Функції інформаційного бізнесу

Вступ.

1. Класифікація загальних функцій інформаційного бізнесу.

2. Характеристика основних функцій інформаційного бізнесу.

3. Специфічні функції інформаційного бізнесу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Упровадження інформаційних технологій радикально впливає на всю економіку, надає їй рис економіки, націленої на підвищення ефективності виробництва, розподілу і споживання товарів і послуг. Саме тому аналіз зарубіжного досвіду розвитку сфери інформатизації є таким важливим.

Крім того, зважаючи на те, що Україна суттєво відстає від розвинених країн світу в питаннях інформатизації економіки, вивчення та врахування їх досвіду під час формування національної інформаційної політики є надзвичайно корисним.

На сучасному етапі економіка розвивається за умов поступового виснаження матеріальних ресурсів суспільства, швидкого зростання населення планети, посилення конкуренції у сфері бізнесу. Тому накопичення і використання інформації визнане сьогодні найбільш важливим фактором виживання взагалі і в сфері комерції, зокрема.

Інформаційний бізнес як нова технологічна база управління у своєму розвиненому (кінцевому) вигляді виступає як мережа сполучених між собою каналами зв’язку різноманітних інформаційних структур, які акумулюють та постійно оновлюють інформаційні ресурси різних видів з метою задоволення інформаційних потреб користувачів, а також мають розвинену систему програм, що забезпечує вирішення практично всіх (або, принаймні, більшості) задач економічного і соціального управління.

Предметом дослідженнявиступає сфера інформаційного бізнесу.

Об’єктом дослідженняє основні функції інформаційного бізнесу.

1. Класифікація загальних функцій інформаційного бізнесу

Під функцією бізнесу розуміють діяльність з виробництва та обмінних операцій між підприємством та іншими елементами господарського середовища.

Можна виділити загальні функції, що не залежать від виду підприємницької діяльності та галузі, і специфічні, притаманні певній галузі чи виду економічної діяльності.

До загальних функцій відносять:

· управління фінансами (ведення фінансів та обліку). Ця функція полягає у мобілізації капіталу за рахунок коштів інвесторів і/або кредиторів, накопиченні доходів від продажу, управлінні використанням капіталу і доходів у межах бізнесу і поза ним;

· управління трудовими ресурсами (кадрова функція). Відбір і прийом на роботу відповідно до потреб бізнесу. Вирішення всіх питань щодо використання працівників;

· матеріально-технічне забезпечення. Закупівля сировини, машин, обладнання, інші поставки, необхідні для господарської діяльності;

· виробництво (функція виробництва). Це основа основ будь-якого бізнесу, у тому числі інформаційного. Суть виробництва полягає у процесі конверсії (перетворенні), послідовній низці подій, під час яких ресурси перетворюються у готову продукцію. Особливої ваги функція виробництва набула останнім часом, коли компанії в усьому світі намагаються посилити свою конкурентоспроможність шляхом підвищення якості продукції та продуктивності виробництва, прискорення виробничих процесів і зниження витрат на виробництво;

· маркетинг. Визначення потреб споживачів, ціноутворення, просування і реалізація продукції та послуг шляхом обміну, управління процесом обміну між підприємством та його контрагентами (споживачами) [4, c. 45-46].

До зазначених основних функцій можна додати й такі:

· науково-дослідні та проектні роботи (інженерна функція). Діяльність з розроблення і впровадження нових технологічних процесів або нової продукції з метою підвищення ефективності, розширення пропозиції (випуску) нової продукції;

· підтримка підприємництва. Розповсюдження підприємницьких ідей, ініціативи, досвіду управління, що є власне функцією менеджменту;

· зв’язки з громадськістю. Здійснення та управління відносинами між підприємством і громадськими структурами або засобами масової інформації.

2. Характеристика основних функцій інформаційного бізнесу

Підвищення ролі інформації в економічних і суспільних процесах, бурхливий розвиток нових високоефективних інформаційних технологій та їх значний вплив на організацію бізнес-процесів ініціювало розвиток нового виду підприємницької діяльності — інформаційного бізнесу.

