Інтернет-ЗМІ – складова частина сучасного медіаринку
Категорія (предмет): РекламаВступ.
Розділ І. Роль інтернет-ЗМІ у сучасному інформаційному просторі.
1.1. Історія появи розвитку інтернет-журналістики.
1.2. Типлогічні особливості та проблема класифікації інтернет-ЗМІ.
1.3. Інтернет-ЗМІ нового типу.
Висновки до Розділу І.
Розділ ІІ. Інтернет-журналістика на сучасному етапі
2.1. Блогова журналістика як чергвий крок розвитку інтернет-ЗМІ (на прикладі порталу «Українська правда»)
2.2. Соціальні мережі як нові ЗМІ (на прикладі сайту «Вконтакте»)
2.3. Інтернет-ресурси як рекламна площа
Висновки до Розділу ІІ
Загальні висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
У сучасному інформаційному суспільстві, основною ознакою якого є глобалізація, журналістика є одним з основоположних чинників. І, ідучи за віяннями сучасної культури, у журналістиці з'являється новий напрям – мережеві ЗМІ.
Актуальністьроботи полягає у тому, що повсюдне поширення в останні 20 років перетворило його на найпопулярнішу комунікаційну структуру. Завдяки максимальній швидкості публікації нової інформації та доступу до неї, інтернет має велику перевагу перед іншими носіями інформації. Темп сучасного життя тяжіє саме до такого миттєвого отримання інформації та подолання бар’єрів у часі і просторі.
Крім того, інтернет перетворюється на найбільш перспективний рекламо-носій, тому його роль у суспільстві невпинно зростає і зростатиме найближчі роки.
Метоюроботи є розкриття комунікативних можливостей та особливостей онлайнових ЗМК, а також їх реалізацію у інформаційній та рекламній діяльності ЗМІ в Інтернеті.
Предметомдослідження є комунікативні та типологічні особливості інтернет-ЗМІ, а також їх історія.
Об’єкт дослідження – блогове наповнення порталу «Українська правда» та соціальна мережа «Вконтакте».
Інтернет-видання поєднують у собі ознаки усіх видів ЗМІ. Користувачі інтернету можуть одночасно отримувати аудіовізуальну та текстову інформацію без використання традиційних ЗМІ – радіо, телебачення чи газети. Крім цього, інтернет додає до інформації власні властивості. Головні із них – це гіпертекстовість, завдяки якій читач може отримати найбільш повну інформацію про те, що його цікавить, і інтерактивнісь – можливість споживача інформації вступити в діалог зі ЗМІ.
Завдяки процесу глобалізації, у якому не останню роль відіграють саме інтернет-ЗМІ, обрії медійного простору значно розширюються, охоплюючи нові сфери діяльності: рекламу та PR. Саме цей безумовний вплив інтернет-видань на інформаційну сферу та на культуру суспільства загалом зумовлює практичну значущість роботи.
Незважаючи на велику роль інтернет-ЗМІ, вони й досі не є повністю дослідженим явищем. Науковці розробили велику кількість класифікацій та типологічних ознак, проте не дійшли єдиної думки. Тому узагальнення даних, що існують на сьогодні із цієї теми, має велике теоретичне значення.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У Вступі аргументується актуальність обраної теми, наводяться факти, що обумовлюють практичну та теоретичну значущість дослідження. Також у цій частині курсової сформовано мету й завдання дослідження.
У Розділі І «Роль інтернет-ЗМІ у сучасному інформаційному просторі» розглядається історія виникнення та становлення онлайнових ЗМІ, розглядаються імовірні варіанти їхньої типології, також дається аналіз тенденції розвитку інтернет-ЗМІ та прогнозування наступних етапів їхнього розвитку.
У Розділі ІІ «Інтернет-журналістика на сучасному етапі» дається оцінка головним різновидам журналістики, що мають найбільшу перспективу розвитку, а також розглядається рекламне значення інтернет-ресурсів.
У Загальних висновках дається оцінка виконання поставлених завдань дослідження, зазначених у вступі. Також вказуються результати дослідження.
Список використаної літератури складається 26 найменувань.
РОЗДІЛ І.РОЛЬ ІНТЕРНЕТ-ЗМІ У СУЧАСНОМУІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ
1.1. Історія появи і розвитку інтернет-журналістики
На сучасному етапі розвитку суспільства мережу інтернет без перебільшення можна розглядати як один єдиний глобальний засіб масової інформації. Він дає змогу великій кількості мешканців планети отримувати миттєвий доступ до усіх джерел інформації. Та все ж інтернет є тільки технологією, завдяки якій і розвиваються нові різновиди ЗМІ[9].
«Мережеві ЗМІ ̶це ресурси Інтернету, що поширюють з певною періодичність соціально значущу інформацію, спрямовану на масову аудиторію, призначені для вирішення завдань, властивих немережевим засобам масової інформації»[4].
За словами Бориса Потятиника, сьогодні людство живе у ері інтернету. Розпочалася вона ще 2 вересня 1969 року, коли Леонард Клейнрок, якого часто називають батьком Інтернету, у Каліфорнійському університеті з’єднав комп’ютер з маршрутизатором. У своєму інтерв’ю агентству «Ройтерс» він описав це так: «20 вересня 1969 року спеціалісти з комп’ютерних мереж Каліфорнійського університету вирішили об’єднати свій комп’ютер з комп’ютером у Стенфордському університеті. Ця мережа була покликана допомагати користуватися інформацією з віддалених комп’ютерів. Це був перший крок[19].
Другим кроком стала поява електронної версії газети «Chicago Tribune»у 1992 році. У кінці 1997 року мережа Інтернет об’єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів, з них 1,27 мільйона WEB-серверів; кількість клієнтських комп’ютерів, що підключаються до Інтернет через телефонні лінії взагалі не піддається підрахунку [6].
Історія розвитку інтернету в Україні бере відлік з осені 1990 р., коли було зареєстровано національний домен СРСР .su. Найближче за формою до сучасних Інтернет-видань був авторський проект росіянина Олександра Гагіна «Паравозов-News» (1996), з якого почався етап авторських проектів. Він тривав до входження в інтернет професійних ЗМІ, які спочатку обмежувалися розміщенням в інтернеті клонів друкованих видань[3]. Початок інтернет-журналістики можна умовно віднести до травня 1998 року, коли почав діяти сайт інформаційного агенства Інтерфакс-Україна, але тільки у 2000 році з’явилися перші самостійні мережеві видання: «Корреспондент.net», «UA Today» та інші [21].
16 квітня 2000 року було запущено сайт першого в Україні незалежного інтернет-видання, проекту Георгія Гонгадзе, – «Українська правда». Після її успіху, пік якого прийшовся на Помаранчеву революцію, почалася хвиля інвестицій в інформаійні інтернет-проекти. Після 2007 року в Україні стали говорити про соціальні мережі та блоґи як новий різновид ЗМІ[12].
Отже, станом на початок 2012 року, інтернет-журналістика пройшла декілька стадій становлення:
1) етап авторських проектів;
2) етап мережевих ЗМІ;
3) етап комерціалізації інтернет-журналістики;
4) етап соціальних мереж [3].
