Функції держави
Категорія (предмет): Політика, політологіяВступ.
1. Теоретико-методологічні аспекти функції держави.
1.1. Поняття функцій держави, методи їх здійснення.
1.2. Види функцій держави
2. Завдання і функції держави.
2.1. Внутрішні функції держави.
2.2. Зовнішні функції держави.
2.3. Глобальні функції держави.
3. Форми і методи реалізації функцій держави.
3.1. Загальна характеристика форм і методів діяльності держави.
3.2. Правова форма реалізації функцій держави.
3.3. Договірна форма реалізації функцій держави.
3.4. Організаційна форма реалізації функцій держави.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Очевидно, що кожна річ, яка існує на землі, відіграє якусь роль, для чогось призначена. Іншими словами – виконує якусь функцію. Скажімо, годинник показує час, будинок служить помешканням для людини, одяг захищає її від вітру, сонця та дощу. Однак чи має якесь корисне призначення держава? Очевидно, що так, у зв’язку з чим можна вести мову і про функції держави.
Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність.
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними.
Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загально-соціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей.
Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.
Функції держави за засобами її діяльності:
— законодавча;
— виконавча (управлінська);
— судова;
— правоохоронна;
— інформаційна.
Дослідження базується на результатах теоретичних і практичних досліджень в галузі теорії держави і права, політології наукових роботах: С.С. Алексєєва, Т.Г. Андрусяка, М.І. Байтіна, О.М. Бандурки, В.О. Боботова, В.І. Бобиря, Греченка, С.В., С.Е. Демського, О.С. Васильєвої, А.Б. Венгерова, І.О. Воронова, К.С. Гаджиєва, В.П. Гетьмана, Ю.В. Килимника, С.П. Головатого, Л.П. Юзькова, А.І. Денисова, Л.І. Загайнова, Л.І. Каска, М.С. Кельмана, Д.О. Керімова, В.Б. Коженевського, О.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, С.О. Комарова, В.О. Котюка, В.В. Лазарєва, М.В. Черноголовкіна, М.Н. Марченка, П.О. Недбайла, В.С. Нерсесянца, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, О.В. Сурілова, І.В. Яковюка, В.М. Якушика та інших. В дослідженні використовувались відповідні роботи як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.
Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси функцій держави.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
- визначити поняття функцій держави, методи їх здійснення;
- охарактеризувати види функцій держави;
- дослідити завдання і основні функції держави;
- проаналізувати форми і методи реалізації функцій держави.
Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси функцій держави.
Предметом дослідженнявиступає види функцій держави, їх методи та форми реалізації.
Наукова новизна результатів, отриманих в рамках даного дослідження полягає у наступному:
- обґрунтовується доцільність розгляду функцій держави, як в широкому так і у вузькому значенні;
- теоретично поглиблюється поняття функцій держави, окреслюється місце даного поняття у категоріальному апараті теорії держави;
- класифікуються основні ознаки поняття “функції держави”.
1. Теоретико-методологічні аспекти функції держави
1.1. Поняття функцій держави, методи їх здійснення
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрями її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату й кожного його органу. Функції окремого органу держави зумовлені соціальним призначенням кожного з них як особливої частини механізму держави і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, у закріплених за кожним органом правах і обов'язках.
Функції держави необхідно відрізняти й від окремих видів державної діяльності. Остання здійснюється або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).
Розрізняють функції держави за формами й методами їх здійснення. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, у цілому правове регулювання і безпосередня організаторська діяльність щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.
Зміст тієї чи іншої функції держави являє собою процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні суспільні відносини або на групу споріднених суспільних відносин.
Кожна конкретна функція держави становить єдність змісту, форм і методів здійснення відповідної гілки єдиної державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), застосування якої пов'язане з особливостями конкретного об'єкта державного впливу. Цю єдність можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони правопорядку, законності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямом державної діяльності, застосовуються такі її правові форми:
а) правотворча, яка полягає у правовому регулюванні суспільних відносин шляхом видання компетентними держав ними органами нормативних, тобто загальнообов'язкових до виконання, актів, спрямованих на зміцнення та охорону правопорядку, законності, визначення змісту та забезпечення здійснення прав і свобод громадян. У результаті все це, кінець кінцем покликано сприяти забезпеченню належних умов для здійснення функцій держави;
б) правозастосовча діяльність, тобто діяльність держав них органів щодо втілення законів і підзаконних нормативних актів у повсякденну суспільну практику шляхом видання правозастосовчих актів. Правозастосовча діяльність пов'язана з повсякденним вирішенням різнобічних питань керування справами суспільства і виявляється на практиці як владна, творча виконавчо-розпорядницька робота державних органів по здійсненню функцій держави шляхом кидання актів застосування норм права, що стають підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин у сфері здійснення функцій держави.
в) правоохоронна, сутність якої полягає у забезпеченні безпосереднього реагування на вчинені правопорушення у сфері здійснення державних функцій, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності осіб, що їх вчинили.
