Фінансовий ризик

Категорія (предмет): Фінанси

Arial

-A A A+

Вступ

Види фінансового ризику.

Страхування фінансових ризиків таваловівитрати.

Застосування«звичайної ціни страхового тарифу» і «5 % ліміт».

Бухгалтерський облік.

Із досвіду страхування фінансово-кредитних ризиків.

Управління фінансовими ризиками.

Література.

Вс

туп.

Чи можна угадати, якому банку довірити гроші, щоб вони не «згоріли»? Як знайти стабільного та надійного клієнта, який своєчасно оплатить раніше відвантажений товар (надані послуги)? Як зберегти свої вкладені інвестиції? Ці питання дуже важливі для багатьох підприємств. Страхові компанії зі свого боку пропонують вихід: фінансове страхування. Дуже приваблива пропозиція. До речі, і статистика свідчить, що обсяг ринку страхування фінансових ризиків із кожним роком зростає. В цій роботі я спробую розповісти про те, що належить до фінансових ризиків та як відобразити витрати на таке страхування в податковому та бухгалтерському обліку.

Потреба в інвестиціях, як зовнішніх, так і внутрішніх — характерна риса реформування економіки будь-якої країни. Багато галузей економіки України в сучасній ситуації відчувають потребу в інвестиціях. Ресурси для інвестицій усередині України досить обмежені (у порівнянні з закордонними можливостями). Крім того, сам інститут внутрішніх інвестицій в Україні знаходиться на шляху розвитку. Можливості удосконалювання його правових і економічних механізмів ще далеко не вичерпані. Додатковим джерелом фінансових ресурсів для інвестування може служити капітал, який у пошуках більш сприятливого правового поля перетікав з України за кордон. Для його залучення в економіку нашої країни необхідно створити ряд умов. З деякою натяжкою можна вважати, що економічні передумови для сприятливого інвестиційного клімату в даний час уже створені, чого не скажеш про ефективний механізм гарантій для інвестора. Крім наявності привабливих з цього погляду проектів правова база і механізм гарантій, мабуть, є основними. При цьому висока прибутковість — далеко не самий головний критерій для інвестування (згадаємо приклад ОДВЗ, що залучали інвесторів-нерезидентів високою прибутковістю, і криза 1998 року). Набагато більш важлива надійність і безпека вкладення, можливість вільної репатріації інвестиційного капіталу, забезпечення надійності, вкладення, гарантії зворотності, захист від курсових і політичних ризиків і т.д.

Страхування, як один з механізмів гарантії для інвестора, має сформовані традиції за кордоном. Страхові і перестрахувальні компанії, що пропонують даний страховий продукт, затратили чимало зусиль і часу, щоб домогтися довіри інвесторів. Пропоновані ними страхові програми створювалися на основі накопиченого досвіду і довірчих відносин з інвесторами. Страховим компаніям України ще треба буде пройти шлях завоювання довіри в закордонних інвесторів. Тому рішення цієї проблеми через перестрахування має під собою досить вагомі підстави. Відношення іноземних перестрахувальників до пропонованих їм на перестрахування фінансовим ризикам з походженням і локалізацією в Україні дуже обережне. Його можна охарактеризувати фразою — "не хочу говорити Вам "ні", але чи зрозумієте Ви "так". Проте, є позитивний досвід цієї області.

Я не ставив своєю метою при написанні цієї роботи надати вичерпний аналіз усіх проблем фінансового страхування. Думаю, що в нього будуть ще свої дослідники. Моя задача — поділитися накопиченим досвідом страхування фінансових ризиків, що пов'язані з інвестиціями і розміщенням їх у перестрахування за кордоном.

