Фінансовий ринок в Україні: проблеми становлення і розвиток

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування фінансового ринку України та особливості його регулювання.

1.1. Поняття та місце фінансового ринку в системі економічних відносин країни.

1.2. Структура та основні елементи фінансового ринку.

1.3. Класифікація фінансових ринків.

Розділ 2. Сучасний стан фінансового ринку в Україні та проблеми його функціонування.

2.1. Механізми формування вітчизняної моделі фінансового ринку.

2.2. Аналіз сучасного стану фінансового ринку України.

Розділ 3. Основні засади удосконалення фінансового ринку України.

3.1. Перспективи розвитку фінансового ринку України.

3.2. Підвищення ефективності інтеграції фінансового ринку України до світового фінансового простору.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В умовах формування засад ринкової економіки в Україні все більшого значення набуває наявність ефективно організованого фінансового ринку, який є особливим і необхідним середовищем для успішного її функціонування, а також розвитку соціальної сфери. Фінансовий ринок виник у результаті появи потреби в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави, але крім того, він також є певним фінансовим барометром економіки, який ефективно працює при низьких темпах інфляції, стабільній законодавчій та нормативній базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві.

Враховуючи незначний період функціонування, фінансовий ринокУкраїни порівняно із ринками економічно розвинутих країн має певні недоліки, які слід усунути, але для цього необхідно ретельно дослідити тенденції, що склалися умежах вітчизняного і міжнародного фінансового ринку. Формування ефективного фінансового ринку вимагає цілісного підходу та погоджених рішень щодо стратегії його розвитку.

Дослідженню проблеми розвитку фінансового ринку та його значення для економічного зростання країни приділяється значна увага як вітчизняними, так ізарубіжними вченими. Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням даної проблеми, слід виділити роботи наступних авторів: з питань місця та ролі фінансового ринку як складової фінансової системи країни – Л.М.Алексеєнко, О.І.Барановського, О.Д.Василика, О.В.Герасименка, В.М.Гриньової, Б.А.Карпінського, Г.А.Крамаренко, О.В.Любкіної, І.О. Лютого, В.М. Опаріна, В.М.Шелудько, С.П.Ярошенка; з питань державного регулювання фінансового ринку – Н.В.Благи, Д.П.Богині, М.О.Бурмаки, В.М.Гейця, Є.М.Григоренка, О.Д.Данілова, Г.В.Задорожного, О.М.Іваницької, В.Ларцева; з питань розвитку фінансового посередництва – А.П.Вожжова, А.О.Єпіфанова, А.М.Єрмошенка, М.М.Єрмошенка, О.В.Козьменко, С.М.Козьменка, Ю.С.Конопліної, О.Лилик, М.І.Макаренка, М.І.Савлука, І.В.Сала; з питань розвитку вітчизняного фінансового ринку як складової світового фінансового ринку – В.А.Кажан, З.О.Луцишина, О.В.Любкіної, Н.В.Стукало, В.С. Шафрана та ін.

Метою роботиє удосконалення теоретичних і методологічних положень і формування науково-методичного забезпечення ефективного функціонування та стратегічного розвитку фінансового ринку країни.

Відповідно до мети дослідження були сформовані такі завдання:

· розкрити зміст і економічну сутність категорії “фінансовий ринок” як складової фінансової системи та визначити його вплив на стимулювання економічного зростання;

· дослідити роль і місце фінансового ринку України в системі ринкових економічних відносин;

· дослідити особливості державного регулювання фінансового ринку України та визначити можливі напрями підвищення його ефективності;

· провести аналіз структури фінансового ринку та визначити напрями її оптимізації;

· визначити необхідні та достатні умови розвитку сегментів фінансового ринку України;

· дослідити стан інфраструктури фінансового ринку.

Об’єктом дослідженняє економічні відносини між суб’єктами фінансового ринку як системи.

Предметом дослідженняє фінансовий ринок України в сукупності його організаційно-економічних структурованих елементів, їх взаємозв’язку і взаємозалежності..

Методи дослідження.Методологічною основою дослідження є теоретичні напрацювання вітчизняної та світової економічної науки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, присвячені дослідженню проблем розвитку фінансового ринку.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонуванняфінансового ринку України та особливості його регулювання

1.1. Поняття та місце фінансового ринку в системі економічних відносин країни

Фінансова система України формується під впливом конкретних форм та механізмів використання фінансів у національній економіці і відображає особливості сформованої моделі економіки. Відмічено, що фінансова система, в якій ключову роль відіграє фінансовий ринок, виконує ринкові функції: спрямовує тимчасово вільні фінансові ресурси від тих, у кого вони в надлишку, до тих, кому їх не вистачає; зменшує ризик і заощадників, іпозичальників; забезпечує необхідний рівень ліквідності, надає об’єктивну та прозору інформацію суб’єктам фінансового ринку.

