Характеристика зовнішньоекономічної діяльності Китаю

Категорія (предмет): Міжнародна економіка

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Характеристика стану й розвитку зовнішньої діяльності Китаю.

2. Динаміка економічних показників за 2002-2004 рр.

3. Співробітництво Китаю з Україною: стан й перспективи розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У сучасних умовах глобалізації, коли різноманітні політичні ідеї, концепції та доктрини різних країн та часів активно взаємодіють та зазнають змін, дуже важко говорити про наявність у державі тієї чи іншої ідеології. Однак основні характерні риси можна визначити, оскільки саме вони формують шляхи, механізми та інструменти регулювання як внутрішньої, так і зовнішньої політики країни.

Мета роботи– розглянути потенціал Китаю, проаналізувати динаміку показників на прикладі трьох років і вивчити зовнішню політику країни щодо України.

Актуальність теми. Розвиток зовнішньоекономічної моделі Китаю обумовили, зокрема, такі характерні риси соціалістичної ідеології, як домінуюча й регулююча роль держави, планова система, загальне право власності на засоби виробництва та інші.

У цьому контексті китайська модель здійснення зовнішньоекономічної діяльності поєднує в собі дві протилежні тенденції: проведення курсу на «відкриття зовнішнього світу» та водночас зміцнення центральної влади і подальше дотримання засад традиційної соціалістичної ідеології та настанов щодо самозабезпечення країни.

Сьогодні Китай стоїть перед обличчям нового етапу "реформ відкритості". Їхній успіх або неуспіх визначить, чи зможе країна в перші 20 років століття, що наступило, просунути економіку на новий рівень. Початковий період соціалізму, на якому ми зараз перебуваємо, триває вже 50 років. Необхідно ще як мінімум 50 років для його будівництва, тільки тоді в нас з'явиться можливість вступити в новий етап розвитку. Для цього потрібно зберігати високі темпи росту, всіма силами виявляти позитивні тенденції, підвищувати якість приросту економіки й вирішувати інші питання. Важливо вивчати досвід минулого, аналізувати його досягнення й невдачі.

Структура роботи.Робота складається з трьох розділів. Перший розділ – «Характеристика стану й розвитку зовнішньої діяльності Китаю», розкриває суть й перспективи розвитку зовнішньої діяльності Китаю.

Другий розділ – «Динаміка економічних показників за 2002-2004 рр.», в якому проаналізовано економічні показники зовнішньої торгівлі Китаю, містить розрахунки та їх зміни протягом трьох років.

Третій розділ — «Співробітництво Китаю з Україною: стан й перспективи розвитку», розкриває суть та значимість відносин між країнами, тенденція їх розвитку, стан відносин на сьогоднішній день.

Об’єктом дослідження– виступає Китай в міжнародних відносинах, а предметом — економічна діяльність, його зовнішня торгівля.

1. Характеристика стану й розвитку зовнішньої діяльності Китаю

Положення справ у керуванні зовнішньою торгівлею полягає в наступному: структури організації й ведення господарства не налагоджені; ефективність ведення господарства низька, використаються шаблонові, відсталі й негнучкі методи; обмежений державний капітал штучно ділиться на безліч частин, масштаби господарювання маленькі, у результаті нездатність протистояти міжнародній конкуренції (до теперішнього часу створено дуже мало великих корпорацій, які могли б протистояти більшим міжнародним компаніям). Крім того, спостерігається роз'єднаність між зовнішньою й внутрішньою торгівлею, зокрема непогодженість цінової політики. Засоби, який володіють підприємства, що спеціалізуються на зовнішній торгівлі, недостатні, коефіцієнт заборгованостей великий, система їхнього погашення єдинообразна, явище "осідання" заборгованостей дуже актуально, оборотність капіталу погана. Було лише фікцією те, що підприємства повітового рівня, що займаються експортно-імпортними операціями, підпадають під державний вплив по вертикалі. Проведення стратегічної реструктуризації державних підприємств уже не терпить зволікання.

З початком проведення політики «відкритих дверей» була здійснена лібералізація існуючого режиму, але роль держави у зовнішньоекономічній діяльності запишається досить великою. Частка державних підприємств, що працюють у цій галузі, складає близько 70 %. КНР, згідно з домовленістю зі Світовою організацією торгівлі (СОТ), зобов'язалася обмежити державну монополію на ведення зовнішньоекономічної діяльності, та все ж таки за державними компаніями залишилося право на зовнішню торгівлю рядом товарів, таких як зерно, нафта та нафтопродукти, бавовна, добрива, тютюн та деякі інші. [6, c. 30-31]

Змінюючи законодавчу базу та створюючи відповідні умови, держава має можливість спрямовувати зовнішньоекономічну діяльність у бажаному напрямку: заохочувати одні види діяльності та унеможливлювати здійснення інших. Наприклад, Міністерство фінансів КНР з 1 жовтня 2002 р. оголосило про внесення змін у порядок сплати пільгового імпортного мита. Якщо раніше все обладнання та сировинні матеріали для технічної реконструкції та капітального будівництва проектів іноземного інвестування взагалі звільнялися від імпортного мита, то для посилення контролю за ефективністю використання залучених коштів у нових положеннях знову передбачається встановлення тарифів на імпорт обладнання. Але якщо згідно з договором уся вироблена продукція піде на експорт, то всі податкові платежі будуть повернені у повному обсязі. А у разі невиконання пунктів договору застосовуватимуться санкції.

Наведені зміни є типовим прикладом чергових «утисків» зовнішньоекономічної діяльності, що відповідає принципу «поєднання» із його управлінським алгоритмом «відпустити — затиснути» або «оживити — врегулювати». Підвищити рівень контрольованості покликаний і закон про «Порядок ведення фінансових операцій», що зобов'язує фінансові організації інформувати державні установи валютного контролю про великі інвалютні угоди.

