Громадянство України як один із інститутів конституційного права України

Вступ.

1. Поняття громадянства України.

2. Принципи, на яких ґрунтується законодавство про громадянство України.

3. Особи, що є громадянами України.

4. Документи, що підтверджують громадянство України.

5. Підстави набуття громадянства України.

6. Прийняття до громадянства України.

7. Припинення громадянства України.

8. Компетенція державних органів у вирішенні питань громадянства України.

Висновки.

Вступ

Основну частину населення будь-якої країни становить особлива категорія фізичних осіб, а саме: громадяни даної держави.

Інститут громадянства історично виник порівняно недавно. У феодальній державі, яка базувалася на поділові населення на суспільні стани та на нерівних їхніх правах, існував інститут підданства. Цей інститут символізував повну залежність людини від влади монарха, її обов'язок знаходитися (під данню) та повністю виконувати волю свого пана. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні і невідчужувані права людини, про її рівні громадянські й політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 p.), держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади держави.

Отже, можна сказати, що інститут громадянства замінив інститут підданства. Зараз термін «підданство» вживається лише у монархічних державах і, звичайно, у тому ж значенні, що й термін «громадянство». Більше того, у конституціях і законодавстві ряду держав, — Іспанії, Бельгії, Нідерландах та ін., які є монархіями, замість терміна «підданство» вживається термін «громадянство».

1. Поняття громадянства України

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1,2 та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Виходячи із того значення, яке має конституційно-правовий інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить згідно зі ст. ст. 85 та 92 Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Верховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних законодавчих актів.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою правосуб’єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Таким чином, проблема громадянства є однією з найважливіших проблем державного будівництва, оскільки в даному разі мова йде про зв'язок особи і держави, що знаходить втілення у їхніх взаємних правах та обов'язках.

Правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу. Влада держави поширюється на її громадян незалежно від місця їхнього перебування — у межах даної країни чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та української держави, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство — це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки[3, c. 59-60].

2. Принципи, на яких ґрунтується законодавство про громадянство України

Серед норм, які регулюють відносини громадянства України, визначальними є норми Конституції України. Основне місце серед конституційних норм належить нормам, що визначають принципи громадянства України. Юридичні норми, що регулюють відносини громадянства, прийнято поділяти на такі основні групи:

1) норми Конституції, що визначають основні засади громадянства України,

2) норми Закону про громадянство України, що регулюють на основі Конституції порядок визнання, набуття і припинення громадянства України;

3) норми підзаконних актів, що регулюють процедурні питання порядку визнання, набуття і припинення громадянства України та інші питання, які безпосередньо пов'язані з громадянством (наприклад, порядок отримання свідоцтва про громадянство тощо).

Громадянство України як специфічний правовий зв'язок особи і української держави базується на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України «Про громадянство України». Принципи, як основні, визначальні ідеї, лежать в основі взаємозв'язків елементів змісту громадянства, взаємовідносин держави і громадянина. Вони забезпечують стабільність громадянства як правового інституту і специфічного правового явища. Поряд з тим, принципи являють собою один із основних та найважливіших засобів пізнання сутності інституту громадянства.

Основні принципи громадянства України встановлюються в Конституції України. Норми Конституції, які встановлюють принципи громадянства України, як зазначалося, є визначальними серед конституційно-правових норм, що утворюють інститут громадянства. Детальна регламентація основних конституційних принципів здійснюється Законом України «Про громадянство України» та іншими нормативно-правовими актами.

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України: принцип рівності громадянства України; принцип єдиного громадянства України; принцип гуманізму; принцип невід'ємності громадянства України; принцип збереження Українського громадянства та ін.

Принцип рівності громадянства України полягає в тому, що всі громадяни України є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи незалежно від підстав, форм і часу набуття громадянства України. Відповідно до ст. 24 Конституції «…не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Таке демократичне положення чинного законодавства ґрунтується на загальновизнаній міжнародно-правовій нормі, що закріплена у Загальній Декларації прав людини від 10.12.1948 р. (ст. 2).

Отже, принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких обставин і ознак. Ні підстави, ні час набуття громадянства України не впливають на обсяг прав та свобод громадян, не надають комусь із них прав на особливі привілеї[7, c. 131-132].

Принцип, що розглядається, означає також, що всі громадяни є рівними перед законом. Тобто всі громадяни в однаковій мірі зобов'язані додержувати закону, виконувати його вимоги, мають рівне право використовувати закон у своїх інтересах, а також повинні нести однакову юридичну відповідальність за порушення законодавства.

Наступним принципом громадянства України є принцип єдиного громадянства України. Його закріплено у Конституції України (ст. 4) та Законі України «Про громадянство України» (ст. 1), відповідно до яких в Україні існує єдине громадянство.

