Інвестиційні ресурси

Категорія (предмет): Інвестування

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Сутність та класифікація інвестицій.

1.1. Характеристика інвестицій.

1.2. Різновиди і структура капітальних вкладень.

Розділ 2. Оцінка економічної ефективності капітальних вкладень.

Розділ 3. Суть та структура інвестиційного проекту.

Розділ 4. Показники ефективності інвестиційного проекту.

Розділ 5. Шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Основною проблемою в інвестиційній сфері України є недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Через нерідко непродуману фінансову політику в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори – юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Удосконалення управління інвестиційними процесами потребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше, державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочих місць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції мають важливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціальної інфраструктури. По-друге, приватне управління інвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Однак ця мета не завжди збігається з цілями соціальної політики.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вдається залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значущість теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є економічна діяльність підприємства.

Предмет дослідження – інвестиційні ресурси.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії інвестиційної діяльності. Різним аспектам цих проблем присвячено праці А.І.Кредисова, А.А. Пересади, О.М. Підйомного, С.Е. Пивоварова, С.К.Реверчука, Н.И. Реверчук, I.Г. Скоморович та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Метою курсової роботи є дослідження інвестиційних ресурсів підприємств.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

– охарактеризувати сутність та визначити класифікацію інвестицій;

– дослідити можливості оцінки економічної ефективності капітальних вкладень;

– визначити суть та структуру інвестиційного проекту;

– дослідити показники ефективності інвестиційного проекту;

– виявити шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень;

– зробити висновки.

Розділ 1. Сутність та класифікація інвестицій

1.1. Характеристика інвестицій

Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції– це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу – інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом (рис. 1.1).

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні – на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиціїозначають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок – одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва – капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції – це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання [7].

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями. Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

1.2. Різновиди і структура капітальних вкладень

За загальновживаним визначенням капітальні вкладення – це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення – це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті – витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2)вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати. До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт [7].

В інвестиційній політиці підприємств та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове будівництво) відтворення основних фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.

За результатами спеціальних досліджень та оцінкою фахівців, оптимальним (або близьким до нього) можна вважати співвідношення витрат на просте й розширене відтворення основних фондів, яке дорівнює відповідно 35 і 65% від загального обсягу валових капітальних вкладень. Саме в такій пропорції нині змінюється відтворювальна структура валових капітальних вкладень у підприємства різних сфер і галузей економіки України. Співвідношення окремих часток загальної суми чистих капітальних вкладень становить орієнтовно: технічне переозброєння і реконструкція діючих промислових підприємств – 50‑60; розширення підприємств – 15-20; нове будівництво – 20-35%.

Переважне спрямування капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення існуючих підприємств триватиме і в найближчій перспективі розвитку народного господарства України.

Розділ 2. Оцінка економічної ефективності капітальних вкладень

Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

• По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства.

• По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпрозрахункового доходу).

• По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників – узагальнених і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) – капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

• По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємств приймаються різноманітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві. Її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу [2].

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) базується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запланованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер; другий (обернений до нього), – період (строк) окупності капітальних вкладень (Т = 1/Ер). Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями:

де Сі – поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

Кі – капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведеними витратами і буде найліпшим з економічного погляду. Однак треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища та техніки безпеки.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проекти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення виробничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвестування) множенням їх на спеціальний коефіцієнт α, який обчислюється за формулою

t – період приведення (t-йрік).де h – норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08;

Розраховані за формулою (2.2) коефіцієнти а мають такі значення для відповідних років: першого – 1,0; другого – 0,926; третього – 0,857; четвертого – 0,793; п'ятого – 0,734; шостого – 0,680; сьомого – 0,630; восьмого – 0,583; дев'ятого – 0,540; десятого – 0,5.

Вплив різночасності капітальних вкладень на їхню ефективність можна показати на такому прикладі (дані умовні).

Розроблено два проекти спорудження виробничого об'єкта. Обсяг капітальних вкладень за першим проектом становить 260 млн. грош. од., за другим – 250 млн. грош. од. Тривалість спорудження – 5 років. Капітальні витрати за роками інвестування об'єкта розподілено неоднаково (табл. 2.1). Проектна собівартість річного випуску продукції за першим проектом дорівнює 140 млн. грош. од., за другим – 142 млн. грош. од. Коефіцієнт Ен = 0,16.

