1. Кількість населення землі.

2. Географія земельних ресурсів.

3. Зовнішньо економічні зв’язки.

4. Характеристика однієї з країн Європи ( країну на вибір).

5. Господарство Канади.

1. Кількість населення землі

За даними демографічної науки на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. — 275 млн., у середині 17 ст. — 500 млн., у 1850 — 1,3 млрд., у 1900 — 1,6 млрд., у 1950 — 2,5 млрд., у 1970 — 3,6 млрд. за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд.

Зараз чисельність населення Землі складає 6,6 млрд. осіб. Протягом ХХ ст. кількість людей виросла учетверо. У містах мешкає 51 % населення, у селах — 49 %. Станом на листопад 2008 року населення Землі складає за оцінками приблизно 6,7 млрд. осіб. Це число продовжує зростати, згідно з прогнозами, нечуваними до 20-го століття темпами, хоча швидкість зростання, досягнувши піку в 2,2% на рік у 1963-му, скоротилася майже вдвічі. Якщо й надалі населення світу ростиме вздовж теперішньої кривої, то воно досягне 9 млрд. до 2042 року.

Кількість населення Землі постійно зростає внаслідок розширеного відтворення. До другої половини XVII ст. збільшення чисельності населення відбувлось повільно, із початком розвитку капіталізму пришвидшилося, а в другій половині XX ст. набуло «вибухоподібного» характеру. Демографи пояснюють це т. зв. «демографічним переходом», який переживає людство. Перехід характеризується такими послідовними фазами:

Фаза 1. Для неї характерна висока народжуваність, висока смертність, низький природний приріст населення;

Фаза 2. Зберігається висока народжуваність, проте з'являється тенденція до її зменшення, різко знижується смертність у всіх вікових групах населення у зв’язку з успіхами медицини, у зв'язку з чим існує високий і дуже високий природний приріст;

Фаза 3. Характеризується малим відсотком народжуваності, низькою смертністю, низьким природним приростом населення.

Друга фаза являє собою демографічний вибух. Країни Європи пройшли його ще у XVIII–XIX ст. разом з індустріалізацією, країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 50–60-х рр. XX ст. Оскільки на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі, це спричинило глобальний демографічний вибух. Середньорічний приріст населення у другій половині 1960-х рр. сягав 21‰,а в країнах, що розвиваються, 30–45‰ і навіть більше. Із соціально-економічним розвитком країн Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст їх населення поступово зменшувався (зараз 16–17‰), а деякі з них (Китай, НІК) упритул підійшли до 3 фази демографічного переходу. Економічно розвинені країни на цій фазі знаходились вже у середині ХХ ст., згодом сюди увійшли тодішні соціалістичні країни Європи.

В двадцятому столітті населення світу зростало найшвидше в порівнянні з усіма минулими епохами завдяки зменшенню смертності в багатьох країнах. Зменшення смертності пояснюється прогресом медицини й значним збільшенням продуктивності сільського господарства, пов'язаного із зеленою революцією.

В 2000-му році Організація Об'єднаних Націй оцінила ріст населення на рівні 1,14% в рік, що складає 75 млн. людей. Це менше, ніж пікове значення у 86 млн. людей у 1987 році. Швидкість росту населення на всій Землі поступово зменшується від 2,19% в 1963 році, але в окремих регіонах, зокрема на Близькому Сході та в Африці на південь від Сахари, рівень росту залишається високим.

В деяких країнах ріст від'ємний, тобто населення зменшується. Особливо це стосується Центральної та Східної Європи, в основному через малу народжуваність та Півдня Африки — через високу смертність зв'язану із захворюваннями СНІДом. В наступному десятилітті Японія та деякі країни Західної Європи теж зіткнуться з проблемою зменшення населення через перевищення смертності над народжуваністю.

В результаті росту населення, що перевищує можливості регіону, виникає перенаселення. З іншого боку, такі області можна розлядати також як недонаселені, оскільки населення в них не вистачає для підтримки економічної системи.

ООН стверджує, що темпи росту населення швидко зменшуються через демографічний перехідний період. Вважається, що населення Землі досягне максимального значення 9,22 млрд. в 2075 році.

