Фінансовий механізм України, його склад та напрямки вдосконалення
Категорія (предмет): ФінансиВступ.
Розділ 1. Методологічні основи фінансового механізму України.
1.1. Механізм управління фінансами і фінансовий механізм управління економікою.
1.2. Основи фінансового механізму організації економіки України.
Розділ 2. Склад та основні елементи фінансового механізму в Україні.
2.1. Управління фінансовим механізмом.
2.2. Елементи фінансового механізму України.
2.3. Правові засади організації фінансових відносин.
Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління фінансовим механізмом.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Перехід від адміністративно-командної до соціально-орієнтованої ринкової економіки, який здійснюється в Україні, передбачає розробку й запровадження нових форм і методів системного управління економікою.
Чільне місце у цій системі посідає фінансовий механізм організації економіки.
Фінансове управління економікою, так само як і її фінансовий механізм, реалізують себе через сукупність управлінських функцій, із яких основними є: прогнозування, планування, стимулювання, координування, організація, регулювання, контроль. У світлі теорії сучасного менеджменту за функціональною ознакою фінансовий механізм може мати широкий діапазон дії — від прогнозування до контролю. В цьому ракурсі важливого значення набуває правильне розуміння і застосування наукової термінології та понятійного апарату для дослідження проблеми фінансового механізму організації економіки.
Мета дослідженняполягає в удосконаленні фінансового механізму та інструментів державного забезпечення сталого соціально-економічного розвитку.
Відповідно до мети роботи сформульовано наступні основні задачі:
· визначення головних чинників фінансового забезпечення сталого функціонування економічної системи;
· аналіз елементів фінансового механізму держави;
· визначення напрямів оптимізації фінансового механізму України;
· визначення ролі податкової політики в удосконаленні фінансового механізму інноваційного розвитку України;
· дослідити елементи та склад фінансового механізму України;
· обґрунтування напрямів удосконалення фінансового механізму природокористування.
Об’єктом дослідженняє процес фінансового забезпечення усталеності соціально-економічного розвитку України та розгляд фінансового механізму України.
Предмет дослідження– теоретико-методологічні, науково-організаційні і практичні проблеми удосконалення фінансового механізму України.
Розділ 1. Методологічні основи фінансового механізму України
1.1. Механізм управління фінансами і фінансовий механізм управління економікою
Фінансовий механізм організації економіки є категорією фінансового управління економікою, оскільки він організовує виробничу і торговельну поведінку суб'єктів господарювання.
Фінансовий менеджмент націлений на управління рухом фінансових ресурсів, він виробляє мету управління фінансами і впливає на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму. Це означає, що не лише на фінансовий менеджмент, а й на фінансовий механізм організації економіки впливає стратегія і тактика управління.
Стратегія — це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети щодо організації економіки. Нові цілі породжують нові стратегії. Тактика — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети. Стратегія проявляється у довгостроковій фінансовій політиці, а тактика — у короткостроковій фінансовій політиці. Фінансова стратегія і тактика покликані забезпечувати оптимальну організацію економіки.
Нині з погляду управління й організації у навчальній та науковій літературі немає однозначного тлумачення фінансового механізму.
У фінансовій управлінській науці треба розрізняти поняття механізм управління фінансами, фінансовий механізм управління і механізм фінансового управління.
Механізм управління фінансами — це сукупність форм і методів управління фінансовими ресурсами. Визначальними тут є форми і способи бухгалтерського, податкового, бюджетного, банківського і статистичного обліку й звітності.
Фінансовий механізм управління економікою, на думку С.В. Большакова, включає такі основні елементи:
— організаційну структуру управління фінансами в державі;
— чинне законодавство і нормативну базу, які регулюють фінансове управління державними фінансами і фінансами підприємств галузей;
— планування державних фінансів центральними економічними органами;
— планування децентралізованих фінансів суб'єктами господарської діяльності;
— систему методів і форм стимулювання та обмеження фінансово-господарської діяльності в державі;
— систему аудиторських органів і органів контролю за функціонуванням фінансів на всіх рівнях управління[10, c. 25-27].
Механізм фінансового управління — це фінансовий механізм управління, але без організаційної структури управління фінансами в державі і системи аудиторських та контрольних органів. Механізм фінансового управління зосереджений на:
— прогнозі кон'юнктури ринку і виробленні фінансової стратегії й тактики досягнення довгострокового та короткострокового фінансового успіху;
— плануванні фінансово-господарської діяльності та її фінансових результатів;
— використанні законодавчих можливостей для цілеспрямованого державного регулювання економіки.
Механізм управління фінансами і фінансовий механізм управління економікою належать до сфери фінансової політики (держави і підприємств).
Доцільно також розрізняти такі поняття: механізм організації фінансів і фінансовий механізм організації.
