Факторингові операції як метод фінансування оборотних активів підприємства

Вступ.

1. Суб’єкти та об’єкти факторингових операцій.

2. Функції та види факторингових операцій.

3. Етапи здійснення факторингової операції. Особливості здійснення факторингових операцій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Факторинг — це різновид торгово-комісійної операції, що поєднується із кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі факторингу лежить покупка факторинговою компанією рахунків — фактур клієнта на певних умовах.

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою інструмент факторингу в Україні через неоднозначність розуміння самої суті факторингу та відсутності єдиної законодавчої бази щодо регулювання факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові компанії.

1. Суб’єкти та об’єкти факторингових операцій

Факторинг (від англ. factor — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці у 50-х роках.

Сучасний факторинг — це комплекс фінансових послуг, надаваних клієнтові фактором в обмін на поступку дебіторської заборгованості, що включає фінансування поставок товарів, страхування кредитних ризиків, облік стану дебіторської заборгованості й регулярне надання відповідних звітів клієнтові, а також контроль своєчасності оплати й роботу з дебіторами.

Факторинг являє собою довгострокову програму фінансування оборотного капіталу, а договір по факторинговому обслуговуванню полягає на тривалий строк. Найбільш кращий переклад на факторингове обслуговування регулярно повторюваних короткострокових контрактів, тому що істотно знижуються транзакційні витрати, пов'язані з використанням спеціальних структур по керуванню дебіторською заборгованістю.

Згідно з ч. І ст. 1077 ЦК договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних з грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предмет договору факторингу — право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, що виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою факторові з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту її настання. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається[2, c. 11-12].

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти та об’єкти факторингових операцій:

Суб’єкти — банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів.

Клієнти — кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією.

Позичальники — покупці товарів і послуг.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Останнім може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк чи фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань чи відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Права боржника захищаються законом. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо останній не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення ним зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90% вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну надходження виторгу від покупців [4, c. 17-18].

2. Функції та види факторингових операцій

Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення оборр,ту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг, є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності, та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

При наданні послуг підприємствам та організаціям через факторинг комерційні банки керуються слідуючими положеннями Національного банку України.

1. Кредити для проведення факторингових операцій надаються строком на 3 місяці під 10% річних.

2. У випадках дострокового надходження коштів від покупців по викупленій дебіторській заборгованості комерційні банки мають право використати їх на проведення таких же факторингових операцій, але строк повернення кредиту Національному банку не повинен перевищувати 3-х місяців.

3. Комерційні банки можуть надавати факторингові послуги всім госпорганам незалежно від того, в якому банку відкриті їх розрахункові рахунки.

4. При вирішенні питання про надання можливості комерційним банкам здійснювати факторингові операції необхідно виходити із дотримання всіх вимог відносно нормативів ліквідності даного банку, їх розрахунок необхідно зробити з урахуванням відтворення статутних капіталів банків.

5. Факторингові послуги можуть надаватись на викуп дебіторської заборгованості під розрахункові документи за відвантажену продукцію та надані послуги.

7. Сума неефективно використаного кредиту по проведенню факторингових операцій відноситься за рахунок діяльності комерційного банку.

8. Факторингові послуги оформляються угодами між:

а) управлінням Національного банку та комерційними банками;

б), комерційними банками та підприємствами і організаціями

Основні функції факторингових операцій:

1. Фінансування поставок продукції — відвантажуючи товар з відстрочкою платежу, Постачальник має можливість одержати до 90% від суми поставки негайно після відвантаження, не чекаючи платежу від покупця. Фінансування автоматично збільшується в міру росту продажів і таким чином, фінансування в рамках факторингу дозволяє уникнути виникнення дефіциту оборотних коштів. засоби, що залишилися (від 10%) Постачальник одержує, після того як покупець оплатив продукцію згідно контракту.

2. Керування дебіторською заборгованістю — передбачає контроль за своєчасною оплатою поставок покупцями, прогнозування строків інкасації й спеціальних процедур роботи з покупцями. Стан дебіторської заборгованості відображається в регулярних, докладних і зручних звітах, які допоможуть позбавити постачальника від безлічі поточних проблем, і забезпечать оперативною інформацією на найвищому рівні. У результаті цієї роботи відбувається: зміцнення платіжної дисципліни покупців, збільшення оборотності дебіторської заборгованості, що позитивно діє на фінансовий стан підприємства.

3. Покриття фінансових ризиків — фактор може покривати ризики пов'язані з поставкою товарів з відстрочкою платежу, у тому числі неотримання платежу від покупця у зв'язку з його неплатоспроможністю.

4. Оцінка платоспроможності покупців постачальника — у країнах, де кредитні бюро й рейтингові агентства розвинені, ця функція факторингових компаній є не самою затребуваною. У країнах же з перехідною економікою факторингові компанії можуть відігравати роль кредитних бюро й рейтингових агентств, акумулюючи інформацію про платіжну дисципліну компаній. Крім цього, факторингові компанії можуть використовувати різні методи оцінки платоспроможності потенційних покупців постачальника[1, c. 44-45].