Формалізація місця та ролі фінансового ринку в системі економічних відносин України дозволила обґрунтувати тезу про те, що у процесі перерозподілу фінансових ресурсів він виконує ті функції, які не може виконати жодна інша складова фінансової системи, при цьому значно впливаючи на її ефективність, стійкість та еластичність. Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів, а саме: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників; прозорість іреальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів; конкурентоспроможність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

На підставі аналізу структури фінансових активів як об’єктів фінансового ринку встановлено, що в Україні значна їх частина, які є тимчасово вільними ізнаходяться в розпорядженні населення, не беруться до уваги фінансовим ринком щодо їх ефективного використання. Це обумовлено тим, що незначна частка чистих заощаджень вкладена в цінні папери, хоча при цьому спостерігається тенденція до зростання обсягів депозитів, що дозволяє зробити висновок про зростання довіри до банків, як фінансових посередників.

Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства[27, c. 24-26].

На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.

1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо дохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники — дилери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку[5, c. 3-6].

У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку. Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання[4, c. 65].

1.2. Структура та основні елементи фінансового ринку

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінан-сування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками — комерційними банками, а не інвесторами.

Структуру фінансового ринку подано на рис. 1.1.

Основними суб'єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Інститути позафінансової сфери — це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи[5, c. 6-8].

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції. Акції є важливим, але не основним джерелом фінансових ресурсів підприємницьких структур, якщо мати на увазі первинний ринок, на якому і відбувається залучення вільних фінансових ресурсів корпораціями. Основою формування корпоративних ресурсів є фінансування за рахунок кредитів, яке належить до непрямого фінансування.

Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи з об'єктивних причин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

• придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;

• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

• допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

• консультації учасникам ринку щодо інвестування;

• управління активами інших учасників ринку.

Трансформація активів, що здійснюється фінансовими посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:

• узгодження термінів інвестицій;

• скорочення ризику через диверсифікацію;

• скорочення витрат при проведенні операцій;

• забезпечення платіжного механізму[10, c. 188-189].

Дослідження особливостей функціонування фінансового ринку в структурі ринкових відносин із застосуванням системного підходу (рис.1.2) дозволило виявити, що фінансовий ринок — це складна система, оскільки йому властиві основні системні характеристики, такі як: гіперкомплексність, динамічність, структурність, цілісність, ієрархічність, нецілеспрямованість, самоорганізованість, саморозвиток, керованість, динамічність, відкритість.

На підставі аналізу робіт зарубіжних та вітчизняних науковців удосконалено поняття „фінансовий ринок”, під яким пропонується розуміти системне утворення, сутністю якого є перерозподіл грошових накопичень між кредиторами і позичальниками (у макроекономічному значенні цих термінів, тобто між економічними суб'єктами, у яких виникають вільні грошові кошти, і економічними суб'єктами, які відчувають в них потребу).

За результатами аналізу засад функціонування фінансового ринку зроблено висновок, що на формування певної моделі фінансового ринку, як складової частини фінансової системи, впливають її компоненти: історичні умови, що склалися у державі; „канали”, за допомогою яких відбувається перерозподіл капіталів; традиції корпоративного управління; корпоративні стратегії і структури.

Аналіз досвіду європейських країн щодо регулювання та нагляду за функціонуванням фінансового сектору, проведений з метою визначення його основних характеристик та напрямків трансформації, свідчить про необхідність постійного вдосконалення форм і моделей державного регулювання і нагляду за фінансово-кредитними установами. У загальному вигляді моделі державного регулювання фінансовим сектором економіки поділено на чотири основні типи: „інституційний контроль”, „контроль за напрямками діяльності”, „функціональний контроль” і „єдиний регулятор”.

Аналіз існуючих теоретичних моделей державного управління фінансовим ринком показав, що на практиці частіше зустрічаються змішані моделі державного регулювання фінансового ринку, що є синтезом найбільш ефективних і значущих елементів регулювання для умов, що склалися. При цьому вплив держави на ринки, що формуються, значно вищий, ніж на розвинених ринках індустріальних країн, вищі регулятивне навантаження і ступінь необхідної підтримки, якої потребує ринок, вищий вплив перспективної і поточної макроекономічної політики[26, c. 28-30].

1.3. Класифікація фінансових ринків

Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації. Розглянемо основні підходи і, відповідно, основні класифікації фінансових ринків.

1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів (рис. 1.3).

На грошовому ринку здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки оборотного капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні та характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо-та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності — акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капіталів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробництва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації залучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінансові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забезпечують економічне зростання та економічну стабільність фінансовому інституту[6, c. 68-70].

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприємницькі структури і населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.

3. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний. Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку — ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов'язані з перерозподілом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є досить обмеженим, для інших — практично відсутнім. Для таких фінансових активів, як акції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки розвинений вторинний ринок, а й наявність спеціалізованих бірж для торгівлі цими активами. Вторинного ринку кредитів в Україні практично немає. У країнах з розвиненою ринковою економікою вторинний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінансовими посередниками інновацій на ринку інструментів позики, а саме внаслідок використання процедури сек'юритизації активів.

4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливим чином організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем — фінансові посередники — мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять[16, c. 122-123].

