Філософія економіки
Категорія (предмет): ФілософіяВступ.
1. Загальний огляд зв’язків філософії та економіки.
2. Економічна діяльність і філософія. Проблема гуманізації економічної освіти.
3. Методологія філософії економіки.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Сучасне економічне пізнання покликане виходити з філософських положень про цінність природи як реального й потенційного блага, про фундаментальне значення принципу біосферосумісності для всіх видів господарської діяльності, про необхідність формування механізмів спільного функціонування екологічних, економічних і соціальних систем. Таким чином, на перше місце висувається не абсолютизований критерій мінімум витрат, а критерій — мінімум збитку людині й біосфері.
Для сучасного економічного пізнання необхідне розуміння, що орієнтація на ненаситне споживання веде мир по смертельно небезпечному шляху. І дарма постіндустріальний мир чекає "ринкового сигналу" про необхідність відмови від цієї орієнтації.
Філософія економіки — область знання, у сучасному світі, що опинилась в досить драматичному положенні. Знамення часу — стрімка прагматизація, технологізація не обійшли стороною й економічну науку: усе більш помітно судження її предметного поля, у результаті чого вона починає інший раз виглядає як якийсь специфічний набір банківських прописів. Складається враження, що реальне завдання сучасної економіки лежить не стільки в області фундаментальної науки, скільки в сфері універсальних технологій і стратегій поводження в умовах обмеженості й суперечливості нашого знання про глибини економічного космосу. Цей дефіцит особливо відчуємо в переломні моменти історії, коли рушаться багато устояних парадигм, і стає ясно, що економіка (поряд з політикою, ідеологією) є феномен культури.
Філософія економіки — розгляд економіки з філософської точки зору, особливо дослідження цінностей економічного фактора у зв'язку з культурою взагалі, а також зв'язків між загальними світоглядними принципами й економічними теоріями якої-небудь епохи.
1. Загальний огляд зв’язків філософії та економіки
Філософія (від грец. phileo — люблю і sophia — мудрість) -це загальносвітоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення "мислення — буття". Філософія є одночасно і системою знань (тобто впорядкованою і цілісною їх сукупністю), і пошуком розв'язання корінних світоглядних питань, бо вони невичерпні й остаточна відповідь на них ніколи не досягається. На це вказує і саме слово "філософія" — не просто "мудрість" як завершене, "готове" знання, а "любов до мудрості", вічне прагнення до повного розуміння сутності світу і сутності самої людини.
Множинність філософського знання характеризує його як світоглядне знання.
На перший погляд, філософія та економіка – це дві різні сфери. Одна визначає свідомість, друга – буття. Більшість філософських дослідників абстрагуються від реального життя, економічних відносин, віддаючи перевагу «чистій філософії». Агностицизм Юма, ідеалістична діалектика Гегеля, антропологічний матеріалізм Фейєрбаха звужували філософію до окремих питань, відривали людську думку від життя.
Історичний екскурс лекції включає і колективне обговорення питання про діалектичний матеріалізм Маркса та Леніна.
Тут спостерігаємо зафетишизовану перевагу матерії над розумом. За панування такої філософії стає неможливим сам процес розвитку. Марксистсько-ленінська догматика врешті-решт призводить до заперечення ролі людини в суспільному житті. Кожне нове досягнення, наукова розробка, нова суспільна система є результатом мислення людини, її ідей. Якщо немає ідей, то немає й розвитку.
Неможливість народження інтелектуальних ідей, інноваційних проектів, механізмів, їхньої суспільної реалізації стали філософською передумовою спочатку гальмування розвитку, а потім і розпаду СРСР.
Полярність філософій ідеалізму і матеріалізму, зазначає вчений, якраз і заважає їм стати філософським коренем життя і розвитку.
Зокрема, твердження К. Маркса про первинність матерії відривало матеріальне від ідеального в теорії діалектичного розвитку, що на практиці призвело до кримінального тоталітарного режиму на великій частині Земної кулі. Треба відділити ці твердження від філософського лушпиння і взяти з них найкращі здобутки. На цій основі можна сформулювати філософський ланцюг, який справді веде до економічного, соціального і духовного розвитку[1, c. 69-70].
Формула зростання: Життя – Ідеї розвитку – Впровадження в економіку – Розвиток суспільства – Нові ідеї розвитку – Впровадження в життя і т.д.