Наявність у держави різноманітних інструментів контролю над зовнішньоекономічною діяльністю дозволяє у разі необхідності захищати внутрішній ринок. Тобто використовувати протекціоністські заходи. У Китайській Народній Республіці це зумовлено орієнтацією на самозабезпечення та сильною роллю держави. Окрім згаданих вище, використовуються й специфічні протекціоністські заходи.

Так, ще й нині держава вимагає від іноземних та вітчизняних виробників закуповувати китайське обладнання. Якщо ж такого обладнання немає, то на його імпорт надаються митні та податкові пільги. Політика залучення до країни високих технологій та активної адаптації іноземного досвіду стимулювала розвиток власного виробництва високотехнологічного обладнання. Це сприяло тому, що кількість галузей, які потребують імпортного устаткування, значно зменшилась. Особливо це стосується захисту національного машинобудування. Щороку ця галузь зростає в середньому на 17—18 %.

За виробництвом кількох десятків видів продукції машинобудування Китай посідає перше місце у світі. Ведеться робота над розробкою сучасного обладнання, в тому числі цифрових комутаторів з програмним управлінням, супутників, ракет-носіїв та інше. Але якість цієї продукції ще не відповідає світовим стандартам. Тому проводиться подальша політика залучення іноземних інвесторів у галузь та активізуються зусилля з освоєння нових видів продукції, авторські права на які матиме Китай. [14, c. 3]

Задля розширення експортних можливостей та обмеження імпорту Китай регулярно вдавався до заниження курсу національної валюти, що робить китайську продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку. Після переходу у 1990-х pp. до єдиного заниженого курсу юаня в КНР значно прискорилося зростання експорту та валютних резервів країни. За даними Головного статистичного управління КНР за останні 13 років вони збільшились більше ніж у 45 разів.

Сьогодні першою необхідністю є здійснення кардинальних перетворень у системі керування підприємств зовнішньої торгівлі. Вони повинні включати наступні моменти.

1) Залежно від того, чи має те або інше підприємство "гарний" товар для експорту, кваліфікований персонал із зовнішньоторговим досвідом і канали реалізації за кордоном, визначати можливість організації зовнішньоторговельних структур на місцях. Імпорт і експорт може йти через будь-який ближній порт, тому немає необхідності повсюдно створювати спеціалізовані зовнішньоторговельні фірми, а у відношенні неефективних і збиткових підприємств повинен бути тільки один закон — закривати й зупиняти їхню діяльність.

2) Проводити реструктуризацію більших, середніх і малих державних зовнішньоторгових підприємств, а також будівництво міжрегіональних і великих міжвідомчих утворень шляхом перерозподілу, об'єднання й навіть передачі в приватне керування державного капіталу – все це забезпечить можливість його концентрації в руках потужних зовнішньоторговельних корпорацій. Перенос акцентів з малих і середніх фірм на великі дозволить сформувати потужну структуру, здатну протистояти міжнародній конкуренції.

3) Створити через налагодження єдиного механізму функціонування зовнішньоторговельних і виробничих підприємств (за допомогою об'єднання суміжних галузей) сприятливу обставину для взаємовигідного сполучення торгівлі технологією й промисловою продукцією. [16, c. 25-26]

У системі керування зовнішньої торгівлі, можна піти шляхом моделювання реформи Національного банку Китаю, суть котрої полягає в скасуванні повсюдно відкритих філій (у містах, провінціях, автономних районах) і заміні їх за рахунок будівництва міжрайонних представницьких структур на дев'ять філій. Немає необхідності будувати відділення зовнішньоторговельних компаній у кожній провінції, місті, автономному районі. Якщо по всій країні створити 10 — 20 великих зовнішньоторговельних корпорацій, діяльність яких доповнять компактні й гнучкі приватні структури, то можна підвищити ефективність і продуктивність, значно збільшити конкурентноздатність зовнішньоторговельної сфери, а також заощадити державні засоби.

Ще одним методом може стати передача функцій керування від внутрішньої до зовнішньої торгівлі. При цьому зовнішньоторговельні менеджери повинні бути компетентні й практичні, їх не повинне бути багато.

Однією з найважливіших проблем зовнішньоекономічної стратегії КНР є підвищення її конкурентоспроможності. Раніше конкуренція вважалася в КНР суто «капіталістичним» явищем. Та скорочення повноважень Генеральної зовнішньоторговельної організації на користь інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зумовило появу конкуренції між ними. Але офіційна ідеологія пояснила це явище так, що сутність конкуренції між соціалістичними підприємствами докорінно відрізняється від жорстких законів капіталістичної конкуренції. Адже соціалістична конкуренція — це «змагання, засноване на суспільній власності, та таке, що ведеться в умовах державного планування». Підкреслювалась також думка про те, що соціалістичні експортно-імпортні підприємства мають дотримуватися принципу єдиного керівництва, що вкрай необхідно для захисту державних інтересів.

Багато учених — дослідників Сходу, серед яких О.Салицький та М.Потапов, взагалі характеризують політику Китаю щодо зовнішньої торгівлі, як «поєднання вибіркового відкриття національної економіки з жорстким державним контролем і протекціоністськими заходами».

Проведення згаданої зовнішньоекономічної політики дало свої результати. На сьогодні темпи розвитку китайської економіки, на думку Роберта Самюельсона, є не просто випереджаючими, а такими, що загрожують глобальній економіці.

Подібна модель здійснення зовнішньоекономічної діяльності та курс країни з «опертям на власні сили», сприяли тому, що КНР стала фактично самодостатньою державою, розвиток якої не залежить від зовнішніх факторів. Навіть при загальному зниженні обсягів світової торгівлі та іноземного інвестування обсяги китайського експорту та потік іноземного капіталу до країни зросли відповідно на 21 % та 20%. [11, c. 4-6]

2. Динаміка економічних показників за 2002-2004 рр.

