Вступ.

1. Суть господарського механізму та його елементи.

2. Господарський механізм та система управління економікою.

3. Особливості ринкового механізму господарювання.

4. Фінансова система і фінансова політика держави.

5. Удосконалення механізму господарювання в сучасній Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Господарський механізм — сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів керування, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі, у конкретних умовах, економічні закони, процес відтворення.

Економіка являє собою сукупність процесів виробництва, розподілу, обміну і накопичення матеріальних благ і послуг. Трудова діяльність у суспільному виробництві здійснюється в порядку повної взаємодії всіх галузей виробництва, усіх підприємств і організацій. Кожна ланка малого організму працює спільно з іншими частинами. Все це і складає суспільне виробництво, а кожний робітник виконує специфічну функцію, у рамках суспільного характеру праці.

Оскільки виробництво здійснюється спільно і має суспільний характер, то воно здійснюється на основі цілеспрямованої організації і керування.

Сама організація і керування суспільним виробництвом, формується під впливом економічних законів ринкової економіки, у якому, як ми бачимо, ринку належить особлива роль. Саме виробництво, розподіл і обмін значною мірою визначаються суспільним попитом на товари виробничого і невиробничого призначення.

Керування економікою по своєму утриманню характеризуються цілеспрямованим, упорядкованим впливом на процесі суспільної праці за допомогою господарського механізму.

1. Суть господарського механізму та його елементи

Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші — розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті — як сукупність форм і методів господарювання і т.д. У юридичних дослідженнях, навпроти, намітився широкий і в принципі однаковий підхід до розуміння цього явища. Господарський механізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально-політичних і інших засобів впливу держави на суспільно-виробничі відношення, на виробництво.

Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством — і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблем правового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства — промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Центральне місце серед них належить питанням правового закріплення (правових форм) госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливого важеля підвищення ефективності виробництва. Господарський розрахунок як метод організації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарської діяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків у діяльності державних підприємств із централізованою системою державного керування і планування економіки.

Категорія господарського механізму належить до поверхових економічних відносин, на відміну, наприклад, від категорії власності, яка відображає глибинні, суттєві сторони економічного життя. Як відмічалось вище, господарський механізм — це структурна складова економічної системи.

Під господарським механізмом розуміють сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство застосовує економічні закони з метою впливу на стан економіки та вирішення завдань, що стоять перед нею[7, c. 148-149].

Категорія «господарський механізм» співзвучна з такими поняттями, як механізм господарювання, господарський організм, економічний механізм господарювання тощо. Господарський механізм являє собою конкретні форми виробничих відносин, виявляється за допомогою таких категорій, як ціна, прибуток, заробітна плата, план, норми й нормативи, фінанси, кредит, ставка процента тощо.

Одночасно господарський механізм тісно пов'язаний з продуктивними силами, організаційною структурою виробництва, суспільним поділом праці (спеціалізацією), концентрацією, централізацією та кооперуванням виробничих процесів.

Окрім того, господарський механізм містить у собі і надбудовні явища, зокрема, правові форми, які регулюють трудові, майнові й інші відносини, структуру органів управління, форми залучення працівників до управління виробництвом.

Таким чином, господарський механізм відображає певні сторони виробничих відносин, розвиток продуктивних сил та правові форми функціонування економіки.

Господарський механізм розглядають як механізм вияву дії об'єктивних економічних законів. У цьому механізмі можна виділити, як стихійне, такі свідоме начала.

Стихійне начало стосується дії законів як таких, без свідомого втручання людини. На наш погляд, стихійний елемент господарського механізму найповніше виявляється в ринковому механізмі господарювання, тоді як свідомий елемент господарського механізму в масштабі суспільства виявляється в державному регулюванні економіки.

У реальній дійсності в змішаній економіці одночасно діють як ринковий, так і державний механізми регулювання. При цьому слід мати на увазі, що одна й та сама економічна категорія може відображати як стихійний, так і свідомий елементи. Наприклад, ціна, будучи вільною ринковою категорією, виступає як інструмент стихійного впливу на економіку, тобто інструмент її саморегулювання (ціна, як відомо, спонукає виробника збільшувати обсяг виробництва). Одночасно ціна може виступати й важелем свідомого впливу держави на економічні процеси: держава завдяки своїй політиці ціноутворення може сприяти вияву тих чи інших економічних процесів або стримувати його[11, c. 84-85].