При здійсненні правоохоронної діяльності компетентні органи держави, їх посадові особи видають акти застосування норм права (постанови слідчих, протести і подання прокурорів, вироки і рішення судів і т.ін.). Специфіка цих актів полягає у тому, що вони слугують цілям профілактики злочинів та інших правопорушень, відновлення порушених прав, реалізації юридичної відповідальності суб'єктів, які вчинили правопорушення у сфері реалізації функцій держави[13, c. 83-85].
Таким чином, правоохоронна діяльність при здійсненні функцій держави кінець кінцем втілюється у владній оперативній роботі державних органів та їх посадових осіб, спрямованій на охорону приписів норм права від порушень, захист наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпечення виконання покладених на суб'єктів юридичних обов'язків.
Поряд з правовими формами здійснення функцій держави існують фактичні або організаційні форми їх реалізації. Ці форми полягають в однорідній за своїми зовнішніми ознаками діяльності держави, що безпосередньо не тягне за собою настання юридичних наслідків. У той самий час організаційна діяльність здійснюється в межах, визначених правом.
До організаційних форм діяльності державних органів відносно здійснення функцій держави належать:
а) організаційно-регламентуюча — оперативна повсякденна організаційна робота, спрямована на вирішення конкретних завдань, техніко-організаційне забезпечення функціонування різних ланок державного механізму;
б) організаційно-господарська — поточна господарська робота (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту і т.п.) з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій;
в) організаційно-ідеологічна — повсякденна роз'яснювальна, виховна робота, спрямована на ідеологічне забезпечення виконання тих чи інших функцій держави. Ця діяльність може виявлятися, наприклад, у роз'ясненні змісту нових законів та інших нормативних актів, у формуванні громадської думки, у роботі із засобами масової інформації тощо.
При здійсненні своїх функцій держава, в особі відповідних державних органів та їх посадових осіб, спирається на ряд методів, а саме:
а) метод переконання, який виявляється, передусім, у проведенні відповідної ідеологічної діяльності, у тому числі правового виховання населення, у проведенні різних профілактичних заходів, спрямованих на формування у населення переконання в об'єктивній обґрунтованості існуючих функцій держави та необхідності сприяння їх реалізації;
б) метод заохочення, який полягає у пропаганді позитивного досвіду й наданні різних пільг і нагород суб'єктам, які безпосередньо беруть участь або сприяють ефективному здійсненню функцій держави;
в) метод примусу полягає у застосуванні до суб'єктів, які вчинили правопорушення у сфері здійснення державних функцій, передбачених нормами права заходів покарання, перевиховання та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, заподіяної такою поведінкою[8, c. 56-57].
1.2. Види функцій держави
Здійснення державних функцій — це складний і багатогранний процес впливу держави, в особі її органів та їх посадових осіб на певне коло суспільних відносин. Численність і особливості існуючих суспільних відносин обумовлюють існування досить широкого кола відповідних функцій держави. Для зручності розуміння та вивчення останні на основі певних ознак (критеріїв) поділяють на ряд видових груп.
1, За соціальним значенням державної діяльності функції бувають основні й неосновні.
а) Під основними функціями розуміють такі напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати й розвиватися. Таким чином, основні функції характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку.
Основні функції держави мають певні загальні риси, а саме:
• у них з найбільшою повнотою виявляються сутність держави та її соціальне призначення. Достатньо порівняти, наприклад, основні функції рабовласницької та феодальної держав (функція придушення опору пригноблених класів) і сучасної демократичної держави (функція соціального обслуговування населення), щоб зробити правильні висновки щодо їх сутності й соціального призначення;
• реалізація цих функцій покладається не на окремі органи держави, а на державу в цілому, їх здійснення забезпечується діяльністю всього державного апарату або багатьма його складовими частинами;
• за своїм змістом основні функції держави мають комплексний характер, об'єктом їх є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямів державної діяльності.
Згідно з цим основні функції держави групують за найбільш важливими напрямами державного впливу на суспільні відносини: функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян тощо.
б) Неосновні функції держави є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити низку неосновних її функцій: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва тощо.
Отже, неосновні функції держави як складові структурні частини її основних функцій, являють собою напрями діяльності держави з виконання її завдань у конкретній, і в цьому розумінні більш вузькій сфері суспільних відносин, їх здійснення забезпечується відповідною діяльністю окремих ланок державного апарату, а не державою в цілому.
2. За сферами діяльності держави її функції поділяються на:
а) внутрішні, які здійснюються в межах даної держави і в яких виражається її внутрішня політика (регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона й раціональне використання природних ресурсів);
б) зовнішні, які забезпечують здійснення зовнішньої політики держави (оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва)[5, c. 57-59].
Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їх розвитку кількість і зміст внутрішніх і зовнішніх функцій може змінюватися. Так, виходячи з конкретних історичних умов існування, в деспотичних державах Давнього Сходу існувала функція розподілу й контролю за використанням водних ресурсів. На перших етапах розвитку держав капіталістичного типу зміст функції державного регулювання економікою був мінімальним. Нині цей зміст суттєво розширився, зросли сфери державного впливу в цих суспільних відносинах, підсилилась роль державно-правового регулювання. І навпаки, в нашій країні з встановленням радянської влади державне регулювання економічних відносин у цій сфері було абсолютно пануючим і торкалося буквально всього: від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї. Нині, з переходом до ринкових відносин, зміст цієї функції держави суттєво звузився. З визначенням курсу на розбудову в Україні демократичної правової держави розширилися зміст і значення функції захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян, а також функції соціального захисту населення.
3. З точки зору тривалості здійснення у часі державних функцій є:
а) постійні функції, що здійснюються протягом всього часу існування держави (оборона країни, охорона правопорядку);
б) тимчасові, що здійснюються лише протягом певного періоду існування держави (у перші роки існування Радянської держави — придушення опору пануючих раніше класів).
Можливий поділ функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються: економічні, політичні, гуманітарні тощо.
Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:
1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;
2) економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;
3) оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;
4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;
5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;
6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;
7) інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;
8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин[9, c. 19-21].
Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.
Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:
1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;
2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;
3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;
4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;
5) інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;
6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;
7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.
У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.
Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реалізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення).
Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.
Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, формі і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.
Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системи планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.
На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.
У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватний сектор економіки встановлюються межі.
Із визначенням курсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини[14, c. 41-44].
2. Завдання і функції держави
Цілі і завдання держави. Кожна держава задля власного свідомого існування ставить перед собою певну мету. Так, метою радянської держави була побудова комуністичного суспільства. Метою соціально-правової держави — максимальне задоволення потреб громадян країни, реалізація їхніх соціально-економічних інтересів.
Мета держави — це той бажаний результат, якого вона прагне досягти.
Для реалізації зазначеної мети держава повинна вирішити певні завдання. Так, радянська держава задля побудови комуністичного суспільства вважала за потрібне вирішити таке завдання, як знищення опору «експлуататорських» класів — буржуазії, дворянства, інтелігенції, заможних селян тощо.
Завдання держави — це та робота, що потребує виконання задля реалізації мети держави.
Цілком справедливо, що розрізняють завдання-ідеали (стратегічні завдання, які є кінцевим результатом розвитку держави, хоча й досить віддаленим) і завдання-засоби (тактичні завдання, що діють протягом певного історичного проміжку часу). До тактичних завдань належать:
— деструктивні (рушійні) — спрямовані на усунення старого, традиційного суспільства;
— конструктивні (творчі) — спрямовані на створення нового, відмінного від існуючого в даний момент, суспільства;
— стабілізуючі — передбачають збереження існуючого суспільства, досягнення стійкого стану тих відносин, що вже склалися в суспільстві.
Стратегічні завдання за сферами дії поділяються на:
— політичні — відповідають за організацію і функціонування політико-правової сфери;
— соціальні — характеризують становище різних соціальних груп у суспільстві;
— економічні — стосуються організації господарського життя суспільства (розвитку продуктивних сил та виробничих відносин);
— національні — аналізують взаємовідносини націй та народностей всередині країни;
— міжнародні — висвітлюють зв'язки держави з іншими країнами;
— ідеологічні (культурні) — вирішують проблеми загальної грамотності та ідейних позицій населення.
Функції держави: поняття, класифікація та співвідношення з цілями і завданнями держави. Для реалізації зазначених стратегічних та тактичних завдань держава наділяється відповідними функціями.
Функції держави — це основні напрямки її діяльності[6, c. 52-56].
Розглядаючи проблему співвідношення понять «функція держави» і «завдання держави», слід зазначити, що поняття «завдання держави» і «функції держави» є неподільними. Не випадково відповідність завданням держави складає суттєву ознаку категорії «функції держави», причому навіть оформлення низки завдань та функцій збігається або майже збігається.
Постановка перед державою та суспільством певних завдань породжує необхідність реалізації відповідних функцій, тому що без зазначеної реалізації завдання держави не будуть виконані. Визначальними у співвідношенні завдань і функцій виступають перші, а не другі. Функції держави — це, звісно, не її завдання, хоча й пов'язані з останніми і навіть іноді залежать від них. Однак при всій своїй значущості завдання не є першоосновою розвитку держави та її функцій, бо самі походять з економічних та політичних потреб суспільства, визначаються закономірностями їх розвитку і залежать від національно-історичної та іншої специфіки кожної держави.
Таким чином, завдання містить, з одного боку, необхідність досягнення певної мети відповідного характеру, а з іншого -необхідність певного виду діяльності. Функції держави залежать від її завдань, оскільки останні зумовлюють саме існування функцій, визначають їх зміст, впливають на форми і методи їхньої реалізації.