Думки людей про економічний стан Китаю можуть відрізнятися щодо того, добрий він чи поганий, але я вважаю, що аналіз поточної економічної ситуації, заснований на фактах, буде переконливішим.

Китай відіграє роль "двигуна" світової економіки, — зазначено у "Доповіді про торгівлю і розвиток 2004 р.", оприлюдненій на Конференції ООН з торгівлі й розвитку. Згідно з доповіддю Азіатського банку у 2003 р. 13% приросту світової економіки було забезпечено за рахунок Китаю. У поточному році цей показник збільшиться до 15 %. У 2003 р. за обсягами зовнішнього товарообігу Китай посів 4-те місце у світі, потіснивши Францію. Передбачається, що у поточному році зовнішній товарообіг Китаю перевищить $1 трлн. Торік частка Китаю склала 22 % експорту США, 28 % експорту Німеччини і 32 % експорту Японії.

Торік збільшення експорту в Китай забезпечило зростання економік Кореї, Сінгапуру й Таїланду на 3-4 %, Малайзії — приблизно на 7 %. У 2002 р. Китай, випередивши США, посів перше місце у світі за обсягами залучених іноінвестицій ($53 млрд.). Низка транснаціональних корпорацій перенесла свої штаб-квартири з інших країн і регіонів до Китаю. [15, c. 79-81]

Для аналізу економічної ситуації до уваги повинні бути взяті наступні критичні показники: статистика ВВП, величезний приплив іноземних капіталів, положення всесвітньої фабрики, боргові зобов'язання, фондова біржа, нерухомість, дефіцит енергії, інфляція і т.д. При такому підході ми будемо в змозі побачити прозору картину економічного стану Китаю.

В 2004 обсяг експорту склав 583,1 млрд. дол. США, обсяг імпорту — 552,4 млрд. дол. США. Китайський експорт направляється в США (23%), Гонконг (16%), Японію (12%), Південну Корею (4%), Німеччину (4%) і ін. Товари ввозяться з Японії (16%), Тайваню (11%), Південної Кореї (10%), США (8%), Гонконгу (7%), Німеччини (5%).

В 2004 китайська економіка вважалася другою у світі після американської, хоча країна як і раніше істотно відстає за рівнем ВВП на душу населення. У той же час, господарські реформи породили ряд гострих проблем, включаючи широке закриття нерентабельних підприємств, більше безробіття, що росте розрив у доходах, посилення нерівномірності в розвитку різних провінцій і регіонів, низький рівень зарплати й тяжких умов праці на багатьох підприємствах. Незалежні профспілки й страйки в КНР не дозволені. 100-150 млн. сільських жителів мігрують по країні в пошуках роботи. Швидкий ріст економіки привів до різкого загострення екологічної ситуації в різних районах країни. В 2004 владі спробували трохи сповільнити темпи росту, і в 2005 мають намір скоротити витрати на інфраструктуру й зосередитися на боротьбі з бідністю й проведенні податкової реформи в сільській місцевості.

Обсяг ВВП Китаю в 2004 оцінювався в 7262 трильйона дол. США (близько 5600 дол. на душу населення). Ріст ВВП в 2004 склав, за офіційним даними, 9,1%. Близько 53% ВВП створюється в промисловості й будівництві, 14% — у сільському господарстві й св. 33% — у сфері послуг. Річний ріст інфляції склав 4,1%. Трудові ресурси в 2003 оцінювалися в 760,8 млн. чоловік, з них 49% були зайняті в сільському господарстві, 22% — у промисловості й 29% — у сфері послуг. Рівень безробіття в міських районах, за офіційним даними, досягає майже 10% (з урахуванням сільської місцевості — близько 20%). На частку 10% найбільш багатих родин доводиться 30,4% доходів, на частку 10% найбідніших — усього 2,4%.

За підсумками 2004 року економіка Китаю виросла на 9.5%. Цей результат більше, ніж пророкували аналітики, і помітно перевищує досягнуті в 2003 році 9.1%.

Структура зовнішньої торгівлі

Зовнішньоторговельний обіг Китаю за 2003р. склав 682,33 млрд. дол. (+36,4%), у т.ч. експорт — 348,6 млрд. дол. (+32,8%), імпорт 333,73 млрд. дол. (+40,4%), позитивне сальдо склало 14,87 млрд. дол. Окремо за жовт. 2003р. зовнішньоторговельний обіг склав 76,12 млрд. дол. (+38,1%), у т.ч. експорт — 40,93 млрд. дол. (+36,7%), імпорт — 35,19 млрд. дол. (+39,7%), позитивне сальдо — 5,74 млрд. дол.

У січн.-жовт. 2003р. у Китаєві знову створено 32696 підприємств за участю іноземного капіталу (+17,99%), сума контрактних інвестицій склала 88 млрд. млн. дол. (+33,75%), фактично притягнуте 43 млрд. дол. (+5,81%). Усього на початок лист. 2003р., з 1978р., у Китаєві створено 456892 підприємства за участю іноземного капіталу, фактично притягнуто інвестицій в 491 млрд. дол.

Окремо в 2003р. чисельність зареєстрованих підприємств за участю іноземного капіталу склала 3157, у т.ч. сума контрактних інвестицій склала 9,48 млрд.дол. (+43,4% відносно 2002р.), фактично притягнуто 3,35 млрд.дол. (-35,1%).

Обсяг імпорту-експорту продукції давальницької переробки в січн.-жовт. 2003р. склав 321,91 млрд.дол. (+31,7%), або 47,2% усього сукупного обсягу товарообігу. У т.ч. експорт продукції давальницької переробки склав 191,64 млрд.дол. (+32%), імпорт — 130,27 млрд.дол. (+31,3%), позитивне сальдо — 61,37 млрд.дол.