2. Господарський механізм та система управління економікою

Господарський механізм часто зводиться до управління економікою. Під управлінням розуміють координацію зусиль багатьох працівників, сукупність форм і методів впливу на людей у їх господарській діяльності для досягнення єдиної мети. Управлінець виконує роль узгоджувача дій різних працівників. За словами К.Маркса, скрипаль сам управляє собою, оркестр потребує диригента. Управління передбачає: розподіл праці, тобто кожний повинен виконувати певну роботу на своєму місці; повноваження й відповідальність працівників; дисципліну; єдиноначальність і колегіальність у схваленні рішень; односпрямованість дій — усі виконують свою роботу заради єдиної мети; підпорядкованість інтересів окремої особи інтересам фірми; матеріальну зацікавленість (винагороду) і ієрархію — підпорядкування осіб зверху вниз; порядок; справедливість, стабільність робочого місця для персоналу; ініціативність працівників; взаємодопомогу (корпоративний дух). Ці принципи сформував Файоль.

В управлінні виділяють тих, хто управляє, — це суб'єкт управління, і тих, ким управляють, — це об'єкт управління. Виділяють також функції й методи управління. До функцій відносять планування, організацію, матеріально-технічне забезпечення, мотивацію, реалізацію й збут, організацію праці і професійну підготовку (на підприємстві).

Методи — це способи впливу на людей. Виділяють: адміністративні методи, економічні методи та методи морально-психологічного впливу.

Організацію управління можна представити як лінійну, функціональну та ін. Лінійна система управління передбачає підпорядкування одних іншим, функціональна система управління — коли працівники підрозділів виконують одні і ті самі функції — планування, економічну, фінансову, постачання, роботи з персоналом, оплати праці тощо. Керівники лінійних підрозділів відповідають за стан справ у своєму підрозділі і наділені певними адміністративно-юридичними правами, керівники функціональних підрозділів таким и правами не володіють, а обмежуються лише методичними рекомендаціями щодо виконання відповідної функції.

Найповніше управління в ринковій економіці виявляється у формі менеджменту.

Сам господарський механізм являє собою сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів керування і правових норм, за допомогою яких товариство використовує економічні закони з урахуванням обстановки, що укладається[5, c. 136-138].

3. Особливості ринкового механізму господарювання

Співвідношення господарського механізму й економічних законів економічної системи, або суспільного засобу виробництва, випливає, що господарський механізм є механізмом використання економічних законів. Тому перша умова успішного функціонування господарського механізму — пізнання економічних законів, обставин, при яких діє той або інший закон. Так, утримання закону вартості складає обмін еквівалентів. Проте існуючий обмін товарами між промисловістю і сільським господарством не є еквівалентним.

Оскільки існують також закони, що ставляться конкретно до розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних або виробничих відношень, то господарський механізм може функціонувати більш локально як механізм використання законів кожній із даних підсистем. Таким чином, використання економічних законів, як загальносистемних, так і підсистемних — найбільше важлива функція господарського механізму.

Друга за значенням функція господарського механізму, якщо виділяти її в контексті цілісного розгляду суспільного засобу виробництва, — дозвіл соціально-економічних протиріч. Дана функція випливає з попередньої, тому що кожний економічний закон містить у собі протиріччя. Але оскільки явище або процес завжди багачі закону, ця функція господарського механізму спрямована на рішення більш широкого кола протиріч, чим ті, що відбиті в законі. До них, якщо виходити з принципу примату виробництва, ставляться протиріччя самої системи продуктивних сил · » між даною системою і її речовинною формою, між технологічним засобом виробництва і його суспільної форми, а також протиріччя в межах самої суспільної форми. Найважливіше значення для реалізації цієї функції господарського механізму має використання протиріччя між продуктивними силами і виробничими відношеннями, а також основного протиріччя суспільного засобу виробництва.

Третя функція господарського механізму — реалізація відношень власності. У межах цієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повинно бути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили — людини, безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітні конкретні форми власності і конкурували, і співробітничали між собою.

Четверта важлива функція господарського механізму — усебічний розвиток людини, його потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму складається в розвитку як біологічного, так і соціального аспекту сутності людини[2, c. 154-156].

Ринковий механізм господарювання зводиться до "стихійного" впливу на економіку таких ринкових категорій, як попит, пропозиція та ціна.

Попит визначає: "Що і скільки виробляти?" Пропозиція йде слідом за попитом і змушена постачати на ринок саме те, на що є попит. Ціна як рівність обсягів попиту й пропозиції відіграє регулюючу роль на ринку товарів та послуг: вона орієнтує виробника на зміни в обсягах виробництва, орієнтує споживача нате, як себе вести на ринку. У цілому теорія ринкового механізму гос-подарювання спирається на погляди класиків щодо здатності рин-кового механізму автоматично забезпечувати повну зайнятість, відповідність між попитом і пропозицією, тобто рівновагу в економіці.

