Грошова система та її типи
Категорія (предмет): Гроші та кредитВступ.
Розділ 1. Сутність грошової системи та її елементи.
Розділ 2. Формування та розвиток грошової системи. Демонетизація золота.
Розділ 3. Характерні особливості сучасної кредитно-паперової системи.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
Актуальність дослідження. Сучасна економіка — складна система, всі складові якої тісно пов'язані і кожна з них відіграє важливу роль. Провідне місце належить грошово-кредитній системі, яка забезпечує нормальне функціонування економіки на сучасному етапі розвитку економічних відносин.
Міжнародний досвід переконливо засвідчив, що лише ефективний розвиток грошово-кредитної системи забезпечує умови економічного зростання. Управління грошово-кредитним сектором має носити комплексний та системний характер. Наразі участь грошово-кредитної системи у розвитку економіки України залишається обмеженою і недостатньою. І хоча протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації грошової та кредитної системи, чому сприяли економічне зростання і фінансова стабілізація, актуальною залишається проблема кардинальних якісних перетворень у цій сфері, складовою яких є рух до налагодження ефективного впливу на економічну ситуацію в Україні.
У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.
Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.
Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.
Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.
Метою дослідженняє аналіз грошової та кредитної систем, їх становлення і сучасного стану в Україні. Відповідно до мети завданням є характеристика сутності грошової і кредитної систем, їх сучасного стану та проблем розвитку на основі узагальнення існуючих підходів, на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси грошової системи та етапи її становлення.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
- визначити сутність грошової системи та її елементи;
- охарактеризувати формування та розвиток грошової системи;
- дослідити демонетизацію золота;
- виявити характерні особливості сучасної кредитно-паперової системи.
Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема розвитку грошової системи.
Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси грошової системи.
Предметом дослідженнявиступає аналіз розвитку грошової системи та її головних елементів.
Розділ 1. Сутність грошової системи та її елементи
У розвитку грошових систем виділяють два етапи:
- коли загальний еквівалент безпосередньо знаходився в обігу і виконував функції грошей;
- коли роль золота як загального еквівалента падає, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.
Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.
Грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні.
Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.
Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.
Грошова система — це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.
Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи:
• найменування грошової одиниці та її частин;
• масштаб цін;
• види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
• порядок готівкового та безготівкового обігу;
• інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;
• елементи національної валютної системи.
Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці CША — долар — походить від слова "талер" — назва старовинної срібної монети, яку в Середньовіччі карбували в Чехії. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця XVIII ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти — фунт стерлінгів — первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто фунт стерлінгів містив фунт срібла. Назва грошової одиниці України — гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі — високорозвинутої держави Європи.
Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін — це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.
Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін — деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. — у Франції та ін.[13, c. 219-221]
Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання).
У сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках. Звідси надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форм розрахунків, порядку платежів тощо. У країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, регламентація готівкового обігу є обов'язковою.
У більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк (в Україні — Національний банк України, в США — Федеральна резервна система (ФРС)).
Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система — це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:
• національна валюта — грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці — СПЗ та ЕКЮ.
• валютний паритет як основа валютного курсу;
• режим курсу національної валюти[6, c. 169-171].
Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:
• курс, фіксований щодо однієї валюти;
• курс, фіксований щодо кошика валют;
• курс із обмеженою гнучкістю;
• курс із керованою гнучкістю;
• незалежно плаваючий курс.
Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;
— організація валютного ринку;
— національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;
— умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;
— конвертованість валюти.
Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.
Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.
Найважливішими елементами грошової системи є:
- національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);
- масштаб цін вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якість грошової одиниці і її складових частин;
- система емісії грошей — установи, що випускають гроші і цінні папери; законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна система в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до законодавче встановленого емісійного права.
- форми грошей матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертання товарів і є законними платіжними коштами в готівковому обороті;
- валютний паритет співвідношення з іншими валютами;
- інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.
У залежності від вигляду грошей, що звертаються виділяються два типи систем грошового обігу:
1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);
2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінені на золото.
Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об'єму готівка значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських рахунках: банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають лише біля 10% всіх грошових коштів[4, c. 311-313].
Розділ 2. Формування та розвиток грошової системи. Демонетизація золота
Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це — та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента.Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:
-обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;
-кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;
-вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.
Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали — золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали є ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:
-вимірювати ціну товарів;
-слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;
-слугувати як засіб для виплати боргів.
Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:
-Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;
-Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;
-Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;
-Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;
-Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу[10, c. 204-207].
Золотий стандарт — це грошова система, у якій головним видом грошей є золоті монети, а всі інші види грошей можуть розмінюватися на них за твердим курсом.
Уперше золотий стандарт затвердився в Англії в 1816 році, а наприкінці XIX — початку XX століть на цю систему перейшли всі європейські держави і США.
Особливості золотого стандарту
1. Золотий зміст кожної грошової одиниці був встановлений законом і підтримувався незмінним.
2. Існувало вільне карбування золотих монет при визначеному і незмінному змісті грошової одиниці.
3. Золото вільно переміщалося між країнами.
4. Централізовані золоті запаси держав були головним резервом світових грошей, міжнародних платіжних коштів.
5. Існувала вільна взаємна оборотність валют.
6. Валютні курси визначалися за золотим паритетом, тобто за вмістом золота в грошовій одиниці.
7. Валютні курси, тобто співвідношення, за котрими валюта однієї країни обмінюється на валюту іншої, коливалися дуже незначно, у межах так званих золотих крапок +1%. Курси не могли відхилятися більше, тому що боржник, що зобов'язаний був заплатити борг в іноземній валюті, завжди мав вибір: або купити на свої національні гроші цю валюту, або купити і переслати золото. Таким чином, відхилення в межах 1% являли собою витрати на пересилання золота.
Види золотого стандарту:
1. Золотомонетний — класична форма золотого стандарту, описаного вище. У зв'язку з недостачею золота обертання золотих монет після першої світової війни в невеликій мірі збереглося лише в США. У Європі виникли нові різновиди золотого стандарту.
2. Золотозлитковий, при якому центральні банки обмінювали банкноти тільки на золоті злитки стандартної ваги (близько 12,5 кг).
3. Золотодевізний стандарт — система, при якій центральні банки багатьох країн обмінювали свої банкноти не на золото, а на валюту, що вважалася розмінної на золото. Для цього центральні банки тримали значні валютні резерви.
4. Золотодоларовий стандарт — система, при якій центральні банки США обмінювали долари на золото для іноземних урядів і центральних банків інших країн. Ні американські, ні іноземні особи, фірми і банки такого права не мали[8, c. 137-139].
Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.
Проте, незручності, пов’язані з поділом і втратою при цьому частини металів, з визначенням їх проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.
Дальший розвиток грошово-зливкової форми вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.
Для виконання грошима функції засобу обігу — на відміну від функції міри вартості — важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета — це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого — реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.
Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.
На цій основі з’являються монети з неблагородних металів. У них реальний товарний вміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.
За монетно-знаковою формою вартості йде паперово-грошова, яка, у свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому останні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості , а вартість, яка представляється паперовими грошима, — від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній — від маси паперових грошей в обігу, тощо[11, c. 151-153].
Якщо монетно-знакова форма вартості являє собою початок минання її реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна — значно розширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші — це не гроші в їх власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості свого виготовлення, паперові гроші є засобом обміну лише тому, що вони позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції, а вся кінцева продукція обчислюється, розподіляється і визначається структурно як певна кількість вираженого у грошових одиницях часу.
Історія свідчить про існування таких різновидів грошових систем як біметалізм, що базується на використанні як гроші двох металів золота і срібла (XVI — XIX віку), і монометаллизм, що використовує в звертанні лише один метал золото, а паперові гроші вільно обмінюються на цей метал.
Монометаллизм історично існував у вигляді трьох стандартів: золотомонетного (вільне звертання золотих монет); золотослиткового (передбачалася можливість обміну знаків вартості на золото лише по пред'явленню суми, відповідної ціні стандартного злитка); золотодевізного (коли банкноти дозволялося обмінювати на іноземну валюту девізи, розмінну на золото).
Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець епосі монометаллізма. На його місце приходить система нерозмірних кредитних грошей, яка характеризується наступним:
- демонетизація золота;
- скасування золотого змісту банкнот;
- значне розширення безготівкового обороту;
- пануюче положення кредитних грошей;
- посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
- державне регулювання грошового обігу.
Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг. Така відмінність пов'язана з регулюванням дефіциту грошової маси в звертанні. У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавче забезпечує положення про норми покриття. У той же час існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), якщо в економіці, що розвивається грошова маса не може бути збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. При вільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положень про покриття грошей, що знаходяться в звертанні.
Система золотодоларового стандарту, що склалася після другої світової країни, звичайно називається Бреттон-вудской за назвою невеликого курортного містечка в штаті Нью-Гемпшир (США), де влітку 1944 року делегати 44 країн у ході Міжнародної фінансової конференції утворили Міжнародний валютний фонд. Відповідно до статуту МВФ долар займав положення посередника між всіма іншими валютами і золотом. Був установлений масштаб цін долара — 0,888 грам золота чи 35 доларів за одну трійську унцію (31,1 грама).
Сполучені Штати Америки зайняли у фонді лідируючу позицію. Наприкінці 1949 року золотий запас США досяг рекордного рівня — близько 22 тис. тонн — і склав 70% резервів капіталістичного світу. З кінця 60-х років намітився відтік золота і доларів із США. Наприкінці 1971 і 1974 роках Сполучені Штати зробили 2 девальвації долара, зменшивши його золотий вміст до 737 грам золота. Наприкінці 1971 року вони припинили обмін доларів на золото і наступив крах епохи золотого стандарту. Таким чином, відбулася демонетизація золота — тобто повна чи часткова втрата золотом його грошових функцій. На практиці демонетизація означала ліквідацію масштабу цін і утрату всякого зв'язку паперових грошей із золотом.
Причини демонетизації золота
1. Недостача золота для забезпечення розміну банкнот. До кінця 1971 року золотий запас США склав усього лише 8,6 тис. т (22%), а долар продовжував залишатися резервною валютою. Золотий запас США склав 22% доларових активів іноземних держав.
2. Загострення протиріччя між фізичною формою і соціальною сутністю грошей: золото стало незручним матеріалом для виконання функцій грошей, і в сучасному звертанні абсолютно панують паперово-кредитні гроші.
До середини 70-х років XX століття валютні курси, що втратили об'єктивну золоту основу, почали різко коливатися, що і спонукало представників монетарізму висунути ідею про повернення до золотого стандарту. При цьому вони вважали, що сучасна ринкова економіка по суті стабільна, і аргументували свою точку зору наступними положеннями:
— існує суб'єктивізм у визначенні кількості грошей для обертання в залежності від економічної політики, що проводиться правлячою партією; у противагу цьому золотий стандарт дисциплінує;
— золотий стандарт є засобом боротьби з інфляцією, тому що, ціна золота фіксована, тому воно дешевше інших товарів, люди його купують у казначейства, зменшуючи інфляцію. Критики золотого стандарту (кейнсіанці й ін.) виходять з того, що сучасна економіка за своєю природою нестабільна і її треба регулювати, у тому числі і за допомогою механізмів грошової пропозиції.
Вони приводять наступні доводи:
- тому що економіка нестабільна, фіксована ціна на золото з часом відхиляється від рівноважної ціни,
- немає основ для впевненості в тому, що ріст світового золотого запасу буде обов'язково повільним і стабільним, а це значить, що відкриття великих родовищ золота чи прогрес у технології видобутку можуть викликати хвилю інфляції.
Президентська Комісія з золота, створена в 1981 році, не рекомендувала повернення до золотого стандарту[2, c.48-51].
Розділ 3. Характерні особливості сучасної кредитно-паперової системи
Дальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку вони заперечують гроші в такій їх істотній функції, як засоби обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого боку останнє і саме починає обертатися.
