Інформаційна політика Франції

Вступ.

1. Концепт інформаційної політики у сучасній Франції.

2. Нові соціально-інформаційні системи Франції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

До початку ХХІ століття світова політика сформувалася як складне багатомірне утворення, в основу якого закладені принципи культурного різноманіття , ідейного плюралізму, фінансової глобалізації. Геополітична карта світу сьогодні структурується не через контрасти чи протиставлення системних ідеологій, а через взаємовплив і взаємопроникнення державних інтересів. Сьогодні перед кожною державою постає завдання вироблення такої зовні — і внутрішньополітичної стратегії, яка б повною мірою відповідала вимогам сучасного контексту глобалізації і багатополюсності.

Зауважимо, що спрямованість провідних країн світу на побудову інформаційних суспільств у своїй основі має суто прагматичні цілі, а модель становлення інформаційного суспільства у кожній з країн має свою національну специфіку.

На сучасному етапі розвитку цивілізації, який за оцінками фахівців буде продовжуватися у США до 2020 р., в основних країнах Європи до 2030-2040 рр. [2, с. 5], найрозвинутіші регіони світу здійснять перехід від індустріального до інформаційного суспільства — що обумовлено тим, що у людства немає іншої альтернативи, яка б дозволяла йому зберегти себе як біологічний вид і забезпечити при тому можливості для подальшого розвитку суспільства .

Єдиний спосіб радикального підвищення інтелекту людства до рівня, достатнього для вирішення стратегічного завдання виживання і розвитку цивілізації на гуманістичній основі, відомий людству і здійснюваний практично, є інформатизація. Для розуміння наших подальших міркувань дуже важливі ці два положення, а саме: мета переходу до інформаційного суспільства — по-перше, збереження людства як біологічного виду і забезпечення можливостей для подальшого розвитку суспільства; по-друге, спосіб досягнення мети — інформатизація.

1. Концепт інформаційної політики у сучасній Франції

Мета інформаційної політики Франції – становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп’ютерних злочинів. Програма інформаційного суспільства Франції (1998 р.) визначає пріоритетні напрямки співробітництва з цього питання в межах компетенції міністерства зовнішньої політики. Формування нових норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зауважено у Програмі, забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві.

Пріоритетними стратегіями визнано культурну і мовну різноманітність (у мережі Інтернет, Європейських комунікаційних мережах і системах); координацію міжнародного співробітництва у боротьбі проти нових форм злочинності в інформаційній сфері, підвищення ефективності процедури взаємодопомоги в правоохоронній та судовій сферах; створення нових міжнародних договорів та угод про комп’ютерні злочини; вдосконалення систем електронних платежів (особливо електронного підпису), охорони прав споживачів, інтелектуальної власності та приватного життя, розробку регуляторних механізмів для країн європейського ринку.

Інформаційна політика охоплює широке коло урядових заходів: спрямованих на створення інформаційних технологій і управління ними; пов’язаних з потоками інформації; пов’язаних із впливом інформаційних технологій і потоків інформації на конкретні установи чи сферу суспільної діяльності.

Концепт інформаційної політики у сучасному світі був би не повний, як би ми обмежилися лише позитивними аспектами інформатизації суспільства, яка у науковому і технічному аспекті являє собою позитив, водночас в соціальному плані новий етап цивілізаційного розвитку людства, заснований на новітніх інформаційних технологіях, поряд з очевидною користю для особи, суспільства, держави, породжує і ряд нових небезпек, які можуть набути не тільки негативних, а й загрозливих форм в разі проведення державою і державами незбалансованої і нерегульованої політики інформатизації.

Однією з основних проблем, без вирішення якої навряд чи можна вести мову про побудову інформаційного суспільства, є складніша соціально-політична проблема забезпечення вільного доступу до світового інформаційного фонду, на думку М. М. Моїсєєва, ця проблема “вряд чи може бути вирішена в рамках сучасних “привласнюючих” цивілізацій” [2, с. 42]. Вирішення протиріччя між об’єктивно суспільним характером знань і очевидною користю від одноосібного володіння інформацією та знаннями вимагає зміни цивілізаційних парадигм.

Негативні наслідки інформатизації, які здатні надати цьому процесу антигуманний характер поділяють на прямі та побічні (непрямі).