Страхування фінансових ризиків завжди відрізнялося складністю і відособленістю від всіх інших видів страхування. Варто розділяти два подібних по суті, але різних по оформленню варіанта страхування фінансового ризику. У першому з них страхувальником виступає кредитор (власне страхування фінансового ризику), а в другому — позичальник (видача страхової гарантії). Обидва варіанти мають достоїнства і недоліки, однак їхній аналіз виходить за рамки даної роботи. Зупинимося докладніше на загальних проблемах, що супроводжують процес оформлення фінансового ризику, — "відділення зерен від плевел". Наприклад, достаток страхувальників, які хочуть одержати страховий поліс, тут значно перевищує можливості і бажання страховиків. При страхуванні ці ризики вимагають значної селекції, особливо, якщо взяти до уваги як низьку якість підготовки самих фінансових проектів, так і відсутність у страхувальника реальних можливостей для втілення їх у життя. Часто в пропонованих проектах проглядається просто афера. Не є рідкістю страхувальники, що не мають інвестора, а тільки володіють бажанням втілити в життя фінансову ідею, що вже при першому розгляді просто розсипається. За кілька років, присвячених роботі в цьому напрямку, довелося зіштовхнутися з забавними і сумними ситуаціями. Проект створення "Нью-Васюків" мерхне в порівнянні з іншими з них.

1. Види фінансового ризику

Закон про страхування передбачає дві форми страхування: обов'язкове і добровільне страхування. Страхування фінансових ризиків належить до добровільної форми страхування (ст. 6 Закону про страхування). При цьому під «фінансовими ризиками» розуміють імовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження передбачуваного прибутку, зменшення очікуваного доходу, втрата частини або всього капіталу) у ситуації невизначеності умов фінансової діяльності підприємства (Словник-довідник фінансового менеджменту / За ред. І. А. Бланк, 1998). Основними видами фінансових ризиків підприємства є; ризик зниження фінансової стійкості, ризик втрати платоспроможності (ризик неплатоспроможності), інвестиційний ризик, інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, депозитний ризик, кредитний ризик, податковий ризик та інші.

З наведеного визначення випливає, що сфера, на яку поширюється цей вид страхування, не має чітких меж. І під категорію страхування фінансового ризику можна підвести будь-який вид страхування. Це, у свою чергу, дозволяє при укладанні договору відійти від загально встановлених меж і розширити деякі умови договору на користь застрахованої особи (наприклад, збільшити тарифні ставки).

Згідно зі ст. 4 Закону про страхування об'єктами фінансового страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України. Наприклад, об'єктом страхування лізингових операцій можуть бути майнові інтереси, пов'язані зі збитками при здійсненні лізингових операцій, об'єктами страхування кредитних ризиків — банківські позики, зобов'язання та поруки, інвестиційні кредити.

Для наочності наведу кілька практичних прикладів страхування фінансових ризиків.

У будь-якому випадку в договорі страхування має бути зазначено об'єкт страхування, його вартість і конкретний вид ризику, що страхується. Для кожного конкретного виду ризику є Правила страхування, затверджені Держфінпослуг, які повинні мати назву, дату і номер. При укладенні договору страхування страхова компанія знайомить страхувальника з такими правилами.

Згідно зі ст. 983 ЦКУ договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхового платежу (якщо інше не встановлено договором). Саме з цієї дати у бухгалтера, як правило, виникають деякі запитання щодо відображення понесених витрату бухгалтерському та податковому обліку. Почнемо з податкового обліку.

2. Страхування фінансових ризиків та валові витрати.

У Законі про податок на прибуток є спеціальна норма, що регулює порядок відображення страхових витрат, — п.п. 5.4.6, Згідно з цією нормою Закону до валових витрат підприємства відносять будь-які витрати на страхування, пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Виходить, якщо підприємство зможе обґрунтувати зв'язок понесених витрат на страхування фінансових ризиків зі своєю господарською діяльністю, то такі витрати можна включити до складу валових витрат (див. «Які витрати на страхування включаються до складу валових витрат»).

Зауважу, що в такій редакції ця норма Закону діє з 1 січня 2005 року.

До 1 січня 2005 року формулювання цього пункту було іншим: до валових витрат підприємства відносилися витрати на страхування в частині «кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб».

Які витрати на страхування включаються до складу валових витрат?

Витяг із п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток.

