Географія світового туризму

Категорія (предмет): Туризм

Arial

-A A A+

Вступ

1. Географія міжнародного туризму

1.1. Місце міжнародного туризму в сучасній в системі світового господарства

1.2. Просторова структура міжнародного туризму

1.3. Динаміка розвитку міжнародного туризму у світі

1.4. Територіальні особливості міжнародного туризму

1.5. Географія основних туристських потоків у світі

2. Види сучасного туризму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. В основі туристського бума, що охопив увесь світ в останні десятиліття, лежать цілком конкретні економічні, соціальні й інші причини. Це насамперед науково-технічна революція, з якої зв'язаний зовсім новий рівень продуктивних сил. Це глобальний феномен урбанізації, що змушує жителів більших міст шукати відпочинок в інших районах і країнах. Це й «транспортна революція» і особливо швидкий розвиток автомобілізації й авіаційних перевезень. Це й загальне підвищення якості й рівня життя, збільшення тривалості відпусток і доходів. Нарешті, це й загальний ріст культури, що викликає розвиток пізнавальних потреб людей.

Міжнародний туризм, пов'язаний з рухом капіталів, із продажем послуг, впливає на платіжні баланси окремих країн ,сприяючи їхньому перетворенню в активні або навпаки, у пасивні. Іноді розраховують і спеціальний туристський баланс, що характеризує співвідношення надходжень від закордонних туристів у даній країні й витрати туристів даної країни за кордоном. У країнах найбільш привабливих для іноземних туристів туристський баланс, як правило, позитивний (Франція, Італія, Іспанія, Мексика й ін.), а в країнах, де виїзд туристів перевищує їхнє прибуття (Німеччина, Скандинавські країни, Канада й ін.), він негативний.

1. Географія міжнародного туризму

1.1. Місце міжнародного туризму в сучасній в системі світового господарства

Міжнародний туризм — один з ведучих, високоприбуткових і найбільш динамічних секторів світового господарства. За винятково високі темпи росту цієї галузі економіки її часто називають феноменом другої половини XX в. В 2000 р. Всесвітня туристська організація (ВТО) зареєструвала понад 698 млн. міжнародні туристські прибуття у світі, в 28 разів більше, ніж в 1950 р.

Дуже важливо гуманітарне значення міжнародного туризму. Він виступає як засіб підвищення якості життя народів, фактор зміцнення миру й міжнародного взаєморозуміння на Землі.

Міжнародний туризм вносить вагомий, з кожним роком зростаючий внесок у розвиток світової економіки. В 2000 р. надходження від міжнародного туризму склали 476 млрд. діл. Його значення не обмежується прямим економічним ефектом. Воно виходить за рамки туристського сектора, впливаючи на весь господарський організм і нерідко виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку в регіоні. По оцінках Всесвітньої ради по туризму й подорожам, в 1996 р. туризм ініціював виробництво товарів і послуг на суму 4 трлн дол., або 11 % світового валового продукту. На його частку доводиться 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % — світових споживчих витрат, 5 % — всіх податкових надходжень і третина — світової торгівлі послугами.

Сфера туризму є великим роботодавцем. Вона забезпечує зайнятість кожного десятого працівника у світі. У таких розвинених країнах, як США, Німеччина, Франція, Великобританія, у цьому секторі економіки трудиться більше людей, чим в автомобільній, електронній, текстильній промисловості й сільському господарстві, разом узятих.

У цей час туризм придбав глобальний характер. Туристські потоки, поряд з обміном матеріальними благами, капіталом, трудовими ресурсами й інформацією, утворять мережа світогосподарських зв'язків. За короткий часовий інтервал вони перетворилися в помітне явище міжнародного життя, придбали планетарний масштаб і, немов нитки, обплутали світовий простір. За прогнозами ВТО, XXI в. стане століттям туризму.

1.2. Просторова структура міжнародного туризму

Регіональний розподіл міжнародних туристських потоків у головних рисах зложилося давно. З початку масових туристських обмінів теперішній час на світовому ринку туризму помітно виділяється Європа (386 млн. прибуттів в 1999 р.). Цей регіон користується великою популярністю в самих європейців, а також жителів США й Канади. Другу позицію довгі роки міцно втримує Америка (127 млн. прибуттів в 1999 р.). Європа й Америка, насамперед Північна, є ключовими туристськими регіонами. На них доводиться 4/5 всіх прибуттів у світі.

Динаміка міжнародного туризму по регіонах миру в останні 45 років виявляє істотні розходження. При загальному 20-кратному збільшенні туристських потоків на планеті в Європі й Америці вони росли темпами, близькими до середньосвітового (6,6 і 5,9 % у рік відповідно). Молоді туристські регіони — Азіатсько-Тихоокеанськ, Близькосхідний і Африканський — розвиваються швидше. В окремі роки темпи приросту туристських прибуттів у них виражаються двозначними числами. Однак вони менш стійкі до впливу, часто негативному, політичних і економічних факторів. Періоди прискореного росту туризму в них переміняються стагнацією й спадами.

