Естетика дизайну

Категорія (предмет): Етика, естетика

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Аналіз тексту.

2. Дизайн і технічна естетика.

3. Коментарії до аналізу тексту.

Список використаної літератури.

Вступ

Кожна наука спирається на історичну пам'ять своїх попередників, не можна творити сучасного не знаючи минулого. Історія дизайну є одним із спеціальних розділів загальної історії мистецтва і культури. В процесі розвитку науково-технічного прогресу вдосконалюються процеси навчання в усіх галузях мистецтва, науки, техніки і побуту. Оскільки фундаментальні принципи прогресу сягають сивої давнини, необхідно, спираючись на історичну пам'ять своїх предків, аналізувати і вдосконалювати те, що було зроблено ними.

Сьогодні дизайнерське мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти. Тому для вивчення «Історії дизайну» важливим є той тісний зв'язок, який існував між способом життя людини і формами речей минулих епох, які можна побачити тепер тільки в музеях. Однак цього мало, оскільки дизайнерське мистецтво є важливою складовою частиною системи дизайнерської освіти, без якої не можна створити конкурентоспроможної продукції. Тому не випадково в нашій країні інтенсивно відкриваються вищі навчальні заклади, факультети і кафедри, де готують дизайнерів різних спеціалізацій і напрямків. Однак, на жаль, ці навчальні заклади ще недостатньо забезпечуються спеціальною літературою, особливо з дизайн-спеціальностей взагалі і за спеціалізаціями зокрема.

1. Аналіз тексту

Ми аналізуємо текст — Дизайн і технічна естетика // Шумега С. Дизайн. Історія зародження та розвитку дизайну. Історія дизайну меблів та інтер’єра: навчальний посібник / Станіслав Шумега, ; М-во освіти і науки України, Прикарпатський ун-т ім. В. С. Стефаника, Ін-т культури і мистецтв. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — с. 16-20

Шумега Станіслав Степанович — кандидат педагогічних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Заслужений вчитель України.

Дуже цінними за спеціальністю «Дизайн» є підручники автора В.Даниленка «Основи дизайну» та «Дизайн», які широко висвітлюють загальні аспекти історії, філософії та методики дизайну і є фундаментальними для спеціальності «Дизайн» усіх напрямків. Пропонований матеріал підручника «Історія дизайну» доповнює вищезгадані видання і конкретизує матеріал за спеціалізацією «Дизайн меблів та інтер'єру». Він сприятиме поглибленому вивченню дизайну взагалі та історії дизайну меблів та інтер'єру зокрема і служитиме додатковим джерелом з цього напрямку.

В першій частині «Історія зародження та розвитку дизайну» висвітлено основні поняття та визначення дизайну як професії, підкреслено роль художника в формуванні предметного середовища. Широко розкрито основні завдання та напрямки, основні вимоги дизайну, зосереджено увагу на основних чинниках формоутворення промислових виробів, методиці та технології дизайну. Висвітлено питання закономірностей і засобів композиції в дизайні з акцентом на пропорційності, масштабності і тектоніці в дизайні, а також його залежність від довкілля. Подано загальні поняття діяльності дизайну.

У другій частині «Історія дизайну меблів та інтер'єра» в хронологічному порядку висвітлено епохи зародження меблів та інтер'єрів від початку цивілізації до наших днів. Висвітлено сучасні меблі та інтер'єри з перспективою на майбутнє. Подані ілюстрації за відповідними періодами та стилями, що існували в кожній конкретній країні.

2. Дизайн і технічна естетика

Естетика має свою історію, вона спирається як на досягнення попередніх поколінь в осягненні прекрасного, досконалого, вишуканого, гармонійного, так і загалом на передову сучасну суспільну думку. В різний історичний час у поясненні та трактуванні кожного естетичного явища чітко відображається загальний рівень людської культури, характер соціально-економічних та суспільно-політичних параметрів епохи, історична доля народів та цілих континентів. Скажімо, естетичні вподобання європейців та азіатів різнились протягом всього періоду історичного розвитку цивілізації.

Існують загальні тенденції розвитку естетичної активності, які проявляються в глобальних процесах соціокультурного розвитку людства загалом. Однією з них є формування та утвердження в двадцятому столітті дизайну, як виду естетичної діяльності людини.

