Вступ.

1. Територіальні особливості міжнародного туризму.

2. Географія основних туристських потоків у світі.

3. Прогнози розвитку світового туризму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На межі XX і XXI ст. у світі продовжувалося зростання кількості туристичних подорожей. За прогнозом ВТО, до 2010 р. загальна кількість туристичних подорожей сягне 937 мли, а прибутки від туризму зростуть до 1,1 трлн. дол. США. У зв'язку з чим зросте й зайнятість у туристичній індустрії. На межі XX і XXI ст. кожна 15-та людина на Землі прямо чи опосередковано була пов'язана з індустрією туризму.

За кількістю відвідувань іноземними туристами першість на рубежі ХХ-ХХІ ст. була за Європою, хоча темпи росту там невеликі — лише 1 %. Поступово збільшувалася кількість туристів в Африці і Південній Азії. Постійно популярним у туристів всього світу залишається Близький Схід. На порозі XXI ст., у зв'язку зі святкуванням 2000-річчя Різдва Христового, тут спостерігалися найбільші темпи зростання туристичних відвідань — 17,5%.

Проте інколи туристичні потоки до Близького Сходу зменшуються, у зв'язку зі спалахами насильства в регіоні. Так само зменшуються вони й в інших «гарячих точках», у місцях здійснення терактів. Чимало туристів у XXI ст. вже стали жертвами терористичних угруповань. Наприклад, у 2002 р. на о. Балі терористи (за повідомленнями ЗМІ, це були представники ісламського угруповання «Джемаа Ісламія») в результаті одного з нападів вбили 202 туристів, чим викликали побоювання серед тих, хто відпочивав чи планував відпочинок у індонезійському регіоні. Зменшення кількості туристичних прибуттів сталося в 2002 р. в Тунісі внаслідок терористичної атаки, коли в синагозі на о. Джерба загинула 21 людина, у тому числі 14 німецьких туристів.

Тим не менш, за оцінками спеціалістів ВТО та інших експертів, міжнародний тероризм на початку XXI ст. здійснював менший вплив на туристичний бізнес, ніж зміни у світовій економіці.

Згідно прогнозам ВТО, основними, чинниками розвитку туризму будуть:

— науково-технічний прогрес, підвищення якості життя;

— збільшення тривалості вільного часу;

— стан оточуючого середовища.

1. Територіальні особливості міжнародного туризму

Просторовий розподіл міжнародних туристських потоків має ряд особливостей. Найважливіша з них — перевага туризму внутрірегіонального (між країнами Європи, США й Канадою або між Австралією й Новою Зеландією) над міжконтинентальним (міжрегіональним, тобто між різними частинами світла й континентами) (мал. 3). Протягом 1990-х рр. їхнє співвідношення у виїзному туристському потоці не мінялося й становило 82:18. Наприкінці 1990-х рр. лише в Південній Азії в структурі виїзного туризму домінували міжрегіональні поїздки. За прогнозом ВТО, на початку третього тисячоліття співвідношення усередині — і міжрегіональних туристських потоків у світі трохи зміниться. Завдяки росту міжконтинентальних зв'язків, в основі чого лежить бурхливий розвиток транспортних засобів і насамперед реактивної авіації, а також прагненню значного числа людей відвідати найбільш вилучені й екзотичні куточки землі туристський обмін між регіонами буде розвиватися більш інтенсивно, ніж усередині регіонів. Прогнозуються відносно високі темпи приросту числа туристських від'їздів з Азіатсько-Тихоокеанського регіону в Європу й Америку, які багато в чому визначать загальну картину. У результаті частка міжрегіональних туристських поїздок відповідно зменшиться до 76 %.

Інша характерна риса просторового розподілу міжнародного туризму, що була розглянута раніше, полягає в тому, що основні туристські потоки зароджуються в розвинених регіонах (країнах) миру, де вище рівень життя населення, і одночасно тяжіють до них. Чітко простежується тенденція до посилення взаємообмінів туристами між суміжними країнами за умови нормальних відносин між ними й між країнами, що мають родинні мови. Відсутність язикового бар'єра сприяє зміцненню туристських зв'язків між країнами.

Приведемо кілька прикладів, що свідчать про її загальний характер. По даним Національної туристської адміністрації Малайзії, половина всіх туристських прибуттів у країну доводиться на Сінгапур.

В Естонії в 1999 р. було зареєстровано понад 3 млн. туристських прибуттів, у тому числі 1,9 млн., або 60 %, з Фінляндії. Естонія стала одним зі світових лідерів по темпах приросту туристських прибуттів головним чином за рахунок прийому фінських туристів із шоп-метами. Що стосується виїзного туризму у Фінляндії, його головні потоки направляються також у суміжні країни: Швецію, Естонію й Росію.