За минулі десятиліття найбільш динамічним був Азіатсько-Тихоокеанський регіон, у якому середні багаторічні темпи росту числа прибуттів в 9 разів випереджали середньосвітові. Деяке скорочення туристської активності в країнах Східної, Південно-Східної Азії й Океанії в 1997-1998 р. було пов'язане зі світовою фінансовою кризою. Але вже в 1999 р. регіон переборов його наслідки, поставивши новий рекорд по туристських прибуттях — 94 млн. поїздок. Африканський континент і Близький Схід, відвідуваність яких збільшується порівняно швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибуттів впливають на світову динаміку туризму.

Нерівномірність темпів росту міжнародного туризму в територіальному розрізі привела до зміни його регіональної структури в 1990-х рр. у порівнянні з 1950-1970 р. Якщо в післявоєнний період частка Європи й Америки становила більше 90 %, то до кінця 1990-х рр. вона знизилася (78 %). Одночасно підвищилася питома вага Азіатсько-Тихоокеанського регіону (14 %), стабілізувалося положення Близького Сходу й Південної Азії (3,5 %) і небагато збільшилася частка Африки (до 4 %) (мал. 1).

В XXI в. територіальна структура міжнародного туризму буде продовжувати мінятися при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р., Європа удержить домінуючі, хоча досить ослабілі, позиції на ринку туризму (717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн. прибуттів). Америка, перемістившись на щабель нижче, буде замикати трійку лідерів (284 млн. прибутків).

Рис. 1. Зрушення в регіональній структурі

міжнародних туристських прибуттів

(в % від загального числа прибуттів у світі)

1.3.Динаміка розвитку міжнародного туризму у світі

Туристський рух розвивається інтенсивно, але нерівномірно (мал. 2). Нескінченна низка зльотів і падінь надає туризму в цілому характер рухливої системи з постійно мінливими крапками росту й досить що своєрідно переплітаються довгостроковими й середньостроковими тенденціями розвитку.

Рис. 2. Динаміка щорічних темпів приросту

туристських прибуттів у світі, 1960-2002 р.

1.4. Територіальні особливості міжнародного туризму

Просторовий розподіл міжнародних туристських потоків має ряд особливостей. Найважливіша з них — перевага туризму внутрірегіонального (між країнами Європи, США й Канадою або між Австралією й Новою Зеландією) над міжконтинентальним (міжрегіональним, тобто між різними частинами світла й континентами) (мал. 3). Протягом 1990-х рр. їхнє співвідношення у виїзному туристському потоці не мінялося й становило 82:18. Наприкінці 1990-х рр. лише в Південній Азії в структурі виїзного туризму домінували міжрегіональні поїздки. За прогнозом ВТО, на початку третьоготисячоліття співвідношення усередині — і міжрегіональних туристських потоків у світі трохи зміниться. Завдяки росту міжконтинентальних зв'язків, в основі чого лежить бурхливий розвиток транспортних засобів і насамперед реактивної авіації, а також прагненню значного числа людей відвідати найбільш вилучені й екзотичні куточки землі туристський обмін між регіонами буде розвиватися більш інтенсивно, ніж усередині регіонів. Прогнозуються відносно високі темпи приросту числа туристських від'їздів з Азіатсько-Тихоокеанського регіону в Європу й Америку, які багато в чому визначать загальну картину. У результаті частка міжрегіональних туристських поїздок відповідно зменшиться до 76 %.

Інша характерна риса просторового розподілу міжнародного туризму, що була розглянута раніше, полягає в тому, що основні туристські потоки зароджуються в розвинених регіонах (країнах) миру, де вище рівень життя населення, і одночасно тяжіють до них. Чітко простежується тенденція до посилення взаємообмінів туристами між суміжними країнами за умови нормальних відносин між ними й між країнами, що мають родинні мови. Відсутність язикового бар'єра сприяє зміцненню туристських зв'язків між країнами.

Приведемо кілька прикладів, що свідчать про її загальний характер. По даним Національної туристської адміністрації Малайзії, половина всіх туристських прибуттів у країну доводиться на Сінгапур.

В Естонії в 1999 р. було зареєстровано понад 3 млн. туристських прибуттів, у тому числі 1,9 млн., або 60 %, з Фінляндії. Естонія стала одним зі світових лідерів по темпах приросту туристських прибуттів головним чином за рахунок прийому фінських туристів із шоп-метами. Що стосується виїзного туризму у Фінляндії, його головні потоки направляються також у суміжні країни: Швецію, Естонію й Росію.

У Південній Америці активний туристський обмін іде між Аргентиною й державами, що граничать із нею, — Бразилією, Уругваєм, Болівією, Парагваєм і Чилі.

Одночасно у світовому туризмі спостерігається і явно протилежна тенденція до «контрастності» при виборі району подорожі. Вона найбільше яскраво проявляється в тім, що більшість туристів з північних країн їдуть відпочивати на південь, на береги теплих морів. Американці й канадці є основними відвідувачами курортів країн Карибського регіону. У Європі купально-пляжний туризм концентрується у Середземномор'я. Тут проводять відпустку німці, норвежці, датчани, фіни, шведи, ірландці.

Останнім часом відзначається розширення зустрічних туристських потоків з півдня на північ. Зростаюча привабливість Північної Європи як туристського напрямку багато в чому пояснюється девальвацією валют ряду Скандинавських держав, а також, що закріпилася за ними репутації, безпечних країн з добре збереженим природним середовищем.

