Характеристика обсягів, динаміки і структури інвестицій в економіку України

Категорія (предмет): Інвестування

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання в Україні.

2. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну.

3. Порівняльний аналіз динаміки інвестицій в економіку України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ключова роль інвестицій в економіку України, їх вирішальне значення не тільки для забезпечення сталого економічного зростання, але, насамперед, для інноваційного розвитку, створення нових, високотехнологічних виробництв і цілих галузей багаторазово підкреслювалися у численних дослідженнях вітчизняних вчених, а також у законодавчих актах і директивних документах вищих органів влади нашої країни.

Незалежно від рівня економічного розвитку будь-яка держава прагне залучити іноземний капітал, одержуючи прямий і непрямий ефекти від інвестиційних вкладень. Найбільшу роль у залученні інвестицій відіграють макроекономічні фактори, у т.ч. ємність внутрішнього ринку, валютна стабільність, політична стабільність, рівень розвитку інфраструктури, наявність кваліфікованої робочої сили. Істотним фактором є також інвестиційна політика приймаючої держави, що забезпечує гарантії іноземним інвесторам, ефективне і стабільне функціонування правової системи. Інвестиційна політика визначає специфіку напрямів і засобів регулювання допуску іноземних інвестицій у приймаючу економіку, а також засобів стимулювання їх залучення.

Ця політика реалізується на національному рівні, що є, безсумнівно, основним, а також на трьох інших рівнях: двохсторонньому, регіональному й багатосторонньому. Кожний із зазначених рівнів регулювання має свою специфіку і ступінь впливу на приплив іноземних інвестицій.

1. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання в Україні

Не можна не погодитись з твердженням про те, що економічне зростання обумовлюють значні обсяги інвестицій [1; 2; 5]. Підтвердженням є стрімке економічне піднесення Японії у післявоєнні часи, суттєвою причиною якого були інвестиції. За рахунок зростання інвестицій в реальний сектор економіки країни щорічно забезпечувався 2,1% економічного росту з 8,81% [7, 35]. Іноземні інвестиції стали дієвим важелем структурної перебудови і для низки постсоціалістичних країн.

В умовах соціалізації економіки України та її трансформації до ринкових відносин особливої уваги потребують інвестиції як однієї з головних елементів державної економічної політики в цілому. Вплив інвестиційної політики може проявитися як в прискоренні відтворювання темпів економічного розвитку країни, так і стимулюванні промислового виробництва, забезпеченні умов для стійкого й швидкого економічного зростання та підвищенні рівня суспільного добробуту в Україні.

Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій. Отже, іноземні інвестиції мають велике значення для економіки країни, що їх одержує оскільки вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду, сприяють поширенню інновацій, стимулюванню імітації та запозичення найкращої ділової практики розвинених країн, збільшенню продуктивності праці та підвищенню доброту населення. На нашу думку, використання іноземних інвестицій має сприяти забезпеченню потреб національної економіки у необхідній сировині та продукції, а головне — стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентоспроможних експортерів, що дало б змогу Україні потрапити в систему міжнародного поділу праці та міжнародного розподілу капіталів.

Однак залучення іноземних інвестицій позитивно впливає не тільки на економіку України, а й на світову економіку в цілому (табл. 1).

Аналізуючи особливості залучення прямих іноземних інвестицій в Україну, доцільно визначити їх залежність від макроекономічних показників і рівень цієї залежності при використанні методу багатофакторного кореляційного аналізу.

Для дослідження був обраний період 1998-2006 рр., який поділяється на період економічної кризи (1998—2000 рр.) та період економічного підйому (2001-2006 рр.), в якому спостерігається зростання всіх макроекономічних показників.

В досліджені використовувались такі макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП), обсяги промислового виробництва, грошові доходи населення, обсяги роздрібного товарообігу, облікова ставка НБУ, обсяг експорту товарів та послуг, обсяг імпорту товарів та послуг і фінансові результати підприємств від звичайної діяльності до оподаткування.

В даному досліджені обсяги прямих іноземних інвестицій є результативним, залежним чинником, а перелік макроекономічних показників — незалежні чинники.

Вихідні данні, які використовуються в дослідженні, зібрані зі Статистичних щорічників України за 2001-2006 рр. та приведені в порівняльних цінах 1998 р. з урахуванням рівня інфляції та змін цін виробників промислової продукції (табл. 2).

У ході розрахунків, ми отримали наступні результати за період 1998—2006 років. Коефіцієнт кореляції між прямими іноземними інвестиціями та реальною річною зміною валового внутрішнього продукту дорівнює 0,9613, що свідчить про тісний прямо-пропорційний зв'язок між показниками, тобто за досліджуваний період стабільні темпи зростання ВВП забезпечили зростання обсягів прямих іноземних інвестицій.