Основними функціями інформаційного бізнесу в широкому розумінні являються: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її споживчу цінність [6, c. 24-25].

Інформаційний бізнес має і свої специфічні функції, які поділяють його на комп'ютерний, суто інформаційний і змішаний, що відбивається на категорії інформаційного органу. Крім того категорія визначається ще й за такими показниками:

· кінцевою ціллю НІД є створення особистого інформаційного продукту силами своїх співробітників (інформцентри, довідково-інформаційні служби, фірми з виготовлення БД тощо);

· надання інформаційних послуг на основі замовлень і підтримки зі своїми користувачами відношень, близьких до неформальних (бібліотечне обслуговування, реклама, комп'ютерний сервіс тощо);

· створення інформаційної продукції у відповідності зі специфічними вимогами кінцевих споживачів (літературна і журналістська діяльність, мистецтво, галузеві центри інформації, центри НТІ тощо);

· використання різноманітних носіїв інформації, включаючи як традиційні – паперові, магнітнострічкові, діапозитивні та ін., так і електронні засоби зберігання даних (видавнича діяльність);

· створення інформаційної продукції для забезпечення прийняття рішень і підвищення якості цих рішень (юридично-правове, ділове інформування, ДЗК тощо );

· отримання прибутку за рахунок надання послуг і інформації, тому що користувачі прирівнюють ці послуги до проведених наукових досліджень і повністю їх оплачують (інформаційний маркетинг, експертно-аналітичні служби тощо);

· збір і збереження різноманітних відомостей про діяльність певної галузі, підприємства, установи тощо на відміну від консультацій у сфері управління (органи статистики, архіви і т. ін.);

· відношення до інформації як до свого кінцевого продукту (засоби масової інформації – ЗМІ).

Інформаційний бізнес, спрямований на підтримку процесів керівництва в різних галузях народного господарства, або на експертні оцінки, інколи ще називають "інформаційно-діловим обслуговуванням", "диференційованим забезпеченням процесів керівництва" або "системою підтримки прийняття рішень", розуміючи під цим програмоване формування цілеспрямованого, послідовного, комплексного і неперервного процесу інформування споживачів конкретною науково-технічною, економічною, діловою інформацією, виходячи із специфіки запитів та перспектив розвитку певної галузі.

При виборі категорії бізнесової діяльності інформаційного органу основними принципами повинно стати:

· виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється;

· інтереси споживачів привалюють над виробничими міркуваннями, тому при визначенні цілей і задач обслуговування вирішальним стає не внутрішні технологічні, а зовнішні потреби;

· негнучкість, зайва стабільність процесів обслуговування повинна змінитися динамічністю, здатністю швидше і повніше пристосовуватися до вимог споживачів, до створення нових, розрахованих на більший попит, продуктів і послуг;

· управління інформаційним виробництвом базується не на директивних вказівках, не на плані-фетиші, а перш за все на вичерпному знанні об'єктивних факторів, реальних запитів суспільства, його груп і окремих споживачів, а також на швидко й вірно зроблених висновках відносно цього;

· в області фінансової діяльності більше уваги звертається на ціну, яку готовий прийняти споживач, а не на собівартість послуги чи товару, відповідно і бюджет будується з врахуванням вимог реалізації продуктів і послуг [7, c. 125-126].

Формуючи власну політику інформаційного ринку, слід визначитися з колом послуг, що будуть надаватися, відповідно до наявних інформаційних ресурсів і з дотриманням балансу інтересів споживачів і видавців інформаційної продукції. На сучасному споживчому ринку існують такі групи інформаційної продукції, яка з точки зору бізнесу є товаром:

