Етика у вихованні людини

1. Значення та роль етики спілкування у практичному вихованні людини.

2. Національні особливості спілкування.

3. Опишіть владне рукостискання.

Список використаної літератури.

1. Значення та роль етики спілкування у практичному вихованні людини

Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом людської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, являють собою форми соціальної активності людини. Характерною ознакою спілкування як форми активності виступає її моральна спрямованість, моральна культура людей, що розкривається в спілкуванні (людяність, доброзичливість, дружелюбність, взаємоповага та ін.).

Завдяки спілкуванню індивіди обмінюються знаннями, виробничим досвідом і вмінням. Інакше кажучи, тільки через спілкування з іншими людьми людина може одержати засоби для задоволення своїх потреб і тільки в спілкуванні вона знаходить і реалізує духовний зв'язок з іншими людьми.

Як свідчать обставини сьогоднішнього життя, нині на часі повернення до всього комплексу моральних і загальнокультурних проблем, пов'язаних з даною формою людського спілкування, тим більше що начала брутальності й жорстокості, які позначають занепад розглядуваної сфери людських стосунків, набувають дедалі більшого розмаху в нинішньому світі.

Звичайно, в різноманітності форм і проявів людського спілкування далеко не все є однаково принциповим з точки зору етики. Зокрема, вона зовсім не наполягає на тому, щоб людина неодмінно була, як то кажуть, комунікативною, компанійською. За своєю психічною конституцією люди поділяються на екстравертів і інтровертів; характер та інтенсивність спілкування у представників зазначених груп якісно різні, з чим жодна етична система нічого вдіяти не може, навіть якби й ставила собі це за мету.

Те, що в даній галузі справді має принципове значення для етики, можна, по суті, звести до двох пунктів: доброчесність у спілкуванні – і спілкування як доброчесність. По-перше, важливо, щоб у будь-якому людському спілкуванні його учасники дотримувалися загальних норм моралі, втілювали відповідні етичні цінності, вносили у свої взаємини засади моральної культури. По-друге, істотно, щоб людина незалежно від емпіричних обставин життя і власної психічної конституції була морально й екзистенційно спроможною до спілкування, усвідомлювала життєве значення реалізації власного буття як глибинного «діалогу» зі світом. У першому із згаданих аспектів етика постає в основному як нормативна система, в другому – як певна інтерпретація екзистенційного досвіду особистості. Цим аспектам в основному й буде присвячено наступний виклад. Почнемо з другого – з етики «спілкування як доброчесності».

Ідеться про те, що в спілкуванні людей тією чи іншою мірою завжди присутні моральні спонуки, які утримують спілкування в культурних межах, надають йому людяності. Таким чином, спілкування виступає і як самостійна життєва цінність, що показує, в якій мірі людина стає потребою для іншої виключно як людська індивідуальність. Тому врахування індивідуальності іншого, поважання її — одна із суттєвих вимог моральної культури спілкування, виконання якої можливе лише за відсутності соціальних обмежень морального спілкування людей[2, c. 35-37].

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер (у його основі лежить пасивність, а не активність дитини), все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, які спонукають до активності. Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду. Головна її зброя — це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових обов'язків. Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників — це невід'ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок і знань у галузі того бізнесу, в якій обертаються співрозмовники. Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі — все це можна зарахувати до етичних норм спілкування.

Етика ділового спілкування багато в чому залежить від того, як поводяться керівники відділів та управлінь. Останнім можна порадити дотримуватися таких правил:

— робіть людям добро, принаймні намагайтеся;

— станьте прикладом етичних взаємовідносин, запроваджуйте стандарти етики поведінки;

— говоріть завжди правду і не ухиляйтеся від відповідей;

— не уникайте відповідальності за невдачі та промахи, розділіть її зі своїми працівниками.