Коефіцієнт кореляції між обсягом залучених прямих іноземних інвестицій та реальною річною зміною промислового виробництва дорівнює 0,9247, що свідчить про їх тісний зв'язок, а саме стабілізація промислового виробництва дозволила залучати прямі іноземні інвестиції у більших обсягах.

Коефіцієнт кореляції між результативним чинником та реальною зміною наявних доходів населення дорівнює 0,866, а з реальною зміною роздрібного товарообігу — 0,855. Це свідчить про те, що нерезиденти при інвестуванні приймають до уваги коливання внутрішнього споживчого ринку України, а також про мультиплікативний ефект прямих іноземних інвестицій в економіку країни: збільшення прямих іноземних інвестицій у галузі економіки спричиняє збільшення доходів та рівня життя населення.

Коефіцієнт кореляції між результативним чинником та обліковою ставкою НБУ дорівнює 0,9543, що свідчить про збереження тісного зворотно-пропорційного зв'язку, тобто зменшення облікової ставки НБУ сприяє залученню прямих іноземних інвестицій в Україну.

Сукупність показників, які характеризують зовнішньоекономічний сектор — реальні річні зміни експорту товарів та послуг і реальні річні зміни імпорту товарів та послуг — мають значний вплив на надходження прямих іноземних інвестицій, що підтверджують коефіцієнти кореляції 0,992 та 0,975 відповідно. На нашу думку, стійка тенденція залежності від імпорту не сприяє економічному розвитку країни та залученню іноземних інвестицій.

Показник, який характеризує прибутковість діяльності підприємств України — фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування — знаходиться в менш тісному зв'язку з обсягами прямих іноземних інвестицій, ніж показники зовнішньоекономічного сектора України. Позитивний вплив даного показника на іноземні інвестиції підтверджує коефіцієнт кореляції, який дорівнює 0,886.

Отже, аналіз одержаних результатів показує, що стале економічне зростання країни сприяє залученню прямих іноземних інвестицій до її економіки. Нерезидент, приймаючи рішення про інвестування, бере до уваги усі перелічені макроекономічні показники, особливо реагує на коливання ВВП, промислового виробництва, динаміки облікової ставки НБУ та обсягів зовнішньої торгівлі. Однак в даному досліджені не здійснено розглянута впливу політичної ситуації в країні на рішення інвестора.

Практичним підтвердженням отриманих результатів є позитивні тенденції припливу іноземних інвестицій на економіку України за 1998-2006 роки. Стабільне зростання макроекономічних показників, особливо ВВП, за період економічного піднесення України (2001—2006 рр.) відбивається на обсягах прямих іноземних інвестицій. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП України коливається на рівні 1,21—2,39%. Однак, аналізуючи світовий досвід розвитку, для макроекономічної стабілізації крани з перехідною економікою, її інтеграції у світову економіку та соціального добробуту необхідно забезпечити щорічні темпи зростання обсягів інвестицій на рівні 10—12% ВВП або на кожен відсоток приросту ВВП країна повинна виділити на інвестиції у реальний сектор економіки не менш 3% ВВП[7, c, 121-123].

2. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну

Практика світового розвитку свідчить: для країн, які перебувають на стадії ринкового трансформування, коли можливості щодо мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів на певний час стають вкрай обмеженими, особливого значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не стільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямах, які б надали певних темпів формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості країн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їх розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а його гармонійний взаємозв'язок з світовими регуляторами визначає піднесення або спад її економіки. Тому відкритість економіки — це об'єктивна перспектива. І однією з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки та національної конкурентоспроможності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях або, інакше кажучи, у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку в міжнародні.

У цьому аспекті найбільш загрозливою для України є не просто неконкурентоспроможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн — через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень, а також через структурно-галузеву, інституціональну і соціально-культурну несумісності.

Для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:

— значні запаси деяких корисних копалин;

— наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);

— високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;

— вигідне транспортно-географічне положення;

— наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;

— значні обсяги основних промислово-виробничих фондів (ВПК, металургія).

Поряд з тим, можна відзначити і ряд недоліків:

— несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентоспроможність на ринках капіталу;

— несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);

— відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях економіки — через високий рівень монополізму[1, c. 247-249].

Серед проблем, пов'язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, виділимо такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.

Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов'язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

— структурна реформа економіки;

— технологічне оновлення виробництва;

— виробництво товарів широкого споживання;

— подолання залежності країни від імпорту.

Слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукт хімічної промисловості тощо. їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги ї перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал, інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ВВП доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ВВП сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо[5, c. 164-165].

3. Порівняльний аналіз динаміки інвестицій в економіку України

Аналізуючи реальності інвестиційної політики в Україні, її серйозні проблеми і недоліки, визначаючи та обґрунтовуючи її перспективні напрями, більшість дослідників акцентували увагу на одній з найгостріших проблем національної економіки — надзвичайно високому і постійно зростаючому рівні фізичного спрацювання і морального старіння основних засобів.

Так, якщо за 1995-1999 pp. спрацювання основних засобів зросло з 37,1 до 42,3% (на 5,2 процентного пункти), то в наступний період (2000— 2006) — з 43,7 до 49,3% (на 5,6 процентного пункти). Ще гірше складається ситуація у провідній галузі економіки України — промисловості: тут за 1995-1999 pp. відповідний показник зріс на 5,4 процентного пункти (з 43,6 до 49%), а за 2000-2006 pp. — вже на 9,5 процентного пункти (з 48,8 до 58,3%).

При цьому деградація основних засобів, яка дедалі прискорюється, відбувається на фоні значного зростання інвестицій в основний капітал, особливо в період після 2000 p., який характеризується як завершальний етап трансформаційних перетворень в економіці України. Так, за 2000-2006 pp. інвестиції в основний капітал економіки зросли у 2,5 рази, а промисловості — відповідно, у 2,3 рази. Тим часом у промисловості міра "покриття" інвестиціями в основний капітал щорічної амортизації (спрацювання) основних засобів зростала набагато вищими темпами, ніж у цілому в економіці (див. табл. 3).

Слід зауважити, що фактично досягнуті значення розглядуваного показника набагато перевищують прогнозні, щорічний приріст яких у період до 2011 р. мав становити 10-12%. Причому, згідно з розрахунками, проведеними на цій основі, у 2006 р. обсяг інвестицій в основний капітал економіки мав досягти 22370 млн. грн., а у 2011 р. — 46444 млн.

Фактично ж прогнозне значення розглядуваного показника було перевищено в 1,6 рази вже у 2006 р. Особливо швидке зростання інвестицій в основний капітал економіки спостерігалося у 2005 і 2006 pp., що певною мірою зумовлювалося початком процесу повернення до країни вітчизняного капіталу, раніше вивезеного за кордон і "осілого" у численних офшорах. Істотний вплив на інтенсифікацію інвестиційного процесу у країні у 2000-2006 pp. справили успішні ринкові перетворення в національній економіці, в результаті яких переважаючими стали недержавні форми власності (приватна і колективна). У 2006 р. до цих форм власності належали 88,2% усіх суб'єктів господарської діяльності. У них було зайнято 75,1% найманих працівників. У промисловості на ці форми власності в 2006 р. припадало 92,5% підприємств, чия частка у загальному обсягу реалізованої продукції становила 85,3%. Відмінність між цими двома показниками пояснюється тим, що ряд найбільших підприємств в енергетиці, добувній, машинобудівній та інших галузях промисловості залишаються поки що неприватизованими.

Зміцнення недержавного сектора економіки сприяло інтенсифікації в ньому інвестиційних процесів. Питома вага інвестицій в основний капітал суб'єктів господарювання, що належать до приватної та колективної форм власності, в загальному обсягу інвестицій в основний капітал економіки збільшилася з 47,9% у 1999 до 55,8% — у 2000, 64,8% — у 2004 і 74,8% — у 2006 р[7, c. 352-353].

Необхідно зазначити, що в літературі та в офіційних виданнях зустрічаються дві різні версії трактувань понять "основний капітал" і "основні засоби".

Згідно з першою з них, ці два поняття не є адекватними. Причому поняття "основний капітал" пов'язується в цілому з позаоборотними (довгостроковими) активами підприємства3. За другою версією, поняття "основний капітал" і "основні засоби" ("основні фонди") є близькими, тобто ідентичними 4. Такої позиції дотримується і Держкомстат України. З необоротними ж активами у цілому пов'язуються поняття "капіталовкладення" 5 або поняття "капітальні інвестиції", введене в 2002 р. Держкомстатом України. У нашій праці ми приймаємо дефініції Держкомстату України, оскільки використовуємо його статистичні дані.