На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни. Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, а облігаціями — на позабіржовому.

5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифікації поняття глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародний та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів (рис. 1.4).

Внутрішній ринок є ринком фінансових активів, емітованих резидентами певної країни, які перебувають в обігу в межах цієї країни. Прикладом цінних паперів, що перебувають в обігу на внутрішньому ринку України, є акції, облігації та векселі, емітовані вітчизняними підприємствами, облігації місцевих позик тощо.

Зовнішній ринок — це ринок, на якому нерезиденти пропонують свої цінні папери до продажу резидентам певної країни. В цьому випадку цінні папери відповідають законодавству країни, де вони розміщуються чи пропонуються до продажу. Такі цінні папери називаються іноземними цінними паперами. Ринок нерезидентів в Японії називають "самурайським", в Іспанії — "матадОрським". Цінні папери, які перебувають в обігу на цьому ринку, називають іноземними цінними паперами. Ринки іноземних цінних паперів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.

На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є еврокредита, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти — ф'ючерси, форварди, опціони, свопи.

Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні процеси на них сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн у регулюванні процесів на національних фінансових ринках[15, c. 77-81].

6. Остання класифікація, на якій ми зупинимось (рис. 1.5), не має чітко визначеної ознаки. Проте оскільки окремі сегменти вітчизняного фінансового ринку мають специфічну структуру та механізми функціонування, є сенс виділити такі складові фінансового ринку, як ринок цінних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.

Вітчизняний валютний ринок відокремлений і жорстко-регульований, його функціонування пов'язане із великою кількістю законодавчих та нормативних актів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обігу іноземної валюти на території України, основ функціонування міжбанківського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функціонують за своїми законами. В цілому фінансовий ринок України досить відокремлений від інших фінансових ринків, і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків.

Слід зазначити, що на розвинених фінансових ринках валютний ринок (ринок, на якому здійснюється торгівля іноземною валютою) не виділяється окремо як складова фінансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфічна складова ринку інструментів позики.

Фінансовий ринок може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований, інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні. При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею в курсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністю інтегрованому ринку інвестор може інвестувати кошти будь-де. При цьому цінні папери одного ступеня ризику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу. Сьогодні фінансові ринки різного рівня, а також ринки різних фінансових інструментів різною мірою інтегровані. Емітенти мають обмежені можливості щодо залучення дешевшого капіталу поза місцевим ринком, а інвестори — щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку[22, c. 116-119].

Процес інтеграції фінансових ринків, який зараз триває в світі, пов'язаний із багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють:

• розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

• концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

• інституціалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

• лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність[18, c. 49].

Розділ 2.Сучасний стан фінансового ринку в Україні та проблеми його функціонування

2.1. Механізми формування вітчизняної моделі фінансового ринку

З метою дослідження особливостей формування фінансового ринку України чинники, під впливом яких це формування відбувається, умовно поділено на дві групи — внутрішні та зовнішні (рис. 2.1).

Аналіз структури органів державного регулювання фінансового ринку показав, що остаточного вибору моделі регулювання та нагляду за фінансовим сектором в Україні поки що не сформовано. В теперішній час найкраще організовано нагляд і регулювання діяльності банківських установ. В той же час як діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) та Державної комісії з ринків фінансових послуг (ДКРФП) перебуває на етапі становлення.

Ґрунтуючись на загальноєвропейських і світових тенденціях об'єднання регуляторів фінансового ринку, доцільною є передача повноважень ДКРФП частково регулятору фондового ринку та частково Національному банку України, що дозволить усунути дублювання певних функцій, скорочення операційних витрат і забезпечення прозорості ринку та умов роботи фінансово-кредитних установ. Одночасно таке об’єднання знижує можливі ризики виникнення монополії влади.

З точки зору структури власності в Україні існують особливості, що відрізняють її як від американської, так і від континентальної традиції. Це, перш за все, характер приватизаційного процесу, ступінь відкритості країни та структура фінансування реального сектору економіки.

Підсумки процесу приватизації оцінюються неоднозначно. З одного боку, виконано головні завдання масової приватизації — стимулювання прискореного розвитку недержавного сектору економіки; формування прошарку приватних власників, зацікавлених у модернізації виробництва та ефективному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. З іншого боку, в результаті широкомасштабної сертифікатної приватизації громадяни України не стали реальними власниками, не відбулося відокремлення бізнесу від влади, не сформовано значного прошарку малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. На 01.01.07 р. в Україні було зареєстровано лише 308,4 тис. малих підприємств, тобто 66 на 10 тис. населення, або на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою[19, c. 123-125].

Аналіз структури фінансування реального сектору економіки показав, що основним джерелом капітальних вкладень є власні кошти підприємств та організацій. Разом з тим, було встановлено, що проблема полягає не у дефіциті фінансових ресурсів, а у відсутності мотивації інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фінансового ринку як з боку інвестора, так і з боку підприємств — емітентів. Власники українських підприємств недооцінюють роль фінансового ринку, а саме ринку цінних паперів в залученні інвестицій і не мають достатнього практичного досвіду в цій сфері. На 01.01.07 р. в Україні було зареєстровано 33084 акціонерних товариств. Проте в лістинг фондових бірж включені акції менше 10 % відкритих та 3 % всіх акціонерних товариств.

