Гроші і кредит

Категорія (предмет): Гроші та кредит

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Функції грошей: міра вартості, засіб обігу та платежу, гроші.

2. Попит на грошовому ринку.

3. Стійкість комерційних банків.

4. Поняття валюти, її види.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Дослідженнягрошей як феномена актуальне у зв’язку з формуванням у сучасну добу стану суспільного життя, означеного поняттям “фінансова цивілізація”, під яким мають на увазі проникнення “економічного” на всі рівні соціокультурного буття людини. У ХІХ – ХХ століттях саме під впливом монетарних механізмів відбулися глибокі зміни у традиційних соціальних та духовних структурах західного суспільства. Гроші перетворилися з інструменту економічної діяльності на один із вимірів людської долі, позаяк багатство та бідність – не лише зовнішні обставини життя, але й діапазон екзистенційних моделей, у якому людина переживає своє буття у світі, “почуття тріумфу” або почуття приниженості і стан фрустрації. Коли бідність перетворюється на норму й правило життя більшості членів суспільства, це не лише послаблює економічні передумови зростання в майбутньому, але розповсюджує суспільну психологію бідних людей, характерні риси якої – депресивність, заздрість, занижена оцінка власної значущості, примітивізація потреб та інтересів, фетишизація багатства й грошей, страх перед ними. У цьому аспекті дослідження функції грошей набуває особливої значущості для України на тлі процесу докорінної трансформації, метою якої проголошено розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки.

Дослідження здійснене з метою: з’ясувати основні особливості функціонування грошей і формуванням сучасного типу фінансової діяльності.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

· З’ясувати функції грошей: міра вартості, засіб обігу та платежу, гроші.

· Дослідити особливості попит на грошовому ринку.

· Проаналізувати стійкість комерційних банків.

· Дослідити поняття валюти.

1. Функції грошей: міра вартості, засіб обігу та платежу, гроші

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях (рис.1).

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з¢являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється. [6, с. 42-43]

Міра вартості¾це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміни цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов¢язано з категорією ¾“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об¢єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз[1, с. 67-71].

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв’язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п’ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п’ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості:продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім немає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб¢єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв¢язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв¢язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості.

Маса грошей, що функціонує в сфері обігу:

Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів то послуг, що реалізуються, і обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу.

Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від об¢єму покупок товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи.

Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійних акти ¾продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі.А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:

* по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють економії витрат обігу;

* по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;

* по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення.[6, c. 59]

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському

рахунку) обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 — купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб’єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.[4, c. 52-54]

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного “жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін є бажання продати і готовність купити визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб’єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”) зростає, купівельна спроможність грошей обов’язково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця концепція включає в себе необхідні засоби для підтримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів.[1, с. 75]

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.[3, с. 89]

Функція грошей як засобу нагромадження.У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв’язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші — комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

·гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

·гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається

ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

·гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі. [1, c. 82-83].

Отже, кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв’язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні — грошей.

2. Попит на грошовому ринку

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також – ринки Лондона, Токіо, Парижа).

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

Під пропозицією грошей (МS) мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів МІ, М2, МЗ.

Попит на гроші — це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші (МD) формується з таких складових:

— попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

— попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше укладається угод; чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для укладання угод у межах національної економіки. Модель грошового ринку подано на рис. 2.

По горизонтальній осі відкладається розмір грошової маси, а по вертикальній – відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти у вигляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, що дають прибуток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає[6, c. 243-245].

3. Стійкість комерційних банків

Значення терміна «фінансова стійкість», як правило, досить часто трактується залежно від контексту, використання аналітичних методів та рівня систем, що розглядаються. Такий підхід характеризується відсутністю суворої обґрунтованості та чіткості визначень і досить часто стає причиною змішань понять і невизначеності категорії.

У «Великому економічному словнику» стійкість трактується, як сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків. «Великий енциклопедичний словник» містить таке визначення: «Стійкість системи – спроможність системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурення, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінального значення». «Словник української мови» пояснює стійкість, як здатність довго зберігати і проявляти свої властивості, не піддаватись руйнуванню і псуванню. В. Даль трактує стійкість, як здатність «вистояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не поступитися».

Етимологія терміна «стійкість» базується на постійності стану, сталості певних параметрів. У більш широкому розумінні цей термін означає здатність системи виконувати свої функції всупереч дії ендогенних та екзогенних факторів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є недостатнім.

Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності.

В.П. Пантелєєв і С.П. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними. Безумовно, рівень прибутку є важливим узагальнюючим показником банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати за рахунок яких джерел його отримано і як він був розподілений. Ознакою фінансової стійкості насамперед є стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів.