Динаміка закордонних подорожей у Японії підтверджує дві особливості сучасного туризму: з одного боку, уразливість і залежність від зовнішніх політичних і економічних факторів, з іншого боку — його «пружність» стосовно несприятливих зовнішніх обставин.

Все це свідчить ще про одну територіальну особливість міжнародного туризму — переважно меридіональної спрямованості основних внутріконтинентальних туристських потоків у Європі й Північній Америці.

До числа яскраво виражених географічних тенденцій у розподілі туристських потоків ставиться розвиток обміну туристами між колишніми метрополіями і їхніми колоніями при явному домінуванні перших. Традиційні зв'язки, насамперед в економічній і культурній сферах, а також відсутність язикового бар'єра служать важливими передумовами розширення туристських відносин Великобританії, Франції, Іспанії, Португалії й деяких інших європейських держав з їх колишніми й дійсними володіннями. В 1996 р. кожний третій європеєць, що вступив на африканський континент, був француз, більшість цих туристів віддали перевагу відпочинку в Марокко й Тунісі — у минулому французьких протекторатах. У Південній Азії частка туристських прибуттів з Великобританії у два рази вище, ніж з інших європейських країн. Гнітюча їхня частина доводиться на колишні англійські колонії — Індію й Шрі-Ланку.

Залишається в силі відзначена наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. прямо пропорційна залежність від часу знаходження в шляху: чим більше довгий шлях переборюють туристи до приймаючої країни, тим довше вони залишаються в ній. За деякими оцінками, оптимальне співвідношення між витратами часу на дорогу в обидва кінці й тривалістю перебування в обраній країні становить 1:3.

У цілому туристи стають більше мобільними. Скорочується тривалість їхнього перебування на одному місці по шляху проходження й на відпочинку, що пов'язане зі збільшенням швидкостей пересування, розвитком транспортної інфраструктури, а також зміною стилю відпочинку. Якщо турист робив у середньому в 1988 р. у Великобританії 10,9 ночівель, Канаді — 5,9, Японії — 15,6, то в 1998 р. — 9,0; 5,2 і 8,8 ночівель відповідно. Зусилля багатьох національних туристських адміністрацій (Австрії, Бельгії, Сінгапуру, Чехії й ін.) спрямовані на продовження строків перебування туристів у країні, зокрема шляхом більшої розмаїтості туристського дозвілля й розробки нових маршрутів.

Наступна тенденція в географії міжнародного туризму також була виділена ще на початку 1970-х рр. — проникнення туристських потоків у глиб районів. Але якщо раніше цей процес в основному носив стихійний характер, те тепер він приймає організовані форми. Завдання рівномірного розподілу туристських прибуттів по території країни входить до числа пріоритетних напрямків у роботі багатьох національних туристських адміністрацій.

Рис. 3. Міжрегіональні туристські потоки (2002р.)

Нарешті, загальною тенденцією й однієї з найгостріших світових проблем у міжнародному туризмі є різко виражена сезонність потоків. Згідно зі статистичними даними, за два літніх місяці (липень — серпень) відбувається до половини всіх туристських поїздок у Європі. У міжсезоння й мертвий сезон туристські потоки загасають, і попит на туристські послуги досягає своєї нижньої межі. У Європі частка поїздок в IV кварталі становить 18 % від загального їхнього числа за рік.

Концентрація туристського попиту в часі обумовлений впливом різних факторів: насамперед природно-кліматичного, а також економічного, соціального, психологічного. Так, у країнах жаркого пояса туристська активність зростає в місяці, коли температура повітря знижується й закінчується період мусонних дощів. Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

1.5. Географія основних туристських потоків у світі

Тепер розглянемо міжнародні туристські потоки в закордонній Європі й Північній Америці — основних туристських регіонах миру.

Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.

Внутрішньорегіональний туризм у Європі дає подавляючу частина всіх туристських прибуттів — близько 90 %, і тільки 10 % доводиться на прибуття туристів у Європу з інших регіонів миру. Внутрішньо регіональний характер туризму в Європі виражений яскравіше, ніж в інших регіонах миру. Велика кількість держав на відносно малій території, між якими існують тісні економічні, культурні й етнічні зв'язки, чудова мережа наземних транспортних комунікацій, спрощення туристських формальностей при великій розмаїтості природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних визначних пам'яток і розвиненій туристській інфраструктурі — все це сприяє інтенсивному внутрішньоєвропейському туристському обміну. На його частку доводиться 4/5 всіх прибуттів у Європу.

Міжрегіональний туристський обмін розвинений слабкіше. Важливу роль у ньому грає Америка, особливо США. Вона є єдиною неєвропейською країною, що входить у першу десятку по числу прибуттів у Європу.

Сама відвідувана туристська країна Європи й миру — Франція. Вона приймає кожного п'ятого відпочиваючого на старому континенті, в основному із країн ЄС. Найбільш інтенсивний туристський обмін існує з Німеччиною, Великобританією й країнами Бенілюкс. Крім Франції, головними приймаючими країнами Європи є Іспанія й Італія. Разом вони щорічно реєструють понад 80 млн. прибуття переважно на купально-пляжный відпочинок.