Користуючись формулою (2.1), можна розрахувати зведені витрати без урахування чинника часу. За першим проектом вони становитимуть 181,6 млн. грош. од. (140 + 0,16 × 260), за другим – 182 млн. грош. од. (142 + 0,16 × 250). Отже, без урахування чинника часу перший проект спорудження виробничого об'єкта є нібито більш ефективним. Якщо ж для розрахунків узяти капітальні витрати, приведені за допомогою коефіцієнта а до першого року інвестування (табл. 2.1), то перевагу слід віддати другому проекту, зведені витрати по якому становлять 175,81 млн. грош. од. (142 + 0,16 × 211,32) проти 177,86 млн. грош. од. за першим проектом (140 +0,16 × 236,63). На підставі цього можна зробити такий висновок: перший проект витрат може бути схвалений тільки за умови поліпшення розподілу капітальних вкладень за роками спорудження об'єкта.

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу.

• За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їхнього результату – якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду їхньої окупності.

• За розрахунків ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники – умовне вивільнення працівників та економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення прибутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвестування технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними показниками ефективності спорудження нового підприємства.

• Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розбудови діючих підприємств треба проводити з обов'язковим порівнянням економічної результативності технічного переозброєння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівнювання показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також втрати від "заморожування" інвестицій.

• Економічну ефективність капітальних вкладень у природоохоронні об'єкти визначають порівнянням досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або зменшення його забруднення і капітальних витрат на створення (розвиток) таких об'єктів. За проектування таких об'єктів вибір найліпшого технічного рішення з кількох можливих здійснюється з урахуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту від здійснення природоохоронних заходів необхідно враховувати можливе поліпшення стану довкілля на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги [8].

Викладена методика визначення ефективності капітальних вкладень дає змогу відібрати найліпші проекти (варіанти) за мінімальною величиною зведених витрат (собівартість обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду їхньої нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту через обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте широке застосування такої методики істотно ускладнює чи навіть унеможливлює об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень за умов розвинутих ринкових відносин. Це пояснюється тим, що вона: 1) ґрунтується на показнику зведених витрат, який є штучно сконструйованим і реально не існує в практиці господарювання; 2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом); 3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами; 4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію [2].

З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені вад, властивих офіційній методиці, і завдяки цьому більш пристосовані до реальних ринкових відносин між суб'єктами господарювання.

Передовсім треба домовитись про однозначне розуміння і тлумачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економічних термінів: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внутрішня ставка доходу, господарський ризик.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) – це реальна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початкового доходу. Початкові капітальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, що зв'язані з транспортуванням і монтуванням нового обладнання, а також із технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо такі передбачено чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати включають також вартість будівельно-монтажних робіт. За спорудження нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).У зв'язку із започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого устаткування; податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.

Грошовий потік– це фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тобто вимірник того, як швидко можна продати його (її) активи та одержати гроші. Цей показник складається з чистого доходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Урахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, оскільки амортизаційні відрахування мають певний лаг (проміжок часу) між нарахуванням і використанням за призначенням.

Оцінюючи доцільність інвестицій, обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покладено формулу складних процентів та який застосовується для приведення інвестицій і грошових потоків до порівнянного в часі виду (тобто для визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу) [18].

Під теперішньою вартістю розуміють вартість майбутніх доходів нині, яка обчислюється множенням грошового потоку за кожний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою. Якщо із загальної величини теперішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що його покладають в основу одного з найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходувідбиває ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є приблизно однаковими. Інакше кажучи: внутрішня ставка доходу – це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також можна достатньо широко використовувати в практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований показник внутрішньої ставки доходу має бути не нижчим за граничну (необхідну) ставку, яку підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.

Господарський ризикзвичайно означає непевність і нестабільність гарантування та одержання очікуваних доходів від капітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій – це майже завжди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того чи того проекту вкладення капіталу можуть несподівано зменшитись або збільшитись. Існує багато чинників, які зумовлюють зменшення очікуваних грошових потоків підприємства: втрата підприємством своїх позицій на зовнішньому чи внутрішньому ринках; збільшення собівартості товарної продукції (послуг); зростання вартості фінансування; більш жорсткі вимоги до захисту довкілля тощо.

Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності.

• Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

• Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступним роком зменшується.

• Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефіцієнта приведення а), що обчислюється за формулою (2.2), де h означає ставку дисконту (капіталізації).

• Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

Наведемо приклад визначення доцільності капітальних вкладень (дані умовні). Вихідні дані та послідовність розрахунків відповідних показників для оцінки доцільності інвестицій умовного суб'єкта господарювання наведено в табл. 2.2. За розрахунками чиста теперішня вартість цього проекту становить 651 тис. грош. од. (п. 10 табл. 2.2). Це означає, що оцінюваний проект капітальних вкладень є прийнятним, оскільки показник ЧТВ має позитивне абсолютне значення і свідчить про прибутковість інвестицій взагалі.

Водночас підприємство (інвестор) майже завжди хоче знати також міру прибутковості проекту капітальних вкладень. Тому (як доповнення або паралельно) слід визначити очікуваний рівень ВСД, за якого ЧТВ = 0. За розрахунками, наведеними в табл. 2.2, має бути зрозуміло, що ця умова задовольняється тоді, коли дисконтну ставку підняти з 12 до 14%, тобто взяти більш реальну її величину. Саме 14% і є реальною внутрішньою ставкою доходу підприємства, яка перевищує граничну ставку (13%) і точніше оцінює доцільність інвестування.

Розділ 3. Суть та структура інвестиційного проекту

Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проекту підприємства або організації, під яким розуміють певний комплекс документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо).

При цьому здійснення передбачених інвестиційним проектом заходів має обов'язково дати позитивний економічний або соціальний ефект від реалізованих інвестицій.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення).

Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проекту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази: 1) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення); 2) власне інвестиційну (проектування, укладення контрактів, спорудження чи облаштування виробничих та інших приміщень, навчання персоналу); 3)виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяльності підприємства чи організації після практичної реалізації проектних рішень).

Передінвестиційна фаза інвестиційного проектуздебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної.

Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування в конкретний об'єкт, можливості потенційних інвесторів, стан забезпечення цього об'єкта персоналом належної кваліфікації, власні матеріальні ресурси об'єкта. Головною метою цієї стадії є привертання уваги до тієї чи тієї інвестиційної пропозиції.

Друга (проектна) стадія охоплює: а) попереднє обґрунтування; б) допоміжні (функціональні) дослідження; в) техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту. На етапі допоміжних (функціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання конкретних аспектів проекту. Ці дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться обов'язково за такими напрямами:

• прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з урахуванням очікуваного проникнення на ринок;

• виявлення міри доступності необхідних сировини і матеріалів, проведення потрібних лабораторно-експериментальних випробувань;

• вивчення місця розміщення виробництва (передовсім для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальним чинником);

• оцінка економічного й техногенного впливу об'єкта виробництва (діяльності) на навколишнє середовище;

• дослідження оптимальних масштабів виробництва (діяльності) з урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги);

• вибір комплекту технологічного устаткування з урахуванням кількості й можливостей постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі [7].

Етап техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту, коли приймається рішення про наявність технічних, екологічних, економічних і комерційних передумов для його практичної реалізації, здійснюється за схемою табл. 3.1.

Таблиця 3.1

На третій (оцінній) стадії передінвестиційної фази проекту юридичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проекту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти, приймається остаточне рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проектузазвичай охоплює такі види робіт:

• формування юридичного, фінансового та організаційного базису (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, прийняття рішення про організаційну структуру управління майбутнім виробничим підприємством чи об'єктом);

• детальне проектування й контрактація (підготовка території під забудову; остаточний вибір технології та устаткування; планування і проектування будівництва; проведення торгів – тендеринг;

• переговори й контрактація між усіма сторонами, які беруть участь у реалізації проекту);

• будівництво (будівельні роботи, установлення та монтування обладнання; здача готового виробничого об'єкта в експлуатацію);

• виробничий маркетинг (маркетингова підготовка ринку до появи на ньому нової продукції; маркетинг поставок на ринок нової продукції);

• організація і проведення навчання експлуатаційного персоналу для новоспоруджуваного підприємства (об'єкта);

• уведення в експлуатацію новоспорудженого підприємства чи іншого виробничого об'єкта (складання й затвердження акта державної комісії про введення в експлуатацію нового виробничого об'єкта) [2].

Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план – максимально компактний за змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри.

Кількість розділів і деталізація бізнес-плану інвестиційного проекту залежать від його масштабності й конкретної сфери діяльності.

Такий бізнес-план формується як підстава для отримання фінансової підтримки від потенційних інвесторів: саме для них його передовсім і призначено. Його використовують також комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфеля і наступного надання кредитів підприємцям, підприємствам та організаціям, які розробили і подали бізнес-плани інвестиційних проектів.

Розділ 4. Показники ефективності інвестиційного проекту

Найважливішою складовою бізнес-плану та інвестиційного проекту в цілому є фінансовий план, який складається на 3-5 років за певною схемою (рис.4.1).