Механізм організації фінансів — це сукупність форм і методів, за допомогою яких упорядковують фінанси і фінансову діяльність суб'єктів господарювання.
Так, фінансова діяльність підприємств може бути організована за трьома методами: комерційний розрахунок, неприбуткова діяльність, кошторисне фінансування. Принципова відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності. Йдеться про встановлення взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, видатками та фінансовими результатами.
Фінансовий механізм організації — це система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовуються у фінансовій діяльності держави і підприємств при відповідному нормативному, правовому та інформаційному їх забезпеченні фінансовою політикою на мікро- й макрорівні.
В основі відмінностей вищенаведених понять лежить різний зміст поняття "організація".
Основними завданнями фінансового механізму організації української економіки на мікрорівні є:
— захист прав акціонерів, чітке розмежування відповідальності власників і управителів, розвиток механізмів корпоративного управління;
— розширення участі в корпоративному управлінні стратегічних інвесторів;
— створення системи захисту контрактів і зміцнення контрактного права;
— забезпечення інвестиційної привабливості підприємств;
— створення ефективного механізму управління приватизованими під-приємствами;
— реструктуризація неефективних, збиткових підприємств;
— сприяння ринковій оцінці активів підприємств;
— забезпечення доступу до необхідної управлінської інформації власникам, інвесторам та кредиторам.
У перехідній економіці особливого значення у статусі фінансового управління господарством на мікрорівні набуває функція організації. Чим виший рівень поділу праці й спеціалізації підприємств і чим тісніша їх взаємозалежність, тим значніша потреба в організації підприємств. Нині навіть дуже великі корпорації не можуть здійснити організаційної перебудови без кооперування з іншими компаніями. Так, створюються й ефективно функціонують міжгалузеві групування компаній за фінансової підтримки держави. Для реалізації проектів створюються нові компанії, які орієнтуються на нове виробництво і нове управління. У свою чергу, це веде до зміни організаційної системи і підвищення компетентності керівників. Не випадково сьогодні найефективнішими є інвестиції в керівника.
Поява концернів, господарських асоціацій, холдингів, консорціумів та інших інтеграційних структур дає змогу формувати організаційну систему ринкової економіки і створювати альтернативу командним структурам. Проте в економіці є галузі, в яких основні технологічні процеси здійснюються на базі розвитку внутрішньої кооперації і спеціалізації (видобуток і транспортування газу, єдині енергетичні системи, система комунікацій і зв'язку, транспортні системи тощо). Для цих галузей характерне чітке і єдине технологічне регулювання, диспетчеризація і маневрування у використанні виробничих потужностей і ресурсів. Як бачимо, тут технологічний монополізм породжує організаційну монополію[11, c. 17-19].
Організація як упорядкування об'єкта проявляється в трьох основних формах: оптимізація, реструктуризація і реорганізація економічної системи. Ці дуже подібні поняття мають певні відмінності.
Реорганізація — це перебудова внутрішньої організаційної структури. Реорганізації не можна проводити одномоментно, раптово, без глибокої попередньої роботи спеціалістів різного профілю на основі раніше розроблених програм і комплексу обґрунтованих заходів. До реорганізації входить ціла низка етапів, які охоплюють підготовку, збір інформації, визначення напрямів роботи і їх наслідків, організаційно-технічне й соціальне проектування, практичну рекомендацію підготовлених рішень. Реорганізація економічних систем у правовому розумінні — це злиття, поділ, перетворення, виділення і приєднання.
Реструктуризація — це зміна внутрішньої структури елементів економічної системи, становлення нових пропорцій і зв'язків, ліквідація структурних патологій. Без структурних реформ тільки лібералізація і приватизація не принесуть суспільству бажаного оновлення.
Для України структурні зміни на макрорівні пов'язані із встановленням нових форм власності й організаційно-правових форм господарювання, ринкової інфраструктури, системи правового регулювання економіки, змінами в галузевій структурі господарств тощо. Реструктуризація на рівні мікроекономіки пов'язана зі структурними змінами в окремих підприємствах як на етапі їх передприватизаційної підготовки, так і після приватизації. Реструктуризація підприємств має забезпечити їхнє фінансове оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентної продукції, підвищення ефективності виробництва.
Оптимізація — це формування такого набору елементів економічної системи і характеру їх взаємодії, які максимізують економічний і фінансовий результат.
У контексті вивчення проблеми фінансового механізму організації економіки треба розрізняти "теорію організації" та "організаційну поведінку"'. Об'єктом теорії організації є макрорівень — організація в цілому і її основні частини. Об'єктом науки про організаційну поведінку є мікрорівень — поведінка груп та окремих індивідів. Теорія організації і теорія організаційної поведінки доповнюють одна одну при вивченні проблем фінансового механізму організаційного процесу розвитку економіки.
