Гуманітарне значення міжнародного туризму

1. ВТО як основний провідник ідей сучасного міжнародного туризму

Флагманом міжнародного туризму є Всесвітня туристична організація (ВТО). ВТО — провідна міжнародна організація у сфері туризму, діє як глобальний форум для обговорення питань туристичної політики та є найважливішим джерелом практичної інформації з проблематики туризму. У ВТО в 2004 р. входили 144 країни, 7 територій, а також понад 350 асоційованих членів, які представляють місцеві органи влади, туристичні асоціації й приватні компанії, зокрема авіакомпанії, готельні мережі та туроператори. Організація в основному фінансується із внесків своїх членів.

ЮНВТО має за мету засобами туризму стимулювати економічний розвиток і створення робочих місць, сприяти захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини туристичних центрів, зміцнювати мир і взаєморозуміння між народами світу[2, с.223].

154 країни є Дійсними членами ЮНВТО, 326 місцевих адміністрацій, туристичних асоціацій, навчальних закладів і приватних підприємств, зокрема, авіакомпаній, готельних мереж і туристичних операторів, є Приєднаними членами ЮНВТО та 7 країн і територій є Асоційованими членами. Штаб-квартира цієї Організації знаходиться в Мадриді.

У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а з 1999-го — членом Виконавчої ради ВТО. У 2001 р. статус члена Ділової ради ВТО отримав Київ; раніше його мали лише такі туристичні центри, як Париж, Мадрид і Москва.

В даний час ЮНВТО складається зі 138 дійсних, асоційованих і понад 350 членів, що приєдналися. Дійсними членами є держави, їхні урядові заклади; асоційованими — території, що не мають зовнішньополітичної самостійності; що приєдналися — міжнародні та національні організації, туристичні асоціації та компанії, а також компанії, пов’язані з туризмом (авіаційні й інші транспортні компанії, туроператори, турагенти, готельні і ресторанні асоціації, видавничі компанії, навчальні і дослідницькі інститути, місцеві та регіональні туристичні ради).

Її діяльність охоплює всі аспекти міжнародного туризму: правові, адміністративні, економічні, фінансові, соціальні, екологічні, статистичні, технічні, кадрові.

Основною метою ВТО, відповідності до ст. З Статуту ВТО, є «сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних людських цінностей для всіх людей без поділу на раси, стать, мову і релігію». Основні завдання ВТО: розширення і поглиблення співробітництва держав — членів цієї організації в галузі туризму з метою розвитку країн і регіонів; удосконалення якості утворення і професійної підготовки туристичних кадрів; планування, розробка і реалізація заходів для захисту і раціонального використання навколишнього середовища в контексті світового розвитку; підвищення якості туристичного обслуговування і забезпечення безпеки туристичних послуг; вивчення туристичного ринку, збирання, аналіз і систематизація статистичних даних, прогнозування розвитку туризму; забезпечення зв’язків і обміну інформацією між країнами, що беруть участь v туристичному розвитку; розробка і поширення туристичної документації.

Керівними органами ВТО є Генеральна асамблея, Виконавча рада і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

Метою і завданнями світових міжнародних туристичних організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на міжнародному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку; розвиток і координація співробітництва організацій і компаній галузі між собою і з організаціями і компаніями інших галузей туристичної індустрії; розробка і впровадження єдиних принципів, норм і стандартів якості обслуговування у своїй галузі, підготовка для неї фахівців, а також вирішення актуальних проблем її розвитку; інформаційна, видавнича і маркетингова діяльність.

Згідно зі Статутом ВТО основними цілями ВТО є:

— прискорення та розширення сприяння туризму (міжнародному та внутрішньому) у світі, взаєморозуміння, здоров’я та процвітання людей всюди в світі;

— допомога людям в отриманні доступу до освіти та культури під час подорожей;

— поліпшення стандартів проживання та перебування в менш розвинених районах світу шляхом допомоги у забезпеченні необхідної матеріально-технічної бази для іноземного туризму та розвитку транспортних шляхів, що поєднують з цими регіонами;

— розширення можливостей країн, які приймають туристів, тобто збільшення внеску в їх економіку;

— координація інтересів співробітництва між країнами — членами ВТО;

— встановлення постійного взаємного зв’язку між різними об’єднаннями туроператорів.

У межах ВТО функціонують регіональні комісії з розвитку туризму в Європі, Африці, Америці, Південній Азії, на Близькому Сході, у Східній Азії і районі Тихого океану, а також Міжнародний вищий навчальний центр з туризму. Україна є членом ВТО з 1997 р.