Проблема взаємозв'язку функцій і завдань держави на певних етапах її існування вирішується стосовно як внутрішніх, так і зовнішніх функцій, адже історичні причини їх виникнення породжені відповідно внутрішніми об'єктивними законами розвитку держави або зовнішніми чинниками. В різні історичні періоди те чи інше завдання могло вирішуватися шляхом реалізації кількох функції держави, і, навпаки, одна функція могла бути розрахована на досягнення низки завдань.
Існує кілька підстав для класифікації функцій держави. Так, залежно від тривалості здійснення певної діяльності держави виділяються постійні та тимчасові функції. За соціальним змістом державної діяльності функції поділяються на загально-соціальні та класові. Досить цікавим є поділ функцій за ознакою відповідності конкретної діяльності держави її стратегічним завданням на відкриті, що визнаються публічно та свідомо реалізуються, і латентні, що виникають усупереч стратегічним завданням держави, а іноді й незалежно від її бажання та всупереч останньому.
Однак найпоширенішою класифікацією державних функцій є їх поділ за сферою дії на внутрішні та зовнішні (див. табл. 2). Виділяють також глобальні функції держави (табл. 3)[11, c. 164-166].
2.1. Внутрішні функції держави.
Внутрішні функції держави спрямовані всередину країни і забезпечують її внутрішню політику.
До внутрішніх функцій держави належать політична, економічна, соціальна, екологічна, охоронна та культурно-освітня.
Політична функція передбачає розробку внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення політичної стабільності, ефективне здійснення владних повноважень тощо.
Економічна функція — це сукупність однорідних напрямків діяльності держави в сфері регулювання розвитку економіки країни в оптимальному режимі.
Завданням держави в економічній сфері є потреба знайти оптимальну міру і найефективніші форми державного регулювання економіки, які, не руйнуючи її ринкової природи, водночас забезпечували б її максимальну соціальну ефективність.
Економічна функція держави складається з таких основних напрямків:
— фінанси;
— оподаткування;
— валютне регулювання;
— регулювання питань власності;
— регулювання підприємництва.
Економічна функція держави передбачає втручання держави в економічну сферу. Таке втручання може бути як постійним і директивним (воно існувало, наприклад, в СРСР), так і разовим (наприклад, в США за часів «нового курсу» Ф.Д. Рузвельта). Тобто держава виступає як своєрідний підприємець, що координує економічний процес.
Соціальна функція держави полягає у створенні умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини шляхом гарантування певного обсягу благ за рахунок держави. До соціальної функції держави належить визначення основних напрямків соціальної політики, що потребує організації соціального життя, створює рівновагу та стабільність соціальних сил. В Україні соціальну політику складають: регулювання ринку праці та зайнятості населення, у тому числі демографічна і міграційна політика; регулювання трудових відносин, у тому числі охорона праці і кадрова політика; регулювання системи оплати праці та доходів населення; організація системи соціального забезпечення населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальна та адресна допомога, соціальний захист окремих категорій громадян тощо); гуманітарна політика (освіта, наука, охорона здоров'я, культура, спорт, відпочинок, туризм); житлова політика тощо[7, c. 182-185].
Екологічна функція полягає у забезпеченні екологічного благополуччя громадян, їхньої екологічної безпеки, охороні навколишнього природного середовища, адже останнє є ареалом існування людства. Воно досить давно охороняється державою. Прикладом такої охорони є боротьба з браконьєрством. Охороняючи фауну (тобто тваринний світ), держава завжди боролася з браконьєрами. Як зразок можна навести приклад Робін Гуда. За легендами це був розбійник, який грабував багатих, щоб роздати майно бідним. З погляду закону він був бандитом (організація банди для систематичної злочинної діяльності), розбійником (неодноразові збройні пограбування), та насамперед браконьєром, адже саме з цього розпочався конфлікт Робін Гуда з ноттингемським шерифом, коли розбійник почав полювати на оленів у Шервудському лісі. Щодо флори (рослинного світу), то в Західній Європі функція держави стосовно її охорони існує з XV століття, коли в Європі починають зникати європейські ліси. Це була перша в писаній історії екологічна катастрофа. Саме з цього періоду починає діяти жорстке законодавство, яке передбачало покарання за незаконну порубку лісу. До речі, саме з цього періоду в Західній Європі люди перестають митися, з'являються забобони щодо води (якщо миєшся, то обов'язково захворієш тощо) і починає розвиватися парфумерна промисловість.