Філософія та економіка тісно пов’язані, робить висновок вчений, вони можуть і повинні розглядатися разом. Більше того, слід говорити про філософію економіки як науку про закономірності, умови та механізм економічного розвитку. Її можна розділити на два рівні – побутовий і державний. Побутовий – це рівень філософії людини, яка прагне шляхом генерування і реалізації своїх ідей забезпечити собі та своїй сім’ї нормальне життя.[1, c. 72]
2. Економічна діяльність і філософія. Проблема гуманізації економічної освіти
Згідно з відомим російським філософом С.М Булгаковим, економічний тип людини, господарський діяч, підприємець в християнстві визначаються зовнішнім тягарем господарської необхідності, бо самі апостоли христові повинні були рибалити /як і саме апостол Павло/, займатися виробництвом палаток, але з середини цей тягар сприймався як послуга богові, як християнське послухання. І ця релігійна установка /аскеза/ визначає духовно-моральний тип господарського діяча який повинен проводити своє господарське служіння, в якому соціальному етапі він не був, а почуттям релігійної відповідальності. І цю "етику праці не можуть замінити ніякі інші — гуманістичні чи комуністичні ідеали чи лозунги. "Комунізм, — писав С.М.Булгаков, — створює нове рабство для народу, з примусовою працею, в якому свобода належить тільки правлячому класові або партії. Але ми знаємо з економічної науки, наскільки рабська праця стоїть нижче вільної праці в чисто господарському економічному відношенні. Вільна й господарська праця разом з дисципліною праці дається тільки християнством. Звичайно, що релігія на мотивація праці притаманна і іншім релігіям /іудаїзм, ісламу, буддизму і навіть язичеству/, однак вільна в моральному відношенні ні людина, як і думав С.М.Булгаков, народжується тільки в християнстві, рівним чином, як вільний громадянин і вільний громадянин з’являються в історії лише завдяки християнській свободі. Однак, історично православ'я мало серед народів Сходу протягом тисячоліть перевагу аграрного типу господарювання з слабо вираженим промисловим і фінансовим капіталізмом Ось чому, по відношенню до капіталізму; воно розділяло разом з Західною церквою негативне ставлення до стягнення процентів з капіталу, яке з презирством розглядалось як лихварство.
Суть проблеми гуманізації економічної освіти з глобалістських позицій найбільш точно можна сформулювати словами відомого філософа-софіста Стародавньої Греції Протагора: "Людина є міра всім речам". В зв'язку з тим, що вища школа не встигає адаптувати свої програми до бурхливих змін в економічному, політичному та соціальному житті, вона повинна шукати такі джерела знань, які впливають на зміни в людській істоті.
Фундатор Римського клубу А.Печчей відмічав, що саме в людини містяться джерела всіх наших проблем, в ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, всі початки і звершення, і основа всіх наших надій. І якщо ми бажаємо відчувати глобальність усього існуючого на світі, то в центрі цього повинна стати цільна людська особа і її потенції.
Трансформація людської істоти повинна базуватись на принцах "нового гуманізму", який складається з таких компонентів:
1) почуття глобальності, яке пов’язує в єдине ціле людину, людство та всі інші елементи і фактори світової системи;
2)любов до справедливості, яка повинна стати основою усіх соціальних перетворень і подальшого розвитку людського суспільства;
3) боротьба за свободу людини, відмова від будь-якого насильства, яке сьогодні є основним злом, яке слід перемогти.
На основі принципів "нового гуманізму" А.Печчей визначає шість стартових цілей для людства. Ці цілі пов’язані з "зовнішніми межами" планети, “внутрішніми межами" самої людини, її культурною спадщиною, навколишнім середовищем, яке вона повинна зберігати, комплексною "виробничою системою", реорганізація якої конче необхідна.
Перша ціль випливає з необхідності визнання "зовнішніх меж" розвитку людства; друга ціль пов'язана з фізичними і психологічними можливостями людини; третя ціль спрямована на захист і збереження культурної спадщини як ключового моменту людського прогресу; четверта ціль повинна сприяти формуванню світової єдності людства у рамках концепції "розумного розміщення національного суверенітету" /мабуть і наш шлях до цієї мети пролягає через здобуття розумного національного суверенітету України; п’ята ціль людства вимагатиме проведення значних будівельних робіт, які хіба що можна порівняти з тими, що проводили останні п'ятдесят поколінь; шоста ціль визначається як необхідність реорганізації існуючої економічної системи відповідно до потреб світового суспільства[10, c. 124-127].
