Фактори планування успішної організації

ВСТУП.

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ.

1.1. Поняття організації.

1.2. Загальні характеристики організацій та складові її успіху.

Розділ 2. Суть і зміст планування та його основні фактори

2.1. Основні поняття планування.

2.2. Зміст функції планування на організації

2.3. Цілі, принципи та фактори планування.

Розділ 3. Результати дослідження планування успішної організації та шляхи вдосконалення..

3.1. Основні результати дослідження планування.

3.2. Головні задачі та перспективи планування успішної організації

3.3. Шляхи вдосконалення організації процесу планування.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Актуальність теми.Можливість планування як конкретного виду діяльності обумовлена природою підприємства та визначається загальними умовами господарювання. Поняття "планування діяльності підприємства" має два аспекти. Перший — загальноекономічний, з точки зору загальної теорії підприємства. Другий — конкретно-управлінський, з погляду функцій менеджменту.

З загальноекономічної точки зору планування розглядається як механізм, що замінює ціни та ринок у внутрішньому середовищі підприємства. У межах ринкової системи господарювання головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва й споживання товарів. Підприємство як учасник ринкової системи також вимушене підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки воно не має можливості скасувати їх дію. Але у внутрішньому середовищі кожного підприємства механізм цін витіснений свідомими діями та авторитетними рішеннями власників та менеджерів. Керівники свідомо визначають головні напрямки внутрішньої діяльності підприємства. Підприємство ґрунтується на системі планових рішень. Поведінка та діяльність працівників визначаються та контролюються керівництвом підприємства.

Характерною особливістю планування як системи свідомих рішень є те, що воно витісняє ринок у внутрішній діяльності підприємства. Це зумовлено такими двома моментами.

По-перше, обмежена величина підприємства дає змогу контролювати дії, що відбуваються в ньому, і таким чином максимально зменшувати невизначеність ринкового середовища та його негативні наслідки.

По-друге, використовуючи планування, підприємство позбавляється тих витрат, які пов'язані з купівлею та продажем.

Управлінський аспект планування випливає безпосередньо з природи менеджменту. За його допомогою можна визначити реальність цілей підприємства, співвідносячи їх з наявними або необхідними для досягнення цих цілей ресурсами. Планування як "внутрішньо організаційна інституція" допомагає відповісти на такі важливі питання:

Один із класиків менеджменту А. Файоль зазначав: "Управляти — це передбачити", а "передбачити — це вже майже діяти".

Планування — це не просто уміння передбачити усі необхідні дії. Це також спосіб передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, і можливість їх успішно вирішити.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси факторів планування успішної організації.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити загальні характеристики організацій та складові її успіху;
• охарактеризувати основні поняття планування;
• дослідити зміст функції планування в організації;
• виявити головні задачі та перспективи планування успішної організації.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси факторів планування успішної організації.

Предметом дослідженнявиступає цілі, принципи та фактори планування успішної організації.

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1. Поняття організації

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова "органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм" і "організація". Виросла організація із людських потреб у кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Нині поняття "організація" широко вживається в багатьох науках (філософії, математиці, економіці, соціології та ін.) і в практичній діяльності. Це поняття багатозначне. Найчастіше воно означає: внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємозалежних елементів цілого (системи); сукупність процесів або дій, що забезпечують досягнення цілей системи; об'єднання людей, спільна діяльність яких спрямована на реалізацію встановлених програм на основі певних правил і процедур. Таким чином, це поняття може означати об'єкт, властивості об'єкта та діяльність (процес) і вживається для позначення різних семантичних категорій: соціальної організації або інституту (статика) і процесу управління як впорядковуючої та свідомо координуючої діяльності (динаміка).

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими пов'язані всі аспекти і прояви людського життя — суспільства в цілому, економіки, науки, освіти, навіть особистого життя.

Організація — це соціальне утворення з визначеними межами, яке свідомо координується і функціонує на відносно простій основі для досягнення мети. Під словами „яке свідомо координується" ми розуміємо управління, під „соціальним утворенням" — те, що організація складається з людей чи груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси містять у собі соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у координації.

За висловом В.І. Терещенка, під організацією розуміється структура, кістяк, у рамках якого здійснюються певні заходи.

Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі чи цілей. Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:

— наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;

— наявність хоча б однієї спільної мети;

— наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців), їхніх ролей і відносин, визначених ієрархією, поліархією, писаними і неписаними правилами (кодексами) поведінки. Ці ролі, відносини й кодекси можуть мати офіційні та неофіційні аспекти або офіційну і неофіційну структури.

Поняття „організація" відноситься до числа найбільш часто вживаних. Воно вживається щонайменше у трьох значеннях:

— організація як система;

— організація як стан;

— організація як процес[5, c. 122-125].

Організації як системі притаманні такі ознаки:

• цілісність — передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв'язку. Таким чином, система виділяється з нескінченного різноманіття об'єктів матеріального світу;

• подільність- передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що, у свою чергу, мають системні властивості. Сама ж досліджувана система входить у більш широку сукупність елементів, тобто в систему більш високого рівня.

Організація як процес є прояв суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу праці. Функціональним призначенням організації в цьому значенні є створення нових і удосконалення створених і функціонуючих систем будь-якого виду. Тому організувати — значить створити нову систему або поліпшити стан колишньої в процесі її функціонування відповідно до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Організація як форма суспільної діяльності завжди конкретна, як і інші види праці. Конкретність організації обумовлюється її об'єктом. Для виробничої системи велике значення має організація виробництва, праці та управління.

Організація як процес здійснюється людьми. Вона сформувалася у величезний самостійний об'єкт, тому виділилася також особлива група професійних працівників, яких називають фахівцями з організації виробництва, праці та управління. У своїй практичній діяльності вони широко використовують організаційні методи, що забезпечують реалізацію організаційних впливів. Застосування заходів організації як засобу удосконалення систем припускає наявність загальних організаційних основ. Такими є об'єктивні закони організації.