На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з’єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.
На базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержанням грошей, товару, послуги, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак — це не реальні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реальні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв’язках. Сам по собі цей знак може позначати і зовсім інший вміст (наприклад, відпрацьований час, послугу та ін.).
Що стосується грошової системи України, то саме становлення України як незалежної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка б забезпечила можливість керувати грошовим оборотом та грошовим ринком. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені у прийнятому 20 березня 1991 р. Законі України "'Про банки і банківську діяльність".
Серед перших кроків треба відзначити запровадження з 10 січня 1992 р. українських купоно-карбованців багаторазового використання як доповнення до рублевої грошової маси. Поступове запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого їх знецінення, забезпечити певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Основними чинниками ускладнення стану грошового обороту стали:
• обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків;
• переведення готівкового обігу на карбованці, яке відкрило широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, що стало одним з головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції;
• використання карбованців у готівковій сфері при обслуговуванні безготівкового обороту в рублях спричинило механічний розрив єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини.
З 12 листопада 1992 р. Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" запроваджено купоно-карбованці у сферу безготівкового обороту і вилучено з нього рублі. Нові гроші отримали назву "український карбованець", статус тимчасових національних грошей і єдиного засобу платежу на території України. Саме карбованець взяв на себе фінансові негаразди перехідного періоду.
На наступному етапі формування національної грошової системи України Національний банк України відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. Серед основних напрямів і найбільш суттєвих результатів цього етапу розвитку грошової системи можна назвати:
• розбудову власного емісійного механізму: створення Банкнотно-монетного двору, що має повний цикл виробництва паперових грошей і монети; розробка дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків і монет; розробка правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки; ведення касових операцій тощо;
• формування механізму регулювання Національним банком України пропозиції грошей, завдання якого: відпрацювання механізму централізованого регулювання банківських резервів; запровадження механізму рефінансування комерційних банків; розвиток операцій на відкритому ринку;
• розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики;
• розбудову національної платіжної системи: створення СЕП на міжбанківському ринку; розроблення методичних та інструкційних документів організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;
• формування механізму валютного регулювання, який включає: розвиток інфраструктури валютного ринку, формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому; порядок регулювання валютного курсу; створення механізму формування та використання золотовалютних резервів; формування звітності щодо платіжного балансу, здійснення його аналізу та прогнозування;
• розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції[3, c. 154-156].
Отже, всі вищеназвані заходи дали можливість сформувати протягом 1993 -1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни. Оскільки статус тимчасової валюти — українського карбованця не відповідав новій ситуації, 25 серпня 1996 р. Указом Президента України була введена постійна грошова одиниця — гривня.
На сучасному етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, розроблених на попередньому етапі. У травні 1999 р. був прийнятий Закон України "Про Національний банк України", у якому знайшли широке відображення функції НБУ які становлять основу грошової системи (підтримка стабільності національної валюти, регулювання грошового обороту, методи й інструменти грошово-кредитної політики тощо).
Важливе значення для економічного розвитку держави має не тільки грошова, а й кредитна система. Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. До складу кредитної системи входять:
• банки (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні тощо);
• небанківські організації (лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії тощо).
При визначенні об'єктивної необхідності кредитної політики в умовах трансформації економіки особливо важливим є розуміння її сутності, цілей, механізму та інструментів реалізації.
Кредитна система є невід'ємною складовою економічної системи України. Вона має сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпеченню прогресивного розвитку вітчизняного товарного виробництва. У складі кредитної системи існують дві підсистеми: кредитно-грошова та кредитно-товарна. Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі і перерозподільні процеси в економіці відбуваються в тому числі за рахунок використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з відтворенням позичкового капіталу.
Серед важливих процесів у кредитній системі можна виділити:
• концентрацію і централізацію банківського капіталу;
• наявність конкуренції між кредитними інститутами;
• інтеграційну діяльність банків, зумовлену потребою обслуговування міжнародних розрахунків;
• перехід банківських установ до системи електронних розрахунків в Україні і за її межами;
• кореспондентські відносини.