Те, як зростатиме населення Землі в майбутньому, важко передбачити на довгу перспективу. В середньому народжуваність дещо зменшується, але дуже різна в розвинутих країнах (де вона часто недостатня для відтворення населення) та країнах, що розвиваються. Існує велика відмінність у народжуваності серед представників різних етносів. Смертність може несподівано збільшитися через хвороби, війни та катастрофи, або ж зменшитися завдяки новим відкриттям у медицині. ООН видала кілька різних прогнозів, які ґрунтуються на різних припущеннях. Впродовж останніх років ООН неперервно змінювала ці прогнози в сторону зменшення, аж тільки у бюлетені за березень 2007 року збільшила цифри на 2050 рік на 273 млн.

Список використаної літератури

Бейдик О. Географія : Для вступників до вищих навчальних закладів / О.О.Бейдик, М.М.Падун; Ред. Е.О.Крагель. — К. : Либідь, 1995. — 304 с.

Бейдик О. Географія: Короткий тлумачний словник / Олександр Бейдик,. — К. : Либідь, 2001. – 190 с.

Географія: навч. посібник для старшокл. та абітурієнтів / Петро Масляк, Ярослав Олійник, Анатолій Степаненко, Петро Шищенко. — К. : Знання, 1998. — 828 с.

2. Географія земельних ресурсів

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. Також визначаються як вид відновлювальних природних ресурсів, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. А крім того — як вид відновлювальних природних ресурсів, що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси — основа розміщення господарських об'єктів, головний засіб виробництва у сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується й відіграє роль родючість грунтів. Якість земельних ресурсів, насамперед залежить від вмісту гумусу в грунті. Загальна площа суходолу — 149 млн. кв. км. Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв. км (13,4 млрд. га), або 26,3% загальної площі земної кулі, у тому числі:

· орні землі (рілля, сади, плантації) — 1.45 млрд. га (11%);

· луки й пасовища — 3,2 млрд. га (24%);

· ліси й чагарники — 4,1 млрд. га (31%);

· малопродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики) — 4 млрд. га (3%);

· антропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) — 0,4 млрд. га (3%).

Одним із найважливіших показників у земельному фонді території є частка орних земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку — 15%, на Африку — 15%, на Південну Америку — 8%, на Австралію — 3%. 80% світової ріллі знаходиться у посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ — у країнах Африки (24%) та Азії (18%).

Вкрай негативний вплив на земельні ресурси справляє ерозія. Ґрунти втрачають свою родючість як через природні процеси, так через нераціональну господарську діяльність людини. Щорічне скорочення сільськогосподарських угідь становить більш як 9 млн. га.

Необхідно зауважити, що законодавче визначення земельних ресурсів потребує певного уточнення. Основними критеріями включення території певної держави в категорію “земельних ресурсів” є економічна необхідність і можливість її використання. Земельні ресурси, використання яких формує близько 95 % обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, є первинним фактором виробництва, фундаментом економіки[1]. Земельні ресурси є частиною природних незамінних ресурсів в сільському господарстві, які відносяться до відтворюваних ресурсів, є національним багатством держави. Земельні ресурси можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у постійної кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання. Однак, іноді деякі види відновлювальних природних ресурсів таких як (земельні), можуть перейти і в розряд не відновлювальних природних ресурсів, або ж їх відновлення вимагатиме порівняно більше часу. Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при їх раціональному використанні, може значно погіршитись при неправильних методах обробітку [1, с.57].

Також, слід відмітити, що земельні ресурси України є унікальними, в межах її території нараховується 650 видів грунтів [3, с. 91], їх неможливо замінити іншими засобами виробництва. Важливою особливістю земельних ресурсів є те, що верхній шар Землі – грунт – має природну родючість, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами, необхідни для їх життя. Крім того, земельні ресурси територіально відокремлені і обмежені, їх поверхню не можна збільшити. Слід погодитись з думкою Коваленко Н.Я. [12, с. 119], в тому, що в межах окремих держав земельні ресурси визначаються певними кордонами, а в цілому на планеті поверхнею суші. Використання земельних ресурсів як засобу виробництва також пов’язано з постійним місцем їх використання. Також, слід додати, що земельні ресурси є частиною території, яка може бути об’єктом права власності і користування.

