Філософські проблеми

1. Відношення “людина — світ” як фундаментальна філософська проблема.

2. Причини виникнення глобальних проблем, їх загальна характеристика.

3. Шляхи та методи подолання глобальних проблем, їх загальна характеристика.

Список використаної літератури.

1. Відношення “людина — світ” як фундаментальна філософська проблема

Одним із центральних питань самовизначення людського існування є проблема єдності світу. За своєю сутністю і змістом вона фактично поділяється на дві підпроблеми: по-перше — це питання про те, чим є для людського життя світ у цілому як існування; по-друге, ким є людина для цього світу з погляду найбільш загального бачення відношень "людина — світ".

По суті проблема єдності світу є питанням стосовно існування такої цілісності, в якій, як уже зазначалось, основним елементом світу є людина. Розкриваючи цю проблему, ми повинні визначити, що є найбільш загальним у взаємозв'язку, взаємовідношенні "людина — світ", що робить цю систему, це відношення органічно нерозривним, тобто єдиним.

У найбільш загальному вигляді історія світоглядної культури дає на це такі відповіді:

• людина є причиною, джерелом, основою цієї цілісності;

• сам світ має об'єктивний, природний характер існування;

• те, що стоїть над світом та "править" ним.

Історія усвідомлення людиною світу починається з міфології. Міфологія, вирішуючи питання про взаємозв'язок "людина — світ", дійшла висновку, що основою єдності світу є світ як природа. "Світ — природа" у даному випадку може тлумачитись як здатність народжуватися, перебувати у процесі народження. При цьому в міфології розуміння відношення "людина — світ" фактично ототожнюється з уявленням про абсолютну залежність людини від природи. Світ єдиний тому, що він як природа і породжує людське існування, і забирає його. Більше того, міфологія не визначає відмінності між живими і неживими істотами, людиною. Людськими якостями в класичній міфології наділено всі предмети: душу мають каміння, вітер, дорога, Сонце, Місяць тощо. Світло, темрява, повітря, вогонь, вода, земля здатні переживати, думати, мріяти, бажати. Отже, у міфології єдність світу пояснюється природним станом існування усіх явищ, де людина є пересічним явищем. Поряд із повною залежністю від світу, взаємозв'язком зі світом людина здатна самостійно мислити, діяти, як і всі інші об'єкти світу. Загальний висновок міфології щодо єдності світу такий: єдність світу полягає в природному характері його існування згідно із "головним законом виникнення та існування". У міфології це дозволялося робити, оскільки поняття "природа" і "світ" для неї не тотожні, а лише взаємопов'язані.

Якісно новим кроком в історичному поступі цієї проблеми є релігійна позиція. Релігійне бачення єдності світу пов'язане передусім з ідеєю "дії" надприродної сили. Бог у релігіях є насамперед творцем умов для існування людини, а вже потім людського життя, тобто він — творець світу людини. І в кінцевому підсумку, як доводить релігія, навіть далекі планети, на яких людина може ніколи не побувати, існують як акт божественного творіння світу буття людини. Якщо Бог їх створив, то їхнє існування, їхня досконалість і вади мають значення для людини, з'являються людині тільки через божественний дар бачення їх. Світло далекої зірки, створеної Богом, стає світом людини тільки завдяки здатності людини побачити у ній велич Бога.

Отже, релігія, абсолютизуючи роль і значення Бога, формує думку — світ єдиний завдяки єдиному Богу. Оскільки на Землі наявне як досконале, так і недосконале, то й людина має у собі ці крайнощі. Вона грішна, а тому Бог спонукає її до сповіді, каяття, спокути гріхів. Тому єдність світу і виявлення місця людини в ньому полягає в тому, що досконалому характеру божественної діяльності протистоїть недосконалість людського життя. Душа людини пройнята святістю, є іскра божественного духу, а тіло грішне, недосконале. Цим поділом світу на довершений і недовершений релігійний розум зробив видатне відкриття, що стосується проблеми єдності світу. Релігія проголошує: єдність полягає в протилежності досконалості Творця і недосконалості існування у світі Землі Богом створеного. Тому релігія спрямовує людину на самовдосконалення та вдосконалення навколишнього середовища: досконала людина (святий) єдина з досконалим світом (праведні діяння). Тобто єдність у постійному процесі (світ у процесі, людина у процесі) [5, c. 74-75].