Організація процесу управління, як і всяка організація взагалі, припускає розподіл і закріплення робіт по етапах, регламентування і нормування їхньої послідовності і термінів, установлення міри дисциплінарних стягнень, введення обов'язкових вимог здійснення процесу управління.

Організація процесу управління — це всебічне його упорядкування, що визначає чіткість, послідовність і припустимі межі його здійснення. Інакше кажучи, це доцільна побудова процесу управління в часі й у просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці в соціально-економічній системі з задачами підвищення ефективності управління виробництвом.

Організація процесу управління припускає встановлення:

• необхідної послідовності виконання різних його циклів, етапів, стадій і операцій, а також можливої і необхідної у певних умовах паралельності виконання різних робіт;

• тимчасових меж виконання робіт визначеного виду і їхнє групування за факторами інтенсифікації управління;

• чіткого порядку надходження необхідної і достатньої інформації для нормального і своєчасного здійснення кожного з етапів процесу управління і всіх його операцій;

• порядку участі різних ланок системи управління в етапах процесу управління;

• процедур процесу управління як обов'язкових операцій для визначеного виду робіт (операцій узгодження, обговорення, візування, затвердження, інформування й ін.)[11, c. 106-109].

Організація має відносно визначені межі, що можуть мінятися згодом. Члени організації, на яких покладаються визначені обов'язки, вносять свій внесок у досягнення встановлених цілей. Перевага організованих груп полягає в тому, що людина, входячи до складу колективу, може більш успішно досягти своїх цілей, ніж індивідуально. Тому для досягнення своїх цілей вона створює інтегровані, кооперативні системи поведінки.

Визначення організації передбачає необхідність формального координування взаємодії працівників. Структура організації визначає, яким чином повинні бути розподілені задачі, хто доповідає і кому, які формальні координуючі механізми і моделі взаємодії. Для неї характерна комплексність, формалізація і визначене співвідношення централізації і децентралізації.

Важливо підкреслити, що організації заздалегідь проектуються, моделюються для формування структури, підлеглої інтересам досягнення встановлених цілей. У проектуванні організації використовується уявлення про неї як про організм, що діє раціонально і цілеспрямовано, що має апріорі встановлену мету й удосконалює методи досягнення мети. Проектування в сучасних умовах викликане до життя складністю управління організаціями, необхідністю застосування науково обґрунтованих методів для виконання функцій управління і спеціалізацією управлінської праці. Цей підхід якісно відрізняється від широко розповсюджених методів підвищення ефективності організацій — таких як традиційне розчленовування й об'єднання на науковій основі підрозділів чи сфер відповідальності керівників, їхня заміна, поліпшення тих чи інших організаційних процедур.

Кожна організація має своє призначення — місію, в ім'я якої люди поєднуються і здійснюють свою діяльність. Місія — поняття неоднозначне. Здійснюючи свою місію (призначення), організація домагається досягнення визначених цілей — виживання, росту, прибутковості. Вона випускає визначену продукцію і надає послуги, використовує різні технології тощо[9, c. 316-318].

В організаціях важливе значення має ієрархія. Організація вважається ієрархічною, якщо відносини між начальником і підлеглими мають ланцюговий характер. Із збільшенням ієрархічності зростає кількість підлеглих, які водночас є начальниками. Таким чином, утворюється "потік" влади й відповідальності, що "спускається" по неперервній лінії від вищих рівнів влади до нижчих. Цю лінію можна назвати "порядком підлеглості", або "порядком влади".

Сутність ієрархічних відносин становлять відносини між вищою службовою особою або підрозділом та підлеглими. Чисельність підлеглих характеризує "розмах" влади, або розмах управління. Чим ширший цей розмах, тим більше ліній влади відгалужується від начальника. Загальна чисельність людей, підлеглих вищій владі, в організації може бути збільшена або розширенням розмаху, або подовженням лінії влади, або поєднанням першого і другого способів. Слід зазначити, що власне ієрархічний рівень ще не визначає ранг або статус усіх посад, або особисте звання людей, що обіймають певні посади. Кожний з рівнів складається переважно з цілої низки посад і завдань. На практиці вища посада в будь-якій ієрархії служить значущим символом у здійсненні розпорядчого впливу і організації управлінського процесу. Лінії влади можуть розглядатися як хребет внутрішньої системи контактів і сполучна основа побудови структури управління.

Складні організації. Управління дуже рідко має справу з організаціями, які мають лише одну мету. Складні організації мають набір взаємопов'язаних цілей. Наприклад, "Мак Дональде" є організацією, яка складається більш як із семи тисяч самостійних підприємств, робота яких забезпечується підтримкою великої кількості організацій, які ведуть будівництво магазинів і цехів, здійснюють рекламу та закупку продуктів, розробляють нові види продуктів, здійснюють контроль якості. Кожна установа "Мак Дональде" має свої плани реалізації продукції та прибутків.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. Основними формами підприємницької діяльності в Україні є підприємства, товариства, кооперативи, які утворюються згідно з Законом України "Про підприємництво". Крім того, існують такі організації, як банки, страхові компанії, кредитні спілки, біржі, фонди.

Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об'єднання, до яких належать асоціації, концерни, консорціуми, холдинг-компанії, виробничі об'єднання, франчайзні об'єднання.

Світова практика формування підприємницьких структур свідчить, що найдоцільніше в основу кооперацій між великими та дрібними фірмами покласти систему франчайзних договірних відносин. Термін "франчайза" запозичено з французької мови і означає угоду великих корпорацій (франчайзерів) з малими фірмами (франчайзі) або окремими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв.

На Заході так функціонують відомі фірми "Мак Дональде", "Кока-Кола", "Адідас" та ін.