Обсяг звичайної торгівлі склав 299,32 млрд.дол. (+40,3%), або 43,9% усього сукупного обсягу товарообігу. У т.ч. експорт — 145,9 млрд.дол. (+32,9%) або 41,9% обсягу експорту по звичайній торгівлі за порівнянний період в 2002р.; імпорт — 153,42 млрд.дол. (+48%; негативне сальдо склало 7,52 млрд.дол.).

Найбільшими зовнішньоторговельними партнерами КНР є Японія — 107,86 млрд. дол. (+31,4%), США — 102,48 млрд. дол. (+30,7%), країни ЄС — 99,77 млрд. дол. (+42,3%), АСЕАН -62,6 млрд. дол. (+44%). У китайському експорті за 10 місяців обсяг машинотехнічної продукції склав 156,44 млрд. дол. (+41,4%), або 50,8% сукупного експорту країни.

У сукупному імпорті Китаю за 2003р. на продукцію первинної переробки довелося 59,12 млрд.дол. (+49,8% щодо порівнянного періоду за 2002р.), у т.ч. імпорт залізовмісних руд склав 120 млн.т. (+31,7%), сирої нафти 74,15 млн.т. (+30,3%), нафтопродуктів 23,74 млн.т. (+49,3%); імпорт готової промислової продукції склав 274,61 млрд.дол. (+38,5%), у т.ч. машино технічного остаткування — 58,1 млрд.дол. (+39%), продукції електроніки — 83,03 млрд.дол. (+42,3%); металлопродукції — 31,05 млн.т. (+51%), автомобілів — 141 тис.шт. (+41%).

У сукупному експорті Китаю обсяг електротехнічної продукції склав 178,45 млрд.дол. (+42,1%), або 51,2% усього експорту; у т.ч. машинотехнічна продукція — 65,19 млрд.дол. (+62,4%), електроніка — 69,16 млрд.дол. (+33,1%); текстиль — 42,5 млрд.дол. (+25,1%), пряжа й нитки — 21,69 млрд.дол. (+29,7%), взуття — 10,62 млрд.дол. (+16,1%).

У цей час Китаю запекло не вистачає сировини й енергії для того, щоб забезпечувати стрибкоподібну експансію своєї економіки. При цьому, будь-які більш-менш серйозні проблеми економіки Китаю у випадку її "перегріву" можуть зробити самий негативний ефект на економіки інших країн миру.

Представники влади відзначають, що прискорення росту китайської економіки торік відбулося, у першу чергу, за рахунок росту сфери послуг, у той час як ріст у промисловості, навпроти, трохи скоротився. Так, ріст обсягів промислового виробництва за підсумками 2004 року склав 11.5% у порівнянні з 17% у попередньому році. Відзначимо, що саме цей показник уважається владою ключовим при виборі стабілізуючих мір, спрямованих на обмеження обсягів інвестицій і кредитування.

Аналітики відзначають 2,4-процентний ріст споживчих цін, які в минулому році збільшувалися швидше, ніж роком колись. На думку економістів, у сполученні з різким ростом цін виробників (на 7.1%), ця обставина може спровокувати посилення інфляційних тисків. Відзначається також ріст інвестицій в основні засоби (на 21.3% у порівнянні з попереднім роком). Разом з тим, як уважають деякі аналітики, ріст цього показника, можливо, уже пройшов через пік у першому кварталі минулого року, коли його значення перевищило значення аналогічного періоду попереднього року на 43%. В остаточному підсумку, все вищесказане може привести до підвищення процентних ставок. У жовтні 2004 року Пекін уже зробив перший крок у цьому напрямку, уперше за останні дев'ять років підвищивши процентні ставки на 0.27% до 5.8%.

По оцінці економістів, незважаючи на недостатню збалансованість китайської економіки, загальна економічна ситуація в Китаєві залишається цілком сприятливої. Так, на думку економіста ІNG Barіngs Тіма Конгдона, у нього немає ніяких підстав очікувати вповільнення китайської економіки в році, що наступив.

Прискоренню темпів росту економіки КНР сприяють як високий внутрішній попит, так і ріст експорту. Відповідно до раніше опублікованих цифр, за підсумками 2004 року обсяги китайського експорту виросли на 35%, досягши шестирічного максимуму. Подібний ріст частково обумовлений конкурентною перевагою, забезпечуваним місцевим виробникам сприятливим для них курсом юаню стосовно основних світових валют: Пекін продовжує зберігати прив'язку юаню до курсу долара США в співвідношенні 1:8.28. [1, c. 49-56]

Таблиця 1.

1990

1998

2001

2002

2003

2004

2005

ВВП (млрд. юанів)

1854,8

7834,5

9731,5

10517

11690

15988

18232

Зовнішня торгівля (млрд. дол.)

115,4

324

509,6

620,8

851

1154,8

1422,1

Експорт

62,1

183,7

266,1

325,6

438,2

593,4

762

Імпорт

53,3

140,2

243,5

295,2

412,8

516,4

660,1

Обсяг іноземних інвестицій (млрд. дол.)

10,3

58,6

49,7

56,1

60,6

60,3

Обсяг золотовалютних запасів (млрд. дол.)

11,09

114,9

212,2

286,4

403,2

609,9

818,9

Як показують підсумки економічного розвитку КНР 2002-2005 р. (Табл.1) — перші чотири років після її вступу у ВТО, деякі галузі із числа заздалегідь віднесених до неконкурентоспроможного на світовому ринку, наприклад, автомобільна промисловість, навпаки, почали розвиватися більше швидкими темпами. Зокрема , обсяг виробництва склав 5,8 млн. автомобілів, а всього в КНР було продано більше 6 млн. автомобілів в 2005 р.

Розрахуємо експорт, імпорт і ВТО на душу населення (Таблиця 2.)

Показники

Дані за період

2002

2003

2004

Населення, тис. чол.

1284303

1286975

1298847

Експорт, млн. дол.

325,6

438,2

593,4

Імпорт, млн. дол.

295,2

412,8

516,4

ВТО = (Експорт + Імпорт), млн. дол.