Охоронна функція — це функція охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. Вона полягає у визнанні, законодавчому закріпленні і державній гарантованості зазначених цінностей. Так, охорона форм власності означає, що держава охороняє і захищає форми власності. На жаль, в Україні в пострадянський період до приватної власності ставилися з недовірою. Характерним може бути приклад, коли з чужої присадибної ділянки «збирали врожай» не її власники. Заяви до міліції ні до чого не приводили, більше того, звинувачували самих власників у жадібності. У той же час, наприклад, у США фермер, який вбиває такого «збирача врожаю», або постовий, який захищає федеральну власність, є у своєму праві, адже право власності є недоторканним і священним. Недаремно його проголосили природним правом ще мислителі Нового часу. Щодо охорони правопорядку, то держава охороняє його за допомогою спеціальних органів поліції.
Культурно-освітня функція — це переважно фінансова та організаційна підтримка науково-дослідної діяльності, створення і забезпечення умов для задоволення культурних потреб людей, надання можливості загальної освіти, забезпечення високої якості освіти. Культурно-освітня функція реалізується в таких напрямках:
1) консолідація нації і розвиток її національної свідомості;
2) сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин;
3) організація освіти;
4) сприяння розвитку культури, науки і техніки;
5) охорона культурної спадщини.
Активна увага держави до питань освіти і виховання, на нашу думку, зумовлена піклуванням про майбутнє. Мабуть, саме тому в багатьох державах отримання середньої освіти є не лише правом, а й обов'язком громадян[15, c. 142-144].
2.2. Зовнішні функції держави
На відміну від внутрішніх функцій зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави, а тому спрямовані за межі країни.
Виділяють зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні та глобальні функції.
До зовнішньополітичних належать такі функції, як військова, дипломатична та гуманітарна. До зовнішньоекономічних -взаємовигідна торгівля з іншими країнами та регулювання митної справи. Глобальними визнаються ті функції, що мають загальнопланетарний характер і стосуються інтересів усіх країн.
Військова функція полягає в тому, що лише держава організує захист країни від нападів ззовні, оголошує війну та веде загарбницькі війни. Слід мати на увазі, що історично військова функція була першою із зовнішніх функцій держави. Сучасне розуміння цієї функції ототожнює її з функцією оборони, що спрямована на забезпечення військової безпеки, захист суверенітету та територіальної цілісності держави шляхом підтримки високого рівня збройних сил країни. Крім того, функція оборони полягає в організації боротьби проти підривної діяльності іноземних держав.
Дипломатична функція — це встановлення та підтримка дипломатичних відносин з іншими державами відповідно до світових норм та принципів міжнародного права.
Гуманітарна функція — підтримка та розвиток культурних і наукових зв'язків з іншими державами; забезпечення збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вживання заходів щодо повернення культурних цінностей усього народу, які знаходяться за кордоном.
Взаємовигідна торгівля полягає в реалізації інтересів України у сфері економіки, торгівлі, бізнесу шляхом її інтеграції у світову економіку. Іноді між державами підписуються міжнародні договори стосовно корисних копалин, технологій тощо. Наприклад, Туркменістан може поставляти в Україну газ, Азербайджан — нафту тощо. Україна ж може поставляти цим країнам літаки. Це і є взаємовигідна торгівля на основі міждержавних Договорів.
Регулювання митної справи, тобто всі функції держави та органів державної влади щодо регулювання питань, пов'язаних з переміщенням товарів і транспортних засобів через державний кордон.
Колись для СРСР були характерні такі зовнішні функції: всебічна допомога соціалістичним країнам та підтримка національно-визвольного руху.
Всебічна допомога соціалістичним країнам. Це могла бути як мирна допомога (майже безплатні нафта й газ), так і не зовсім мирна. У 1968 році Чехословаччина вирішила, що їй досить соціалізму. КПЧ почала проводити політику, яка згодом отримала назву «соціалізму з людським обличчям». СРСР «допоміг» ЧССР зрозуміти свою помилку за допомогою танків. Заради справедливості слід зазначити, що, крім СРСР, у цій «допомозі» взяли участь НДР, Польща, Угорщина та Болгарія.
Підтримка національно-визвольного руху. Ця підтримка була різноманітною. Насамперед, це — допомога різним організаціям, яких згодом навіть в СРСР назвуть терористичними. Якщо ж такий рух перемагав, то СРСР допомагав йому будувати «світле майбутнє» (навіть якщо це — не комунізм). Якщо ж національно-визвольний рух своєю метою ставив комуністичне майбутнє, то допомога і підтримка його була всебічною. Класичним прикладом цього є досвід Куби.
1 січня 1959 року кубинський націоналіст Фідель Кастро повалив кубинського диктатора Батисту. Протягом 1959-60 років була націоналізована легка та харчова промисловість Куби, проведена аграрна реформа. Це викликало невдоволення в США, які вдалися до економічної блокади та прямої агресії (вторгнення у Плайя-Хірон). Як правило, після цих кроків, уряд, який проводив антиамериканську політику, йшов у відставку або його скидали самі громадяни країни.