Соціокультурна та виробнича діяльність людини від моменту її виникнення склалась таким чином, що естетичний момент був вплетений у повсякденну життєву практику, в людську виробничу активність. Первісна людина від виготовлення хорошої кам'яної сокири почала отримувати не лише користь, а й певне задоволення від форми вдалого виробу. Ось таке задоволення вже можна кваліфікувати як виток естетичного почуття людини. При появі ремесла, окремого виду діяльності, процес обміну вимагав не лише якісного виробу ремісника, а й якихось зовнішніх естетичних характеристик виробу, котрі б робили його більш принадним та конкурентоздатним на ринку. Естетичний елемент був присутній у роботі кожного ремісника, кожного виробника, який виходив зі своїм товаром на ринок. І так було до кінця дев'ятнадцятого століття, по того часу, доки ринок не завоювали повністю товари масового промислового виробництва[6, c. 16-17].

В промислових виробах кінця XIX — початку XX століття естетичний елемент почав катастрофічно зникати. Зовнішній вигляд товару визначався конструктором, тобто інженером, можливо і техніком, для яких головною метою було створити предмет, котрий би задовольняв певну людську потребу і безвідмовно функціонував, був доступним при його застосуванні. Зовнішній вигляд предмета людину-конструктора з інженерною освітою цікавив менше. Скажімо, важливіше було, щоб літак летів, і байдуже, як він виглядав. Прекрасно було вже те, що людина летить чи їде в самобіжному візку (авто), розмовляє по телефону на великій відстані від абонента і тому подібне. Поступово людину стала оточувати величезна кількість "технічних монстрів", які в більшій мірі подавляли цю людину, ніж робили її життя зручним та естетично привабливим.

До потреби естетичного оформлення товару виробничника штовхав той же ринок — необхідність реалізувати товар. Але зовнішнє оздоблення виробу мало враховувало прагнення людей бути непересічними, володіти чимось неповторним, не робило предмет одночасно зручнішим і привабливішим при використанні. Людина найчастіше мусила просто пристосовуватись до машини, технічного пристрою, того чи іншого продукту індустріального виробництва, а не навпаки.

Потреба змінити ситуацію, зробити техногенне середовище не просто придатним для людського життя, а й якомога сприятливішим для буття людини викликала до життя дизайн. Походження самого терміну виводять від англійського design — проектувати, конструювати.

Досить часто замість поняття "дизайн" використовують, як синоніми, терміни: "технічна естетика", "художнє конструювання", "художнє проектування", "художнє моделювання". Також побутує думка, що технічна естетика є теоретичною основою дизайну. Вона має досліджувати його суспільну природу, закономірності розвитку, принципи та методи художнього проектування, проблеми професійної творчості та майстерності спеціаліста-дизайнера. Іншими словами, технічна естетика вивчає соціально-культурні технічні та естетичні проблеми формоутворення засобами промислового виробництва гармонійного предметного середовища для життя та діяльності людини[6, c. 18].

Мета, яку ставить перед собою дизайн як вид діяльності, — це створення передусім індустріальними засобами естетично і функціонально сприятливих ля людини умов життя, праці та відпочинку. Фахівці з дизайну — дизайнери — розробляють зразки досконалого, гармонійно організованого й оформленого технічного середовища, доцільних, зручних та привабливих промислових виробів, тобто надають різноманітним техногенним елементам людського буття естетичних властивостей. У дизайні естетика та промислові методи виробництва "пішли один одному назустріч". Масове застосування дизайнерських послуг у промисловості, архітектурі, облаштуванні побуту та житла, обладнанні громадських місць, місць відпочинку і тому подібного призвело до формування сучасного середовища людського буття. Дизайн знов повернув естетичний компонент у виробничу сферу й у всі сторони людського життя. Він сприяє гуманізації предметно-просторового середовища, в якому щоденно доводиться перебувати людині. Завдяки дизайну з з’явилась можливість удосконалення технології та техніки у напряму гармонізації життя людини в техногенному середовищі. Саме внесення естетичного компонента у виробничу і технічну сферу спричинило виникнення дизайну. Він стимулює виробництво товару, котрий не просто має споживчу властивість, а й задовольняє естетичну потребу людини. Якщо виробничник включає, як необхідну ланку, в свою діяльність дизайн, цим він забезпечує зростання своїх прибутків. Скажімо, шведська фірма "Абсолют" домоглась величезного успіху на світовому ринку не лише і не стільки завдяки якості своєї продукції, стільки завдяки унікальному дизайнерському оздобленню пляшок та дизайнерській проробці рекламних кампаній. Продукція фірми стала конкурентоздатною через свою зовнішню принадність для покупця, хоча споживацькі якості продукту фірми "Абсолют" не набагато переважають продукцію багатьох подібних виробників в Європі та Америці.

