Індуїзм. Історія індуїзму

1. Час і місце виникнення індуїзму.

2. Періодизація історії індуїзму.

Список використаної літератури.

1. Час і місце виникнення індуїзму

За своєю суттю індуїзм постав як розвинутий пізній брахманізм. Його появу спричинили економічна та політична кризи, суспільні конфлікти, що ускладнилися в Індії протягом І тис. до н.е. Значною мірою зумовила цей процес й етнічна строкатість місцевого населення. Все це призвело до того, що брахманізм виявився консервативною, аристократичною релігією, з обмеженими можливостями самооновлення, а відповідно, і впливу на маси в нових історичних обставинах. Тому він поступився місцем новій релігії, яка більше відповідала особливостям часу, — буддизмові. У VI ст. до н.е. він охопив усю Індію. А через тисячу років буддизм почав занепадати і до XII—XIII ст. майже зник на цих теренах. Тепер лише кожен сотий мешканець Індії вважає себе буддистом. Давні релігійні вірування у період панування буддизму ледве жевріли, зберігаючись переважно в західній частині Індії. Занепад буддизму дав поштовх їх відродженню, а з середини І тис. почалося відновлення традиційної релігії Вед під назвою індуїзм, який став національною релігією індійців.

Головні особливості розвитку та релігійної системи індуїзму. Зникнення з арени буддизму і відродження індуїзму мали свої причини. Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, використовував гнучкіші засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому соціально та етнічно, йому більше підходили касти. Індуїзм обґрунтував кастовий поділ, і тому суспільство віддало йому перевагу. До того ж він блискуче використав досягнення буддизму: демократизм, зорієнтованість на всіх людей, а не тільки на вищі касти, тощо[2, c. 142-143].

Передусім індуїзм демократизував культ, запровадивши його публічне відправлення, масові церемонії та обряди. Індуїстське духовенство не шкодувало коштів на будівництво грандіозних і пишних храмів, розвиток іконографії та скульптури. Індуїзм демократизував і значно розширив пантеон богів, відновив традиційні доарійські вірування, в тому числі тотемічні — культ природи (води), містично-еротичні культи.

Це забезпечило індуїзму незаперечні переваги перед буддизмом, який перейшов у інші країни Азії, надало йому національного колориту. Індуїзм не має конкретного засновника, хоч до розвитку його релігійної системи доклало своїх зусиль немало видатних мислителів Індії. Відсутній у ньому і священний канон — комплекс книг, які є основою віровчення. Ті, хто сповідує індуїзм, тлумачать його як «хінду дхарма» — закон індусів. З VIII ст. індусами стали називати жителів, які не прийняли ісламу, що відтоді почав активно утверджуватися в Індії. Індуїзм широко використовує епос, різноманітну богословську літературу — від філософських розвідок до популярних праць (коротке оповідання, байка, приказка тощо)[4, c. 118].

2. Періодизація історії індуїзму

Індуїзм — релігія, що виникла в північній Індії близько 4 тисяч років тому, була заснована на вченні Вед, які записані понад 5 тисяч років тому, а до того передавались в усній традиції, брахманізмі і процесі асиміляції народних вірувань. Індуїзм – є однією серед давніх існуючих на сьогодні релігій у світі. Основа — вчення про перевтілення душ (сансара), яке відбувається відповідно до добрих і поганих справ в минулому житті (карма), обумовлене шануванням верховних богів Вішну або Шиви, чи їхніх перевтілень. Характерне уявлення про універсальність і загальність верховного божества. Цієї релігії додержується 850 млн. чоловік у світі.

Основні етапи розвитку індуїзму (передмова до початків індуїстської релігії)

Формативний період (ІІІ-ІІ тис. до н.е. – І тис. до н.е.)

Зародження індуїзму дуже часто пов’язують з протоіндійською цивілізацією, а також з реліктами інших, доарійських вірувань. Протоіндійська цивілізація, що існувала у ІІІ-ІІ тис. до н.е. в долині р.Інда і була названа “Попелюшкою давнього світу” ( тому, що сучасна наука дізналася про неї лише в 20-х рр. ХХ ст.), мала високорозвинену міфологію і культуру. Розвиненим і виразним був культ родючості, основою якого була богиня-мати. Чоловічий аспект релігії був зв’язаний з биком-буйволом, який зазвичай розглядається тепер як прообраз бога Шиви. Також був тоді відомий культ рік і дерев.

Ведійський період (І тис. до н.е. – 6 ст. н.е.)

Цей етап зв’язаний із вторгненням аріїв в Індію, які разом з собою принесли нову культуру і ритуально-міфологічний світогляд. Чужеземці принесли з собою нових богів: верховного Індру – громовержця, Агні – вогню, Сому – ритуального напою та інших (кількість – 33 боги, хоча налічується їх набагато більше). Також за їх часів стала відомою “концепція світового дерева”. В аріїв було вже відоме жертвоприношення – яджну.

Та, напевно, найголовніше те, що за часів аріїв з’явилася перша письмова згадка, – веди, які ще до сих пір виконують в індуїзмі роль священних текстів. Тексти ведійського канону відносять до шруті (одкровення) у противагу до смріті (легенда). Традицію шруті відкривають 4 веди: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Ці 4 розділи – збірники гімнів та ритуальних пісень.

Брахманізм та період Упанішад (8-6 ст. до н.е. – ІІ ст. до н.е.)

Ведійські арії, що заглиблювались в Індію, змішувались з місцевим населенням і вбирали нові релігійні уявлення. Суспільство почало ускладнюватись, з часом склалась варнова, а потім і кастова системи . Першими у цій кастовій системі були брахмани, які вміли тлумачити Веди, що було неможливим для більшості населення (вони не знали мови Вед). Ці тексти-тлумачення дістали назву брахмани. Також, нове населення виділило головного бога-творця Праджапаті в пантеоні, чого не було раніше.

У цей період створюються Упанішади (більше 200 сакральних творів). У них розкривається вся сутність тогочасної релігії. Людина живе в ілюзійному світі (майа), і, щоб перейти до дійсного світу (Брахману) їй потрібно прагнути до стану повної волі, що неможливий без певних духовних зусиль. [6, c. 135-136].

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство : Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. -К.: Дакор, 2006. -509 с.

2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Кучер,; Нар. укр. акад.. -3-є вид., перероб. і доп.. -К.: Кондор, 2004. -643 с.

3. Лубський В.Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. -К.: Академвидав, 2002,2003. -431 с.

4. Релігієзнавство : Курс лекцій/ А. Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ко-вальова та ін.; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К.: ВД "Професіонал, 2006. -301 с.

5. Титов В. Релігієзнавство : Підручник для студ. вузів/ Во-лодимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право, 2004. -269 с.

6. Яроцький П. Релігієзнавство : Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. -К.: Кондор, 2004. -305 с.