Ісламський фактор у розвитку міжнародного тероризму

Вступ.

1. Особливості ісламського фактору в міжнародному тероризмі.

2. Тероризм ісламістських терористичних організацій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У глобалізованому світі ісламський тероризм та політичний іслам відіграють все більшу роль у житті не лише країн третього світу, а й всього людства. Поява рухів, що називають себе ісламськими – ознака сильного невдоволення руйнівними ефектами існуючого глобального капіталізму та обманів «сучасності», його супровідної. Це й повстання проти певної системи. Дискусія про іслам як альтернативу капіталістичній реальності є суто політичною: у ній немає жодного теологічного забарвлення. Звинувачення у фундаменталізмі, яким найчастіше супроводжуються ці дискусії, жодною мірою не відповідає реальності.

Мета даної роботи – простежити зв’язки між ісламом та міжнародним тероризмом в контексті розвитку міжнародних відносин та загострення ситуації на Близькому.

В контексті вивчення регіону Близького Сходу важливе місце займає проблема тероризму та екстремізму, зокрема ісламського. Визріванню ідеології політичного ісламізму, визначенню періодизації та соціальних рушійних сил цього явища, причини переростання його у терористичну діяльність присвятив свою фундаментальну працю французький дослідник Ж.Кепель. Різноманітіні форми терористичної діяльності, специфіку психології тероризму, методи ідеологічної та підривної аналізує американський дослідник Б.Хоффман, приділяючи значну увагу палестинському терору. Радикально змінити ставлення Заходу на проблему подолання тероризму пропонує американський правознавець А.Дершовіц, пропонуючи відмовитися від низки гарантій прав людини щодо учасників терористичної діяльності. Уважно вивчається явище близькосхідного тероризму у збірках праць російських учених, оскільки для сучасної Росії ця проблема є вкрай актуальною.

1. Особливості ісламського фактору в міжнародному тероризмі

Активізація діяльності релігійних рухів спричинила лавиноподібне розповсюдження ісламу. Протягом 1969–1979 рр. були створені нові інститути міжурядового і неурядового характеру, спрямовані на імплементацію ідей ісламської концепції світового порядку.

Слово «іслам» означає присвяту себе богові — Аллаху. Іслам як спосіб дотримання божих настанов у будь-яких життєвих ситуаціях є багатогранна система поглядів, покладених в основу організації всіх сторін життя суспільства, яке його прийняло. Таким чином, він зводиться не лише до рамок релігії, яка сучасним суспільством сприймається як дотримання певних культових ритуалів, а охоплює державний устрій, духовну, соціальну, економічну та культову складові. Тобто іслам — це спосіб життя.

Релігійний чинник у політичному житті країн зони розповсюдження ісламу набув глобального характеру завдяки своїй широкій соціальній базі, транснаціональності, поліцентризму, величезним фінансовим можливостям енергоресурсних країн. Саме іслам є однією з найбільш поширених світових релігій, частка прихильників якої зросла за останні 100 років з 13 до 19,5% від загальної кількості населення земної кулі. Водночас слід відзначити, що християнство є основною релігією у 150 країнах світу, а чисельність його прихильників становить 22%, із яких католиків — 58%, протестантів — 34,5%, православних — 7,5 відсотків.

Ескалація збройних конфліктів та ісламського тероризму створюють враження глобальної священної війни ісламу зі світом західних цивілізаційних цінностей. Серед інших серйозне занепокоєння викликає ситуація в Таїланді. Таїланд — це насамперед країна буддистів, мусульмани становлять тут лише 4% населення, переважаючи у чотирьох південних провінціях. В останній час збройні конфлікти охопили три з них — Патлані, Яла та Наратхіват, де мусульмани прагнуть створити свою державу чи автономію. Найсерйозніші заворушення, пов’язані з ідеями незалежності, охопили південь країни ще у 1980-х роках. Більшість політичних оглядачів вважає, що ренесанс мусульманських збройних конфліктів перебуває у тісному зв’язку зі зростаючим впливом Аль-Каїди у Південно-Східній Азії. Головною метою співпрацюючої з нею індонезійської терористичної організації Джемаа Ісламія є створення держави, яка спиралася б на Коран та об’єднала всіх мусульман у регіоні. Але, на думку Е.Хардінга, мусульмани, які брали участь в збройних нападах, організаційно не пов’язані з Аль-Каїдою чи Джемаа Ісламія. Слід врахувати наявність ідеологічної інспірації та наслідування. У регіоні є передумови для поширення терору[1].