Франчайзер надає право дрібному підприємцеві вести справу у формі, що визначена угодою, на певній території та протягом обумовленого часу. При цьому велика фірма забезпечує малу своїми товарами, рекламними послугами, ефективними технологіями, фірмовим знаком тощо. За своєю суттю франчайзі виконують функції дилерів, торговельних підприємств, посередників, ліцензіатів, філій, роздрібних продавців і зобов'язані підтримувати ділові контакти тільки з франчайзерами. Найчастіше франчайза виникає в галузі торгівлі, послуг, харчування. Не виключена можливість її застосування у сфері виробництва, науково-дослідницької діяльності, навчання[14, c. 131-133].

1.2. Загальні характеристики організацій та складові її успіху

Усі складні організації мають загальні характеристики. Ці загальні риси допомагають зрозуміти, чому, щоб добитися успіху, організацією необхідно керувати.

І. Ресурси. В загальних рисах мета будь-якої організації вміщує перетворення ресурсів для досягнення результатів. Основні ресурси, які використовуються організацією, — це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація.

2. Залежність від зовнішнього середовища. Однією із найважливіших характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Жодна із організацій не може бути "острівцем у собі". Організації повністю залежні від навколишнього світу, від зовнішнього середовища — як щодо своїх ресурсів, так і щодо споживачів, користувачів їх результатів, яких вони намагаються досягти.

Термін "зовнішнє середовище" враховує економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, систему цінностей у суспільстві, суспільні погляди, техніку та технологію, інші складові. Велике значення має той факт, що хоч організація і залежить повністю від зовнішнього середовища, середовище це, як правило, знаходиться за межами впливу менеджерів. Найкращі керівники в компанії "IBM" нічого не можуть зробити, щоб утримати маленьку японську компанію від виходу на ринок з новою інтегральною схемою, яка робить деякі види продукції "IBM" застарілими.

З кожним роком керівництву доводиться враховувати дедалі більшу кількість факторів зовнішнього середовища. Щоб досягти успіху, фірмам доводиться конкурувати на іноземних ринках і протистояти конкуренції іноземних компаній у себе на батьківщині.

3. Горизонтальний розподіл праці. Найбільш наочною характеристикою організації є розподіл праці. Якщо дві особи працюють для досягнення однієї мети, вони повинні ділити роботу між собою. Розподіл всієї роботи на складові називають горизонтальним розподілом праці. Розподіл великого обсягу роботи на багаточисленні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації виробляти значно більше продукції, ніж якби та ж кількість людей працювала самостійно. Класичним зразком горизонтального розподілу праці на виробничому підприємстві є виробництво, маркетинг і фінанси. Це основні види діяльності, які повинні бути успішно здійснені, щоб фірма досягла поставлених цілей.

4. Підрозділи. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний розподіл за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання і досягають конкретної специфічної мети. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами, хоча існують й інші назви.

Як і ціла організація, частиною якої вони є, підрозділи — це групи людей, діяльність яких свідомо спрямовується і координується для досягнення загальної мети. Таким чином, за своєю суттю великі і складні організації складаються із декількох спеціально створених для конкретної мети взаємопов'язаних організацій і багаточисельних неформальних груп, які виникають спонтанно.

5. Вертикальний розподіл праці. Оскільки робота в організації розподіляється на складові, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Вертикальний розподіл праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і становить суть управління.

6. Необхідність управління. Для того, щоб організація могла досягати своєї мети, завдання повинні бути скоординовані засобом вертикального розподілу праці. Тому управління є суто важливою діяльністю для організації[10, c. 149-152].

Бажання добитися успіху характерне для багатьох. Вважається, що організація діє успішно лише тоді, коли досягла своєї мети.

Які ж складові успіху організації?

1. Виживання. Деякі організації планують свій розпуск після досягнення ними ряду заздалегідь запланованих завдань. Прикладом може служити будь-яка урядова комісія, яка створювалася для досягнення конкретної мети. Але виживання, можливість існувати якомога довше є первинним завданням більшості організацій. Це може продовжуватися нескінченно. Рекорд встановила римська католицька церква, яка діє уже протягом 2000 років.

2. Результативність і ефективність. Щоб успішно господарювати протягом тривалого часу, вижити й досягти мети, організація повинна бути як ефективною, так і результативною.

Популярний дослідник Пітер Друкер говорить: результативність є наслідком того, що "робляться потрібні, правильні речі". А ефективність є наслідком того, що "правильно створюються ті ж речі". І перше, і друге однаково важливо.

3. Продуктивність. Ефективність можна виміряти і виразити кількісно, тому що є можливість визначити грошову оцінку ресурсів, які споживаються, і продуктів, що випускаються.

Відносна ефективність організації називається продуктивністю. Вона виражається в кількісних одиницях. Продуктивність – це відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході.

Ключовою складовою продуктивності є якість. Менеджери вирішують, якими повинні бути цілі в галузі продуктивності організації. Менеджери вирішують, які методи одержання продукції будуть використані в організації. Менеджери вирішують, які форми стимулювання будуть застосовуватися в організації для того, щоб зацікавити робітників у підвищенні продуктивності.

4. Практична реалізація. Управлінські рішення, як би добре вони не були обґрунтовані з точки зору теорії і підкріплені дослідженнями, це лише ідеї, думки. А мета управління – це виконання реальної роботи реальними людьми. Рішення є успішними тоді, коли вони реалізуються практично, результативно і ефективно, перетворюються в дію.

На нинішньому етапі розвитку створюється велика кількість нових організацій. Нова організація сучасного промислового або сільськогосподарського виробництва повинна відповідати таким вимогам:

— невеликі організаційні підрозділи з невеликою кількістю працівників, але вони повинні мати більш високий, ніж раніше, кваліфікаційний і освітній рівні;

— небагато рівнів управлінської ієрархії;

— бригадні організаційні структури;

— орієнтація виробництва на обслуговування споживача;

— гнучкий, який може швидко змінюватись, асортимент продукції;

— мінімум запасів і гнучкі виробничі системи;

— більш високий рівень виробництва і якомога менші його витрати[4, c. 154-156].