В умовах товарної насиченості ринку виграє той, хто не просто пропонує якісний, повноцінний для масового споживача товар, а й вміє його естетично подати. У продавців взуття давно існує правило: "Хочеш продати взуття, продавай красиві ноги". Сучасні українські виробники програють на світовому і на внутрішньому ринку часто не через якість продукції, а через відсутність її дизайнерського супроводу. Дизайнерська служба в Україні фактично лише розпочинає свій вплив на виробництво, але перспектива виробництва для масового споживача буде лише тоді прибутковою, коли товар задовольнятиме як утилітарно-споживацькі, так і естетичні потреби людини. Період товарного голоду для багатьох народів відходить в минуле. Людство все більше бажає задовольняти свої потреби не будь-яким, а ще й естетичним способом. Людину в цьому випадку цікавить не тільки сутність, а й естетична форма задоволення певної власної потреби. Виробництво і рекламування певного товару якогось підприємства може вестись без врахування естетичних смаків покупців. Але він не буде приваблювати покупця своїми естетичними якостями. В цьому випадку, при товарній насиченості ринку, банкрутство такого підприємства неминуче.

Естетика та дизайн нині стають такими сферами прояву людської активності, без яких у наш час не може ні сформуватись всебічно розвинена особистість, ні успішно функціонувати. Більше того, як тільки в конкретній людській діяльності перестає реалізуватись естетичний компонент, особливо наглядно це проступило в умовах цивілізованого світу XX століття, відповідний вид діяльності починає деградувати[6, c. 18].

В цій проблемі є ще один аспект. Людство в кінці XX століття вийшло на такі рубежі соціально-економічного розвитку, які змушують його прискіпливо вдивлятись і всебічно оцінювати увесь свій попередній історичний шлях. Настав час вдумливо аналізувати можливі перспективи свого подальшого розвитку з врахуванням усіх надбань минулого. Причин такого ставлення до власної перспективи у людства багато, та все ж головна з них — принципово новий характер епохи переходу від другого до третього тисячоліття. Більше двох тисячоліть людство жило в умовах конфронтаційної культури. Сьогодення торує іншу перспективу його буття — появу загальнопланетарної цивілізації, що формуватиме іншу культурну парадигму.

На початку XXI століття склались такі умови суспільного функціонування, за яких естетична сторона буття перестає бути привілеєм окремих суспільних верств. Поступово естетична складова, естетичні властивості реальності у суспільному житті проникають у глибину різних сторін людського існування і все виразніше розкривається принадність для людства досконалого і гармонійного. Це знаходить все нові прояви у виробничій, громадській, побутовій, особистісній сторонах людського життя. Естетично привабливим виготовляється товар, іміджмейкер та візажист формує естетично принадний образ політика, все більш поціновується естетична форма побутування людських стосунків і тому подібне. Розвиток естетичного компонента людського існування "вшир" реалізується і через залучення все більшої кількості соціальних верств до надбань естетичної та художньої культури соціуму, через внесення в індивідуальне життя кожного все більшого обсягу естетичного елемента. Розвиток естетичної сторони буття як спільноти, так і особистості стає велінням часу.

Естетика як наука, що теоретично осмислює всі прояви естетичної діяльності людини, розкриває специфіку мистецтва, впливає як на функціонування окремої особистості, так і на розгортання суспільного життя. Саме тому естетична освіченість є необхідною складовою підготовки ерудованого, висококваліфікованого спеціаліста[6, c. 19-20].

3. Коментарі до аналізу тексту

В ході аналізу матеріалу, ми з’ясували, що технічна естетика – наукова дисципліна, яка вивчає закономірності формування та розвитку гармонійного середовища (предметного), предметних умов діяльності людини у всіх сферах життя. Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології, соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології виробництва тощо.

Вирішує такі завдання: розробка принципів організації та формоутворення оптимального і гармонійного предметного середовища у відповідності з вимогами та потребами всіх людей і з врахуванням вимог ергономіки й технології виробництва; створення методики художнього конструювання виробів та їх комплексів, які відповідають всім вимогам технічної естетики, соціальній корисливості, функціонального та ергономічного вдосконалення.

Дизайн (англ. design – задум, проект) – творча діяльність, метою якого є формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини. Ця мета досягається визначенням формальних якостей предметів, створених засобами виробництва. До цих якостей відносяться: зовнішній вигляд предмета, структурні зв’язки.