ВТО займається розробкою єдиної стратегії розвитку індустрії туризму, що передбачає:

— планування розвитку індустрії туризму;

— аналіз проблем і державної політики, які пов’язані з географічним розподілом туризму і відпочинку в країнах — членах ВТО;

— розробку національних і регіональних планів використання землі;

— аналіз взаємозв’язку розвитку індустрії туризму і регіонального планування з урахуванням зв’язку різних потреб у ресурсах і інтересів усього людства;

— урахування екологічних наслідків розвитку індустрії туризму;

— урахування соціальних наслідків туризму;

— розробку спільної стратегії та програмних заходів щодо здійснення планів розвитку туризму.

Велику увагу ВТО приділяє методам розробки загальної стратегії планів стійкого розвитку туризму в різних країнах і регіонах, нормативно-правовій базі туристичної діяльності, політиці, пов’язаній з ефективним використанням туристичної інфраструктури, правом власності на землю та майно у зонах відпочинку, створенням національних парків і заповідників тощо.

В основному діяльність ВТО зосереджується на інформаційному просуванні туризму, розширенні його значимості та переваг, усуненні небезпек, а також створенні нової матеріально-технічної бази. Організація намагається впорядкувати діяльність різних націй у туризмі шляхом розробки та впровадження певних принципів у галузі туризму. ВТО є основним представником туризму в ООН та діє як найавторитетніший орган у світовому туризмі. Крім того, ВТО розробляє міжнародні документи (акти) та стежить за їх виконанням, а також за реалізацією вже наявних правил, заохочуючи усунення міжнародних туристичних розбіжностей.

Інші аспекти діяльності ВТО включають допомогу розвитку країн, організацію та стимулювання співробітництва між ними у питаннях, що впливають на розвиток туризму. Все це реалізується завдяки прийняттю загальних (спільних) стандартів, понять, умовних позначень, що полегшує спілкування (взаєморозуміння) та перебування іноземних туристів в іншій країні.

ВТО також є організацією з обміну інформацією, що заохочує використання нових розробок та знань у сфері туризму та маркетингу. Одне з найважливіших завдань ВТО — дослідження, які охоплюють вивчення статистики міжнародного туризму, винайдення нових методів вимірювання, прогнозування, розробки та маркетингу — все це може бути використано національними туристичними організаціями в їхній діяльності.

ВТО регулярно публікує звіт про стан світового туризму, який ураховує як досягнення, так і перешкоди для подальшого розвитку туристичної індустрії.

Організація намагається сприяти світовому туризму шляхом залучення або обмеження урядового втручання в міжнародний туризм, так само, як і в процес стандартизації вимог до паспортів, віз, реєстрацій, візових та інших формальностей тощо.

Підсумовуючи, зазначимо, що саморегуляція ринку туризму є необхідною умовою для його функціонування. У взаємодії “державне регулювання — ринок” первинною ланкою є ринок, а державне регулювання виступає як інструмент, що забезпечує загальні умови його існування, вирівнює стартові умови його суб’єктів та усуває, по можливості, негативні прояви ринкової стихії.

2. Гуманітарне значення міжнародного туризму

Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. В основі туристського бума, що охопив увесь світ в останні десятиліття, лежать цілком конкретні економічні, соціальні й інші причини. Це насамперед науково-технічна революція, з якої зв’язаний зовсім новий рівень продуктивних сил. Це глобальний феномен урбанізації, що змушує жителів більших міст шукати відпочинок в інших районах і країнах. Це й «транспортна революція» і особливо швидкий розвиток автомобілізації й авіаційних перевезень. Це й загальне підвищення якості й рівня життя, збільшення тривалості відпусток і доходів. Нарешті, це й загальний ріст культури, що викликає розвиток пізнавальних потреб людей.

Дуже важливо гуманітарне значення міжнародного туризму. Він виступає як засіб підвищення якості життя народів, фактор зміцнення миру й міжнародного взаєморозуміння на Землі.

Міжнародний туризм вносить вагомий, з кожним роком зростаючий внесок у розвиток світової економіки. В 2000 р. надходження від міжнародного туризму склали 476 млрд. діл. Його значення не обмежується прямим економічним ефектом. Воно виходить за рамки туристського сектора, впливаючи на весь господарський організм і нерідко виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку в регіоні. По оцінках Всесвітньої ради по туризму й подорожам, в 1996 р. туризм ініціював виробництво товарів і послуг на суму 4 трлн дол., або 11 % світового валового продукту. На його частку доводиться 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % — світових споживчих витрат, 5 % — всіх податкових надходжень і третина — світової торгівлі послугами.

