Функція ціни в ринкової економіці України, види цін

Вступ.

1. Сутність економіки та її роль у житті.

2. Функція ціни в ринковій економіці.

3. Вплив ціни на ринкову економіку.

4. Коливання цін і виливаючи з цього наслідки.

Висновки та пропозиції.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Ціна — це категорія товарного виробництва, яка обслуговує обмінні процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і виступає важелем впливу на суспільне відтворення. Зокрема, ціна обслуговує усі стадії суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), бере участь у розв’язанні різнобічних соціально-економічних проблем суспільства, виступає важливим фактором впливу на розвиток економіки. Ціна як економічна категорія використовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, формування структури споживання і товарообігу.

Як зазначає М.М.Артус “ціна є економічним барометром господарського життя, а механізм цін являє собою серцевину ринкового регулювання” . Тому дослідження природи цін та її теоретичних основ є необхідною умовою вдосконалення господарського механізму в ринкових умовах. Основний зміст економічної категорії “ціна” витікає з підходів до процесу ціноутворення. Світовій економічній думці відомі три найбільш поширені підходи до процесу формування ціни (теорії ціноутворення).

Перша теорія ціноутворення – це теорія трудової вартості, представниками якої є В.Петті, А.Сміт, К.Маркс. Сутність теорії трудової вартості полягає в тому, що в основі ціни лежить вартість товару. З класичного визначення, яке дав К.Маркс, ціна – це грошовий вираз одиниці вартості товару, випливає необхідність з’ясування сутності вартості, яка лежить в основі цін на товари та послуги. У процесі історичного розвитку суспільства, а з ним і розвитку товарного обміну, виділився товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Таким товаром виступають гроші (золото). Саме гроші стають мірою вартості товарів. Вартість характеризується мінливістю, отже метод її виміру означає те, що в грошовому виразі можна отримати приблизне вираження вартості товару.

Ціна в ринковій економіці є важливим регулятором її розвитку. Для виробників і споживачів вона — це той орієнтир, який дає змогу їм приймати правильні рішення: що саме виробляти, коли виробляти і скільки, що і скільки купувати. Скажімо, зростання ціни стимулює виробника збільшувати виробництво товару, задовольняючи тим самим зростаючий попит споживачів. Якщо кількість споживачів, які хочуть і можуть купити цей товар за підвищеною ціною, стабілізується, настає рівновага на ринку між попитом і пропозицією. Ціна в даному випадку виконала стимулюючу і синхронізуючу функції. Водночас у процесі своїх динамічних змін ціна виконує і сигнальну функцію, оскільки орієнтує товаровиробників на ефективний перерозподіл ресурсів між видами виробництв. Якщо, наприклад, спостерігається тенденція до зниження ціни на свинину і підвищення на яловичину, це є сигналом того, що частину ресурсів із свинарства економічно виправдано направити на прискорений розвиток скотарства і тим самим досягти більшої економічної вигоди.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси функція ціни в ринкової економіці Українитавиди цін.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність економіки та її роль у житті;
• охарактеризувати функції ціни в ринковій економіці;
• дослідити вплив ціни на ринкову економіку;
• виявити наслідки коливання цін.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема ціни в ринкової економіці України. Об’єктом дослідження є основи та загальні риси функції ціни в ринковій економіці. Предметом дослідження виступає особливості функції ціни в ринковій економіці України, розгляд її видів, наслідки коливань цін.

1. Сутність економіки та її роль у житті

"Економіка" (грец.) — мистецтво ведення домашнього господарства. Вперше цей термін ввів в обіг Аристотель (III ст. до н.е.). Він розділив науку про багатство на економіку і хримастику. Перша вивчає виробництвоблаг для задоволення потреб людей, друга — накопичення грошей.

Економіка як наука про суть економічних знань почала формуватися тільки в ХVII-ХVIII ст., з розвитком капіталістичних відносин.

Сьогодні той факт, що саме від ціни товару залежить його успіх або невдача, не потребує доказів. Проте так було не завжди. Важливість ціноутворення недооцінювалась протягом багатьох років. Дослідження, проведені в 1950-х рр. показали, що більша частина фірм або механічно встановлювала ціни на основі витрат, або слідувала ціноутворенню конкурентів. Лише частина практиків, які проводили дослідження в 1964 р., визнала важливість ціноутворення в діяльності фірми. До середини 1970-х рр. ціноутворення зводилось головним чином до калькулювання витрат і додавання до них розрахованої норми прибутку. Такий витратний метод ціноутворення враховує попит споживачів у другу чергу. Якщо споживачі не купували товар за встановленою ціною, компанія знижувала її, щоб побачити, чи готові споживачі купувати товар за новою ціною.

Саме тому сьогодні, усвідомивши важливість ціноутворення, провідні компанії світу для реалізації своїх цілей та збільшення прибутковості звернули увагу на розроблення та вдосконалення своєї цінової політики. Крім того, змінилися погляди на техніку обліку витрат, багато фірм проводять дослідження ринку, щоб краще усвідомити мотивацію споживачів, вивчають діяльність конкурентів.

Складність ціноутворення полягає в тому, що ціна — категорія кон’юнктурна. На неї впливає комплекс політичних, економічних, психологічних та соціальних чинників. Сьогодні ціна може визначатися виходячи з витрат, а завтра її рівень може залежати переважно від психології та поведінки покупців.