Поряд з дедалі зростаючими темпами спрацювання основних засобів на фоні значного зростання обсягів інвестицій в основний капітал, негативним фактом є зниження їх якості, що характеризується відношенням вартості нововведених основних засобів до вартості інвестицій в основний капітал. За 2000-2006 pp. значення відповідного коефіцієнта знизилися з 1 до 0,81 в економіці та з 0,92 до 0,84 — у промисловості (див. табл. 3). Однак це зниження не відповідає змінам у відтворювальній структурі інвестицій в основний капітал. Так, у промисловості питома вага інвестицій, направлених на нове будівництво, зросла з 21,8% у 2001 до 25,8% — у 2004 і 25,5% — у 2005 р. У той самий період питома вага інвестицій у технічне переоснащення і реконструкцію залишалася приблизно на одному рівні, а частка інвестицій, направлених на підтримання діючих потужностей, навіть знизилася (див. табл. 4).

Відзначені особливості процесу інвестування в основний капітал економіки України зумовлюють необхідність його поглибленого аналізу. Оскільки у структурі інвестицій в основний капітал найбільш вагому частину складають власні кошти підприємств і організацій (хоча цей показник знизився з 68,6% у 2000 до 57,4% — у 2006 p., головним чином, за рахунок зростання банківських кредитів і позик), то, на нашу думку, важливо з'ясувати зв'язки між інвестиціями в основний капітал і джерелами їх фінансування з власних коштів підприємств і організацій, а також вплив показників фінансово-господарської діяльності підприємств, ринкових перетворень в економіці країни (зокрема, процесів приватизації та акціонування) і діяльності фондового ринку.

На рисунках 1 і 2 показано зв'язок інвестицій в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств і організацій з чистим доходом (виручкою від реалізації товарів і послуг) та операційними затратами на звичайну діяльність.

Як показують рисунки 1 і 2, динаміка однойменних показників (як для економіки України в цілому, так і для її промисловості зокрема) має практично однаковий характер. В обох випадках найбільше зближення трендів спостерігається у динаміки інвестицій в основний капітал, чистого доходу (виручки від реалізації) та операційних витрат на звичайну діяльність. При цьому в економіці значення коефіцієнта кореляції для пари "інвестиції в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств і організацій — чистий доход (виручка від реалізації)" становило 0,994827, для пари "інвестиції в основний капітал — чистий доход (виручка від реалізації)" — 0,989216, а для пари "інвестиції в основний капітал — операційні затрати на звичайну діяльність" — 0,984341.

У промисловості значення коефіцієнта кореляції для двох останніх пар показників становили, відповідно, 0,993704 і 0,985706. Навіть з урахуванням наведених зауважень про коректність використання методу кореляційного аналізу при невеликій кількості значень параметрів у статистичних вибірках і про нелінійний характер їх динаміки можна впевнено говорити про наявність тісного зв'язку між названими показниками.

Водночас істотно інший характер має динаміка решти показників, подана на рисунках 1 і 2, що не дивно з огляду на відзначені особливості їх формування. Інтерпретуючи отримані результати, слід вказати, насамперед, на те, що чистий доход (виручка від реалізації), будучи, по суті, вихідним показником фінансової звітності, менш за все зазнає можливих бухгалтерських коригувань і менш за все залежить від облікової політики підприємства. Не випадково цей показник слугує важливим орієнтиром і враховується при прийнятті інвестиційних рішень[8, c. 231-233].

Висновки

Отже, під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них – це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент – інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.

Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв'язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчим від рівня 19—25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і заїдання своїх українських партнерів.

Незважаючи на певну позитивну динаміку загальних середовищних факторів, Україна на сьогодні є інвестиційно непривабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмітною ознакою слугує падіння інвестиційного рейтингу нашої держави, поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках (багатьох центрально- та східноєвропейських країн).

Наведені вище результати, дають змогу стверджувати, що в сучасних умовах української економіки світова модель «зростання виробництва — збільшення інвестицій — економічне зростання» не спрацьовує. Отже, подолання інвестиційного спаду в Україні стане можливим лише після «запуску» механізмів зростання виробництва, підтвердженням чого є світовий досвід подолання інвестиційного спаду, який можна перебороти після реального зростання промислового виробництва.

Список використаної літератури

Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник -К.: Знання, 2005. -470 с.
Гончаров А. Б. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -329 с.
Грідасов В. М.Інвестування: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -163, с.
Інституційна інвестологія: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2004. -206, с.
Матюшенко І. Ю. Іноземні інвестиції: Навчальний посібник. — Київ: ВД "Професіонал, 2005. -334 с.
Мельник В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -249 с.
Музиченко А. С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2005. — 405 с.
Федоренко В. Г.Іноземне інвестування економіки України: Навч. посібник. -К.: МАУП, 2004. -270, с.