Основна частина туристських потоків у Європі генерується Німеччиною й Великобританією. Хоча й у меншому ступені, але також активні французи й датчани. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристообразуючих країн для Європи (табл. 1).

Таблиця 1. Найбільшісвітові туристські потоки. Європа, 2002 р

Напрямок потоку з… в…

Число прибуттів,

млн од.

Напрямок потоку з… в…

Число прибуттів,

млн од.

1. Німеччина — Франція

13,4

6. Великобританія — Іспанія

8,7

2. Німеччина — Іспанія

10,6

7. Нідерланди — Франція

8,1

3. Німеччина — Австрія

10,2

8. Німеччина — Польща

6,7

4. Великобританія — Франція

9,8

9. Італія — Франція

5,3

5. Німеччина — Італія

8,8

10. Іспанія — Португалія

4,8

Процеси демократизації внесли істотні зміни в географію туристського попиту. Вони сприяли зростанню частки внутрірегіонального обміну між країнами Західної, Центральний і Східної Європи. З падінням тоталітарних режимів і зняттям «залізної завіси» громадяни колишніх соціалістичних країн одержали можливість прилучитися до західних цінностей, а також подорожувати із шопінговими цілями.

В Американському регіоні в'їзний туристський потік розподіляється між чотирма субрегіонами: Північна Америка, острівні держави й території Карибського басейну, Південна Америка й Центральна Америка. Сім з кожних десяти туристських прибуттів у Західну півкулю доводиться на Північну Америку. Вона залишається лідером, незважаючи на повільне зниження її частки. Одночасно збільшується питома вага країн (територій) Карибського басейну, Центральної Америки й особливо Південної Америки.

В Америці, так само як і в Європі, що придушує частина туристських потоків зосереджена усередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами здійснюється між трьома країнами Північної Америки: США, Канадою й Мексикою. Причому туристський потік зі Сполучених Штатів у Мексику є самим великим у світі — понад 20 млн. прибуття щорічно. Друге місце займає потік з Канади в США (табл. 2).

Таблиця 2. Найбільші світові туристські потоки. Америка

Напрямок потоку з… в…

Число прибуттів,

млн од.

Напрямок потоку з… в…

Число прибуттів,

млн од.

США — Мексика

20,3

Великобританія — США

3,6

Канада — США

15,3

США — Франція

2,6

США — Канада

13,0

США — Італія

2,4

Японія — США

5,0

США — Пуерто-Рико

2,2

США — Великобританія

3,3

США — Німеччина

1,6

Найбільш ємний ринок в'їзного й виїзного туризму в західній півкулі зложився в США. Всі основні туристські потоки в Американському регіоні беруть початок або, навпаки, закінчуються в цій країні.

Пріоритетним напрямком міжрегіонального обміну протягом багатьох років залишається Європа. Туристські потоки зі США направляються у Великобританію, Францію, Італію, Німеччину, Іспанію. Кожна четверта поїздка американців за рубіж доводиться на європейські країни.

За прогнозом ВТО, до 2010 р. інтенсивність обміну туристами між Америкою й іншими регіонами миру буде зростати. Гарні перспективи на американському ринку в'їзного туризму мають Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Близький Схід.

2. Види сучасного туризму

Туристський бум, що охопив в останні десятиліття всю планету, залучає до себе велика увага. Завдяки зусиллям фахівців різних наукових профілів, і в тому числі географів (з вітчизняних учених відзначимо Н. С. Мироненко, А. Ю. Александрову, И. В. Зорина, В. А. Квартально-ва, Л. И. Мухіну, В. С. Преображенський, Н. С. Фаль-ковича), а також співробітників Всесвітньої туристської організації (ВТО) багато хто досить складні термінологічні й класифікаційні питання туристської проблематики в тієї або іншій мері вдалося вирішити. Однак питання про види туризму як і раніше залишається досить заплутаним; існують різні його трактування, найчастіше досить сильно розбіжні. Нова систематика видів туризму пропонується автором (див. схему).

За значенням туризм підрозділяють на внутрішній і міжнародний. Внутрішній туризм (подорожі усередині країни осіб, що постійно проживають у цій державі) в умовах уповільненого росту обсягу іноземного туризму служить свого роду «амортизатором» для туристської економіки, даючи можливість послабити негативна дія, що відбувається у випадку недовантаження матеріальної бази туризму. Тим більше, що внутрішній туризм залишається основою світового туризму і є необхідною й надійною базою для іноземного туризму. На думку експертів Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), внутрішній туризм становить 75—80 % від загального обсягу туризму у світі. У свою чергу, його можна підрозділити на внутріобласний і міжобласний. Наприклад, на частку внутрішнього туризму в Італії доводиться більше 50 % всіх туристських поїздок. Більшість жителів центральної й південної Італії влітку воліють відпочивати на морських курортах своєї області, у зимовий період зростає кількість міжобласних туристських поїздок, що пов'язане з початком гірськолижного сезону в альпійській частині північних областей.