Список використаної літератури

1. Географія: навч. посібник для старшокл. та абітурієнтів / Петро Масляк, Ярослав Олійник, Анатолій Степаненко, Петро Шищенко. — К. : Знання, 1998. — 828 с.

2. Даніленко А.С., Ю.Д. Білик Формування ринку землі в Україні. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Урожай, 2006 – 280 с.

3. Зовнішньоекономічні зв’язки

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону — Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й СІЛА, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

Структура зовнішньоекономічних зв'язків України характеризується розгалуженістю, але все-таки зовнішня торгівля залишається їхньою основною формою. До інших форм відносяться створення спільних підприємств, фрахтування, міграція робочої сили, участь у економічних спілках та деякі інші.

Зовнішня торгівля. Основні показники зовнішньої торгівлі: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлена загальним економічним потенціалом країни; галузевою структурою економіки;

рівнем життя населення; конкурентоздатністю товарної продукції; динамікою курсу національної валюти; умовами митного регулювання; кон'юнктурою світового ринку на ті або інші товари.

Зовнішньоекономічна політика —це система заходів уряду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв'язків, одержання пільг у двосторонній торгівлі (принцип "найбільшого сприяння"), досягнення активного сальдо платіжного балансу. Зовнішньоекономічна політика має бути направлена на розширення ринків збуту своєї продукції, на доступ до ринків продукції. Інструментами зовнішньоекономічної політики є: врегулювання політичних стосунків із зарубіжними країнами; підтримка національної валюти та валютне регулювання; митна політика (встановлення протекціоністського або ліберального мита на експорт та імпорт окремих товарів) тощо.

Актуальними напрямками зовнішньоекономічної політики України є:

— зміцнення позицій на ринках Східної Європи;

— зміцнення співпраці з економічно розвинутими країнами Західної Європи, США, Канадою, Японією, Австралією,

ПАР;

— розширення торговельної співпраці з країнами Середземномор'я, Близького та Середнього Сходу, Південної

та Південно-Східної Азії;

— проведення валютного та митного регулювання, лібералізація умов іноземних капіталовкладень для залучення іноземної валюти та повернення приналежних Україні коштів, що знаходяться у банках інших держав.

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

Список використаної літератури

1. Обод М. Економічна і соціальна географія України. 9 клас: посібник для вчителя / Маргарита Обод. — Харків : Ранок : Веста, 2005. — 349 с.

2. Паламарчук М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії : посіб. для викладачів, наук. працівн., аспірантів / Максим Паламарчук. — К. : Знання, 1998. — 415 с.

4. Характеристика однієї з країн Європи – Австрія

Офіційна назва — Австрійська Республіка — Republic Osterreich.

Державний устрій — федеративна республіка. Глава держави — федеральний президент. Глава федерального уряду — канцлер. Парламент складається з двох палат: Федеральної ради і Національних зборів.

Географічне розташування — країна знаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон — 362 км), Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35 км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км). Австрія — держава в Центральній Європі. Межує на півночі з ФРН і Чехією, на сході — з Угорщиною і Словаччиною, на півдні — з Словенією й Італією, на заході — з Швейцарією і Ліхтенштейном. Площа — 83,858 тис. км2. Максимальна довжина із заходу на схід — 579 км. Країна поділяється на дев'ять федеральних земель: Бургенланд, Каринтія, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штирія, Тіроль, Форарльберг і місто Відень (на правах землі).

Площа території — 83,858 тис. кв. км (113 місце в світі).

Кількість населення — 8,15 млн. чол. (липень 2001 р.).

Столиця — Відень (Wien) — 1,543 млн. мешканців.

У 1946 понад 70% австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільші комерційні банки, значна частина підприємств важкої промисловості, підприємства нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Більшість націоналізованих підприємств визначалися Потсдамськими угодами такими як "німецька власність".