В останні роки досягнуто прогресу щодо вибору оптимальної тактичної моделі боротьби з ісламським тероризмом. Ліквідовано багато угруповань та локалізовано заплановані терористичні акти. Проте найважливіша проблема стосується відсутності спільної глобальної стратегії делегітимації ідеології, на основі якої сформовано ісламський тероризм.

Відсутня також і спільна зовнішня політика, і навіть певний рівень єдності, необхідний для запобігання формуванню об’єднань громадян, які виявляють схильність до екстремізму та тероризму. Це є ключовим завданням, без вирішення якого ще тривалий час стратегія західного світу буде ґрунтуватися на засадах оборони щодо дій терористів. Тестом на спроможність Заходу розв’язати це завдання буде Ірак як головна арена зіткнення американської, європейської та ісламської ідеологій.

Зупиняючись на терористичних втіленнях політичного ісламізму, варто відзначити певні етнокультурні та соціальні характеристики ісламських суспільств. На ісламському Сході ми переважно маємо справу з традиційним суспільством, що характеризується наявністю стійких консервативних тенденцій відтворення соціальних відносин. Традиції (попри значну модернізацію громадського життя) як і раніше визначають практично все духовне життя суспільства у цьому регіоні, де завжди була величезною роль громади. Сходу властива громадська етатичність. В основі життя лежить принцип колективізму на відміну від Заходу (принцип індивідуалізму). Піклування про благо індивідуума на Сході було похідним від блага громади. Тому ці колективні структури культурно-цивілізаційної ідентичності є більш значущими, фундаментальними цінностями для мешканців цього регіону, аніж для представників євроатлантичної спільноти. Глобалізаційні зміни способу життя під західні стандарти внаслідок цього несуть обов’язково потужну негативну реакцію, яка приймає різні форми, і якій сприяє загальна дестабілізація в світі[2].

Ісламський фундаменталізм породив ісламський радикалізм і екстремізм як реакцію на глобалізацію і вестернізацію. Можна в даному разі погодитися з С.Хантінгтоном, який писав, що глобальний конфлікт може бути відвернений лише в тому випадку, якщо Захід навчиться поважати культурну унікальність інших цивілізацій. С. Хантінгтон визнавав, що «нав'язування світу західних цінностей по своїх наслідках аморально».

Справедливим є твердження, що глобалізація і міжнародний тероризм — явища одного кореня, які підживлюють один одного. Посилення глобалізації тягне за собою як природну реакцію “глобалізацію тероризму”.

Сьогодні такі поняття, як терор і тероризм, змішуються, що приводить до плутанини при їхньому застосуванні. Однак ці поняття необхідно розділяти. Терор як специфічний метод досягнення цілей відомий з найдавніших часів і лежить в основі тероризму — складного соціально-політичного явища. Таким чином, тероризм — це не просто інструмент досягнення (політичних) цілей, а саме цілеспрямована політика спирання винятково на терористичні методи і прийоми.

Різноманіття зовнішньополітичних стратегій режимів ісламського світу, їх обмежені військово-технічні можливості й економічна зацікавленість у Заході являють собою три бар’єри, що виключають імовірність серйозного виклику з боку мусульманських країн «атлантичному концертові». Симптоматично, що Вашингтону удалося ввести у фарватер своєї політики, пов'язаної з антитерористичною операцією, країни Близького і Середнього Сходу. Саудівська Аравія й ОАЕ розірвали дипломатичні відносини з режимом талібів. Держави Перської затоки надали свої території й акваторії для концентрації ударних сил США. Бахрейнський принц Салман бен Хамад узагалі заявив, що Захід має повне право на відплату.