Ціна повинна відповідати якості товару, яку визначають споживачі. Якщо ціна завищена, то споживачі зрозуміють, що вони не отримують еквівалент за витрачені гроші. Якщо ж ціна занадто низька, то споживачі візьмуть під сумнів якість товару, оскільки вони зрозуміють, що у більшості випадків більш низька ціна означає більш низький рівень якості.

Як же знайти саме ту ціну, яка буде оптимальною? Відповідь на це запитання дає знання та розуміння сутності цінової політики, вміння керувати нею та використовувати її для кожного виду товару, що виробляє підприємство[6, c. 164-166].

Маркетингова цінова політика — це мистецтво управління цінами й ціноутворенням, мистецтво встановлювати на товари (послуги) такі ціни і так варіювати ними залежно від положення товару на ринку, щоб поставлені цілі були досягнуті.

Маркетингова цінова політика реалізується через маркетингові цінові стратегії й засновується на певних методах маркетингового ціноутворення, тому повинна розглядатися лише в контексті загальної політики фірми.

Будучи лише однією зі складових маркетингових засобів, ціна товару виконує винятково важливу функцію, яка полягає в одержанні надходжень від реалізації. Саме від цін залежать досягнуті комерційні результати, а правильно обрана цінова політика справляє довгостроковий та вирішальний вплив як на конкурентоспроможність товарів, так і на виробничо-збутову діяльність підприємства. Крім того, ціна є чинником, що має велике значення для споживачів товарів. Вона сприяє встановленню певних відносин між підприємством і покупцями й допомагає створенню про нього певного уявлення, що може вплинути на його подальший розвиток. І нарешті, ціна є найсильнішою зброєю в боротьбі з конкурентами на ринку[3, c. 49].

2. Функція ціни в ринковій економіці

Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільне необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М. І. Туган-Барановський, "ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок". Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).

Суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вартості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, який склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільне необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази ціни, таким чином, перестали відповідати суспільне необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найповніше відображення у нових цінах суспільне необхідних затрат праці.

За такої умови ціна щонайкраще виконує властиві їй функції у період побудови ринкових відносин, а саме:

1) функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним з найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;

2) функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

3) стимулюючу функцію. У народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не заінтересовують підприємства нарощувати обсяги виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть спричинити розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;

4) розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти, встановлюючи дотації на інші товари (послуги).

Поняття «функція» означає зовнішній прояв властивостей якого-небудь об’єкта в даній системі відносин. Функція є способом реалізації в реальній дійсності внутрішньої глибинної суті економічної категорії[10, c. 329-331].

Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку.

1. Облікова функція. Визначається самою суттю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. Насамкінець ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва та обігу товарів, а й розмір прибутку.

Основний принцип обліку витрат полягає в тому, що принципи й методи обліку витрат, які застосовуються на підприємстві, повинні відповідати його організаційній та управлінській структурі, номенклатурі товарів, що випускаються, технології виробництва й формам зв’язків із ринком.

2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі на виробництво та споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають зростанню випуску й споживання різних товарів. Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючу функцію має така ринкова ціна, яка дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Стосовно даної функції ефективнішими є ціни, що дають більш високий прибуток порівняно з цінами на інші товари. Стимулююча функція означає, що за допомогою системи цін реалізуються економічні інтереси всіх учасників відтворення й суспільства загалом. Особливо значуще це для ринкової економіки, коли на перше місце висуваються економічні методи управління. Стимулювання здійснюється на всіх стадіях, напрямах розширеного відтворення. Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція відіграє в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них.

3. Розподільна функція. Вона пов’язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки даній функції ціни розв’язуються також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.

4. Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника ® посередника ® споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець — одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити розмір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують корисність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує співвимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.

5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим менше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін.

Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю товарів, представлених на ринку. У разі підвищення цін зростає обсяг товарів, що пропонуються до продажу, і навпаки. Функцію, що врівноважує попит та пропозицію, виконує ціна. Вона стимулює збільшення пропозиції у разі недостачі товарів і знижує попит у разі надлишку товарів. У міру становлення ринкових структур і розвитку конкуренції, досягнення збалансованості між попитом та пропозицією підвищення цін має обумовлюватися тільки поліпшенням якості і розширенням асортименту товарів. З розвитком ринкових відносин ця функція ціни підсилюватиметься і згодом стане домінуючою у формуванні цін на товари.

6. Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попиту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності за досить тривалого циклу виробництва й в умовах інфляції призводить до знецінення коштів, вкладених у цю сферу[1, c. 216-219].

Між різними функціями ціни існує взаємозв’язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв’язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень[16, c. 157-158].

3. Вплив ціни на ринкову економіку

Державного впливу в умовах переходу до ринку потребують різноманітні процеси, що відбуваються в економіці, в тому числі і ціноутворення. В ринковій економіці ціна є найпоширенішою категорією, тобто ціну мають усі види продукції, робіт та послуг. За допомогою цін визначаються різноманітні показники й вимірюються економічні величини: обсяги виробництва і споживання, основні і оборотні фонди та інші ресурси. Ціна, за Господарським кодексом, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна являє собою одну з найскладніших економічних категорій. Вона є грошовим вираженням вартості, тобто визначенням за допомогою грошей субстанції ціни. У ринковій економіці ціна є загальним регулятором процесу суспільного виробництва, вплив якого на діяльність суб'єктів господарювання доповнюється іншими регуляторами, що застосовуються державою (податками, дотаціями, валютним курсом і т. ін.)

