Грошовий ринок України і перспективи його розвитку

Категорія (предмет): Гроші та кредит

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку.

2. Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні.

3. Особливості державного регулювання грошового ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Дослідження грошового ринку є складовою більшості монетарних теорій, що пов'язано з його важливою роллю в економічних процесах. Сучасні моделі грошового ринку розвиваються в межах, окреслених, з одного боку, кейнсіанцями, з другого — монетаристами. Неокейнсіанці та представники неокласичного синтезу намагаються поєднати переваги державного регулювання економіки з можливостями ринкових сил в оптимізації функціонування механізмів грошового ринку.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов'язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов'язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей — у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші — у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей — у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей — у формі процента.

1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, — це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага — продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим — купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі[6, c. 32-34].

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші — відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта — грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв'язки, які з'єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі ринку капіталу і цей термін переважно використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов'язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей.

Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним.

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання.

2. Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові). До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання[4, c, 62-65].

Боргові зобов'язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри і умов передачі продавцем покупцю прав розпорядження відповідними сумами грошей:

— депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

— позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У зв'язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо- та довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо[3, c.51-52].

Грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

3. Особливості державного регулювання грошового ринку в Україні

Проблема ринкових трансформацій української економіки вимагає використання всіх можливостей грошово-кредитної політики, водночас одного з її найбільш дієвих інструментів – регулювання відсоткових ставок грошового ринку. Розширення можливостей застосування грошово-кредитної політики в сучасних умовах, вимагає використання потенціалу регулювання відсоткових ставок та його адаптації до реалій економіки України.

Державне регулювання відсоткових ставок в сучасних економіках займає чільне місце в арсеналі центральних банків і дає змогу реалізувати заходи тактичного впливу та досягати бажаних параметрів монетарної сфери та економічної кон'юнктури. Регулювання відсоткових ставок на сьогодні таке, що трансформаційні процеси набувають нового змісту і спроможні сприяти економічному зростанню країни та стабілізації цін.

Грошовий ринок є найбільш вагомою складовою ринкових механізмів національної економічної системи. На підставі структурного аналізу грошового ринку нами визначено особливості формування попиту та пропозиції грошей. Попит на гроші в найбільш широкому сенсі є частиною багатства, яку бажають мати у грошовій формі. Пропозиція грошей має ендогенний характер, визначається і регулюється центральними банками, які володіють законодавчо закріпленими для цього функціями. Державне регулювання пропозиції грошей, крім забезпечення економіки грішми, є основним важелем впливу на відсоткові ставки.

Розвиток державного регулювання відсоткових ставок здійснюється через запровадження їх таргетування. Проте існує лише реальна можливість таргетування номінальної відсоткової ставки в короткотривалому періоді, а в довгостроковому періоді має корелюватися на рівень інфляції. Еволюція відсоткової політики здійснювалась у межах сучасних монетарних теорій, а проте пріоритет надавався їх результативності у досягненні цільових орієнтирів.

Реальні можливості для регулювання відсоткових ставок з'явилися після запровадження української гривні, проте тривалий період так і не були сформовані передумови для використання відсоткових ставок у трансемісійному механізмі грошово-кредитної політики, а також як її цільовий орієнтир. Глибока економічна криза періоду початку ринкових реформ та процес демонетизації, розбалансував грошовий ринок і позбавив можливостей НБУ, через зміну пропозиції грошей, впливати на відсоткові ставки. Тривалий період в українській економіці були відсутні передумови для запровадження відсоткової політики. Лише після макроекономічної стабілізації, подолання гіперінфляції та призупинення спаду виробництва були закладені основні передумови для початку застосування регулювання відсоткових ставок. Намагання НБУ запровадити сучасну грошово-кредитну політику та механізми її реалізації підвищують значимість регулювання відсоткових ставок. Проте тривалий час НБУ був не спроможний наповнювати реальним змістом відсоткову політику і більше декларував власні наміри про необхідність розширювати регулювальні можливості.

Ефективність державного регулювання відсоткових ставок визначає стан розвитку механізмів та інструментів грошово-кредитної політики. НБУ формує систему грошово-кредитної політики і встановлює за своїми операціями відсоткові ставки, які і є важелями впливу на економічні процеси, а також використовуються у сфері антиінфляційних і бюджетних відносин. Облікова політика є визначальною у регулюванні системи відсоткових ставок. Проте високий потенціал облікової політики використовується в обмежених масштабах у зв'язку з незначним обсягом коштів, які перерозподіляються, і переважно виконує лише роль індикатора намірів НБУ. При вдосконаленні механізмів формування облікової ставки в Україні, загальні підходи, властиві сучасним економікам, можуть бути скориговані на особливості трансформаційного періоду в Україні та насамперед на перманентні інфляційні процеси, а також зростаючі масштаби міграції капіталу. В міру поглиблення ринкових реформ регулювальний вплив облікової ставки буде зростати як на економічну кон'юнктуру, так і на напрям міграції міжнародного капіталу. Операції на відкритому ринку, в сучасних умовах, використовуються в обмежених масштабах, що пов'язано з недостатньо розвиненим ринком цінних паперів. Лише після запровадження дійсних цінних паперів та створення механізмів їх купівлі-продажу в банківській системі в НБУ з'являться важелі для проведення динамічних, коригувальних та захисних операцій.