Сьогодні інтернет-ЗМІ швидко завойовують, і навіть відвойовують у інших видів ЗМІ свою аудиторію. За даними досліджень маркетингової дослідницької компанії InMind на середину 2010 року аудиторія Інтернету в Україні сягала 12,6 млн. регулярних користувачів, а це 32% всього населення України. Порівняно з даними на кінець 2009 року, кількість користувачів за півроку збільшилася на 4%. Цей факт вказує на невпинну експансію Інтернету. З огляду на те, що 75% респондентів використовують мережу Інтернет як джерело новин, стає зрозумілою й очевидною перспектива вивчення специфіки мережевих ЗМІ [24].
У основі всіх мережевих комунікацій — комп'ютерна мережа, яка зводиться до фізичних каналів між двома або більше комп'ютерами. З розвитком Інтернету еволюціонували і канали зв'язку. Інформацію стали передавати по телефонних лініях, оптоволоконних мережах, а пізніше стали користуватися і бездротовим зв'язком[24].
"Кількість комп'ютерів в мережі може значно коливатися. На початковому рівні між собою можуть бути сполучені комп'ютери якої-небудь однієї робочої групи. Мережа цієї робочої групи може входити в мережу відділу, а потім в мережу усієї компанії. Мережа компаній може бути сполучена з мережами інших компаній" [26].
Інтернет є явищем відносно новим у світовій культурі, а інтерет-журналістика, як складова частина інтернету, відповідно, іще новішим. Проте коротка історія інтернет-журналістики має великі суперечності. З одного боку, простежується рух від аматорських проектів типу Паровозов-News до професійних медіа на кшталт «Української правди», а потім знову до любительскої блогосфери, якою, наприклад, є блогова частина самої «Української правди». З іншого боку, очевидним є зближення традиційної та інтернет-журналістики: легітимізація інтернету в очах професіоналів та поява поняття web-first reporting, коли матеріали робляться в першу чергу саме для онлайнових версій ЗМІ, і тільки потім – для їх класичних версій, і освоєння журналістської майстерності аматорами, що простежується, зокрема, у «Живому журналі» — найбільшій блоговій спільноті інтернету [8].
У світовій журналістиці сьогодні відбуваються значні зміни, які спричинені глобалізацією у системі засобів масової комунікації. Поява Світової Мережі внесла величезні зміни у сучасний журналізм. Як вже згадувалося, на сьогоднішній день популярності набуває система Web-First Reporting [8].
«Це означає, що в конвергентних редакціях матеріали творяться насамперед для веб-сайту, а лише опісля «скидаються» іншими каналами для аудиторії, яка поки що воліє сприймати паперові чи телевізійні версії. Ця тенденція, вочевидь, набирає обертів у журналістській практиці і разом з інтенсивною конвергенцією різних недійних форматів на основі Мережі призводить до трансформації журналістики» [2].
Таким чином, інтернет значно швидше пройшов усі етапи становлення та виробив власні тенденції розвитку, ніж інші ЗМІ свого часу. Це сталося не в останню чергу і завдяки якраз появі самого інтернету як такого, оскільки він дав змогу в рази пришвидшити темп життя світу, а відтак і темпи розвитку будь-якої сфери діяльності і, зокрема, й інформаційної, яка повинна завжди бути на крок попереду.
Уже поява інтернету спонукала швидкий розвиток інтернет-ЗМІ, і немає підстав думати, що найближчі десятиліття цей розвиток зупиниться чи хоча б уповільниться.
1.2. Типологічні особливості та проблема класифікації інтернет-ЗМІ
Інтернет за своїми характеристиками та можливостями не поступається друкованому виданню, а багато в чому і переважає його. Це можливо насамперед завдяки гіпертекстуальності та економічності – використовуючи інтернет-браузер читач може знайти будь-яку веб-сторінку через гіперпосилання, а витрачатися на придбання паперового варіанту видання немає потреби. Таким чином, можливості завоювання своєї аудиторії у інтернет-ЗМІ навіть більші та ширші, ніж у друкованих ЗМІ.Сучасна інтернет-журналістика – це обов'язкова складова журналістики, а журналістика – обов'язкова складова СМК. Це дозволяє досліджувати взаємодію традиційних ЗМІ та інтернет-ресурсів як окремих компонентів системи МК. Одночасно відкривається можливість розглядати мережеву журналістику як компонент системи ЗМІ [5].
Наслідком внутрішньосистемної взаємодії основних компонентів системи ЗМІ, значною мірою завдяки розвитку інтернет-журналістики, стає посилення ролі комунікативного аспекту інформаційно-комунікативної діяльності [5].
Однак відрізнити інтернет-журналістику від усього контенту інтернету та журналістики є непростим завданням. Складність відділення понять є наслідком того, що для мережевої журналістики неможливо застосувати багато положень, вироблених в науці, орієнтованої на немережеву журналістику[18].
Фактор віртуальності є визначальною властивістю СМК. Інтернет-журналістика має місце у віртуальному просторі і визначається більшою мірою комунікативними, а не інформаційними параметрами. Однією з головних причин появи соціального інституту інтернет-ЗМІ є задоволення потреби в актуалізації, у відчутті причетності до подій та в ілюзії можливості впливу на них. Це є причиною того, що в умовах жорсткої конкуренції у середовищі новинних ресурсів, можливе зростання популярності та значущості передусім авторських ресурсів, які передбачатимуть можливість коментування [1].
Діяльність ЗМІ в Інтернеті значно відрізняється від функціонування теле-, радіо- або друкованих ЗМІ. Концепція інтернет-видань полягає у багатьох пунктах, які досі не застосовувались по відношенню до інших видів ЗМІ[18].
Всесвітня Мережа виокремила наступні особливості інтернет-ЗМІ:
— персональний підхід. З'явилася можливість враховувати потреби і звички конкретного читача і/або групи читачів.
— інфоцентричність. Вбудована можливість скільки завгодно глибокої ієрархічності інформації допускає за участю читача практично будь-якої міри деталізації викладу, не завантажуючи непотрібними деталями основний виклад.
— миттєвість. Схематично мережу Інтернет можна уявити собі як центральну частину, швидкість передачі інформації в якій постійно росте і здешевлюється, і периферійну частину від провайдера до клієнта. Швидкість передачі інформації в центральній частині робить його безпосереднім засобом масмедіа.
— вимірюваність. Мережа має інструменти (наприклад, лічильники відвідувань), що дозволяють швидко оцінити популярність тієї або іншої публікації.
— гнучкість. Дозволяє викладати матеріал найбільш цікавим чином і швидко його оновлювати, дає можливість відвідувачам самим брати участь в побудові сторінки, підтримуючи таким чином у них постійний інтерес.
— заємозв'язаність (гіпертекстуальність). У комп'ютерну еру гіпертекстову мову зв'язують з есе Ваневара Буша 1945 року "As We May Think". Есе містить не лише опис гіпертекстової мови, але і передбачає мікрофільмування, цифрові фотографії, персональні комп'ютери і інші сучасні технології.
— економічність. Невелика веб-сторінка — безкоштовна послуга провайдера при підключенні до Інтернету. Розгорнуте веб-видання — складна конструкція, забезпечена безліччю інструментів. Вона вимагає залучення високопрофесійних фахівців і чималих витрат. Та все ж веб-видання за інших рівних умов набагато дешевше за паперове[1].
До цього переліку Керстін Вейлер та Роберт Інго Маурер додають ще одну особливість, як Cross Media Publishing, яка є дуже близькою до поняття гупертекстуальності[8].