З позицій сучасної науки до можливих прямих негативних наслідків інформатизації відносять:

• загальний повний контроль над особистістю;
• “інформаційний тоталітаризм”;
• “інформаційну експансію” і “інформаційний імперіалізм”;
• “інформаційну цензуру”.
• Непрямими негативними наслідками інформатизації можна назвати:
• структурні зміни у суспільстві;
• підвищення вимог до інтелектуального і освітнього рівня членів суспільства;
• деперсоналізація знань;
• перерозподіл інтелектуальних функцій між людиною і “машиною”;
• домінування алгебраїчного, логічного мислення над геометричним, образним;
• прискорення соціальних процесів за рахунок підвищення ефективності зворотних зв’язків.

Не вдаючись до розкриття зазначених негативних наслідків інформатизації, зазначимо лише таке: інформатизація як така не вирішує соціальних проблем і не визначає соціальну направленість перетворень, вона лише створює умови для прискорення процесів обміну інформацією, зміцнює інформаційні зв’язки у суспільстві – у тому числі й зворотні зв’язки.

Чітке уявлення про концепт інформаційної політики, усвідомлення гостроти проблем, що існують в інформаційній сфері, процеси інформатизації і глобалізації вимагають системного підходу до аналізу системи державного управління інформаційною сферою загалом і її конкретною складовою — системи державного управління національними інформаційними ресурсами — зокрема.

Перетворення в цифрову форму інформації, комп'ютеризація виробництва й методів обміну інформацією, ріст частки в багатстві країни нематеріальними товарами й розвиток нових мереж, типу Інтернет, має серйозні наслідки для нашої економіки, і також для життя нашого народу.

Відзначені усе більше й більше швидким технологічним розвитком, революційні інформаційні технології супроводжуються інтернаціоналізацією потоків інформації, у яких нові нацистські мережі вже не знають границь[7, c. 142-144].

2. Нові соціально-інформаційні системи Франції

Головними дослідниками означеної проблеми стали Г. Хакен, Е. Ласло, І. Пригожий, Ф. Варела, П. Сорокіна, С. Курдюмов, Є. Князева та інші. Слід завважити, що інформаційне суспільство не однаково розглядається вченими. Відтак відразу підкреслимо, що віддаємо перевагу принципові, сформульваному М. Кастельсом про „не нейтральність" інформаційних технологій, які беруть участь у реалполітік. Теоретичним підґрунтям для визначення інформаційного суспільства в політичних процесах вважаємо постулати М. Хагена, який визначає теорію інформаційного суспільства як засіб посилення політичних агентів, що принципово не змінює якості демократії.

Якщо взяти таку країну „стабільної демократії", як Франція, то побачимо, що головною особливістю сучасного політичного процесу в ній є нестійка стабільність, обумовлена сумарним впливом лівих і правих партій. Такий стан не може тривати довго, тому час від часу відбувається посилення однієї або іншої сторони політичного спектра. Так, за спостереженнями автора, у період 2003 — 2007 років в країні підвищувався вплив неоголлістських сил. Для політичного процесу такого типу характерний синергетичний LS-режим із загостренням, який, на думку

С. Курдюмова і Є, Князевої, є режимом „хвилі горіння, що збігається". Тобто локалізація та інтенсивний розвиток процесів відбуваються в усе вужчому просторі. В цьому випадку для досягнення мети, на думку Г. Голіцина [1, с.184 — 185], необхідне вироблення „…правильної тактики перемоги, яка полягає в тому, щоб зосередити переважаючі сили в потрібному місці та в потрібний час, а не розпорошувати їх даремно. Цю концентрацію сил слід навіть здійснювати за рахунок оголення інших ділянок — загальний ефект її виправдає… Саме концентрація дозволяє досягти критичного значення сили, після чого ефект її дії швидко зростає і виникає можливість добитися не кількісного, а якісного прориву" в результаті штучно створеного „керованого хаосу".

І. Пригожий вказує на такий нюанс LS-режиму: він має перерости у HS-режим у вигляді поступового зниження флуктуацій; тільки тоді система переходить у якісно інший стан. Це є прикладом стратегії „великої події" та „успішного фіналу" [2, с.361], спрямованої на „…посилення влади держави — попередньої умови, пов'язаної з ясністю, довірою і визначеністю" до влади президента.