У 1993 уряд приступив до реалізації великої програми приватизації промислових холдингів, у рамках загального плану залучення іноземних інвестицій.

Приблизно 42% земельної площі Австрії використовується в сільському господарстві. Сільськогосподарські культури, фруктові сади і виноградники займають приблизно 43% оброблюваної землі; луги і пасовища — близько 57%. Майже 39% усієї території покрито лісами, 19% земель не може бути використано ні в сільському, ні в лісовому господарстві. Альпійські передгір'я і частини Штирійського і Віденського басейнів — найродючіші сільськогосподарські землі. Загалом переважають в сільському господарстві країни невеликі або середні земельні володіння.

Зернові вирощуються на найкращих ґрунтах. На першому місці по збору врожаю стоїть пшениця, за нею йдуть кукурудза, жито, ячмінь і овес. Іншими важливими культурами є картопля і буряк. Також вирощуються технічні культури, овочі і бобові. Значну частину оброблюваної землі займають виноградники. У сільському господарстві Австрії важливу роль відіграє тваринництво. Майже третина території країни прямо або побічно використовується для розведення худоби (до непрямого використання, наприклад, відносяться луки і землі, відведені під кормові культури). У 1996 було вироблено 3,1 млн. т молока. Обсяг експорту сільськогосподарських продуктів (в основному молочних і яловичини) становить від 3 до 4% загального обсягу експорту.

Австрія багата на деревину, залізо, цинк. У країні недостатньо кам'яного вугілля, але є великі запаси інших енергоносіїв, зокрема лігніту (бурого вугілля), нафти і природного газу. Частина електроенергії, вироблюваної ГЕС, експортується.

В Австрії приблизно 5,6 тис. км залізниць; усі головні лінії електрифіковані. Австрія славиться системою своїх автодоріг, у країні приблизно 1600 км швидкісних автострад (автобанів). У 1957 була створена компанія "Австрійські авіалінії", а на початку 1990-х у неї з'явився приватний конкурент — авіакомпанія "Лауда ейр". По Дунаю суднами щорічно перевозиться приблизно 5 млн. т. вантажів, головним чином метал, вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, добрива.

Офіційна грошова одиниця — шилінг — є стабільною валютою. Управління грошовою системою і кредитною політикою австрійських банків здійснює Австрійський національний банк, заснований у 1922. В Австрії функціонує близько 50 банків.

Список використаної літератури

1. Безуглий В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навчальний посібник / Віталій Безуглий,. — К. : Академія, 2005. — 703 с.

2. Довгань Г. Економічна і соціальна географія світу. 10 клас: наочний довідник / Галина Довгань. — К. ; Харків : Веста, 2006. — 143 с.

3. Економічна і соціальна географія світу : Підручн. для 10 кл. серед. шк. / Автори: Б.П.Яценко, В.М.Юрківський, О.О.Любіцева та ін. ; За ред. Б.П.Яценка; Міжнарод. фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". — К. : АртЕк, 1997. — 246 с.

5. Господарство Канади

Торгівля зі США становить близько 80% загального обсягу торгівлі Канади. Американський капітал переважає в усіх ключових галузях господарства, за винятком фінансової сфери і землеробства.

Південний Онтаріо і Квебек — найбільш індустріалізовані регіони, там також розташовані найбільші фінансові центри країни. Степові провінції (Манітоба, Саскачеван, Альберта) виробляють основний обсяг зернових. Британська Колумбія надає основну продукцію лісової промисловості. В Альберті добувають майже всю нафту і природний газ Канади. У Північно-західних територіях ведеться розробка корисних копалин.

Більшу частину зерна поставляють провінції Саскачеван і Манітоба. В цілому Канада дає 16% світової продукції пшениці. Основним районом скотарства є Альберта; у Британській Колумбії розвинуте вирощування овочів і фруктів, а також молочне тваринництво; Онтаріо і Квебек мають комплексне сільське господарство, що включає птахівництво, молочне і м'ясне тваринництво і товарне овочівництво; картоплярство розвинуте в провінціях Острів Принца Едварда і Нью-Брансуїк; остання відома також розведенням худоби, як і Нова Шотландія. В цілому доходи фермерських господарств складаються з продажу зерна (27%), продуктів м'ясного скотарства (37%), молочних продуктів (16%), фруктів та овочів (3%), а також птахівництва (5%).