«5.4. До валових витрат включаються: <…>

5.4.8. Будь-які витрати зі страхування <…> кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого Страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі .страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб».

Як бачимо, у новій редакції немає «комерційних ризиків» і з'явилося обмеження «звичайності» ціни страхового тарифу (про нього розповімо трохи пізніше). Фінансові ризики підпадають під визначення комерційних ризиків. Тому відразу напрошується запитання. Чи може така зміна в Законі про податок на прибуток (виключення зі складу валових витрат поняття комерційних ризиків) означати, що страхування фінансових ризиків з 1 січня 2005 року не включається до складу валових витрат? Звичайно ж, ні. І ось чому.

«Комерційні ризики» не просто вилучено із Закону, а замінено на «ризики, пов'язані із здійсненням господарської діяльності». Унесення таких змін було пов'язане з тим, що Закон про страхування оперує поняттям «фінансові ризики», а Закон про податок на прибуток — «комерційні ризики». У зв'язку з неоднозначним трактуванням начебто того ж самого поняття виникли певні проблеми у платника, а саме: у ліцензіях страхових компаній указують страхування фінансових ризиків. Ліцензій на страхування комерційних ризиків страховики не мають, а до валових витрат можна відносити лише витрати на страхування комерційних ризиків. Із цього приводу були листи ДПАУ від 12.06.2003 р. N 5224/5/15-1316 і Держфінпослуг від 24,07.2003р. N 638/07/3-2-11, які не вирішили цієї проблеми. Проблему було вирішено 1 січня 2005 року — законодавці внесли зміни безпосередньо до Закону.

Тепер для включення страхових фінансових ризиків до складу валових витрат платнику необхідно обґрунтувати зв'язок такого страхування зі своєю господарською діяльністю.

Як приклад можна згадати лист ДПАУ від 31.01.2005 р. N 830/6/15-/316, в якому роз'яснюється правомірність віднесення до складу валових витрат господарських ризиків за договорами добровільного страхування відповідальності перевізника як одного з видів страхування фінансових ризиків.

Момент виникнення валових витрат понесених страхувальником збитків і валових доходів отриманих страхових виплат визначено абзацом другим п.п. 5,4.6 Закону про податок на прибуток. Так, застраховані збитки, понесені страхувальником — платником податку, відносяться до складу валових витрат у податковому періоді їх понесення (у момент настання страхового випадку). А сума страхового відшкодування понесених збитків включається до складу валових доходів у податковому періоді її отримання (у момент отримання грошових коштів на рахунок страхувальника від страхової компанії).

До суми страхового відшкодування відносять страхові виплати, що здійснюються страховою компанією (страховиком) у межах страхової суми та при настанні страхового випадку. До застрахованих збитків — прямі та непрямі збитки, понесені страхувальником при настанні страхового випадку, передбачені договором страхування. Згідно зі ст. 9 Закону про страхування сума страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, понесеного страхувальником.

На практиці часто трапляються випадки, коли страхові компанії (страховики) відшкодовують лише частину понесених збитків, Нагадаємо, що така частина не відшкодованих збитків за договором страхування має назву франшиза. Розмір франшизи застерігається в договорі страхування, і чим він менший, тим краще для страховика. При цьому платник має право включити до складу валових витрат усю суму понесених збитків, зазначених у договорі страхування, з урахуванням суми франшизи (невідшкодованих збитків). Такого висновку доходимо на підставі того, що невідшкодовану частину збитків (франшизу) так само включено до складу застрахованих збитків, які відповідно до абзацу другого п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток включаються до складу валових витрат.

3. Застосування «звичайної ціни страхового тарифу» і «5 % ліміт»

При включенні витрат на страхування до складу валових витрат не слід забувати про обмеження. Валові витрати обмежено звичайною ціною страхового тарифу і 5 % лімітом. Ці обмеження також установлено спеціальною нормою п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток.