Більшість режимів ісламського світу зацікавлені в боротьбі проти власних екстремістських організацій, що ратують за припинення контактів з “Великим сатаною” (США) і його прислужниками. Ця боротьба стає усе більш актуальною для режимів по мірі збільшення темпів їхньої інтеграції в систему сучасних світогосподарських зв'язків. Методи боротьби з релігійними екстремістськими рухами можуть бути різними в залежності від характеру цих рухів. У Єгипті, Ємену, Йорданії і Таджикистані, наприклад, частина фундаменталістської опозиції ввійшла в урядову коаліцію. В Алжирі, навпроти, уряд використовує силові методи придушення радикальних ісламістів. Після 11 вересня спостерігається тенденція об'єднання Заходу і багатьох режимів ісламських країн у боротьбі з релігійним екстремізмом. Така тенденція чітко простежується в політиці Алжиру, а також режимів X.Мубарака в Єгипті та І.Каримова в Узбекистані[3].

2. Тероризм ісламістських терористичних організацій

Іслам традиційно виступає в якості ворога ідеології лібералізму. Політичний іслам закликає до підпорядкування, а не до емансипації. Існує точка зору, що сучасний політичний ісламізм був винайдений сходознавцями, що служили британській владі в Індії, перш ніж його перейняв пакистанець Монаді.

Кидаючи виклик концепції емансипованої сучасності, він заперечував сам принцип демократії — право суспільства вільно визначати своє майбутнє. Така позиція могла бути спрямованою Заходом проти національних визвольних рухів в ісламському світі.

Сучасний політичний ісламізм не є результатом реакції проти т.зв. прозахідних зловживань антиклерикалізмом, хоча найчастіше це підноситься саме так.

Розглядаючи тероризм ісламістських терористичних організацій ваххабітського спрямування необхідно згадати про одного з найвидатніших сучасних теоретиків ісламського фундаменталізму та ідеолога єгипетської терористичної організації “Брати мусульмани” — Сеїда Кутуба.

В книзі «Цінності ісламської уяви» Кутуб звинувачує в невірі сучасне мусульманське суспільство, яке, за його думкою, лише на словах демонструє свою відданість ісламу. Наприкінці 60-х років Сеїд Кутуб, віддаючи в цілому пріоритет агітаційній діяльності шляхом релігійного проповідування, виказує думку про те, що спроби протидіяти ісламу необхідно придушувати силою. З таким теоретичним обґрунтуванням насильницьких методів “Брати Мусульмани” в 1965-1966 рр. готували терористичні акції проти представників уряду.

Саме Аль-Ваххаб і Сеїд Кутуб є теоретиками екстремістських (фундаменталістських) течій. Сьогодні ідеї Мухамада ібн аль Ваххаба та Сеїда Кутуба перетворюють в життя — Усама Бен Ладен, Айман аз-Завахірі, Мухамад Ата, Мула Омар, Емір Хаттаб та Шаміль Басаєв та ін.

У концептуальному плані зміст (суть) сучасного екстремізму (фундаменталізму) ваххабітського спрямування як релігійно-політичного вчення зводиться до:

— невід’ємність релігії та суспільства;

— відродження ісламу в первозданній чистоті, його очищення від нововведень;

— пріоритет ідеології та духу панісламізму;

— відродження халіфату;

— утвердження в усіх мусульманських країнах ісламського правління.

Необхідно відмітити ще один вагомий факт, що відрізняє його від так званого «простого» фундаменталізму: якщо стратегічною метою є побудова суто ісламської держави — встановлення мирними або насильницькими методами суспільної установи на принципах шаріату (в країнах, де переважає мусульманське населення), то кінцева мета — створення всесвітньої ісламської держави[4].

У відповідності до програмних настанов “Братів Мусульман”, організація, яка поставила собі за мету створення ісламської держави, повинна пройти три стадії:

1) Стадія ознайомлення – “мархалят ат тааріф” — час полулегальної діяльності, коли організація, не притягуючи до себе уваги, проводить серед населення просвітницьку діяльність, займається благодійністю подалі від міських центрів, у провінції.

2) Стадія структуризації – “мархалят ат так він” — період відбору найбільш відданих братів, здатних без сумнівів та страху в ім’я релігійних переконань приймати участь у джихаді.

3) Стадія реалізації – “мархалят ат тан-фіз” — коли пропаганда джихаду за віру переходить до фази «джихаду без поступок та поблажливостей».