1. Науково-технічна продукція, яка створюється на замовлення або в процесі науково-технічної діяльності в ініціативному порядку і яка відноситься до сфер науки, техніки і виробництва. До цієї групи відносяться технічні рішення, в т. ч. винаходи і промислові зразки, технічна документація, ноу-хау, програмні системи, що реалізують інформаційні та інші технології. Специфічним видом науково-технічної продукції цієї групи є аналітичні матеріали – результати аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів. Предметом купівлі можуть бути матеріали, як спеціально підготовлені на замовлення, так і раніше виконані і реалізовані новому замовнику. До даного виду продукції може бути застосований ринковий механізм формування договірних цін, хоч дефіцит попиту нерідко призводить до довільного їх визначення. Слід підкреслити, найбільш перспективним напрямком створення цього виду інформаційного продукту є шлях, пов'язаний з його інтелектуалізацією і підвищенням наукоємкості.

2. Інформаційні продукти і послуги, пов'язані з так званим бібліотечним типом обслуговування. До цієї групи відносяться послуги з надання відповідно до запиту абонента як самого документа (книги, журнали, каталоги тощо), так і копій, рефератів, бібліографічних описів, об'єктографічних чи інших довідок, а також різноманітних баз і банків даних, послуги з надання дистанційного доступу, з проведення пошуку в інформаційних масивах, депонуванню рукописів, перекладів і т.ін. До цієї ж групи відносяться роботи з забезпечення переведення інформації на мікрографічні й машинозчитувані носії, надання телекомунікаційних каналів для забезпечення функціонування електронної пошти і проведення телеконференцій [10, c. 69-70].

3. Специфічні функції інформаційного бізнесу

До специфічних функцій інформаційного бізнесу відносять:

·консультаційне обслуговування (зокрема, консультації з питань використання технічних і програмних засобів);

·організація служби інформаційної безпеки;

·сервісне обслуговування;

·лізингові операції;

·інші функції, що виникатимуть з появою нових видів діяльності, пов’язаної з інформатизацією. Наприклад: страхування майна та інформації.

Складність сучасного технічного і програмного забезпечення — факт незаперечний, а збільшення кількості запропонованих розробок різних класів, різного функціонального призначення зводить перед користувачами інформаційний бар’єр, подолати який самотужки просто неможливо. Отже, консультаційне обслуговування є перспективним напрямом діяльності інформаційного бізнесу.

Нині перед фірмами, зайнятими консультаційним обслуговуванням в Україні, стоїть ціла низка проблем. Серед них найважливішими є:

¾ розроблення інформаційних стандартів з набору апаратних і програмних засобів;

¾ розроблення методики оцінки якісних характеристик апаратних і програмних засобів і методики вибору та обґрунтування програмно-технічної бази інформаційних систем різних класів;

¾ визначення оптимального для фірми спектру програмних і технічних засобів, які підтримуються фірмою, оскільки все охопити неможливо;

¾ визначення мінімального набору послуг для обслуговування користувачів та інформаційного наповнення його;

¾ організація консультаційного обслуговування користувачів.

Одним із перспективних напрямів консультаційного обслуговування є створення консультаційних баз даних та надання доступу до них по каналах зв’язку.

Ще одна тенденція, характерна для становлення інформаційного бізнесу і ринкових відносин в інформаційній сфері, — поширення лізингу (оренди). Мова йде про лізинг не тільки обчислювальної техніки, а й програмних продуктів[5, c. 57-58].

Слід зазначити, що оренда ЕОМ була досить поширеною в 60—70-і роки. Організації, які не могли купити ЕОМ, орендували машинний час на великих обчислювальних центрах (з операторним обслуговуванням або без нього). Це було вигідно обом сторонам: одна набувала можливість придбати ЕОМ великої потужності та завантажити її роботою, інша — зекономити на експлуатаційних витратах, пов’язаних з роботою обчислювального комплексу.

З появою ПЕОМ і швидким зниженням їх вартості вигіднішою стала купівля комп’ютера, ніж використання мейнфреймів для вирішення індивідуальних задач. У зв’язку з цим оренда обчислювальних потужностей стала непопулярною.

Однак останнім часом процеси здавання в оренду поновилися. Вони набули назви «лізинг». Отже, з’являться й нові організаційні форми інформаційного бізнесу, які спеціалізуються на лізингу.