Звичайна ціна страхового тарифу. Згідно з п.п. 1.20.52 Закону про податок на прибуток центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг затверджує методику визначення звичайних цін страхового тарифу. Так, на виконання цієї норми Закону було розроблено Методику N 3259. Згідно з цією Методикою страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за угодою сторін. Як бачимо, процедура визначення звичайної ціни страхового тарифу нічого складного та надприродного не передбачає, і довести «незвичайність» ціни податківцям буде непросто.

5 % ліміт. До складу валових витрат можна включити суму витрат на страхування (крім витрат на медичне, пенсійне страхування та за обов'язковими видами страхування) у розмірі, що не перевищує 5 % валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком із початку року, а для сільськогосподарських підприємств — за звітний податковий рік.

Для зручнішого підрахунку 5 % ліміту рекомендуємо орієнтуватися на граничне співвідношення валових витрат на страхування до решти витрат (без урахування страхових виплат) і застосувати розрахунок: 5 % : (100 % — 5 %) = 1/19. Причому сума «решти витрат», як уже відзначалося, береться за звітний податковий період наростаючим підсумком із початку року, в якому було здійснено сплату страхового внеску.

4. Бухгалтерський облік

Облік розрахунків щодо страхування ведеться на рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням». Для обліку страхування фінансових ризиків рекомендуємо відкрити субрахунок другого порядку, наприклад субрахунок 657 «Розрахунки за страхуванням фінансових ризиків».

По кредиту цього субрахунку відображають нараховані зобов'язання щодо страхування, а також отримані від органів страхування кошти. По дебету — погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві. Аналітичний облік має вестися щодо страхувальників та окремих договорів.

Також зауважимо: якщо настання страхового випадку пов'язане з надзвичайними подіями (стихійними лихами тощо), то можна при нарахуванні доходу від страхового відшкодування використовувати замість субрахунку 719 субрахунок 751, а замість субрахунку 949 — субрахунок 993.

Приклад. Підприємство уклало договір добровільного страхування депозитного вкладу. За договором страхується ризик можливого неповернення повністю або частково депозитного вкладу у зв'язку з банкрутством банку. Договір набуває чинності з моменту внесення страхового платежу. Страхова сума становить 60237грн. (основна сума вкладів та нарахованих процентів). Страхова премія (платіж) — 3011,85грн. (із розрахунку, що страховий тариф — 5 %від 60237грн.) Розмір безумовної франшизи становить 1 % від суми понесених збитків (60237грн. x 7 % = — 602,37грн.).

При цьому загальна сума валових витрат (без урахування витрат на страхування) наростаючим підсумком від початку року склала 47800грн.

5. Із досвіду страхування фінансово-кредитних ризиків.

Страхування — це специфічна, не схожа на інші галузь народного господарства України.

Відповідно до визначення, зазначеному в ст. 1 Закону про страхування, страхування— це вид цивільно-правових відносин по захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання визначених подій (страхових випадків), визначених договором страхування чи чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Вітчизняні теоретики дають трохи інше визначення страхуванню.

Так, С. С. Осадець визначає страхування як "економічні відносини, по яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі або третій особі у випадку настання події, обговореної договором чи законом, суму виплат страховиком, що утримує визначений обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює й ефективно розміщає резерви, здійснює превентивні заходи для зменшенню ризику, у разі потреби перестраховує його частину"

Т. А. Ротова і Л. С. Руденко вважають, що "страхування — це система економічних інтересів, що виникають між двома сторонами — страховиком і страхувальником — по забезпеченню захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати їм страхових платежів (премій) у спеціально створені для цього цільові фонди, з яких здійснюється відшкодування збитків (у випадку настання обговорених страхових ризиків).

Законом про страхування визначені три основні групи майнових інтересів:

1) особисте страхування;

2) майнове страхування;

3) страхування відповідальності.

Однією із самих традиційних галузей страхування є майнове страхування, "економічне призначення якого складається в компенсації збитку, заподіяного страхувальнику в наслідок страхового випадку з застрахованим майном (матеріальні і фінансові збитки).