Міжнародний туризм як форма спілкування людей трансформується відповідно до історичного розвитку суспільства, постійно розширюючись, видозмінюючись і ускладнюючись. Цей вид туризму відіграє більшу роль при рішенні політичних, економічних і багатьох інших питань. Він став феноменом XX в. і зайняв певне місце в державних планах розвитку країн, у їхній зовнішньополітичній діяльності. Досить сказати що, по даним ВТО, міжнародний туризм охоплює 693 млн. чоловік, а доходи від нього склали 462 млрд. дол. Міжнародний туризм можна підрозділити на внутріконтинентальний, найбільш розвитий у Європі, міжконтинентальний, що здобуває популярність в Азіатсько-Тихоокеанському макрорегіоні, і кругосвітній. Існує величезна кількість різноманітних програм кругосвітніх подорожей, приведемо лише деякі з них: «Кругосвітній мінімум» (Лондон — Нью-Йорк — Майями — Ріо — Токіо — Кейптаун — Каїр — Рим — Париж); «Слідами древніх цивілізацій» (Лондон — Токіо — Бали — Банкок — Пекін — Делі — Каїр — Стамбул — Афіни — Рим): «Гори миру» (Лондон — Сантьяго — Токіо — Нова Зеландія — Ява — Катманду — Найробі — Афіни — Рим — Сицилія — Женева). Тривалість кругосвітніх турів у середньому становить від 20 до 30 днів.

По характері організації туризм буває організований і неорганізований, причому й ті, і інший туристи можуть подорожувати як індивідуально, так і групами.

По тривалості подорожі підрозділяють на короткочасні й тривалі. У цей час має місце тенденція до скорочення частки тривалих подорожей і збільшенню короткострокових. У зв'язку зі спрощенням туристських формальностей у цілому у світі й особливо в Європі (Євросоюз і країни Шенгенського угоди) різко збільшується кількість короткострокових, 2-3-денних, туристських поїздок на уїк-енди в сусідні країни.

По інтенсивності туристські потоки підрозділяють на постійні й сезонні. У свою чергу, у сезонних туристських потоках виділяють літні, зимові й міжсезонні. Сезонність деяких туристських потоків зв'язана насамперед з рекреаційним потенціалом і природними умовами території перебування. Так, туристські потоки, спрямовані в міста з високим культурно-історичним потенціалом (наприклад, Париж, Каїр, Пекін і ін.), мають високу інтенсивність протягом усього року, у той час як деякі регіони (північні території, гори й ін.) через суворість клімату стають малопривабливими або недоступними, що приводить до сезонного зниження інтенсивності туристських потоків або їхньому повному припиненню.

У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географичес-кое положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру.

За віком туристів виділяють дитячий, молодіжний, туризм дорослих людей і туризм людей пенсійного віку. Статистика свідчить про те, що найбільша туристська рухливість спостерігається в людей у віці від 30 до 50 років. Близько 20 % всіх туристів становлять молоді люди, які досить забезпечені, одержали гарне утворення й прагнуть задовольнити свої пізнавальні інтереси. Швидко збільшується частка подорожуючих осіб пенсійного віку, особливо в США й Німеччині, оскільки люди похилого віку звикли до туристських поїздок ще в молоді й зрілі роки, мають у розпорядженні достатні засоби й вільний час.

По засобах пересування прийнято виділяти авіаційний, автомобільний, морський і річковий, залізничний, а також пішохідний і велосипедний види туризму. На графіку відображений розподіл міжнародних поїздок по видах транспорту в 1980 і 1995 р. (пішохідний і велосипедний туризм через відсутність даних не знайшли на ньому відбиття).

Графік розподілу міжнародних поїздок по видах транспорту

Аналіз даного графіка показує, що в зазначений період часу основними видами транспорту в міжнародному туризмі були авіаційне й автомобільний, але співвідношення між ними змінилося на користь першого. Значення водного й залізничного транспорту продовжувало зменшуватися. При цьому існує певна закономірність переваги туристами видів транспорту залежно від дальності поїздки: при відносно недалеких поїздках (до 300 км) частіше інших використається автомобіль, при поїздках на відстанівід 300 до 500-600 км воліють використати залізничний транспорт. Число авіаперевезень різко збільшується в подорожах на відстань більше 500 км. Морський і річковий транспорт максимально використається в круїзному туризмі, а пересування на велосипедах або пішки в пригодницьких подорожах.

Але найбільшу складність, та й найбільший інтерес, являє собою класифікація туризму по його цілям. Аналіз відповідної літератури дозволяє затверджувати, що таких цілей може бути 11, хоча за своїм значенням і «охопленню» вони, звичайно, сильно розрізняються.

Оздоровчий туризм останнім часом стає одним з масових видів туризму. І це не дивно, оскільки здоров'я нині — важлива складова частина комплексного поняття про якість населення. З огляду на кількість стресів, що вражають жителів сучасних мегаполісів, і найчастіше несприятливий вплив навколишнього середовища, оздоровчий вид туризму варто розглядати ширше, ніж раніше. У якості головних його підвидів можна назвати бальнеологічний, пляжно-курортний і гірський туризм,

В 70-х рр. XX в. були поширені традиційні пропозиції бальнеологічного туризму, здатні задовольнити тільки деякі потреби. Пізніше з'явилися пропозиції подібного типу, так називані Beauty Houses — спеціалізовані готелі, що розташовують необхідним устаткуванням і надають особливі послуги, пов'язані з оздоровленням, такі як талассотерапия, обгортання в морські водорості, й т.п. Стали організовуватися оздоровчі круїзи, що надають кваліфіковані послуги на борті лайнера. Більшість круїзів відбувається в басейнах Середземне й Карибського морів.