Багатогранність висвітлення теми за допомогою різних ЗМІ визначається як "cross media publishing". Якщо специфічні особливості ЗМІ узгоджуються, і вони не надмірні і раціонально взаємодіють один з одним, то реципієнт може використовувати їх паралельно, наприклад, якщо він у кінці статті знаходить веб-адреси, посилання на інші ресурси, відео — і аудіододатки або пропозицію прийняти участь у форумі на тему. У одному і тому ж сукупному продукті онлайн-ЗМІ телевізійний сюжет, наприклад, може бути посилений або доповнений можливостями таких медіа, як книга, газета, грамплатівка тощо[15].
Комунікація в інтернет-ЗМІ також значною мірою відрізняється від комунікації у друкованих, теле- та радіо-ЗМІ. В Мережі вона може набувати різних виглядів. Треба відзначити, що І.Д. Фомічова виділяє декілька загальних моделей комунікації в мережевих-ЗМІ:
— однобічна комунікація з високим контролем з боку одержувача інформації, де його активність проявляється як запит на необхідну інформацію;
— двобічна комунікація з високим рівнем контролю з боку користувача, де полюси спілкування не розділяються за функціями «відправник-одержувач», має місце взаємооборотність ролей, рівноправна участь в обміні інформацією;
— однобічна комунікація з розподілом функцій відправника та одержувача з низьким рівнем контролю з боку одержувача, у вигляді монологів;
— двобічна комунікація у діалогічній формі, з низьким рівнем контролю з боку одержувача, можливістю відгуку з боку одержувача[16].
Важко відстежити типи існуючих веб-видань. Труднощі розробки їхньої типології пов'язані з тим, що для цього необхідно відрізняти інтернет-ресурси з журналістським контентом від всіх інших, а також веб-видання від традиційних ЗМІ. Усе, що розміщено в мережі, є інформацією, призначеною для своєї аудиторії, тому межі між журналістським і нежурналістьским текстом стають досить розмитими[20].
Типології мережевих ЗМІ були розроблені у поодиноких роботах вчених, до яких можна віднести І.М. Артамонову, О.І. Акопова, О.А. Калмикова, Л.О. Коханову, М.М. Лукіну, О.А. Грабельникова, Ю.В. Костигову. Ці типології розроблялися на основі «розвідки». Більшість авторів зазначає, що будь-яка типологія має бути перевірена на практиці. Це й унеможливлює виокремлення однієї головної класифікації, адже інтернет-ЗМІ постійно видозмінюються у відповідь на розвиток і розширення кордонів Мережі Інтернет[20].
Глибоку класифікацію типологічних ознак розробила Ю.В. Костигова. Вона розділила мережеві ЗМІ за такими типологічними ознаками:
— за ступенем професійності (професійні і аматорські)
— за критерієм доступу для читачів (загальнодоступні, з обмеженим доступом)
— за аудиторією (загальні, спеціалізовані)
— за частотою оновлення (регулярно оновлювані, нерегулярно оновлювані, оновлюваня в міру надходження інформації)
— за методом розповсюдження інформації та формою організації (сайти, розсилки. змішані видання)
— залежно від методів роботи з інформацією (контентотвірні, контентоспоживацькі)
— за формальними, функціональними, стильовими ознаками, характером відображення та соціальною орієнтацією – (якісні/елітарні, масові/популярні, змішані/якісно-масові)[15].
О.А. Грабельников розробляв питання типології молодого виду ЗМІ. Він виокремив три види інтернет-ЗМІ:
— суто-мережеві – це ЗМІ, які функціонують лише у Інтернеті і не мають друкованого варіанту;
— паперово-мережеві – це друковані ЗМІ, які мають також свій електронний варіант;
— мережево-паперові – це мережеві ЗМІ, які випускаються також у друкованому варіант, проте існування у Інтернеті є первинним і головним [8].
М.М. Лукіна своєю фундаментальною класифікацією пов’язала мережеві ЗМІ з неелектронними версіями видань:
— еквівалентні копії традиційних ЗМІ чи їх електронні версії;
— модифіковані онлайн-версії друкованих ЗМІ, які виникли на основі своїх онлайн-прототипів, вле не копіюють їх, а здійснюють власну інформаційну політику;
— медіа проекти, які виникли в мережі і не мають онлайнових прототипів [18].
Одразу декілька класифікацій за різними принципами розрізняють О.А. Калмиков, Л.О. Коханова. По-перше, вони співвідносять інтернет-ЗМІ із наявністю і них друкованих версій:
— клони немережевих видань;
— видання, що існують тільки в Інтернеті;
— змішані видання [12].
Проте, ця класифікація не є повною і вичерпною, як зауважують самі вчені. Друга їхня класифікація розглядає інтернет-ЗМІ за принципом їхньої подібності до немережевих видань:
— інтернет-газета;
— інтернет-журнал;
— інтернет-радіо;
— інтернет-телебачення;
— спеціалізовані інформаційні агентства[5].
Отже, інтернет-ЗМІ є дуже специфічними у порівнянні з телебаченням, радіо та пресою. Цей вид ЗМІ привніс у журналістику масу нових якостей та принципів. Інтернет здатен зробити інформацію швидкою, мультимедійною і гіпертекстуальною, враховуючи при цьому бажання аудиторії.
1.3. Нові інтернет-ЗМІ
В умовах безперервного розвитку інтернету взагалі та інтернет-ЗМІ зокрема простежується основна тенденція веб-видань до подолання меж із офлайновими медіа. Це відбувається за рахунок набуття блоговими авторами професійних умінь та знань журналіста[20].
Кількість блогів в Інтернеті постійно зростає. Найбільшим є англомовний сегмент блогосфери, до нього наближаються японський і китайський. Блоги Рунету займають не більше ніж 3% міжнародної блогосфери. Блог може доповнюватися і оновлюватися з різною періодичністю. Широкі мультимедійні можливості блогів дають змогу доповнювати текстовий зміст фото-, відео-, аудіофайлами [25].
Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайта. Для блогів характерні короткі публікації особистого характеру[17]. У постах часто використовуються образи і символи, зрозумілі тільки авторові, а тому вони недовготривалі в Інтернет-просторі. Традиційні сайти розміщують матеріали як більші за обсягом, так і триваліші за змістом. Окрім того, блоги більш інтерактивні, автори дискутують з відвідувачами [25].
Від персональної сторінки блог відрізняють інтерактивні можливості, неформальний стиль спілкування, оперативність, обов’язкове оновлення текстів. Загальними рисами можна назвати суб’єктивність подачі матеріалів, персоналізацію. Персональна сторінка відрізняється варіативністю жанрів, гіпермедійними і мультимедійними можливостями. Сучасні блоги принципово відрізняються від простих щоденників, оскільки мають велике практичне значення для широкого кола персонально незацікавлених користувачів і представників засобів масової інформації[24].
Поняття «блог» значно розширило своє значення. Чимало інтернет видань в Україні і світі (напр., «Українська правда», «Кореспондент», «Захід.нет») мають рубрику «Блоги». Вести її можуть як журналісти, так і відомі інтелектуали з-поза меж редакцій. За своїм жанром це старі добрі «авторські колонки» або «Щоденник» – рубрики що здавна практикуються в традиційній друкованій періодиці. Щоправда тут є щонаймеше дві суттєві різниці [13].