620,8

851,0

1109,8

ВВП, млн. дол.

1270

1412

1593

Експорт на душу населення = Експорт/Населення

Імпорт на душу населення = Імпорт/Населення

ВТО на душу населення = ВТО/Населення

Використовуючи дані формули, розрахуємо і результати занесемо до таблиці 3.

2002

2003

2004

Темп росту, %

Абсолютне відхилення за період

Експорт на душу населення, тис дол. / люд.

2,53

3,4

4,56

180,23

2,03

Імпорт на душу населення, тис дол. / люд.

2,29

3,2

3,97

173,36

1,68

ВТО на душу населення, тис дол. / люд.

4,83

6,61

8,54

176,81

3,71

Таким чином, ми бачимо, що показники експорту, імпорту та ВТО на душу населення зростають з року в рік. Якщо розглядати показники за 2002-2004 роки видно, що вони зросли майже вдвічі – експорт на душу населення зріс на 80,23%, імпорт – на 73,36%, а ВТО – на 76,81%. Це свідчить про вдало проведено зовнішню діяльність, яка сприяє підвищенню експорту-імпорту країни.

Показники інтенсивності ВТО: експортна квота, імпортна квота, квота ВТО.

Експортна квота = Експорт/ВВП*100%

Імпортна квота = Імпорт/ВВП*100%

Квота ВТО = ВТО/ВВП*100%

Користуючись даними таблиці 2, прорахуємо показники зовнішньої торгівлі Китаю. Результати розрахунків наведені в таблиці 4.

Таблиця 4.

2002

2003

2004

Експортна квота, %

25,63

31,03

37,25

Імпортна квота, %

23,24

29,23

32,41

Квота ВТО, %

48,88

60,26

69,66

Як бачимо з розрахунків, експортна квота має постійну тенденцію до збільшення – це означає, ринок Китаю постійно наповнюється якісною продукцією власного виробництва, хоча ця частка не така велика – 37,25% у 2004 році.

Проаналізувавши імпортну квоту, ми бачимо, що вона також має тенденцію на збільшення – 32,41% — у 2004 році, порівняно з 23,24 % — у 2002 році. Отже, рівень залежності країни від імпортних поставок є, хоча і не дуже значний.

Квота ВТО в 2002 році склала 48,88% ВВП країни і показує ступінь інтеграції країни в світові торгові відносини. В 2003 році ця доля збільшилась на 11,38 і вже склала 60,26%, а в 2004 – 69,66%. Таким чином ми бачимо тенденцію щодо підвищення інтенсивності торгової діяльності Китаю з року в рік.

3. Співробітництво Китаю з Україною: стан й перспективи розвитку

Після розпаду СРСР почався новий період у розвитку ділових зв'язків між Китаєм та Україною. За цей час було закладено договірно-правову базу їх майбутнього співробітництва. У даному зв'язку необхідно згадати двосторонні візити на вищому рівні, у ході яких було підписано більш як 60 важливих документів про співробітництво у різних сферах. В основному за ці роки створено інфраструктуру двосторонніх відносин, яка включає ряд важливих компонентів.

1. Активно працюють посольства двох країн, а також міжурядова змішана Комісія з торговельно-економічного співробітництва, яка вже провела по черзі 6 засідань у Пекіні та Києві.

2. Функціонують такі міжвідомчі двосторонні комісії, як Комісія з науково-технічного співробітництва і Комісія з співробітництва у космічній галузі, які успішно сприяють розвиткові українсько-китайського співробітництва за галузевою ознакою.

3. Розвиваються міжпарламентські зв'язки на рівні парламентських груп дружби та розширюються зв'язки громадських організацій, у першу чергу, товариства "Україна — Китай" і Китайського товариства дружби з народами зарубіжних країн, а також Пекінської асоціації українознавства.

4. Налагоджуються міжрегіональні контакти, результатом яких стало побратимство більш як 15 областей України та провінцій КНР, а також великих міст двох країн; формуються прямі торговельно-економічні зв'язки між підприємствами і компаніями двох країн.

5. Стає помітним обмін між українськими та китайськими ВНЗ і науковими установами як на міждержавному, так і на регіональному рівнях. Важливого значення набуває культурний обмін творчими колективами, художніми та іншими виставками, а також двосторонній туризм, який останнім часом дедалі більше позбавляється однобокого "човникового" бізнес-туризму.

Оцінюючи роботу у цьому напрямі, можна сказати, що на сьогодні вже створено всі необхідні передумови для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва і взаємодії за всіма найважливішими напрямами. Це відповідає вимозі глобалізації світової економіки, коли мирне співіснування та спільний розвиток стають стратегією для всіх країн. Більшість з них розглядають прогрес своїх економік та підвищення їх ефективності як гарантії національної безпеки і прагнуть вирішувати будь-які міждержавні суперечності та конфлікти шляхом взаємних поступок. КНР однією з перших у світі визнала незалежність України і сприяла наданню відповідних гарантій у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї. Політична заінтересованість двох країн у підтримці власних зусиль щодо зміцнення свого становища у світовому співтоваристві підкріплювалася активною підтримкою одна одної як постійних членів Ради безпеки ООН. Послідовна і принципова підтримка Україною позиції КНР у так званому "тайванському питанні" та "питанні про права людини", у свою чергу, сприяла виведенню двосторонніх політичних відносин на рівень стратегічного партнерства. А це створювало міцну базу для розвитку взаємних економічних зв'язків. [3, c. 34-39]

Між Китаєм та Україною встановилося рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію у XXI ст. Нині політичні відносини між двома країнами розвиваються за висхідною, що, безумовно, стимулюватиме і розвиток економічного співробітництва. Позитивні результати досягнуті також з точки зору міжнародного поділу праці, забезпечення взаємних економічних інтересів. Динаміка і структура торговельно-економічних відносин між Китаєм та Україною нині набувають характеристик географічної, промислової та технологічної взаємодоповнюваності. Переваги української економіки пов'язані з наявністю потужної хімічної, металургійної та авіакосмічної індустрії. Китай же залишається країною, що розвивається, з відносною відсталістю у цих галузях промисловості. Хоча слід підкреслити, що у Китаю є чимало своїх технологічних переваг, пов'язаних з легкою і текстильною промисловістю, культивуванням, збиранням та переробкою сільськогосподарських продуктів, з виробництвом агроустаткування. Все це сьогодні може бути використано для пожвавлення економіки України. [2, c. 47]

Найбільш показовою для розвитку двосторонніх зв'язків є, насамперед, динаміка взаємної торгівлі.