У той же час, організації ваххабітського спрямування, такі як “Брати мусульмани”, “Хамас”, “Хезб-ут-Тахрір” для досягнення своїх цілей виділяють ряд етапів розповсюдження ваххабітської ідеології в інших країнах:

Перший – впровадження в суспільстві ідей ваххабізму шляхом навчання молоді, надання гуманітарної допомоги, будівництва мечетей, медресе інших культових споруд;

Другий – підбір та збільшення чисельності прихильників в мусульманських громадах;

Третій – впровадження ваххабітів на керівні пости в мечетях та медресе;

Четвертий – після формування сильної фінансової та кадрової бази вони заявляють про себе як про політичну силу.

П’ятий – організація масових безпорядків, проведення терористичних актів, захоплення влади.

Діяльність таких організацій як “Брати Мусульмани”, “ХАМАС” і т.п. є широко відомою в світі. До того ж після ознайомлення з їх програмними настановами можна чітко уявити масштаби та рівень загрози, що містить в собі їх діяльність. Як вже зазначалося, ці організації поширюючи ваххабтську ідеологію, старанно працюють над реалізацією своїх цілей. Схема їх діяльності досить проста (всього п’ять стадій) та й досить ефективна ( прикладів «гарячих точок» чимало).

Після розпаду СРСР на території колишніх Республік, в тому числі Україну, адже на її території проживає велика кількість мусульман, направилась велика кількість місіонерів, проповідників ваххабітської течії ісламу для яких відкрилися чималі можливості для збільшення кількості своїх послідовників та реалізації своїх ідей.

На сьогоднішній день на території України діє кілька духовних центрів (ДУМУ, ДУМК, ДЦМГУ), що об’єднують мусульманські громади, два ісламських університети (у Києві та Донецьку), існують окремі незалежні громади, чисельні недільні школи, діє дві Партії мусульман України, функціонує міжобласна громадська асоціація «Арраїд».

Не зупиняючись на історичному аспекті (появі, розвитку) всіх цих релігійних установ, розглянемо деякі з них з точки зору проявів екстремізму (фундаменталізму) ваххабітського спрямування та діяльності певних організацій про які йшлося вище.

Нині в АРК діють такі установи, як «Всесвітня ісламська Ліга», «Саар-Фаундейшн», циркулює пропагандистська література з емблемою «WАМУ». Всі ці організації фінансуються Саудівською Аравією, активно співробітничають з мусульманськими громадами та культурними центрами України, надають їм широку фінансову та матеріальну допомогу, створюють нові мусульманські організації.

Як вже йшлося, погляди прихильників ваххабізму та інших течій ісламу досить суттєво розрізняються. Але це не заважає Саудівській Аравії поширювати свої погляди: відкриваючи ті чи інші релігійні установи королівство відкриває безкоштовні школи, проводить лекції з основ ісламу, де викладачами є випускники Мекки. Зазвичай на цих заняттях більшу увагу приділяється молоді, яка не має належної освіти та отримує духовну освіту вперше. Найбільш обдарованих учнів нагороджують стипендіями («Всесвітня ісламська Ліга» призначила 981 стипендію для мусульман, які проживають за кордоном), відправляють на навчання до Саудівської Аравії. Таким чином підготовлюється мусульманська громада цілком зорієнтована на ідеї ваххабізму. Ця схема підготовки кадрів простежується як в Україні так і в інших республіках колишнього СРСР, де більшість мусульманського населення, з відомих причин, не має мінімальних знань з ісламу і, отже, з радістю зустрічає ваххабітських місіонерів, які швидко набирають авторитет, особливо серед молоді, яка цілком знаходячись під їх впливом, не бере до уваги не відповідності та суперечливості деяких моментів їх догматики істинному ісламу.

«Всесвітня ісламська Ліга» окрім розповсюдження ісламу займається збором інформації щодо ситуації в мусульманському середовищі. Так, нею підтримуються активні контакти з керівництвом ДУМК та Меджлісу, через яких до Саудівської Аравії постійно надходить вичерпна інформація про кримськотатарський національний рух, а також про соціально-політичну обстановку в Криму. Загалом вся діяльність організацій ваххабітського спрямування проходить згідно тої схеми, про яку йшлося вище. Так, до розповсюдження ісламу в Україні активно задіяні студенти-вихідці з арабських країн. Вони проводять заняття з арабської мови, лекції з основ ісламу, вчать читати Коран, розповсюджують книги, а також аудіо та відеоматеріали ваххабітського спрямування, що надходять переважно з Саудівської Аравії[5].