Перша полягає в тому, що автори блогів на сторінках відомих ЗМІ мають персональний доступ до цього розділу сайту і публікують там матеріали у власній редакції, без втручання ззовні.
Друга відмінність – кількісна. Традиційна паперова газета могла собі дозволити одну-дві авторські колонки. Натомість блогерів тієї ж «УП» – близько півсотні. Щодня з’являється щонайменше 3-5 публікацій цієї рубрики. Особливі події можуть змусити вийти в світ із своїми міркуваннями водночас кілька десятків блогерів, оскільки кількісних обмежень, на відміну від традиційних ЗМІ, в інтернет-журналістиці немає. В результаті, маємо підстави вести мову про новий розквіт есеїстики і публіцистики на сайтах інтернет-видань[27].
Це свідчить, по-перше, що не можна стверджувати, що блоги під однойменними рубриками відомих інтернет-видань доповнюють професійну журналістику чи становлять альтернативу до неї. Навпаки, такі матеріали сьогодні є орґанічною і невід’ємною частиною професійної журналістики. Це саме можна сказати про незалежні блоги, автори яких дотримуються стандартів журналістської професії, пишуть репортажі і проводять журналістські розслідування. Такі незалежні журналістські блоги, як свідчить практика, можуть належати як редакційним працівникам, так і незалежним журналістам, незалежно від того, мають чи ні вони формальну журналістську освіту. Головне, як уже мовилось – дотримання професійних стандартів збору інфомації і підготовки публікацій, серед яких далеко не останнє місце посідає журналістська етика[13].
Таким чином дотриманя чи недотримання професійних стандартів, з нашого погляду, і є тим водорозділом, який визначає приналежність блога (чи інших нестандартних форм масової комунікації) до журналістики. Блогерів, які ведуть мережеві щоденники не можна автоматично зараховувати до числа журналістів. Усе залежить від того, чи дотримуються вони стандартів журналістської професії[6].
Іншим ЗМІ нового типу можна назвати соціальні мережі. Звісно, вони не є ЗМІ у звичному розумінні цього слова, проте невпинний розвиток будь-якої сфери людської діяльності, і в тому числі інформаційної, передбачає зміни явищ та ставлення до них. Тому зміна позиції соціальних мереж (у першу чергу, Facebook) щодо інформування стала причиною зміни ставлення до цих мереж – тепер вони можуть частково сприйматися як ЗМІ.
Дуже популярна точка зору, що соціальні мережі не можуть вважатися ЗМІ через низьку якість розміщуваної інформації. Наприклад, директор з розвитку новинного порталу «Lenta.Ru» В’ячеслав Варванін вважає, що такого явища як журналістика соціальних мереж не існує. На думку Варваніна, навіть в тих випадках, коли соціальні мережі публікують новину оперативніше, ніж офіційні ЗМІ, цю інформацію не можна назвати журналістською: «Їй трішки не вистачає достовірності. І об'єктивності. І точності подачі. Така інформація називається «чутками»… Тому в будь-якому випадку ЗМІ — більш надійне і передбачуване джерело інформації, ніж блог» [3].
Зовсім інакше дивиться на проблему Антон Платов. У статті «Соціальні мережі: феномен колективного розуму» він наводить яскравий приклад використання соціальної мережі як засобу масової інформації: «репортажі» з затопленого Нового Орлеана, опубліковані системним адміністратором Майклом Барнеттом на своїй сторінці в мережі LiveJournal [23]. До цього ж прикладу звертається і Семен Кваша у статті «Цивілізація очевидців»[14]. Проте рівень висновків, зроблених журналістами, різний. Кваша говорить про користувачів соціальних мереж лише як про очевидців, від яких аудиторія може отримати інформацію з перших рук. Платов ж прямо називає соціальні мережі засобами масової інформації нового покоління, називаючи один із розділів своєї статті «Соціальна мережа як універсальний ЗМІ» [22].
Таким чином, суперечка про те, чи є соціальні мережі новим типом ЗМІ, ще далека від завершення. Проте, можливо, у найближчому майбутньому в блогосфері і соціальних мережах типу Facebook будуть створені сторінки, які будуть володіти всіма ознаками ЗМІ. Принаймні, усі технічні можливості для цього уже є[24].
Висновки до Розділу І
Інтернет-ЗМІ стали одним із найважливіших явищ у сучасному медіа просторі та світовій культурі загалом. Пройшовши короткий, але повноцінний шлях становлення, від коротких і непов’язаних між собою заміток до повноцінних засобів масової комунікації, веб-видання ознаменували тим самим початок онлайнової ери у світовій історії.
Основні проблеми, які нині стоять перед дослідниками цього досі нового у світі медіа поняття, є його повноцінна та об’єктивна класифікація, а також вирішення питання приналежності матеріалів, розташованих в інтернеті: чи вони є журналістськими матеріалами, чи вони є звичайними щоденниковими записами.
Інтернет-журналістика розвивається по спіралі: вона починалася з авторських проектів, і зараз знову повертається до них – тепер ці проекти називаються блогами. Крім того, значення нового різновиду ЗМІ набувають неймовірно популярні серед сучасного населення соціальні мережі, серед яких англомовний Facebookта російськомовний «Вконтакте».
Будучи найбільш вживаним комунікативним засобом, інтернет-видання цілком природно знаходять інтерес і серед рекламодавців. Зростання фінансових вливань в інтернет-площину є цілком логічним і триватиме наступні роки.
Отже, інтернет-журналістика є найбільш динамічним та найбільш пристосованим до життя у сучасному світі засобом передачі інформації. Існують усі передумови до стрімкого розвитку онлайнової журналістики у збиток традиційним ЗМІ.
РОЗДІЛ ІІ
ІНТЕРНЕТ-ЖУРНАЛІСТИКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
1. Блогова журналістика як черговий крок розвитку інтернет-ЗМІ (на прикладі порталу «Українська правда»)
Громадянську журналістику можна назвати новим обличчям медіапростору. Вона є відповіддю на нові потреби часу.
Величезний інформаційний бум закликав необхідність появи інструмента впорядкування та контролю всього массиву інформації.
Очевидною стала потреба в нових засобах масової інформації, які б поєднували в собі всі переваги Інтернету та унеможливлювали медіанедоліки. На нашу думку, таким інформаційним проривом стала громадянська (персональна) журналістика. Іншими словами, той, хто прагне долучитися до виробництва новин, має змогу це зробити через посередництво блогів, щоденників, подкастів, плейкастів та інших засобів, які надає мережа[24]. Така журналістика є способом залучити елемент високої інтерактивності до медіа та позбавити ЗМІ їх загальної спрямованості й абстрактності. Характерною рисою мас-медіа є те, що вони не транзитивні й антикомунікативні. Вони являють собою те, що назавжди забороняє відповідь, що унеможливлює процес обміну. Саме в цьому справжня абстракція.
Тому єдина можлива революція в цій сфері – це надання можливості відповіді. З огляду на ті процеси, що відбулись у нашому суспільстві, на шалені ритми поширення інформації, виникає гостра потреба в новій формі журналістики – журналістики, у якій кожен має змогу бути як отримувачем, так і творцем інформаційного фону[19]. Власне персональна, або громадська, журналістика – це явище стихійного створення щоденників. Це подача новин так, як їх відчуває автор, без будь-яких обмежень і впливів, формування вільного потоку інформації.