Суть цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави.

Закріплення в Конституції принципу єдиного громадянства України є однією з найважливіших засад, яка необхідна для утвердження суверенної української держави, в основі функціонування якої лежать демократичні правові основи. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою.

Більшість держав світу виходить із визнання виключності громадянства. Відкидаючи інститут подвійного громадянства, законодавець, як правило, встановлює, що особа, яка є громадянином даної держави, не повинна бути одночасно громадянином іншої держави. Проте у світовій практиці інколи в результаті колізії норм, які регулюють питання громадянства, можуть виникати ситуації, коли одна і та ж особа визнається громадянином кількох держав. З метою запобігання виникненню таких ситуацій, держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які б запобігали виникненню подвійного громадянства.

Негативне ставлення багатьох країн до інституту подвійного громадянства обумовлюється тим, що цей інститут породжує багато суперечностей та законодавчих неузгодженостей. Вони, зокрема, є наслідком різного обсягу прав і свобод, якими особи з подвійним громадянством можуть реально користуватися за місцем проживання та на які вони мають право відповідно до порядку, що діє на їхній етнічній батьківщині, громадянами якої вони також визнаються. Тому у практиці міждержавних відносин встановилася тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства. Визнається за доцільне і можливе користуватися ним тільки на основі двосторонніх міждержавних угод.

Із закріпленням у Конституції України принципу єдиного громадянства фактично ліквідоване підґрунтя політичних та юридичних колізій, що є у тих країнах, конституціями яких визнається інститут подвійного громадянства. Встановлення такого принципу в Конституції дає можливість застосовувати юридичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина України та поєднувати такі засоби з процедурами захисту прав і законних інтересів усіх осіб, які застосовуються міжнародним співтовариством .

Наступним принципом громадянства України є принцип гуманізму. Цей принцип виступає у різних проявах. Він також базується на нормах міжнародного права, які знайшли своє втілення у законодавстві нашої держави. Так, відповідно до законодавства право на громадянство є невід'ємним правом людини.

Цей принцип означає, що ніхто не може бути позбавлений громадянства, або права змінити громадянство. Зазначене положення закріплене в Загальній Декларації прав людини (ст. 15) і знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 25) та в Законі України про громадянство. Це означає, що громадянин України в будь-який момент вправі змінити своє громадянство за підставами і у порядку, що передбачені законодавством. Так само будь-яка особа може набути громадянство України за підставами і у порядку, що встановлені в законодавстві.

Принцип гуманізму також передбачає, що громадянин України знаходиться під виключною юрисдикцією нашої держави і відповідно зі ст. 25 Конституції та ст. 9 Закону про громадянство не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами — (ст. 25 Конституції України; Закон «Про громадянство України», ст. 8). Захист громадян України за її межами передбачений як один із основних обов'язків держави, як основоположна норма Конституції. Конституційне, державне право більшості країн зобов'язує державу здійснювати такий захист своїх громадян[1, c. 249-251].

3. Особи, що є громадянами України.

Одним із перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України, або іншими словами, — хто визнається громадянином України. Загальноприйнятим у світовій практиці є визнання належності до громадянства тієї чи іншої держави всіх осіб, які на час набрання чинності законом, що регулює питання громадянства, перебували в її громадянстві. Аналогічним чином це питання врегульоване і в законодавстві України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які не є громадянами інших держав;

3) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їхні нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до Закону «Про громадянство України».

Отже, для певних категорій осіб у Законі «Про громадянство України» (п. З ст. 2) встановлено спрощений порядок визначення їхньої належності до громадянства України. Це особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їхні нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали з якихось причин за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України.

Таким чином, Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадянами України. Проте відомі випадки, коли деякі громадяни, посилаючись на п. З наведеної норми, заявляють, що вони не є громадянами України, оскільки не підтвердили свого бажання бути громадянами України, а отже, заперечують такий свій статус. З таким баченням цього питання не можна погодитись, оскільки відповідно до п. 1 ст. 2 Закону «Про громадянство України» та ст. 9 Закону «Про правонаступництво України» всі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 p.), є громадянами України. Заперечувати ж належність до громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України» фактично можуть лише особи, які на момент набрання чинності Законом мали статус іноземних громадян. Усі інші особи, які постійно проживали в Україні на момент набрання чинності Законом «Про громадянство України», тобто на 13 листопада 1991 p., визнаються громадянами України.

Згідно з п. 4 ст. 2 Закону громадянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до Закону «Про громадянство України»[5, c. 144-146].

4. Документи, що підтверджують громадянство України.

У Законі «Про громадянство України» визначені види документів, які підтверджують громадянство України. Відповідно до ст. 5 Закону документами, які підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження.