Кожна організація має своє призначення — місію, в ім'я якої люди об'єднуються і здійснюють свою діяльність. Суть і значення місії організації полягає в тому, що вона:
— представляє точку опори для всіх планових рішень організації у справі визначення цілей;
— створює впевненість в тому, що організація ставить і досягає несуперечливих і ясних цілей;
— допомагає зосередити зусилля працівників на обраному напрямі й об'єднує їхні дії;
— викликає розуміння і підтримку зовнішніх учасників організації[14, c. 105-107].
1.2. Основи фінансового механізму організації економіки України
Фінанси є рушійною силою національного господарства. Фінансові відносини в країні можуть успішно розвиватися тільки тоді, коли держава створює відповідні умови. У своїх діях з організації економіки і держава, і підприємства використовують фінансовий механізм, який є складовою частиною господарського механізму.
Економісти по-різному трактують зміст господарського механізму. На нашу думку, найточніше визначають структуру господарського механізму відомі економісти В. Федосов, Л. Буряк, Д. Бутаков та інші. У складі господарського механізму вони виділяють чотири елементи: фінансовий механізм, індикативне планування, ціноутворення та юриспруденцію. Провідне місце у структурі господарського механізму посідає фінансовий механізм.
На макрорівні фінансовий механізм є складовою частиною єдиної фінансової системи, способом взаємодії об'єкта (сфери фінансів) і суб'єкта фінансової системи (сукупності фінансових органів), як це показано на рис. 1.
Фінансовий механізм стимулює весь процес відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Він має забезпечувати найсприятливіші умови для макроекономічних процесів, а на мікрорівні — сприяти чіткій взаємодії усіх його елементів: податкових, кредитних, бюджетних, валютних, митних та інших.
Серед економістів немає єдиної думки щодо змісту поняття фінансовий механізм.
Розглянемо деякі визначення фінансового механізму для макро- і мікрорівня, що з'явилися в економічній літературі за останні 30 років:
сукупність фінансових важелів із притаманними їм особливими методами практичного застосування утворює фінансовий механізм впливу на суспільне виробництво;
фінансовий механізм — це сукупність форм, методів і важелів планового управління фінансовими відносинами, пов'язаними з плануванням фінансів, утворенням, розподілом і використанням грошових доходів, нагромадженням фондів, із системою фінансування видатків;
фінансовий механізм — це сукупність методів та форм, інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства в процесі здійснення розподільчих і перерозподільчих фінансових відносин;
фінансовий механізм — це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих і перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів;
є чотири головні групи фінансових відносин підприємств матеріального виробництва: фінансові відносини підприємств із державою (платежі в державний бюджет і фінансування із держбюджету), фінансові відносини підприємств із керівними організаціями, фінансові відносини підприємств одне з одним (оплата й отримання штрафів, пені й неустойки), фінансові відносини на підприємстві (утворення і використання грошових фондів цільового призначення). Система цих фінансових відносин утворює фінансовий механізм підприємства;
фінансовий механізм — це система фінансових важелів впливу на організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів;
державне регулювання створює певне середовище господарювання, в якому окремо взяте підприємство почуває себе краще або гірше залежно від його здатності адаптуватися до змін, що відбуваються;
фінансовий механізм — це складова частина господарського механізму, сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і способів регулювання економічних процесів і відносин. Фінансовий механізм включає передусім ціни, податки, мита, пільги, штрафи, санкції, дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитний проценти, облікову ставку, тарифи;
фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів;
фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами підприємства з метою досягнення максимального прибутку;
фінансовий механізм — це сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів із метою забезпечення різних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення;
фінансовий механізм — це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави, які функціонують у процесі формування, розподілу й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів для задоволення потреб суспільства;
фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і фондів грошових засобів із метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати виробництва[4, c. 296-298].
Фінансовий механізм — це система дії фінансових важелів, яка виражається в організації, плануванні й стимулюванні фінансових ресурсів.
Із наведених визначень фінансового механізму стає зрозумілим, що всі вони мають характерний недогляд, а саме — відсутність окремих або й цілих груп елементів.
Одні не враховують фінансових важелів, другі не згадують про фінансові методи, треті замінюють фінансові важелі й фінансові методи "системою управління фінансами". Дехто ув'язує систему управління фінансами із використанням фінансових важелів і фінансових методів, упускаючи такі елементи, як фінансові форми і фінансові інструменти.
На нашу думку, суттєвою хибою усіх визначень фінансового механізму є те, що в них немає переліку джерел забезпечення використання фінансових методів і фінансових важелів, а саме: правового, нормативного та інформаційного. Нам видається, що саме через відсутність належного правового, нормативного й інформаційного забезпечення даються взнаки великі недоліки у практиці господарювання в нашій державі упродовж років незалежності. Крім того, поняття фінансового механізму невіддільне від фінансової політики, а фінансова політика визначає функції фінансового механізму.