Перші українські блоги почали з’являтися восени 2006 р., що, можливо, пов’язане з акцією ЛаСета “Заведи собі блог”, за допомогою якої спочатку всього кілька десятків людей (точна цифра і досі невідома) завели свої персональні блоги й отримали домени у безкоштовній зоні org. ua. Водночас українські користувачі “Живого журналу” засвоїли блоготворчість у межах цього сервісу, хоча блоги як окремі контент-ресурси в українському сегменті з’явилися значно пізніше. Але вже 1 січня 2007 р. з’явився автоматизований сервіс Blog.Net.Ua., який надав відчутний поштовх для користувачів Уанету. Уанет зростає більш активно на сьогодні, ніж російський сегмент, який також розвивається стрімкими темпами, але Уанет поки що відстає за темпами розповсюдження. Українські користувачі слабо підтримують колективні проекти, задовольняючи свої групові інтереси у ЖЖ-товариствах, на чатах, форумах тощо. Декілька порталів та онлайнових видань започаткували в Уанеті колективні блоги: це блог журналу “Кореспондент”, видання “Фраза”, а також блог співробітників порталу “Біг-мір”. Заслуговують на увагу політичні блоги в Уанеті – “Перший політичний блог”, а також “Політолог”.
На відомому інтернет-порталі «Українська правда», заснованому Георгієм Гонгадзе ще 16 квітня 2000 року, необхідність такого роду журналізму зрозуміли уже у 2007 році, і 19 липня було опубліковано перший запис першого блогу на сайті – ним став блог тоді ще просто депутата Харківської обласної ради Арсена Авакова. Пост навивався «Что делать? (полемические заметки, основанные на убеждениях)». І уже це дає нам зрозуміти, що навіть п’ять років тому основною причиною читаності видання були яскраві політичні думки та матеріали суспільно-політичної спрямованості. На той час Українська правда уже не була суто політичним виданням, тому поява саме політичного блогу є дуже показовим моментом.
Блогосфера на Українській правді є дуже вагомим аспектом її діяльності. Зараз на сайт пише понад півтори сотні авторів у шести тематичних розділах:
— політика
— суспільство
— економіка
— культура
— спорт
— шоу-бізнес.
Автори кожного із цих розділів, звісно, мають свого споживача-читача, який приділяє увагу матеріалам саме заданої тематики. Скажімо, серед економічних блогів найпопулярнішим є блог Сергій Лямця, серед суспільних і культурних – блог Сергія Пантюка, серед спортивних – блог Олексія Молчанова, серед шоу-бізнесових – блог Андрія Окари. Проте такий поділ на розділи саме на цьому сайті є досить умовним, оскільки автори можуть писати на будь-яку тему, що буде їм близька у той чи інший момент часу і просто віднести свій новий матеріал до будь-якого з розділів самостійно. Це, звісно, унеможливлює розробку чіткої статистики блогів сайту (як це, наприклад, можна зробити на сайті sports.ru, де кожен окремий блог має чітко визначену тематику і ніколи не відхиляється від неї). Втім, деякі висновки зробити все ж можна.
На даному етапі кількість політичних блогів на Українській правді досі переважає кількість блогів у будь-якій іншій категорії, що свідчить про досі велику політичну активність українського населення.
Крім того, політичні блоги на Українській правді мають не тільки кількісну перевагу над іншими блогами, але й якісну. Так, наприклад, блог Мустафи Найєма є найбільш популярним та обговорюваним блогом ранету. Жоден навіть спортивний блог не зрівняється з тією популярністю, яку має блог Найєма.
Блог Мустафи Найєма не має своєї окремої назви, як і всі блоги на Українській Правді, і виступає в ролі поширеної авторської колонки. За своєю природою – це засіб метарівневої комунікації. Успіх цього блогу тісно пов’язаний з можливістю миттєвого реагування на різні події в українському політикумі, що приваблює читача, скореного високим темпом сучасного життя та з відсутністю редакційної цензури – а відтак із можливістю публікувати те, що хоче автор, так, як він хоче. Звісно, будь-який блог характеризується саме цими показниками, тому успіх залежить іще від двох показників – від імені автора (а Мустафа Найєм і так був дуже відомим журналістом, а після випадку, коли Віктор Янукович сказав «Я вам не завидую», його популярність і відповідно популярність його блогу миттєво зросли) та власне письменницький талант цього автора, оскільки, навіть маючи хороші і правильні думки, не можна здобути прихилькиків, якщо не умієш ці думки правильно висловлювати. Мустафа Найєм це робити уміє.
Водночас Найєм експлуатує ідею фрейму, яка протистоїть дискурсивності традиційної журналістики[24]. Користувач Інтернету схильний до обговорення інформації, яку йому пропонують. Фрейм генерує додаткове смислове навантаження повідомлення, дозволяючи кожному користувачеві інформації сприймати його як суб’єктивно значуще, проникнуте власними думками й емоціями [19]. Тож Мустафа під виглядом загальнонаціональних переживань уміє вставити в матеріал свої власні, іноді дуже радикальні думки, і переконати непідготовленого читача в тому, що ці думки – його.
Головним недоліком блогової частини Української правди є неможливість підписатися на окремого автора, яка передбачена в усіх соціальних мережах та практично на всіх блогових платформах. Через це доводиться шукати матеріали автора, що тебе цікавить, у загальному архіві. До того ж, втрачається можливість моментально бачити оновлення того чи іншого блогу, що цікавить читача, і доводиться постійно заходити на головну сторінку блогового розділу сайту, щоб дізнатися про наявність чи відсутність нових матеріалів із заданої теми.
Втім, цю проблему легко можна вирішити, впровадивши легку в реалізації опцію «Підписатися», а також, можливо, створивши спеціальний додаток до інтерет-браузеру, який завжди показуватиме про появу нових матеріалів на сайті, навіть якщо користувач в момент публікації не знаходиться на цьому порталі.
Отже, блогова журналістика останні роки набуває стрімкого розвитку в українському сегменті інтернету, і це є явищем обов’язковим і невідворотним для нового інформаційного суспільства.
2.2. Соціальні мережі як нові ЗМІ (на прикладі сайту «Вконтакте»)
Питання про те, чи правомірно розглядати інтернет-сервіси соціальних мереж як новий тип ЗМІ, все частіше піднімається в науковому і журналістському середовищі. Причому якщо до початку так званого «буму соціальних мереж» про це в основному писали дослідники теорії і практики журналістики, то в даний час суперечки про статус соціальних мереж в Інтернеті ведуться досить широко[23].
Дискусії в більшості випадків ведуться лише про один із видів соціальних мереж — сервіси інтернет-щоденників (блогів), проте нам представляється можливим поширити ці висновки на інші види соціальних мереж, оскільки практично всі види сервісів соціальних мереж надають рівні можливості для публікації текстової та аудіовізуальної інформації.
На цю проблему існують полярні точки зору. Вкрай наполегливо критикує погляд на соціальні мережі, і в тому числі блогові, як Livejournalі листувальницькі, як «Вконтакте», як на нові ЗМІ Олександр Отрощенко. Він вважає, що «проблема щонайменше надумана. У «ворогуючих» — назвемо їх так — і цілі різні, і кошти, і все інше. Адже не дарма ж в нашу мову слово «blog» прийшло саме як спрощене від «web лог», а не як «нове інтернет-ЗМІ».