Зауважимо, що спілкування як об'єктивна необхідність в усіх формах життєдіяльності виникає водночас із становленням людського суспільства та формуванням людини, але протягом дуже тривалого періоду не усвідомлюється як цінність навіть у суто практичному, утилітарному розумінні. Коли ж воно в суспільній свідомості епохи родового ладу усвідомлюється, то усвідомлюється як практична цінність, а не моральна («табу», наприклад). Віднайдення людиною особистісного сенсу спілкування, потреби в спілкуванні, в процесі якого індивід утверджує себе як особистість і реалізує себе як моральну істоту, являє собою результат усієї подальшої історії людства, на тернистому шляху якого моральна культура, в тому числі й моральна культура спілкування, в певному розумінні постає загальною формою практичної діяльності людей.

Ідеться про те, що в спілкуванні людей тією чи іншою мірою завжди присутні моральні спонуки, які утримують спілкування в культурних межах, надають йому людяності. Таким чином, спілкування виступає і як самостійна життєва цінність, що показує, в якій мірі людина стає потребою для іншої виключно як людська індивідуальність. Тому врахування індивідуальності іншого, поважання її — одна із суттєвих вимог моральної культури спілкування, виконання якої можливе лише за відсутності соціальних обмежень морального спілкування людей.

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер (у його основі лежить пасивність, а не активність дитини), все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення[8, c. 19-20].

Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Кожен із власного досвіду знає, що до справжнього, глибокого спілкування ми готові далеко не завжди – навіть коли дуже його потребуємо, тим більше коли занурені у свої повсякденні турботи, котрих вистачає у будь-кого з нас. Кожен вибудовує свій внутрішній світ, свій час і свої стосунки, виходячи з власних, або якщо й чужих, то вже наявних, усвідомлених ним потреб;

сутнісне спілкування незмінно постає відносно цієї нашої внутрішньої вибудови як щось надмірне, несподіване, якщо не зайве: розкриваючи перед нами нові смислові й емоційні обрії, воно водночас руйнує певні наші виплекані плани й звички. Таким чином, воно в той або інший спосіб ставить суб'єкта перед вибором, на який потрібно зважитися; вступ до супленого спілкування вже самий по собі є певним моральним кроком людської особистості[6, c. 52-54].

2. Національні особливості спілкування

Маючи ділові справи з іноземцями, слід пам'ятати про національні особливості спілкування. У кожного народу є свої культурні традиції, свій національний характер, їх не можна ігнорувати. Поки інтереси сторін співпадають, національні відмінності практично не помітні. Якщо виникає конфлікт — вони відіграють важливу роль. Національний стиль спілкування — це лише типові, більш яскраво виражені особливості мислення та поведінки. Ці риси притаманні не обов'язково всім представникам певної нації. Але завжди при зустрічах з іноземцями ця інформація має слугувати орієнтиром, оскільки національні особливості можуть вплинути на результати спілкування.

З входженням економіки України у міжнародне «ринковий простір» збільшується число ділових контактів із закордонними партнерами. І це насамперед особисті контакти, а вони можуть бути повноцінними лише при знанні як основних правил, етичних норм і традицій, вироблених для ділових відносин і заснованих на дипломатичному протоколі, так і сталих у національно-культурному й етнічному відношеннях розходжень у стилях і цілях проведення переговорів. Кожен народ має свої культурні традиції, що відповідають національному характеру. При партнерських взаєминах вони мають велике значення, особливо в тому випадку, коли з’являються розбіжності.

Наприклад в Австралії люблять спокійних, неквапливих співрозмовників.

Під час першого знайомства з партнером бізнесмени з арабських країн активно виражають привітність і дружелюбність. Англійці прагнуть мати справу з тими партнерами, з якими їм уже доводилося контактувати.

Спілкуючись із закордонними партнерами, потрібно дуже обережно користуватися невербальними жестами, тому що вони можуть інтерпретуватися неадекватно до нашого тлумачення, що може привести навіть до образи. У різних країнах ті ж жести можуть мати зовсім різне значення. Так, наприклад, жест, яким українець демонструє невдачу, у хорвата означає успіх і задоволення.