Наукове бачення проблеми єдності світу ґрунтується на ідеї, яка звеличує людський розум. Наукові уявлення пропонують розглядати як зразок єдності світу людський організм. Існування організму людини вважається яскравою демонстрацією нерозривного зв'язку механічних, фізичних, хімічних, біологічних, розумових процесів. Сукупність названих процесів вважається якісно вичерпною щодо можливих форм існування у світі. Тобто людина — жива система, яка нерозривно пов'язана зі змінами, що відбуваються як у космосі, так і на землі та в її надрах. Єдність світу можна вбачати і в тому, що діяльністю людей керують передусім явища, пов'язані з тим, що називають природними інстинктами. Отже, людина і людство забезпечують своє існування завдяки єдності з природним світом. Оскільки поряд із наявною природою визнається існування створеної людиною "другої природи", здатність людини перетворювати світ згідно зі своїми потребами, визнається вищою формою існування єдності світу. Наука підкреслює, що тільки людині властива здатність визначати ці потреби й інтереси, давати теоретичне обґрунтування і оформлення цього перетворення світу (утворення якісно нових єдностей). Глибинність єдності світу і людини, яка діє цілеспрямовано, полягає також у тому, що людина здатна прогнозувати наслідки своєї діяльності, а також відмовитися від неї, усвідомивши її згубний вплив на довкілля.

Найбільш загальною формою вирішення проблеми єдності світу є філософська, в якій можна виділити дві позиції. Перша — єдність світу полягає в тому, що він (світ) об'єктивно існує. Друга — єдність світу визначена свідомою діяльністю людини.

Стосовно першої позиції зазначимо, що з поняття "світ" фактично вилучається поняття "людина". У цьому випадку пропонується думка: світ є цілісним явищем тому, що він сам по собі виник (є причиною самого себе). Чому це саме так, цього людина не знає і не може знати. Стосовно другої позиції зазначимо, що вона фактично не бере до уваги об'єктивне існування світу природи, абсолютизуючи суб'єктивний світ людини.

Безперечним, з погляду сучасних наукових даних, вважається, що спочатку виникла сама Земля як явище природного світу, а вже потім виникло людське життя. Однак для людини поза її свідомістю світ не існує. Свідомість не тільки відображає світ, а й творить його. Тим більше, що відношення "людина — світ" своє остаточне оформлення отримує саме у процесі мислення[1, c. 63-64].

Отже, можна зробити висновок, що єдність світу полягає насамперед у реальному існуванні відношення "людина — світ". Це відношення у найбільш загальному вигляді може бути визначено так: без людини для людини світу немає. Слід зазначити, що це положення не означає неможливості існування у світі ніяких відношень поза людиною. Вони можливі, але принципово невідомі нам, оскільки відоме людині дане їй тільки через відношення "людина — світ" і ніяк інакше. При цьому людина усвідомлює, що власну досконалість вона обирає сама, абсолютизуючи її з метою організації найбільш сприятливих умов для власного існування, для досягнення власного щастя. При цьому людина не заперечує наявності певної досконалості у інших живих істот, які самі мають своє відношення до світу. Людина навіть здатна уявити можливість існування таких істот, які близькі їй за розумом або значно досконаліші в перетворенні світу відповідно до своїх мрій та бажань. Тому людина завжди у світі шукає щось подібне до себе, десь у глибині душі плекаючи надію, що вона нічого такого ніколи не знайде[9, c. 49].

2. Причини виникнення глобальних проблем, їх загальна характеристика

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

— безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів;

— низького рівня технологічної культури виробництва;

— максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

— домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

— масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втручання людства у біосферу;

— швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

— поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.