Загалом кредитні установи можна класифікувати наступним чином:
1. За формою власності: державні і приватні.
2. За формою організації: власна справа, товариство, корпорація (юридична особа, капітал якої відокремлений від капіталу власників).
3. За виконуваними операціями: універсальні та спеціалізовані (лізингові, страхові компанії).
4. За територією діяльності: міжнародні (МВФ, СБРР тощо), регіональні та національні.
5. За суттю та виконуваними операціями у кредитній системі: національний (центральний) банк; комерційні банки; спеціальні фінансово-кредитні інститути[9, c. 198-200].
Основними кредитними установами, що діють і як покупці, і як продавці тимчасово вільних коштів, є банки.
Виділяють дві основні форми кредиту: грошову і товарну. Грошова форма — це позички банків, міжнародних фінансово-кредитних установ, урядів, розміщення заощаджень. Товарна форма — це комерційний кредит, лізинг, прокат, погашення міждержавних боргів поставками товару тощо.
Кредит поділяють на види залежно від:
• суб'єкта кредитних відносин: банківський, державний, комерційний (міжгосподарський), міжнародний, приватний (особистий);
• сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість: виробничий (на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва і торгівлі); споживчий (на обслуговування сфери особистого споживання);
• за терміном передачі вільної вартості у користування позичальнику: короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (до 5 років), довгостроковий (більше 5 років);
• за галузевим спрямуванням: у промисловість, у сільське господарство, у торгівлю, у будівництво, інші;
• за цільовим призначенням: на формування виробничих запасів; у витрати виробництва; на створення запасів готової продукції; пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах;
• за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.
Функції кредиту:
• перерозподільна: переміщення ресурсів між окремими суб'єктами, секторами економічної системи на засадах повернення;
• контрольно-стимулююча: визначення відповідних умов кредитування, які стимулюють економну поведінку суб'єктів ринку (як позичальників, так і кредиторів) і забезпечення контролю за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди;
• капіталізація вільних грошових доходів: трансформування завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто у позичковий капітал.
Виконання кредитом вищеназваних функцій надає йому надзвичайно велику роль у розвитку економіки. Через перерозподільну функцію кредит активно впливає на процеси суспільного відтворення, сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки. В Україні кредиту належить значна роль у відновленні діяльності підприємств, за рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, кредит допомагає розвитку сільського господарства, забезпеченню населення якісним житлом. Крім того, кредит дає можливість скоротити витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, зберігання грошових знаків. На жаль, роль кредиту є недостатньою через дефіцит позичкового капіталу в Україні. Основними причинами цього є: низькі доходи населення, що негативно впливають на обсяги заощаджень, які є одним з основних джерел кредитних ресурсів; відплив капіталу за кордон, функціонування значних коштів, у тому числі в іноземній валюті поза банками.
В Україні необхідно реалізувати програму промислово-інноваційного розвитку економіки. Велика роль кредиту в цьому процесі полягає у венчурному кредитуванні. У багатьох країнах таке кредитування функціонує з державною допомогою. Вирішення цього завдання можливе за допомогою небанківських кредитних установ. Велике значення має розвиток кредиту у міжнародній сфері. Одночасно зростає контрольна функція кредиту, адже несвоєчасне повернення кредиту тягне за собою "штрафні" процеси, а його неповернення може призвести до банкрутства[15, c. 219-222].
На початку становлення кредитної системи України основними кредиторами були комерційні банки, колишні державні, а позичальниками — приватні та колективні підприємства, приватні підприємці й окремі громадяни. Значні зміни поступово відбувались у методах кредитування. Комерційні банки, розвиваючись самі, сприяли розвитку економіки, проте відчували фінансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів. З 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих банків, що веде до диференціації умов доступу до банківських кредитів різних структур. Розвиток кредитних відносин сприятиме економічному і соціальному розвитку в Україні.
У процесі роботи було проаналізовано сутність, структуру, функції грошової та кредитної систем, їх становлення і сучасний стан в Україні. Висвітлено проблеми розвитку і зроблено наступні висновки:
1. Становлення України як незалежної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка б забезпечила можливість керувати грошовим оборотом та грошовим ринком.