І тоді націоналіст Кастро вдався до незвичайного кроку: він звернувся до СРСР по допомогу, заявивши, що Куба будуватиме соціалізм. Жоден з латиноамериканських диктаторів не вдавався до такого кроку. Лідер СРСР М. Хрущов дуже зрадів, коли зрозумів, що під боком у США буде такий «непотоплюваний авіаносець», як Куба. Щоб захистити режим Кастро, було прийнято рішення надіслати на Острів Свободи (як тоді називали Кубу) матеріальну та військову допомогу, у тому числі й ракети з ядерною у «начинкою».
Фотографії з супутників лягли на стіл президента США Дж. Ф. Кеннеді. Щоб не допустити більше ракет, США блокували Кубу військовими кораблями. Світ опинився перед ядерною війною. Однак світові пощастило: дізнавшись з розшифрованого радянською розвідкою таємного листування про згоду США визнати незалежність Куби, якщо СРСР забере ядерні ракети, М. Хрущов віддав наказ про демонтаж ракет…
Таким чином СРСР допомагав національно-визвольному руху.
З появою СНД з'явилися нові зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні функції — створення оборонних союзів, створення і реалізація економічного союзу тощо[10, c. 36-38].
2.3. Глобальні функції держави
Наявність глобальних функцій практично усуває розбіжності між внутрішніми та зовнішніми функціями. Вони спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.
До глобальних функції держави належать:
1. Функція захисту прав і свобод людства — пов'язана з твердженням, що будь-які порушення прав людини не є внутрішньою справою держави.
2. Функція співробітництва з іншими державами у вирішенні демографічних, сировинних та енергетичних проблем — полягає в пошуку та знаходженні взаємоприйнятних вирішень проблем, які стосуються інтересів народу і всього людства в цілому і потребують міжнародного реагування на перебої в демографічній, сировинній, енергетичній та інших сферах.
3. Функція попередження екологічних катастроф і ліквідація їхніх наслідків. Зазначена функція є особливо актуальною для України, де сталася низка екологічних катастроф, серед яких найвідомішими були Чорнобильська катастрофа 1986 року та дощі з талію в м. Чернівці в 1989 році. Спільна діяльність багатьох держав щодо ліквідації Чорнобильської проблеми є однією з функцій держав світу.
4. Функція співробітництва у сфері освоєння космосу. Зазначена функція реалізується активною участю держав у космічних польотах супутників на Марс, створенням Міжнародної космічної станції тощо.
5. Інформаційна функція — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.
6. Функція підтримання світового порядку — полягає у збереженні миру, попередженні ядерної війни, роззброєнні, ліквідації ядерної зброї, а також співробітництві з іншими державами у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом і в регулюванні міжнародних конфліктів. Іноді вона виражається у військових миротворчих операціях[1, c. 49-51].
Приклад.
В.В. Сухонос (мол.) про роль глобального інформаційного суспільства Демократизація державного режиму в Україні і зростання освіченості населення надають виняткового значення засобам масової інформації (ЗМІ), під впливом яких формується суспільна думка та політика держави. На жаль в Україні ЗМІ ще не стали «четвертою владою», яка не поступається впливовістю іншим трьом гілкам. Це особливо прикро тому, що без них неможливе нормальне життя суспільства і держави.
Однак дійсно нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв'язку з переходом до глобального інформаційного суспільства. Пов'язані з цим наслідки для суспільства та держави активно обговорювалися на найвищому рівні. Так, 22 липня 2000 року на саміті «Великої сімки» та Росії, що проходив на Окінаві (Японія), була прийнята Хартія глобального інформаційного суспільства. Пункт 1 зазначеної Хартії визначає, що «інформаційно-комунікативні технології є одним із найважливіших чинників, які впливають на формування суспільства XXI століття. їх революційний вплив стосується життя людей, їх освіти та праці, а також взаємодії уряду з громадянським суспільством». Спеціалісти вважають, що інформаційно-комунікативні технології радикально змінять як місцеві, так і національні соціально-економічні і державно-політичні інститути. Такі ж зміни відбудуться і в сфері глобальних інститутів. Необхідність підвищення ролі цих технологій у забезпеченні громадського добробуту та демократії займає центральне місце в сучасних дискусіях з проблем глобалізації.
Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного
режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. —
Суми: Університетська книга, 2003. — С. 281-282.
3. Форми і методи реалізації функцій держави
3.1. Загальна характеристика форм і методів діяльності держави.
Функції держави реалізуються в конкретних діях, що вчиняють суб'єкти державної влади. Ці дії є досить різноманітними і можуть бути зведені в більш-менш однорідні групи. Зовні практичне вираження діяльності держави з приводу реалізації своїх функцій отримало назву форм реалізації державної влади.
Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй формах, застосовуючи у своїй діяльності різні методи.
Форми реалізації функцій держави — це діяльність конкретних державних органів з приводу реалізації функцій держави.
Форми реалізації функцій держави залежно від того, наскільки в управлінні використовуються правові механізми, можна поділити на правові, договірні та організаційні.