Приймаючи за основу результати дослідження, можна констатувати наявність вагомих внутрішніх інвестиційних ресурсів української економіки (приблизно 25-30 % від потрібних). Це підтверджує припущення про те, що розвиток національної економіки стримується відсутністю системи перерозподілу фінансових ресурсів всередині держави і перетворенні їх в ефективні капіталовкладення промислових компаній. Це є своєрідним чинником недовіри зовнішніх інвесторів до інструментів внутрішнього фінансового ринку.

Крім того, істотною перешкодою на шляху інвестиційних потоків є інформаційна непрозорість і низький ступінь відкритості вітчизняної економіки.

Доведено, що в Україні створені умови для реалізації змішаної моделі фінансового ринку. Але небанківський фінансовий сектор

Важливою складовою сучасного етапу розвитку вітчизняного фінансового ринку є інтеграція української банківської системи до світового фінансового ринку. Інтеграція відбувається двома шляхами: через придбання іноземними інвесторами українських комерційних банків та залучення коштів на західних ринках капіталу шляхом випуску синдикованих кредитів і єврооблігацій[13, c. 78-81].

За підсумками аналізу фондового ринку України можна констатувати, що за ступенем зрiлостi й ризиків він належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях розвитку. Для вітчизняного ринку, як для більшості країн Східної Європи, характерна боргова структура фінансування (табл. 2).

Розроблено науково обґрунтований метод, за допомогою якого доведено відсутність довгострокової залежності між українським фінансовим ринком та фінансовими ринками Великої Британії, США, Росії. Хоча перевірка часових рядів на коінтеграцію не виявила наявність довгострокових перспективних зв’язків між країнами, результати регресійного та графічного аналізу дають підстави стверджувати, що з часом із зростанням відкритості економіки держави, лібералізацією державного регулювання, поліпшенням внутрішнього інвестиційного клімату, зняттям регулятивних перешкод для іноземних інвестицій та виходу українських інвесторів на світовий фінансовий ринок, підвищенням ефективності приватизаційних процесів та проведенням ринково орієнтованої державної економічної політики, інтеграція українського фінансового ринку до світової фінансової системи буде посилюватися[11, c. 96-98].

2.2. Аналіз сучасного стану фінансового ринку України

Банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України з активами, що складають майже 90% активів усіх фінансових посередників. Протягом останніх п’яти років загальні банківський сектор збільшилися в п’ять разів і став співрозмірними з банківськими секторами більш успішних перехідних економік.

Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п’ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п’ять років в 6.2 рази і сягнули 145.7 млрд. грн. (36.8% від ВВП)

В цілому, банківський сектор України розвивається співрозмірно до банківських секторів країн центральної і східної Європи. Більшість проблем, що обговорювалися вище, пов’язані скоріше з невизначеністю економічного середовища та нерозвиненістю фондового ринку. Два найголовніші наслідки малого фондового ринку для банківської системи – обмежені можливості для залучення капіталу та дефіцит інструментів для хеджування ризиків[1, c. 50].

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку.

Протягом останніх кілька років страхові компанії розвиваються стрімкими темпами (Таблиця 4), проте про якість цього розвитку важко робити висновки, бо значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75% (14,08% — I кв.2003). Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування. Після введення вимог до компанії-перестрахувальника практикування таких схем зменшилося, хоча таке рішення не є вирішує фундаментальних проблем, що породжують стимули використовувати страхові компаніїї для транзакцій, що по суті не є страховими.

Такими проблемами є:

· Обтяжливість норм і високі ставки податку на прибуток підприємств, що створюють стимули укладати псевдо-страхові угоди з афілійованими страховими компаніями і зменшувати податкові зобов’язання.

· Проблеми в оподаткуванні самих страхових компаній – ефективна ставка оподаткування є низькою, порівнюючи, наприклад з оподаткуванням прибутку підприємства. Знову ж таки, стимул для угод з псевдо-страхування

· Низькі стандарти розкриття інформації страховими компаніями, нерозвиненість системи пруденційного нагляду за страховими компаніями[17, c. 61-62]

Тенденції останнього року — скорочення активів страхових компаній може бути наслідком більш суворих вимог до страхових компаній. Скорочення активів відбулося за рахунок зменшення отриманих страхових премій: обсяг отриманих страхових премій скоротився майже на третину порівняно з попереднім роком. Це відбулося, в основному, за рахунок суттєвого скорочення страхування фінансових ризиків (більше, ніж вдвічі) та відповідальності (більше, ніж втричі).