Нові виробничі організації виробництва повинні будуватися на таких принципах:

1. Не можна будувати організацію до здібностей наявних людей: її потрібно будувати як інструмент для досягнення чітко визначеної мети і підбирати людей, здатних забезпечити досягнення цієї мети.

2. Принцип єдиноначальності: жодна людина не повинна звітуватися більш ніж одному керівнику і повинна одержувати накази тільки від одного керівника.

3. Принцип спеціалізації у сфері управління: всі дії, які регулярно повторюються, слід твердо розподіляти між працівниками апарату управління і не дублювати їх.

4. Принцип діапазону управління: рекомендується мати не більше 6-12 підлеглих.

5. Постійне обмеження числа ієрархічних щаблів у структурі організації (чим більше підприємство, тим складніше ним управляти).

6. Принцип делегування повноважень: керівник ніколи не повинен сам робити те, що може зробити його підлеглий.

Сучасні менеджери повинні знати, що в рамках нового управлінського мислення будь-яка виробнича система розглядається як соціотехнічна. Вона складається з двох підсистем: а) технічної, до якої входять не тільки машини, верстати, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи планування, організація робочих місць та рівень кваліфікації та підготовки робочої сили, технологічні прийоми та навички роботи; б) соціальної, яка містить усі форми морального та матеріального стимулювання праці, стиль управління, участь робочих і службовців у процесі прийняття рішень, створення кар'єри та просування по службі, організаційну культуру та ін.

Таким чином, усі проблеми повинні вирішуватися в рамках єдиної соціальної системи[2, c. 261-263].

Розділ 2. Суть і зміст планування та його основні фактори

2.1. Основні поняття планування

На сьогодні планування — це одна з найдокладніше описаних функцій управління. Проте наявність великої кількості закордонних і вітчизняних публікацій не зробила цього виду людської діяльності чітким і до кінця зрозумілим.

Для сучасного менеджера важливо мати концептуальне уявлення про планування в єдиному процесі управління організацією і розуміти логіку своїх дій при використанні сучасного арсеналу конкретних методів.

Концепція планування як специфічного виду управлінської діяльності має базуватися на певному понятійному апараті.

Цілеспрямоване й ефективне управління організацією або будь-якими процесами, здійснюваними менеджерами, може відбуватися тільки за наявності заздалегідь розробленої моделі майбутньої поведінки. Така модель повинна визначати перелік дій, види і кількість ресурсів, порядок їхнього використання у процесі досягнення поставлених цілей. Модель майбутньої поведінки організації являє собою план її роботи, а діяльність менеджерів, пов'язана з розробкою таких моделей, називається плануванням. Менеджер розглядає планування як одну зі своїх функцій, обов'язкових для виконання. Планування як діяльність може сприйматися менеджером усвідомлено або неусвідомлено. Однак будь-який процес, здійснюваний менеджером, потребує розробки моделі його дій, виконання яких може привести до бажаного результату. У процесах управління, перш ніж діяти, необхідно усвідомити порядок здійснення дій та їхній зміст.

Підсумовуючи все сказане, можна дати наступне узагальнене визначення:

Планування — це процеси вирішення певних комплексів задач, результати яких спрямовані на завчасне прийняття й оцінку взаємозалежної сукупності рішень для досягнення такого стану в майбутньому, який бажаний, але віл якого не можна очікувати, що він настане сам по собі.

Звідси стає ясно, "що планування — це процес прийняття рішень. Так само ясно, що не всяке ухвалення рішення є плануванням". При сприйманні планування як способів ухвалення управлінського рішення необхідно виходити з того, що планування як професійна специфічна діяльність може розглядатися не як функція, а як інструмент досягнення конкретної локальної цілі[1, c. 234-236].

2.2. Зміст функції планування на організації

Планування засноване на: а) передбаченні того, що може відбутися з організацією, якщо не починати планового втручання; б) визначенні умов діяльності організації, дотримання яких забезпечить досягнення намічених цілей; в) у виявленні можливостей, наданих зовнішнім середовищем, що їх організація може використовувати для досягнення своїх цілей.

Роль функції планування в управлінні діяльністю організації показана на рис. 1.

Вихідною ідеєю (але не результатом), що лежить в основі планування, є місія (ціль) діяльності підприємства. Якщо керівництво підприємства нечітко уявляє, що і як потрібно робити, кого залучити до процесу досягнення цілей, коли це треба робити, воно має підготувати і прийняти рішення (точніше, комплекс рішень) до того, як почати діяти в напряму досягнення цілі. Іншими словами, керівництво повинне здійснити планування. Отже, якщо є підстави вважати, що ціль може бути досягнута сама по собі за допомогою традиційних заходів, планування не потрібне. У цьому разі функція планування не реалізується. Чи так це насправді? Спробуймо з'ясувати.

Спеціалізовані літературні джерела припускають такий варіант. Однак навіть найгірші керівники планують роботу з досягнення поставленої цілі. Подібне твердження випливає із суті мети як бажаного (тобто майбутнього) стану підприємства. Ставлячи перед собою майбутню ціль сьогодні, важко передбачити всі можливі перешкоди, що можуть виникнути в майбутньому (навіть приблизно). Усі ці прогнози потребують опису, хоча б лише уявного, можливих станів підприємства і того, якою мірою вони бажані. Наприклад, людина, сідаючи в човен із метою перебратися на протилежний берег річки, подумки складає план виконання наміченого, їй, як мінімум, потрібно визначити шлях проходження з урахуванням впливу течії річки і напрямку та сили вітру.