А. Таркуцяк, а також інші теоретики вважають, що "страхування кредитних і фінансових ризиків (депозитів, кредитів, утрати прибутку і т.п.) є підвидом майнового страхування.

Фінансовий ризик — це ризик, пов'язаний з використанням фінансових ресурсів. У свою чергу, фінансові ресурси — це сукупність усіх видів коштів, фінансових активів, якими розташовує економічний суб'єкт, що знаходяться в його розпорядженні. Фінансові ресурси є результатом взаємодії надходження і витрат, розподілу коштів, їхнього нагромадження і використання.

Слід зазначити, що для цілей оподатковування фінансовий ризик повинен розглядатися як комерційний ризик.

Згідно пп. 5.4.6 Закону про прибуток до складу валових витрат подвійного призначення включаються будь-які витрати по страхуванню кредитних і інших комерційних ризиків платника податку (страхувальника).

У законодавстві України зміст терміна "комерційний ризик" не визначений.

На мій погляд, комерційний ризик — це підприємницький ризик, що виникає при здійсненні підприємницької діяльності (бізнесі-операцій) і угод.

Комерційний ризик визначається в можливому зниженні, втраті доходів підприємства через дії, рішення в умовах невизначеності, недоліку інформації про стан ринку, невиконання контрагентом договірних зобов'язань.

Відносини страховика і страхувальника щодо страхування комерційного ризику будуються на договірній основі.

Договір страхування відноситься до числа ризикових і по своїй суті являє собою двосторонню угоду, сторонами якої є страховик і страхувальник.

За договором страхування комерційного ризику може бути застрахований підприємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь.

Як свідчить практика, для висновку договору страхування комерційного ризику, страхувальник зобов'язаний надати страховику наступні документи:

1) заяву, у якій вказуються: найменування суб'єкта підприємницької діяльності, юридична адреса, банківські реквізити, номер телефону і факсу, дані про наявність ліцензій, дозволів, патентів, дані про очікуваний виторг від реалізації товарів, робіт, послуг;

2) копія контракту, у відношенні якого укладається договір страхування;

3) копія бухгалтерського балансу за станом на останню звітну дату;

4) дані про платоспроможність контрагента страхувальника й інших документів.

З метою повноти оцінки ступеня ризику страховик ретельно перевіряє інформацію про страхувальника і про діяльність його контрагента.

Негативний досвід, накопичений у плані страхування кредитів у період 1995-1994 р., банкрутства страховиків у зв'язку з масовим неповерненням кредитів і часті випадки невиплати відшкодування по даному виду страхування привели до того, що більшість страховиків відмовилися від фінансових ризиків і переключилися на класичні види страхування. Додатковим ударом стала криза 1998 року, що поставив під загрозу чи зірвала виконання багатьох інвестиційних проектів. У той же час, страховики-нерезиденти, у яких були розміщені фінансові ризики, локалізовані в Україні, понесли значні збитки і з великою обережністю відносяться до подібно бізнесу. Як приклад можна привести страхування угоди по придбанню комбайнів "БІЗОН", де страховиком виступала "CUKE" (Польща). Проблема обговорювалася на Польсько-українському форумі в червні 2001 року, але не знайшла свого рішення. Основною помилкою страховика в цьому випадку можна вважати "неуважність" до позичальника (адже страхувався-то продавець!), невиправдану економію на послугах сюрвейера і т.д.

Компанією “Захист” розроблена система страхування фінансових ризиків, що включає страхування фінансового ризику (у тому випадку, якщо страхується кредитор) або видачі страхової гарантії (якщо позичальник) з перестрахуванням ризику у фінансово могутніх і заможних страхових компаніях Європи. При цьому дуже важливим фактом є те, що супровід ризику провадиться в країні перебування позичальника, що дозволяє оперативно реагувати на зміну його фінансового стану. Недавно компанією була почата спроба об'єднати зусилля декількох страхових компаній України, що працюють у цьому напрямку. Сподіваємося, що спільними зусиллями вони змогли б досягти кращих результатів. Створення українського об'єднання страховиків, що займаються цим видом страхування, на мій погляд, змогло б налагодити більш активну роботу і зміцнити довіру іноземних перестрахувальників і інвесторів.