Що ж лежить в основі ринкових цін і відтак в основі мінових пропорцій в обміні товарів? Історія розвитку ринкової економіки і економічної науки позначилася багатьма теоріями вартості й ціни1. Найвідомішими з них є, насамперед, теорія трудової вартості, розроблена фундаторами класичної політичної економіки, англійськими економістами В. Петті, А. Сміттомта Д. Рікардо і завершена в працях К. Маркса. Вона виходить з того, що субстанція і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначається затратами праці на виробництво товарів.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін (висунута представником французької класичної політекономії Ф. Кене). Оскільки, однак, величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі види витрат (палива, сировини, матеріалів, робочої сили), то використання витрат як основи цін означає, по суті, пояснення цін на продукцію цінами на елементи витрат.

Ціна за своєю природою суттєво визначає загальний стан ринкової кон’юнктури. Крім цього, вона підтверджує чи не підтверджує монопольне становище виробника. Сам аналіз послідовності проведення оцінки товарних ринків на предмет ступеня монополізації може бути представлений таким чином:

I етап — це попереднє вивчення ринку через проведення його сегментації, визначення типу ринку, оцінку меж і його місткості, встановлення впливу державного регулювання на роботу підприємств;

II етап — це узгодження показників, які характеризують ситуацію на досліджуваному товарному ринку та рівень його монополізації і конкурентоспроможності;

III етап — це формування узагальнюючої оцінки ситуації на ринку та підготовка висновків і пропозицій з демонополізації товарних ринків.

Такий підхід до оцінки рівня впливу цінового фактору дає змогу систематизувати та конкретизувати етапність визначення ступеня монополізації окремих товарних ринків, встановити порядок і спосіб аналізу рівня монополізації ринків товарів із метою отримання та оцінки інформації для прийняття рішень щодо розробки заходів до обмеження, ліквідації та запобігання монополізму на конкретних із них.

На першому етапі аналізу регіонального ринку доцільно визначити товарні й територіальні межі ринку, виробників (постачальників), що діють на ринку, встановити коло споживачів та їх класифікацію, розрахувати обсяги виробництва й рівень цін на товари за два-три останніх роки, спрогнозувати обсяг ринку товару з урахуванням даних про величину експорту (імпорту) товару, обчислити частку основних підприємств, визначити підприємців, що посідають монопольне становище на ринку, провести його сегментацію, оцінити загалом сектор економіки, що охоплює цей ринок. Для оцінки монопольного становища об'єктом аналізу варто виділити групу підприємств, що усувають конкуренцію між собою.

При встановленні складу покупців, тобто кола споживачів, визначають усіх носіїв попиту, які купують певний товар у даного підприємця. їх розподіляють на групи залежно від способу участі в процесі реалізації певного товару.

Товарні межі ринку визначають шляхом формування групи взаємозамінних товарів однієї споживчої вартості, у рамках якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Для визначення взаємозамінності товарів можна використовувати коефіцієнт перехресної еластичності попиту, де за основу взята середня ціна. Позитивним моментом використання цього коефіцієнта є спрощення процедури визначення товарних меж ринку, що потребує наявності взаємозамінних товарів, а також дає змогу оцінити передумови для існування конкурентних відносин на досліджуваному ринку. Недоліком використання коефіцієнта перехресної еластичності попиту є те, що він діє лише за умов збалансованості попиту і пропозиції на товари, ринки яких аналізуються, і ціни на товари-замінники повинні залишатися сталими[5, c. 324-326].

Тому додатково необхідно враховувати позицію споживачів щодо таких ознак товарів, як аналогічність призначення споживчих властивостей та умов використання, подібність фізичних властивостей та їх характеристик, якісні показники, наявність спільної групи споживачів товару, відсутність суттєвої різниці в цінах. Територіальні межі ринку певного товару визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої, з точки зору споживача, придбання товарів, що належать до групи взаємозамінних, є неможливим або недоцільним. Територіальні межі ринку — це межі території, на якій у разі значного збільшення ціни на певний товар в одному пункті протягом тривалого часу споживачі можуть купити його в інших пунктах. За таких умов необхідно враховувати технологічні зв'язки між виробником і споживачем, можливості гарантійного, технологічного та іншого обслуговування товару, його фізичні й технічні характеристики, співвідношення цін, наявність складських приміщень і транспортні витрати, наявність торгової марки, адміністративні бар'єри щодо ввезення і вивезення товарів.

Визначення частки конкретного підприємця на ринку дає змогу характеризувати лише один бік монопольного ринку, а саме його структуру. Інший бік — поведінку підприємств — кількісні методи не оцінюють, вони лише констатують конкретну ситуацію на ринку у певний момент часу і не завжди дають змогу одержати вичерпні відомості про використання підприємствами свого монопольного становища. З метою усунення недоліків чисто кількісної оцінки ступеня монополізації ринків слід передбачити в системі моніторингу сегментацію товарних ринків. За допомогою сегментації ринку з використанням цін виділяють частину ринку, групу споживачів, товарів чи підприємців, які володіють визначеними загальними ознаками. Об'єктами сегментації можуть бути споживачі, товари та послуги чи самі підприємства.

