Форми кредиту

Категорія (предмет): Гроші та кредит

Arial

-A A A+

ФОРМИ КРЕДИТУ

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і між¬народний кредит.

1. КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.*

Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами — агенти товарної угоди (контракту): продавець — як кредитор, а покупець — як позичальник., Комерційний кредит може мати місце не тільки у відносинах між продавцем та покупцем. Він широко застосовується у взаємовідносинах підприємств-суміжників, наприклад.

Призначення комерційного кредиту— прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.

В основу комерційного кредиту покладено договірні зобов’язання та господарчі зв'язки між контрагентами, які визначають умови кредитування. Коли, наприклад, покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за власні кошти, а продавець прагне будь-що реалізувати свій товар, то зобов'язання згідно з договором між контрагентами можуть бути виконані за умови продажу товару під боргові зобов'язання, тобто з відстроченням платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально оформляються у вигляді комерційних векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний вексель, як правило, стає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником стосовно реальної товарної операції.

Кредитні відносини передовсім, ґрунтуються на засадах особистої довіри між кредитором і позичальником та на їхній ринковій репутації. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту оборотних коштів, а з іншого — від кредитоспроможності позичальника, тобто його здатності погасити заборгованість за векселем. Через ці обставини комерційний кредит є особливо ризиковим для кредитора.

Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів, зменшує час перебування капіталу в товарній формі.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до одного року), оскільки він виступає як атрибут товарообміну. Конкретні строки й розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фі¬нансового стану контрагентів та кон'юнктури ринку.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись:

  • сплатою позичальником боргу за векселем, тобто інкасацією векселів;
  • передачею векселя іншій особі за допомогою індосаменту;'
  • переоформленням комерційного кредиту на банківський (дисконтування векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту на грошову.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) протестує вексель.

Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні зумовлені активізацією формування ринкових, відносин, демонополізацією банківської справи, оскільки комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон'юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами й оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.

Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, бо відстрочення платежу одним або кількома продавцями дає змогу платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів запроваджує в господарський оборот додаткові платіжні засоби. Комерційний кредит дає змогу прискорити розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.

До переваг комерційного кредиту можна також віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і, відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб’єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту підтверджується ще й тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості суб'єктів ставляться в рамки договірних відносин і оформляються офіційним юридичним документом — векселем.

Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу через відновлення товарного забезпечення грошової маси. Цей висновок ґрунтується на класичному законі товарного та грошового обігу.

2. СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ

Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту — задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого — прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі, дачні земельні ділянки тощо. За економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо й видається, то під високі проценти, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб'єктами кредитних відносин тут є фізичні особи — позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації — кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позичкою {прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов'язання позичальника {непрямі кредити). З непрямих кредитів найбільше поширені позички, пов'язані з купівлею товарів тривалого користування. У такому разі обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару на виплат. Клієнт (покупець товару) спочатку оплачує до 30 — 40 % вартості товару, а під неоплачену частку банк надає клієнту позичку і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта як забезпечення кредиту. Після погашення позички, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий інший варіант, коли на неоплачену частку виписуються векселі зі строком, що відповідає строку відстрочення платежу. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли настає строк погашення, позичальник сплачує векселі, у такий спосіб повертаючи позичку.

У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об'єкти):

— інвестиційні кредити — на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;

— споживчі кредити — на придбання споживчих товарів та послуг;

— кредити на розвиток особистого господарства — придбаннясільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів,мінеральних добрив тощо;

— кредити на нагальні потреби;

— цільові кредити для окремих соціальних верств (молоді сім'ї,студенти, ветерани, пенсіонери та інші)як правило, ці кредити зміцнюють матеріальну базу, підвищують добробут, сприяють закріпленню кадрів за місцем роботи, а отже, мають яскраве соціальне спрямування. Такі позички видаються здебільшого на пільгових умовах під гарантії відповідних підприємств і організацій.

Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що стосуються порядку видачі та погашення кредиту, вирішуються на підставі кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються на підставі вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір інвестиційних кредитів обмежується вартістю майна (майнових прав), яке може бути передано банку в забезпечення, та сумою поточних доходів позичальника (за виключенням обов'язкових платежів) протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника, але він не може перевищувати 10 років з дня його надання.