Лізинг — це складна фінансово-торговельна операція, за якої кінцевий користувач (лізингоотримувач) на основі угоди отримує право використання з періодичною оплатою вибране на визначений термін обладнання, яке є власністю лізингової фірми (лізингодавача).

По закінченні терміну угоди лізингоотримувач (користувач) може:

¾ викупити обладнання за залишковою вартістю;

¾ поновити лізингову угоду на певний термін;

¾ повернути обладнання лізингодавачеві.

Як показує світова практика, перспективним напрямом в інформаційному бізнесі є також страхування.

Страхування як система, має гарантувати покриття збитків від різних стихійних лих, непередбачуваних подій, невдач у комерційній діяльності.

Тому страхування — це додатковий засіб забезпечення захисту і збереження обчислювальної техніки, комунікаційного обладнання, програмних засобів і даних, зосереджених у комп’ютерній системі.

Необхідно правильно розуміти страхування в інформаційному бізнесі. Воно охоплює не тільки технічні засоби, а й інформацію.

Згідно з визначенням страхування — це система економічних відносин із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб за настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються із сплачуваних ними страхових внесків (страхових премій).

Раніше майнові інтереси проявлялися насамперед у необхідності запобігання пошкодженням технічних засобів і збереження працездатності ЕОМ. Безпека комп’ютерних систем розглядалася лише стосовно впливу зовнішніх факторів: землетрус, вибух, повінь, крадіжка, зловмисне використання тощо. Для виключення або мінімізації їх впливу розроблялися заходи щодо створення контурів безпеки організації пропускного режиму доступу, встановлення сигналізації[3, c. 127-128].

Перетворення інформації на товар спонукало до розроблення концепції інформаційної безпеки одно- та багатокористувацьких систем.

Додатковими причинами підвищення інтересу до цієї проблеми стали:

¾ високі темпи розвитку інформаційних технологій;

¾ високий ступінь концентрації інформації в обчислювальних системах і мережах;

¾ якісне вдосконалення та кількісне зростання методів і засобів доступу користувачів до інформаційних та обчислювальних потужностей;

¾ поява програмних зловживань, які є основою комп’ютерних злочинів.

Усе це змусило спрямовувати зусилля на розроблення систем інформаційної безпеки, отже, з’явилися фірми, які працюють над цим.

Існує дуже тісний і складний взаємозв’язок між усіма функціями бізнесу. Задача полягає у забезпеченні ефективного управління цими зв’язками.

Операції залежать від інженерної функції, яка забезпечує проектування нових видів інформаційних продуктів і послуг (ІПП), виробничих потужностей і процесів.

Інженерна функція повинна отримувати від виробництва інформацію з проблем, пов’язаних з удосконаленням технологічного процесу оброблення інформації і про можливості вдосконалення операційної (виробничої) системи.

Маркетинг повинен забезпечити надійний прогноз попиту та реальні замовлення клієнтів на ІПП, тобто на виходи операційної (виробничої) системи дати необхідну інформацію про зміну потреб в ІПП і вимог споживачів до їх якості і термінів надання.З іншого боку, маркетинг залежить від виробництва в частині надання інформації про наявність ІПП і можливості своєчасного виготовлення їх для задоволення попиту споживачів.

Виробнича функція залежить від фінансової в частині капіталів, необхідних для розширення потужностей і підтримки поточної роботи.

У свою чергу, щоб надати капітали в потрібний час і в потрібних обсягах, фінансовій службі треба отримати від виробничих підрозділів інформацію про плани виробництва і розвитку. Крім того, вона потребує даних, необхідних для того, щоб оплатити працю персоналу, заплатити постачальникам, виставити рахунки споживачам, вести облік наявних матеріально-технічних запасів і фінансову звітність.

Функція управління трудовими ресурсами несе відповідальність за вербування, відбір, а іноді й навчання кадрів для роботи в операційній системі. У свою чергу, операційні підрозділи повинні інформувати кадрову службу про потреби в робочій силі як за кількістю, так і за кваліфікацією.