Терміни промислове виробництво і дизайн у певній мірі рівнозначні і є повноправними.

Чотири особливості техніки:

— обумовленість техніки економічними законами розвитку загального устрою, які визначаються способом виробництва. Прикладом можуть служити винаходи які не одержали практичного застосування на визначеному історичному проміжку часу.

— полягає в тому, що народжуючись у визначеній суспільній формації, обумовлюючись її економічними законами, техніка при зміні одного суспільного ладу іншим зберігається і починає служити новому класу.

— техніка завжди розвивається в повній відповідності із законами природи. Якщо до недавнього часу вдосконалення в техніці відбувалося безсвідомо, лише пізніше підтверджуючись науковими знаннями, то в даний час конструювання та інженерний розрахунок любого механізму виходить із самих передових науково-технічних відкриттів (наприклад, політ космічних кораблів).

— виражається в стрибкоподібному характері її розвитку. Ця закономірність здійснюється революційними перетвореннями, наприклад: відкриття вогню, електрики, автоматика, кібернетика, атомна енергетика. Необхідно передбачити цей стрибок і визначити, як скоро повинна наступити зміна в техніці. Художник, конструктор, дизайнер повинні відмовитися від старої конструкції, як тільки вона почне старіти, а не тоді коли вже стрибок відбувся і став ймовірним фактом.

Автор зазначає, що дизайн за своєю природою є універсальним (двояким) з одного боку, як мистецтво, з іншого як технічний витвір. Звертаючись до об'єктивних законів розвитку техніки і враховуючи загальні утилітарні потреби людей, дизайнери мають справу з загальнолюдськими інтернаціональними особливостями предметного світу. Але, з іншого боку вони включені в конкретну систему виробництва і розподілення, працюють над речами, які мають товарну цінність, зачіпають складні соціально-естетичні механізми формування ідеалу, функціонування художньої культури.

Якщо художник зайнятий в тих галузях промисловості, які по-в'язані з використання прикладного мистецтва і ремесел, де обробка виробів ведеться ручним способом, він є дизайнером тільки в тому випадку, коли створенні за його рисунками або моделями речі випускаються значним тиражем, надходять у продаж і не вважаються його особистою роботою.

Задачі дизайну не обмежуються тільки покращанням зовнішнього вигляду предметів, а включають і всесторонне пропрацювання структурних зв'язків між предметами, що надають предметному середовищу необхідної функціональної композиційної єдності.

Спроби визначення дизайну продовжуються. Одним із важливих питань при визначанні суті дизайну є питання про співвідношення дизайну з іншими видами мистецтва, про те, як дизайн може входити в сферу художньої творчості.

На думку автора, дизайнери, як і інженери-конструктори працюють над формою промислових виробів, які виготовляються серійно, використовуючи при цьому арсенал художніх засобів формоутворення. Іншими словами, інженер, спираючись на свій «технічний» розум, може виконувати роботу дизайнера. Часто буває, коли дизайнер бере на себе функцію інженера, проробляючи технічні деталі, спираючись на так зване неупереджене судження, на свою художню інтуїцію.

Якби у сфері інженерного конструювання можна було логічно прийти до новоформи виробу і конструкції, коли б виріб був повністю незалежним від наявних матеріальних ресурсів, від трудових навичок людей і традицій виробництва, а споживачі завжди відповідали б ідеальній моделі, тоді з'явилась би можливість повного поєднання проектного конструювання і дизайну. Однак в дійсності ще далеко все не так. Навіть у найскладніших з технічної точки зору галузях проектування, суворо детермінованих зовнішніми умовами, існує багато варіантів рішень. Прикладами можуть бути різноманітні форми літаків, автомобілів, електронної техніки. Дизайн і тому стає необхідним, що він використовується як механізм регулювання зв'язків між окремими елементами виробництва і виникаючими в ньому відповідностями.

Була поширена думка, що дизайн (на відміну від художньої творчості) пов'язаний тільки з серійними формами і їх промисловою обробкою. Ми знаємо, що це було тільки тоді, коли нову професію хотіли відділити від ремесла, з його примітивним виробництвом, і від прикладного мистецтва, де найважливішим є унікальність окремих рішень. Однак у практиці дизайнерів є не тільки серійний виріб. Вони працюють над формою і конструкцією унікальних технічних приладів для освоєння космосу і складних виробів з мінімальним застосуванням промислової обробки (так зване виконання унікального дизайну). Дизайнерів і тих, хто користується їх виробами, цікавить, в першу чергу, функціональна і естетична якість, а не те, як вони були виготовленні: серійно чи індивідуально. Адже є такі прилади і цілі комплекси нової апаратури, які виготовляються принципово в одному екземплярі, але по суті є значущими віхами в розвитку техніки і дизайну.