Кредитні союзи є наступними за розмірами небанківськими посередникам, проте їх загальні активи є досить малими — 0.3% від ВВП

Недержавні пенсійні фонди, хоча і представлені на ринку, проте також є дуже малими із загальною кількістю учасників близько 69 тисяч — 0.3% працездатного населення України. Недержавні пенсійні фонди, схоже, протягом найближчого часу будуть розвиватися повільно через відсутність послідовної пенсійної реформи та низьку довіру населення до системи пенсійного накопичення в цілому.

Протягом останніх декількох років фондовий ринок України постійно зростає, проте все ще залишається невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання притаманних йому функцій.

На кінець 2006 року в Україні функціонує 8 бірж та 2 ТІС. Основна торгівля сконцентрована на Першій Фондовій Торговельній Системі (ПФТС) – близько 90% всіх торгів на організованому ринку[20, c. 92].

Розділ 3. Основні засади удосконалення фінансового ринку України

3.1. Перспективи розвитку фінансового ринку України

З огляду на те, що фінансовий ринок України знаходиться ще на початкових стадіях розвитку, у вітчизняній науковій літературі відсутнє єдине усталене розуміння його структури як сукупності конкретних ринків з конкретними об’єктами та суб’єктами ринкових відносин з приводу тимчасово вільних фінансових ресурсів. У зв’язку з цим в роботі набули подальшого розвитку науково-методичні підходи до структуризації фінансового ринку шляхом впорядкування базових об’єктів – фінансових активів, та на основі виокремлення таких класифікаційних ознак, як: функціональне призначення (грошовий ринок, ринок капіталу, ринок похідних фінансових інструментів), набуття права власності (ринок боргових фінансових інструментів та ринок інструментів, що надають право власності), рівень ризику фінансових інструментів (безризиковий, середньоризиковий, високоризиковий), територіальна ознака (міжнародний, національний, регіональний). Дослідження складових фінансового ринку за різними класифікаційними ознаками дало змогу визначити його структуру.

Враховуючи запропоновану структуру, в роботі доведено, що фінансовий ринок України характеризується як кредитоорієнтований, оскільки основним джерелом фінансування суб’єктів господарювання протягом тривалого часу стабільно виступають кредити. Обсяги емісії акцій та облігацій підприємств значно менші порівняно з банківськими кредитами. Таким чином обґрунтовано суттєву асиметрію в розвитку окремих сегментів фінансового ринку із значним переважанням грошового ринку.

В результаті дослідження ринку капіталу було встановлено наявність досить серйозних темпів його зростання з характерним домінуванням ринку пайових цінних паперів, що надають право власності. При цьому структура емітованих цінних паперів поступово ускладнюється, а отже, створюються певні умови диверсифікації розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів. Водночас домінуючим залишається неорганізований ринок, що не сприяє формуванню високоліквідного та прозорого фінансового ринку.

Стратегія розвитку фінансового ринку повинна містити комплексну систему ключових параметрів, а саме: мету, яка з огляду на особливості розвитку фінансового ринку полягає у його перетворенні в головний ефективний механізм реалізації інвестиційних програм; основні завдання, що мають інституційний та економічний характер; адміністративні та економічні важелі впливу на фінансовий ринок; базову архітектуру конвергентного типу, механізм функціонування ринкової інфраструктури, заснований на вертикальному принципі консолідації, критерії розвитку та оцінок ефективності фінансового ринкуза показниками розвитку реального сектора економіки та економічного зростання[14, c. 28-29].

За відсутності розробки стратегії розвитку фінансового ринку з чітко окресленими ключовими параметрами фінансовий ринок країни розвиватиметься в рамках інерційної моделі. Перебуваючи в такому стані, фінансовий ринок є прямою загрозою національній безпеці. В такій ситуації будь-які кроки в напрямку інтеграції України в європейський економічний простір досить швидко призведуть до поглинання інфраструктури ринку капіталу України краще організованими і капіталізованими конкурентами, до банкрутства професійних учасників ринку та необхідності отримання українськими підприємствами фінансових ресурсів на іноземних ринках за ціною, що склалася вумовах, відмінних від українських реалій.

Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов'язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг, і особливо — з перспективою вступу України до COT. Проте дилема щодо перспектив лібералізації українського фінансового ринку є багатогранною і полягає у таких запитаннях: а) яким має бути, з точки зору сталого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фінансовими інститутами? б) наскільки виправданими є пільги та преференції іноземним структурам порівняно з вітчизняними? в) який позитивний та негативний вплив може мати і має експансія іноземного капіталу в найближчій перспективі, і якими очікуються довгострокові тенденції щодо цього? г) чи можливе зближення стратегічних економічних інтересів вітчизняних та іноземних фінансових установ на ринку фінансових послуг?

Співвідношення вітчизняних та іноземних учасників фінансового ринку України залишається предметом гострих дискусій. Узгоджені позиції щодо визнання доцільності залучення іноземного капіталу стають суперечливими, коли мова заходить про зустрічні умови його надходження та використання. Суперечності між економічними інтересами резидентів і нерезидентів можуть трансформуватись, як уже зазначалось, у проблему економічної (і в тому числі — фінансової) безпеки.