Величезні можливості людства, його виробничих сил, науки і техніки пов'язані з моральною пригніченістю людини у світі машин, втратою гуманності і почуттів до природні. Свого часу відомий англійський вчений і письменник Ч.Сноу протиставив два типи культури сучасного суспільства — технічну і гуманітарну, показав безодню, яка розділяє їх. Підкреслюючи однобокість представників цих культур, він закликав до боротьби проти диктату національно-технічного начала над духовними аспектами людського життя, до об’єднання зусиль представників творчої інтелігенції в ім’я ідеалів гуманізму.
За роки, що пройшли з часу появи книги Ч.Сноу "Дві культури", з'явилось немало всіляких моралістичних закликів і проектів "перебудови мислення людства", "гуманістичної переорієнтації технічного прогресу", "духовної революції", "духовного відродження нації" і т.п. Вони стали невідмінною складовою частиною сучасної футурології і соціології техніки, зокрема більшості останніх проектів Римського клубу.
Основною рушійною силою суспільства є людина. Техніка, раціональні сфери буття існують не самі по собі і не можуть бути "добрими" чи "злими". Такими їх робить людина, і саме вона несе моральну відповідальність за наслідки науково-технічного прогресу, за негативні результати дії комерціалізації культури, духовного життя, переходу країни до ринкової економіки. Система і структура "гуманізованої" техніки та економіки повинні виводитись з потреб людини, заради якої цей прогрес і існує. Ще Кант говорив, що людину не має необхідності закликати до моральної поведінки в межах категоричного імперативу. Вона буде в нормальному суспільстві діяти морально через те, що це для неї найбільш корисно. Академік М.Моісеєв вважає, що кантівську "максиму" /"поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводились з тобою"/ слід доповнити економічним імперативом /"поводься з природою так, як би ти хотів, щоб вона поводилась з тобою /.
Філософія ставить і намагається розв'язати найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення, вона спрямована не тільки на осягнення об'єктивної істини, але й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини життєве значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізація з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняття. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного і життєвого досвіду, позицій різних національних та соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різними формами духовного життя.
Сукупність усіх цих обставин зумовлює те, що в філософії можливі принципово різні позиції, різні, в тому числі й альтернативні відповіді на корінні питання світогляду. Філософське знання за своєю природою діалогічне, воно вимагає повної свободи обговорення питань, вибору позицій. Жодне філософське вчення не повинно претендувати на монопольне володіння істиною і нав'язуватись як загальнообов'язкове[11, c. 114-116].
3. Методологія філософії економіки
Історія післявоєнної західної філософії економіки характеризується небувалим ростом методологічних досліджень, значна частина яких була пов'язана з пошуком єдиної методології економічної науки. Гострі дискусії велися навколо методологічних принципів дослідження й побудови економічних теорій і про критерії істинності таких теорій. У російськомовній літературі практично відсутні роботи, що висвітлюють проблеми методології в сучасній філософії економіки, а подібний аналіз необхідний для осмислення й оцінки основних теорій і концепцій, а також для з'ясування джерел існуючих розбіжностей.
Ключем до розуміння методологічних суперечок у філософії економіки є те, що починаючи з 30-х рр. XX століття зрушення в методології економічного аналізу відбувалися в нерозривному зв'язку зі змінами в напрямку досліджень у сучасній філософії науки. Сприйняття ідей логічного позитивізму й критичного раціоналізму визначило переосмислення основних передумов неокласичної економічної теорії, — таких як ідея рівноваги, принцип максимізації, передумова про зроблену конкуренцію, гіпотеза про раціональність поводження суб'єктів (Homo economіcus) і ін. Аналіз різноманіття методологічних установок, яких дотримуються в питанні про "правильні" принципи побудови "щирої" теорії представники різних напрямків сучасної філософії економіки, дозволяють виділити в них два основних плини.
Перший плин представляє так зване maіn stream, або ортодоксальний напрямок (неокласика, неокласичний синтез, ортодоксальне кейнсіанство, монетаризм). Представники даного плину, — Т.Хатчисон, Ф.Махлуп, П.Самуельсон, М.Фрідмен і ін., -зазнали впливу від філософсько-методологічного логічного позитивізму Віденського кружка, біхевіоризму, операціоналізму, гипотетико-дедуктивної моделі науки (К.Поппер, К.Г.Гемпель). Основний принцип побудови теорії в рамках даного напрямку загалом зводиться до наступного: теорія будується дедуктивним способом на базі самоочевидних або емпірично підтверджених вихідних положень (гіпотез, або загальних законів), причому особливе значення надається можливості чіткого розмежування щирих і помилкових, наукових і ненаукових положень.