З метою завоювання ринкових позицій, заповнення відповідних ринкових ніш важливо розробити стратегії цінового регулювання ринку.

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України великого значення набувають економічні методи цінового регулювання ринкових відносин шляхом формування резервів стратегічних ресурсів у періоди небажаного зростання цін чи їх зниження та загрози скорочення виробництва, і навпаки — шляхом проведення товарних інтервенцій на відповідних ринках у період невиправданого підвищення цін із метою захисту споживача. Не можна погодитись із думкою тих економістів, які заперечують збереження прямого державного встановлення та регулювання цін. За такої позиції присутнє пряме використання цінової політики у розвинутій ринковій економіці, коли ціни встановлюються державою лише для природних монополій та здійснюється перехід від регульованого режиму ціноутворення до спостережного. Ці заходи нині є своєчасними для сучасного рівня розвитку вітчизняного народного господарства та впливу на нього будь-яких за характером діяльності монопольних утворень.

З урахуванням головних завдань регулювання економіки та з метою запобігання спаду виробництва виправданішим є збільшення монопольної частки підприємств на товарному ринку з державним регулюванням цін на продукцію не лише природних монополій, а й значної кількості фактично чинних та інших монопольних утворень. Однак тут важливо дотримуватися відповідних пропорцій, щоб запобігти директивності у ціновій політиці. Держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт та рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган, суб'єкт економічних відносин, котрий виходить за рамки ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов слід використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворення було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом.

Таким чином, пряме державне регулювання передбачає необхідність коригування ринку та доповнення ринкового механізму централізованою політикою контролю за важливими параметрами ринку. В умовах недосконалого ринкового господарства ціна рівноваги, що епізодично виникає, не задовольняє оптимального стану і стабільності у суспільстві, і тому держава шляхом цінової політики створює нові умови рівноваги. Прибічники опосередкованого державного впливу на ринок прагнуть встановлювати ціни лише шляхом зміни податків і процентних ставок. Ці методи є виправданими, але не за умов кризи та перехідної економіки[13, c. 179-181].

Обираючи методи цінової політики, доцільно дотримуватися принципу розумної достатності державного регулювання, щоб запобігти виникненню можливих крайнощів, коли при встановленні державою значних цін ринкові механізми сильно блокуються та створюється небезпека втрати ринкових орієнтирів для зіставлення затрат і результатів, оскільки відчутним стає вплив неринкових факторів. Не пов'язана з конкурентним ринком і встановлена згори ціна не може достатньо змінюватися залежно від коливань попиту та пропозиції, тому створюється або дефіцит, або надлишок продукції, що не може бути реалізованим. Повне усунення держави від формування цін та їх регулювання руйнує основу економіки суспільства, залишає її без важливих засобів боротьби з монополізмом при його використанні, робить ринкові відносини та становище більшості підприємств досить нестійкими та нецивілізованими.

Для формування конкурентного ринку та конкурентного ціноутворення необхідно державний сектор не руйнувати, а комерціалізувати його діяльність, посилити його функції як рівноправного суб'єкта ринкових відносин, що у ціновій політиці має проявлятися шляхом встановлення цін на свою частку власності, до якої повинні належати природні монополії, частина інфраструктури та промислового виробництва, що перешкоджатиме розірванню міжвиробничих зв'язків. У цьому плані також важливим є використання механізму державного замовлення, коли обов'язкове фінансування частково замінюється наданням податкових, митних та інших пільг, що створює передумови опосередкованого впливу на рівень інших цін.

Для розв'язання проблеми регулювання та становлення конкурентного ринку необхідно повністю врахувати загальні економічні умови перехідного періоду з точки зору специфіки зміни попиту та пропозиції, характеру формування затрат, незалежно від немонополістичного чи монополістичного характеру суб'єктів господарювання. Оскільки в перехідному періоді зберігається дефіцит ресурсів, монополістичний вплив і посилення інфляційних очікувань, то витрати стають базовим фактором, що визначає величину ціни. В таких умовах ціни на товари та послуги підприємства включають затрати не лише нинішнього, а й майбутнього періодів, де закладено очікування подальшого підвищення цін на сировину, комплектуючі, робочу силу, обслуговування збиткових потужностей, а обмеження, пов'язані з платоспроможним попитом, недостатньо дієві.

Регулювання ціноутворення на основі обмеження норми прибутку на капітал є ефективним тільки з точки зору зменшення впливу витратного механізму на цінову політику та зацікавлення монопольних утворень в інвестиціях заради збільшення кінцевого обсягу прибутку. Перевага у витратах є наслідком зростаючої віддачі від масштабу виробничої функції. В сучасних умовах господарювання ефект від зниження витрат проявляється через ціну і сприяє розширенню спочатку виробництва, а потім і продажу товарів на вітчизняних ринках. Водночас це сприяє ефективнішому використанню діючих потужностей. Зменшення граничної ціни приводить до скорочення витрат і зниження собівартості продукції, зростання попиту на товари, що вкрай необхідно для економічної підтримки власного виробництва[11, c. 237-239].

Аналіз регулюючої дії ціни як елемента сегментації ринку необхідний також для визначення взаємозв'язків "виробник — споживач" чи "продавець — покупець", що дає можливість виявити причини, за якими споживач надає перевагу товарам конкурентів, та оцінити тенденції, притаманні досліджуваному ринку при визначенні ступеня його стійкості.