В Україні за останні 15 років ключовими передумовами і разом з тим результатами розвитку національного фінансового ринку можна вважати: а) на макрорівні — формування відповідної законодавчо-нормативної бази; б) в організаційному аспекті — створення та діяльність державних регуляторів одночасно із саморегульованими організаціями і професійними об'єднаннями; в) на мікрорівні — становлення конкурентоспроможних фінансових посередницьких структур (банків і небанківських установ); г) в екстериторіальній площині — поступову інтеграцію у міжнародний кругооборот капіталу.

Проте фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. З інституційної точки зору, економіка стає ринковою не тоді, коли визнається такою міжнародними інститутами, — адже зовнішні атрибути не завжди пов'язані з внутрішніми змінами. Очевидно, говорити про "ринковість" варто тільки після того, як неформальні (довільні, хаотичні) норми економічної поведінки стануть формальними, тобто юридично стандартизованими в інтересах широкого, а не вузького кола осіб.

При усталених інституційних нормах є об'єктивним, що "фінансова структура … економіки має бути орієнтована на масове фінансування, а не на фінансування унікальних компаній" и. При цьому обов'язковими є забезпечення максимальної у конкретних умовах ліквідності фінансових активів, розподіл відповідальності та ефективна система управління фінансовими ризиками, прозорість ринку, можливість збільшення його місткості та капіталізації, а також можливість інтегрування із зарубіжними ринками[18, c. 50-52].

Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого поступального розвитку. Подальші перспективи його функціонування вимагають вирішення ряду вже перелічених і пов'язаних з ними проблем. Розширення спектра фінансових послуг (але тільки легітимних і якісних), які надаються фінансовими установами України, одночасно є забезпеченням належного рівня їх конкурентоспроможності.

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

— концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

— підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

— легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

— поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

— збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу — тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

— модифікація засобів державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової циклічності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

— розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями[25, c. 116-117].

3.2. Підвищення ефективності інтеграції фінансового ринку України до світового фінансового простору

В ході аналізу виявлено, що суттєвим напрямком розвитку фінансового ринку України як стабілізуючого макроекономічного фактору є його залучення до світової фінансової системи. Запропоновано використання фінансового інструменту первинних публічних розміщень IPO(Initial Public Offering) з метою реалізації стратегії інтеграції промислового і фінансового секторів економіки України в світовий ринок капіталів. Проведений аналіз показав, що найближчими роками з великою вірогідністю слід чекати підвищення привабливості інструментів фондового ринку в структурі фінансування реального сектору національної економіки в Україні.

Метою реформування ринків капіталу має бути створення ліквідного та конкурентоздатного ринку, що виконуватиме економічні функції, притаманні фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою, а саме

1. Мобілізація капіталу інвесторів

2. Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками

3. Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів

4. Сприяння кращому корпоративному управлінню

5. Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу

6. Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку[15, c. 80-81].

Як вже зазначалося вище, зараз фінансовий ринок України (включаючи фондовий ринок) не виконує більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Через практичну відсутність високоліквідних інструментів з низькими ризиками, суттєво обмежені наявні інструменти монетарної політики. Центральний банк здебільшого покладається на використання резервних вимог, що не є гнучким і ефективним інструментом. Проблема ще більше загостриться на початку переходу до таргетування інфляції. Середньо- і довгострокова бюджетна політика також сильно залежить від розвитку фондового ринку – пенсійна реформа неможлива без розвинених пенсійних фондів, як приватних, так і державних. Уже зараз нестача надійних інструментів на внутрішньому фондовому ринку є серйозним стримуюючим фактором для розвитку пенсійних фондів (а недорозвиненість пенсійних фондів і інших інституційних учасників гальмує розвиток фондового ринку через недостатність попиту). Рудиментарність фондового ринку стримує можливості інвестиційної і інноваційної діяльності в Україні – при тому, що спостерігається ріст у промисловості, виникає попит на фінансування інвестицій та інновацій. Банківський сектор, навіть у високорозвинених фінансових системах має обмежені можливості кредитувати великі та/ або довготермінові капіталовкладення. Тому, попри успішну динаміку у банківському секторі, значна потреба у довготермінових інвестиціях залишатиметься нереалізованою, якщо інституційні вади і перешкоди для розвитку фондового ринку триватимуть. Наведені вище системні наслідки нерозвиненого фондового ринку є серйозними аргументами на користь того, що активна політика розвитку ринків капіталу має бути пріоритетом на найближчі кілька років і на середньострокову перспективу[17, c. 63-64].

Як свідчать результати аналізу, основними проблемами на шляху залучення українських підприємств до світового фінансового ринку є адміністративні перешкоди, невизначеність нормативної бази, нерозвиненість ринкової інфраструктури, низька інформаційна прозорість економіки та незадовільна якість корпоративного управління.

Низька якість корпоративного управління та інформаційна закритість компаній негативно позначаються на їхній ринковій капіталізації. Це також обмежує можливості щодо виходу на фондовий ринок, оскільки цінні папери компанії не можуть отримати справедливої ринкової оцінки. Згідно з дослідженням міжнародної консалтингової компанії McKinsey, інвестори готові платити значну націнку за акції компаній з високим рівнем корпоративного управління.