Пляжно-курортний туризм розвивається практично уздовж усього узбережжя. Туристам пропонуються додаткові послуги, пов'язані з оздоровленням, усілякими розвагами, а також екскурсійної й пригодницької програми. У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географічне положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру. Півострів Флорида й Гавайські острови — найбільші курортні райони Американського континенту. Обоє ці курорту розташовуються в США. Гавайські острови — це особлива туристсько-рекреаційна зона. Екзотичність даному курорту надають вулкани, деякі з яких діючі, і на 90 % ендемічна флора. Найбільш популярними азіатсько-тихоокеанськими курортами останнім часом були курорти Південного Китаю й країн Південно-Східної Азії. Сянган (Гонконг) — один з найважливіших туристичних центрів регіону. Неподалік від Сянгана розташовується Аоминь (Макао) — інший субтропічний морський курорт із розвинутих індустрій розваг. Сінгапур, Малайзія, Індонезія, Тайвань і Республіка Корея залучають туристів своєю екзотичною природою й можливостями купально-пляжного відпочинку.

Слід зазначити відсутність чіткого розмежування видів гірського туризму, що може стати предметом окремого вивчення. Це пов'язане з тим, що та сама територія в різні сезони може використатися з різними цілями, так, наприклад, деякі райони Альп у літній період широко практикують сільський і екологічний туризм, тут же пролягають маршрути пригодницьких подорожей різних рівнів складності. До початку зими активність цих видів туризму знижується до мінімуму, і територія починає перетворюватися в центр гірськолижного курорту й екстремальних видів спорту.

В олімпійські роки й у період проведення чемпіонатів світу з найбільш популярних видів спорту — футболу й хокею — туристські потоки особливо збільшуються. Тривалість перебування із за рубежем найчастіше збігається зі строком проведення змагань.

Культурно-пізнавальний, або екскурсійний, туризм із кожним роком стає усе більше масовим. Зростає інтерес до об'єктів всесвітньої спадщини, що закономірно випливає із загальної тенденції підвищення державної й суспільної уваги до глобальних і регіональних проблем, до загальнолюдських цінностей. Завдяки збільшенню ролі цивілізованого підходу підходу до виховання й утворення особливий інтерес представляють пам'ятники, внесені в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2002 р. список містив у собі 730 об'єктів (563 культурно-історичних, 144 природних і 23 змішаних) в 125 країнах. Біля половини всіх об'єктів доводиться на Європу, що пояснюється особливо широкою розмаїтістю пропонованих екскурсійних програм. Екскурсійні тури можна підрозділити на:

•маршрутні, що передбачають відвідування декількох міст і екскурсійних центрів по певному маршруті з ночівлями в засобах розміщення міста, у якому проходить екскурсія.

Прикладом може служити екскурсійна програма «Столиці Європи» (Прага — Берлін — Амстердам — Брюссель — Париж — Берн);

•стаціонарні, з ночівлями в засобах розміщення основного міста екскурсійного тура. Стаціонарні екскурсійні тури, у свою чергу, можуть бути:

—поглиблені, з постійним перебуванням в одному місті й більше детальним розглядом більшості його екскурсійних і культурних об'єктів, наприклад екскурсійна програма по Москві;

—розширені, що включають деяка кількість радіальних поїздок на екскурсії в інші міста. Подібні програми практикуються для курортних відпочиваючих або учасників конгресів і конференцій. Сюди ж можна віднести й туристів круїзного лайнера, що повертаються на ночівлю в каюти.

У переважній більшості випадків засобом пересування туристів-екскурсантів є автобус.

Діловий, або конгресний, туризм (поїздки з діловими цілями) є частиною сучасного туристичного обміну й уважається одним із самих перспективних. Західна Європа нараховує шість великих конгресних міст: Париж, Лондон, Женева, Брюссель, Рим і Відень. Лідерству в конгресному туризмі Парижа, Женеви, Відня й Брюсселя сприяє знаходження в них штаб-квартир міжнародних організацій, зокрема ЮНЕСКО.

Однієї з різновидів ділових поїздок є участь або відвідування міжнародних і національних ярмарків і виставок. Серед причин, що обумовлюють вибір з ярмарку, головний — чисельність іноземних туристів, які є потенційними відвідувачами ярмарку в місті. У свою чергу, ярмарки служать стимулом для збільшення припливу іноземних туристів у ці міста. Ганновер — одне з найбільших виставочних міст, на виставці ЕХРО-2000 було представлено 189 країн, стенди яких розміщалися в 53 павільйонах на площі 170 га. Тематичні ярмарки проводяться практично в Кожній галузі сучасного господарства. Багато хто з ярмаркових міст — столиці держав.