Все це означає, що принципи дизайну не можуть бути виведені тільки із системи виробництва подібно до того, як уява про критерії форми предметного оточення не можуть бути виведені із візуально обраних уявлень. Дизайн виростає із єдності сфери виробництва і споживання, займаючи особливе місце в ряді інших видів художньої творчості.

Як же працюють дизайнери? Вихідними в творчості є специфіка використовуваних матеріалів і закономірностей формоутворення, які підпорядковуються суворим законам природи (законам механіки, оптики, кольорознавства і ін.). Але дизайнери ставлять перед собою відповідну мету: співставити безкінечні різновиди технічних форм, які породжені зовнішніми об'єктивними причинами і підпорядковані законам природи, з особливими сприйняттями їх людьми, з визначеною технологією такого сприйняття. Тоді на місце хаосу форм приходить упорядкована система, в середині якої знаходиться людина. Дизайнери старанно враховують і самі впливають на вдосконалення здібностей людини сприймати предметне оточення. Для цього багато уваги слід приділяти вивченню механізмів емоційного і естетичного сприйняття, включаючи і знання психології.

Однією з важливих проблем у дизайні є вияснення того, на якому етапі створення речі або комплексу речей будуть сформульовані дизайнерські завдання, що дуже важливо для технічного пошуку і організації виробництва, в тому числі і для відкриття та застосування нових, не існуючих раніше, матеріалів і способів їх обробки, видів конструкцій та ін.

Зміна і покращання існуючого предметного середовища поєднується з винаходом, з передбаченням, причому не тільки в технічному, а й у художньому плані. Тому виникає необхідність включати художників в склад проектних організацій. Художнє сприйняття принципово цілісне, і тільки художник здатний наочно поєднати в своєму сприйнятті утилітарні та естетичні параметри речі. Він володіє даром образного передбачення, художнього моделювання матеріального середовища в умовних формах і матеріалах (макети, ескізи, експериментальні пошуки форм).

Автор підкреслює, що художник має добре розвинену зорову пам'ять, що допомагає йому швидко і успішно асимілювати нові, ще не відомі форми в художній і духовній культурі. Саме в дизайні моделюється і деталізується емоційне відношення людей до нової технічної реальності, яка вимагає великих затрат матеріальних і людських ресурсів. Суцільний образ такої реальності, створюваний художником, потребує ще розчленування на складові елементи, перекладу їх на мову техніки і економіки управління виробництвом, без чого він залишається лише утопічним передбаченням майбутнього. Тому цим і пояснюється посилення уваги в дизайні всесторонньому експериментальному і загальнотеоретичному прогнозуванні, заснованому на системному підході до явища. На відповідному етапі розвитку дизайну ця тенденція знайшла вираження в теоріях «тотального проектування середовища». Весь тотальний світ охоплювався розумно, до нього підходили в одному систематичному ключі. Дизайн сприймається як антипод хаосу і різночасності в створенні середовища, утверджуючи цінність лиш найбільш «кратких» і тому лаконічних форм.

Список використаної літератури

  1. Білодід Ю. Основи дизайну: Навчальний посібник / Юрій Білодід, Олена Поліщук,. — К. : Вид. ПАРАПАН, 2004. — 239 с.
  2. Даниленко В. Основи дизайну: Навч. посібник / Інститут змісту і методів навчання; Харківський художньо- промисловий ін-т. — К., 1996. — 92с.
  3. Татіївський П. Витоки і розвиток технічної естетики в Україні // Мистецтво та освіта. — 2000. — № 3. — С. 7-10.
  4. Устин В. Композиция в дизайне: методические основы композиционно-художественного формообразования в дизайнерском творчестве: Учебное пособие / Виталий Устин,. — 2-е изд., уточненное и дополненное. — М. : АСТ : АСТРЕЛЬ, 2007. — 239 с.
  5. Шпільчак В. Дизайн в українській школі: проблеми та перспективи // Мистецтво та освіта. — 2000. — № 3. — С. 2-6
  6. Шумега С.Дизайн. Історія зародження та розвитку дизайну. Історія дизайну меблів та інтер’єра: навчальний посібник / Станіслав Шумега, ; М-во освіти і науки України, Прикарпатський ун-т ім. В. С. Стефаника, Ін-т культури і мистецтв. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 298 с.