Форми грошей

1. Походження і розвиток форм грошей.

2. Роль кредиту в становленні ринкової економіки України.

Список використаної літератури.

1. Походження і розвиток форм грошей

Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з’явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, — це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з’явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV — XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов’язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1)раціоналістична;

2)еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель.

Еволюційна концепція підкреслює об’єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції — А.Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.[6, с. 19-23].

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер – безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процес грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

На початку XIX ст. в Великобританії, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це — та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

— обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;

— кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;

— вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали — золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали є ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:

— вимірювати ціну товарів;

— слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;

— слугувати як засіб для виплати боргів.

Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:

— Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;

— Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;

— Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;

— Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;

— Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу.

Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.

Проте, незручності, пов’язані з поділом і втратою при цьому частини металів, з визначенням їх проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.

Дальший розвиток грошово-зливкової форми вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.

Для виконання грошима функції засобу обігу — на відміну від функції міри вартості — важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета — це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого — реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.

Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

На цій основі з’являються монети з неблагородних металів. У них реальний товарний вміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.

За монетно-знаковою формою вартості йде паперово-грошова, яка, у свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому останні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості , а вартість, яка представляється паперовими грошима, — від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній — від маси паперових грошей в обігу, тощо.

Якщо монетно-знакова форма вартості являє собою початок минання її реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна — значно розширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші — це не гроші в їх власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості свого виготовлення, паперові гроші є засобом обміну лише тому, що вони позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції, а вся кінцева продукція обчислюється, розподіляється і визначається структурно як певна кількість вираженого у грошових одиницях часу.

Дальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку вони заперечують гроші в такій їх істотній функції, як засоби обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого боку останнє і саме починає обертатися.

На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з’єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.

На базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержанням грошей, товару, послуги, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак — це не реальні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реальні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв’язках. Сам по собі цей знак може позначати і зовсім інший вміст (наприклад, відпрацьований час, послугу та ін.).

Гроші — це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші — це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Отже, гроші виконують такі основні власні функції і під функції.

1. Міра вартості

а) засіб вираження вартості;

б) засіб представлення одиниці вартості;

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

3. Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов’язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін.

Структура грошової маси повинна відповідати структурі та особливостям функціонування економіки. На жаль, в Україні ця структура далека від оптимальної.

2. Роль кредиту в становленні ринкової економіки України

Кредитна система, виступаючи неодмінним атрибутом ринкової економіки, у свою чергу, сприяє розвитку товарно-грошових відносин і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

У сучасних умовах роль кредиту у функціонуванні суспільного виробництва надзвичайно велика. Без достатньо розвинутої кредитної системи ринкова економіка не здатна ефективно розвиватися. Ця роль кредиту реалізується за такими основними напрямками.

Кредит сприяє акумуляції тимчасово вільних коштів підприємств, населення і держави та перетворенню їх на кредитний ресурс, доступний для господарюючих суб'єктів і населення. Це стає важливою умовою інтенсифікації інвестиційного процесу і розвитку суспільного виробництва.

З метою стимулювання населення до нагромадження своїх коштів на банківських рахунках і для забезпечення захисту вкладників в Україні було спочатку видано Указ Президента, а в 2001 р. ухвалено Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Цей закон гарантує повернення вкладів фізичних осіб, включаючи відсоток уже в сумі 3000 грн. І хоча ця сума помітно зросла порівняно з 1998 р., коли було видано відповідний Указ Президента, але вона ще дуже невелика. Для порівняння можна сказати, що в країнах Європейського союзу сума відшкодування на кожного вкладника дорівнює 20 тис. євро. Проте в кредитній системі нашої держави вже створено основу для захисту інтересів вкладників — фізичних осіб.

Кредитна система виступає конкретною формою трансформації різних видів капіталу (промислового, торгового, грошового) з однієї форми в іншу, що є важливою умовою переливу капіталу. Такий перелив, у свою чергу, є передумовою структурних змін в економіці, що диктуються зміною ринкової кон'юнктури і загальними тенденціями розвитку ринку.

Роль кредиту полягає і в тому, що він допомагає подолати протиріччя між необхідністю вільного переміщення капіталу з однієї сфери в іншу, і його існуванням у певній натуральній формі.

Кредит сприяє процесові капіталізації прибутку і зростанню рівня концентрації виробництва. Він також прискорює процес реалізації продукції та забезпечує безперервність кругообігу капіталу.