Позичка може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть бути і треті особи. Банк приймає заставлені цінні папери на збереження, повертаючи їх позичальнику тільки після повного погашення боргу. Якщо борг не погашено своєчасно, банк має право реалізувати заставлені цінні папери. Тому важливо, щоб банк правильно оцінив ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки швидко і за яку ціну їх можна буде реалізувати. Тепер банки віддають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям, які авальовані першокласними банками. До актуального нині можна віднести й такий вид кредитування, як іпотечні кредити під заставу нерухомості. У цьому разі також дуже важливо зробити реальну ринкову оцінку предмета застави, а тому банки, що видають кредити під заставу, створюють у своєму складі спеціальні підрозділи — відділи заставних операцій.

Фізичні особи погашають кредити переказуванням коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектра кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту належать чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит — це одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і (переважно) з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов'язаний із наявністю поточного рахунка клієнта з використанням овердрафту (з від'ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунка. У першому варіанті оплата чеків здійснюється з поточного рахунка клієнта. За браком коштів на рахунку банк покриває від'ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів чеки відповідної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує їх ідентифікацію за опрацювання банком-емітентом. Використання клієнтом чеків поступово вичерпує ліміт кредитування, а надходження платежів (внесків) на чековий рахунок відновлює ліміт.

Кредитна картка — одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

Кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок, який може періодично змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта: обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в банк рахунки за товари, продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельно торговельна організація щомісяця надсилає власнику картки рахунок за куплені протягом місяця товари. У межах певного строку на цю суму відсотки не нараховуються, а пізніше рахунок конвертується в позику. Таким чином виникають зобов'язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає прострочення, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт кредитування.

Запровадження кредитних карток вважається найбільшою «революцією» у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту, стають засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Крім цього, вони можуть працювати як дебетові картки, забезпечуючи постійний доступ клієнтів до власних рахунків. Наприклад, їх можна використати для отримання готівки цілодобово з допомогою касових автоматів, для депонування чеків, переказування грошей з поточних рахунків на строкові вклади, для погашення позичок.

Ломбарди — кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі тощо. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позички визначаються згідно з договором залежно від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як правило, має бути більшою за суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на зберігання чи під заставу для отримання позички, встановлюється за домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений своєчасно, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, котрий (після закінчення встановленого пільгового строку) має право реалізувати майно і відшкодувати з виторгу суму боргу разом з нарахованими за кредит процентами.

3. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит є формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що дає їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються (в основному) фінансово-кредитними установами серед юридичних та фізичних осіб.

Державні позики поділяються:

1) залежно від того, хто є позичальником (центральні чи місцеві органи влади):

  • на централізовані (позичальником є уряд або вповноважене ним міністерство фінансів);
  • децентралізовані (позичальниками є місцеві органи влади);

2) залежно від місця одержання кредиту:

  • на внутрішні (розміщуються в середині країни);
  • зовнішні (надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

3) залежно від строку погашення:

  • на короткострокові (до одного року);
  • середньострокові (понад 5 років);

4) залежно від порядку оформлення кредитних відносин:

  • на облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);
  • безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов'язання або передбачають пряме кредитування центральним банком державного бюджету).

Державні позики реалізуються розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов'язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд, так і місцеві органи влади на підставі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов'язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик — зміни раніше встановлених умов державних позик (процента, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільною, коли власник облігації має право не погодитись на нові умови позики та забрати суму позики назад; примусовою, коли старі позики обмінюються на нові без урахування бажань кредитора; факультативною, коли кредитор може частково погодитись зі зміною умов позики.

В Україні державний кредит, як правило, спрямовується на покриття бюджетного дефіциту, який хронічно зростає внаслідок розладу економіки та постійного спаду виробництва. До 1996 р. в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5-8 процентів від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило до зростання темпів інфляції. 1995 р. уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету, розпочавши емісію облігацій внутрішньої державної позики. Надалі передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто користуватися тільки ринковими методами формування й регулювання державного боргу.

4. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ

Міжнародний кредит — це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб'єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об'єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси.

Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський, урядовий. Стосовно об'єктів кредитування міжнародний кредит буває фінансовим і комерційним.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочення платежу за продані в кредит товари. Кредитором є фірма-експортер, а позичальником — імпортер. З погляду позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішим є міжнародний банківський кредит, коли одним із суб'єктів кредитних відносин стає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит — це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у іншій валюті або в кількох валютах, як це буває на європейському ринку, коли позику розміщують одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гарантійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) — різновид міжнародного кредиту, що його одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою. У широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб'єктами кредитних відносин стають окремі держави, а об'єктом перерозподілу — їхній національний дохід. Як правило, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для забезпечення конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики можуть набирати форми інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень або балансування платежів між країнами.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародний кредит відіграє важливу роль, а саме:

  • сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;
  • сприяє зміцненню міжнародних економічних зв'язків;
  • підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту;
  • забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів;
  • є методом регулювання платіжних балансів;
  • посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв'язання проблем, що пов'язані зі структурною перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, проведенням конверсії та розвитком експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на підставі міжнародних угод, що укладаються між суб'єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України щодо залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів.

Протягом останніх років Україна уклала низку міжнародних угод щодо відкриття кредитних ліній під конкретні проекти й програми. Набрала сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. 1995 р. було підписано угоду про кредит «стенд-бай» Україні з боку МВФ, опрацьовано кілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектора, що реалізуються спільно зі Світовим банком починаючи з 1996 р. набула чинності (1996) керована НБУ кредитна лінія з ЄБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв'язки з центральними банками багатьох зарубіжних країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Однак нині відбувається процес швидкого зростання зовнішнього боргу держави та погіршання показників, що характеризують його обслуговування. Це можна пояснити такими обставинами:

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до надмірного накопичення боргових зобов'язань перед іноземними кредиторами. Ці зобов'язання не завжди підкріплені потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальників. Низький економічний потенціал України призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно знизився. Сьогодні Україна належить до групи країн з високим кредитним ризиком;

по-третє, іноземні кредити часто використовуються в Україні вкрай неефективно. До того ж так званий економічний романтизм наших економічних агентів призвів до невиправдано оптимістичних прогнозів розвитку економіки. Тому її потенційні можливості були надто переоцінені, а кредитів було залучено більше, ніж держава реально може обслужити. Нині наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг частково за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів — це річ неприпустима, яка загрожує остаточним банкрутством держави.

Відтак головне завдання органів системи управління зовнішнім боргом — це здійснення системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів відповідно до реальних можливостей країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз будь-яка держава розпочинає з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості на душу населення, обсягу нетто-заборгованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри заборгованості пов'язуються з показниками економічного розвитку країни. Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яку частку експортних надходжень спрямовано на погашення боргу, тобто скільки років (орієнтовно) потрібно буде для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед усіх цих різноманітних показників головним є норма обслуговування боргу. Вона обраховується як відношення суми платежів за обслуговування зовнішньої заборгованості (сплата процентів та погашення капітальної суми боргу) до загального обсягу експорту. Цей показник свідчить, яка частка валютного прибутку вилучається на певний період з економічного обороту країни і не може бути використана ні для нагромадження, ні для споживання.

Під час аналізу міжнародної валютної ліквідності враховуються також стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та обсягу імпорту і багато інших показників.

5. БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ

Банківський кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб'єктами кредитування: кредитором — банком, який надає кредити, і позичальником — суб'єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Позичальниками можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Прямий банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, які мають у цьому потребу, на підставі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може набирати форми фінансових зобов'язань банку. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути облік векселів, факторингові, фондові, гарантійні операції тощо.

Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов'язаний з емісією грошей в обіг.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням власного кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування має бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, на зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов’язаних із:

• розвитком виробництва та товарообороту;

• інвестиційною діяльністю;

• приватизацією державного майна;

• задоволенням споживчих потреб;

  • іншими напрямами функціонування господарської діяльності. Забороняється використання позичальниками кредитів:

• на покриття збитків;

• формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;

• придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів Національного банку України, не можуть бути спрямовані:

  • на конвертування національної валюти у валюту інших держав;

• викуп державного майна;

• використання в цілях, які не обумовлені кредитною угодою.

У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних кредитних ресурсів іншим банкам.