Методи здійснення функцій держави різноманітні. Так, для реалізації економічної функції потрібною стає низка конкретних економічних методів — прогнозування, планування, пільгове кредитування та інвестування, державні субсидії, захист споживачів тощо.
Загалом же у своїй діяльності держава використовує методи переконання, стимулювання і примусу.
Примус завжди мав забезпечувати виконання правил поведінки за допомогою певних заходів (запобігання, відповідальності тощо). Примус — це такий метод, за якого бажана поведінка забезпечується можливістю застосування сили або загрози її застосування. Економічні методи примусу — це методи непрямого впливу на об'єкт (високі податкові ставки тощо). Як правило, примус відбувається шляхом застосування до правопорушників законних заходів покарання, перевиховання та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, заподіяної такою поведінкою іншим суб'єктам.
Переконання є таким методом здійснення функцій, коли суб'єкт впливає на суспільну та індивідуальну свідомість, сприяє його формуванню у формі обґрунтування, пояснення, обговорення, демонстрації певного прикладу, правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів тощо. Саме серед економічних методів переконання виділяють прогнозування, планування та інвестування. Разом з цим держава широко використовує пропаганду та ідеологію з метою роз'яснення важливості поставлених перед нею завдань, перспективи їх вирішення, засоби досягнення.
Стимулювання — це спонукання до дій. Стимули можуть бути матеріальними та моральними. Як правило, стимулювання здійснюється шляхом надання різних пільг і нагород колективам і особам, що не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними, показують високу якість у роботі тощо[2, c. 57-59].
3.2. Правова форма реалізації функцій держави
Правова форма реалізації функцій держави — це однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером та юридичним наслідкам) діяльність державних органів, пов'язана з виданням юридичних актів.
У правових формах відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у межах закону. Крім того, вони вказують, як державні органи та посадові особи працюють, які юридичні дії вчиняють. Як правило, правові форми визначаються природою суб'єкта державної влади і його компетенцією у сфері реалізації державно-владних повноважень.
До правових форм реалізації функцій держави належить правотворча і правозастосовча діяльність, яка, у свою чергу, поділяється на оперативно-виконавчу та правоохоронну.
Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом видання нормативно-правових актів, видання та санкціонування, зміни чи відміни правових норм. Без правотворчої діяльності реалізація низки функцій держави є неможливою. Так, наприклад, досить ускладненою уявляється реалізація соціальної функцій держави без кодифікованого соціального законодавства.
Правозастосовча діяльність — це діяльність державних органів з приводу виконання законів та підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права.
Оперативно-виконавча діяльність являє собою пов'язану з повсякденним вирішенням різноманітних питань управління справами суспільства владну, творчу, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів з приводу реалізації функцій держави шляхом видання актів застосування норм права, які є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин.
Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів з приводу охорони норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов'язків[4, c. 71-73].
3.3. Договірна форма реалізації функцій держави
Сьогодні зростає роль договірної форми реалізації функцій держави.
В умовах договірної форми реалізації функцій держави мова йде не лише про удосконалення та поширення дії договорів як юридичної форми господарсько-економічних відносин, а й про те, що договір може і повинен бути покладений в основу правового регулювання як політичних, так і управлінських відносин. В основі демократичної, соціальної, правової держави знаходиться взаємна угода (договір) громадян, консенсус, що виражається в конституюванні, визнанні та підтримці державної влади.
Узагалі проблема договірних відносин у державному управлінні пов'язана з його децентралізацією. Якщо говорити про загальні тенденції розвитку державного управління, то воно полягає в тому, що розпорядницькі засоби, як правило, поступаються договірним засобам, а однобічне державно-владне рішення все більшою мірою поєднується з договірними формами взаємовідносин. Результатом такого поєднання стає поява так званих адміністративних договорів.
Існує низка аргументів на користь їхнього широкого застосування.
1. Застосування договору спрощує відносини між його сторонами, надає можливість безпосередньо звертатися одне до одного з питань його виконання, а органу, що зацікавлений у дотриманні договору, — безпосередньо приводити в рух чинники, які сприяють його виконанню.
2. Це є можливістю особливо точного регулювання договором відносин між сторонами і встановлення точної регламентації тих питань, у яких зацікавлений хоча б один з учасників цих відносин. Водночас адміністративний акт через свою однобічність (оскільки виходить виключно від органу, що його видав) не дає достатньо гарантій повного і всебічного врахування інтересів іншої сторони.
3. Діяльність у формі договору в результаті створення кращих можливостей контролю за роботою органу управління ефективно сприяє інтенсифікації відповідної діяльності.
4. Договірна форма може здійснити істотний внесок у розширення гласності, демократизації державного управління.