Позитивістська традиція у філософії економіки одержала своє граничне вираження в роботах Т.Хатчисона, позицію якого нерідко називають "ультраемпіризмом". Його головна теза полягала в наступному: економічні дослідження повинні бути обмежені положеннями, що перевіряються емпірично. Причому пряму емпіричну перевірку повинні пройти всі (від вихідних до остаточних) положення теорії. Увівши в економічну дискусію попперовський принцип фальсификационізму, Хитчисон критикував представників апріорізму у філософії економіки (Л.Роббинс, Л. ФОН Мизес). Завдання економічної науки Хатчисон бачив в емпіричному аналізі спостережуваних фактів. Такий аналіз, на його думку, є єдиним джерелом, що дозволяє формувати правильні, реалістичні передумови для будь-якої економічної теорії[8, c. 161-163].
Критика й заміна логічного позитивізму логічним емпіризмом (відмова від прямої перевірки теоретичних положень на користь непрямої їхньої перевірки) вплинули на формування концепцій Махлупа й Фридмена. Трохи інше трактування одержав питання про оцінку істинності теорії. Якщо для Хатчисона характерною рисою було прагнення оцінювати всі положення теорії, то система поглядів Махлупа припускає перевірку теорії як єдиного цілого. Відповідно до концепції Фрідмена, що він сам назвав "позитивною економічною наукою" (4), остаточний вердикт із приводу економічної теорії повинен виноситься залежно від їхньої здатності пророкувати явища, для пояснення яких вони створені. Инструменталистскую концепцію Фрідмена ("теорія як інструмент прогнозування") прийнято вважати методологічною основою неокласичної економічної теорії.
Великий вплив на формування методологічних суперечок у філософії економіки зробила постпозитивіська дискусія про проблему фальсифікації. На думку Поппера, факт, що суперечить наукової теорії, фальсифікує її й змушує вчених від її відмовитися. Учні й критики Поппера (Кун, Локатос, Фейерабенд і ін.) у процесі дискусій з'ясували, що процес фальсифікації не так простий. М. Блауг у статті "Нескладний урок економічної методології" (5) розвиває думка, що методологічні теорії Хатчисона, Фрідмена, Самуельсона, Махлупа (емпіризм, інструменталізм, дескриптивизм, конвенціоналізм), є по суті не чим іншим, як "вихолощеним фальсификационизмом". Заперечуючи можливість контрольованого експерименту в суспільних науках, Блауг доходить висновку, що "в економічній науці протиріччя між теорією й фактами ніколи не носять абсолютного характеру", і що "економістам для того, щоб відкинути яку-небудь теорію, потрібно набагато більше фактів, чим, скажемо фізикам". На думку Блауга, в економіці, як в інших науках, теорія відкидається не просто під впливом фактів, а тільки при наявності кращої теорії[12, c. 53-55].
У рамках філософії науки такий підхід, що ставив альтернативну теорію на місце попперовського факту як критерію фальсифікації, уже мав місце в 80- х рр., і пов'язаний з іменами Л. Фейерабенда, Т.Куна, И Лакатоса, Р.Рорті й ін. філософів, що критикували логічний емпіризм і намагались розробити інший підхід у філософії науки, заснований на некумулятивистської концепції росту знання. На думку Фейерабенда, ріст знання відбувається в результаті проліферації (розмноження) теорій, які є непорівнянними (тобто дедуктивно не зв'язаними, що використовують різні методи й поняття). Такі теорії, будучи сумісними, не є раціонально порівнянними й вибір між ними здійснюється лише по світоглядних і соціально-психологічних підставах. Прийняття тези про несумірність альтернативних теорій означало розривши з попперіанством, оскільки сам Поппер наполягав на збереженні принципу несумісності, а принцип необмеженої проліферації відкрив дорогу методологічному плюралізму, що знайшов багатьох прихильників в економічній науці.
Другий напрямок у методології економіки, — так звану "нову", або неортодоксальну методологію, — прийнято зв'язувати з ідеями методологічного плюралізму, висловленими на постпозитивістським етапі філософії науки ( 90-е рр.).
Представники методологічного плюралізму у філософії економіки (Б.Колдуэлл, Л.Боленд, Д.Макклоскі й ін.) виступають проти єдиної методології економічної науки за "за волю вибору методу дослідження"(9). У рамках нової методології заперечується який-небудь універсальний критерій оцінки теорії. На думку Колдуелла, вихідною оцінкою методологічного плюралізму є визнання того, що "не існує універсального, логічно зробленого методу оцінки теорії"(10). Ріст знання не може бути описаний як пряма лінія, еволюція науки з'являється як динамічний процес, що допускає "як сталість, так і мінливість, як єдність, так і різку критику". У рамках методологічного плюралізму зізнається можливість і неминучість існування декількох, не порівнянних між собою парадигм, що відбивають різні сторони предмета дослідження, вибір яких, хоча й відбиває реальність, але допускає й навіть припускає значну частку суб'єктивізму[5, c. 36-37].