Так, через слабкий рівень корпоративного управління українські компанії недооцінені на 38%, що є найвищим показником для найбільших одержувачів іноземних інвестицій серед країн, що розвиваються. Ринкова вартість 200 найбільш капіталізованих українських компаній тільки за рахунок підвищення якості корпоративного управління може зрости на 78 млрд. дол. США (з 207 до 285 млрд. дол. США).

IРО є джерелом залучення грошових коштів не тільки в окремі підприємства, але й в економіку держави в цілому. Таким чином, це засіб поліпшення інвестиційного клімату країни та зміцнення економіки держави. Доведено, що розвиток інституту первинних публічних розміщень — один з найпривабливіших для українських підприємств засобів залучення додаткових ресурсів, що дозволяє побудувати ефективну корпоративну структуру управління, диверсифікувати галузеві ризики, підвищити вартість бізнесу (рис.3.1).

Для оцінки рівня інвестиційної привабливості компанії розроблена рейтингова система оцінки рівня корпоративного управління і ступеня інформаційної відкритості емітентів. Система оцінки складається з чотирьох основних блоків, кожен з яких включає декілька критеріїв. По кожному критерію нараховуються бали залежно від ступеня відповідності даного критерію поширеним вимогам. Чим вище кількість набраних балів, тим вище якість управління і прозорість компанії.

Розповсюдження розробленої системи оцінки допоможе оцінити загальний рівень корпоративного управління компанії та виявити вузькі місця в системі управління, що негативно впливають на інвестиційну привабливість емітента[16, c. 127-128].

Висновки

Фінансовий ринок в системі економічних відносин вУкраїні у процесі перерозподілу фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна інша складова фінансової системи, здійснюючи при цьому значний вплив на її ефективність, стійкість та еластичність. Проведений аналіз дозволив сформулювати визначення фінансового ринку як сукупності економічних відносин з приводу перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів між населенням, домогосподарствами, суб’єктами господарювання та державою через систему фінансових інститутів на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Стратегічний підхід до регулювання фінансового ринку України повинен базуватись на використанні моделі регулювання з високим тажорстким рівнем державного регулювання – державним дирижизмом, яка побудована за функціональним принципом на основі змішаного регулювання діяльності його учасників, що відповідає рівню його розвитку та стану фінансової системи країни на сучасному етапі.

В Україні на сучасному етапі розвитку фінансового ринку функції державного регулювання покладені на різні державні установи. Наявність тісного взаємозв’язку між всіма сегментами фінансового ринку обумовлює необхідність постійної координації дій регуляторів ринку. Запропоновано створення координаційної ради з питань регулювання фінансового ринку на основі кооперації державних регуляторів, що дозволить забезпечити умови для більш ефективного функціонування фінансового ринку країни в цілому, і, як наслідок, підвищить рівень стійкості фінансової системи.

Визначено чинники, під впливом яких відбувається формування та розвиток фінансового ринку України. Чинники умовно поділено на дві групи — внутрішні та зовнішні. До зовнішніх чинників належать ступінь інтегрованості українського фінансового ринку до світової фінансової системи. Внутрішні чинники, в свою чергу, було поділено на інституційні та економічні чинники — це структураорганів державного регулювання фінансового ринку, структура власності, особливості функціонування ринку цінних паперів та банківської системи.

Виявлено, що загальні і специфічні риси вітчизняної економіки тяжіють до німецького типу господарювання з переважним використанням боргових інструментів фінансування економічного розвитку. Аналіз показника фінансової потужності національної економіки дозволив виявити низький рівень розвитку системи фінансового посередництва в Україні. Одночасно показник „фінансова глибина” економіки України свідчить про можливість підвищення капіталізації фондового ринку і, як наслідок, зміцнення економіки держави.

Рівень розвитку структурних сегментів фінансового ринку значною мірою відображає гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Запропонована структура фінансового ринку відображає як об’єкти фінансового ринку, так і відповідно до об’єктів – системи ринків за різними класифікаційними ознаками. За видами фінансових інструментів виділено валютний, депозитний, кредитний ринок,ринок цінних паперів, що включає ринок акцій та ринок боргових цінних паперів та ринок похідних фінансових інструментів. За функціональним призначення виділено грошовий ринок, ринок капіталу та ринок похідних фінансових інструментів. За ознакою набуття права власності визначено ринок боргових фінансових інструментів та ринок фінансових інструментів, що надають право власності. За територіальною ознакою можна розглядати вищезазначені ринки як регіональний, національний та міжнародний. За ступенем ризику відповідних фінансових інструментів виділено безризикові, середньоризикові та високоризикові ринки.