Із метою врахування особливостей економічного впливу цінового фактору на здійснення операцій купівлі-продажу товарів важливе місце посідає конкурентоспроможність товарної пропозиції.

Конкурентоспроможність на рівні підприємства характеризує здатність до стійкого зростання випуску продукції конкретних груп товарів в умовах як внутрішньої, так і зовнішньої конкуренції. На її величину впливають три основні групи факторів. Перша група — це ресурси. Тут маються на увазі фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції (матеріаломісткість). Друга група — це цінові фактори. До них слід віднести рівень і динаміку цін на всі ресурси виробництва й готову продукцію. Третя група — це фактори середовища. Основне місце серед них посідає економічна політика держави та рівень її впливу на ринкового контрагента.

До фактору середовища входять перш за все такі складові, які належать банківській системі, системі управління банківським процентом, рівнем інфляції, валютним курсом, зовнішньоторговельними тарифами. Все це впливає на конкурентоспроможність підприємства, галузі, економіки в цілому. А тому само підприємство не може контролювати ці фактори і повинно до них пристосовуватися.

На глобальному рівні конкурентоспроможність — це здатність економіки держави брати участь у світогосподарських зв'язках, у результаті чого підвищується рівень і якість життя населення за рахунок внутрішнього виробництва, а не зовнішніх запозичень. Варто зазначити, що як на індивідуальному, так і на глобальному рівнях оцінка конкурентоспроможності здійснюється не тільки за суто економічними критеріями.

Ціноутворення і ціни — одна з найскладніших проблем, в якій перехрещуються більшість економічних, соціальних і політичних проблем держави. Ціна — це перетворена форма вартості, її грошовий вираз. Згідно з теорією трудової вартості остання визначається витратами суспільно-необхідного робочого часу на виробництво товару. В процесі міжгалузевої конкуренції капіталів вартість перетворюється на ціну виробництва, що забезпечує середню норму прибутку на авансований капітал. У цих умовах дія закону вартості проявляється через коливання ринкових цін навколо ціни виробництва, тому динаміка руху останньої на національних ринках справляє визначальний вплив на динаміку ринкових цін.

Ринкова ціна — це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. В макроекономічному плані ціна розглядається як найважливіший стратегічний критерій, що характеризує кон’юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, вона впливає на її стан, а з іншого — є результатом її розвитку. Адже динаміка руху ціни пов’язана із змінами в якості й обсязі виробництва товару та пропозиції його на ринку, з платоспроможністю споживачів і рівнем споживання ними даного товару, обсягом товарних запасів, із загальним економічним станом підприємств тощо.

Зміна ціни відбувається під дією низки ціноутворювальних факторів. У ринковій економіці найважливішими серед них є суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції і купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін, стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва. Крім названих, на рівень цін впливають й такі ціноутворювальні фактори, які діють лише на окремих етапах розвитку товарно-грошових відносин, як наприклад, умови поставок товару, взаємовідносини між продавцем і покупцем, спосіб руху продукції від виробника до споживача (нульовий рівень, коли продукція реалізується виробником через власну торговельну мережу, однорівневий — через посередника роздрібного торговця, дворівневий — через оптового і роздрібного торговця, трирівневий — коли продукція реалізується трьома посередниками — оптовим, дрібнооптовим і роздрібним), а також франкування ціни, тобто включення до її складу на певних умовах витрат на страхування і доставку товару. На внутрішньому вітчизняному ринку прийнято розрізняти ціни «франко-станція відправлення» і «франко-станція призначення». В першому випадку витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця призначення бере на себе покупець товару, а в другому — виробник продукції чи постачальницька фірма[9, c. 286-289].

На динаміку цін впливає і співвідношення валютних курсів різних країн, хоч першоосновою такого співвідношення є співвідношення купівельної спроможності національних грошей. Це пояснюється відокремленістю до відомого ступеня національних економік від зовнішньоекономічної сфери, найважливішою складовою якої є світова торгівля. Механізм впливу цього фактора проявляється в тому, що при підвищенні курсу національної валюти імпортер повинен заплатити за товар певної країни у своїй валюті більше грошей, ніж він платив раніше. В результаті знижується конкурентоспроможність товарів країни, що здійснила ревальвацію своїх грошей. Водночас країни, що девальвують національну валюту, підвищують конкурентоспроможність своїх товарів, оскільки імпортер за таких умов платитиме за них своєю валютою менше, ніж раніше. Іншими словами, якщо при ревальвації грошей, по суті, має місце підвищення цін на національні товари, при девальвації — навпаки, їх зниження.

У ринковій економіці функціонують кілька видів ринкових цін. Головними з них є оптові й роздрібні ціни, що можуть набувати різної форми залежно від умов їх застосування в процесі купівлі-продажу. Оптові — це такі ціни, за якими підприємства реалізують свою продукцію великими партіями всім категоріям споживачів, крім населення. Роздрібні — це ціни, за якими населення купує товари в роздрібній торгівлі для задоволення власних потреб. Якщо товари купуються з одночасною виплатою (перерахунком) грошей, роздрібні й оптові ціни набувають форму готівкових, а якщо з відстроченням виплати — то кредитних. У випадках, коли ціна визначається як готівкова, але покупець через відсутність у нього готівки бере товар у кредит, він виплачує власнику товару процент на рівні фактичної банківської процентної ставки за весь період відстрочення платежу, визначеного за домовленістю сторін[8, c. 228-230].