На підтримку визнання соціальних мереж ЗМІ висловлюються такі автори, Олексій Чуйкин і Тетяна Нестерова, навіть звертаючись до комерційного аспекту соціальних мереж, мимохіть помічають, що «Блоги — це найцікавіша контекстна інформація, новий вид ЗМІ, який швидко зростає в останній час». Дмитро Бірюков цілеспрямовано розбиває головні аргументи противників підходу до соціальних мереж як до нового типу засобів масової інформації, присвячуючи цьому основну частину своєї статті [3].
Проте блоги – далеко не основий різновид соціальних мереж. Найпопулярніший вид спілкування в інтернеті, що має назву соціальні мережі, прикладом яких є сайти Facebookі «Вконтакте», полягає у приватному та публічному листуванні.
Соціальні мережі можна розглядати як ЗМІ нового типу. Вони відрізняються тим, що основним їх завданням стає створення груп користувачів, об'єднаних якоюсь загальною ознакою. Соціальна мережа передає інформаційно-комунікативну функцію користувачу [3].
Якщо розглядати ЗМІ як засіб доставки до людини тієї чи іншої інформації, то соціальні мережі однозначно є засобом масової інформації, оскільки саме завдяки ним понад мільярд користувачів інтернету в усьому світі отримує найсвіжішу інформацію з будь-якої тематики: будь то новина приватного характеру, опублікована у статусі людини, чи новина світового масштабу, описана у одній з безлічі спільнот, – суть залишається незмінною: соціальні мережі надають найоперативнішу та багато в чому ексклюзивну інформацію своїм користувачам [23].
Так, наприклад, у соціальній мережі «Вконтакте» зареєстровано понад 150 мільйонів користувачів, які безупинно обмінюються новинами з особистого життя, фотографіями, аудіо- і відеоматеріалом – роблять усе те, що повинні робити інтернет-ЗМІ, проте із незрівнянно більшою швидкістю. Таким чином, саме уже існування соціальних мереж, навіть без урахування їхнього постійного розвитку, модернізації та осучаснення, є передумовою до того, щоб вважати їх засобами масової інформації. Звісно, таке твердження є досить приблизним, оскільки за цим самим принципом засобом масової інформації можна вважати і «сарафанне радіо», проте соціальні мережі все-таки несуть більшу кількість і вищу якість інформації.
Проте є дві інші, значно важливіші ознаки, пов’язані між собою, які дозволяють розглядати соціальну мережу «Вконтакте» як новий ЗМІ.
В першу чергу, це наявність тематичних груп, яких нараховується понад 1,5 мільйона і публічних сторінок, яких на сайті «Вконаткте» понад 100000. Тематичні групи виконують стандарту функцію ЗМІ – задоволення потреб певної аудиторії. Проте ці групи не створюють її для себе, а віднаходять за інтересами. При цьому лідери думок у цих групах («адміністратори») мають великий вплив на кожного з учасників тої чи іншої групи по інтересам. І, навіть якщо група носить культурний характер, це не завадить адміністраторові нав’язувати користувачам свої політичні уподобання та переконувати їх у своїй правоті. Для цього потрібно володіти певними риторичними навиками, проте простих людей адміністраторами великих спільнот не роблять. Тому ці групи носять виховний, інформаційний і розважальний характер – а саме це є основними характеристиками ЗМІ.
Публічні сторінки мають подібну структуру і мету, проте відрізняються неможливістю спілкуватися у темах. Ці організації – це суто інформаційні, без комунікативного аспекту, проекти. І їхня мета – повідомляти різного роду інформацію значно частіше, ніж це робиться у групах. Тому публічні сторінки мають більше спільного зі ЗМІ, ніж групи за інтересами, і тим самим ще більше наближують «Вконтакте» до звання ЗМІ нового типу.
Друга важлива ознака – це наявність представництв реальних традиційних чи онлайнових ЗМІ в соціальній мережі «Вконтакте», які використовують як групи, так і публічні сторінки. Поважні ЗМІ вважають за необхідне мати своє представництво у соціальних мережах.
Для цього наймаються web-редактори (блог-редактори), цілі компанії займаються просуванням газет і журналів з соціальних мережах. Ефект від цього дуже низький на даному етапі – менше одного відсотка відвідувачів сайтів приходять на сайти ЗМІ з соціальних мереж. То хто кому більше дає: ЗМІ — соціальним мережам, привертаючи увагу користувачів до них, або соціальні мережі — ЗМІ?
Звернімося до статистики: близько 30 мільйонів відвідувачів зайшли у жовтні 2011 року на сайти 900 ЗМІ, зареєстрованих в статистичному сервісі на inforotor.ru. 90% відвідувачів ходять на сайти ЗМІ напряму, забиваючи url-адресу сайту в адресний рядок. Це означає, що надії, які покладають на соціальні мережі, у тому числі і «Вконтакте», невеликі сайти, себе не виправдовують. Соціальні мережі не в змозі щодня давати тисячі і десятки тисяч переходів на один і той же сайт. В рамках якогось окремого проекту, який реалізує ЗМІ, наприклад, спеціальний номер або додаток, який добре «з'їсть» аудиторія соціальних мереж — це реалізувати можливо.
Але на гачок трафіку з соціальних мереж попадаються як невеликі проекти, так і великі. Відомі випадки, коли видавничі будинки укладали договори з підрядниками на десятки тисяч доларів на ведення блогів.
Ефекту не було практично ніякого (1-3% відвідувачів прийшли на сайти з соціальних мереж), зате компанії-підрядники спокійнісінько отримували свої гроші протягом декількох місяців, поки в обох видавничих будинках не змінювався менеджмент.
То що можуть дати соціальні мережі сайтам ЗМІ? Підвищення впізнаваності. Якщо користувачів, які зайдуть на сайт за рекомендацією френд-стрічки, зацікавить його вміст, вони запам'ятають сайт. А далі все залежить від самого сайту ЗМІ – чи зможе він своїм контентом утримувати увагу відвідувача надалі.
Але найбільше придбання для сайтів ЗМІ — це коментатори. Люди, які регулярно ведуть блоги, постять в спільнотах фото і відео, активно обговорюють події дня — ось та інформаційно-активна аудиторія, яка потрібна ЗМІ. Ця аудиторія, яка звикла залишати feedback, створить на сайті ЗМІ тусовку, яку згодом можна буде монетизувати за допомогою платних сервісів або медійної реклами.
Ігнорувати соціальні мережі аж ніяк не можна. Необхідно просто їх правильно використовувати.
Отже, соціальні мережі за рядом ознак можна назвати ЗМІ, проте у більшості своїй ці ознаки пов’язані саме із представництво уже відомих ЗМІ в різних соціальних мережах – здебільшого на Facebookі «Вконтакте». Тому казати про існування соцмереж як нового ЗМІ ще трохи зарано, проте можемо спрогнозувати, що за нинішнього стрімкого розвитку інтернету взагалі і інтернет-ЗМІ, включно з соціальними мережами, зокрема, уже в недалекому майбутньому соціальні мережі остаточно закріплять свій статус «ЗМІ нового покоління».
2.3. Інтернет-ресурси як рекламна площа
Різке зростання популярності інтернет-сайтів взагалі та інтернет-ЗМІ зокрема не могло оминути увагу рекламодавців. Якщо у недавньому минулому найбільш впливовим ЗМІ було телебачення, і, відповідно, на реклам у цьому сегменті витрачалося найбільше кошті, то зараз інтернет набуває ознак світового лідера в галузі інформації, а відтак зростають і фінансові вливання в інтернет як рекламо-носій.