На даний час, в Україні зафіксована діяльність установ, пов’язаних з деякими терористичними організаціями (“Брати Мусульмани”, “Хамас”, “Хезб-ут-Тахрір” та ін.), які стоять на платформах “ваххабізму”. Активізувала свою діяльність міжобласна асоціація іностудентів «АРРАЇД», члени якої сповідують ваххабістський напрям ісламу. Під егідою “АРРАЇДу” в різних містах України створено та діють такі організації, як: «Аль-Манар» — Харків, «Аль-Фаджр» — Запоріжжя, «Аль-Нур» — Київ, «Аль-Масар» — Одеса, «Ансар Фаундейшн» та інші, в таких містах, як Дніпропетровськ, Луганськ, Полтава.

Життєздатність збережених цивілізаційних структур ісламського світу в даний час виявляється так чи інакше підірваною. Це означає вже не просто культурну чи психологічну депресію мас, а катастрофу даних структур. У таких умовах ісламський радикалізм перетворюється в найбільш доступний і прийнятний спосіб знаходження колишньої ідентичності і сприяє створенню ґрунту, на якій прищеплюються ідеї, висунуті борцями за «оновлене», очищене від «західної гидоти» ісламське суспільство. Останні події на палестинських землях переконливо свідчать, що конфліктний потенціал близькосхідного конфлікту остаточно не вичерпано, і мирному процесові у цій гарячій точці світу потрібний новий імпульс[6].

http://і

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що ісламський радикалізм не буде фундаментальною погрозою існуванню системи глобального економічного та політичного керування. Однак важко стверджувати, що в Заходу в найближчому майбутньому не буде серйозних проблем у взаєминах з мусульманським світом. До числа таких проблем відносяться арабо-ізраїльське мирне врегулювання, питання стабілізації Іраку, політична й економічна ситуація в Афганістані. Крім того, Захід повинний продумувати подальшу стратегію закріплення своєї присутності в мусульманських республіках Закавказзя і Центральної Азії. Важливими для Заходу як і раніше залишаться процеси інтеграції у світову економіку провідних країн арабського світу, Ірану і Пакистану, а також лібералізації суспільно-політичного життя цих країн.

При рішенні вищенаведених проблем «атлантичний концерт» неминуче зіштовхнеться з посиленням релігійного радикалізму й антизахідних настроїв в ісламському співтоваристві. «Атлантичний концерт» уникає грубого утручання у внутрішню політику своїх союзників в ісламському світі. Одночасно Захід прагне підтримати їхній соціально-економічний розвиток.

Разом з тим система глобального управління по своїй суті не спроможна кардинально змінити несприятливу економічну і соціальну ситуацію в багатьох державах ісламського світу. Основна причина цього криється в усі зростаючій диференціації між країнами «атлантичного концерту» і державами, що розвиваються, за рівнем національного доходу. У виникненні такого становища велику роль грає нееквівалентний обмін, при якому постіндустріальні країни диктують високі світові ціни на свої товари і послуги і низькі — на закуповувані сировину й енергоносії.

Список використаної літератури

1. Гайнутдин Р. Ислам против терроризма //Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 6. — C. 2-7

2. Гайнутдин Р. Ислам против терроризма //Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 7. — C. 2-8

3. Исламские истоки терроризма //Аргументы и факты. — 2001. — № 42. — C. 3

4. Климченко В. Аверс і реверс суспільно небезпечного явища/ Віктор Климченко //Надзвичайна ситуація. — 2005. — № 8. — C. 32-35

5. Мобараке Б.Т. Ісламська Республіка Іран: діалог між цивілізаціями і боротьба з тероризмом //Персонал. — 2005. — № 7. — C. 8-9

6. Нечитайло Д.А. Грядет ли "век терроризма" и какова роль радикального исламизма в этом историческом процессе? //Азия и Африка сегодня. — 2009. — № 3. — C. 27-32.

7. Тульский М. Ислам в неисламском мире //Независимая газета. — 2001. — 29 сентября. — C. 7