Така залежність між операціями та іншими функціями часто призводить до виникнення конфліктів.

Наприклад, служба маркетингу може бути невдоволена, що виробництво недостатньо гнучко реагує на зміни в інформаційних потребах користувачів. У свою чергу, виробничники можуть дорікати службі маркетингу за те, що вона обіцяє клієнтам все що їм заманеться, без перевірки можливостей виробництва. Або: виробництво вимагає виділення фондів для придбання нового обладнання, а фінансова служба вважає, що необхідно нагромадити капітали за рахунок економії на витратах.

Основними причинами конфліктів є:

·спільнекористування ресурсами;

·взаємозв’язок завдань;

·відмінності цілей та сприйняття цінностей;

·несумісність характерів;

·погана комунікабельність.

Для досягнення успіху в роботі необхідно, щоб керуючий виробництвом умів віртуозно вирішувати проблеми врегулювання конфліктів [9, c. 264-266].

Висновки

В Україні становлення інформаційного бізнесу почалося значно пізніше, ніж у розвинених країнах, — у 90-х роках ХХ ст., коли вона стала самостійною державою і розпочала розбудову своєї економіки на засадах ринкової системи господарювання. Попервах інформаційний бізнес сприймався як підприємницька діяльність, пов’язана тільки з продажем технічного та програмного забезпечення, оскільки він розвивався тільки у сфері збуту.

Будь-який вид підприємницької діяльності (у тому числі й інформаційний бізнес) не може здійснюватися в умовах ізоляції. Його учасники (контрагенти), тобто продавець чи покупець, роботодавець чи найманий працівник, функціонують у певному середовищі, яке визначає їх позиції і називається середовищем підприємницької діяльності (підприємництва), або господарським середовищем.

Однією з основних особливостей інформаційного бізнесу є те, що він щодо інших видів підприємницької діяльності є складовою виробничої інфраструктури і забезпечує інформаційні потреби суб’єктів господарювання та фізичних осіб. Звідси випливає завдання інформаційної фірми — пошук груп споживачів з однаковими інформаційними потребами. Для вирішення його використовують прямі загальні та цільові методи маркетингу. Такі групи споживачів утворюють ринкову нішу або сегмент ринку для інформаційної фірми.

Для інформаційного бізнесу характерною є переважно контрактна форма підприємництва і підтримування близьких до неформальних стосунків зі своїми споживачами. Це сприяє добрим діловим зв’язкам, наближує виробника до споживача і дає змогу швидко реагувати на його нові запити та можливості.

Список використаної літератури

1. Баран Р. Моделювання маркетингових стратегій інформаційного бізнесу: Автореф. дис… канд. екон: 08.03.02 / Технологічний ун-т Поділля. — Хмельницький, 2003. — 18с.

2. Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.

3. Гордієнко І. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Ірина Гордієнко, ; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — 2-е вид., перероблене і доп. — К. : КНЕУ, 2003. — 259 с.

4. Дейнеко Т. Інформаційний бізнес як інноваційний засіб розвитку сучасної економіки України: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 1999. — 204л.

5. Дейнеко Т. О. Інфраструктура інформаційного бізнесу і шляхи її реструктуризації //Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні. – Частина 1. – Чернівці: ЧДУ. – 1998. – С. 52 – 58.

6. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Метод. поради до самост. роботи та практ. занять для студ. 5 курсу спец. 6.050102 "Економічна кібернетика" / Укоопспілка; Львівська комерційна академія / В.М. Білик (уклад.) — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. — 72с.

7. Корнєв Ю. Інформаційно-аналітична діяльність як сфера бізнесу //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 12. — C. 123-126.

8. Корнєв Ю.Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — C. 241- 248

9. Лазарєва С. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навч.посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 667с.

10.Твердохліб М. Інформаційне забезпечення менеджменту: Навч. посіб. / Микола Твердохліб, ; М-во освіти України. Київський нац. екон. ун-т. — К. : КНЕУ, 2000. — 207 с.