Інноваційна політика модернізації робочих місць. Стан та пріоритети

Категорія (предмет): Політика, політологія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Формування робочого місця та основні принципи організації його функціонування.

2. Методи модернізації робочого місця.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інноваційно-технологічні зрушення в економіці України обумовлюють необхідність реалізації нового підходу до проблеми людського капіталу, забезпечення такої збалансованості між його якісними характеристиками і робочими місцями, за якої досягається найвищий рівень продуктивності праці, поступальний соціально-економічний розвиток країни та її регіонів, а звідси – і зростання доходів.

Проблема загострюється ще тим, що при її вирішенні не приділяється належної уваги соціальним наслідкам структурної модернізації економіки та вступу України до наднаціональних економічних структур, зокрема СОТ. Так, нам необхідно забезпечити високий рівень конкурентоспроможності економіки. Але ж досягти цього можна лише на новітній техніко-технологічній основі, а не дешевизні робочої сили, як це часто робиться вітчизняними роботодавцями, не докладаючи особливих зусиль для створення нових, технічно оснащених робочих місць, зорієнтованих на кваліфіковані кадри. Рано чи пізно підприємства будуть вимушені ліквідовувати застарілі робочі місця і створювати нові, які б відповідали світовим стандартам якості. Довгий час „експлуатувати” дешеву робочу силу не вдасться.

На сьогодні ж, за нашою оцінкою, в Україні однією з основних перешкод подальшого соціально-економічного розвитку залишається дефіцит сучасних конкурентоспроможних продуктивних робочих місць, здатних створити потужну платформу для подальшого накопичення людського капіталу нації. Саме модернізація робочих місць виявилася однією з найслабкіших ланок українських реформ.

1. Формування робочого місця та основні принципи організації його функціонування

Робоче місце єпервинною ланкою виробничо-технологічної структури підприємства (організації), тим елементарним осередком, у якій здійснюється процес виробництва, його обслуговування і керування. Саме тут відбувається з'єднаннятрьох основних елементів цього процесу і досягається його головна мета— виробництвопредметів праці, надання послуг або техніко-економічне забезпечення і керуванняцими процесами. Від того, як організовані робочі місця, багато в чому залежить ефективність використання самої праці, знарядь і засобів виробництва і, відповідно, продуктивність праці, собівартість продукції, що випускається, її якість і багато інших економічних показників функціонування підприємства.

Робоче місце являє собою закріпленуза окремим чиробітником групою робітників частинавиробничоїплощі, оснащенунеобхідними технологічним, допоміжної, підйомно-транспортним устаткуванням, технологічною й організаційним оснащенням, призначеними для виконання визначеноїчастини виробничого процесу.Кожне робоче місце має свої специфічні особливості, зв'язанізособливостями організації виробничого процесу, різноманіттям форм конкретної праці. Видробочого місця визначаєтьсятакими факторами, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, місце виконання роботи, змістпраці, ступінь механізації й автоматизації, число одиниць устаткування на робочомумісці. Тип виробництва, у свою чергу, зв'язаний зіспеціалізацією робочих місць і означає закріплення за кожним з них однорідних робіт (операцій).

Робоче місце, закріпленеза одним робітником, називається індивідуальним; закріпленеза групою (бригадою) робітників без закріплення за кожним з них індивідуальної робочої зони — груповим(бригадним). За місцем виконання роботи розрізняють стаціонарні і пересувні робочі місця. Більшість робочих місць у промисловості — стаціонарні, тобто такі, уяких робоча зона незмінна. Пересувні робочі місця, як правило, організують для допоміжних робітників (наприклад, наладчиків, ремонтників), що у процесі роботи переміщаються на виробничій площі.

По ступеніавтоматизації і механізації можна виділити робочі місця ручної праці, механізовані, напівавтоматизовані, автоматизовані й апаратурні. У залежності від кількості устаткування, що обслуговується, розрізняють одностаночні(одноагрегатні) і багатоверстатні(багатоагрегатные) робітники місця.