Якщо організація функціонує у звичних стабільних умовах, їй досить використовувати відому (засновану на минулому досвіді) лінію поведінки. Організація знає, що їй потрібно робити для досягнення цілей, і які ресурси необхідні для цього. Таке планування одержало назву опорного уявлення. Саме можливість використання опорних уявлень організацією у своїй діяльності створює видимість відсутності планування. Однак мінливість зовнішнього середовища робить малоймовірним використання опорного уявлення. Воно лише визначає потенціал (здатність) організації, який можна використовувати для досягнення цілі, якщо у зовнішньому середовищі нічого нового не відбудеться.

Частіше організації доводиться оцінювати можливості, які можна отримати в умовах зовнішнього середовища, й уникати загроз із його боку, використовуючи процес планування[13, c. 119-121].

У цих умовах організації може бути недостатньо наявного потенціалу. їй потрібно визначити, чого, коли і яким потенціалом вона хоче досягти. Цей тип уявлення називається цільовим.

Зведення двох уявлень до одного планового уявлення відбувається у процесі планування. Планове уявлення спрямоване на ліквідацію розриву між цільовим і опорним уявленнями і показує, яким способом організація може досягти бажаних цілей, використовуючи умови зовнішнього середовища.

Висновок: функція планування є невід'ємною частиною процесу управління. Процес планування необхідно розглядати як вид управлінської діяльності. Роль і обсяг планування залежать від умов, у яких працює організація.

Організації розробляють багато різних планів. Однак немає двох організацій, які планували б свою діяльність однаково. На процес планування впливає безліч чинників. Проте існує багато загальних положень, що дають змогу розглядати планування як загальну функцію управління.

Загалом у практиці менеджменту в складі функції планування виділяють стратегічне, тактичне й оперативне планування[3, c. 117].

2.3. Цілі, принципи та фактори планування

Сучасна плеяда керівників підприємницьких структур, які здебільшого не володіють науковими методами менеджменту, виникла на руїнах централізованої планової економіки і працює без офіційно розроблених і прийнятих планів. Оскільки ситуація в навколишньому середовищі змінюється дуже швидко, то багато керівників не бачать реальної користі від ретельного спланування діяльності підприємства. Подібна ситуація спостерігається й у підприємствах, що працюють у розвиненій ринковій економіці. І вони заявляють, що працюють успішно.

Виникає природне запитання: "Чи варто витрачати час на формальну розробку плану?". Вичерпну відповідь на нього дає Мелвілл Бранч, називаючи вигоди від планування у такому порядку:

Планування заохочує керівників мислити перспективно.

Забезпечує чіткішу координацію започаткованих підприємством зусиль.

Веде до встановлення показників діяльності для подальшого контролю.

Змушує підприємство точніше визначити свої задачі і політичні установки.

Робить підприємство підготовленішою до раптових змін.

Наочніше демонструє взаємозв'язок обов'язків усіх посадових осіб.

Зрозуміло, якщо у керівника підприємства є підстави вважати, що майбутнє у найприродніший спосіб приведе до здійснення всіх його бажань (заради яких він створював підприємство), то в розробці ретельного плану немає ніякої потреби. Однак керівник повинен пам'ятати й інше — своїми діями він може збільшити шанси настання бажаного майбутнього. Саме таке майбутнє визначає головну ціль функції планування.

Ціль планування полягає у втіленні в життя планового уявлення про те, наскільки організація може просунутися у здійсненні своїх бажан

Функція планування дає змогу одержати зрозумілу відповідь на два важливих питання в підприємницькій діяльності.

а) чого хоче домогтися організація до кінця планованого періоду;

б) що може трапитися в діяльності організації, якщо заздалегідь не передбачити і вчасно не почати планового втручання.

Кожен вид планування має власні цілі, що відображають його роль у процесі управління (рис. 2).

Ціль стратегічного планування — створення й підтримка стратегічної відповідності між цілями організації, її потенційними можливостями і шансами в зовнішньому середовищі.

Ціль тактичного планування — розгортання стратегії в докладний перелік планових задач для кожного рівня керівництва. Кожна планова задача є програмою дій менеджерів у забезпеченні процесу досягнення цілей організації.

Ціллю оперативного планування є пов'язування кожного продукту з обсягами його реалізації, запасами товарно-матеріальних цінностей і можливостями виробництва. Ця мета спрямована на забезпечення безперервності потоку продукції до споживача[7, c. 261-263].

Розглянуті вище поняття й елементи, на нашу думку, повинні складати процес планування, тим часом до планів багатьох організацій вони не входять. Які саме з цих понять і елементів включаються у процес планування і яка відносна увага їм приділяється, багато в чому залежить від загальних принципів планування.

Процес планування, розроблені плани і цілі, шляхи досягнення яких,містять плани, відображають індивідуальні характеристики підприємства. Однак процес планування повинен здійснюватися з дотриманням загальних (тільки для планування) принципів.

У сучасній літературі з менеджменту, і, зокрема, з проблем планування, є ряд повторюваних принципів, що висвітлюють окремі вимоги до процесу планування. Наприклад, об'єктивність, системність, комплексність, оптимальність, збалансованість, обґрунтованість.

Неважко помітити, що одні з них є головними, інші — другорядними. Так, комплексність і збалансованість є основною умовою системності, а об'єктивність і обґрунтованість досягаються оптимізацією. Дотримання цих принципів нічого нового не вносить у розкриття сутності процесу планування. Подібне явище свідчить про те, що бурхливий розвиток науки, яка останнім часом займається плануванням, залишається поки що мистецтвом управління. Науковість планування виявляється у використанні сучасних методів оптимізації планів, але не в усвідомленні природи, сутності й можливостей планування як процесу менеджменту. Ясно, що планування — це попереднє прийняття рішень про шляхи досягнення бажаного майбутнього. Однак менш ясні ті особливі риси, що виділяють його із загального процесу менеджменту. Для цього потрібні принципи, що можуть бути основою для прийняття правильних рішень у плануванні. Планові рішення спрямовані на поєднання параметрів усіх змінних організації (матеріальних, фінансових і людських ресурсів, технології, структур продукції) у їхніх можливих змінах, що відбуваються під впливом зовнішнього середовища.