Прогнозування обсягів реалізації (продажу) продукції здійснюєтьсяу вигляді таблиці за такою схемою: 1) найменування продукції; 2) фізичний обсяг реалізації; 3) ціна реалізації одиниці продукції; 4) сума реалізації без ПДВ та акцизу (3+2); 5) обсяг ПДВ та акцизу; 6) виручка від реалізації з ПДВ та акцизом (4+5). При цьому обсяг і суми реалізації прогнозуються окремо для продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках. У процесі прогнозування обсягів реалізації треба також ураховувати: час збуту; затримку платежів; частку продажу з оплатою в кредит і з авансом. У разі застосування системи знижок сума реалізації прогнозується з урахуванням усіх знижок.

До інвестиційних витрат проектувідносять інвестиції, що забезпечують його підготовку й реалізацію. Інвестиційні витрати можна розділити на капітальні та поточні. Капітальні витрати включають витрати на: 1) передінвестиційні дослідження й підготовчі роботи; 2) оренду та освоєння земельної ділянки; 3)будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи; 4) інфраструктуру; 5) технологію та устаткування; 6) пусконалагоджувальні роботи. До складу поточних входять витрати на підготовку експлуатаційних кадрів, накладні витрати та оборотні кошти.

План залучення капіталупередбачає конкретні джерела фінансування проекту: внутрішні – власні кошти, залучені кошти, державні субсидії, кредити комерційних банків; зовнішні – кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), портфельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями "Власні кошти" і "Прямі іноземні інвестиції" інвестиційні витрати відшкодовуються за рахунок грошових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інвесторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти й портфельні іноземні інвестиції, то це означає, що ініціатори інвестиційного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій та інших цінних паперів. За статтею "Кредити міжнародних фінансових організацій" фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надаються) Всесвітнім банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими подібними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися.

Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення загальних поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, а потім – на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реалізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати: а) сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати; паливо; енергія; роботи і послуги виробничого характеру; оборотні відходи – виключаються; б) основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; додаткові виплати з фонду оплати праці. До непрямих витрат на обсяг реалізованої продукції відносять:

• амортизацію (у тім числі амортизацію основних фондів нематеріальних активів);

• рентні платежі (у тім числі: платежі на обов'язкове страхування майна та працівників; платежі на страхування іноземних інвесторів і ризиків зовнішньоторговельних операцій; плату за землю; плату за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів; обов'язкові відрахування до позабюджетних та інноваційних фондів);

• маркетингові витрати (у тім числі: витрати на комплексне дослідження ринку; на рекламу; на сертифікацію і збут продукції, включаючи експортне мито; на проведення виставок, ярмарок, ділових переговорів тощо);

• адміністративні витрати (у тім числі: оплату послуг зв'язку і банків; оплату аудиторських, ремонтно-сервісних і комунальних послуг; офісно-господарські, представницькі та канцелярські витрати; витрати на службові відрядження);

• виплату відсотків за кредити банків,

• невиробничі витрати,

• інші операційні витрати[7].

Отже, загальна сума поточних витрат на виробництво і збут продукції включає прямі матеріальні та трудові витрати, а також операційні (непрямі) витрати.

Баланс грошових потоківза своєю сутністю підсумовує розрахунки попередніх розділів фінансового плану, характеризує рух грошових потоків, передбачає можливі "вузькі місця" в оплаті заборгованості та інших грошових зобов'язань, відображає джерела фінансування інвестиційного проекту. Він складається за такою схемою: 1) грошові кошти на початок року; 2) надходження коштів (реалізована продукція з ПДВ та акцизом, різноманітні доходи та інші грошові надходження); 3) загальна кількість наявних грошових коштів (1 + 2); 4)грошові платежі стороннім організаціям (інвестиційні і поточні витрати, усі види податків, платежі за кредитами, виплата дивідендів, погашення заборгованості тощо); 5) повна сума грошових виплат на сторону; 6) грошові кошти на кінець року (3 – 5). Одночасно зі зведеним балансом грошових потоків має формуватися план прибутків з метою визначення величини прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Прогнозний бухгалтерський балансскладається на кінець кожного року реалізації проекту для визначення "вузьких місць". Методика прогнозування зазвичай базується на аналітичній оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміні пасивів, виходячи з базових бухгалтерських проводок.