У ряді випадків у залежності від специфіки виробництваможуть застосовуватися інші класифікаційні ознаки, на основі яких складається характеристика конкретного робочого місця.

Організація робочого місця являє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання устаткування і робочої сили.Головною її метоюєзабезпечення високоякісного й ефективного виконання роботи у встановлений термін на основі повного використання устаткування, робітника часу, застосування раціональних прийоміві методів праці, створення комфортних умов праці, що забезпечують тривале збереження працездатності працівників. Для досягнення цієї метидо робочого місця пред'являються технічні, організаційні, економічні і ергономічнівимоги. Зтехнічної сторониробоче місце повинне бути оснащене прогресивним устаткуванням, необхідним технологічним і організаційним оснащенням, інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, передбаченими технологією, підйомно-транспортними засобами.

Зорганізаційної сторонинаявнена робочомумісці устаткування повинне бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдений варіант оптимального обслуговування робочого місця сировиною, матеріалами, заготівлями, деталями, інструментом, ремонтом устаткування й оснащення, збираннямвідходів; забезпечені безпечні і нешкідливідля здоров'я робочі умови праці.

Зекономічної сторониорганізація робочого місця повинна забезпечити оптимальну зайнятість працівника (ів), максимально високий рівень продуктивності праці і якість роботи.

Ергономічнівимоги мають місце при проектуванні устаткування, технологічного й організаційного оснащення, плануванню робочого місця.

Процесу праці працівника, незалежно від того, які функції він виконує, властиві йому закономірності, що визначають:

· розміщення працівника в робочій зоні;

· положенняробочої пози;

· послідовність, кількість і просторову довжину складових трудовий процес трудових рухів;

· послідовність входження людинив роботу;

· поява, нарощування і зниження стомлюваності.

Ергономіка досліджує вплив, що робитьсяна функціональний стані працездатність людини різними факторами виробничого середовища. Останні враховуються при проектуванні устаткування, організаційного і технологічного оснащення, при обґрунтуванні планування робочих місць. Правильне планування повинне передбачати таке розміщення працівника в зоні робочого місця і таке розташуванняв ній предметів, використовуваних у процесі роботи, які б забезпечили найбільш зручну робочу позу; найбільш короткі і зручні зони руху; найменш стомлюючі положеннякорпуса, рук, ніг і голови при триваломуповторенні визначенихрухів. Таким чином, задачіорганізації праці в областіорганізації робочих місць спрямованіна досягнення раціонального сполучення речовинних елементів виробничого процесу і людини, забезпечення на цій основі високої продуктивності і сприятливих умов праці.

Основою для організації робочого місця єйого спеціалізація, що припускає закріплення за ним визначеногокола чиробіт операцій по ознаці їхньої технологічної однорідності, складності, точності обробки, конфігурації й ін.. Чим вище спеціалізація виробництва, тим у більшому ступені з'являється можливість пристосувати кожне робоче місце по плануваннюй оснащенню до конкретної роботи, створити для робітника найбільш сприятливі умови праці, що враховують загальнівиробничі вимоги для даного видуробіт і фізіологічні особливості кожного конкретного виконавця.

Високий рівень спеціалізації робочих місць досягається в масовомувиробництві, де повторюваність виконуваних робіт і великий обсягпродукції, що випускається, дають можливість закріпити за робочим місцем 1—2 деталеоперації протягом тривалого періоду. Таке робоче місце економічно вигідне оснащувати спеціальним високопродуктивним устаткуванням, пристосуваннями й інструментом, упроваджувати прогресивні системи обслуговування робочих місць.

Найбільш несприятливі умови для спеціалізації спостерігаються в одиничномувиробництві, де відбувається постійна зміна виконуваних робіт, що випускається продукції. Постійназмінахарактеру виконуваних робіт змушує застосовувати універсальне устаткування, різноманітні технологічні пристосування, інструменти.

Правильне визначення профілю робочого місця і його спеціалізації, кола виконуваних технологічних операцій дозволяє перейти до вибору його оснащення, що єоднією з умов високопродуктивної праці і безпечної роботи.