Розглянуті принципи, на нашу думку, відповідають цим умовам. Ці принципи також визначають правила розробки всіх видів планів: стратегічних, тактичних, оперативних. Принципи, які будуть розглянуті нижче, далеко не остаточні. Тому немає ніяких заперечень проти їхнього доповнення або розвитку. На практиці важко встановити "рамки" дії якогось принципу. Ми маємо справу із сумішшю, в якій при відповідному розгляді виявляється який-небудь конкретний принцип. Також складно провести ранжування послідовності їхнього розгляду[8, c. 342-344].

Розділ 3. Результати дослідження планування успішної організації та шляхи вдосконалення

3.1. Основні результати дослідження планування

Ми зазначали, що результатом процесу планування є планові задачі, котрі встановлюють, як розподілити ресурси й організувати досягнення цілей, і стандарти, необхідні для здійснення контролю над процесом реалізації планових завдань, тобто досягнення цілей.

Зміст результатів планування може різнитися залежно від видів планування. Вибір виду планування залежить від умов, у яких працює організація. Зрозуміло, що для кожної конкретної організації існують свої специфічні умови, які задаються чинниками зовнішнього середовища. Однак можна дати загальні уявлення про умови, що можуть варіюватися в той чи інший бік залежно від розмірів організації, виду її діяльності, ринку, що обслуговується організацією, постачальників матеріалів і т. ін. Планування діяльності організації у таких основних умовах відмінне. У таблиці 7.1. наведені й інші умови.

І. Організація обслуговує зростаючі ринки. Можливе раптове насичення ринку, несподівана поява численних нових конкурентів, є передумови до кардинальних змін у технології всередині або поза організацією, вимоги з боку суспільства змушують організацію різко змінювати свої орієнтири.

Для таких умов характерне використання всіх видів планування: стратегічного, тактичного й оперативного. При цьому стратегічне планування стає життєво необхідним.

Для цих умов реалізація функції планування дає три види результатів. Перший результат досягається при стратегічному плануванні. Основним виходом його є стратегія. За І. Ансоффом, стратегія має чотири різні групи правил для прийняття рішень:

1. Правила, що використовуються при оцінці результатів діяльності підприємства в сьогоденні й у перспективі. Ці правила є задачами, які необхідно виконати для досягнення цілі, і стандартами (орієнтири), потрібними для здійснення контролю за виконанням плану.

2. Правила, за якими складаються відносини підприємства з її зовнішнім середовищем, що визначають: які види продукції і технології вона розроблятиме, куди і кому збуватиме свою продукцію, яким чином слід домагатися переваги над конкурентами. Ці правила називаються "стратегією бізнесу".

3. Правила, за якими встановлюються відносини і процедури всередині організації, їх називають "організаційною концепцією ".

4. Правила, за якими підприємство веде свою повсякденну діяльність, — основні оперативні прийоми.

Стратегії (не обов'язково всі), що може розробляти підприємство, класифікуються таким чином:

1. Продуктово-ринкова: види конкретної продукції і технології, сфера і методи збуту, конкурентоспроможність.

2. Стратегія маркетингу: позиція товару на ринку, рівень витрат на дослідження ринку, заходи для форсування ринку збуту, розподілу коштів, виділених на маркетинг.

3. Конкурентна стратегія: зниження витрат виробництва, якість продукції, сегментація секторів діяльності.

4. Стратегія нововведення: вибір об'єктів дослідження, нові технології, нові види продукції, політика капіталовкладень.

5. Стратегія розвитку: розробка нових видів продукції, конкурентоспроможність, інтеграція, розвиток виробництва і масштабів збуту.

6. Стратегія поглинання: придбання акцій інших підприємств, проникнення в нові галузі господарювання.

7. Стратегія зовнішньоекономічної діяльності: експорт продукції, створення власних філій за кордоном, закордонне ліцензування.

8. Стратегія відносин із суспільством: облік обмежень за цілями, правила гри в суспільстві, можливі умови, найкращі умови.

Другий результат одержуємо при тактичному (середньостроковому) плануванні. На цій стадії планування треба зробити таке:

1. Розроблені стратегії перевести на конкретну мову задач. У результаті отримаємо план заходів щодо виконання задач.

2. Описати всі задачі у межах стандартів (орієнтирів) для оцінки контролю процесу виконання кожної з них.

3. Вилучити конфлікти, тобто ув'язати задачі між собою на предмет протиріччя.

4. Установити і розподілити між задачами кількість і вид кожного ресурсу: коштів, засобів виробництва, сировини й інших видів постачань і послуг, робочої сили.

Третій результат функції планування являє собою календарні (короткострокові) графіки виконання заходів, що деталізують кожну задачу. Вони містять кількісні значення показників поточної діяльності організації. їхня головна роль полягає в забезпеченні виробництва продукції відповідно до вимог споживача. II. Підприємство веде свою діяльність на зростаючому ринку, зміну подій на якому можна частково передбачити, однак, частіше, вони з'являються і розвиваються настільки швидко, що заздалегідь підготувати і вчасно прийняти необхідні рішення неможливо. Постановка нових задач шляхом розробки стратегії в цьому випадку себе не виправдовує[12, c. 219-221].

Вихід зі становища був знайдений шляхом визначення стратегічних задач, що відображають події, які наближаються і можуть істотно вплинути на спроможність організації досягати своєї цілі. Особливістю стратегічних задач є періодичне (у режимі реального часу) їхнє рішення протягом періоду річного планування. Це створює умови, за яких організація працює на основі двох різних документів: переліку стратегічних задач і поточних календарних планів. Таким чином, результатом планування є:

— перелік стратегічних задач, що випливають із тенденцій змін у зовнішньому середовищі, тенденцій розвитку самого підприємства (структура, комунікації, повноваження і т. ін.) і тенденцій зміни показників підприємства (рентабельність, платоспроможність, конкурентоздатність тощо);

— оперативні плани підприємства з маркетингу, наукових досліджень, виробництва, матеріально-технічного постачання, збуту продукції і надання послуг. Оперативні плани реалізуються через системи бюджетів, або фінансових планів, складених на рік або на коротші терміни. Річні плани є джерелом показників організації, зміна яких зіставляється з її цілями. Виявлені розриви між цілями і реальними показниками і причини їхньої появи (найчастіше викликані недоліками в діяльності організації) є додатковим джерелом виникнення стратегічних задач[15, c. 349-351].