Інформація стає стратегічним товаром, однією з умов нашої конкурентоспроможності. Продукти інтелектуальної діяльності вже представляють істотну частку нашого загального добробуту, і будуть представляти навіть більше в майбутньому. У значній мірі, міжнародне змагання в наступному столітті буде битвою интеллектов. Глибокі зміни, викликані інформаційною технологією, ідуть набагато далі простих економічних питань: ріст нових інформаційних і комунікаційних мереж пропонує багатообіцяючі соціальні, культурні й, в остаточному підсумку, політичні перспективи.

Перетворення в часі й просторі, породжені цими інформаційними мережами, ведуть до широкої розмаїтості демократичних перспектив, чи включає це доступ до знань і мистецтва, національному й регіональному розвитку або участі людей у місцевому житті.

Центральним пунктом для політики посилення є схожість політичних програм Ж. Ширака і Л. Жоспена, оскільки їх різний політичний спектр викликає схильність до конфліктності. Якщо виходити з політичної програми партії „Союз за президентську більшість" (СПБ), то можна припустити формування Ж. Шираком концепції „людини нації", що повинна мати „правіший" образ. Партія СПБ розглядає президента як головну конституційну цінність республіки, що й обумовлює її дії, спрямовані на мобілізацію всіх державних засобів для забезпечення його стабільності.

Одним з чинників стабілізації, на нашу думку, слід розглядати технології інформаційного суспільства, застосування „мережевої логіки" поведінки. Саме президент стає головним ініціатором створення інформаційного суспільства у Франції, що починається 1997 року при уряді соціаліста Л. Жоспена. Тоді було проголошено урядову програму дій з розвитку інформаційного суспільства, офіційна мета якої — „побудувати інформаційне суспільство для всіх", аби запобігти цифрового розриву та скоротити відставання Франції в галузі Інтернету.

Головний принцип діяльності президента в інформаційному суспільстві — політика близькості, яка, на нашу думку, досить чітко окреслює бажання посилити своє значення у політичній системі за рахунок ЗМІ. Втім, в сучасному інформаційному просторі не допустити опозиційні партії до оволодіння електронними ЗМІ — справа не з простих. Тому саме держава ініціювала розвиток Мережі, внаслідок чого отримала у цій сфері головні переваги.

Політику близькості президента Франції можна розцінити як бажання бути доступним для кожного виборця. З іншого ж боку, президент отримує значний ресурс для формування громадської думки, адже він має доступ до кожного громадянина, а точніше — до кожного лідера думок в Інтернеті.

Дослідження політичної динаміки під час виборчої кампанії 2002 року вказує на „мережеву логіку" поведінки не тільки Ж. Ширака, але і його основних опонентів. Разом з тим — чи зміг Ж. Ширак „структурувати неструктуроване при збереженні гнучкості"? Варто вказати, що політичне значення Інтернету у Франції невисоке, однак політичні агенти мають достатній досвід використання мережевих принципів. Водночас не зовсім очевидним є прагнення президента до посилення своєї влади. Особливо це помітно при позиціюванні з противником і прихильниками. Можливо, соціалісти і не хотіли б виступати за збереження „опонента по демократії" Ж. Ширака, але саме це відбулося в ході виборчого процесу 2002 року. При цьому вимушене голосування за Ж. Ширака лівих сил означає можливість існування латентного політичного конфлікту, що може послужити причиною політичних дій опозиції — СПФ.

Приклад виборів засвідчує ймовірність не просто вираження демократичної волі громадськості, а й можливість створення „натовпу інформаційного суспільства" через ініціацію міжособистісного обговорення. Схема такого інформаційного потоку у Мережі має такий вигляд: інформаційне повідомлення — реакція — викид реакції і формування хвилі спілкування в Мережі. В цілому це є досить важким завданням і повинно розглядатися в системі з іншими інформаційними інститутами. Проте змінюється головне завдання політичних агентів, яке на сьогодні виражається як прагнення поєднати контроль над ЗМІ із створенням і керуванням ситуаційними кампаніями. Будь-який політичний агент має доступ до Мережі у Франції, однак рівень доступу та можливість поширення своїх ідейних матеріалів нами визначається як низький. Якщо інформаційне суспільство не приносить користі малим агентам, то перевагами цього простору користуються більші агенти, зокрема пропрезидентські. Явище „керованого хаосу" в цьому випадку означає, що політична система еволюціонує у напрямку зміни технологій здобування і утримування влади на основі інформаційної системи. Цей висновок органічно поєднується з ідеєю про основу стабільності президента — конфлікт глобального світу, в якому президент розглядається як фактор стабільності, особливо в кризових ситуаціях, що підвищують рівень авторитету президента[7, c. 149-151].