Найбільшу цінність становить нафта і природний газ, на які припадає більше двох третин загальної вартості видобутку. Наступними за важливістю є метали, вартість яких становить п'яту частину загальної вартості.

Канада посідає перше місце у світі за видобутком цинку й урану, друге — за видобутком азбесту, нікелю і калію, четверте — за видобутком срібла й міді і п'яте — за видобутком золота і свинцю.

90% канадської нафти і газу добуваються в штаті Альберта, де в нафто- і газодобувній промисловості зайняті близько 40% робочої сили. Основні нафтопереробні центри розташовані в провінціях Онтаріо і Квебек. Центри видобутку вугілля — Альберта, Саскачеван, Британська Колумбія і Нова Шотландія.

На території Канади знаходиться 10% всієї площі лісів планети. Ліс покриває близько 45% площі суші в межах Канади, причому більше половини цієї площі займають продуктивні ліси, які мають промислове значення. Канада посідає перше місце у світі за виробництвом газетного паперу, друге — за виробництвом целюлози і деревної маси і третє — за виробництвом пиломатеріалів.

47% всіх лісоматеріалів виробляється в Британській Колумбії, 21% у Квебеці, 16% в Онтаріо, 6% в Альберті і 5% у Нью-Брансуїку.

Близько половини підприємств обробної промисловості розташовані в провінції Онтаріо і одна чверть — у Квебеці. Інші великі підприємства знаходяться переважно на території Британської Колумбії та Альберти. Найбільшою за обсягом виробництва галуззю є виробництво автомобілів, а також комплектуючих до них. Ця галузь дає п'яту частину всієї продукції обробної промисловості. Інші важливі галузі: харчова промисловість, перегонка та очищення нафти, хімічна, деревообробна і паперова промисловість.

На початку XIX століття вся економіка Канади базувалася на рибальстві і торгівлі хутром. В середині 1990-х років обсяг продажу хутра становив всього 42 млн. канадських доларів і не відігравав значної ролі в економіці. Переважну більшість хутровини, особливо шкурки норки і лисиці, отримують на звірофермах.

Рибальство продовжує відігравати велику роль у господарстві Ньюфаундленду і Нової Шотландії (виловлюється, в основному, тріска), а також Британської Колумбії (переважно лосось).

У Канаді добре розвинута транспортна система. В середині 1990-х років вона включала приблизно 90 000 км залізниці; 884 000 км автомагістралей і шосейних доріг; 24 000 км нафтопроводів і 75 000 км газопроводів; 25 великих портів, доступних для океанських суден і 475 невеликих портів; понад 1300 ліцензованих аеропортів.

Сучасна Канада — країна з високорозвинутою економікою. Її валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1999 році становив 624 млрд. доларів США. За розмірами цього найважливішого показника Канада незмінно посідає сьоме місце у світі (після США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії). Про високий життєвий рівень у Канаді і про рівень її економічного розвитку свідчить інший узагальнюючий показник — розмір ВВП на душу населення — за яким Канада у 1999 році поступилася лише США.

Список використаної літератури

1. Бурлака О. Відома і невідома Канада // Географія та основи економіки в школі. — 1999. — № 2. — С. 41-47

2. Государство и экономика Канады: збірка/ [Л. А. Баграмов, В. В. Попов, А. Д. Бородаевский и др.; Отв. ред. Л. А. Баграмов]; АН СССР, Ин-т США и К анады. — М.: Наука, 1986. — 317 с.

3. Данилов С. Политико-государственный механизм современной Канады: Сравн.-ист. исслед./ С. Ю. Данилов, В. Е. Шило; АН СССР, Ин-т США и Канады. — М.: Наука, 1991. — 133 с.

4. Довгань Г. Економічна і соціальна географія світу / наочний довідник / Галина Довгань. — К. ; Харків : Веста, 2006. — 143 с.