Концентрація виробництва, у свою чергу, в певних межах служить важливою умовою розвитку економіки. Кредит, сприяючи такій концентрації, сприяє процесові розвитку економіки й підвищенню ефективності всього суспільного виробництва.

У цілому кредитна система, реалізуючі кредитні відносини, забезпечує завершальний перерозподіл національного доходу і ВВП. Вона сприяє адекватному переміщенню ресурсів між галузями, між виробничою і невиробничою сферою, а також між підприємствами. Це, у свою черг)', призводить до структурних змін в економіці і до вирівнювання різних норм прибутку до середнього.

Управління процесом переміщення ресурсів здійснюється завдяки тому, що кредитна система виступає винятково важливою сферою, через яку відбувається державне регулювання економіки, і насамперед, за такими найважливішими напрямками, як регулювання грошового обігу, удосконалення системи розрахунків, регулювання фінансового ринку.

Надзвичайно велику роль покликана зіграти кредитна система в стимулюванні, а головне, у запровадженні досягнень науки і техніки в суспільне виробництво. Посилення цієї ролі кредиту можна досягти, зробивши кредити доступними для господарюючих суб'єктів. Якщо в економіці створені сприятливі умови для розвитку довгострокового кредитування, то це означає створення можливостей для оновлення техніки і технології, або, іншими словами, для використання у виробництві досягнень науки і техніки.

Інноваційна складова кредиту особливо успішно реалізується там, де суспільство чітко визначилося з пріоритетами і саме на реалізацію таких пріоритетних напрямків розвитку економіки спрямовує ресурси, у тому числі за рахунок функціонування кредитної системи. У нашій державі серед найважливіших пріоритетних напрямків, які відповідають стратегічним завданням у галузі структурної перебудови суспільного виробництва, слід назвати космічну галузь, літакобудування, машинобудування і зокрема транспортне, розвиток сільського господарства. Зосередивши за допомогою кредитної системи значні ресурси на цих напрямках, можна в достатньо короткий термін вирішити ці питання, бо Україна має потужний ресурсний і людський потенціал для цього.

Особливо велике значення повинна відіграти кредитна система для формування потужного внутрішнього ринку, а також для стимулювання експорту. Так, у розвинених країнах з потужним агропромисловим потенціалом для підтримки власного товаровиробника і забезпечення стабільності на внутрішньому ринку сільськогосподарських продуктів існують системи кредитування сільськогосподарського виробника за рахунок застави продукції, і перш за все зерна. На жаль, у нашій державі при двох урожайних роках (2001— 2002) через малопродуктивні дії уряду, а то й через пряму корумпованість чиновників вищого рангу (про що говорить арешт колишнього віце-прем'єра Козаченка і звинувачення з приводу його махінацій на вітчизняному ринку зерна) ми так і не спромоглися захистити власного селянина від втрат через сезонне падіння цін. Це тим більше прикро, тому що ідею кредиту під заставу вже закріплено у відповідному правовому акті, а реалізуватися вона має через державну акціонерну компанію «Хліб України».

Розвинута кредитна система, і на це неодноразово вказували вітчизняні науковці, повинна стати важливим чинником становлення й розвитку малого та середнього бізнесу. Саме підтримка цього бізнесу кредитними ресурсами дає можливість, як показує досвід багатьох країн, досягти помітних успіхів на цьому стратегічно важливому напрямку розвитку сучасної ринкової економіки.

Розвиток кредитних відносин і системи, за допомогою якої вони реалізуються й удосконалюються, як правило, сприяє оптимізації експортних та імпортних операцій. Справа в тому, що просування на зовнішні ринки вимагає потужних фінансових ін'єкцій з боку держави і приватного сектору. Залучити їх і спрямувати на досягнення мети без розвинутої кредитної системи практично неможливо. Аналогічну роль відіграє кредитна система і в напрямку оптимізації імпортних потоків. Створюючи умови для вітчизняного товаровиробника через доступність для нього кредитів, держава тим самим може суттєво вплинути на розвиток внутрішнього ринку і на посилення економічної безпеки країни. В умовах високого рівня відкритості української економіки це завдання є архіважливим.

У сучасних умовах однією з провідних і стійких тенденцій в економічному житті є процес інтернаціоналізації господарської діяльності. Він потребує від кожної країни пошуку свого місця в системі світового господарства і вмілого та вдалого використання власних конкурентних переваг. Для України, яка іде не с членом Світової організації торгівлі, це питання особливо актуальне. Використання конкурентних переваг нашої держави (географічне положення в центрі Європи, високий рівень інтелектуального потенціалу нації, наявність великих запасів різних корисних копалин, родючі землі тощо) вимагає концентрації ресурсів, чого не можна досягти без розвиненої кредитної системи.