З огляду на сказане вважаємо, що фінансовий механізм — це система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовують у фінансовій діяльності держави і підприємства за відповідного нормативного, правового та інформаційного їхнього забезпечення, а також за відповідної фінансової політики на мікро- і макрорівні.
Перехід від адміністративно-командної до соціально-орієнтованої ринкової економіки, який відбувається в Україні, передбачає розробку й запровадження нових форм і методів системного управління.
Фінансове управління економікою, так само як і її фінансовий механізм, реалізують себе через сукупність управлінських функцій, головні з яких — прогнозування, планування, стимулювання, контролювання, регулювання, координування, організація.
Прогнозування — це система наукових уявлень про напрями розвитку майбутнього стану економіки. Воно надає науково обґрунтовану інформацію про якісні та кількісні параметри розвитку економіки у перспективі.
Планування — це планомірне управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використання грошових ресурсів.
Стимулювання — це вплив на спонукальні мотиви вчинків людей, ступінь залежності винагороди від результатів праці.
Контролювання є перевіркою виконання планів розвитку економіки, системою спостережень і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта ухваленим управлінським рішенням, виявлення результатів управлінських впливів на об'єкт.
Регулювання — це вплив на об'єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від графіків, планових завдань, визначених норм і нормативів.
Координування — це узгодження, приведення у відповідність окремих ланок у фінансовому управлінні на макро- чи мікрорівні.
Організація у фінансовому управлінні передбачає налагодження і впорядкування процесів функціонування економіки за допомогою заходів, важелів, інструментів, методів, різних форм удосконалення діяльності фінансових інститутів. Організація є свідомим способом координації, ринок — несвідомим. Усе, що відбувається всередині організації, важливе для розуміння того, що відбувається за її межами.
Організація у першому розумінні тісно пов'язана з наукою про управління. Однак між ними є відмінність. "Організація" відповідає на питання: чим управляти? А "управління" — як впливати на об'єкт?[8, c. 22-24]
Фінансовий механізм організації є категорією фінансового управління економікою, оскільки організовує виробничу і торговельну поведінку суб'єктів господарювання. Механізм управління фінансами — це сукупність форм і методів управління фінансовими ресурсами. Визначальними тут є форми і способи бухгалтерського, податкового, бюджетного, банківського і статистичного обліків та звітності.Механізм фінансового управління — це фінансовий механізм управління, однак без організаційної структури управління фінансами в державі та системи аудиторських і контрольних органів.Механізм управління фінансами і фінансовий механізм управління економікою належать до сфери фінансової політики (держави і підприємств).
Треба також розрізняти такі поняття: механізм організації фінансів і фінансовий механізм організації. Механізм організації фінансів — це сукупність форм і методів, за допомогою яких упорядковують фінанси і фінансову діяльність суб'єктів господарювання.
Фінансовий механізм організації — це сукупність фінансових форм і методів, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток цілісного комплексу взаємопов'язаних елементів (підприємства, установи, галузі тощо). Потреба у фінансовому механізмі організації економіки виникає під впливом фінансового менеджменту і фінансової політики.
Важливою основою ефективної організації будь-якої економіки є наявність фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання. Без фінансових ресурсів не можна провести ні оптимізації, ні реструктуризації, ні реорганізації економіки в цілому та окремих підприємств зокрема. У фінансовому механізмі організації економіки можна виділити шість основних елементів: фінансові методи, фінансові важелі, правове, нормативне та інформаційне забезпечення, фінансова політика. Взаємозв'язки між окремими елементами фінансового механізму організації економіки, їхня структура та схематична модель показані на рис. 2.
Слово "метод" — грецького походження, означає спосіб для досягнення якоїсь мети. З огляду на це можна сказати, що система фінансових методів — це сукупність фінансових способів, які використовують у фінансовій діяльності господарські суб'єкти (держава, фірма, організація тощо) для виконання своїх функцій.
Фінансовий важіль — це спосіб дії при використанні фінансового методу[6, c. 51-54].
Нині у науковій літературі панує неузгодженість і плутанина у розумінні суті методу і важеля. Наприклад, до фінансових методів відносять оренду, лізинг, факторинг. Насправді ж вони є важелями одного методу, який називають кредитуванням. Отже, ми припускаємо, по-перше, що один метод, як спосіб дії, може мати кілька важелів. По-друге, заставні, трансфертні, трастові операції ніяк не стосуються фінансових методів чи важелів. Це випливає із того, що поняття "фінансова операція" є незіставним із "фінансовим методом" і "фінансовим важелем". По-третє, якщо прибуток, дохід, фінансові санкції належать до фінансових важелів, то постає питання: який фінансовий метод чи методи породжують ці важелі? Вважаємо, що у цьому випадку йдеться про такий фінансовий метод, як господарський розрахунок. Із цього погляду матеріальну відповідальність і матеріальне стимулювання треба розглядати не як окремий фінансовий метод, а як фінансовий важіль господарського розрахунку.