У своїй критиці "позитивної економічної науки" представники неортодоксальної методології заперечували строге розмежування наукового й ненаукового знання й підкреслювали ілюзорність об'єктивності будь-яких критеріїв оцінки теорії й неминучість нормативних елементів і ідеологічного змісту. Обвинувачуючи ортодоксальну економічну науку в нереалістичності її основних теоретичних положень, а також у прихильності абстрактним схемам, представники методологічного плюралізму визнавали припустимим апелювання до історичних аналогій, інтроспекції й здоровому глузду.
У чому ж прихильники плюралізму бачили завдання методології? На думку Колдуелла, будь-яке дослідження з позицій методологічного плюралізму повинне починатися з "раціональної реконструкції як робіт з методології економіки, так і різних дослідницьких програм у рамках економічної науки". Предмет методології мислиться у виявленні , вивченні й порівнянні принципів, на яких базуються різні школи, у визначенні сильних і слабких сторін відповідних теорій, а не просто в пошуку шляхів по вдосконаленню існуючої теорії. Наступним кроком є критичний аналіз реконструйованої моделі, причому критика теорії усередині дослідницької програми, до якої вона належить, виконана в термінах даної програми, уважається найбільш плідної й кращою.
З якими ж економічними теоріями ця методологія зв'язана найбільшою мірою ? Прийнято вважати, що сильний вплив "нова методологія" зробила на неортодоксальне кейнсіанство (Лейонхувуд, Клауер, Шэкл), а так само на неоавстрійську школу, у рамках якої найбільш послідовне вираження одержала ідея суб'єктивності знання. І хоча, на думку Колдуелла, методологічних плюралізм " може нести в собі зерна догматизму" і привести до методологічного анархізму, на сьогоднішній день це одне з останніх досягнень в економічній методології, що прийшли на зміну методології, що домінувала довгий час, фальсификаціонизму. У цілому необхідно відзначити, що поширення ідей методологічного плюралізму багато в чому визначає картину сучасної західної філософії економіки, тому що такий підхід у методології (хоча і є спірним), у значній мірі відбиває стиль сучасного наукового мислення[2, c. 79-80].
Висновки
Філософія, інтегруючи фундаментальні форми діяльнісно- практичного, пізнавального й ціннісного відношення людини до миру, може сприяти формуванню нових гуманних орієнтирів людства, які полегшать подолання конфронтаціонності й споживчого відношення до природи. Філософія здатна здійснювати теоретико-методологічний аналіз проблеми виживання людства за допомогою світоглядної, гносеологічної, методологічної, аксіологічної і евристичної функцій.
Світоглядна функція філософії дозволяє представити виживання, перехід до нового цивілізаційного шляху в контексті еволюції космічного й суспільно-історичного розвитку.
Поза всяким сумнівом — економістові, як і будь-якій людині, важливі світоглядні філософські узагальнення про сучасні взаємини природи й суспільства, необхідності відновлення й збереження біосфери — Колиски й Будинку людства, переходу його на нову модель цивілізаційного розвитку.
Але для економіста глибоке розуміння імперативу виживання людства особливо важливо. Адже невтримний ріст техногенних виробництв є першим фундаментальним фактором руйнування біосфери в силу швидкого зростання енергоспоживання, споживання чистої первинної продукції бойовиська, прісної води, скорочення біорізноманіття, площі залесених територій і т.п., а також збільшення обсягу шкідливих відходів.
Список використаної літератури
- Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе, М., 1994.
- Булгаков С.Н. Философия хозяйства, М., 1990.
- Гречко П.К. Эксплуатация: социально-антропологический анализ // Вестник МГУ (серия 7. Философия), 1992, № 5.
- Гэлбрейт Дж. Экономические теории и цели общества, М., 1976.
- История экономических учений, М., 2001.
- Корнаи Я. Политическая экономия коммунизма, М., 2000.
- Маршалл А. Принципы экономической науки, М., 1993, т.1.
- Орехов А.М. Социальная философия собственности: на пути к новой парадигме, М., 2000.
- Осипов Ю.М. Очерки философии хозяйства, М., 2000.
- Рих А. Хозяйственная этика, М., 1996.
- Самсин А.И. Основы философии экономики, М., 2003.
- Суслов И.П. Методология экономического исследования, М., 1983.