Урядова програма дій для інформаційного суспільства відзначає державні зобов'язання, особливі пункти, сектори, питання й пріоритети, супроводжувані конкретними пропозиціями.

Підхід уряду має на меті зробити ясне розходження між тими областями, у яких пряме Державне втручання потрібно, начебто модернізації суспільних служб або розробки інформаційних і комунікаційних технологій у сфері освіти, і тими областями, де держава може просто задати приклад, запропонувати підтримку й збільшити розуміння суспільством цих областей.

Держава щодо цього не може робити рішуче все. Тому необхідно, щоб саме суспільство взяло ініціативу, через участь окремих громадян, компаній, місцевої влади й асоціацій.

Діяльність держави повинна концентруватися на обмеженому наборі пріоритетів для ефективності й належного її розуміння громадянами. Урядові ініціативи по підготовці входження Франції в інформаційне суспільство, таким чином, повинні відповідати на основні моменти, що турбують:

1. Нові засоби інформаційних і комунікаційних технологій у секторі утворення

2. Амбіційна культурна політика для нових мереж

3. Інформаційна технологія як інструмент для модернізації суспільних служб

4. Інформаційна технологія — необхідний інструмент для компаній

5. Зустріч викликів індустріальних і технологічних інновацій

6. Заохочення появи ефективного регулювання й захисної структури для нових інформаційних мереж

Цифрова революція перетворила комп'ютери й інформаційні мережі в інструментальні засоби творчості й комунікацій — у засоби інформації в щирому змісті цього слова. Цей бум в інформаційній промисловості супроводжувався швидким розвитком матеріалів і програм, що особливо мають культурну спрямованість.

Частка матеріалів і послуг, у цей час доступних в Інтернеті французькою мовою неадекватна. З огляду на нашу багату спадщину, особливо парадоксально, що ми повинні відставати в сфері мистецтв, де Інтернет грає головну роль, що поширює. Інформаційні й комунікаційні технології породжують нові навички й нові підходи в мистецтві, приводячи до глибоких змін в індустрії засобів інформації й мистецтва. Вхід в інформаційне суспільство й призначення інформаційних і комунікаційних технологій, таким чином, являє собою головний компонент в амбіційній культурній політиці.

Уряд має намір збільшити свою підтримку створенню нацистських матеріалів і послуг, відцифровуючи культурну спадщину Франції й використовуючи навчання мистецтвам і доступ до сайтів, як спосіб сприяти пануванню інструментальних засобів інформаційної технології.

Нові інформаційні мережі представляють ідеальний інструмент для допомоги в справі зміцнення міжнародного становища Франції й французької мови, і їхнє використання повинне бути заохочене, щоб просувати культурний вплив Франції.

Нові інформаційні мережі пропонують особливо багатообіцяючі перспективи відносно реформи держапарату, відносно поркащених взаємин із широкою громадськістю й компаніями, або ж відносно росту ефективності своєї внутрішньої роботи.

Інформаційна технологія дозволяє передбачити нові способи зробити доступної інформацію, корисну для широкої громадськості — уже в цифровій формі й, таким чином, за меншу ціну. Ці способи також пропонують можливість мати справа з адміністративною владою на відстані, тобто за допомогою автоматичних процедур обробки даних, у такий спосіб уникаючи обмежень, накладених часом початку роботи суспільних служб, або географічною відстанню.

Крім того, використання інформаційних і комунікаційних технологій і нових мереж у відомствах збільшує ефективність і полегшує можливість обміну інформацією.