Аналітичний підхід до визначення й оцінки найважливіших фінансових методів фінансового механізму організації економіки дає змогу нам виділити такі методи: планування (прогнозування), інвестування, кредитування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, господарський розрахунок, фондоутворення, страхування, дисконтування.
В економічній практиці давно використовують фінансове прогнозування як один із фінансових методів. Вивчаючи економічні процеси, можна передбачити їхній розвиток і визначити максимально наближені до реальності показники на перспективу.
Процес прогнозування як наукового передбачення, окрім знання економічних законів, потребує ще й наукової орієнтації та інтуїції. З огляду на це фінансове прогнозування є набагато складнішим фінансовим методом, ніж фінансове планування. Якщо фінансове прогнозування — це стратегія розвитку фінансів держави на певну перспективу, то фінансове планування — тактичні шляхи досягнення цієї перспективи.
Фінансове планування — це діяльність держави з формування і використання цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів суспільного призначення. Кошти цих фондів ідуть на розширене відтворення і задоволення суспільних потреб.
Інвестування — це фінансовий метод, який реалізується через інвестиції. Розрізняють так звані реальні інвестиції (які близькі за значенням до терміна капітальні вкладення) і фінансові (портфельні) інвестиції, тобто вкладення коштів в акції, облігації, інші цінні папери, які дають право на отримання прибутків від власності.
Кредитування як важливий фінансовий метод організації економіки охоплює сім головних стадій кредитного процесу, управління якими банк має ретельно організовувати: розгляд заявки позичальника на отримання кредиту; розробка умов позики і підготовка та укладення кредитного договору; аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта; визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики; процедура надання позики; процедура сплати позики; контроль за кредитною операцією.
Самокредитування — це фінансовий метод, за яким суб'єкти господарювання не беруть зовнішніх кредитів, а використовують внутрішні джерела.
Самофінансування — також фінансовий метод організації і розвитку економіки. Самофінансування — це "система господарювання, за якої всі витрати як на просте, так і на розширене відтворення підприємства забезпечуються ним із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету". Практично самофінансування виявляється у тому, що коштів фонду розвитку, який формується із прибутку, достатньо для фінансування витрат на ці потреби.
Оподаткування як фінансовий метод — це узаконене державою обкладання податками юридичних (підприємств, установ і організацій) та фізичних (громадян) осіб. Його використовують від найдавніших часів, а точніше, від появи держави.
Податок — важливий фінансовий важіль у господарському механізмі. Через оподаткування рівень організації економіки має підтримуватися у належному стані.
Страхування як важливий і необхідний фінансовий метод передбачає систему заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування суб'єктам господарювання втрат від непередбачених обставин та надання допомоги громадянам у разі настання страхових випадків[12, c. 153-155].
До правового забезпечення фінансового механізму організації економіки України слід віднести: Закони Верховної Ради; Укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів; накази, розпорядження міністерств і відомств; статути юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) тощо.
Нормативне забезпечення фінансового механізму охоплює інструкції, накази, циркулярні листи, норми, нормативи, тарифні ставки, методичні рекомендації, роз'яснення.
Інформаційне забезпечення фінансового механізму — це економічна, комерційна, фінансова та інша інформація. Носіями її можуть бути звіти підприємств, статистичні збірники і довідники, дані одноразових обстежень, засоби масової інформації, Інтернет тощо.
До фінансової інформації, наприклад, можна віднести відомості про фінансову стійкість, платоспроможність партнерів і конкурентів, дані про ціни на ринках (товарних, фондових, валютних) тощо.
Фінансовий механізм діє ефективно, якщо функціонують усі складові частини. Однак його дієвість визначається фінансовою політикою держави.
Фінансова політика — це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку.
В економічній літературі фінансову політику розглядають як економічну категорію, що відображає систему цілеспрямованих заходів для досягнення державою певної мети.
У фінансовій політиці чи не найважливіше місце посідає податкова політика, тобто державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. її метою є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності підприємців. Податкова політика реалізується через систему податків, податкових ставок і податкових пільг. Бюджетна політика — це політика уряду, спрямована на підвищення сукупного попиту. Грошово-кредитна політика є політикою держави у сфері грошового обігу, а валютна політика — у валютній сфері.