Інтенсив-туризм, або заохочувальний туризм, можна розглядати як частину ділового (А. Ю. Александрова). Він з'явився в 60-х рр. XX в. і полягає в організації подорожей для співробітників фірм як заохочення за успіхи в роботі. Цей вид туризму найпоширеніший у США. У Європі він почав розвиватися в 1970-1980-і рр., а потім проникнув в Азію. Маршрути інтенсив-турів пролягають переважно по території Франції, Іспанії, Австрії, Швейцарії, Кіпру, а також США й островам Карибського басейну.

Фестивальний туризм пов'язаний із проведенням показів досягнень музичного, театрального, естрадного, циркового, кіно й інших видів мистецтва (Канський кінофестиваль, музичний фестиваль у Сан-Ремо, тиждень високої моди в Парижеві й ін.), а також із проведенням спортивних змагань (чемпіонати й олімпіади). Даний вид туризму охоплює дві різні категорії подорожуючих: учасників змагань і конкурсів (порівняно невеликі потоки) і глядачів (велика кількість туристів). В олімпійські роки й у період проведення чемпіонатів світу з найбільш популярних видів спорту — футболу й хокею — туристські потоки особливо збільшуються.

Тривалість перебування із за рубежем найчастіше збігається зі строком проведення змагань.

Науковий туризм має деякі подібності з конгресним туризмом, включає поїздки для участі в різних конкурсах, симпозіумах, нарадах і займає все більше місце в сучасному міжнародному туризмі. Характерною рисою сучасних міжнародних заходів є високий відсоток супровідних осіб, тому учасникам пропонуються не тільки професійні програми, але й розважальні заходи. Як правило, місцем проведення наукових з'їздів бувають університетські й наукові міста, а також столиці.

Маршрути пригодницьких подорожей розрізняються по складності природних умов, наприклад у долині ріки Амазонки, пустелі Сахара, екваторіальній зоні Африки, Гімалаях, Гренландії, стрибки з парашутом на Північному полюсі, круїзи навколо Антарктиди й т.д. Крім того, складність маршруту залежить від транспортних засобів туристів, місць їхнього проживання й виду харчування.

Етнічний туризм пов'язаний з відвідуванням родичів або місць народження батьків і займає важливе місце в міжнародному туризмі. Зараз ці поїздки всі частіше вживають представники третіх і четвертих поколінь, у яких губляться прямі родинні зв'язки, і більшою мірою мотивом поїздок стає знайомство з батьківщиною предків.

Релігійний туризм містить у собі паломництво до святих місць. Найбільші центри релігійного туризму: Єрусалим, Рим, Мекка. Активна зона циркуляції прочан включає насамперед більшу частину західної й південної Євразії й північні райони Африки. Міжнародним паломництвом майже не охоплені країни Латинської Америки й Африки, незважаючи на сильне поширення католицизму в Америці й ісламу в Африці. На відміну від звичайного туризму, де в циркуляції потоків існує тенденція меридіонального переміщення (північ-південь), у релігійному туризмі в основному переважають широтні переміщення, що пояснюється широтною географією всієї зони країн розвиненого паломництва й відповідним розташуванням релігійних центрів. Масштаби впливу релігійного туризму щонайкраще ілюструє святкування 2000-річчя християнства. В 2000 р. приріст пілігримів склав приблизно 12 млн. чол. до середньорічного числа туристів в Італії.

Наприкінці XX в. оформилися як самостійні види туризму сільський, екологічний і пригодницький.

Сільський, або агротуризм, — це туристська діяльність у контакті із природою. Агротуризм припускає знайомство з життям маленьких селищ, піші екскурсії по природних об'єктах, заняття спортом, вивчення флори й фауни, знайомство із традиціями національної кухні й т.п. Туристи проживають у спеціально пристосованих заміських або селянських будинках разом з хазяями. Сільський туризм придбав популярність у сімейних пар і пенсіонерів, у дітей і молоді, що користуються тимчасовими таборами. Як частина сільського туризму, можна розглядати промисловий туризм — поїздки на полювання, рибний лов, збір грибів, ягід, горіхів і т.д.

Термін «екотуризм» увів мексиканський економіст-еколог Г. Цебаллос-Ласкурья.

Відповідно до туристського термінологічного словника, це сполучення подорожі з екологічно чуйним відношенням до природи, що дозволяє об'єднати радість знайомства з новими ландшафтами, вивчення зразків флори й фауни з можливістю сприяти їхньому захисту. Основним ресурсом екотуризма виступають охоронювані території, заповідники, національні й природні парки, унікальні й типові ландшафти. Подібні види подорожей особливо популярні в США, що пов'язане з високорозвиненою системою національних парків і охоронюваних територій (Йелоустон, Гранд Каньйон і ін.).

Висновки

Останнім часом у нашій географічній літературі з'явилися перші спроби аналізу міжрегіональних туристських потоків, у яких щорічно беруть участь приблизно 100 млн. чоловік. При цьому шість головних туристських макрорегіонів підрозділяються на дві групи: «приймаючих», де приїзд туристів перевищує їхній виїзд, і «відправляючих», де виїзд переважає над прибуттям. Відповідно в першу групу входять Європа, Африка й Близький Схід, а , у другу — Америка, АТР і Південна Азія. Згідно із прогнозом ВТО, в 2000-2010 р., незважаючи на найнижчі темпи річного приросту, першість у світовому туризмі збережеться за Європою, де на зазначений термін число прибуттів повинне зрости до 480 млн. На другому місці (210 млн.) залишиться Америка, але (при найбільшому середньорічному приросту в 6,5-7%) її майже наздожене АТР (190 млн.). Четверте місце також збережеться за Африкою (35 млн.), п'яте — за Близьким Сходом (20 млн.) і шосте — за Південною Азією (10 млн.). Потрібно враховувати, що цей прогноз, зроблений в 1996 р., надалі змінювався убік деякого збільшення.