Ці зміни вимагають глибокого вивчення того, як модернізувати робочі методи й організацію. Політика добровільного навчання урядових службовців є необхідної, якщо повинне бути зроблене оптимальне використання цих нових інструментальних засобів; прогрес, що повинен бути досягнуть у співробітництві із профспілками.

Таким способом, держава може бути зроблене більше прозорим і більше ефективним для своїх громадян. Однак, у середовищі, що характеризується прискореним інформаційним обміном, уряд повинний, більш ніж коли-небудь раніше, гарантувати захист особистих даних і приватного життя.

Широко поширюючи використання інформаційних і комунікаційних технологій, держава, головний учасник в економіці країни, повинне, відповідно до свого ж власного приклада, діяти як рушійна сила в прискоренні входу Франції в інформаційне суспільство[4, c. 158-161].

Франція підтримає ініціативи, початі на європейському рівні, щоб установити програму Міжнародної Асоціації Розвитку (ІDA), щодо транс'європейських урядових мереж. Ця програма особливо націлена на допомогу розвитку електронних методів обміну інформацією між урядами.

Французькі малі й середні підприємства особливо барилися починати використовувати інформаційну технологію, хоча ці інструментальні засоби — фактично ключовий фактор їхньої майбутньої конкурентоспроможності.

Фактично, нова технологія й нові інформаційні мережі полегшують можливість управляти технологічним розвитком і конкурентами, заохочувати освіту в мережі партнерів із центрами схожих інтересів і забезпечити доступ до людських ресурсів або консультації на відстані. Ці інструментальні засоби технології можуть також бути ефективним способом спростити адміністративні процедури.

Саме малі й середні підприємства, можуть покористуватися від ринкових можливостей, пропонованих розвитком електронної торгівлі в Інтернеті. Оволодіння цими можливостями часто означає повну реорганізацію компанії, що вимагає поступового підходу до використання цих типів технології й спеціальної допомоги.

Оскільки електронна торгівля в Інтернеті — усе ще в значній мірі експериментальна область, кращий спосіб заохочувати малі й середні підприємства полягає в тому, щоб яскраво висвітлювати історії успіху й просувати обмін досвідом[3, c. 211-213].

Висновки

Слід зауважити, що інформатизація — це глобальний процес, який супроводжується кардинальною зміною структури і характеру світового економічного і соціального розвитку, переходом до наукоємного виробництва, нових видів інформаційного обміну, і впливає на більшість сфер суспільної діяльності, змінюючи характер світового розвитку, соціально-економічні відносини в ньому, рівень і якість життя всіх членів суспільства.

Національні моделі становлення інформаційного суспільства, узагальнені стратегії та програми інформатизації індустріально розвинених країн, їхня інформаційна політика достатньо ґрунтовно розглянуті у [1, с.29-51]. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадянську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають такі спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики:

1) впровадження нових технологій в систему державного управління і ефективне здійснення політичної влади – забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі “інфоцентрів” для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади;

2) розвиток інформаційної економіки; підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників інфопродукції, створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні ТНК, компанії, фірми; залучення інвестицій в національні інформаційні проекти;

3) забезпечення соціальної сфери комп’ютерними технологіями; організація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для соціально-незахищених верств населення – молоді, інвалідів, малозабезпечених; створення громадського радіомовлення.

Список використаної літератури

1. Голицын Г. А. Образ как концентратор информации // Синєргетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и исскустве. — М., 2002. — 496 с.
2. Макаренко Е. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО. – К.: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука”, 2002.
3. Пушкарева Г. В. Политический менеджмент. Учебное пособие. — М., 2002. — 400 с.
4. Соснін О. В. Концепт інформаційної політики у сучасному світі // Гуманітарний журнал Національної гірничої академії України, м. Дніпропетровськ, 2001, №3-4 (11-12), стр.155-166
5. Тироф Р. Обработка данных в управлении. т.2. – М.: “Мир”, 1976. – 535с. – С. 484.
6. Халипов В. Ф. Кратология как система наук о власти. – М.: Республика, 1999. – 303с.
7. Шинкарук А. Нові соціально-інформаційні системи Франції // Політичний менеджмент. — 2004. — № 3 (6). — С. 142-151.
8. Юсупов Р. М., Заболотский В. П. Научно-методологические основы информатизации. — СПб.:Наука, 2000. 455 с.