Сфера туризму є великим роботодавцем. Вона забезпечує зайнятість кожного десятого працівника у світі. У таких розвинених країнах, як США, Німеччина, Франція, Великобританія, у цьому секторі економіки трудиться більше людей, чим в автомобільній, електронній, текстильній промисловості й сільському господарстві, разом узятих.

Туризм являє собою вид діяльності, що людство в тім або іншому виді здійснює вже давно. Однак лише відносно недавно туризм одержав визнання як важливе соціально-економічне явище. Будучи слідством впливу комплексу різних факторів, туризм сам впливає на всі сторони розвитку світового співтовариства. На Всесвітній конференції по туризму, що проходив у Манілі в 1980 році, значення туризму і його широкомасштабні наслідки були визнані в Манільській декларації по світовому туризмі, у якій відзначалося, що туризм є видом діяльності, що має важливе значення для життя народів у чинність його безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню, економічну сферу життя народів і їхні міжнародні відносини.

У цей час туризм придбав глобальний характер. Туристські потоки, поряд з обміном матеріальними благами, капіталом, трудовими ресурсами й інформацією, утворять мережа світогосподарських зв’язків. За короткий часовий інтервал вони перетворилися в помітне явище міжнародного життя, придбали планетарний масштаб і, немов нитки, обплутали світовий простір. За прогнозами ВТО, XXI в. стане століттям туризму.

Активний туристський обмін дедалі більше розглядається як важлива складова частина передусім соціально-економічних і культурних інтеграційних процесів, як невіддільна ланка в розвиткові міжнародного гуманітарного співробітництва.

Саме в цьому значенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий канал цивілізованої комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття «народна дипломатія». Це поняття посідає почесне місце в ряду таких усталених категорій туризмознавства, як «туризм» і «міжнародний туризм», поняття яких зафіксовано в багатьох словниках та довідниках.

Міжнародні відносини припускають активне і прогресивне багатостороннє співробітництво демократичних сил, представлених різними політичними, соціальними, віковими, творчими, науково-технічними, культурними, антивоєнними та іншими об’єднаннями та організаціями на регіональному, національному, міжнаціональному і міжнародному рівнях. Сьогодні ці сили виступають як учасники народної дипломатії, широкий спектр яких не тільки дозволяє виявити нові методи включення світолюбивих намірів, а й адекватно відображає гуманістичні підходи до сутності народної зовнішньої політики, яка покликана послідовно відстоювати широкий вихід різних соціальних груп на взаємовигідне співробітництво, багатоманітні демократичні зв’язки з навколишнім світом.

У системі міжнародних зв’язків дедалі більшого значення набувають проблеми «соціального дозвілля», «свободи пересування» і «вільного обміну людьми та ідеями», що опинилися поза увагою вчених у 60-90 роки [2].

«Масовий», пересічний турист не бере у подорож жодного мандату, якщо не вважати за такий туристську путівку та відповідні посвідчення. Туризм і всі його суб’єкти є впливовим каналом народної дипломатії за своїм глибинним сенсом, завдяки тим гуманним функціям, які він здійснює. Так, будь-який міжнародний турист, що діє на рівні міжособистісних стосунків, виступає представником конкретного народу, конкретної культури, втому числі культури політичної.

Знайомство з іншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов’язково приводить до порівняння того що є, і того, що спостерігається.

Так, туризм дає можливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під час історичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та інших подорожей та екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект, допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це значною мірою сприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. У свою чергу, дружні відносини між державами є найважливішою передумовою для подібного туристського обміну. Тому невипадково туризм називають «послом миру» [3].

У науковій літературі міжнародні взаємозв’язки та взаємозалежності розглядають з двох сторін: по-перше, як об’єктивно обумовлені, що породжуються рівнем розвитку національних виробничих сил, характером виробничих відносин та пов’язані тим або іншим типом міжнародного розподілу праці, і, по-друге, як встановлені людьми, старанно налагоджені відносини між країнами, які реалізують об’єктивні потреби країн відповідно до пануючих у них суспільних відносин.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
4. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
5. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
7. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
8. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
9. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
10. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.