Зразки й порядок видачі паспорта громадянина України та свідоцтва про народження визначаються положеннями про паспорт громадянина України та про свідоцтво про народження, які затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, аналіз норм законодавства України, які визначають підстави і регулюють порядок набуття громадянства України, свідчить, що в них закріплено змішану систему набуття громадянства, при якій переважне значення принципу права крові поєднується із застосуванням принципу права ґрунту. Особливо чітко таке поєднання знаходить свій прояв у тих нормах Закону «Про громадянство України», які регулюють різноманітні питання набуття громадянства дітьми, та випадків зміни їхнього громадянства[6, c. 46-47].

5. Підстави набуття громадянства України.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 11 Закону.

Відповідно до ст. 11 названого Закону громадянство України може набуватися на таких підставах: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення у громадянстві України; 5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом; 6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Правове регулювання процедури надання громадянства у різних країнах світу має свої характерні особливості. Набуття громадянства частіше за все пов'язується із фактом народження людини або зі спеціальним рішенням уповноважених державних органів. За загальним правилом у законодавстві більшості країн встановлюється порядок набуття громадянства окремо для дітей, що випливає з факту їх народження[2, c. 216-218].

6. Прийняття до громадянства України.

Громадянство може набуватись через прийняття до громадянства, тобто шляхом натуралізації та через поновлення у громадянстві, тобто у порядку репатріації, реінтеграції. Крім набуття громадянства зазначеними способами, у законодавстві може встановлюватися виключний порядок: колективна натуралізація; оптація, тобто вибір особою громадянства.

У законодавстві різних країн закріплені такі принципи набуття громадянства, як право крові і право ґрунту. Принцип права крові — народження від громадян даної держави — передбачає, що дитина, яка народилася від осіб, що є громадянами даної держави, автоматично визнається громадянином цієї держави. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав.

Принцип права ґрунту означає, що громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилась на її території, незалежно від громадянства батьків.

Набуття статусу громадянина за правом ґрунту визначається як набуття громадянства за народженням. Набуття громадянства за правом крові прийнято визначати як його набуття з походження .

Законодавство деяких держав у сучасний період передбачає змішану систему набуття громадянства, за якою принцип права крові поєднується з принципом права ґрунту (наприклад, у Конституції Бразилії 1988 p.).

Вибір державою того чи іншого принципу набуття громадянства головним чином обумовлюється її політикою у демографічній сфері. Коли держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості своїх громадян, то вона закріплює у законодавстві обидва вищезазначені принципи.

Одержання громадянства за народженням (філіація) є основною формою набуття особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян має такий свій статус саме за народженням.

У нормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднується принцип права крові та права ґрунту. Це випливає із аналізу відповідних норм Закону «Про громадянство України». Так, відповідно до ст. 12 Закону дитина, батьки якої на момент її народження перебували в громадянстві України, набуває громадянство України незалежно від того, чи народилася вона на території України, чи за її межами. А згідно зі ст. 14 Закону дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, набуває громадянство України. Наведена норма ґрунтується на положенні міжнародного права щодо скорочення кількості осіб без громадянства.

Виходячи з принципу права ґрунту, дитина, яка перебуває на території України, обоє з батьків якої невідомі, також визнається відповідно до ст. 15 Закону громадянином України.

Отже, набуття громадянства за народженням має місце в силу факту народження людини і не залежить від прояву її волі[7, c. 135-137].

Наступною підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація або укорінення. Натуралізація — це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

Звичайно виділяють такі основні види натуралізації: індивідуальну натуралізацію і натуралізацію внаслідок правонаступництва держави. Остання є особливо притаманною для країн так званого «третього світу», хоча у колишніх республіках СРСР після його розпаду практично вирішуються ті ж проблеми.

Відповідно до ст. 11 Закону Про громадянство ще одним способом набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб набуття громадянства є важливим для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але втратила його з якихось причин. Закон передбачає, що така особа може бути поновлена у громадянстві України за її клопотанням. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Порядок здійснення цього способу набуття громадянства України регулюється ст. 17 Закону «Про громадянство України». Так, згідно із цією статтею особу, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бути поновлено за її клопотанням у громадянстві України через процедуру прийняття без урахування положень абзацу першого пункту 3 частини другої статті 16 Закону.

Відповідно до законодавства України громадянство може набуватись на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 11 Закону «Про громадянство України»)[8, c. 98-99].

7. Припинення громадянства України

Аналіз положень чинного законодавства України, які регулюють питання припинення громадянства України, свідчить, що в його нормах втілені демократичні засади, які містяться у міжнародно-правових документах. Так, відповідно до ст. 15 Загальної Декларації прав людини та ст. 8 Конвенції про скорочення безгрома-дянства кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства.

