Грошово-кредитні відносини в Україні в період 1917-1922 років

Вступ.

1. Особливості грошово-кредитних відносин в 1917-1922 рр. в Україні.

2. Банківська справа в 1917-1922 рр. та її розвиток.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Питання про товарно-грошові відносини було одним з найгостріших в період 1917-1922 рр. Відомо, що в період воєнного комунізму більшовики зробили спробу ліквідувати ці відносини. На початку непу були спроби знайти хоч якийсь шлях збереження у принципі безгрошового продуктообміну – без ринку, без торгівлі. Ряд відповідальних працівників Наркомзему, Наркомпроду рішуче заперечували проти будь-якої легалізації приватного товарообігу. Наприклад, Осінський, Фрумкін прямо говорили з високих трибун, що товарно-грошові відносини призведуть до краху народного господарства. Проте на той час перемогла інша думка.

23 вересня 1921 р. РНК УСРР прийняв постанову «Про тарифну і фінансову політику», в якій зазначалося, що підвищення заробітку повинно пов’язуватися з ростом продуктивності праці. У руслі цих підходів у грудні того ж року уряд України прийняв ще одну постанову – «Про боротьбу з прогулами», яка передбачала відрахування із заробітної плати, штрафи і т.п. за порушення трудової дисципліни. При визначенні заробітної плати стала враховуватись економія палива, сировини раціоналізація виробництва.

У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому кожний з них дорівнював 10 золотим карбованцям. Ця емісія забезпечувалась на 25% дорогоцінними металами, а на 75% – короткостроковими облігаціями. На протязі 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості червонець циркулював поряд з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (загальна сума рублів в кінці 1922 р. досягла майже 2 квадрильйонів).

В 1924 р. стало ясно, що грошова реформа закінчилася успіхом, гіперінфляція була подолана, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів.

1. Особливості грошово-кредитних відносин в 1917-1922 рр. в Україні

Через надзвичайну складність періоду, часту зміну політичної ситуації, громадянську війну бюджетних процесів як таких практично не було, хоча були окремі спроби забезпечити системність державних надходжень і видатків. Суттєву роль відіграв той факт, що Україна більше, ніж два століття входила до складу інших держав, і в цих умовах за досить короткий період налагодити бюджетні процеси було майже неможливо.

Перший крок до самостійних бюджетних відносин зробила Центральна Рада, відокремившись від фінансової системи Росії і намагаючись забезпечити власний грошовий обіг. На початок 1917 р.

Україна не мала своїх грошей, податків, банку. У червні 1917 р. Центральна Рада в І Універсалі задекларувала: "Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу, булла віддана нам, представникам свого народу, на національно-культурні потреби його… До сього часу український народ усі кошти свої оддавав у Всеросійську центральну казну, а сам не мав та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за се. І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сіл і городів, усім українським громадським управам і установам з 1 числа місяця липня накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, і негайно регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради". Але практичних дій для реалізації цього положення Центральна Рада не здійснила, і Україна продовжувала залежати від поставок російських грошових знаків. Збирання податків було абсолютно невпорядкованим. Виплата заробітної плати робітникам і службовцям припинилась, купівельна спроможність населення знизилась. Селяни перестали привозити в місто товари для продажу. Ситуація дещо вирівнялась лише з випуском української грошової одиниці.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського окремі економічні питання вдалося вирішити, завдяки чому почала відновлюватись розбалансована фінансова система, вдалося створити державний бюджет. Стабільність грошової одиниці — карбованця — забезпечувалась природними багатствами України, а також цукром. У цей період Україна виплачувала значну контрибуцію німецько-австрійським "визволителям". Так, згідно з договором від 10 вересня 1918 р. на 1918/19 господарський рік уряд Української держави надав право вивозити не менше 100 млн. пудів хліба, худоби до 11 млн. пудів (живої ваги), овець — 300 тис. голів, птиці — 2 млн. шт., до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис. пудів м'ясних консервів, ковбаси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини. Наприклад, з 16 травня до 30 жовтня було вивезено 4 500 230 пудів вовни, 173 836 пудів волосу і щетини, 379 352 пуди різних тканин, 479000 пудів шкур і хутра, 449 000 пудів різних металів, 144 734 пуди руди, 286 965 пудів тютюну, 78 250 пудів конопель і льону, 18 641 пуд гуми.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко не повними даними, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічувалось 180,6 тис. безробітних.

У грудні 1918р. гетьманат був замінений Директорією, але суттєвих зрушень в економіці не відбулося, не було оптимально вирішене й основне для населення питання — земельне, а тому соціальні відносини загострились.

У Західній Україні постійно не вистачало продуктів харчування та предметів першої необхідності. Уряд Наддніпрянської України надав галичанам допомогу — було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (у тому числі 500 вагонів цукру) й асигновано певну кількість грошей для закупівлі продуктів харчування. Але ця допомога виявилася недостатньою.

