна функція емоцій полягає в тому, що вони визначають спрямованість діяльності, забезпечуючи її пристрасністю. Як регулятор діяльності, емоції можуть як стимулювати її (на радощах гори перевертають), так і заважати їй (у розпачі все валиться з рук). Емоції виступають регулятором поведінки дитини, стаючи тією основою, за допомогою якої дитина ставить перед собою цілі, приймає рішення мати намір викопати яку-небудь справу. Роль емоцій у регуляції поведінки дітей кожного разу виявляється в тих випадках, коли дорослі не можуть змусити дитину щось робити шляхом тільки логічних доводів, тобто звертаючись тільки до її свідомості. Будь-які впливи і вимоги тоді стануть спонуканнями поведінки, вчинків дітей, коли будуть ними емоційно прийняті, увійдуть до кола власних потреб, стануть їх власними рішеннями. Сказане про спонукальну і регулюючу поведінку і діяльність функції емоцій не повинне привести до висновку, що при вихованні безрезультатно апелювати до свідомості школярів. Такий висновок — серйозна помилка. Звичайно, необхідно ставити перед ними цілі, висувати вимоги. Однак, поставивши мету, слід потурбуватися про те, щоб вона була емоційно прийнята і набула для дитини особистісного смислу. О.Є. Ольшаннікова пише: „ Головна трудність не в тому, що діти не розуміють, „що таке добре і що таке погано», а в тому, що не завжди вдається досягти, щоб ці,добре», „потрібно», „погано», „не потрібно» набули для них відповідного особистісного смислу» [9, с. 372].
Емоції відіграють роль регуляторів людського спілкування. Людина з народження підготовлена до спілкування з іншими людьми за допомогою емоцій. Новонароджений з’являється на світ з уже сформованими, природженими механізмами деяких емоційних рухів. Його посмішка (поки що мимовільна, яка відповідає гарному самопочуттю, стану фізіологічного комфорту), вона з’являється вже в перші години після народження і слугує для матері сигналом, що дитині добре, вона сита, здорова. А плач сигналізує про якесь неблагополуччя і змушує знаходити й усувати його причини: нагодувати, перепеленати.
Протягом усього життя людини емоції продовжують відігравати важливу регуляторну роль у її контактах з навколишнім світом. За зовнішніми виразними рухами, які супроводжують емоції (поза, жести, міміка), а також за мовною інтонацією можна зробити висновок про внутрішні стани, переживання оточуючих людей і враховувати їх у своїх вчинках. Характер ділової бесіди, розмови з близькою людиною, спільної з іншими людьми роботи залежить багато в чому від того, чи байдужі, доброзичливі, веселі, сумні співрозмовники, партнери по роботі.
Зовнішні виразні рухи (емоційна експресія) можуть спеціально використовуватися людиною для створення в оточуючих певного, потрібного їй відношення для впливу на них. При цьому можливий відрив експресії від емоцій, що переживаються. І тоді емоції імітуються, а не переживаються. Наприклад, учень може виражати засмучення при засудженні, обурення при докорі.
Отже, емоції, виступаючи регулятором діяльності, виконують оцінну та спонукальну функції.
Оцінна і спонукальна функції емоцій дозволяють виокремити ще одну істотну їх функцію — сигнальну. Емоції та почуття — це система внутрішніх сигналів про те, що з того, що відбувається у світі, має значення для людини як для особистості. Певні подразники виступають як сигнали благополуччя або неблагополучия, а почуття, що переживаються, як підкріплення систем умовних рефлексів, з яких складається особистий досвід людини [9, с. 373].
Сигнальна роль почуттів розглядається через функції спонукання і оцінки, розкриваючи їх імпресивний бік. Аналіз емоцій та почуттів як системи зовнішніх сигналів дозволяє говорити про їх виразну (експресивну) функцію.
Висновки
Емоції — це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Емоції — це відносно короткочасні переживання, які носять чітко виражений ситуативний характер, тобто зв’язані зі ставленням людини до ситуацій, що виникають, або можливих ситуацій, до своєї діяльності, до конкретних вчинків. Емоції — конкретна форма переживання почуттів.
Питання про кількість і види емоційних реакцій обговорюють уже впродовж багатьох століть. В. Вундт вважав, що кількість емоцій (точніше було б сказати — відтінків емоційного тону відчуттів) настільки велика (значно більше, ніж 50000), що мова не має у своєму розпорядженні достатньої кількість слів для їхнього позначення. Спроби дати універсальну класифікацію емоцій намагались багато вчених, і кожен з них висував для цього власні підстави. Усі емоції Т. Браун поділяв на три групи: яким властивий механічний початок (інстинкти, звички); емоції із тваринним початком (апетит, бажання, афектації); емоції з раціональним початком (самолюбство, обов´язок). І. Кант зводив всі емоції до двох груп, в основі яких лежала причина виникнення емоцій: емоції сенсуальні та інтелектуальні. При цьому афекти і пристрасті він зараховував до вольової сфери. М. Спенсер пропонував поділяти почуття за ознакою їхнього виникнення і відтворення на чотири класи. Р. Плутчик виокремлює вісім базових емоцій, поділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією: руйнування (гнів) — захист (страх); прийняття (схвалення) — відкидання (відраза); відтворення (радість) — позбавлення (зневіра); дослідження (очікування) — орієнтація (подив). К. Ізард називає 10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза, дистрес (гope-страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив. Виокремлюють дві основні функції емоцій та почуттів: оцінну та спонукальну. Оцінна функція полягає в тому, що в емоціях завжди наявна оцінка. Спонукальна функція емоцій полягає в тому, що вони визначають спрямованість діяльності, забезпечуючи її пристрасністю.
Список використаних джерел
- Гуцало Е. Загальна психологія: Навчально-методичне забезпечення самостійної роботи студентів за КМСОНП. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. — 426 с.
- Додонов Б. И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 139, с.
- Загальна психологія: Практикум /В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. — К.: Каравела, 2005. — 279, с.
- Изард, Кэрролл. Психология эмоций /Пер. с англ. А.Татлыбаева. -СПб.: Питер, 1999. — 460 с.
- Кузнецов М. А. Эмоциональная память: Монография. — Харьков: Крок, 2005. — 567 с.
- Лук А. Н. Эмоции и личность. — М.: Знание, 1982. — 175 с.
- Макарова Л. Л. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 198 с.
- М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз./ Петро М’ясоїд,; Міжнар. фонд «Відродження», Програма «Трансформація гуманіт. освіти в Україні». — К.: Вища школа, 1998 2000. — 479 с.
- Основи психології: Підр. для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1996. — 630, с.
- Основи психології: Підручник для студ. вуз. /За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця; Міжнародний Фонд «Відродження»; Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». — К.: Либідь, 1995. — 630, с.
- Сабуров А. С. Психология: Курс лекций. — К.: Лекс, 1996. — 205, с.
- Цимбалюк І. М. Загальна психологія: Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 303 с.