При цьому вважається, що пропозиція товарів породжує адекватний собі попит, тобто доходів у суспільстві достатньо, щоб викупити (реалізувати) весь обсяг виробленої продукції. Якщо ж частина доходів спрямовується не на споживання (купівлю виробленого продукту), а на заощадження, то останні завдяки підприємцям перетворюються за допомогою грошового ринку на інвестиції, тобто реалізацію попиту на так звані інвестиційні товари (або капітальні товари-верстати, машини, обладнання тощо). Якщо ж з'являться певні відхилення між обсягами заощаджень та інвестицій, то механізм гнучких цін та заробітної плати приведе їх у відповідність.

Таким чином, ринковий механізм господарювання зводиться до узгодженої взаємодії складових інтегрованого ринку — ринку ресурсів, ринку товарів, грошового ринку та ринку капіталів (заощаджень та інвестицій). Інструментами автоматичного регулювання ринкової економіки виступають гнучкі змінні: заробітна плата на ринку праці, товарні ціни — на товарному ринку, та відсоткова ставка — на грошово-кредитному ринку (ринку заощаджень-інвестицій). Зокрема, якщо сукупний попит на товарному ринку зменшиться, то зниження рівня цін на ньому не приведе до зниження обсягів виробництва: та сама кількість товарів продаватиметься за нижчими цінами.

У сучасних умовах вважається, що ринковий механізм господарювання неспроможний сам управляти економікою, йому "допомагає" державний механізм господарювання[1, c. 116-117].

4. Фінансова система і фінансова політика держави

Центральне місце в господарському механізмі держави належить державним фінансам. Фінанси — це відносини щодо утворення, розподілу й використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Тобто це грошові фонди, які відображають матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси підприємств (фірм) і фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств — це грошові кошти, що формуються з доходів таких господарств.

За допомогою фінансів підприємств (фірм) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення й держави.

Проте у виконанні основних функцій фінансів: розподільчої, регулюючої й контрольної основна роль належить фінансам держави — сукупності грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави й бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет — це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, тобто — це баланс доходів і витрат держави, його складає Міністерство фінансів і затверджує вищий законодавчий орган (в Україні — Верховна Рада). Державний та місцеві бюджети завжди мають дві частини: доходна частина показує джерела й величину доходів; витратна частина — бюджетні витрати та їх обсяг.

Фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як засобу впливу на економіку.

Серед доходів бюджету важливу роль відіграють податки з фірм і домашніх господарств, а також митні збори, державна казна і процентні платежі держави (неподаткові надходження). Податки поділяють на прямі і непрямі. Прямі — коли податком обкладається сам об'єкт оподаткування — доход, прибуток підприємств, податки на майно, земля, транспорт тощо. Непрямі — такі, які включаються в ціну товару чи послуги. До них відносять акцизні податки, податок на додану вартість, експортне та імпортне мито тощо.

Витрати бюджету спрямовуються на утримання державного управління, законодавчої влади, виконавчої влади, Президента України, судової влади, правоохоронну діяльність, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення, підтримку державних засобів масової інформації, розвиток фізичної культури й спорту, підтримку регіонального розвитку та розвитку пріоритетних галузей економіки, створення та поновлення державних засобів і резервів, обслуговування державного боргу тощо.

Якщо витрати з бюджету перевищують доходи, то утворюється бюджетний дефіцит, який веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит бюджету держава покриває за рахунок позики — випуску державних боргових зобов'язань (облігацій, скарбничих векселів). Інший шлях покриття бюджетного дефіциту — емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого зльоту інфляції. Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, апарат чиновників, державних закупівель (військової техніки й озброєнь) за завищеними цінами тощо.

Уданий час економічна політика провідних країн спрямовується на досягнення бездефіцитного бюджету й зменшення державного внутрішнього боргу.

Україна також спромоглася мати у 2004 р. та розробити на 2005 р. бездефіцитний бюджет. Зокрема доходи та витрати державного бюджету України на 2006 р. затверджені в однаковій сумі — 41 990 788,5 тис. грн. Граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2002 року встановлено в сумі 14 050 807,7 тис. грн. та в сумі 1317 121,1 тис. дол. США. Граничний розмір державного зовнішнього боргу на 1 січня 2007 року — в сумі, еквівалентній 10 845 577,9тис.дол. США[13, c. 271-273].