Ринок міжбанківських кредитів у відсотковій політиці займає визначальне місце, де регулюється поточна ліквідність кредитних закладів. НБУ регулює відсоткові ставки міжбанківського ринку і примушує учасників ринку пристосовуватись до їх динаміки. Крім цього, відсоткові ставки міжбанківського ринку є індикатором напрямів грошово-кредитної політики.

Тенденції розвитку відсоткової політики в сучасних ринкових економіках свідчать, що в Україні операції рефінансування мають стати пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики. В основі механізму рефінансу-вання є надавання кредитів під заставу вже існуючих боргових зобов'язань, що побудовано на функції НБУ як кредитора останньої надії. В Україні ще не сформована повноцінна система рефінансування, що вимагає застосування досвіду сучасних економік, де їх використання давало високу результативність. Фактично НБУ намагається застосувати європейську модель рефінансування, де використовується кредитний "коридор" для операцій на міжбанківському ринку, який контролюється автоматично кредитно-депозитними операціями "овернайт". На підставі аналізу сучасного стану операцій рефінансування було визначено, що їх подальший розвиток можливий через залучення в кредитній спілці більшості учасників міжбанківського ринку. НБУ для збільшення обсягу коштів, які залучаються в операції рефінансування, має знизити вимоги до їх учасників. Спрощення доступу до операцій рефінансування має сприяти зниженню верхньої межі відсоткових ставок та буде стабілізувати їх структуру.

Результати аналізу [1, с. 241-247] дали підстави зробити висновок, що подальший розвиток відсоткової політики в Україні має здійснюватись в напрямі до стандартів, властивих сучасним економікам, де відсоткові ставки рефінансування є визначальними для формування стабільної системи відсоткових ставок. Проте, ставка рефінансування НБУ поки що неспроможна відчутно впливати на кредитну активність комерційних банків, обмежений розмір кредитних ресурсів не дає можливості через зміну ставки рефінансування ефективно регулювати монетарну сферу.

З 2000 р. можливості відсоткової політики в Україні почали поступово розширюватися і набувати характеру, властивого ринковим економікам. Стабілізація економіки та перехід до сталого економічного зростання визначили позитивну динаміку усіх макроекономічних змінних. Зниження інфляції, а в 2002 р. була дефляція цін, стало свідченням зміни в реальній економіці та у суб'єктів господарювання, які, врешті, змогли позбавитись тривалих інфляційних очікувань.

Повернення довіри до НБУ дало підставу до запровадження ринкових механізмів грошово-кредитної політики. Проте в Україні існуюча структура відсоткових ставок є деформованою, що вимагає системних заходів до державного регулювання. Важливим аспектом структури відсоткових ставок є необхідність всіх її складових перевищувати рівень інфляції, проте реальний рівень депозитних відсоткових ставок, доходність по ОВДП та відсоткових ставок на міжбанківському ринку були нижчими за величину інфляції. За умов недоотримання позитивного рівня доходності грошові кошти не будуть переміщуватись у напрямі їх ефективного використання. Відсоткові ставки грошового ринку є одним із визначальних складових трансмісійного механізму державної економічної політики, що дає змогу через їх регулювання досягти бажаних параметрів монетарної сфери, а також впливати на економічну кон'юнктуру.

Відсоткова політика в сучасних ринкових економіках пройшла тривалий еволюційний шлях, що дозволило сформувати широкий діапазон методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, на одному полюсі якого концепції державного акивізму, на другому – монетарна та інші ліберальні концепції. Центральні банки сучасних ринкових економік відмовились від теоретичної однозначності в проведенні відсоткової політики і застосовують прагматичний підхід, коли в конкретній економічній ситуації перевага надається методам та інструментам, які є більш ефективними в досягненні цільових орієнтирів.

Можливості державного регулювання відсоткових ставок в Україні еволюціонували разом з поглибленням трансформаційних процесів. В умовах глибокої економічної кризи були відсутні передумови для реального проведення відсоткової політики, заходи якої мали більш формальний характер.

Висновки

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

— за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

— за інституційними ознаками грошових потоків;

— за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм, як зазначалося в підрозділі 3.2, у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінне на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов'язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов'язання чи на придбання валютних цінностей.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2003. — 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2006. — 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.