Якщо у Голландії вам доведеться, покрутити вказівним пальцем біля скроні, натякаючи на чиєсь безглузде поводження, то вас не зрозуміють, тому що там це означає, що хтось дуже дотепно висловився. Говорячи про себе, європеєць вказує на груди рукою, а японець — на ніс. У деяких країнах Африки сміх — це показник подиву і навіть зніяковілості, і аж ніяк не прояв веселості. У Греції і Туреччині офіціанту не можна показувати два пальці (прохання принести дві кави) — це жорстока образа.

Досить часто той же жест має не тільки різне, але і прямо протилежне значення. Так, зробивши кільце великим і вказівним пальцями, американці повідомляють нам, що справи — о’кей. Цей жест у Японії використовують у розмові про гроші, а от у Франції, наприклад, він означає нуль, у Греції і на Сардинії цей же символ слугує знаком недбалості, а на Мальті їм характеризують людину нетрадиційної сексуальної орієнтації[9, c. 108-109].

У Франції та Італії, якщо хтось вважає чиюсь ідею божевільної, виразно стукає по своїй голові, у свою чергу, німець, б’ючи себе долонею по чолу, цим говорить: «Ти збожеволів!», а британець або іспанець цим самим жестом показує, як він задоволений собою. Якщо голландець, б’є себе по чолу і, випростовує вказівний палець нагору, це означає, що він гідно оцінив ваш розум. А палець убік указує на те, що у вас не усі в порядку з головою.

Досить емоційно виражають свої почуття французи. Коли француз у захваті від чогось, він з’єднує кінчики трьох пальців, зводить їх до вуст і, високо піднявши підборіддя, посилає в повітря ніжний поцілунок. Якщо ж він потирає вказівним пальцем ніс, то це означає попередження: Тут щось не так, обережно, цим людям не можна довіряти. Такого ж роду інформацію (остерігайтеся, поруч небезпека, вони щось замишляють) італійці передають, постукуючи вказівним пальцем по носі. У Голландії такий сигнал означая «я — п’яний чи ти п’яний, у той же час в англійців він означає конспірацію і таємність.

Дуже характерний жест — рух пальця зі сторони убік — у США й в Італії означає легкий чи осуд погрозу, заклик прислухатися до того, що сказано, а в Голландії — відмова.

Якщо українці під час ділового спілкування не надають значення лівій чи правій руці, то, наприклад, на Близькому Сході не можна простягнути кому-небудь чи подарунок гроші лівою рукою, тому що ті, хто сповідує іслам, ліву руку вважають нечистої, і ви можете образити ділового партнера. Фахівці зі спілкування звертають увагу на те, що в будь-якій культурі жести нещирості зв’язані, як правило, з лівою рукою, тоді як права рука «окультурена»: вона робить те, що потрібно, а ліва — те, що хоче, видаючи таємні почуття власника. Тому якщо в діловому спілкуванні ваш партнер жестикулює лівою рукою, висока ймовірність, що він або лукавить або негативно ставиться до того, що відбувається.

Дистанціювання в різних народів також має свої відмінності. Відстань, що є припустимою для ділового і неділового спілкування, залежить від густоти населення місцевості, де виросла людина, а також культурних факторів. Наприклад, для американців ця зона набагато ширше, ніж для жителів густонаселеної Японії. Тому коли американець спілкується з латиноамериканцем чи японцем, що прагнуть максимально наблизитися до співрозмовника, то він вважає такого партнера занадто наполегливим, що йому, американцю, як правило, не до вподоби. Латиноамериканець у цій ситуації вважає американця зарозумілою і гордовитою людиною, і обоє при цьому помиляються, бо при розмові була порушена звичайна дистанція, що і викликало взаємне невдоволення[12, c. 36-38].

Неоднаково відносяться народи різних культур і до сприйняття простору. Так, американці звикли працювати або у великих приміщеннях, або з відкритими дверима (американець на службі — в розпорядженні навколишніх). Відкритий кабінет — це начебто сигнал: хазяїн на місці, йому нема що приховувати. В США всі — від директора фірми до посильного — постійно на очах. Це створює в службовців визначений стереотип поводження, викликаючи відчуття, що вони спільно роблять одну справу.