Це демократичне положення знайшло своє втілення у ст. 25 Конституції України та у преамбулі Закону України «Про громадянство України», відповідно до яких громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Таким чином, у законодавстві України встановлюється заборона на позбавлення громадянина України громадянства. Жоден державний орган, жодна посадова особа не можуть вчинити таке за будь-яких обставин, оскільки, загальновизнано, що позбавлення людини громадянства суперечить її природним правам.

Відповідно до законодавства України громадянство може припинятися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчинив дії, що за законодавством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно з Конституцією України (ст. 4) підстави припинення громадянства України визначаються законом. Власне перелік підстав, за якими може бути припинено українське громадянство та порядок його припинення, визначено у Законі «Про громадянство України».

Відповідно до Закону (ст. 18) громадянство України може припинятися за такими підставами:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, в законодавстві чітко визначені підстави, за якими може бути припинене українське громадянство[4, c. 167-169].

8. Компетенція державних органів у вирішенні питань громадянства України

Вирішення всього комплексу питань, пов'язаних із проблемами громадянства України, віднесено законодавством до компетенції відповідних органів держави — Президента України, Міністерства внутрішніх справ України та підпорядкованих йому органів, Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном.

Істотне значення для кожної людини і держави інституту громадянства обумо-вило необхідність встановити порядок, за яким прийняття рішень у питаннях громадянства віднесено до повноважень глави нашої держави — Президента України. Саме Президент України згідно з Конституцією та Законом «Про громадянство України» (ст. 28) приймає рішення про: 1) прийняття до громадянства України;

2) припинення громадянства України. Отже, прийняття рішень у питаннях громадянства становить прерогативу глави держави. Тому заяви про вирішення питань щодо громадянства подаються громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства на ім'я Президента України (ст. 34 Закону). Особи, які постійно проживають в Україні, подають такі заяви через органи внутрішніх справ України. Відповідні органи внутрішніх справ приймають такі заяви, і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президента України. Заяви з питань громадянства України від осіб, які постійно проживають за кордоном, приймають Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президента України (ст. 29, 30, 31 Закону). Відповідно до Закону для попереднього розгляду питань громадянства Президент України утворює Комісію з питань громадянства (ст. 35). Така Комісія утворюється на строк повноважень Президента України. її склад затверджується Указом Президента.

Зараз в Україні діє Комісія з питань громадянства при Президентові, утворена 1994 р. її склад затверджено Указом Президента України від 9 грудня 1994 р. До складу Комісії входять 11 осіб. Членами Комісії є: представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, відомств, народні депутати, представники громадськості[5, c. 205-207].

Висновки

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією державою, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території даної держави. Сукупність усіх осіб, що проживають на території тієї чи іншої країни, становить її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства. Населення країни являє собою демографічну, а не правову категорію. Немає підстав також вважати громадянами всіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов'язковою в однаковій мірі як для громадян даної держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають на території даної країни.

Отже, громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною — зв'язках, що становлять зміст громадянства.

Список використаної літератури

1. Конституційне право України: Навч. посібник для юридичн. спец. вузів/ НАН України; Інт держави і права ім. В.М.Корецького; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка; Нац. акад. внутрішніх справ України; Авт. В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фріцький, О.В.Городецький та ін.; За ред. В.Ф.Погорілка. — 4-е вид.. — К.: Наук. думка, 2003. – 731 с.

2. Конституційне право України : Академічний курс: У 2 т.: Підручник/ Відп. ред. Віктор Погорілко; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: ТОВ "Вид. "Юридична думка". – 2006. — Т. 1. — 2006. — 543 с.

3. Кравченко В.В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник/ В.В.Кравченко; М-во освіти і науки України; Ін-т економіки та права "Крок" . — К.: Атіка, 2002. — 189 с.

4. Кравченко В. Конституційне право України: Навчальний посібник/ Віктор Кравченко,. — 4-е вид., випр. та доп.. — К.: Атіка, 2006. — 567 с.

5. Погорілко В. Конституційне право України: Підручник/ Віктор Погорілко, Владислав Федоренко; За заг. ред. Віктора Погорілка,; М-во освіти і науки України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, НАН України, Київський ун-т права. — К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. — 338 с.

6. Синенко В. Конституційне право України: Хрестоматія/ Василь Олександрович Синенко,; Василь Синенко; Кіровоград. Держ. техн. ун-т. — Кіровоград, 2000. — 104 с.

7. Фрицький О. Конституційне право України: Підручник/ О.Ф.Фрицький,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2002 2003. — 535 с.

8. Шмеріга В. І. Конституційне право України: Інтерактивний курс/ В. І. Шмеріга, Н. М. Крестовська. — Харків: Одіссей, 2004. — 238 с.