Стає очевидним, що подальший розвиток торгівлі між Китаєм та Україною вимагає удосконалення структури товарообороту. Основними товарами експорту з України до Китаю були чорні метали, продукція машинобудування, електротехнічне обладнання. У незначній кількості експортувалися до Китаю також продукція вітчизняного приладобудування, вироби елементної бази радіоелектронної промисловості, медична апаратура, спеціальна техніка .

У структурі китайського експорту до України, в основному займали місце товари народного споживання, вироби легкої та текстильної промисловості, взуття, мінеральні добрива (карбонат магнію), тютюнова сировина, машини та електротехнічні товари, а також вогнетривкі матеріали (магнезит). Це означає, що нинішній стан двосторонньої торгівлі значною мірою не відображає реальних можливостей, попиту і потенціальної економічної вигідності взаємних відносин.

Існує ще одне коло проблем — це незначний обсяг і нераціональна структура двосторонніх інвестицій. Сьогодні в Україні створено більш як 1 тис. підприємств з китайським капіталом. Є підприємства, які виробляють побутову електроніку, займаються переробкою зерна. Проте більшість підприємств з китайським капіталом — це невеликі комерційні фірми, створені у таких швидкоокупних галузях, як торгівля і сфера послуг (численні магазини, ресторани, фотосалони та ін.). Факторами, які стримують китайські інвестиції у виробничі галузі української економіки, є більш висока (порівняно з Китаєм) собівартість виробництва в Україні та недосконалість її інвестиційного законодавства. [12, c. 6]

Щодо інвестицій України в економіку Китаю, то тепер у Китаї поки що діють лише декілька спільних підприємств за участю українського капіталу. Серед них такі, як СП "Юаньлікє" з виробництва опалювальної апаратури та мінікотельних, спільна база комерціалізації українських науково-технічних досягнень у місті Шеньчжен та ін. Українські фірми і підприємства також виявили особливий інтерес до будівництва великих об'єктів у галузі енергетики, спорудження метрополітенів та інших об'єктів транспортного будівництва, металургійних підприємств, але поки що не взяли в цьому помітної реальної участі.

Існують і деякі інші проблеми у торговельно-економічному співробітництві між двома країнами. Сюди належить віднести недосконалість форми розрахунків, перевезень і ринкової інфраструктури, договірно-правової бази та практики регулювання питань мит і оподаткування, низьку ефективність заходів щодо взаємного захисту та заохочення інвестицій, а також надто повільне вирішення відповідними судами і арбітражними установами господарських спорів між підприємствами обох країн.

Таку ситуацію можна пояснити існуванням ще одного ряду причин. Насамперед, це пов'язано з тим, що великі та середні підприємства наших країн ще не відіграють провідної ролі у взаємній торгівлі, хоча вони, як відомо, і є основою національних господарств. Маючи відносно сучасну техніку, багатий виробничий досвід, кваліфікований персонал і випускаючи продукцію порівняно високої якості, вони, проте, поки що не займають відповідних позицій у торговельно-економічному співробітництві та істотно не впливають на нього.

Сюди необхідно віднести політичну та економічну нестабільність в Україні, наявність у її економічному і соціальному житті численних проявів корупції та сваволі, труднощі у платежах з імпорту, існування знецінення гривні — все те, що не стимулює інтерес великих китайських підприємців та інвесторів.

І у Китаї, і в Україні ще існують упередження та помилкові думки відносно двосторонніх торговельних відносин. Деякі китайські бізнесмени, не розбираючись глибоко в суті справи, роблять акцент виключно на українські "безлад", "економічну кризу" та "торговельні ризики", ігноруючи при цьому великі потенціальні можливості двосторонньої торгівлі. Окремі фірми, які зазнали невдач у своєму першому досвіді торгівлі на ринках України, заражують відповідним "страхом" інших підприємців. А існуюче в Україні уявлення про Китай як про виробника низькоякісних товарів народного споживання, у свою чергу, спонукає до тотального бойкоту імпорту китайських товарів. [4, c. 57-61]

Вирішити перелічені проблеми можна шляхом узгодження дій сторін за такими основними напрямами:

— удосконалення форми розрахунків у ВКВ при взаємній торгівлі, поліпшення фінансування і банківського обслуговування;

— удосконалення товарної структури та подальше розширення міждержавних зв'язків;

— вирішення транспортної проблеми;

— поєднання торгівлі з інвестиційною діяльністю;

— посилення ролі державного регулювання торговельно-економічного співробітництва між Китаєм та Україною у виробленні прийнятних правил "гри" та підвищення відповідальності за виконання партнерами взятих зобов'язань.