Цікавим інструментом для економіки України є страхування експортних кредитів при торгівлі з зарубіжжям. Даний вид страхування дозволяє розширити експортний потенціал українських підприємств і захистити їх від випадків несплати за поставлений по контрактах товар і, як наслідок, — штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Система страхування включає страхування на повну суму заборгованості терміном, рівним терміну дії договору. Страхування повинне включати як страхування фінансового ризику, так і майна (основних засобів, устаткування підприємства, майна, отриманого за договором на здійснення інвестиції).

Процедура страхування включає аналіз фінансового стану позичальника, його можливості по реалізації заявленого проекту з правової й економічної точок зору. Важливим моментом є наявність у позичальника майна, по вартості адекватного сумі заборгованості, а також виробничих потужностей для реалізації проекту.

У рамках розробленої системи існує можливість страхування револьверних угод.

Цікавим є порівняння вартості банківської гарантії, середньозваженої кредитної ставки по валюті і гривні з вартістю страхування фінансового ризику (2-7%) При регулярних револьверних постачаннях навантаження на одне постачання товару може знижуватися до 0,1 — 0,2%.

6. Управління фінансовими ризиками

Більшість компаній як в усьому світі, так і в Україні цілеспрямовано застосовують ризик-менеджмент у своїй діяльності. Це пов'язано з існуючими фінансовими ризиками. У комерційній діяльності завжди можливі варіанти недогляду фінансової вигоди чи неповернення кредиту, а також процентні й інвестиційні ризики. Однією з найбільш ризикових сфер вітчизняні компанії вважають коливання курсу валют. Питання управління валютними ризиками в Україні до якогось моменту не виникало взагалі, оскільки всі ціни і розрахунки виражалися в доларах, або прив'язувалися до них. Власники компаній розраховували свої грошові потоки в доларах, а ця грошова одиниця протягом багатьох років була надійною і вважалася сильнішої стосовно євро. Тим часом динаміка курсу долара стосовно євро і гривні за останні кілька років викликала активні дії по управлінню валютними ризиками.

Найбільш розповсюдженим у світовому масштабі способом зменшення фінансових ризиків є їхня передача страховим компаніям чи банкам. Однак хеджування ризиків банками і їхнє страхування слабо розвинуто в Україні. Проблема пов'язана з ненасиченістю ринку банківських послуг. В основному такі послуги пропонують західні банки, у яких є досвід проведення аналогічних операцій за кордоном і прямий вихід на західні валютні біржі для перестрахування власних валютних ризиків. Однак можна сказати, що насиченість ринку банківськими продуктами по захисту від валютних ризиків буде зростати, особливо з огляду на інтерес іноземних фінансових установ до фінансового сектора України.

Багато компаній мінімізують фінансові втрати завдяки встановленню роздрібних цін товару у твердій іноземній валюті. Тим самим валютний ризик лягає на плечі покупця. У той же час частина вітчизняних компаній вважає формування резервного фінансового фонду самим оптимальним способом запобігання фінансових втрат. Він дозволяє прикрити валютні «діри» у випадку «несприятливої погоди» на ринку. Частина компаній перейшла на розрахунки в євро, деякі ввели середньозважений розрахунковий курс гривні, розрахований як щось середнє між курсом долара і євро.

Функцію ж керування фінансовими ризиками в компанії можуть виконувати наймані фахівці — ризик-менеджери — або ж штатні працівники, від фінансового директора до головного бухгалтера.

Література:
  1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. N 435-IV.
  2. Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р. N 85/96-ВР.
  3. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. N 168/97-ВР.
  4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. N 283/97-ВР.
  5. Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30.12.2004 р. N 3259.
  6. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — Київ. Нац. торг.-екон. ун-т.,
  7. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Видавництво європейского ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту i бізнесу, 2000.