Загалом інтернет-видання в Україні останнім часом перетворилися на основне джерело інформації для міського населення. Пошукова система Яндекс щодня отримує понад 300 тис. запитів, що містять слово «новости». За свідченням сайту інтернет-статистики bigmir.net, серед 20 найбільш відвідуваних сайтів уанету 5 є новинними порталами. Їхня аудиторія сягає понад 40% користувачів мережі Інтернет [11].
Позитивний тренд показує переважна більшість інтернет-ЗМІ, незалежно від своєї типової приналежності. Виняток становить тільки сайт інформаційного агентства РБК [10].
Сприятливі тенденції також мають інтернет-ресурси як інформаційна площа. Так, у Росії на рекламу в мережевих виданнях у 2011 році було витрачено на 200 млн. доларів більше, ніж на рекламу в друкованих ЗМІ [7].
За прогнозами, новинні ресурси найближчим часом збережуть свою значимість, але список лідерів у цьому сегменті залишиться відносно незмінним. Найширші можливості тут є у інформаційних агенств та електронних ЗМІ. Та викорастити вони їх зможуть тільки зробивши для початку великі інвестиції у свої нові мережеві проекти [10].
Крім того, що зростає кількісна і якісна присутність реклами в інтернеті, є й інший показник, значно більш важливий, — зростання довіри до цієї самої реклами, яку демонструють останні дослідження, проведені компанією Nielsen.
Причиною тому соціально-рекомендаційний характер реклами в Мережі. Адже тільки Інтернет надає споживачам зворотний зв'язок з продавцями, дає можливість порадитися щодо покупки з друзями, ознайомитися з відгуками споживачів про пропонований товар.
Компанія Nielsen в серпні — вересні 2011 р. опитала 28 тис. онлайн-споживачів з 56 країн світу і отримала такі результати:
— 92% респондентів зізналися, що довіряють рекомендаціям рідних, друзів і знайомих в Мережі. Зростання довіри близьким в Інтернеті за 4 роки склав 18%.
— 70% опитаних довіряють відгуками споживачів в Мережі. За 4 роки довіра до них зросла на 15%, і це другий за ефективністю формат інтернет-реклами на сьогодні.
— 58% споживачів, опитаних Nielsen, довіряють інформації на офіційних сайтах компаній.
— 50% респондентів довіряють інформації електронних листів від брендів, на які вони підписалися.
— 40% опитаних довіряють контекстної реклами в пошуку;
— 36% — онлайн-відеореклами;
— 36% довіряють рекламі в соціальних мережах;
— 33% користувачів Мережі довіряють банерної реклами. Цей показник на 26% вище показника за 2007 р.
— 33% опитаних довіряють мобільним банерів.
— 29% — текстовим оголошеннях на мобільних пристроях[7].
Рекламі на телебаченні, в журналах і газетах сьогодні довіряють 47% споживачів. За 2 роки довіра до цих форматів впало на 24%, 20% і 25% відповідно. При цьому рекламодавці продовжують активно вкладати в рекламу на ТБ. З 2010 по 2011 р. дохід ТВ-реклами збільшився на 10%.
Керівник рекламного напрямку компанії Nielsen Рендалл Біад вважає: «Незважаючи на те, що телевізійна реклама залишиться преміум-каналом розкрутки бренда, талановиті маркетологи будуть все активніше використовувати можливості Інтернету для взаємодії з аудиторією споживачів».
На сьогоднішній день ринок медійної інтернет-реклами демонструє наступні основні тенденції: аудиторний підхід (розпізнавання характеристикам аудиторії), RTB (Real Time Bidding — аукціон рекламних оголошень в реальному часі), а також демонструє сильні сигнали з боку пошуку, контексту і користувальницьких профілів.
Таким чином, реклама в інтернеті є найбільш вигідною для всіх сторін. Рекламодавець отримує можливість розміщувати інформацію про свій товар для найширшої аудиторії за відносно невелику ціну. Крім того, оплачуватися ним буде тільки кількість переходів за посиланням на його сторінку, тому конвертація реклами в інтернеті має значно вищі показники, ніж конвертація будь-якої іншої реклами. Споживач отримує можливість вільно обирати рекламу з теми, що його цікавить, оминаючи нецікаву йому. Крім того, він має можливість оцінювати товар, що рекламується, а також дивитися оцінки та коментарі інших споживачів і робити свій вибір уже на основі вибору чужого.
Тож реклама в інтернеті має ще більший потенціал, аніж інтернет-ЗМІ, тому розвиток її і поширення будуть тільки пришвидшуватись.
Висновки до Розділу ІІ
Інтернет-журналістика розвивається дуже динамічно з моменту своєї появи (1997 рік в Україні) і до сьогодні. За цей час веб-видання пройшли декілька стадій розвитку, і на даний момент посідають місце, яке розривається між традиційним індивідуальним журналізмом та новомодним соціально-мережевим.
Так, представником індивідуальної журналістики в інтернеті є блогосфера, багато представлена в усіх тематичних напрямах і в усіх мовних сегментах інтернету. Одним із найвідоміших суспільно-політичних сайтів в Уанеті, який має свій блоговий розділ, що виглядає як авторська колонка в газеті, є сайт незалежного видання «Українська правда».
Соціально-мережева журналістика найяскравіше представлена найбільшою світовою соціальною мережею Facebook, проте для мешканців України головним подібним ресурсом залишається рунетівський сайт «Вконтакте», який вбирає в себе усе найкраще від своїх американських попередників і розвивається уже саме як ЗМІ, а не як звичайний інтернет-портал.
Крім того, популярною і прибутковою справою стає реклама в інтернеті, оскільки рекламодавці починають розуміти технічні і технологічні переваги інтернет-ресурсів перед іншими видами ЗМІ, а споживачі давно уже відвертаються від традиційних ЗМІ на користь інтернету.
Таким чином, інтернет стає основою основ у сучасному медіасвіті та на сучасному меідаринку, оскільки різні його об’єкти набувають рис, притаманних іншим класичним об’єктам медіа ринку та крадуть популярність у радіо, телебачення та преси як засобів масової інформації та рекламо-носіїв, тож можна спрогнозувати, що найближчим часом інтернет стане ще більш важливою частиною життя суспільства, якщо це іще можливо.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
За майже 20 років свого розвитку Інтернет-ЗМІ в Україні перетворилися із поодиноких скромних порталів на повноцінні засоби масової інформації. Вони стали визначальним явищем у сучасному інформаційному просторі. Цей стрімкий розвиток дав підстави Б.Потятинику стверджувати, що ми живемо в «еру інтернету».
Головним питанням для теоретиків медіа, з огляду на новітність інтернет-видань, залишається вироблення адекватної типології цих ЗМІ, а також розробка критеріїв, за яких той чи інший веб-ресурс можна буде відносити до засобів масової інформації.
На сучасному етапі свого становлення інтернет-журналістика має дві основні тенденції: повернення до авторських проектів, які тепер називаються блогами, та поява ЗМІ нового типу – такими тепер називають соціальні мережі на кшталт «Вконтакте».
Блогова журналістика поширена в усіх сферах та в усіх тематичних галузях інтернету, оскільки являє собою вираження думок, а ділитися своїми думками – це у природі людини. В Україні поширеними є спортивні блоги на сайтах sports.ru, та isports.ua, суспільно-політичні блоги на сайті проекту «Українська правда» та блоги щоденникового характеру, які користувачі ведуть у «Живому журналі».