Недооцінка важливості своєчасного формування і використання фінансової політики виявилася уже в перші роки незалежності України в негативних результатах макроекономічної діяльності. З'явився тіньовий сектор, який із часом набрав загрозливих форм. Необхідно було шукати шляхи подолання цього та інших негативних явищ. Окрім того, фінансову політику можна розглядати як важливий фактор соціальної безпеки населення.
Від виваженої фінансової олітики залежить успіх проведення подальших економічних реформ, створення умов для залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій і перспектива розвитку України як держави із ринковою економікою. Форми й методи реалізації фінансової політики змінюються відповідно до стратегії і тактики окремих її складових: податкової, бюджетної, грошово-кредитної, валютної політики[3, c. 216-218].
Розділ 2. Склад та основні елементи фінансового механізму в Україні
2.1. Управління фінансовим механізмом
У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають і не вирішують. Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні сторони соціально-економічного розвитку, досягається встановленням і зміною положення того чи іншого важеля. Наприклад, якщо необхідно прискорити економічний розвиток, то для цього є випробувані заходи — зниження процентних ставок на кредит та ставок оподаткування доходів, насамперед тих, що спрямовуються на нагромадження. Або, скажімо, треба стимулювати науково-технічний прогрес. Як один із заходів, можна застосувати підвищення норм амортизаційних відрахувань, установлення прискореного списання амортизації з урахуванням морального зносу устаткування. Іноді складається враження, що важелі діють самі по собі. Але це не так, вони тільки приводять в рух відповідні інструменти, без яких вони нічого не значать.
Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому розумінні стимули включають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції — покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні тощо), а санкції — це штрафи, пені та ін. Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.
Принципи — це основоположні елементи системи управління. З їх допомогою відбувається налагодження фінансового механізму, його орієнтування на розв’язання певних завдань. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змінювати дію фінансового механізму, що наочно видно при переході до принципу самофінансування в організації фінансових ресурсів підприємств замість бюджетного регулювання. Дуже важливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й неодмінно були життєздатними і щоб їх обов’язково дотримувались на практиці.
Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими й нормативними документами. Це порядок формування доходів, віднесення витрат, визначення розміру податків тощо. Умови фінансових відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не суперечити їм. Це, по суті, техніка фінансових розрахунків. Однак не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати будь-який механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо механізм складено з незадовільних інструментів[7, c. 151-153].
Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільних відносин. Необґрунтовані або не взаємопов’язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, що їх встановлення та зміна мають базуватись або на науково обґрунтованій методиці (ставки податків), або на основі ринкових відносин (процентні ставки на позички).
Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація та контроль. Правове регламентування відображається в розробленні та прийнятті законодавчих актів з фінансів. Ця функція покладається на органи державної влади. Фінансове планування полягає в розробленні фінансових планів, на основі яких ведеться оперативне управління. Основний фінансовий план — бюджет держави — затверджується законодавчо. Функції організації фінансової діяльності в Україні покладаються на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство фінансів та Центральний банк. Ефективність управління фінансовим механізмом залежить насамперед від чітких, злагоджених та узгоджених дій цих органів. Фінансовий контроль дає можливість постійно стежити за рухом грошових потоків, він забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій і тим самим правильне спрямування дії фінансового механізму.
В управлінні фінансовим механізмом важливим є один аспект: на що має бути націлене його функціонування? На те, щоб з його допомогою вирішувати ті чи інші проблеми, що періодично виникають у суспільстві, чи на те, щоб їх не виникало? Звичайно, фінансовий механізм має реагувати на існуючі проблеми і сприяти їх вирішенню. Та все ж головна його мета полягає в тому, щоб не допускати зародження, а тим більше, загострення проблем[2, c. 74-76].
2.2. Елементи фінансового механізму України
Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.
Фінансовий механізм — сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули й санкції, фінансове законодавство (рис. 2).
Функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках фінансових відносин. Звідси складовими частинами фінансового механізму є: фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм некомерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів та ін.
Ураховуючи, що в процесі кругообігу коштів фінансові і кредитні ресурси тісно взаємозв'язані і практично нероздільні, деякі вчені-економісти схильні розглядати єдиний фінансово-кредитний механізм.
Поєднання елементів фінансового механізму становить його "конструкцію", яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів кожного елемента, тобто визначення ставок і норм вилучення коштів, обсягу фондів, рівня видатків та ін. Призначення фінансового механізму в кінцевому рахунку зводиться до фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.
Необхідно підкреслити, що стан фінансового механізму, ступінь його довершеності залежить від удосконалення всього господарського механізму в цілому і його окремих елементів (механізму ціноутворення, економічного стимулювання, кредитного механізму та ін.). Основні напрями перебудови фінансового механізму виходять із загальних завдань економічних перетворень в Україні[1, c. 54-56].
Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.
У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань,галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.
Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.
Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.
За чинною практикою всі фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання.
Фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини. Тому фінансовий баланс і фінансовий план — поняття тотожні.
До фінансових балансів включаються:
— баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ
усіх форм власності;
— баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;
— баланси доходів і витрат бюджетних установ;
— баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;
— державний бюджет та місцеві бюджети;
— баланс фінансових ресурсів і витрат держави;
— фінансові баланси окремих фінансових інститутів;
— баланс грошових доходів і витрат населення;
— платіжний баланс.
За тривалістю дії розрізняють:
— перспективні фінансові плани (складаються на період понад один рік);
— поточні (складаються на один рік);
— оперативні (складаються на квартал, місяць). Діяльність, пов'язана зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів, а саме: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання[16, c. 96-98].
Фінансовий контроль, як одна із функцій управління фінансами, є собою особливою діяльністю щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.
З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю — це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.
Важнішими елементами фінансового механізму є фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули — їх ще називають фінансовими важелями.
Фінансові норми умовно поділяють на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади: ставки і мінімальний розмір заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, зборів і відрахувань.
До другої групи належать норми, що ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.
Третю групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ.
Четверту групу складають норми і нормативи, що характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена.
Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обґрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значне збільшення, так і зменшення має негативні наслідки[5, c. 21-23].
2.3. Правові засади організації фінансових відносин
Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.
Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Так, фінансову діяльність суб'єктів господарювання регламентують такі закони: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про лізинг" та інші.
Правовідносини у бюджетній сфері регулюються Бюджетним Кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний бюджетний рік. Бюджетним Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Правові та організаційні засади здійснення податкової політики і функціонування податкової системи в Україні визначені в Законах "Про систему оподаткування в Україні" та "Про державну податкову адміністрацію в Україні". Ці законодавчі акти визначають систему податків в Україні, а також апарат державної виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує справляння податків, зборів і платежів у розпорядження держави.
Законодавчо врегульовані також фінансові відносини у сфері фінансового ринку, страхування, міжнародних фінансів.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо.
Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових[13, c. 134-135].
Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління фінансовим механізмом
Економіка України на сучасному етапі знаходиться в стадії формування ринкових відносин. Найважливішими чинниками забезпечення високої ефективності виробництва виступають науково — технічний прогрес та інноваційні процеси на підприємствах.
Для прискорення змін стратегії господарювання, сфокусованих на сталості соціально-економічного розвитку, з боку фінансового сектору треба здійснити наступні кроки: (1) сформувати досконалу рамкову політику для фінансування інноваційного розвитку внутрішніми резервами, (2) забезпечити ефективність виробничих витрат через упровадження інноваційних фінансових інструментів на національному та міжнародному рівнях; (3) створити накопичувальні фонди реконструкції та розвитку з метою побудови науково-виробничих потужностей та здійснення інновацій; (4) посилити міжбанківські зв’язки для пристосування найкращої практики інвестування технологій та наукових здобутків, а також для захисту національних інтересів і поширення нових можливостей на міжнародних фінансових ринках.
В умовах глобалізації світової економіки фіскальний механізм України має стати реальним інструментом вирішення завдань інноваційно-технологічного розвитку та підвищення конкурентної позиції національної економіки.
Сталий розвиток передбачає докорінну зміну в оцінках сучасної структури національного багатства, яку доцільно розглядати через вартісні оцінки його складових. Тому інститут власності на природні ресурси, який передбачає їх вартісний обіг, автоматично вмикає обіг таких фінансово-грошових інструментів, як чеки, векселя та кредити під заставу. Можливість додаткової емісії державою маси віртуальних грошей внаслідок залучення у фінансовий обіг новітніх інструментів у сфері природокористування, не забезпеченої реальними накопиченнями, з одного боку, несе у собі реальну загрозу ініціювання інфляційних процесів, з другого – дозволяє матеріалізувати у ринкової ціні ресурсу економічну могутність фінансових монополій та фінансово-промислових угрупувань.
В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які вирішуються при цьому це:
— створення передумов для розвитку ринку;
— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу;— вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
— науковообгрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;
— підвищення результативності фінансового контролю;
— вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;
— адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму[15, c. 207-209].
У сучасному глобалізованому світі майбутнє України багато у чому залежить від місця, на яке національна економіка може претендувати у світовому розподілі праці та ресурсів, а це, у свою чергу, обумовлюється конкурентоздатністю та усталеністю національного господарства, тобто його спрямованістю на сталий розвиток. Найважливіші принципи і пріоритети сталого розвитку сформульовано в міжнародному “Порядку денному XXI століття”, вони мають велике значення для формування соціально-економічної та екологічної політики всіх держав в їх прагненні до безпеки, процвітання та добробуту в сучасному та майбутньому світі, населення якого швидко збільшується. Світовим суспільством сталий розвиток сприймається як одночасне створення добробуту громадян, підтримка соціальної справедливості та якості навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку широко підтримується національними урядами розвинених країн, державами пострадянського простору та країнами третього світу, проте відрізняється засобами її реалізації на практиці. Узгодження стратегічних пріоритетів розвитку та їх втілення у життя потребують значних фінансових коштів, оскільки природоохоронні і соціальні програми боротьби із злидарством, хоча й несуть у собі велику суспільну корисність, економічно нерентабельні (безприбуткові), а у більшості й витратні.