5. Удосконалення механізму господарювання в сучасній Україні

В умовах трансформації економіки на шляху до соціально-орієнтованого розвинутого ринку Україна змушена обирати найефективніші форми й методи регулювання економіки. При цьому важливо враховувати декілька моментів:

В Україні існують залишки господарського механізму, притаманного командно-адміністративній моделі господарювання. Серед них необов'язково всі відкидати. На наш погляд, усе позитивне, притаманне колишній радянській системі господарювання, слід не лише залишити, а й удосконалювати. Наприклад, не слід повністю відмовлятись від централізованого планування. Доцільно б було лише пристосувати його до нових умов, замінити, наприклад, обов'язковість (директивність) на індикативність (рекомендаційний характер). При цьому планомірність слід було б посилювати в напряму руху від центру до основної ланки економіки — підприємства. Бажано відродити елементи планування (програмування) на рівні регіонів, областей, районів, міст, сіл та інших суб'єктів місцевого самоврядування. Перші спроби такої роботи в масштабі країни вже є. Цілі та напрями соціально-економічного розвитку України формулюються в щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради, а конкретні дії знаходять відображення в Програмах Кабінету Міністрів України. Зокрема: "Програма: Реформи заради добробуту на 2000 — 2004 роки", "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки". Аналогічні документи доцільно готувати і на місцях.

В економіці з'явились й прогресують елементи ринкового механізму саморегулювання. Свідченням цього є, наприклад, зниження дефіциту на ринках більшості товарів і послуг. Найбільшою заслугою в цьому є дія таких ринкових інструментів, як попит, пропозиція та ціна. Саме завдяки їм ринок достатньою мірою насичений не лише імпортними, а й вітчизняними товарами і не лише з кількісного боку, а й з якісного. Ринок поступово змінює облік українського міста. Зокрема на перших поверхах житлових будинків помешкання громадян замінюють на магазини, офіси підприємницьких структур тощо, що давно притаманно країнам із розвинутою ринковою економікою. Тобто, міста поступово набувають сучасного європейського вигляду[9, c. 357-359].

Ці та інші позитивні зрушення підтверджують тезу про поступовий розвиток економіки на самодостатній ринковій основі, тобто посиленого впливу ринкового механізму господарювання. Однак повніша реалізація можливостей ринкового саморегулювання залежить від утвердження ефективного конкурентного середовища, розвитку малого бізнесу, зміцнення банківської системи та ринку капіталів, посилення інвестиційної спрямованості приватизаційного процесу, забезпечення надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, створення міцних фінансово-промислових груп, подальшої активізації та удосконалення зовнішньоекономічної діяльності.

Ринкове саморегулювання принесло в економіку поряд із позитивними наслідками й багато недоліків, небажаних для суспільства явищ. Серед них: економічна криза, інфляція та безробіття, зубожіння значної частини населення при надмірному збагаченні незначної його кількості.

Усунення або пом'якшення соціально-економічних наслідків зазначених вище та інших недоліків, притаманних власне ринковому механізму господарювання, лежить в основі необхідності активного впливу на ринкову економіку державного регулюючого механізму. У зв'язку з цим на перший план висувається проблема узгоджувальної дії двох відносно самостійних механізмів господарювання — ринкового й державного. На наш погляд, цього можна досягти, насамперед, проведенням економічної політики держави, спрямованої на:

— підтримку, захист та розвиток позитивних компонентів ринкового механізму саморегулювання, про що згадувалось вище;

— вжиття ефективних заходів щодо зменшення наслідків та прояви негативних рис ринкового механізму, зокрема заходів антикризового, антиінфляційного характеру, таких, що стосуються забезпечення повної зайнятості населення, недопущення в розподілі доходів, зокрема, вирішенні проблем бідності;

— удосконалення та подальше підвищення ефективності впливу на економіку власне державного механізму господарювання[6, c. 261-263].

Висновки

Таким чином, господарський механізм — це механізм функціонування державно-організованої економіки, утворений:

1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників — підприємств і об'єднань;

2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва;

3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва. Кожний із названих елементів господарського механізму одержує також і визначене правове закріплення.

Удосконалювання господарського механізму потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні економіки, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання господарської діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалювання чинного господарського законодавства, що "покликано сприяти подальшому росту суспільного виробництва і підвищенню його ефективності відповідно до об'єктивних вимог економічних законів".

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.