Останнім часом соціальні мережі також набувають значення і ролі справжніх ЗМІ, здійснюючи ті самі функції, що повинні виконувати традиційні засоби масової інформації – інформуючи, розважаючи та виховуючи свою аудиторію. Найважливішими у цьому аспекті є лідери думок – «адміністратори» груп на сайті «Вконтакте» та публічні сторінки різних класичних ЗМІ у цій же мережі.
Крім того, мікроблоговий сервіс Твіттер може розглядатися як ЗМІ наднового типу, оскільки поєднує у собі елементи блогу та публічної сторінки. Проте задля його ствердження як ЗМІ має пройти декілька років, оскільки навіть класичні соціальні мережі ще не заслужили цього звання.
Інтернет розвивається таким чином, що різних користувачів приваблює не тільки його орієнтованість на масовість, але й його орієнтованість на окремі групи людей за інтересами, а тому звичайний користувач може перетворюватися на рекламодавця в інтернеті. Завдяки дешевості, доступності та спрямованості рекламі в інтернеті, вона набуває обертів і переживає зараз фінансовий бум – реклама в мережі приваблює рекламодавців значно більше, ніж реклама на традиційних носіях.
Отже, веб-журналістика є засобом передачі інформації, що розвивається найбільш динамічно, а отже є найбільш пристосованим до життя у сучасному інформаційному. Існують усі передумови до стрімкого розвитку онлайнової журналістики у збиток традиційним ЗМІ – як змістовому, так і в рекламному сенсі.
Таким чином, інтернет і інтернет-журналістика, перетворюючись на головне джерело інформації для мільярдів людей в усьому світі та на найвигідніший рекламний майданчик для мільйонів підприємців, стає тим, без чого неможливо уявити сучасне життя, а отже – має шалений потенціал для розвитку та захоплення нових, іще більших ринків та площ.
Список використаної літератури
1. Акопов А. И. Типологические признаки сетевых изданий / А. И. Акопов // Акценты. — 1999. — № 1. — С. 22–27.
2. Артамонова І. М. Тенденції становлення та перспективи розвитку інтернет-журналістики в Україні: монографія / І. М. Артамонова. – Донецьк : Лебідь, 2009. – 416 с.
3. Бирюков Д. Блоги и СМИ: новые роли [Електронний ресурс] / Д. Бирюков // Взгляд. – 28.08.2006. / http://vz.ru/culture/2006/8/28/46864.html.
4. Гол Дж. Онлайнова журналістика / Джим Гол. – К. : К.І.С., 2005. – 344 с.
5. Грозданов Ф. Т. Типология Интернет-газет / Ф. Т. Грозданов // Журналистика в контексте культуры и массовых информационных процессов. — М. : МГИ им. Е.Р.Дашковой, 2004. — С. 22–25.
6. Давыдов И. Масс-медиа Рунета. Основные тенденции развития и анализ текущей ситуации: аналитический доклад [Електронний ресурс] Вісник ХДАК. Випуск 30. 2010/ И. Давыдов // Среда. — 2001. — № 11-12. — Режим доступу: http://www.internews.ru/sreda/rubrik/internet.htm
7. Доверие к онлайн-рекламе растет [Електронний ресурс]: http://reklamonstr.com/page/3
8. Засурский Я. Н. Информ. об-во, Интернет и новые средства массовой информации / Я. Н. Засурский // Информационное общество. – 2001. – № 2. – С. 24–27.
9. Іванов В. Ф. Комп’ютерні мас-медіа на межі століть / В. Ф. Іванов // Актуальні питання масової комунікації. – К., 2002. – Вип. 3, ч. 1. – С. 41–43.
10. Інтернет витісняє ЗМІ з ринку інформації [Електронний ресурс]: http://webreader.info/statistika/internet-vytesnyaet-smi-s-rynka-informacii/
11. Інтернет-ЗМІ в Рунеті: у 2008 році зафіксовано більше 10 мільярдів переглядів сторінок новинних сайтів [Електронний ресурс]: http://rumetrika.rambler.ru/publ/article_show.html?article=3708
12. Калмыков А.А. Интернет-журналистика: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по спец. 021400 «Журналистика» / А. А. Калмыков, Л. А. Коханова. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 383 с.
13. Карр Н. Бездушность Веб 2.0. [Електронний ресурс] / Н. Карр // http://www.computerra.ru/think/239597/.
14. Кваша С. Цивилизация очевидцев [Електронний ресурс] / С. Кваша / http://www.gazeta.ru/2005/09/05/oa_169667.shtml.
15. Колесникова М. М. Сетевые СМИ — основные группы, виды и формы их функционирования [Електронний ресурс] / М. М. Колесникова // Интернет. — 2000. — №5 (33). — Режим доступу: http://www.relga.rsu.ru/n35/net35.htm#5
16. Коцарев О. О. Типологія Інтернет-ЗМІ [Електронний ресурс] / О. О. Коцарев // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Сер. Филология. — 2006. — Т. 19. — № 5. — С. 321–324. — Режим доступу: http://www-philology.univer.kharkov.ua/katedras/prof_sites/…/kots_article_2.pdf
17. Крейґ Р. Інтернет-журналістика : робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Ричард Крейґ ; пер. з англ. А. Іщенка. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 324 с.
18. Лукина М. М. СМИ в пространстве Интернета / М. М. Лукина, И. Д. Фомичева. – М. : Ф-т журналистики Моск. гос. ун-та, 2005. – 87 с.
19. Мелещенко О. К. Інтернет-технології в сучасній журналістиці: моделі та практика : навч. посіб. / О. К. Мелещенко. – К. : КиМУ, 2005. – 385 с.
20. Никитенко А. А. Интерактивность в ряду типологических признаков сетевых изданий [Електронний ресурс] / А. А. Никитенко. — Режим доступу:http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=2001&level1=main&level2=articles
21. Носик А. Б. Введение в Интернет-журналистику : лекции на ф-те журналістики МГУ [Електронний ресурс] / А. Б. Носик. – Режим доступу: http://www.joumaiuga.com/lectures/l/35
22. Отрощенко А. Блогу – блогово. Поглотят ли блоги Интернет-СМИ? [Електронний ресурс] / А. Отрощенко / http://www.lenizdat.ru/a0/ru/pm1/c-1035450-0.html
23. Платов А. Социальные сети: феномен коллективного разума / А. Платов / Компьютерная газета. – № 10/2007.
24. Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Потятиник Б. В. – Л. : ПАІС, 2004. – 312 с.
25. Рэддик Р. Журналистика в стиле он-лайн: использование Internet и других электронных ресурсов : пер. с англ. / Р. Рэддик, Е. Кинг ;– М. : Вагриус, Нац. ин-т прессы, 1999. – 415 с.
26. Скотт Э. Компьютерные технологии в журналистике: Введение в основные понятия и методы. Использование баз данных и приемов сетевой журналистики в службах новостей : пер. с англ. / Скот Э. – М. : Вагриус ; Нац. ин-т прессы, 1998. – 397 с.
27. Фомичева И. Д. Социология Интернет-СМИ / Фомичева И. Д. – М. : Ф-т журналистики Моск. гос. ун-та, 2005. – 79 с.