Китаю та Україні слід було б уже прийняти програму довгочасного стратегічного партнерства, яка б відображала, на наш погляд, такі моменти. Насамперед, Китай та Україна повинні будувати свої відносини відповідно до своїх реальних економічних можливостей, національної безпеки та економічної вигоди. Адже у наш час з розвитком світового господарства, посиленням глобалістичних тенденцій економічна безпека займає найголовніше місце у відносинах між державами. Вона повинна включати правильну оцінку ролі двосторонніх торговельно-економічних відносин при розробці стратегії ринкового плюралізму, у тому числі — подолання орієнтації на короткостроковий період і закріплення курсу на довгостроковий розвиток китайсько-українського торговельно-економічного співробітництва. У програмі слід повніше врахувати труднощі у розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва для розкриття реальних можливостей ринкового потенціалу обох країн та його подальшого підвищення у процесі ринкових трансформацій економік. [13, c. 71-75]

Китай та Україна вже створили нову формулу взаємовідносин — рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію. З вступом у XXI ст. перспективи розвитку китайсько-українського співробітництва ще більше розширяться. Цьому сприятиме ряд об'єктивних факторів:

— по-перше, посилення взаємодоповнюваності економічних структур обох країн на тривалу перспективу;

— по-друге, переваги географічного положення Китаю та України у стратегічному відношенні створюють обом країнам хороший шанс для розвитку торговельно-економічного співробітництва;

— по-третє, поглиблення реформ і відкритості в обох країнах створюватиме необхідні сприятливі внутрішні умови для розширення двосторонніх торговельно-економічних відносин.

Ринкові трансформації неминуче прискорюватимуть процес входження національних економік Китаю та України у світову співдружність, а також підштовхуватимуть до подальшого розвитку двостороннього співробітництва. Економічному розвиткові Китаю дедалі більше потрібні технології та сучасний досвід управління. У цьому плані у українських підприємств є широкі можливості для розширення спільного виробництва, а також продажу своїх машин і устаткування на китайському ринку. Наприклад, у даний час у Китаї динамічно розвивається будівництво в енергетичній та машинобудівній галузях, а Україна володіє великим потенціалом у цих галузях, має передове проектування і досвід будівництва.

У Китаї також йде спорудження метрополітенів, а Україна у цьому напрямі може встановити технічне співробітництво з Китаєм. Великі перспективи для обох країн існують у мирному освоєнні космічного простору, проведенні конверсії, реконструкції металургії, енергетики та інших сфер важкої індустрії, особливо у китайському виробництві. Китаю сьогодні потрібні турбіни, генератори, насоси, компресори та інше устаткування, яке виготовляється в Україні. Твердження французького економіста Мішеля Пебро про те, що "відкритість, свобода торгівлі — це найбільш сприятливе правило гри для лідируючої економіки"6, повністю відповідає вимогам формування стратегії лідируючої економіки Китаю та лібералізації курсу його майбутньої торгової політики. Стратегічно воно відповідає й основним напрямам розвитку України, яка намагається найближчим часом стати членом COT.

Торговельно-економічне співробітництво між Китаєм та Україною повинне розвиватися до такого рівня, який би збігався з економічними потенціалами обох країн. І тому треба реально об'єднувати їх зусилля, а не лише бажання удосконалювати співробітництво. Уже тепер потрібна реальна стратегічна програма довгострокового розвитку торговельно-економічного співробітництва, яка б сприяла структурним зрушенням і формуванню експортних потенціалів. При цьому варто не тільки спільно завойовувати сьогоднішній ринок, а й передбачати майбутній. Нині експортно-імпортна торгівля двох сторін помітно розвивається, але її питома вага у загальній сумі торгівлі України та Китаю ще невелика. А вона може бути значно більшою, оскільки економічні структури обох країн мають багато передумов для взаємодоповнення, особливо в індустріальних і переробних галузях. Експерти вважають, що найближчим часом взаємна торгівля може зрости до 3—4 млрд. дол. [5, c. 9]

На основі аналізу стану економічної структури та рівня науково-технічного потенціалу обох країн, тенденцій їх подальшого розвитку, на нашу думку, варто формувати та закріплювати співробітництво у таких галузях. Насамперед, необхідно встановити співробітництво у сфері новітніх технологій. В Україні є порівняно потужна науково-технічна основа і різноманітні види сучасних виробництв у хімічній, електротехнічній та інших галузях промисловості. Особливо помітні провідна роль науково-технічної сфери, її переваги і вплив на випуск продукції у ряді галузей виробничої сфери. Йдеться про такі відомі всьому світові галузі, як машинобудування та суднобудування, авіаційна техніка і порошкова металургія. Китай заінтересований у переданні Україною окремих видів авіакосмічної, металургійної, машинобудівної, хімічної та інших технологій, композиційних матеріалів і т. п.: продукти високих технологій України йому використовувати простіше, доступніше і економніше, ніж аналогічні продукти західних країн, оскільки устаткування і його структура в Україні більше відповідають рівню розвитку техніки та управління в Китаї.

Сьогодні економічна реформа в Китаї вступила у розгорнутий етап розвитку. Країна перебуває у фазі різнобічної індустріалізації та стрімкого розвитку промисловості, а тому, природно, потребує машин і технічного устаткування для відновлення виробництва та сфери сільського господарства. Це потенціально посилює попит на такі основні експортні товари України, як механічні машини, а також електротехнічне і хімічне обладнання, які є певною мірою дефіцитними у Китаї.

Великі можливості та перспективи пов'язані з розширенням співробітництва наших країн у напрямі спільного використання ресурсів. При багатих сировинних і сільськогосподарських ресурсах, сприятливих географічних і кліматичних умовах в Україні можна створювати підприємства, засновані на національному та спільному капіталі, з метою ефективного використання ресурсів і випуску на цій основі товарів особистого споживання, особливо — масового попиту. Все це не тільки сприятиме задоволенню національного ринкового попиту в Україні, а й дозволить освоювати ринки "третіх" країн. Крім того, прискорений розвиток економіки Китаю посилює попит на природні ресурси. Ця тенденція спостерігатиметься і в Україні, коли трансформаційні процеси наберуть більш динамічного характеру. Тому і для Китаю, і для України взаємовигідно буде спільно освоювати ресурси в Україні за допомогою прямих китайських інвестицій. [7, c. 4-5]

Істотну роль у механізмі співробітництва підприємств і русі капіталів можуть відіграти спільні підприємства. Хоча співробітництво у цій сфері почалося, все ж розвиток СП відбувається повільно порівняно з економічними можливостями і темпами розвитку зовнішньої торгівлі у двох країнах. Поки що існують лише 29 СП з китайським капіталом у 5,4 млн. дол., працюють вони в обмеженій сфері (в основному це малі об'єкти і сервіс, а не важливі виробничі об'єкти). Крім того, варто збільшити інвестування капіталу в об'єкти з великою взаємодоповнюваністю. Нині обидві країни мають можливості запозичати одна у одної необхідні ресурси для поповнення своїх, і у першу чергу — взаємно надавати комплектне обладнання та технологію. Зрозуміло, що умови як для даних процесів, так і для інвестицій в Україну поки що ще не дозріли, що ускладнює економічне і технічне співробітництво між двома державами. Тому китайська сторона правильно розуміє існування цієї проблеми в Україні.