Ю. С. Масленченко ставить фінансову стійкість у залежність від відповідності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком.

Н. Шелудько, пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Проте, у цьому твердженні дається дуже вузьке визначення комерційного банку як системи. По-друге незрозумілим є ставлення до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Але в цьому випадку вибір показників обмежується показниками, що характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. Автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

Можна виділити низьку суттєвих недоліків притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв’язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов’язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

Отож, існують різні підходи до визначення поняття фінансової стійкості. Його часто ототожнюють з іншими термінами – надійністю, фінансовою стабільністю, платоспроможністю, ліквідністю, прибутковістю, фінансовою стійкістю. Тому слід відокремити такі концептуальні положення:

1) Надійність комерційного банку є однією зі складових такого інтегрованого показника як фінансова стабільність, яка в свою чергу свідчить про наявність певних умов для ефективного використання ресурсів протягом тривалого періоду. Фінансова стійкість є складовою такого показника як надійність комерційного банку.

2) Платоспроможність можна виокремити як складову частину показника фінансової стійкості комерційного банку. Тобто поняття «фінансова стійкість комерційного банку» ширше, ніж поняття «платоспроможність комерційного банку».

3) Ліквідність та прибутковість – це показники, які деталізують поняття платоспроможності комерційного банку.

Фінансова стійкість – характеризує фінансовий стан банку як статичну, незмінну величину, за якої відсутній розвиток.

Фінансова стійкість комерційного банку – це складова характеристика фінансової стабільності, його надійності, показниками якої, в свою чергу, є капітальна стійкість, ліквідність, прибутковість та ризик комерційного банку.

Також, слід зазначити, що розрізняють такі поняття як «поточна фінансова стійкість» та «перспективна фінансова стійкість». Поточна фінансова стійкість – це ситуативна характеристика банку на момент проведення аналізу. Перспективна фінансова стійкість – це ймовірність того, що фінансові можливості банку протягом певного часу будуть відповідати певним критеріям, тобто ймовірність того, що банк проявить себе як стійкий у фінансовому плані. Але такий підхід до визначення перспективної фінансової стійкості комерційного банку дещо звужений. Оскільки перспективна фінансова стійкість комерційного банку характеризує, насамперед, наскільки стабільним є його фінансові можливості, то для її оцінювання, доцільно використовувати також показники, які характеризують варіативність коефіцієнтів капітальної стійкості, ліквідності, прибутковості та ризику комерційного банку.

4. Поняття валюти, її види

Головним інструментом зовнішньоекономічних відносин є валюта. Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові й кредитні відносини.

Через регулювання валютних відносин відбувається корегування ПБ країни. Видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс був прихильником теорій врівноваження ПБ за допомогою державного регулювання.

Прихильники монетаризму (лідер Мілтон Фрідмен — англійський економіст, лауреат Нобелівської премії 1976р.) вважали, що рівновага ПБ залежить в значній мірі від внутрішнього та зовнішнього грошового обігу, тобто від стану грошового ринку. Теорія міждержавного регулювання ПБ основана на об'єднанні кейнсіанської та монетарної теорії для відкритої економіки з мінімальним обмеженням руху капіталів.

Валютна система — це державно правова форма організації валютних відносин.

Слід розрізняти світову (міждержавну), регіональну та національну валютні системи.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти країни .

Національна валютна система історично виникла раніше за інші. Національну валютну систему формують такі головні компоненти:

· національна грошова одиниця — валюта;

· офіційні золотовалютні резерви;

· паритет національної валюти та механізм формування обмінного валютного курсу;

· умови конвертованості валюти;

· наявність чи відсутність валютних обмежень;

· банківські та кредитно-фінансові установи, валютні біржі;

· порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків;

· система валютного регулювання та валютного контролю, тощо[5, c. 58-59]

Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість її валюти. Як свідчить міжнародний досвід, існують такі аргументи на користь введення конвертованості .

1. Конвертованість є основою для відкритості економіки, для міжнародної конкуренції та здійснення передумов введення дійсно ринково-конкурентних цін.

2. Конвертованість грошової одиниці має першочергове значення для довгострокового поліпшення ПБ по поточному рахунку (торговий баланс).

3. Конвертованість національної валюти значно поліпшує умови ЗЕД країни[2, c. 108].

Висновки

Міжнародна валютно-фінансова система представляє собою закріплену в міжнародних угодах форму організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно чи обслуговують міжнародний рух товарів чи факторів виробництва.

Основою національної валютної системи є національна валюта — законний платіжний засіб на території країн, що її випустили.

Гроші, що використовуються в МЕВ, стають валютою.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

9. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.

10. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.

11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с.