3.2. Головні задачі та перспективи планування успішної організації

Нагадаємо, що відповідно до нашого визначення функція являє собою комплекс задач управління, вирішення яких забезпечує таку поведінку об'єкта, що приводить до досягнення цілі або сприяє цьому.

Отже, функція планування складається з єдиного (але подільного залежно від необхідного результату) комплексу задач стратегічного (довгострокового), тактичного (середньострокового) і поточного (оперативного) планування. У цьому контексті нам важливий не результат процесу планування, а глибоке розуміння колективної й індивідуальної праці і поведінки менеджерів.

Менеджерові, щоб прийняти рішення про вибір стратегії, визначення задач й інших результатів планування, необхідно вирішити велику кількість конкретних задач, що стосуються цього процесу. Одні задачі в цьому наборі можуть бути складними. Наприклад, визначити можливу поведінку конкурентів А і Б на ринку В протягом наступних трьох років щодо продукту П. Інші задачі є простою процедурою розрахунку окремого показника, наприклад, собівартості. Ухвалення рішення в плануванні залежить від цілого набору взаємозалежних задач планування, аналізування й організовування. Задачі аналізування є джерелом значних обсягів аналітичної інформації, а задачі організовування вирішуються для координації роботи великої кількості менеджерів-плановиків і організації процесу виконання прийнятих планових рішень. Схематично такий взаємозв'язок показаний на рис. 3.

Перелічені вище результати планування є конкретними результатами вирішення цілого набору взаємозалежних задач, тобто системи вирішення задач. Набір задач управління утворить систему, якщо вирішення однієї задачі в наборі залежатиме від вирішення іншої задачі.

Із цього випливає, що задачі планування не можуть бути розчленовані на незалежні рішення. Результати вирішення задач стратегічного планування повинні враховуватися при вирішенні задач тактичного й оперативного планування. У свою чергу, задачі стратегічного планування повинні ураховувати можливий вплив на задачі інших видів планування. Між задачами існує зворотний зв'язок.

Таким чином, зміст функції планування являє собою взаємозалежну сукупність різних задач планування.

Зміст функції планування визначає такі особливості процесу планування:

— процес планування необхідно організовувати, оскільки в ньому тісно співпрацює значна кількість творчо мислячих експертів і менеджерів;

— процес планування не має явно вираженого початку і кінця. Тривалий період планування стикається з постійною зміною внутрішніх змінних організації і, особливо, динамічною зміною чинників зовнішнього середовища. Тому отримані результати планування постійно мають потребу в коригуванні[6, c. 451-453].

3.3. Шляхи вдосконалення організації процесу планування

Метою цього розділу є розгляд процесу планування з позицій змісту процесу праці менеджерів, а не застосування конкретних методів планування. Сучасні методи вирішення задач планування досить детально розглянуті в спеціальній літературі. Щодо змісту самого процесу планування існують неоднозначні погляди і різні тлумачення. Це відбувається з двох причин:

1. Через внесення до складу результатів процесу планування місії і цілей. Отже, розглянуті в літературі процеси планування починаються з визначення цих категорій:

2. У більшій частині зарубіжної літератури функція планування містить у собі задачі аналізу, які, на мою думку, є частиною функції аналізу. Тому організація процесу планування складається з блоків аналізу вхідної інформації. Насправді аналізом можуть займатися як менеджери-плановики, так і менеджери-аналітики, непричетні до планових підрозділів. Результати їхньої роботи можуть бути використані в процесі планування у вигляді вихідної інформації. Наприклад, служба маркетингу вивчає попит на продукцію не лише для планування, а й для власних потреб, наприклад, для стимулювання попиту.

Ці дві обставини вносять плутанину в практику організації роботи менеджерів при виконанні функції планування. Наше завдання — розставити правильно крапки над "і" у цьому складному процесі, що потребує значних коштів і часу, використовуючи для цього авторську концепцію функцій управління.

Розглянута нами концепція планування базується на взаємозалежній інтелектуальній праці різних фахівців підприємства. Через свою складність процес планування доцільно розділити на взаємопов'язані і взаємозалежні стадії. Ці обставини зумовлюють необхідність планування й організації самого процесу планування.

Традиційні підходи, які всю відповідальність за процес планування покладають на окремий підрозділ (звичайно це плановий відділ), не дають змоги розробити якісні плани. Працівники цих відділів не настільки кваліфіковані у різних сферах діяльності підприємства, щоб ефективно впоратися з різноманітними аспектами складних задач планування.

Варто врахувати і таку специфіку підприємств України, як відсутність у керівників і фахівців достатнього досвіду і знань у визначенні місії і цілей, стратегічному плануванні, складанні широко розповсюджених за кордоном бізнес-планів.

Ці види діяльності лише пізнаються, але ще не використовуються практиками. Інша особливість наших підприємств полягає у тому, що переважна більшість малих і середніх організацій взагалі не планують (якщо не враховувати складання ними елементарних планів роботи) своєї діяльності на перспективу.

Ці обставини настійно вимагають обґрунтування певного підходу до залучення фахівців, що беруть участь у процесі планування.

Сучасна концепція планування потребує ділової систематичної співпраці груп менеджерів, що мають кваліфікованих фахівців зі всіх необхідних дисциплін (плановиків, аналітиків, маркетологів, виробничників, фінансистів тощо), незалежно від того, входять вони до складу планового відділу чи ні. Успіх їхніх зусиль залежатиме, насамперед, від стосунків між ними, а потім уже від усього іншого.