4. Коливання цін і виливаючи з цього наслідки

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) — обмеженим платоспроможним попитом. Відповідними реальними величинами ринкової кон’юнктури будуть значення обсягу купівлі-продажу, що знаходяться лівіше від значення точки рівноваги (відносно вертикальної осі, проведеної через неї).

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Це спонукає продавця до поліпшення свого товару. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту. Швидкість зниження цін відповідає обсягу надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним.

В обох випадках ринкової кон'юнктури вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, де встановлюється тимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна набуває значення рівноважної ціни. При цьому дефіцитному ринкові відповідає вектор, направлений догори, а ринкові надлишкової пропозиції — вектор, направлений донизу. Точка збігу двох векторів не є "кінцевою зупинкою" їхнього руху. Як і маятник годинника, вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання.

Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше відповідає суспільне необхідним нормальним умовам відтворення певного товару, з одного боку, і робочої сили (більш широко — особистості) споживача цього товару — з іншого. У зв'язку з цим на ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропозиції ґрунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.

Група факторів, що визначають ціни — це фактори, зовнішні стосовно взаємодії покупців і виробників товару. Серед них повинні бути враховані наступні

Фаза економічного циклу відноситься до макроекономічних факторів. При аналізі динаміки цін світового ринку необхідно приймати до уваги вплив економічних циклів, об'єктивною основою яких є цикли відтворення основних фондів економічно відособлених товаровиробників. Зміни цін у залежності від фази економічного циклу мають наступну закономірність:

а) мінімального рівня ціни досягають у фазі економічної кризи;

б) під час депресії і пожвавлення спостерігається ріст цін;

в) ціни досягають максимуму у фазі підйому, а потім починається зниження цін[7, c. 143-145].

У рамках загальних закономірностей розвитку зміна цін на різні групи товарів не відбувається рівномірно. Найбільше різко і швидко реагують на зміну кон'юнктури в різних фазах циклу ціни на сировину і товари тривалого користування, (товари споживчого призначення), менш різко — ціни на напівфабрикати і ще нижче чутливість цін на машинобудівну продукцію виробничого призначення.

Інфляція. Інфляційні процеси у світовій економіці приводять до виникнення постійної тенденції цін до підвищення. Ця тенденція накладається на циклічні коливання цін. У результаті абсолютне зниження цін на світовому ринку в даний час зустрічається порівняно рідко.

Короткострокові коливання попиту та пропозиції. Поряд з циклічними коливаннями цін, викликаними глобальними порушеннями попиту та пропозиції, виникають і внутріциклічні короткострокові порушення відповідності попиту та пропозиції. Короткострокові коливання не збігаються з загальними для всього ринку диспропорціями відтворювального процесу і накладаються на вплив економічного циклу й інфляції. Існують наступні види короткострокових коливань попиту та пропозиції:

а) сезонні коливання цін;

б) зміни цін при змушених продажах;

в) зміни цін при змушених закупівлях;

г) спекулятивні коливання біржових котирувань;

д) зміни цін, викликані раптовим форс-мажорними обставинами (посуха, заморозки, землетрус).

При встановленні ціни важливо не прийняти короткострокові коливання цін за початок загального підвищення чи зниження цін.

Заходи державного регулювання і контролю над цінами. У більш явній формі впливають на ціни заходу державного регулювання і контролю над цінами. У країнах з розвинутими ринковими відношеннями держава відіграє істотну роль у процесі ціноутворення, особливо в зовнішньоторговельних операціях.

Існує декілька каналів державного регулювання цін:

а) державне регулювання цін внутрішнього ринку, що здійснюється за допомогою гарантування виробникам рівня продажних цін (наприклад, єдині закупівельні ціни на сільськогосподарські товари встановлені у країнах "Спільного ринку") і за допомогою субсидування конкретних видів витрат виробництва;

б) митна політика, що включає встановлення імпортних мит, соціальне оподатковування імпортованих товарів, кількісне обмеження імпорту, ліцензування і т.д. За допомогою цих засобів держава тією той іншою мірою захищає внутрішній ринок і сприяє підвищенню цін на товари місцевих фірм;

в) бюджетне субсидування експорту. Для того, щоб підвищити конкурентноздатність вітчизняних товарів шляхом зниження експортних цін, уряди видають експортерам субсидії, що являють собою доплату до експортного доходу до рівня внутрішніх цін[15, c. 167-169].

Канал, по якому здійснюється зовнішня торгівля. Рівні цін на аналогічні товари розрізняються у залежності від каналу, по якому здійснюється зовнішня торгівля. У зв'язку з цим говорити про єдину ціну, яка складається на світовому ринку, можна лише з великими застереженнями. Необхідно розрізняти:

а) ціни, що складаються при торгівлі між фірмами, що входять у склад однієї транснаціональної корпорації (трансфертні ціни). У цьому випадку нерідко факторами, що домінують при ціноутворенні, є інтереси корпорації в цілому. У зв'язку з цим ціни встановлюються на мінімальному (а іноді, навпаки, на максимальному) рівні;

б) ціни “вільної” торгівлі, які складаються на основі контрактів, що укладаються між собою незалежні фірми;

в) ціни, що складаються на підставі закупівель товарів, що фінансуються за рахунок кредиторів. У світовій торгівлі надання кредиту нерідко супроводжується додатковими зобов'язаннями позичальника використовувати кредит для закупівлі визначених товарів у країні-кредиторі. Як правило, рівень цін при цьому істотно перевершує ціни "вільної" торгівлі.