Оснащення робочого місця являє собою сукупність розташованих у межах робочого місця основного технологічного і допоміжного устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інструмента, технічної документації, засобівзв'язку і сигналізації, засобівохорони праці.Набір цих засобівзалежить від технологічного призначення робочого місця, рівня його спеціалізації, системи обслуговування робочих місць.

Комплекс постійного оснащення складається з наступних елементів:

· основного технологічного устаткування, на якому відбувається виконання визначеноїчастини виробничого процесу, із усіма завантажувальними, контрольними і запобіжнимипристроями;

· допоміжного устаткування (підйомно-транспортні пристрої, контрольні прилади, іспитові стенди);

· предметів технологічного оснащення (пристосування, моделі, штампи, інструмент);

· предметів організаційного оснащення (устаткування для збереження пристосувань, інструмента, запасних частин, допоміжних матеріалів, робочі меблі, виробнича тара, засобизв'язку і сигналізації, захисні пристосування, пристрої, що створюють сприятливу обставину і безпеку в роботі, предмети для підтримки на робочомумісці порядку і чистоти).

Головнавимогадо перерахованого устаткування й оснащення — якість і забезпечення високої продуктивності.

Засобуоснащення робочих місць поділяютьсяна предмети постійного і тимчасовогокористування. До предметів постійного користування відноситьсяусе, що повинно знаходитисяна робочомумісці, незалежно від характеру виконуваної роботи:

· устаткування;

· постійно використовувані пристосування й інструменти;

· підйомно-транспортні пристрої;

· допоміжні матеріали й інструменти по відходуза устаткуванням;

· інвентар постійного користування й ін.

До предметів тимчасовогокористування відноситьсявсіте, потребав чому зв'язана зконкретно виконуваною операцією:

· пристосування для даної операції;

· робочі і міряльні інструменти;

· тара для обробки, збереження і передачі даної конкретної продукції й ін.

Така класифікація сприяє забезпеченню необхідного порядку на робочих місцях.

Розробка планування робочого місця, її наступна раціоналізація здійснюються на основі проведеного аналізу або в ході атестації робочого місця в наступній послідовності:

· визначається(чиуточнюється) загальнемісце розташування даного робочого місця на ділянціу відповідності зіспеціалізацією і характером виконуваних робіт, а також зобліком технологічних і транспортних потоків;

· уточнюється розміщення основного устаткування в зоні робочого місця щодо технологічного і транспортного потоку, джерела світла, електропостачання і т.д.;

· здійснюється прив'язка допоміжного устаткування, що постійно беруть участь у технологічному процесі (транспортери, підйомно-транспортні пристроїі т.д.), до основного технологічного устаткування;

· установлюється раціональне місцерозташуваннявиконавця в процесі праці стосовно основного технологічного і допоміжного устаткування з урахуванням характеру даноїоперації (роботи) і розмірів оптимальної робочої зони;

· визначаються місця розміщення організаційної і технологічної оснастки, тари з матеріалами і готовою продукцією з врахуванням їх мінімальною відстанню до виконавця;

· оцінюється степінь раціональності паніровки робочого місця.

2. Методи модернізації робочого місця

Робочі місця працівника фізичної праці, конторського службовця, керівника структурного підрозділу, директора обов'язково мають виробничу мету, засоби її досягнення і термін виконання. Саме за цими ознаками, як правило, здійснюється вдосконалення робочих місць, уніфікація вимог та автоматизація.

Виробнича мета узагальнено — це надання результатам праці, саме на визначеному робочому місці, товарних властивостей. Для усвідомлення виробничої мети слід визначити вимоги конкретного споживача. В загальному розумінні виробнича мета вважається досягнутою, якщо у виробничій системі не виникло конфлікту.

Традиційно панує думка про результат праці на конкретному робочому місці керівника як про управлінську функцію. Це стереотип, створений для уникнення відповідальності.