На сьогодні інфраструктура фінансового ринку України характеризується відсутністю системної єдності між її складовими. Для приведення інфраструктури фінансового ринку до загальноєвропейських стандартів обґрунтовано необхідність формування єдиної консолідованої моделі інфраструктури фінансового ринку за горизонтальним принципом на основі розбудови цілісної національної депозитарної системи, що забезпечить ефективну й недорогу обробку трансакцій, низький рівень ризику знадійною системою контролю й належним фінансуванням, проведення політики прозорості та повне розкриття інформації учасниками фінансового ринку.

В Україні на законодавчому рівні не окреслена необхідність розробки стратегічних програмних документів розвитку фінансового ринку. Планування здійснюється фрагментарно в рамках окремих сегментів і з короткостроковим або середньостроковим горизонтом дії. Економіка країни зацікавлена в наявності як ефективного грошового ринку, так і ефективного ринку капіталу, оскільки банківські установи самі зацікавлені вефективному розміщенні емісій власних цінних паперів, можливості диверсифікувати свою діяльність, здійснюючи операції зцінними паперами, а також у зниженні своїх ризиків через операції сек’юритизації та роботу з деривативами.

Узагальнення світового досвіду державного регулювання фінансового ринку дозволило обґрунтувати необхідність постійного вдосконалення форм і методів нагляду за фінансово-кредитними установами. Доведено, що регулятивне навантаження, ступінь підтримки фінансових інститутів, вплив поточної та перспективної макроекономічної політики на ринках, що формуються, значно вищі, ніж на ринках індустріальних країн.

Список використаної літератури

1. Андрушків Т. Банки як суб'єкти фінансових ринків України:роль і перспективи //Банківська справа. — 1998. — № 2. — C. 50-53

2. Береславська О. Тенденції розвитку фінансових ринків у 2002 році та їх вплив на економіку України//Вісник Національного банку України. — 2003. — № 2. — C. 54-57

3. Бойко В. Посилення державного регулювання фінансового ринку: аргументи "за" і "проти //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 2. — C. 61-64

4. Дмитрієва О. Поняття та характеристика ринку фінансових послуг //Банківська справа. — 2004. — № 3. — C. 61-65

5. Задоя А. Структура та функції сучасного фінансового ринку //Фінанси України. — 1999. — № 5. — C. 3-17

6. Іваницька О. Взаємодія фінансових ринків і економічне піднесення //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 4. — C. 68-72.

7. Іваницька О. До проблеми оцінки ефективності фінансових ринків //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 3. — C. 75-80.

8. Іваницька О. Значення наукової інфраструктури у розвитку фінансового ринку //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 228-234.

9. Іваницька О. Фінансовий ринок і корпоративне управління //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 4. — C. 104-110

10. Іваницька О. Фінансова інфраструктура та її вплив на ефективність фінансових ринків //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 4. — C. 188-194.

11. Ільченко-Сюйва Л. Ринок фінансових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 4. — C. 93-100

12. Клименко В. Забезпечення конкурентоспроможності фондового ринку України як головна передумова фінансової безпеки держави //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 10. — С.18-24.

13. Корнєєв В. В. Модель та інструментарій фінансового ринку України //Фінанси України. — 2005. — № 6. — С.76-81.

14. Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України //Економіка України. — 2007. — № 9. — C. 21-29

15. Курило О. Глобалізація фінансових ринків/ Олена Курило //Політика і час. — 2005. — № 4. — C. 77-81.

16. Любкіна О. В. Фінансові ринки у контексті глобалізації //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.122-128.

17. Масляєва К. Необхідність розроблення цілісної стратегії розвитку ринку фінансових послуг в Україні та її основних напрямів //Право України. — 2007 . — № 7 . — С. 61- 64

18. Масляєва К. Стратегічні напрями розвитку ринку фінансових послуг //Юридична Україна. — 2007. — № 7. — C. 49-53

19. Невмержицький В.В. Стан та розвиток ринку фінансових послуг в Україні //Фінанси України. — 2004. — № 10. — С.123-130

20. Остафіль О.В. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні/ О.В Остафіль //Фінанси України. — 2004. — № 12. — С.89-92.

21. Стоян В. Фінансовий ринок України : проблеми і перспективи //Фінанси України. — 2000. — № 12. — C. 135-140

22. Токмакова І. Сутність і структура фінансового ринку //Фінанси України. — 2001. — № 12. — C. 112-120

23. Ходаківська В.П. Економічна сутність фінансового ринку та методологічні підходи щодо аналізу механізму його територіальної організації // Науковий вісник: Зб. наук. пр. УФЕІ –Ірпінь, 1997. -Вип.2. -С.122-131.

24. Ходаківська В.П. Теоретичні аспекти територіальної організації фінансового ринку в Україні //Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. –К: РВПС України НАН України, 1998.-С.68-76.

25. Ходаківська В.П. Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі //Науковий вісник: Зб. наук. пр. УФЕІ –Ірпінь, 1999. — №1 (4). -С.108-119.

26. Школьник І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку : монографія / І. О. Школьник. – Суми : Мрія, УАБС НБУ, 2008. – 348с.

27. Школьник І. О. Фінансовий ринок України в контексті розвитку світової фінансової системи : монографія / І. О. Школьник. – Суми : УАБС НБУ, 2007. – 98с.