Сторонами адміністративного договору є орган державного управління та громадська організація. Предмет договору — управлінські відносини, тобто такі, що закріплюють управлінську компетенцію органів держави. Відповідальність сторін діє за інстанціями. Так, для органу державного управління такою інстанцією є орган, що знаходиться вище (так, районна державна адміністрація відповідає перед обласною державною адміністрацією). Щодо іншої сторони, то правління громадської організації, яке фактично укладає адміністративний договір, є відповідальним перед загальними зборами членів цієї організації[3, c. 83-85].
3.4. Організаційна форма реалізації функцій держави
Правова і договірна форми не вичерпують усіх форм здійснення державної влади. Разом з ними широко використовуються різні неправовові форми, які звичайно називаються організаційною діяльністю держави.
Організаційна форма реалізації функцій держави полягає в однорідній за зовнішніми ознаками діяльності держави, яка не пов'язана з виданням юридичних актів, а тому не має юридичних наслідків.
Проте це не означає, що організаційна діяльність не регулюється правом, адже будь-які її форми так чи інакше реалізуються в межах певного правового врегулювання на основі виконання вимог законності.
Виділяються організаційно-регламентуюча, організаційно-господарська та організаційно-ідеологічна діяльність.
Організаційно-регламентуюча діяльність — це оперативна поточна організаційна робота з приводу вирішення тих чи інших конкретно-політичних завдань, техніко-організаційного забезпечення функціонування різних ланок державного механізму (кадрова робота, підготовка документів тощо).
Організаційно-господарська діяльність — це оперативно-технічна, поточна господарська робота (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту тощо) з приводу матеріально-технічного забезпечення виконання різних державних функцій.
Організаційно-ідеологічна діяльність — це повсякденна оперативно-роз'яснювальна, виховна робота з приводу забезпечення виконання різних функцій держави (наприклад, роз'яснення законів і підзаконних актів, що видаються державними органами; формування суспільної думки; робота засобів масової інформації тощо)[12, c. 92-94].
Висновки
Отже, можна підсумувати, що функції держави – це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.
Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Саме тому, основні напрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.
Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини.
Перед будь-якою державою завжди стоїть коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З-поміж усієї сукупності зусиль можна виділити такі, які виражають її сутність і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називаються функціями держави. Функціям держави притаманні такі основні властивості:
1. В них безпосередньо знаходить свій вираз і конкретизацію соціальна сутність держави, в них чітко виявляється те, чиї інтереси — всього суспільства чи лише окремих його частин (класів, соціальних груп) — вона виражає і забезпечує.
2. У функціях сучасної демократичної держави знаходить свій вираз її активна роль як особливої політико-територіальної організації, що покликана обслуговувати суспільство і його членів у всіх сферах суспільних відносин.
3. Становлення і розвиток функцій держави зумовлений конкретно-історичними умовами існування даної держави. Ці умови визначають соціальну спрямованість держави, яка і знаходить свій вираз в її функціях. Тому у функціях держав різних історичних типів виявляються особливості й закономірності розвитку, динаміка і спрямованість, насамперед, соціально-економічних і політичних умов суспільного життя.
Таким чином, головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку зумовлені економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Відтак основні напрями її діяльності, тобто її функції, мають об'єктивний характер, спричинений потребами життя суспільства. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом усього часу існування об'єктивно зумовлених завдань, що стоять перед державою. Вони виникають, здійснюються і розвиваються відповідно до тих завдань, що належить виконувати державі у конкретних історичних умовах.
Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого державного органу визначаються соціальним призначенням цього конкретного органу, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.
Функції держави необхідно також відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо.
Так, в умовах існування в суспільстві антагоністичних класових протиріч, функції рабовласницьких і феодальних держав були спрямовані на реалізацію їх головного призначення, яке полягало у здійсненні організованого примусу в масштабах усього суспільства з метою забезпечення реалізації інтересів пануючих класів. У сучасних умовах, за відсутності антагоністичних класів, функції демократичної держави покликані сприяти реалізації її основного призначення — забезпечення загальносуспільного блага, тобто створення найсприятливіших умов для існування і розвитку всіх без винятку існуючих в суспільстві соціальних груп.
Функції держави взаємопов'язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати відповідно до своїх потреб усією своєю політикою. Саме функції держави характеризують сутність державного впливу на суспільні відносини. Щодо методів і заходів цього впливу, вони залежать від компетенції і форм діяльності відповідних державних структур, які організують практичне здійснення функцій держави в межах своєї компетенції.
Список використаної літератури
1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів: Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.
2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. — К.: МАУП, 2003. — 238 с.
3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 317 с.
4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. — Х.: Право, 2002. — 427 с.
5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.
6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. — 3-тє вид., змін. і доп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 243 с.
7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. — К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. — 355 с.
8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.
9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.
10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. — К., 1993. — 172 с.
11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. — Харків: Еспада, 2006. — 775 с.
12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. — Суми: Університетська книга, 2005. — 536 с.
13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 367 с.
14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. — К.: Прецедент, 2004. — 223 с.
15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 685 с.