Виробниче завдання утворюється шляхом конкретизації виробничої мети. Виникає питання персоніфікації та взаємоузгодження виробничих завдань в часі, яке вирішується системою планування, диспетчеризації, розкладів, графіків тощо.

Комплекс засобів — складається з комфортних умов, технології, алгоритмів здійснення технологічних операцій, стандартизованих форм документів, пристосування для посилення органів відчуттів (слух, зір, голос) інструментів.

Примітивне робоче завдання вимагає простих засобів праці, складніше завдання може бути реалізоване простими засобами праці, але тривалість виробничого процесу зростає. Пам'ятаючи, що усі виробничі завдання регламентовані в часі, працівникові залишається варіант вдосконалення особистих алгоритмів праці і засобів праці. Тобто, впровадженням проектів автоматизації робочого місця.

Перебільшене очікування зростання ефективності від вдосконалення засобів трудової діяльності утворили міф про здатність автоматизації управлінських процесів збільшити продуктивність праці менеджерів без прискіпливого і наполегливого впорядкування організаційних моделей виробництва.

Практика бізнесу переконує, що беззаперечно мусить сприйматися установка — автоматизувати можливо тільки високоорганізований процес. На цій підставі будь-який проект робочого місця менеджера починається з усвідомлення місії і стратегії фірми.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дає змогу підвищити рівень організації трудових процесів.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Висновки

Робоче місце — це така структура, в якій поєднуються в єдине ціле формальні елементи організації та особисті, людські риси працівника, утворюючи систему "людина — робота".

Загалом роботу характеризують конкретні завдання, обов'язки працівника і відповідна сфера його відповідальності. Для здійснення всіх визначених при цьому операцій працівнику необхідні відповідні знання, навички, здібності. Розглянемо проблему знань, навичок і здібностей з погляду організації робочого місця на підприємстві.

Вимоги до організації робочих місць можна згрупувати так: інформаційні, економічні, ергономічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні.

Інформаційні вимоги охоплюють комплекс заходів з інформаційного забезпечення робочого місця: визначення обсягів і структури інформації, котра надходить та оброблюється на ньому, створюється і передається на інші робочі місця; проектування інформаційних потоків, до системи яких входить дане робоче місце, та інших; інформація має бути достатньою для виконання службових зобов'язань працівників.

Економічні вимоги передбачають організацію робочого місця в апараті управління з мінімальними витратами на його утримання, але достатніми для його нормального функціонування. Доцільне також оцінювання робочого місця за критерієм оптимальності, тобто ефект від діяльності працівника на робочому місці має перевищувати витрати на утримання цього робочого місця.

Ергономічні вимоги пов'язані зі створенням для людини оптимальних умов праці, що роблять її високопродуктивною та надійною і водночас забезпечують людині необхідні зручності, зберігаючи сили, здоров'я та працездатність. Таким чином, усе, що оточує людину, котра працює, створюючи їй відповідне робоче середовище, — меблі, помешкання, устаткування, машини, механізми та інші знаряддя праці — має відповідати вимогам ергономіки (наука про функціональні можливості людини в трудових процесах) і бути максимально пристосованим до людини, до її фізичної, фізіологічної, естетичної природи.

Відповідно до організаційних вимог необхідно визначити сферу компетенції кожного працівника на конкретному робочому місці, його права, обов'язки, підпорядкованість, вертикальні й горизонтальні зв'язки з іншими робочими місцями, форми і методи стимулювання ефективної праці.

Список використаної літератури

1. Бандур С. Організація та нормування праці: курс лекцій / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДЗСУ, 2008. — 141с.

2. Білоконенко В. Організація праці: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2004. — 136с.

3. Дячун О. Організація, нормування та оплата праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів / Технологічний коледж УкрДЛТУ. — Л. : Афіша, 2001. — 218с.

4. Медвецький О. Організація і стимулювання праці: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 180с.

5. Нестерчук В. Організація та мотивація праці: Навч. посіб. / Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. — К. : Вид-во Європейського ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 1999. — 86с.

6. Фаріон І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Економічна думка, 2003. — 616с.