Валютний курс. На зміни цін у міжнародній торгівлі великий вплив здійснюють коливання валютних курсів. Звичайно експортер намагається дати пропозицію по ціні у валюті своєї країни. Це дає дві принципових переваги:

· спрощення для свого персоналу;

· ризики в зв'язку зі змінами курсу валют лежать на іноземному споживачеві.

Експортер може зробити пропозицію ціни в іноземній валюті (звичайно, використовуючи одну з головних світових валют).

Вказуючи ціну в іноземній валюті, експортер автоматично берет на себе ризик при зміні курсу валют. Для зниження цього ризику експортер звичайно підстраховує себе шляхом покупки на валютній біржі якої-небудь валюти на термін. Такі угоди можна укладатися на біржі з терміном закриття операції через кілька років. Експортер може і не підстраховувати себе, але це дуже небезпечно. Таке поводження експортера вважається спекуляцією на курсі валют.

Покупка валюти на термін не дає повної гарантії від збитків при зміні курсу валют: контракт на покупку валюти полягає за умови сплати до визначеної дати, звичайно на дату платежу іноземним покупцям. Якщо відбудеться затримка платежу (чи відмовлення від платежу), ризик за зміну курсу несе експортер.

У випадку девальвації валюти своєї країни експортеру відкриваються наступні можливості:

· зберегти ціни в даній валюті, що означає для покупця зниження ціни;

· зберегти ціну в іноземній валюті, збільшивши відповідно ціну у своїй валюті;

· установити середню ціну між цими двома крайніми позиціями.

Практично перший варіант застосується, якщо:

· взаємозв'язок ціни і попиту на ринку такі, що збільшення продажів по новій (зниженій) ціні буде настільки велике по обсягу, що дозволить одержати таке збільшення прибутків, що покриє неодмінні переплати через зазначені вище причин;

· маються в наявності вільні виробничі потужності, тобто устаткування, робоча сила, фінанси і т.д., що зможуть забезпечити збільшення виробництва.

Збереження ціни в іноземній валюті приведе до негайного збільшення прибутків й автоматично покриє збільшення собівартості, яке може статися в зв'язку з девальвацією. На жаль, це часто неприйнятно, тому що:

· дистриб’ютор і, можливо, споживач при девальвації будуть очікувати якихось знижок, і поки не буде знижена ціна чи зроблені знижки, доброму імені компанії, а також і замовленням може бути нанесена шкода;

· інші конкуренти можуть знизити свої ціни на цьому ринку. У результаті ті компанії, що не знизять ціну, понесуть втрати;

· місцеві конкуренти й експортери в треті країни, очікуючи зниження цін експортера, можуть знизити їхні власні ціни, хоча це спричинить для них зменшення прибутків.

В ідеальному випадку експортер:

· підрахує величину додаткових витрат, зв'язаних з девальвацією;

· зіставить додаткові розраховані витрати з можливою зміною ринкового попиту і назначить ціну, що забезпечить одержання максимального прибутку;

· врахує можливі дії конкурентів і відповідно скорегує ціну[12, c. 247-249].

Висновки та пропозиції

Стан економіки проявляється в процесі економічної діяльності, яка впливає на рівень конкурентоспроможності. Таким чином, це означає, що конкурентоспроможність існує у фактичній і потенційній формах. Підприємство чи держава прагнуть максимально реалізувати свій потенціал, а зовнішні й внутрішні умови економічної діяльності можуть сприяти або заважати такій реалізації.

У деяких економічних дослідженнях проблему конкурентоспроможності намагаються звести до проблеми ефективності. З наведеної класифікації факторів випливає таке ототожнення, яке, по суті, стосується тільки першої групи факторів. У структурі потенційної конкурентоспроможності значне місце посідає ресурсний потенціал, тоді як фактична конкурентоспроможність проявляється тільки на ринку після процесу виробництва, і тут важливими стають ціновий фактор і фактор кон'юнктури ринку.

На рівні підприємства можливим є здійснення контролю насамперед за ресурсними факторами, тобто за загальною ефективністю виробництва, а ціновий фактор є важелем загальноекономічного впливу суспільства.

Розглядаючи основні теорії ціноутворення та погляди вчених-економістів на суть ціни ми дійшли висновку, що ціна – економічна категорія, яка обслуговує усі етапи суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) та формується під впливом ринкових факторів: попиту та пропозиції. Ціна виступає важелем господарського механізму, оскільки відображає всебічний вплив на соціально-економічні процеси в суспільстві. Саме ціна виступає економічним інструментом, завдяки якому вартість товару одержує грошовий вираз та стає об’єктом розподілу. Ціна виступає основою, на якій здійснюється весь наступний розподільчий процес, адже саме в ній знаходять своє вираження різні елементи вартості суспільного продукту.

Значення та місце ціни в регулюванні економічних процесів як на макро-, так і на мікрорівні, проявляється через функції, які вона виконує.