У сполученні із системою державного регулювання економіки кредитна система здатна стати важливим напрямком вирішення гострих соціальних проблем. Особливе значення це має для таких країн, як наша, з її успадкованими від минулого великими негативними соціальними проблемами. Так, в Україні дуже гостро стоїть проблема забезпечення громадян житлом. І хоча запровадження в цій сфері хай не дуже досконалих, але все ж таки ринкових умов певною мірою зняло що проблему, але вона залишилась надзвичайно гострою для молоді і людей з низькими доходами. Кредит дає змогу істотно просунутися в цьому напрямку, бо в розвинених країнах основним інвестиційним джерелом виступають власні кошти громадян. Саме за рахунок акумульованих кредитною сферою заощаджень і здійснюється житлове будівництво.

В Україні теж є певні успіхи в організації кредитування житлового будівництва. Так, досвід «Київміськбуду», діяльність якого підтримує банк «Аркада», показує, що це кардинальне для будь-якої людини питання значною мірою можна вирішити за допомогою кредитної системи. А якщо паралельно буде вирішуватись проблема підвищення доходів населення, то житлову проблему вже через кілька років можна буде зняти з порядку денного.

Важко переоцінити роль кредиту і кредитної системи у вирішенні проблем, пов'язаних з підготовкою кадрів. Кредит дає змог)' акумулювати значні кошти і надати їх у користування перш за все молодим людям для отримання сучасної освіти. Цей потенціал у будь-якій державі є найважливішим, і тому значення кредитної системи у вирішенні питань, пов'язаних з розширеним відтворенням робочої сили, дуже велике.

Розвиток кредитної системи в Україні ще має цілу низку недоліків. Вони лежать як у царині загальної економічної ситуації, так і в становищі самої кредитної системи. Наприклад, у банківській системі ще досить слабко вирішено питання про забезпечення банків надійною інформацією про позичальників. Хоча згідно з Положенням НБУ «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» (2001 р.) банки і можуть давати дані про неплатоспроможних позичальників, але ці відомості надаються добровільно, і тому відповідні угоди про участь у реєстрі на 2002 р. уклали всього 40 % банківських установ. У той же час у світовій практиці подання відомостей про платоспроможність позичальників до відповідної картотеки є обов'язковою.

Існують і інші можливості виявлення надійності отримувача позики. У багатьох країнах діють так звані кредитні бюро, які накопичують інформацію і ведуть кредитну історію своїх клієнтів, збираючи дані від різних кредиторів. У таких бюро зацікавлені боржники, бо кредит є нормою життя. З іншого боку, за відсутності такої інформації роботодавці часто навіть не беруть на роботу, не говорячи вже про укладання угоди про страхування або отримання кредиту. Чим вищий у людини рейтинг, який виставляє йому кредитне бюро, тим нижчий зазвичай відсоток за кредит. У роботі таких бюро зацікавлені й кредитні установи, бо це дає їм змогу з меншим ризиком розмістити свої активи і знизити витрати на збирання інформації про надійність позичальника. Отже, цей досвід можна активно використовувати в Україні і тим самим сприяти підвищенню ролі й значення кредиту і всієї кредитної системи в суспільному виробництві.

Назріло й питання прийняття Закону України про кредитування, який би забезпечив захист інтересів кредитора і чітко визначив обов'язки суб'єктів кредитування стосовно виконання угоди. Вирішення цих та інших проблем і поступове піднесення економіки вселяють надії на подальше вдосконалення всієї кредитної системи, подолання існуючих перешкод і побудову суспільства, в якому кожна людина буде мати гідні умови існування.

Список використаної літератури

1. Гаврилюк Ж. Історія, сутність і функції грошей. // Історія в школі. – 2001. — № 6.
2. Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1996 – 248 с.
3. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.
4. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України. 1999. — №2.
5. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посіб. – К., 1997. – 548 с.
6. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.
7. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.
8. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федорен-ко. -К.: Алерта, 2004. -477 с.
9. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. // Фінанси України. 1999. — №8.
10. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.
11. Кривень В. М. Про природу грошей. // Фінанси України. 1996. — №12.
12. Лагутін В. Гроші та грошовий обіг. Навч. посіб.- К., 1998. – 215 с.
13. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. К.: “Академія”, 1999. – 311 с.
14. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.