2. На наступному етапі формування національної грошової системи Украї-ни Національний банк України відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи.
3. Протягом 1993 — 1996 pp. були сформовані правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни;
4. З розвитком ринкових відносин в Україні зросла роль кредиту у суспільстві.
Державне регулювання грошового обороту займає важливе місце в системі державного управління економікою, оскільки дає можливість впливати на всі процеси на макро- та мікроекономічному рівнях. На жаль, грошово-кредитний сектор в Україні надалі залишається фрагментарним, а його обсягів бракує.
Наразі основним недоліком діяльності українських банків є високі кредитні ставки, які зводять нанівець можливості інвестування з банківських джерел. Особливого значення набуває пошук надійного позичальника.
Прискоренню розвитку України сприятиме: збільшення доходів населення; поліпшення фінансового стану господарюючих суб'єктів; зміцнення українських банків; збільшення довіри до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів, активізація діяльності ринку недержавних корпоративних цінних паперів тощо[7, c. 324-326].
Висновки
За сферою охоплення економічних відносин грошова система — широке явище, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи.
У складі грошової системи виділяють такі підсистеми:
• система безготівкових розрахунків;
• валютна система;
• система готівкового обігу.
Грошові системи мають особливості в кожній країні залежно від її законодавства, інших внутрішніх умов, цілей національно-державної незалежності, протистояння зовнішнім впливам, економічного і фінансового становища, інтеграційних процесів. Водночас грошові системи в різних країнах мають спільні риси: однотипність методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу; ідентичність інструментів регулювання грошового ринку тощо.
Існує наступна класифікація грошових систем:
1. Залежно від форми функціонування грошей: система металевого обігу — коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на метал; система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошові металеві знаки грошей казначейські білети або банкноти. Характерними рисами сучасних грошових систем є: втрата зв'язку із золотом через витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обігу; випуск грошей в обіг для кредитування і господарства, і держави; зменшення готівкового обігу і широкий розвиток безготівкового; хронічна інфляція; державне регулювання грошового обігу; відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото; розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.
2. Від ступеня втручання держави в економічні відносини: неринкові — в яких переважають адміністративні методи регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову і безготівкову сфери; ринкові — в яких переважають економічні методи та інструменти регулювання грошового обігу.
3. За характером регулювання національної валютної системи: відкриті — з мінімальним втручанням держави в регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу; закриті — із значною кількістю валютних обмежень, що проявляється в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу.
Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, установлена загальнодержавними законами. Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому законодавчі норми, що формують грошову систему, визначаються у банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центрального банку.
Список використаних джерел
1. Бровкова Е.Г. Финансово-кредитная система государства: Учеб. пособ. для студ. вуз./ Е.Г. Бровко-ва,И.П. Продиус. — К.: МП "Сирин", 1997. — 224 с.
2. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система: науково-популярна література/ А. С. Гальчинський; Ред. Тетяна Осинська,; Об’єднання науково-виробничих ініціатив "LIBRA". — К.: "LIBRA", 1993. — 95 с.
3. Грошово-кредитна політика в Україні: наукове видання/ Володимир Стельмах, Анатолій Епіфанов, Наталія Гребеник, Володимир Міщенко, Ред. В. І. Міщенко. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2003. — 421 с.
4. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.
5. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.
6. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
7. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
8. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
9. Матвієнко П. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України: Монографія/ Павло Матвієнко,. — К.: Наукова думка, 2004. — 253 с.
10. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.
11. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
12. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с. .
13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с. .
14. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
15. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.
16. Фінансово-банківська система України у європейському вимірі: Збірник статей/ НБУ, Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Фонд ім. Фрідріха Еберта (Регіональне бюро в Україні, Білорусі та Молдові); Упор. С. А. Буковинський, А. А. Гриценко, А. Т. Кияк та ін.; Передм. Гельмута Курта,. — К.: Козаки, 2002. — 223 с.