Ефективність організації процесу планування закладають на стадії розробки організаційної структури управління, правильно розподіляючи і групуючи задачі планування.

Як бачимо, планування — складний і трудомісткий процес, у якому беруть участь багато фахівців і керівників. Труднощі пов'язані з необхідністю ухвалення відповідального рішення про майбутнє підприємства, розподілом обмежених ресурсів в умовах, коли поведінка зовнішнього оточення не визначена. Складність планування випливає з узгодження багатьох напрямів життєзабезпечення підприємства, особливостей функціонування внутрішніх змінних, поведінки людей у процесі задоволення своїх бажань і потреб.

Функція планування створює модель майбутньої і поточної поведінки підприємства. Від результатів планування залежить ефективність діяльності підприємства, його стійкість і життєздатність.

Менеджерові необхідно пам'ятати, що ступінь успіху або невдачі від планування будуть оцінюватися за тим, наскільки в остаточному підсумку план буде втілений у життя[8, c. 326-328].

ВИСНОВКИ

На організації впливають закони і державні установи, що визначають правовий статус і регулювання економіки. Сюди відноситься безліч законів і положень про безпеку й охорону здоров'я, захисту навколишнього середовища, захисту інтересів споживача, про оплату, фінансовий захист і багато інших. Організації зобов'язані виконувати не тільки вимоги законів, але і ряду державних установ, що стежать за виконанням законів і видають свої розпорядження. Все це доповнюється ще і регулюючими постановами місцевих органів управління. У такий спосіб організації зіштовхуються зі складною системою юридичних норм.

Тому завданням організації є створення свого споживача, бо бізнес не можливий без споживача. Саме споживач диктує, які товари й послуги для нього необхідні і за якою ціною, тобто визначає кінцеві результати діяльності організації. Тому вплив споживачів на підвищення ефективності й використання таких внутрішніх перемінних, як матеріали і трудові ресурси, величезний.

Але в багатьох випадках не споживачі визначають необхідний ринку продукт чи послугу, а конкуренти. Якщо конкуренти вводять нововведення, то це вимагає ще більш досконалих нововведень і перетворення своєї організації у ще більш новаторську й ефективну. Недооцінка конкуруючої сторони в області вдосконалення продукту чи послуги може обернутися великими втратами прибутку.

Всі фактори прямого впливу безпосередньо впливають на внутрішні перемінні, викликаючи їх реакцію. Не так помітно на організацію впливають фактори непрямого впливу. Інформація про них, як правило, не повна, і керівництво змушене робити припущення про їх можливі наслідки для організації.

Серед факторів непрямого впливу найважливіше місце займає технологія, що одночасно є і внутрішньою перемінною. Організація повинна враховувати перспективні технології, що можуть вплинути на швидкість старіння своєї продукції і якого роду продукцію покупець очікує в майбутньому. Відносно недавно виниклі великі технологічні нововведення докорінно змінили виробничі процеси і продукцію. Це комп'ютерна, лазерна, мікрохвильова, напівпровідникова технологія, супутниковий зв'язок, генна інженерія та ін. Вони вплинули не тільки на організації, але і на суспільство в цілому. Зберегти конкурентоздатність можна, орієнтуючись на високі технології.

На інтереси організації також впливає загальна зміна економіки: інфляція, економічний спад, коливання курсу долара щодо валют інших країн. Наприклад, інфляція може викликати зростання витрат. Зниження податків збільшує масу грошей у населення, що сприяє розвитку бізнесу.

На організацію впливають також життєві цінності та традиції. Неетично поширювати слухи, що ганьблять конкурента, приймати на роботу через знайомих. До соціокультурних факторів, що впливають на організацію, відносяться прихильність визначеній торговій марці чи негативне відношення до конкретного товару або явища.

Організаціям необхідно рахуватися також з політичними факторами і ставленням місцевого населення. Якщо організація веде справу за межами внутрішнього ринку, то їй необхідно враховувати особливості зовнішнього середовища тієї країни, в якій вона здійснює свою діяльність. У кожній країні зовнішні фактори будуть унікальними. Вони торкаються не тільки потреб, але й культури, звичок і звичаїв іншої нації.

У середовищі міжнародного бізнесу виділяються такі фактори, як культура, економіка, законодавство, державне регулювання та політична ситуація.

Система цінностей, релігії, звичаїв і установок, що переважають у суспільстві, уособлюють собою культуру. Для ефективного ведення справ необхідно вивчати культурні відмінності та змінювати поведінку стосовно цінностей інших націй.

Фірми, які працюють у міжнародному середовищі, повинні також враховувати і загальні економічні фактори (як обмінний курс валют, рівень заробітної плати, дисконтні ставки відсотку і загальний рівень економічного розвитку).

Ретельному вивченню підлягають закони і державне регулювання країни, у якій здійснюється виробництво чи ведеться торгівля. Вивченню підлягають трудове й антимонопольне законодавство, патентна справа, ціноутворення, закони ринкової економіки.

Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищується у зв'язку зі зростанням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних тощо), що складають середовище менеджменту. Саме зовнішнє оточення диктує стратегію організації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.

2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.

3. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.

4. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. — [2-е изд.]. — М.: Фирма "Гардарика", 2003. — 415 с.

5. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Банки и биржи, 2002. — 478 с.

6. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. — Львів: БаК, 2001. — 605 с.

7. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.

8. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.

9. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.

10. Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. — 671 с.

11. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. — К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. — 334 с.

12. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 415 с.

13. Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. — К.: Академія, 2003. — 463 с.

14. Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. — К.: Академвидав, 2003. — 607 с.

15. Шегда А. Менеджмент: Учебник/ Анатолий Шегда,. — 3-е изд., испр. и доп.. — К.: Знання , 2006. — 645 с.