До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать такі:

• чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економічного ефекту від реалізації інвестицій, тобто

ЧПД = ГП – ІК,

де ГП – теперішня (дисконтована майбутня) вартість грошового потоку; ІК – сума інвестиційних коштів за проектом, що реалізується;

• індекс дохідності (ІД) характеризує співвідношення дисконтованих – грошового потоку (ГП) та інвестиційних коштів (ІК), тобто

ІД = ГП / ІК;

• термін окупності (ТО), тобто термін повернення авансованих інвестиційних коштів, що базується на величині грошового потоку з приведенням його абсолютної величини до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтного множника). Для його обчислення можна використовувати формулу

де ГП – середньорічна величина грошового потоку за певний період. Для точнішого визначення цього показника знаходять такий проміжок часу (кількість місяців, років), коли інвестиційні витрати за абсолютною величиною зрівняються з грошовим потоком (за наростаючим підсумком).

Розділ 5. Шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень

На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання (рис. 5.1).

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань: 1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду; 2) встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реальна кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу – від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння – приблизно в півтора раза. До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більшими, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою.

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. Від так варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

Висновки

Дослідивши інвестиційні процеси підприємств України, можна зробити наступні висновки:

1. Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

2. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні – на прямі й портфельні.

3. За загальновживаним визначенням капітальні вкладення – це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

4. Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

5. Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проекту підприємства або організації, під яким розуміють певний комплекс документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо).

6. Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення).

7. Прогнозування обсягів реалізації (продажу) продукції здійснюється у вигляді таблиці за такою схемою: 1) найменування продукції; 2) фізичний обсяг реалізації; 3) ціна реалізації одиниці продукції; 4) сума реалізації без ПДВ та акцизу (3+2); 5) обсяг ПДВ та акцизу; 6) виручка від реалізації з ПДВ та акцизом (4+5). При цьому обсяг і суми реалізації прогнозуються окремо для продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках. У процесі прогнозування обсягів реалізації треба також ураховувати: час збуту; затримку платежів; частку продажу з оплатою в кредит і з авансом. У разі застосування системи знижок сума реалізації прогнозується з урахуванням усіх знижок.

8. На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.

Література

1. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 192 с.

2. Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. – Львів: Сполом, 1998. – 212с.

3. Бургова О. Методологічні основи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 29-32.

4. Діденко Я.О. Особливості державного регулювання інвестиційних процесів у перехідній економіці // Науковий вісник ВДУ. – 2001. – С. 54-57.

5. Дмитриченко Л.А. Инвестиционные процессы и формирование структуры экономики Украины // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике № 2(5). – 2001. – С. 254-262.

6. Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі; новаторство і підприємництво / Пер. з англ. – К.: Україна, 1994.

7. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А. В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.

8. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

9. Зюкова Н.Б. Активізація інвестиційних процесів в Україні як основа економічного зростання // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія "Економічні науки". – Полтава, 2003, №1. – С. 19-21.

10. Ковальчук О.В. Моніторинг інвестиційних процесів в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 7. – С. 36-42.

11. Козлюк Я.Я. Інвестиційний процес в Україні: проблеми і перспективи // Науковий вісник ВДУ. – 2001. – № 2: Географічні науки. – С. 85-86.

12. Кочанова П.В. Інвестиційний процес і його особливості в економіці України // Проблеми науки. – 2002. – № 5. – С. 22-24.

13. Луцишин Н.П., Малімон Н.А. Формування правового механізму регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні // Науковий вісник ВДУ. – Луцьк, 2003. – № 8. – С. 96-100.

14. Мартиненко В. Стратегія трансформації інвестиційних процесів в Україні – рух на випередження // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 3. – С. 185-193.

15. Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. – Минск: Высшая школа, 1991. – 270 с.

16. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 215 с.

17. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 228 с.

18. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с..

19. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К., 1996. – С. 204-225.

20. Підйомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках. – К., 2003. – С. 130-139.

21. Реверчук С.К., Реверчук Н.И., Скоморович I.Г. та ін. Інвестологія: наука про інвестування: Навчальний посібник / За ред. докт. екон. наук, проф. С.К. Реверчука. — К.: Атіка, 2001. — 264 с.

22. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. A.M. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

23. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – З 88 с.

24. Цегольник П. Проблеми та напрями активізації інвестиційних процесів в Україні // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 128-134.

25. Экономика и организация промышленного производства: Учеб. пособие / Ред. коллегия: М.Н. Тимохин и др. – М., Мысль, 1997.

26. Экономика предприятия: Пер. с нем. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 928 с.

27. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О.И. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 416 с.