Німецькі ж традиційні форми організації робочого простору принципово інші. Подвійні двері до кабінету тут звичне явище. Якщо двер відкриті — для німців це ознака неохайності.

Для американця відмова розмовляти з людиною, що перебуває з ним в одному приміщенні, розцінюється як образа. В Англії це загальноприйняте правило. Американець, що бажає побути на самоті, йде до якогось приміщення і закриває за собою двері, у той час як англієць може усамітнитися і в людному приміщенні.

Одна з умов закордонного ринку — це створення в очах потенційного партнера іміджу упевненого в собі людини, що вміє поводитися в суспільстві. Тому необхідно засвоїти кодекс поводження, прийнятний для добре вихованих людей у всіх країнах. Цей кодекс включає чотири основні правила: увічливість, природність, достоїнство, такт.

Увічливість передбачає насамперед вітання. Вітання бувають найрізноманітнішими, не схожими одне на інше. Так, якби ви потрапили в Англію, то відразу завважили б, що там жінка вітає чоловіка першої.

Можливі екзотичні форми вітання, як торкання один одного носами і т.д. У країнах Європи дотримуються таких правил вітання: жінку вітає чоловік; молодший — старшого за віком. І на відміну від Індії, де в знак вітання складають руки разом і притискають їх до грудей, у Європі прийняте рукостискання як символ, значення якого полягає в тім, що, потискуючи один одному праві руки, показують: у них немає зброї, наші наміри чисті. В Англії не потискуйте часто рук: рукостискання використовується тільки при першому знайомстві.

Якщо в європейців нормальним є вітання за руку, то для індусів, наприклад, приємніше, коли ви вітаєте їхнім жестом: дві долоні з’єднані разом, пальці повернуті убік підборіддя і легкий нахил голови.

Рукостискання не прийняте й у Японії. Найважливішим елементом правил красивого тону там є уклони. Причому для тривіального вітання, наприклад, досить лише п’ятнадцять уклонів. Щоб зробити красиве враження, потрібно поклонитися сорок п’ять разів, особливу повагу виражають сімдесятьма уклонами. Якщо європейське вітання, як правило, коротке, то в країнах, що сповідують іслам, наприклад в арабських, вітання перетворюється в цілу процедуру. Чоловіки обіймаються, ледь торкаючись один одного щоками, поплескують по спині і плечах (на чужоземців такі сигнали не поширюються), розпитують про життя і здоров’я.

Якщо хочете підкреслити свою повагу, вручайте японцям щось і приймайте від них предмети обома руками. Особливо це важливо при зустрічі з людиною, яка обіймає високий пост. При знайомстві з людьми називайте повне ім’я і прізвище, ніколи не обмежуйтеся одним ім’ям.

У Китаї можна ручкатися, але потрібно чітко дотримувати субординації, тобто першому тиснути руку найвисокопоставленішому[7, c. 82-84].

Мова француза завжди супроводжується жестикуляцією. При діловому контакті з французькими партнерами треба бути дуже уважним до їх невербального поводження.

Велике значення надають французи різним формам ввічливості. Коли вас приймають і, проводячи в приміщення, пропускають уперед, не зупиняйтеся, йдіть першим.

В Франції не прийнято звертатися до співрозмовників по імені, якщо тільки вони самі про це не попросили. Звичайно вживають «месьє», звертаючи до чоловіків, і «мадам» — до жінок. Вважається нечемним, якщо до традиційних вітань не додати «месье», «мадам» чи імена. При діловому знайомстві у Франції необхідно запропонувати свою візитну картку, але оскільки там надають великого значення утворенню, рекомендується вказати на картці кінчений вищий заклад, особливо якщо воно користається гарною репутацією.

Головна відмінність німецької манери вести справи — високий ступінь офіційності. Німці дуже стримані і дотримують форму. От чому вони здаються недружелюбними. Поспіх у них викликає несхвалення. Усі зустрічі плануються завчасно.