З найбільшими труднощами зіткнулись Секретаріати фінансів і торгівлі та промислу, їм не вистачало ні фінансових ресурсів, ні фахівців. Доходи бюджету були мінімальними, і з великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити "добове" фронтовикам.

Відродження товарно-грошових відносин зумовило необхідність відновлення грошової системи. У жовтні 1921 р. засновано Держбанк РСФРР. В Україні діяли банки як загальносоюзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінансово-кредитні установи місцевого значення (комунальні банки, кредитні товариства та ін.), яких у 1925—1926 pp. уже налічувалося 250. Розпочали роботу біржі (перша Харківська — лютий 1922 p.). У 1924—1925 pp. в Україні їх було 15 із загальним річним обігом більше 1 млрд рублів. Поряд з товарними біржами в Україні в усіх великих губернських містах і більшості повітових функціонували біржі праці, які регулювали ринок робочої сили, забезпечували зайнятість, надавали матеріальну і грошову допомогу безробітним. У 1924 р. створено Наркомат внутрішньої торгівлі СРСР (відповідно й України).

Протягом 1922—1924 pp. було проведено грошову реформу — вводилася тверда конвертована грошова одиниця (червінець). У листопаді 1922 р. створено Держбанк СРСР, що випустив банківські білети (червінці), які забезпечувались в розмірі 25 % золотом та іноземною валютою, а частково — дефіцитними товарами, короткостроковими векселями та іншими зобов´язаннями. Золотий вміст червінця (7,74234 г чистого золота) відповідав 10 рублям 1913 р. Червінець став витісняти радзнаки.

Створення грошової системи поряд з податковою реформою сприяло бездефіцитності державного бюджету. Відповідно до податкової реформи з кінця 1923 р. промислові підприємства відраховували до державного бюджету 70 % усіх прибутків (сільгоспподаток становив близько 5 %), що забезпечило у 1923— 1924 pp. збалансованість державного бюджету. Було скасовано трудову повинність, вводилась відрядна оплата праці (1922 p.). Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців із щомісячною заробітною платою менше 75 руб. Прогресивний сплачували ті, хто отримував додатковий прибуток. До того ж діяли ще й непрямі податки: на сіль, на сірники та ін.

2. Банківська справа в 1917-1922 рр. та її розвиток

На сьогодні аксіомою є те, що в будь-якому суспільстві існують і діють такі системи: економічна; фінансова; кредитна, складовою якої є банківська система. Незважаючи на те що ми поставили банківську систему останньою, але саме вона є сполучною ланкою суб’єктів економіки.

Слід відзначити, що ще у період із 1880 по 1917 р. акціонерні комерційні банки зайняли ключові позиції в економіці України.

До 1917 р. у Росії існувала трирівнева банківська система: Держбанк; комерційні й ощадні банки; спеціальні кредитні інститути. На відміну від західних країн третій рівень був не досить розвинений у зв’язку з нерозвиненістю ринку капіталів і цінних паперів.

Особливістю банківської системи дореволюційної Росії була її концентрація в декількох великих банках, проте у цілому банки здійснювали операції, характерні для банків інших країн.

Банківська система України в той період була представлена Київською, Харківською, Одеською конторами і Полтавським відділенням Державного банку Російської імперії. У період із 1897 по 1914 р. у Росії фактично не існувало банкнотного обігу. Був обіг золотих сертифікатів, оскільки банкноти забезпечувалися золотим запасом більш ніж на 100%. Цьому етапу передували запровадження під час грошової реформи 1839-1843 рр. срібного монометалізму і проведення у 1895-1897 рр. переходу до золотого монометалізму.

Найважливішою функцією банків у період їх створення було посередництво у кредиті, необхідність якого обумовлювалася тим, що безпосереднє надання вільних грошових капіталів у позику їх власниками промисловим і торговим підприємцям наштовхувалося на ряд перешкод:

1) незбіг розмірів грошового капіталу, що пропонується в позику, з розмірами попиту на нього;

2) незбіг термінів вивільнення грошових капіталів у позикових капіталістів із термінами, на які вони потрібні позичальникам;

3) непоінформованість власників грошового капіталу про кредитоспроможність позичальників.

Форма устрою держави, частка державної власності в економіці визначають адекватну участь держави в банківській системі країни. При цьому міра операційної свободи банків адекватна мірі лібералізації інших галузей економіки. У зв’язку з цим зрозуміло, чому після революції 1917 р. була проведена націоналізація всіх банків, а на базі Держбанку створений Народний банк, який згодом злився з Наркомфіном. У цей період фактично були відсутні товарно-грошові відносини. Так, у 20-х роках ХХ ст. основна частка заробітної плати виплачувалася в натуральній формі, одночасно була відмінена квартплата й інші комунальні платежі. У цей період була проголошена ідея необхідності одного великого державного банку з розгалуженою мережею відділень по всій країні. Цей банк був покликаний виконувати функції інструменту управління централізованою плановою економікою.