Глобальні проблеми:

— мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

— безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

— мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

— відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

— потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

— можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації[2, c. 196-197].

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 1) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем.

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судин-них, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини[11, c. 83-84].

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 р. у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд — базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал[11, c. 86].

3. Шляхи та методи подолання глобальних проблем, їх загальна характеристика

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежить в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого розвитку синтезує антропоцентричний і біосфероцентричний принципи та передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової, приведення у відповідність впливу людини на природу та здатності останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку перебуває людина та її потреби, все більшого значення на сьогодні набуває поняття "сталого людського розвитку", пов'язаного з процесом розширення можливостей індивідуального вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення[2, c. 154-156].

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь.

Важливою проблемою практичної реалізації цих завдань є визначення інтегральних показників сталого розвитку. На сьогодні експерти ООН застосовують більше ніж 20 показників для характеристики сталості економічних, соціальних та екологічних складових, у т. ч. б показників, які стосуються інституційної складової.

Водночас більшість дослідників звертають увагу на складність та тривалість переходу людства до нової моделі соціально-економічного розвитку, заснованої на перебудові суспільної свідомості, оскільки "головна причина глобальної кризи полягає в нежиттєздатності нашої системи цінностей, самої нашої свідомості, яка визначає наше ставлення до світу".

Важливим кроком в цьому напрямку стало започаткування "ноосферної" парадигми цивілізаційного розвитку, обґрунтованої у працях відомих дослідників XX ст. П. Тейяра де Шардена, Е. Леруа та В.І. Вернадського. Останній пов'язував епоху ноосфери з часом, коли діяльність людства перетвориться на потужний геологічний фактор і воно візьме на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

— відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

— споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їх вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

— шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.

Стратегічні напрями екорозвитку зображено на рис.3.

Основні напрями подолання екологічної кризи:

1) науково-теоретичний: проведення фундаментальних еколого-економічних досліджень, аналіз та наукове обґрунтування критеріїв екологічної безпеки, розробка теоретико-методологічних основ еколого-економічного розвитку з обґрунтуванням відповідного понятійного апарату, системи показників та методів визначення екологонебезпечних виробництв, еколого-економічної експертизи нових проектів і природоохоронного бізнес-планування;

2) техніко-технологічний: забезпечення якісного поліпшення стану довкілля за рахунок прогресивних структурних зрушень в економіці та екологізації розвитку продуктивних сил; розробка і впровадження екологічно чистих, безвідходних, екологобезпечних та ресурсозберігаючих технологій, альтернативної енергетики;

3) економічний: інтегрування екологічних принципів у моделі ринкових реформ, розвиток і вдосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища:

а) спонукання забруднювачів довкілля до обмеження екологодеструктивної діяльності шляхом упровадження платежів за викиди та погіршення якості природних ресурсів, введення екологічного податку з виробників, які застосовують екологонебезпечні технології, впровадження штрафних санкцій до порушників екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища;

б) стимулювання природокористувачів до переходу на безвідходні, ресурсозберігаючі, екологобезпечні технології та поліпшення стану навколишнього середовища шляхом надання державних субсидій, податкових пільг, позик, пільгових кредитів, встановлення режиму прискореної амортизації природо охоронного устаткування тощо;

4) адміністративно-правовий: удосконалення чинного природоохоронного законодавства, створення правового поля раціонального природокористування та управління захистом навколишнього середовища; екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, посилення екологічної дисципліни та юридичної відповідальності підприємств за порушення природоохоронних норм, стандартів тощо.

Застосування екологічних стандартів та сертифікація продукції на відповідність вимогам екологічної безпеки відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах. Пріоритетні позиції у цій сфері займає ISO — Міжнародна організація зі стандартизації, яка безпосередньо визначає екологічні вимоги до продукції, що реалізується на світових ринках, екологічного менеджменту та аудиту. На сьогодні більшість національних систем обов'язкової та добровільної сертифікації товарів і послуг на відповідність екологічним вимогам засновані на стандартах ISO.