Положення Росії на світовому туристському ринку в 90-і рр. стало значно більше сприятливим. Це пояснюється реалізацією права на вільне переміщення людей, появою прошарку багатих і заповзятливих «нових росіян» і середнього класу, лібералізацією різного роду прикордонних і митних формальностей і т.д. Наприкінці 90-х рр. у країну щорічно прибувало 15-17 млн. іноземних громадян із приблизно 200 країн миру, а виїжджали за кордон 10-12 млн. росіян, що відправляються в 170 країн.

Поширення сучасного міжнародного туризму відрізняється значною територіальною нерівномірністю. У самому загальному виді вона відбиває різні рівні соціально-економічного розвитку Півночі й Півдня (Центра й Периферії світового господарства). Так, відповідно до наявних розрахунків, на постіндустріальні країни нині доводиться 57% всіх туристських прибуттів, на країни, що розвиваються, — 30% і на країни з перехідною економікою — 13%.

Списоквикористаної літератури

Аринцев Ю. Как сделать туризм в России доходным? // Туризм: Практика. Проблемы. Перспективы. — 1998. — № 3. — С. 2-3.
Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. — К.; Луцьк, 2000. — Т. 1. — С. 347-351.
Балин В. Египет — туристическая Мекка // Зеркало недели. — 1995. — 10-16 июня. — С. 31.
Безносюк В. Д. Індустрія туризму: [Орг.-екон. основи реформування турист. галузі України] // Трибуна. — 1998. — № 11-12. — С. 32-34.
Безносюк В. Д. Туризм і народне господарство // Трибуна. — 2000. — № 5-6. — С. 24-25.
Безносюк В. Д. Україна — держава туристична // Трибуна. — 1999. — № 3-4. — С. 34-36.
Бородюк Н. Налаштованість на динамізм: [Туристична галузь в Україні] // Уряд. кур'єр. — 2000. — 17 жовт. — С. 5.
Бриков С. Туризм на порозі ХХІ століття // Столиця. — 1999. — 23 верес. — С. 5.
Буравченков А. О., Гаврилишин І. П. Культура і туризм: взаємозалежність, взаємодія і збагачення // Культура на зламі тисячоліть: [філософія, туризм, освіта]: (Зб. наук. ст.). — К., 1996. — С. 89-102.
Ваш С. Эксклюзивный туризм — перспективная форма освоения рынка и повышения конкурентоспособности: [Турист. отрасль Венгрии] // Зеркало недели. — 1999. — 23-29 янв. — С. 23.
Виноградов П. А., Каракуца Н. И. Единое туристское пространство как гарантия социально-духовного развития государств-участников СНГ // Теория и практика физ. культуры. — 2000. — № 8. — С. 6-10.
Виноградська А. Маркетингове дослідження туристичного бізнесу в Україні // Укр. промисловець. — 1999. — № 3. — С. 7-10.
Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 5. — С. 13-18.
Виноградська А. Формування конкурентоспроможного ринку : [Турист. бізнес] // Вісн. Укр. Акад. держ. управління. — 2000. — № 2. — С. 128-136.
Владика С. Український туризм — оптимізм без авантюризму // Столиця. — 1997. — № 5 (верес.). — С. 4.
Воронова Е. Ю. Социально-экономическое значение международного туризма // Бизнес и политика. — 1997. — № 5. — С. 54-59.
Гаврилишин И. П., Славута Е. И. Проблемы развития и кадрового обеспечения туризма в Украине // Повышение эффективности и надежности систем городского хазяйства. — К., 1995. — С. 143-146.
Гайдук А. Формування туристичної ринкової інфраструктури як фактор підвищення ефективності функціонування ринку туристичних послуг // Регіональна економіка. — 1999. — № 2. — С. 172-178.
Головченко В. Правове регулювання туризму потребує вдосконалення // Право України. — 1995. — № 2. — С. 29-31.
Государственные структуры и туристический бизнес: пути установления цивилизованных партнерских взаимоотношений: [Рос. Федерация] // Бизнес. — 1999. — № 1-2. — С. 22-23.
Гуттман С. На шляху до етики туризму // Кур'єр ЮНЕСКО. — 1999. — верес.-жовт. — С. 42.
Делеган І. В. та ін. Деякі проблеми екологічного туризму / Делеган І. В., Криніцька Н. Г., Делеган І. І. — Львів, 1997. — С. 29-31.
Дергачев В. Международный туризм в современном мире // Бизнес Информ. — 1998. — № 5. — С. 12-16.
Джафари Д. Феноменология туризма // Теория и практика физ. культуры. — 2000. — № 8. — С. 23-27.
Дмитриев В. А. Партнерство культуры и туризма: Вступление в ХХІ век // Теория и практика физ. культуры. — 2000. — № 8. — С. 4-6.