Серйозного розвитку потребують правова сфера та впорядкування договірних відносин між суб'єктами торговельно-економічного співробітництва. У даному плані Уряд України має удосконалювати роботу щодо створення інституціональних структур, доцільних для ринкової економіки і розширення сфер зовнішньоекономічної діяльності. Експерти МВФ в Україні з цього приводу зазначають: щоб дати українським та іноземним підприємствам упевненість у створенні та розширенні бізнесу і запобігти їх втягуванню до тіньової економіки, необхідна проста і "прозора" регулятивна система.

Особливо необхідно удосконалювати механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю і підвищення рівня ділового співробітництва, одночасно посилюючи роботу законодавчих органів для запобігання шахрайству та збуту підроблених і низькосортних товарів, сприяти формуванню високої репутації підприємств і товарів.

Протягом минулого року товарообіг України з Китаєм сягнув $2,2 млрд., що на 40 % перевищує позаторішній показник. Аналізуючи тенденції двостороннього товарообігу між Україною і Китаєм, наші фахівці висловлюють припущення, що у нинішньому році він сягне $3 млрд. [9, c. 10]

Незважаючи на те, що між Китаєм та Україною існують деякі проблеми та перешкоди у торговельно-економічному співробітництві, у спільній виробничій діяльності та інших сферах, воно має стратегічний характер і, як вказувалося, повинне розвиватися до такого рівня, який би відповідав рівню економічного потенціалу обох країн та їх бажанню йти назустріч одна одній. У XXI ст. Китай та Україна йтимуть поруч як партнери у досягненні нової якості економічного розвитку і зростання добробуту своїх народів.

Висновки

Виконавши дану роботу, я дослідила стан зовнішньої торгівлі Китаю, проаналізувала основні показники і їх значення для країни, розглянула тенденції їх зміни на протязі 2002-2004 років, що за цей період роль Китаю в міжнародних торгових відносинах значно зросла, загальний рівень економіки зріс, експортно-імпортні відносини досягли значного рівня.

Отже, зовнішньоекономічна модель Китаю з переходом від протекціонізму до політики «відкритих дверей» набуває нових рис, а політика протекціонізму втілюється у більш витончених та завуальованих формах. Разом з цим еволюціонує й ідеологія соціалізму, яка значною мірою підтримує сучасні перетворення, зберігаючи, однак, утилітарний підхід йо зовнішньоекономічних зв'язків, тобто налаштованість на зростання внутрішніх показників розвитку економіки Китаю, та мобілізує громадян на досягнення високих результатів.

Виконуючи дану роботу, я дійшла висновку, що Китай веде активний курс на інтеграцію в міжнародні відносини.

Список використаної літератури

Бергер Я. Возвышение Китая // Международная жизнь. — 2005. — № 9. — C. 46-59
Величко В. В. КНР как внешнеторговый партнер Украины // "Украина -Китай: информационно-аналитическое обозрение" № 1, 1999, с. 47
Восточный вектор для Украины // Компаньон. — 2002. — № 38. — C. 34-39
Гайдуков Л. Основна на сьогодні тенденція : Українсько-китайські відносини: історія, сьогодення, перспективи // Політика і час. — 2001. — № 7. — C. 57-61
Гончарук А. 3. Украина и Китай: время не ждет // «Украина – Китай» Информационно-аналитическое обозрение.- 2000. — № 3.- с. 9.
Корольова К. Ідеологічні чинники розвитку механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у Китайській Народній Республіці // Людина і політика. — 2003. — № 3. — C. 30-34
Литвин В. Україна і Китай в історичних зв’язках // Голос України. — 2004. — 20 березня. — C. 4-5
Михеев В. Глобализирующийся Китай : (Что нового во внешней политике азиатской держави) // Азия и Африка сегодня. — 2003. — № 8. — C. 2-9
Осташ І. Київ — Пекін: кроки разом // Голос України. — 2001. — 3 квітня. — C. 10
Остроухов О. Внешняя политика Китая в годы реформ и перспективы ее развития // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 3. — C. 5-15
Позаду Швидкого валового внутрішнього продукту. Зростання Китаю // China Affairs.- 21 грудня, 2002.
Украина — Китай : Анализ развития двусторонней торговли товарами // Діловий вісник. — 2001. — № 11. — C. 6
Фей Ж. Китайсько — українські торговельно — економічні відносини на порозі XXI ст. // Економіка України. — 2001. — № 12. — C. 71-75
Хе Цинлянь. Правда, прихована за процвітанням Китаю// China Affairs.- 23 лютого, 2005.
Чжихуа Л. Структура і напрям розвитку третього сектора економіки Китаю // Економіка України. — 2001. — № 8. — C. 79-81
Шуцинь, Гао Внешняя политика КНР в условиях глобализации // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 3. — C. 25-28
Юе Цзяньюн і Чень Мань "Чому Китай прагне привернути іноземний капітал?"// Сучасна китайська пастка модернізації Китаю, розділ 5.- Саннівейл, Каліфорнія.- Видавництво Broad Press Inc.- 2003.