По географії діяльності

Факторинг внутрішній (domestіc factorіng) і факторинг зовнішній (іnternatіonal factorіng)

Факторинг називається внутрішнім, якщо сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій же країні.

Факторинг називається зовнішнім (частіше використовується назва міжнародний), якщо постачальник і його клієнт є резидентами різних держав. При обслуговуванні таких поставок у більшості випадків використовується схема непрямого факторингу, при якому відбувається розподіл обов'язків між двома факторинговыми компаніями.

По особливості прийняття ризику

Факторинг із регресом (recourse factorіng) і без регресу (non recourse factorіng)

У випадку факторингу з регресом факторингова компанія, не одержавши грошей з покупців, має право через певний строк зажадати їх з постачальника. У цьому випадку факторингова компанія бере на себе ліквідний ризик (ризик несплати в строк), але кредитний ризик залишається на постачальнику. Грошові вимоги у випадку факторингу з регресом виступають, по суті, забезпеченням короткострокового фінансування. У випадку безрегрессного факторингу ризик несплати з боку дебіторів повністю переходить до факторингової компанії.

По особливості повідомлення

Факторинг відкритий (dіsclosed factorіng) і закритий (undіsclosed factorіng)

При відкритому факторингу покупець сповіщений про те, що в угоді бере участь фактор і здійснює платежі на його рахунок, виконуючи тим самим свого зобов'язання за договором поставки. У випадку ж закритого факторингу покупця не доводять до відома про наявність договору факторингового обслуговування, і він продовжує здійснювати платежі постачальникові, що, у свою чергу, направляє їх на користь фактора.

У світовій практиці факторинг без регресу звичайно буває відкритим, факторинг із регресом як відкритим, так і закритим.

Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.

Проте не слід вважати факторинг панацеєю від усіх проблем з дебіторською заборгованістю, наприклад, жоден банк не візьме на обслуговування прострочену або безнадійну дебіторську заборгованість. Зазвичай банки вимагають, щоб із покупцем продукції існували постійні зв'язки, тобто обслуговують лише надійних та перевірених дебіторів[5, c. 38-40].

3. Етапи здійснення факторингової операції. Особливості здійснення факторингових операцій

Перший етап. Підготовчий.

Отримання заявки від клієнта.

Оцінка економічного та фінансового стану клієнта.

Другий етап. Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом.

Обов’язки банку: стягнення боргу та функції з його обслуговування; аналіз кредитоспроможності боржників; інкасація, облікові операції та ін.

Обов’язки клієнта: плата за факторингові послуги банку. Плата складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1—2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий аванс.

Визначення методу розрахунку максимальної суми з операцій факторингу.

Методи бувають:

· визначення загального ліміту — для кожного клієнта встановлюється періодично поновлюваний ліміт;

· визначення помісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, на яку протягом місяця будуть відвантажені товари;

· страхування по окремих операціях.

Третій етап. Відсилка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця.

Четвертий етап. Аналітичний.

Вивчення рахунків-фактур.

Вивчення платоспроможності позичальників (триває від 24 годин до 2—3 днів).

П’ятий етап. Оплата рахунків.

Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та ін.) в розмірі 80—90 % суми боргу. Решту процентів — 10—20 — банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Шостий етап. Оплата вимог.

1. Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80—90 % вартості відфактурованих поставок.

2. Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контрольними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для крупних фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках.

Висновки

Переваги факторингу

1. Для факторингового обслуговування не потрібно застав і оформлення великої кількості документів.

2. За допомогою факторингу збільшується швидкість обігу коштів

3. За допомогою факторингу Постачальник уникає касових розривів.

4. Розмір фактичного фінансування може збільшуватися в міру росту обсягу продажів, що дозволяє підприємствам збільшувати свої обороти.

5. Факторингове фінансування надається не залежно від отриманих банківських кредитів.

6. У ході факторингового обслуговування може бути профінансована поставка на будь-яку, навіть саму незначну суму.

Факторинг може виконувати також й інші функції, зокрема покриттям ризиків, пов'язаних зі своєчасним отриманням оплати, управлінням дебіторською заборгованістю клієнта, наданням консалтингових послуг фактором власнику дебіторської заборгованості.

Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість.

Схема факторингової операції досить проста. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк або фінансова компанія (фактор), здебільшого після перевірки платоспроможності покупця, виплачує своєму клієнту, як правило, від 60% до 90% суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10–40% суми боргу фактор тимчасово утримує у зв'язку з прийняттям ризику погашення боргу.

Список використаної літератури

1. Волкова Н. Щодо окремих переваг факторингу над кредитуванням//Юридична Україна. — 2006. — № 11. — C. 40-45

2. Конторщикова О. Факторингові послуги як інструмент управління дебіторською заборгованістю //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 9. — C. 11-12

3. Смачило В.В. Сутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю в Україні //Фінанси України. — 2007. — № 7. — С.35-45.

4. Томілін П. Факторинг як засіб оптимізації розрахунків //Податкове планування. — 2004. — № 6. — C. 17-21

5. Чинахова С. Факторинг как способ кредитования //Проблемы теории и практики управления. — 2007. — № 10. — C. 37-41: табл.