Вітаючи жінку, чоловік може поцілувати їй руку. Це знак особливої уваги, поваги, замилування, подяки. До такої форми вітання в різних країнах ставляться по-різному. У США, наприклад, воно може викликати обурення жінки і навіть вважається образою, у Польщі, навпаки, — традиція. Про всяк випадок при знайомстві краще утриматися від такого вітання, якщо жінка не є знаменитістю.

Іноді культурні розбіжності породжують визначені стереотипи: крикливі американці, чванливі британці, агресивні німці, ухильні японці. Варто пам’ятати, що це не ознаки національної культури, а різні стилі ділового спілкування, які необхідно розпізнавати і розуміти при діловому спілкуванні.

Кожне знайомство, кожна зустріч неодмінно завершуються прощанням. От як рекомендує залишати приміщення Емілія Пруст, фундаторка Інституту етикету США. Якщо ви збираєтеся йти, потрібно дочекатися паузи в розмові і, вставши, сказати співрозмовникам: «До побачення. Сподіваюся, ми ще зустрінемося». Люб’язні співрозмовники відповідають, що вони також були раді зустрічі.

Якщо одна з жінок виразила надію на нову зустріч, інша повинна їй відповісти: «Я також сподіваюся» чи просто «дякую».

Залишивши людей незнайомих, навіть якщо ви були їм представлені, досить просто кивнути, посміхнутися і піти. Не потрібно намагатися, щоб кожний із присутніх помітив, що ви прощаєтеся. А ідучи з багатолюдної вечірки завчасно, ви просто зобов’язані зробити це непомітно. Попрощайтеся тільки з господаркою. Справа в тім, що ваш відхід може підштовхнути й інших гостей піти завчасно[4, c. 153-156].

Але тому що кожен народ має свої культурні традиції, що відповідають національному характеру, то при партнерських взаєминах вони мають особливе значення, особливо в тому випадку, коли з’являються розбіжності. Знаючи національні особливості етики й етикету ділового спілкування з іноземцями, можна уникнути небажаних непорозумінь.

Так «внутрішні» переговори (звичайного локального ділового характеру) мають тенденцію до передбачуваності їхніх результатів і дозволяють вирішувати питання в сфері міжкультурного спілкування досить легко.

Не маючи належного досвіду проведення міжнародних переговорів, сторони, як правило, наївно переконані в прийнятності власного національного стилю поводження і дотримують його, зовсім не з огляду на, що культурний «базис» партнера зовсім іншої.

Щоб уникнути проблем у ході переговорів, можна скористатися методом, що дозволяє діагностувати хід переговорів, пророкувати області можливих конфліктів і визначати стратегічні шляхи їхнього дозволу.

Стилі поводження партнерів на переговорах визначаються в залежності від двох основних факторів:

— Що кожна зі сторін вважає кінцевим результатом.

— Як поводяться партнери в комунікаційному процесі обговорення питань.

Стилі ведення переговорів можна умовно позначити у виді спектра, уздовж якого розставляються різні точки — від тих, що базуються «на положенні», і до тих, що базуються «на інтересі».

Переговори з основою «на положенні» будуються на принципі «виграш — програш». Передбачається, що обидві сторони будуть переслідувати свої власні цілі і прагнути максимально збільшувати свої переваги. Основний наголос партнери роблять на якусь вимогу, її просування і захист. Будь-які поступки компенсуються тільки за рахунок одержання інших вигод. Для виправдання своєї вимоги використовуються будь-які об’єктивні дані. У процесі комунікацій можуть використовуватися різні тактичні дії: тиск на суперника, затягування ходу переговорів, уникання порядку денного, раптовість пропозицій, передчасний відхід з переговорів, виведення партнера з рівноваги тощо. Ці переговори тривають під гаслом: «одні переговори — один контракт». Хто мав стосунки з латиноамериканцями або близькосхідними бізнесменами добре нас зрозуміють.

