Характеристика об’єкта фінансових відносин за різних умов економічного розвитку

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Характеристика об’єктів фінансових відносин.

2. Об’єкти фінансових відносин за різних умов економічного розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів на підприємствах, у регіонах і народному господарстві країни загалом.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава, у свою чергу, надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення. Фінансові відносини складаються також між підприємствами й банками, організаціями матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами, головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики. Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв'язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди структурних підрозділів. Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню високоефективної праці.

1. Характеристика об’єктів фінансових відносин

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів.

Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП:

1. Національне багатство — вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів. Це — основні засоби; матеріальні ресурси; страхові запаси; золотий запас; валютний запас; природні ресурси.

2. Валовий внутрішній продукт — додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки.

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП, як об’єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об’єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним "проїданням" ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація — основним об’єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство — тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація — ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство[7, c. 29-31].

Фінансовий стан підприємства — це міра забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їхнього розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності і своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми обов'язками, тобто це здатність підприємства фінансувати свою діяльність.

Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Так, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виторгу і суми прибутку і як наслідок — погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Раціональна фінансова діяльність сприяє реалізації основного принципу господарської діяльності — самостійності підприємства. Він припускає, що вкладені ресурси окупаються прибутком. Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності і реалізації продукції, робіт, послуг і товарів.

Однак у процесі господарської діяльності використовуються не тільки власні засоби підприємства, але і позикові засоби у виді кредитів банку і з інших джерел. Обов'язковою умовою при цьому є своєчасне їхнє повернення за рахунок власних нагромаджень. Стійке фінансове положення у свою чергу впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найбільш ефективного його використання. Під загальною стійкістю підприємства можна розуміти такий його стан, коли підприємство стабільне, протягом досить тривалого періоду часу випускає і реалізує конкурентноздатну продукцію, дістає частий прибуток, достатній для виробничого і соціального розвитку підприємства, є ліквідним і платоспроможним.

Платоспроможність — це можливість підприємства розплачуватися за своїми обов'язками. Найкращий варіант, коли у підприємства завжди маються вільні кошти, достатні для погашення наявних зобов'язань. Але підприємство є платоспроможним і в тому випадку, коли вільних коштів у нього недостатньо чи вони зовсім відсутні, але підприємство здатне швидко реалізувати свої активи і розплатитися з кредиторами.

Оскільки одні види активів звертаються в гроші швидше, інші — повільніше, необхідно групувати активи підприємства по ступені їхньої ліквідності, тобто по можливості звертання в кошти[3, c. 19-21].

Найважливішими для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства є фінансові результати, що характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного відтворення, рішення проблем соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконується також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями.

Прибуток — це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства являє собою різниця між виторгом (після сплати податку на додаткову вартість, акцизного податку й інших відрахувань з виторгу в бюджетні і небюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. Для досягнення і підтримки фінансової стійкості підприємства важлива не тільки абсолютна величина прибутку, але і її рівень щодо вкладеного капіталу чи витрат підприємства, тобто рентабельність. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності, окупність витрат і т.д. Вони більш повно, чим прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їхня величина показує співвідношення ефекту з наявними чи використаними ресурсами.

На практиці використовуються два варіанти виміру норми рентабельності. По-перше, це відношення прибутку до поточних витрат — витратам підприємства чи до авансованих вкладень (основним виробничим фондам і оборотним коштам). На величину рентабельності впливають три основних фактори: приріст прибутку, рівень використання основного капіталу і нормованих оборотних коштів. Прибуток же може зрости в результаті збільшення обсягу виробництва продукції, підвищення питомої ваги виробів з більш високою рентабельністю, зниження собівартості продукції, росту оптових цін, при підвищенні якості продукції, що випускається.

Фінансовий стан підприємства залежить від багатьох факторів, який можна класифікувати як залежні (внутрішні) і не залежні (зовнішні) від діяльності самого підприємства. Зовнішні фактори залежать в основному від проведеної економічної політики держави: фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної, протекціоністської і зовнішньоекономічний, котра в остаточному підсумку створює сприятливі чи погані економічні умови господарювання.

До внутрішніх факторів можна в першу чергу віднести здатність керівників підприємства і його менеджерів ефективно керувати підприємством з метою досягнення раціонального використання всіх ресурсів, випуску конкурентоздатної продукції і на цій основі стійкого фінансового стану підприємства[8, c. 32-34].

2. Об’єкти фінансових відносин за різних умов економічного розвитку

Оскільки об’єкт фінансових відносин один, а суб’єктів троє, то ці відносини мають яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб’єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

I. Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

II. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів.

Збалансування інтересів суб’єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводить-ся опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках — рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різних країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25—40 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швейцарії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей показник становить 80—100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі — тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно передусім сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб’єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбагатших країнах негативно сприймається лише сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння.

І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання доходів веде до їх високого рівня в розрахунку на душу населення[11, c. 43-45].

Забезпечення зростання ВВП (рис. 2) є основною формою вирішення фінансових протиріч у суспільстві. Падіння ВВП веде до фінансової кризи, яку не можна подолати, не зупинивши це падіння.

Характерні ознаки фінансів:

— обмінно-розподільний характер;

— рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

— грошова форма відносин;

— формування доходів і здійснення видатків;

— еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну — ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл — це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно[5, c. 17-19].

а) за послідовністю розподілу ВВП;Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу фінансова діяльність проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.

Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані і взаємозалежні, але не тотожні. Фактично гроші виступають інструментом фінансових відносин.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата[2, c. 26-29].

Висновки

Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні — Національного) банку

Суб'єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між суб'єктами. Часто вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. При функціонуванні фінансів господарюючих суб'єктів встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки. Фінансові відносини виражають суть фінансів як відносин, що обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту. Характеристика фінансових відносин на підприємстві пов'язана з виділенням їх об'єктів та суб'єктів.

Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу — фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.