У Південній Америці активний туристський обмін іде між Аргентиною й державами, що граничать із нею, — Бразилією, Уругваєм, Болівією, Парагваєм і Чилі.

Одночасно у світовому туризмі спостерігається і явно протилежна тенденція до «контрастності» при виборі району подорожі. Вона найбільше яскраво проявляється в тім, що більшість туристів з північних країн їдуть відпочивати на південь, на береги теплих морів. Американці й канадці є основними відвідувачами курортів країн Карибського регіону. У Європі купально-пляжний туризм концентрується у Середземномор'я. Тут проводять відпустку німці, норвежці, датчани, фіни, шведи, ірландці.

Останнім часом відзначається розширення зустрічних туристських потоків з півдня на північ. Зростаюча привабливість Північної Європи як туристського напрямку багато в чому пояснюється девальвацією валют ряду Скандинавських держав, а також, що закріпилася за ними репутації, безпечних країн з добре збереженим природним середовищем.

Динаміка закордонних подорожей у Японії підтверджує дві особливості сучасного туризму: з одного боку, уразливість і залежність від зовнішніх політичних і економічних факторів, з іншого боку — його «пружність» стосовно несприятливих зовнішніх обставин.

Все це свідчить ще про одну територіальну особливість міжнародного туризму — переважно меридіональної спрямованості основних внутріконтинентальних туристських потоків у Європі й Північній Америці.

До числа яскраво виражених географічних тенденцій у розподілі туристських потоків ставиться розвиток обміну туристами між колишніми метрополіями і їхніми колоніями при явному домінуванні перших. Традиційні зв'язки, насамперед в економічній і культурній сферах, а також відсутність язикового бар'єра служать важливими передумовами розширення туристських відносин Великобританії, Франції, Іспанії, Португалії й деяких інших європейських держав з їх колишніми й дійсними володіннями. В 1996 р. кожний третій європеєць, що вступив на африканський континент, був француз, більшість цих туристів віддали перевагу відпочинку в Марокко й Тунісі — у минулому французьких протекторатах. У Південній Азії частка туристських прибуттів з Великобританії у два рази вище, ніж з інших європейських країн. Гнітюча їхня частина доводиться на колишні англійські колонії — Індію й Шрі-Ланку.

Залишається в силі відзначена наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. прямо пропорційна залежність від часу знаходження в шляху: чим більше довгий шлях переборюють туристи до приймаючої країни, тим довше вони залишаються в ній. За деякими оцінками, оптимальне співвідношення між витратами часу на дорогу в обидва кінці й тривалістю перебування в обраній країні становить 1:3.

У цілому туристи стають більше мобільними. Скорочується тривалість їхнього перебування на одному місці по шляху проходження й на відпочинку, що пов'язане зі збільшенням швидкостей пересування, розвитком транспортної інфраструктури, а також зміною стилю відпочинку. Якщо турист робив у середньому в 1988 р. у Великобританії 10,9 ночівель, Канаді — 5,9, Японії — 15,6, то в 1998 р. — 9,0; 5,2 і 8,8 ночівель відповідно. Зусилля багатьох національних туристських адміністрацій (Австрії, Бельгії, Сінгапуру, Чехії й ін.) спрямовані на продовження строків перебування туристів у країні, зокрема шляхом більшої розмаїтості туристського дозвілля й розробки нових маршрутів.

Наступна тенденція в географії міжнародного туризму також була виділена ще на початку 1970-х рр. — проникнення туристських потоків у глиб районів. Але якщо раніше цей процес в основному носив стихійний характер, те тепер він приймає організовані форми. Завдання рівномірного розподілу туристських прибуттів по території країни входить до числа пріоритетних напрямків у роботі багатьох національних туристських адміністрацій.

Нарешті, загальною тенденцією й однієї з найгостріших світових проблем у міжнародному туризмі є різко виражена сезонність потоків. Згідно зі статистичними даними, за два літніх місяці (липень — серпень) відбувається до половини всіх туристських поїздок у Європі. У міжсезоння й мертвий сезон туристські потоки загасають, і попит на туристські послуги досягає своєї нижньої межі. У Європі частка поїздок в IV кварталі становить 18 % від загального їхнього числа за рік.

Концентрація туристського попиту в часі обумовлений впливом різних факторів: насамперед природно-кліматичного, а також економічного, соціального, психологічного. Так, у країнах жаркого пояса туристська активність зростає в місяці, коли температура повітря знижується й закінчується період мусонних дощів.Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

2. Географія основних туристських потоків у світі

Тепер розглянемо міжнародні туристські потоки в закордонній Європі й Північній Америці — основних туристських регіонах миру.

Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

В Америці, так само як і в Європі, що придушує частина туристських потоків зосереджена усередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами здійснюється між трьома країнами Північної Америки: США, Канадою й Мексикою.

Внутрішньорегіональний туризм у Європі дає подавляючу частина всіх туристських прибуттів — близько 90 %, і тільки 10 % доводиться на прибуття туристів у Європу з інших регіонів миру. Внутрішньо регіональний характер туризму в Європі виражений яскравіше, ніж в інших регіонах миру. Велика кількість держав на відносно малій території, між якими існують тісні економічні, культурні й етнічні зв'язки, чудова мережа наземних транспортних комунікацій, спрощення туристських формальностей при великій розмаїтості природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних визначних пам'яток і розвиненій туристській інфраструктурі — все це сприяє інтенсивному внутрішньоєвропейському туристському обміну. На його частку доводиться 4/5 всіх прибуттів у Європу.

Міжрегіональний туристський обмін розвинений слабкіше. Важливу роль у ньому грає Америка, особливо США. Вона є єдиною неєвропейською країною, що входить у першу десятку по числу прибуттів у Європу.

Сама відвідувана туристська країна Європи й миру — Франція. Вона приймає кожного п'ятого відпочиваючого на старому континенті, в основному із країн ЄС. Найбільш інтенсивний туристський обмін існує з Німеччиною, Великобританією й країнами Бенілюкс. Крім Франції, головними приймаючими країнами Європи є Іспанія й Італія. Разом вони щорічно реєструють понад 80 млн. прибуття переважно на купально-пляжный відпочинок.

Основна частина туристських потоків у Європі генерується Німеччиною й Великобританією. Хоча й у меншому ступені, але також активні французи й датчани. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристообразуючих країн для Європи (табл. 1).

Процеси демократизації внесли істотні зміни в географію туристського попиту. Вони сприяли зростанню частки внутрірегіонального обміну між країнами Західної, Центральний і Східної Європи. З падінням тоталітарних режимів і зняттям «залізної завіси» громадяни колишніх соціалістичних країн одержали можливість прилучитися до західних цінностей, а також подорожувати із шопінговими цілями.

В Американському регіоні в'їзний туристський потік розподіляється між чотирма субрегіонами: Північна Америка, острівні держави й території Карибського басейну, Південна Америка й Центральна Америка. Сім з кожних десяти туристських прибуттів у Західну півкулю доводиться на Північну Америку. Вона залишається лідером, незважаючи на повільне зниження її частки. Одночасно збільшується питома вага країн (територій) Карибського басейну, Центральної Америки й особливо Південної Америки.

В Америці, так само як і в Європі, що придушує частина туристських потоків зосереджена усередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами здійснюється між трьома країнами Північної Америки: США, Канадою й Мексикою. Причому туристський потік зі Сполучених Штатів у Мексику є самим великим у світі — понад 20 млн. прибуття щорічно. Друге місце займає потік з Канади в США (табл. 2).

Найбільш ємний ринок в'їзного й виїзного туризму в західній півкулі зложився в США. Всі основні туристські потоки в Американському регіоні беруть початок або, навпаки, закінчуються в цій країні.

Пріоритетним напрямком міжрегіонального обміну протягом багатьох років залишається Європа. Туристські потоки зі США направляються у Великобританію, Францію, Італію, Німеччину, Іспанію. Кожна четверта поїздка американців за рубіж доводиться на європейські країни.

За прогнозом ВТО, до 2010 р. інтенсивність обміну туристами між Америкою й іншими регіонами миру буде зростати. Гарні перспективи на американському ринку в'їзного туризму мають Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Близький Схід.

3. Прогнози розвитку світового туризму

Усвідомлення людиною того, що вона є громадянином не тільки своєї країни, але і світу, веде до розширення туристичних поїздок, збільшення пропозицій на ринку різноманітних турів, особливо цільових. На конференції ВТО в Ліссабоні за результатами дослідження "Tourism 2020 Vision" проголошені п'ять перспективних туристичних напрямків XXI століття.

Пригодницький туризм. У світі залишається все менше не досліджених туристами регіонів. Справжніх романтиків приваблюють найвіддаленіші куточки Землі, гірські вершини і морські глибини. Нові туристичні потреби вимагають розробки відповідного туристичного продукту.

Круїзи. Цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими темпами. Якщо в 1997 році на круїзних суднах по морських і річкових маршрутах подорожувало біля 7 млн. чоловік, то вже в 2000 році кількість туристів зросла понад 9 млн. В світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи, місткістю до 6200 пасажирів кожен.