У ході реформи 1922-1923 рр. була зроблена спроба частково відновити товарно-грошові відносини. Проведені дві деномінації, запроваджена державна монополія на купівлю золота, платини й іноземної валюти, випущені “червінці”, 25% яких були забезпечені золотом, а решта – векселями і активами, що реалізовувалися без будь-яких проблем.

Період 1917-1922 рр. був пов’язаний із здобуттям державної незалежності для України. На національній банківській системі це позначилося введенням власної валюти – гривні. Однак уже із 1919 р. починається період націоналізації недержавних кредитних інститутів.

Нова економічна політика на початку 20-х років ХХ ст. сприяла певному пожвавленню в банківській системі. До 1925 р., окрім державного банку, в Україні функціонували акціонерні банки, кооперативні та комунальні банки, товариства сільськогосподарського і взаємного кредиту. У 1929 р. після ухвалення статуту Держбанку СРСР усі республіканські й обласні контори банків були оголошені його філіями.

Висновки

На початку 20-х років грошова система РСФСР та УСРР була розбалансованою. Інфляція, яка почалася в роки першої світової війни, переросла у гіперінфляцію. Реальна вартість 100 тис. крб. дорівнювала вартості однієї довоєнної копійки. В обігу знаходилися золоті монети царського карбу, «керенки» Тимчасового уряду, гроші УНР, гетьманської Української держави, радянські грошові знаки, навіть гроші місцевих та приватних випусків, а також іноземна валюта. За даними Р.Й.Тхоржевського, на території України в обігу знаходились гроші та їх сурогати близько 7 тис. найменувань.

З переходом до непу було скасовано обмеження грошового обігу. Згідно з постановою Раднаркому УСРР від 19 липня 1921 р. громадянам надавалося право мати на руках будь-які суми грошей, що не могли бути ні заарештовані, ні конфісковані без рішення судових органів.

Фінансово-грошова політика правлячої партії на початку непу була непослідовною і недостатньо виваженою. Декретом Раднаркому РСФСР від 11 червня 1921 р. було санкціоновано проведення емісій. Спочатку було випущено розрахункові знаки номіналом 100, 250, 500, 1000, 5000 та 10000 крб. Через місяць – 25000, 50000 і 100000, що свідчить про високі темпи інфляції.

Інфляція, яка наростала, не дозволяла робити точні кошторисні розрахунки на тривалий час. Тому було зроблено спробу запровадити умовну грошову одиницю – довоєнний карбованець з переведенням у неї радзнаків. Майже рік (листопад 1921 – листопад 1922 р.) розрахунки проводились у довоєнних карбованцях. Проте цей захід виявився неефективним. З листопада 1922 р. почала використовуватись інша умовна грошова одиниця – золотий карбованець. Почали публікуватися офіційні курси золотого карбованця до іноземних валют. Проте інфляція продовжувалась, хоча ХІ з’їзд РКП(б) (1922 р.) висунув завдання «припинення знецінення грошових знаків».

Для цього спочатку було обрано найпростіший шлях – деномінацію. У листопаді 1921 р. уряд провів першу, а у грудні 1922 р. – другу деномінацію. Один карбованець нового грошового знака дорівнював 10000 крб. кредитних білетів усіх попередніх випусків.

У травні 1922 р. заступником наркома фінансів було призначено талановитого фінансиста з Харкова М.К.Владимирова, а наркомом з осені 1922 р. став Г.Сокольніков.

Незважаючи на значну емісію грошей, їх постійно не вистачало. Це особливо відчувалось в Україні, оскільки радзнаки друкувалися у Москві і надходили в республіку нерегулярно, в обмеженій кількості. Відсутність готівки зв’язувала руки господарським органам. Не випадково питання про своєчасне надходження грошей в Україну неодноразово порушувалося на рівні ЦК КП(б)У.

Щоб послабити чорний ринок, РНК УСРР своєю постановою від 24 жовтня 1921 р. заборонила приватним особам, організаціям та установам, за винятком Наркомфіну, купівлю у приватних осіб і громадських організацій золота, платини й іноземної валюти. Нормалізації грошового обігу сприяла також заборона тримати у колах державних підприємств, об’єднань та установ грошей більше, ніж це потрібно для виплати заробітної плати, і довше, ніж один місяць. Після цього терміну готівку треба було здавати у касу уповнаркомфіну.

У травні 1923 р. було дозволено установи по купівлі-продажу золота і срібла у зливках, іноземної валюти, а також операції з чеками і векселями, виписаними в іноземній валюті. Вони мали здійснюватись або на фондовій біржі, або через кредитні установи, які мали право на здійснення валютних операцій.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.