Громадське управління у сфері екології

Вступ.

1. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

2. Розподіл функцій управління природоохоронною діяльністю.

3. Практичні заходи, щодо вдосконалення системи управління раціональним природокористуванням.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Управління в галузі екології — урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Ознаки управління в галузі екології

1) Різновид соціального управління що регламентується правовими нормами 2) Система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управління в галузі екології, визначає його мету і завдання, функції в цій сфері, повноваження і функції суб'єктів управління, права і обов'язки фізичних і юридичних осіб та порядок їх взаємовідносин

3) В основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцевого самоврядування та громадських об'єднань (суб'єктів управління)

4) Діяльність суб'єктів управління спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки.

5) Функції суб'єктів управління передбачають організацію, погодження, координацію і контроль за діяльністю інших суб'єктів управлінських правовідносин.

6) Державно-правове забезпечення дотримання вимог екологічного законодавства, попередження і упередження екологічних правопорушень та заходів щодо захисту екологічних прав громадян.

1. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

д) вільного доступу до екологічної інформації;

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення[3, c. 169-171].

Діяльність громадських об'єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в України створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.

Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки[6, c. 217-218].

2. Розподіл функцій управління природоохоронною діяльністю

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:

а) беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

б) проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

в) подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.

Органи громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до законодавства України[2, c. 166-168].

В загальному аспекті визначення раціонального розподілу функцій реалізації державної екологічної політики на національному, регіональному та місцевому рівнях здійснено в “Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених Постановою Верховної Ради України від 5.03.98 р. № 188/98-ВР. Стаття 33 цього документа проголошує, що до функцій національного рівня управління належить вирішення таких питань:

1. Розроблення методологічного, нормативного та правового забезпечення;

2. Розроблення політики регулювання ядерної безпеки ;

3. Проведення держаної екологічної експертизи;

4. Формування економічного механізму природокористування;

5. Регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню довкілля;

6. Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності ;

7. Державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

8. Встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;

9. Формування та використання державних фондів охорони довкілля;

10. Регулювання використання ресурсів державного значення;

11. Державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, в тому числі ядерної та радіаційної безпеки;

12. Впровадження екологічного аудиту;

13. Проведення єдиної науково-технічної політики охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;

14. Проведення державної політики збереження біорізноманіття;

15. Забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

16. Реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе в рамках цих угод зобовязань та підтримка міждержавних відносин у природоохоронній сфері;

17. Забезпечення процесу прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування);

18. Екологічна освіта та екологічне виховання[8, c. 241-242].

До функцій регіонального рівня управління належить вирішення таких питань:

1. Регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;

2. Визначення нормативів забруднення природного середовища;

3. Впровадження економічного механізму природокористування;

4. Проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;

5. Проведення державної екологічної експертизи;

6. Здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

7. Розробка програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;8. Інформування населення та зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань.

До функцій місцевого рівня управління належить вирішення таких питань:

1. Проведення локального та об’єктного моніторингу;

2. Здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

3. Організація розробки місцевих екологічних програм та проектів.

Найбільш дослідженими в екологічному праві є класифікація екологічного управління залежно від суб’єктів і поділ його на державне, громадське, виробниче. Хоча дехто із вчених взагалі розглядає владну діяльність у галузі екології лише як діяльність органів виконавчої влади, з цією точкою зору не можна погодитися тому, що відповідно до чинного законодавства певними повноваженнями у сфері екологічного управління також наділяються громадяни і громадські організації, регламентуються екологічні аспекти управління підприємствами, установами, організаціями різних форм власності.

Зокрема, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» наділяє певними управлінськими повноваженнями у галузі екології громадян (одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання екологічної освіти). Подальший розвиток отримує це положення у ст. 21 «Повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища» вищевказаного Закону, саме розміщення якої в розділі «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» свідчить про виділення законодавцем такого виду екологічного управління, як громадське[1, c. 157-158].

3. Практичні заходи, щодо вдосконалення системи управління раціональним природокористуванням

В 2005-2006 рр. було здійснено низку заходів щодо централізації управління Мінекобезпеки у сферах екологічного контролю та природно-заповідної справи. Було уточнено повноваження та удосконалено структури Головного управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.1997 р. № 1259 “Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні” та на виконання Закону України “Про природно-заповідний фонд України” створено адміністрацію парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Місхорський”, “Масандрівський”.

Оперативне керівництво адміністрацією здійснює Республіканський комітет по охороні навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим. З метою вдосконалення системи екологічного контролю на базі Головної екологічної інспекції Мінекобезпеки України створено Головну державну екологічну інспекцію, а в її складі — госпрозрахунковий підрозділ, що дає змогу більш ефективно надавати практичну допомогу і послуги з питань, пов’язаних з аналітичною та інспекційною діяльністю охорони довкілля і використання природних ресурсів.

Прийнято низку необхідних нормативних документів з метою підвищення інспекційної роботи, зокрема Інструкцію про порядок отримання та використання зборів за виконання робіт, пов’язаних з наданням послуг під час здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон, Методичні вказівки про порядок притягнення до адміністративної відповідальності порушників природоохоронного законодавства тощо.

Протягом 2005-2006 рр. двічі відбувалися зміни в структурі Мінекобезпеки з метою поступового підвищення функціональної ефективності роботи управлінь міністерства. В вересні 1998 р. Кабінет Міністрів України затвердив структуру Мінекобезпеки, згідно з якою управління міністерства були об’єднані за функціональним призначенням у три департаменти та Адміністрацію ядерного регулювання під керівництвом відповідних заступників міністра. Ці зміни сприяли посиленню координації та регулювання роботи управлінь.

До актуальних структурних новоутворень слід віднести Управління державної екологічної експертизи та аудиту, Управління державного екологічного моніторингу, Управління проблем Дніпра та водних екосистем тощо. Мінекобезпеки постійно здійснювало заходи з посилення співпраці з відповідними комітетами Верховної Ради України, що сприяло ефективному і оперативному здійсненню процесу узгодження законодавчих актів, проекти яких було розроблено мінекобезпеки відповідно до плану дій уряду.

Протягом 2005 р. Мінекобезпеки, ініціативно або на виконання завдань Уряду за сприяння профільного Комітету Верховної Ради України, здійснило організаційні, законодавчо-нормативні й інституціональні заходи, що сприяли підвищенню ефективності управління охороною навколишнього природного середовища, ядерною безпекою і раціональним природокористуванням та стали базою для більш суттєвого і органічного реформування управління у секторі охорони довкілля як одного з актуальних напрямів функціональної адміністративної реформи в центральних органах влади держави[5, c. 279-280].

Висновки

Органи громадського управління в галузі екології — громадські об'єднання і формування в галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні — Українське товариство охорони природи (Загальні збори (конференція), Українська екологічна академія наук (Загальні збори), Українська екологічна асоціація «Зелений світ», Національний екологічний центр (Конференція), Український екологічний фонд.

Функція управління в галузі екології — основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань в сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями держуправління є:

— здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, у сфері поводження з відходами, пестицидами та агрохімікатами, організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-за повідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі;

— державний контроль за додержанням норм і правил у сфері охорони навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності на території області, додержанням екологічних вимог у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності митниць призначення та виправлення.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. — К.: Вища школа, 2003. — 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: МАУП, 2002. — 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — 2-е вид.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. — 2-е вид., стереотипне. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.