5) еколого-просвітницький: еколого-правове виховання, формування нового екологічного мислення, стимулювання розвитку екологічної свідомості населення з метою подолання споживацького ставлення до природи, підготовка фахівців-екологів;

6) міжнародний: розвиток міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, інтеграція сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем, створення міжнародної мережі глобального екологічного моніторингу, міжнародних фінансових фондів і банків екологічної інформації, активізація діяльності відповідних міжнародних організацій тощо.

Нині у рамках світового співтовариства склалась ціла система міжнародних екологічних організацій: Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), Світова промислова рада з навколишнього середовища (WICE), Коаліція на підтримку екологічної відповідальності компаній (CERES), Консультативний комітет із питань бізнесу і навколишнього середовища (АСВЕ), Комітет COT з торгівлі та навколишнього середовища. Оскільки екологізація економіки вимагає значних затрат людських, матеріальних та фінансових ресурсів, зусиллями світового співтовариства створено низку міжнародних організацій, покликаних сприяти залученню коштів для захисту навколишнього середовища, модернізації застарілих, екологічно небезпечних виробництв і технологій, розвитку безпечної торгівлі тощо. Серед цих організацій — Глобальний екологічний фонд ринків, що розвиваються (GEEMF), Північноамериканський екологічний фонд (NAEF), Скандинавська екологічна фінансова корпорація (NEFCO) та ін.[4, c. 138-139]

Поряд з екологічною все більшу увагу дослідників привертають глобальні інформаційні проблеми, пов'язані:

— з "цифровою нерівністю", інформаційним розшаруванням суспільства, що виникають внаслідок економічної відсталості, різних можливостей доступу до новітніх комп'ютерних технологій;

— порушенням прав людини та недоторканністю особистого життя, загрозою маніпуляцій суспільною свідомістю, нерегульованістю правових основ поширення інформаційних потоків та мереж;

— вразливістю новітніх інформаційних та технологічних систем, які забезпечують функціонування енергетики, транспортних мереж, міського господарства та інших життєво важливих об'єктів і систем;

— поглибленням суперечностей між обмеженими можливостями людей у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними міжнародними інформаційними потоками і масивами необхідної та корисної інформації;

— "забрудненням" інформаційного простору та зростанням обсягів надлишкової інформації, яка обмежує доступ до потрібних даних;

— порушенням цілісності глобальних комунікацій внаслідок дії приватних, відомчих, вузьконаціональних інтересів на шкоду всецивілізаційним.

Аналізуючи глобальні проблеми людства, сучасні дослідники звертають увагу на явище технологічного та інформаційного неоколоніалізму, пов'язане з прагненням глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування технологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.

Найважливіші напрями вирішення цих проблем:

— створення міжнародної правової системи з урегулювання кіберпростору та посилення відповідальності держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;

— забезпечення вільного всезагального доступу до інформації, включення в інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти;

— гарантування права невтручання у приватне життя, конфіденційності інформації приватного характеру тощо[10, c.159-160].

Таким чином, вирішення глобальних проблем можливе лише за умови невідкладності й рішучості дій, колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства. У доповіді ООН про людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих на забезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягнення семи основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на національному і міжнародному рівнях:

1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвиток людського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалій глобальної економіки;

2) зменшення загрози турбулентності фінансових потоків та пов'язаних із ними втрат;

3) активізації міжнародного співробітництва в галузі боротьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини;

4) нарощування діяльності з розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідації злиденності;

5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризації багатства і бідності;

6) ліквідації диспропорцій у структурах глобального регулювання;

7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобального регулювання.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів і спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

— парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

— переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

— досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

— синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

— перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

— формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями[8, c. 118-119].

Список використаної літератури

1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.

2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Навчальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

3. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

4. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2005. — 724с.

5. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

6. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

7. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

8. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

9. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

10. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

11. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.