Форми господарства суспільств Західної цивілізації у другій половині ХХ століття

Вступ.

1. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині XX ст.

2. Розвиток корпоративної форми господарства та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст.

3. Проблеми функціонування господарської системи та загальна характеристика нового кейсіанства у 80-ті рр.ХХ ст.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-при-ватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, — підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси — й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

1. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині XX ст..

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господарства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які першою чергою позначилися на структурних конструкціях економічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринкових механізмів регулювання капіталістичного відтворення, відтак у повоєнний період відбувається пролонгація функціонування системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіанства, інституціоналізму, що сприяли обґрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак етатизм — державного я економічні відносини. У цей період етатизм трансформується в неоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях втілювалися окремими країнами.

Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила більшість країн Західної Європи, переважав так званий неоетатистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення державного сектора, система впливів держави на приватне підприємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізований у Франції.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвиваються.

Основними факторами розвитку світового господарства були: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася світова інфраструктура господарства: комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин[6, c. 216-218].

До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств,

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів[2, c. 169-170].

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

— з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

— домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;

— зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.

2. Розвиток корпоративної форми господарства та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст.

Корпорація — це система організації бізнесу, ґрунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів. У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій, які реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольного типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними. Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні[3, c. 192].

3. Проблеми функціонування господарської системи та загальна характеристика нового кейсіанства у 80-ті рр.ХХ ст.

У 1980-х рр відокремлення прибічників американського монетарного посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства, яке суттєво відрізняється як від неокейнсіанства так і від постскейнсіанства.Важливу роль у розробленні ідей нового кейнсіанства у цей час відіграють американські економісти Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Степфордський університет), Джордж Акерлоф та Жанет Йєллсн (університет Берклі), ОлІв'є Бланшар та Джуліо Ротсмберг (Массачусетський технологічний інститут), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.

Прихильники цієї течії, подібно до посткейнсіанців, виходять з того, що в капіталістичному господарстві існують серйозні причини, здатні викликати болісні відхилення від стабільного

економічного зростання та повного використання ресурсів, призвести до макроекономічної нестабільності ринкової економіки, тому необхідним є активне втручання держави в економіку.

Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, удосконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формально-математичний апарат загальної рівноваги. Вони досліджують функціонування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів за умов макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Нові кейнсіанці аналізують проблеми грошей та ціноутворення. Найбільшу увагу їх привертає концепція ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. , Нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сьогодні — це теорія малозмінних цін і заробітної плати, які й потребують дослідження під час аналізу стійкої інфляції. Прихильники кейнсіанства мусили визнати небезпечність невпинного й беззастережного зростання державних видатків й дефіцитів державного бюджету. Це повною мірою позначилося на їхній економічній політиці, де традиційно в основі регулювання попиту перебувала бюджетна політика, або, точніше — політика бюджетного дефіциту. У кредитно-грошовому регулюванні акцент робиться на посиленні гнучкості всієї кредитно-грошової системи. В центрі уваги опиняється політика доходів, якій приділяють особливого значення. Саме в ній сучасні кейнсіанці вбачають можливість одночасного розв'язання проблеми зайнятості та інфляції. Власне, пропозиції нових кейнсіанців зводяться до обґрунтування нової макроекономічної стратегії, яка полягає в тому, що за умов сучасної договірної економіки уряд мас перебрати на себе контроль за цінами й доходами за допомогою оподаткування, коли відбувається регулювання процесів монополізації. Встановлення заробітної плати мас відповідати співвідношенню попиту та пропозиції в кожному секторі економіки[4, c. 209-210].

Висновки

Таким чином, при вивченні даної теми необхідно звернути увагу на існуючі форми суспільного господарства в історичному аспекті; на причини і умови виникнення товарного виробництва; на загальні і відмінні риси простого та розвиненого товарного виробництва. Крім того важливо зосередити свою увагу на властивостях товару і його відмінностях від предмету праці; на тому, як впливають зміни у продуктивності праці на величину вартості товару; на існуючі закони товарного виробництва та їх функціях.

Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами. У зв'язку з цим Дж. Гелбрейт писав, що влада людей, які управляють корпорацією, не залежить більше від приватної власності.

Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Докорінна зміна ролі цієї ланки економічних відносин послабила можливості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.