Екологічний туризм. Головна мета екотуризму — збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу людини на природу. Можна організовувати як тематичні пізнаватьні тури для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, з відвідуванням національних заповідників.

Культурно-пізнавальний туризм. Найбільші потоки туристів, подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та на Ближній Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням пам'ятників культури.

Тематичний туризм. Цей вид туризму передбачає підвищену зацікавленість до конкретного явища, наприклад до кліматичних умов певної місцевості або тематичних парків як місць відпочинку.

За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 роком.

При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 раза перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.

Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі — Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3млн.).

Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів у день.

За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.

Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальним бар'єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяг туризму між країнами Західної і Східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід.

І все ж таки разом з економічним піднесенням країн Східної Європи, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць.

Таким чином, тенденції розвитку міжнародного туризму носять позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до іншої культури, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами, що дозволяє пересічним громадянам краще розуміти один одного.

Висновки

Останнім часом у нашій географічній літературі з'явилися перші спроби аналізу міжрегіональних туристських потоків, у яких щорічно беруть участь приблизно 100 млн. чоловік. При цьому шість головних туристських макрорегіонів підрозділяються на дві групи: «приймаючих», де приїзд туристів перевищує їхній виїзд, і «відправляючих», де виїзд переважає над прибуттям. Відповідно в першу групу входять Європа, Африка й Близький Схід, а , у другу — Америка, АТР і Південна Азія. Згідно із прогнозом ВТО, в 2000-2010 р., незважаючи на найнижчі темпи річного приросту, першість у світовому туризмі збережеться за Європою, де на зазначений термін число прибуттів повинне зрости до 480 млн. На другому місці (210 млн.) залишиться Америка, але (при найбільшому середньорічному приросту в 6,5-7%) її майже наздожене АТР (190 млн.). Четверте місце також збережеться за Африкою (35 млн.), п'яте — за Близьким Сходом (20 млн.) і шосте — за Південною Азією (10 млн.). Положення України на світовому туристському ринку в 90-і рр. стало значно більше сприятливим. Це пояснюється реалізацією права на вільне переміщення людей, появою прошарку багатих і заповзятливих «нових росіян» і середнього класу, лібералізацією різного роду прикордонних і митних формальностей і т.д. Наприкінці 90-х рр. у країну щорічно прибувало 15-17 млн. іноземних громадян із приблизно 200 країн миру, а виїжджали за кордон 10-12 млн. росіян, що відправляються в 170 країн. Поширення сучасного міжнародного туризму відрізняється значною територіальною нерівномірністю. У самому загальному виді вона відбиває різні рівні соціально-економічного розвитку Півночі й Півдня (Центра й Периферії світового господарства). Так, відповідно до наявних розрахунків, на постіндустріальні країни нині доводиться 57% всіх туристських прибуттів, на країни, що розвиваються, — 30% і на країни з перехідною економікою — 13%.

Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. — К.; Луцьк, 2000. — Т. 1. — С. 347-351.

2. Безносюк В. Д. Індустрія туризму: [Орг.-екон. основи реформування турист. галузі України] // Трибуна. — 1998. — № 11-12. — С. 32-34.

3. Безносюк В. Д. Туризм і народне господарство // Трибуна. — 2000. — № 5-6. — С. 24-25.

4. Безносюк В. Д. Україна — держава туристична // Трибуна. — 1999. — № 3-4. — С. 34-36.

5. Бородюк Н. Налаштованість на динамізм: [Туристична галузь в Україні] // Уряд. кур'єр. — 2000. — 17 жовт. — С. 5.

6. Бриков С. Туризм на порозі ХХІ століття // Столиця. — 1999. — 23 верес. — С. 5.

7. Виноградська А. Маркетингове дослідження туристичного бізнесу в Україні // Укр. промисловець. — 2004. — № 3. — С. 7-10.

8. Виноградська А. Формування конкурентоспроможного ринку : [Турист. бізнес] // Вісн. Укр. Акад. держ. управління. — 2005. — № 2. — С. 128-136.

9. Гайдук А. Формування туристичної ринкової інфраструктури як фактор підвищення ефективності функціонування ринку туристичних послуг // Регіональна економіка. — 2004. — № 2. — С. 172-178.

10.Гуттман С. На шляху до етики туризму // Кур'єр ЮНЕСКО. — 1999. — верес.-жовт. — С. 42.

11.Дергачев В. Международный туризм в современном мире // Бизнес Информ. — 1998. — № 5. — С. 12-16.

12.Дмитриев В. А. Партнерство культуры и туризма: Вступление в ХХІ век // Теория и практика физ. культуры. — 2000. — № 8. — С. 4-6.