Найтиповішим для ринкових цін економісти вважають виконання ними вимірювальної (облікової), стимулюючої, розподільчої та регулюючої (балансування попиту та пропозиції) функцій.

Економічний зміст вимірювальної (облікової) функції полягає у тому, що за допомогою цін фіксується вартість (цінність), або суспільна оцінка ресурсів, товарів та послуг. За допомогою цін у грошовому виразі вимірюється обсяг виробництва та його динаміка, взаємозв’язок різних галузей економіки та суб’єктів господарювання, платоспроможний попит населення та інше. В умовах ринкової економіки вирішальна функція ціни не може обмежитися визначенням витрат та цін, за якими виробник бажає продати свої товари. Ринкова ціна може істотно відхилятися не тільки від величини витрат виробництва, але й від рівня пропонованих виробником цін під впливом таких чинників як: попит і пропозиція, конкуренція, рівень державного регулювання. Тільки ціна визначена (встановлена) на ринку відображає інтереси споживача та продавця.

Водночас ціна є особливим інформаційним носієм, який використовується для аналізу, прогнозування та управління діяльністю суб’єктів господарювання, окремих галузей економіки та регіонів. Ціна виступає засобом вимірювання результатів економічної діяльності суспільства та одним із найважливіших показників прийняття господарських рішень.

Вимірювальна функція ціни тісно пов’язана зі стимулюючою функцією. Економічний зміст стимулюючої функції ціни полягає в стимулюванні (дестимулюванні) процесу виробництва і споживання різних груп товарів, послуг. Ціна здійснює стимулюючий (дестимулюючий) вплив на виробництво і реалізацію товарів та послуг через величину прибутку, що залишається у розпорядженні господарюючого суб’єкта та є основною метою його діяльності. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що вона узгоджує протиріччя між вимогами ринку та фактичними витратами на виробництво та реалізацію виготовленої продукції. Саме ціна виступає економічним важелем що забезпечує економічне стимулювання виробництва продукції з найбільшою величиною прибутку за мінімальних витрат.

Розподільча функція ціни проявляється також у процесі мобілізації частини вартості ВВП у формі податків та обов’язкових платежів до бюджету для задоволення загальнодержавних потреб. Розподільча функція ціни здійснює вплив на формування споживчого попиту та ресурсозабезпеченої пропозиції на ринку збуту.

Регулююча функція ціни або функція балансування попиту і пропозиції виражаються в тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням споживчим попитом населення та пропозицією виробників. Ціна інформує про стан відповідності обсягу виробництва продукції суспільним потребам, служить гнучким важелем узгодження між попитом та пропозицією на ринку. Економічний зміст даної функції полягає у досягненні рівноваги між фактичним обсягом виробництва певних товарів та суспільними потребами в них. Регулююча функція ціни випливає з ринкових умов і зумовлює коливання ціни навколо її вартості (цінності).

Аналізуючи функції цін слід відмітити їх взаємодію та водночас суперечливий характер. Так, регулююча функція ціни може трансформуватися у стимулюючу, заохочуючи (сприяючи) збільшенню обсягів виробництва товарів, що користуються підвищеним попитом. Поряд з тим, при використанні стимулюючої та розподільчої функцій ціни, що пов’язані з процесом відхилення ціни від вартості, обмежується виконання цінами вимірювальної (облікової) функції і навпаки.

Тому процес ринкового ціноутворення вимагає належного знання механізму дієвості кожної з функцій ціни, передбачення наслідків різних варіантів їх впливу і надходження цієї форми, міри кожної функції, їх узгодження, яке дозволить забезпечити успішне вирішення господарських завдань.

Таким чином, в умовах ринку виробники проявляють виправданий раціоналізм, намагаючись виробляти такі товари, які можуть принести їм у даних умовах максимальну економічну вигоду. Зрозуміло, що вони ніколи не вироблятимуть продукт, на який немає попиту або якщо його ціна не забезпечує достатнього з точки зору виробника рівня доходності. Водночас раціоналізм покупців виявляється в тому, що вони купують товар того продавця, який пропонує нижчу ціну за аналогічний товар або ж ту саму ціну, але за умови його кращої якості. Таке діалектичне протиріччя між інтересами виробників і споживачів стимулює виробництво в напрямі збільшення випуску потрібних і якісних товарів з одночасним забезпеченням економічно необхідного рівня доходності. Як бачимо, ринкова ціна, по суті, є якісним показником ефективності, одним з вирішальних факторів, що впливає на прийняття управлінських рішень при виборі структури (асортименту) виробництва продукції й встановленні обсягу її виробництва.

Ціни в умовах ринку повинні бути адаптивними, тобто оперативно реагувати на зміни в попиті й пропозиції, конкурентному середовищі, у витратах самих виробників. Адаптація може здійснюватися різними способами залежно від конкретної ситуації, що склалася на ринку: встановленням різних надбавок і знижок, зниженням або підвищенням рівня ціни, виплатою компенсацій тощо. Наприклад, фірми країн Заходу застосовують знижки до ціни на несезонні товари, дилерські знижки для посередників зі збуту продукції, вибіркові знижки, що надаються лише окремим категоріям покупців, у замовленнях яких заінтересований продавець (виробник), знижки за повернення раніше купленого товару, експортні знижки тощо. В економічному виграші перебувають підприємства, які за інших однакових умов досконало використовують адаптивний механізм цін на товари власного виробництва.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.