Для України збереження високих темпів економічного зростання є найважливішою передумовою послідовного впровадження загальних пріоритетів сталого розвитку. Вагомого значення набувають стратегії, які спрямовано на забезпечення основних соціальних послуг, продовольчої безпеки, поширення сфери соціальної підтримки бідних верств населення, ріст добробуту кожного громадянина, який дбайливому споживанню природних ресурсів. Серед показників оцінки успіху України на цьому шляху, крім запроваджених ЄС, нами запропоновано індикатори демографічної динаміки та дитячої смертності. До індикаторів подолання бідності доцільно включити індекс нерівності доходів (Джіні), а до оцінки покращання умов життя додати придатну житлову площу на душу населення. Забезпечення економічного зростання та зайнятості вимагає підвищення конкурентоздатності економіки та скорочення зовнішньої державної заборгованості відносно ВВП. Довгострокове зростання матеріального, людського та природного капіталу має забезпечуватися наступними елементами державної фіскальної політики: уникненням таких прямих і непрямих субсидій, як монопольні повноваження, скасування боргів за невиплаченими кредитними та іншими борговими зобов’язаннями; виключенням особливих пільг, що живлять корупцію, та прихованих гарантій щодо норм прибутковості; інвестиціями у людський капітал[9, c. 128-129].
Висновки
Отже, фінансовий механізм організації економіки як поняття і явище виникає під впливом і на стику двох прикладних дисциплін — фінансового менеджменту і фінансової політики. Важливою основою ефективної організації будь-якої економіки є наявність фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання. Без фінансових ресурсів не можна провести ні оптимізації, ні реструктуризації, ні реорганізації економіки в цілому й окремих підприємств зокрема.
Саме фінансовий механізм організації економіки забезпечує необхідні вартісно-грошові й натурально-речові пропорції в національному господарстві і їх відтворення. У цьому плані має значення використання зарубіжного досвіду. Однак не всі методи і форми фінансового механізму організації економіки (наприклад, податкові пільги), запозичені в західній економіці, належним чином діють в Україні. Як свідчить аналіз, фінансовий механізм організації перехідної економіки "запускається" при наявності трьох основних умов: чітких стратегічних і тактичних цілей, необхідних фінансових ресурсів і потрібних фінансових форм, методів, важелів та інструментів впливу.
Фінансовий механізм в історичному розвитку зазнав суттєвих змін. Одні фінансові методи і важелі відживають і натомість з'являються нові. Такі з них, як лізинг, факторинг, франчайзинг, форфейтинг тощо особливо важливі — вони сприяють становленню ринкових умов.
Теоретичне осмислення суті фінансового механізму організації економіки, чітке розуміння його структури, місця і мети окремих елементів має непересічне практичне значення, оскільки може сприяти визначенню слабких ланок у цьому механізмі, а отже, і шляхів їхнього зміцнення, посилення їхньої позитивної дії тощо. А у кінцевому підсумку — забезпечувати сталість зростання економіки України.
Список використаної літератури
1. Артус М. М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки //Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.54-59
2. Вожжов А. Фінансові методи забезпечення економічного зростання//Фінанси України. — 2004. — № 3. — C. 74-83
3. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.
4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
5. Ковалюк О. Застосування математичних моделей у фінансовому механізмі //Фінанси України. — 2005. — № 4. — C. 21-29
6. Ковалюк О. Методологічні основи фінансового механізму //Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.51-59
7. Ковалюк О. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки //Фінанси України. — 2004. — № 7. — C. 151-158
8. Ковалюк О. Фінансовий механізм економіки України // Фінанси України. — 2006. — № 9. — C. 22-28
9. Круш П. В. Регіональне управління: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ П. В. Круш, О. О. Кожемяченко; Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут". — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 247 с.
10. Льовочкін С. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання //Фінанси України. — 2004. — № 12. — C. 25-33
11. Олійник В. Фінансовий механізм у системі економічного розвитку //Фінанси України. — 2007. — № 5. — C. 17-23
12. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
13. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
14. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.
15. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.
16. Фінансово-економічні механізми інноваційно-інвестиційного розвитку України: Колективна наукова монографія/ Нац. академія управління; ред. : О. А. Кириченко. — К., 2008. — 252 с.