Водночас, під час переговорів з основою «на інтересі» створюється сприятлива атмосфера для співробітництва, обміну технічними нововведеннями і досягненнями у своїй області, економічними результатами діяльності фірм, розглядається готовність негайної сплати необхідних платежів і т.п. Така атмосфера проведення переговорів сприяє відкритості і вільному обміну інформацією між партнерами, орієнтує на повагу друг до друга, взаємодопомога, розуміння нестатків, труднощів і устремлінь кожної сторони. Це характерно для переговорів між японськими фірмами.

Спілкування «із глибоким змістом» характеризується відносно невеликим наголосом на слова, інформацію, ідеї, тобто на те, із приводу чого воно відбувається. Основний же наголос переноситься на сам зміст спілкування, якому і надається надзвичайно важливе значення. Стиль такого спілкування об’єктивний, прямий і ясний, велике значення приділяється точності і дослівній інтерпретації.

На переговорах з «глибоким змістом» сторони використовують документи, письмові чорнові угоди, докладно визначають терміни. Цьому стилю спілкування віддають перевагу партнери зі США, Швейцарії, Ісландії й ін.

Спілкування, що перебуває на іншому кінці спектра, засноване на «глибокому контексті», припускає, що такі контекстуальні фактори, як взаємозв’язок, місце, час, установка і почуття мають першорядне значення. Ціль спілкування полягає в тому, щоб чуйно і точно «читати» свого партнера і візуально діагностувати його поведінку.

Партнери, що використовують цей стиль, частіше орієнтуються на те, що і як було сказано в бесіді. Стиль їхнього спілкування тонкий, особистий і частково непрямий. При такому стилі партнери використовують натяки, репліки двозначного характеру, завуальовані пропозиції, багато проблем вирішують інтуїтивним шляхом і дуже добре образно мислять. Цей стиль характерний для ділових людей Мексики, Іспанії, Єгипту, Філіппін і ін. країн.

Партнери, культури яких дозволяють використовувати кожний з перерахованих стилів, досить легко можуть розв’язувати проблеми в процесі комунікацій. Розбіжності і конфлікти можуть, як правило, виникати між партнерами, стилі поводження яких відносяться до протилежних квадрантів кваліфікаційної схеми[11, c. 65-69].

3. Опишіть владне рукостискання

Одна із найпоширеніших форм вітання — рукостискання. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на увесь світ. У минулому вважалося, що простягнута для вітання рука демонструвала відсутність зброї і дружні наміри. У наш час потиск руки — знак поваги до партнера і коректна форма вітання колег, клієнтів, дипломатів, високих осіб, навіть королеви, якщо вона виявить бажання подати руку для вітання. У Європі руку потискають при знайомстві, прощанні, вітанні.

Є так зване "владне" рукостискання, коли рука захоплює руку іншої людини ніби згори донизу, демонструючи при цьому перевагу, бажання домінувати в процесі спілкування. Рукостискання, у якому демонструється бажання передати ініціативу, передбачає, що особа подає руку долонею, відкритою догори. Якщо ви відчули владне рукостискання, вашу долоню ніби стиснули — це тип "переваги". Можливо, вам хочуть сказати: "Я — сильна особистість, і сам можу все вирішити, будь зі мною обережний".

Владні особи звичайно практикують домінуюче рукостискання: руку подають долонею вниз. Іноді застосовується підлегле рукостискання: руку простягають долонею вгору[7, c. 53-54].

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад/ Елліна Білик,; Пер. з рос. Олени Росінської,. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Йосип Гах,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ватаманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. — 2-е вид.. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України ; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.) — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. — 3-тє вид., стереотип.. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

9. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.

10. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха,; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.

11. Статінова Н. Етика бізнесу: Навчальний посібник/ Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2001. — 279 с.

12. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник/ Тетяна Стоян,; М-во освіти і науки України, Київ. економ. ін-т менеджм.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 231 с.

13. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 392с.

14. Чмут Т. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка,. — 2-е вид., пере-роб. і доп.. — К.: Вікар, 2002. — 223 с.